НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДВНЗ «УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ»

Центр державної освіти

Кафедра відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ МІЖНОГО НАВЧАННЯ В СИСТЕМІ ВІДКРИТОЇ ПІСЛЯДІПЛОМНОЇ ОСВІТИ

Методичний посібник

Київ – 2018 р

УДК 378.046-021.68: 37.014.6                                       

Рецензенти:

Рябова З. В. , доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки, управління та адміністрування Навчально-наукового інституту менеджменту та психології ДВНЗ “Університет менеджменту освіти”;

Спірін О. М. , доктор педагогічних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту інформаційних технологій та засобів навчання Національної академії педагогічних наук України.

Науково-методичні основи впровадження технологій змішаного навчання в системі відкритої післядипломної освіти: методичний посібник / за заг. ред. С. П. Касьяна, В. В. Олійника, Л. Л. Ляхоцької; ДВНЗ «Ун-т менедж. освіти ». – Київ, 2018. – 312 с.

Редакційна колегія:

С. П. Касьян , канд. пед. наук, завідувач кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України;

Л. Л. Ляхоцька, канд. пед. наук, доцент, професор кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України;

С. В. Антощук, канд. пед. наук, доцент кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України

Т.І. Сябрук, методист вищої категорії кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України

Посібник є результатом етапу наукової роботи кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій на тему «Теоретичні та методичні основи впровадження технологій змішаного навчання в систему відкритої післядипломної освіти» РК № 0117U002382 (2017–2019 рр.). Оскільки впровадження змішаних технологій навчання в систему освіти сприяє підвищенню освітнього рівня закладів освіти, тому доцільно приділяти увагу цьому питанню на курсах підвищення кваліфікації у закладах післядипломної освіти, зокрема у закладах післядипломної педагогічної освіти. Змішані технології навчання є важливим доповненням до традиційних способів підвищення кваліфікації, що допомагають слухачам курсів, особливо на етапі керованої самостійної роботи (дистанційної форми), що потребує відповідної організації і дидактичного забезпечення.

Для керівників, науково-педагогічних та педагогічних кадрів освіти закладів післядипломної освіти, слухачів курсів підвищення кваліфікації та аспірантів.

І Рекомендовано Схвален до Друка вчений раді

Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти

Університету управління освіти НАПН України (протокол № 7 від 5 грудня 2017 р.)

© ДВНЗ «УМО» НАПН України, 2018.

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

М. О. Кириченко,

ректор ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, професор кафедри  державної служби та менеджменту освіти Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України, член-кореспондент Академії наук вищої освіти України

Наприкінці ХХ століття людство вступило в постіндустріальну фазу свого розвитку, що характеризується транснаціоналізацією економічних відносин, глибокою культурною інтеграцією, глобалізацією, інформатизацією та євпропеїзацією, входженням у відкритий простір. Головними виробничими ресурсами «К-суспільства», або «суспільства, заснованого на знаннях» (англ. knowledge society), є  знання, інтелект, компетентності й ціннісні орієнтири. Для сучасного фахівця важливо оволодіти навичками управління або менеджменту, знаннями, тобто навичками їх отримання, створення, організації й ціннісного використання. У відкритому суспільстві знання, маючи властивості безперервного відтворення, нарощування обсягів та якісних характеристик, знецінювання та застарівання відповідно до соціокультурних та освітніх викликів, стають одним із складників людського капіталу, безпосередньо впливаючи на професійний розвиток педагогічних працівників упродовж усього їхнього життя.  Сучасний педагог, виступаючи виразником трансформаційних процесів, має вільно орієнтуватися в соціально-економічних умовах, що постійно змінюються професійно самореалізовуватися та інтегруватися в науково-освітній ринок праці, бути здатним до саморозвитку фундаментальних (дослідницьких) і прикладних (педагогічних) компетенцій, розуміючи їх як базові професійні цінності. Отже, у відкритому суспільстві компетентна дія без компетентного  знання є  неможливою.

Переоцінюючи загальновідоме прислів’я про те, що “проектувати, мати і мати”, можна охарактеризувати позитивний вплив відкритої освіти на

процеси навчання і викладання, професійно-педагогічна діяльність, яка має відображати, узгоджувати цілі та цінності освіти, бути спрямованою на підготовку Люди нового типу – homo sinergiosus (тобто людини, яка спільно діє), homo spiritus (людини духовної) і homo faber (людини -творця, яка може змінити навколишній світ).

Спробуємо дати відповідь на дуже важливе питання: які інноваційні інструменти та проектування вимагають професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти у відкритому суспільстві?

Для цього необхідно зробити обґрунтування змісту та технологій професійного розвитку науково-педагогічних, педагогічних працівників та керівних кадрів освіти у варіативних освітніх моделях підвищення кваліфікації та інтеркурсійного періоду відповідно до сучасних викликів міжнародної наукової та освітньої діяльності, технологічності в галузі освіти та науки.

Нобелівський лауреат Альберт Гір порівнює відкриту суспільство, як і відкриту освіту, з відкритим вікном, через який чітко видно наше майбутнє, в якому доведеться жити, вчитися, працювати і діяти [1] .

На наше переконання, відкрита освіта – це набагато більше, ніж відчинені двері в навчальній аудиторії чи класі. Відкрита освіта в післядипломному просторі не дорівнює відкритому доступу до освітніх і навчальних матеріалів, не обмежується наданням усім охочим вільного доступу. Передусім, ідеться про розвиток освіти через відкриті технології освіти дорослих, відкритий контент і відкриті знання, прозорість системи, взаємоузгоджуваність усіх її компонентів, а також спільне створення, експериментування, роздуми, обмін та застосування накопичених ідей і знань, досвіду суб’єктів (про це детальніше див.[2][3][4][5].

[1] Воронкова В. Г. Інтернет як глобальна тенденція розвитку інформаційного суспільства / В. Г. Воронкова // Гілея: науковий вісник: зб. наук. пр. – К.: Вид-во УАН ТОВ НВП ВІР, 2015. – Вип. № 93(2). – С. 174–179.

[2]Кириченко М. О. Демократизація управління освітою як чинник зростання ролі правової компетентності керівників навчальних закладів / М. О. Кириченко // Вісник післядипломної освіти. – 2016. – Вип. 16. – С. 67–72. – URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vpo_2016_16_10

[3] Олійник В. В. Післядипломна освіта та безперервний професійний розвиток педагога в умовах реалізації Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки / В. В. Олійник // Науково-методичне забезпечення діяльності освітніх округів в умовах реформування освітньої галузі: темат. зб. пр. / за заг. ред.                   В. В. Олійника. – Рівне : ПП Лапсюк, 2012. – С. 3–13.

[4] Олійник В. Процес трансформації моделі lifelong learning в Україні / В. Олійник // Освіта для сучасності = Edukacja dla wspolczenosci: зб. наук. пр.: у 2 т. – Т. 2. – Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2015. – С. 215–224.

[5] Олійник В. В. Тенденції розвитку післядипломної педагогічної освіти в умовах трансформації суспільства / В. В. Олійник // Теорія та практика управління соціальними системами. – 2013. – № 1. – С. 56-66.

Внутрішня і зовнішня мобільність відкритої освіти дозволяє реагувати на такі актуальні та важливі для нас питання:

• для педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів – зміст, результат і ціннісна спрямованість професійно-педагогічної діяльності, в тому числі, що навчає конкретних педагогів, як і навчають колег у сусідній аудиторії, навчальному закладі, регіоні, країні;
• для батьків – готовність до підготовки компетентного та конкурентоспроможного в ХХІ столітті випускника, ціннісного змісту та наповнення навчально-методичного забезпечення освітнього процесу, зокрема навчальних планів, програм, підручників;
• для суспільства – наскільки освіта здатна реагувати на конкретні виклики сучасності, її рівень;
• для ринку праці – чого навчався той чи інший випускник протягом певної стадії навчання, які компетенції набув для успішного життя в сучасному соціумі.

Засадничі принципи та вимоги відкритості стають стандартом функціонування цілих національних освітніх систем, визначають стратегію розвитку національної системи освіти, культури навчання та викладання.

У концепції “Нової української школи” (2016) серед пріоритетних завдань визначено підготовку вмотивованого педагога нової освіти, агента змін [1] , який організовує дитиноцентрований суб’єкт-суб’єктний освітній процес на засадах компетентнісного та особистісно орієнтованого підходів, має свободу творчості й професійно розвивається впродовж життя, зорієнтований на формування всебічно розвиненої, здатної до критичної думки цілісної

[1] Концепція «Нова школа. Простір освітніх можливостей »[Електронний ресурс]. – Київ, 36 с. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/ua-sch-2016 , С. 16

особистості, патріота з активною позицією, інноватора, здатного змінити навколишній світ. З керівника та єдиної джерела знань педагог перетворюється на коучи, фасилітатора, педагогів, модераторів в індивідуальній освітній траєкторії дитини. Довготермінова реформа нової української школи передбачає формування упродовж 2019-2022 рр. нової системи підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних працівників та кадрів освіти, розроблення професійних стандартів педагогічної діяльності (так званої другої фази реформування нової школи), збільшення кількості моделей підготовки, диверсифікації форм підвищення кваліфікації (зокрема, це курси при ППО, вебінари, он- лайн-курси, конференції, самоосвітня діяльність тощо).

Нині для таких реформ у системі післядипломної педагогічної освіти вже закладено міцний фундамент.

Зокрема сучасна система ППО, здатна реагувати на цивілізаційно-історичні, соціально-технологічні та освітні імперативи ХХІ століття, орієнтована на ринок освітніх послуг. Вона створює гнучку конкурентну освітню середовище з домінуванням варіативних освітньо-професійних програм підвищення кваліфікації, перевагою інтерактивних, проектних та медійних технологій навчання, інноваційних форм і методів на основі компетентнісного підходу, з урахуванням мотиваційних особливостей, індивідуальних запитів і потреб слухачів на кожному етапі професійної діяльності.

Низку важливих перспективних завдань щодо розвитку системи післядипломної освіти України дуже складно, а інколи неможливо виконати окремому закладу післядипломної освіти. Тому успіх упровадження усіх цих інноваційних форм професійного розвитку особистості залежить від об’єднання зусиль установ післядипломної освіти, що дасть змогу створити інноваційну систему перепідготовки й підвищення кваліфікації керівних, педагогічних та науково-педагогічних кадрів відповідно до європейських стандартів.

У 2010 році ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України ініціював створення Всеукраїнської громадської організації «Консорціум закладів післядипломної освіти» як самостійної, неприбуткової, добровільної

Всеукраїнської громадської організації, а в 2015 році в межах Консорціуму започаткована діяльність Українського відкритого університету післядипломної освіти (УВУПО) як інноваційного сучасного навчального закладу європейського типу, де введені заклади післядипломної освіти та їх партнери в освітній сфері. Метою діяльності цих організацій є об’єднання кадрового та науково-методичного потенціалу для спільної реалізації інноваційних програм, максимальне задоволення вимог працівників системи освіти щодо змісту та якості програм перепідготовки та підвищення кваліфікації, розповсюдження практики заснування спільних проектів у системі освітніх послуг, сприяння підвищенню рівня конкурентоспроможності освіти України та розвитку української суспільства, захист соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних інтересів уч знітився. Така кластерна взаємодія регіональних та центральних закладів ППО в єдиній освітній просторі вже розпочата. Вважаємо, що вона сприятиме успішному проведенню освітньої реформи в Україні.

Отже, система ППО виступає могутнім чинником поглиблення професійного досвіду, взаємозбагачення фахівців новими перспективними знаннями, нескінченного творчого пошуку, використання знань на ціннісних засадах, забезпечує перехід від репродуктивного засвоєння інформації до формування професійно значущих  компетентностей.

Підготовка майбутнього педагога в системі університетської освіти є короткотривалим періодом його фахового становлення, набуття базових і фахових компетентностей. Після закінчення ВНЗ актуалізується професійний простір випускника, він долучається до сфери професійних взаємин, опановує нові соціально значущі ролі і функції в умовах реформування освіти, долає суперечності між індивідуальним рівнем професійної компетентності, здобутими знаннями, уміннями, навичками та багатовекторними завданнями професійно-педагогічної діяльності, збагачує досвід новим професійно значущим змістом. Цей неперервний багаторівневий циклічний особистісно-осмислений процес становлення, удосконалення саморозвивальної особистості та розвитку

професійно значущих компетентностей, формування педагогічного професіоналізму триває понад 30-40 років. А забезпечує і супроводжує безперервний професійний розвиток педагога саме система післядипломної освіти.

Професійний розвиток, акмепрофесіогенез, педагогічних, науково-педагогічних працівників та управлінських кадрів освіти в сучасній відкритій суспільстві ми розглядаємо як цілеспрямований, пролонгований та поетапний процес фахового становлення, саморозвитку компетентного фахівця, професіонала, особистості, що характеризується неперервністю, системою, динамізмом, циклічністю і синергізмом, передбачаючи інноваційний науково-методичний супровід з урахуванням освітніх потреб, мотивації та потреб педагогів тощо. В основу акмепрофесіогенезу педагогічних працівників передбачено перетворення чотирьох аспектів у цілісність та взаємозв’язок, зокрема біологічного, пов’язаного з розвитком індивідуальних якостей фахівця; психічного, пов’язаного з його особистістю; духовного, пов’язаного з творчою індивідуальністю, ціннісно-смисловим простором, яка формується протягом всіх періодів професійного розвитку та через певні відповідні соціокультурні інститути на основі інтер’єрізації загальнолюдських та національних морально-етичних орієнтирів, транслюється всім суб’єктам професійно-педагогічної взаємодії; професійного, пов’язаного з неперервним професійним саморозвитком та самовдосконаленням у усьому житті.

Періоди, або фази, професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та управлінських кадрів освіти утворюють цілісний андрагогічний цикл курсової підготовки і міжкурсового періоду в органічній єдності і взаємозалежності. Кожен період тією чи іншою мірою характеризує ступінь самореалізації фахівця в професійному соціумі, рівень оволодіння ним професійними знаннями, уміннями, ціннісним досвідом тощо.

В умовах епохальних освітніх змін (реформування освіти, переходу на 12-річну систему навчання) підготовка сучасного педагогічного працівника відкритого суспільства передбачає оновлення принципів і методів професійного

розвиток, переорієнтація з процесу на результат, трансформація особистості, її поведінки та ціннісних настанов. Отже, основним орієнтиром післядипломної освіти з формування творчої особистості, акмеопрофесіонала, здатної забезпечити професійно вартісний результат у розвитку професійної спільноти.

Для професійного розвитку фахівців, як атрибутивної характеристики соціально-економічних перетворень у навчанні дорослих, в контексті економіки знань необхідно забезпечити зміст та технології підвищення кваліфікації та міжкурсового періоду сучасними концепціями та методами на базі андрагогічного, компетентнісного, акмеологічного, людиноцентрованого та інших підходів, модернізувати підготовку в освітніх моделі курсів підвищення кваліфікації та міжкурсового періоду як цілісного андрагічного циклу тощо.

А це можливо тільки за умови створення ефективної системи неперервного професійного розвитку науково-педагогічних та педагогічних працівників та керівних кадрів освіти на засадах безперервності, стійкості, гнучкості та мобільності, інтеграції національних надбань світового значення та усталених європейських традицій, що зумовлює необхідність використання в практиці ППО таких сучасних андрагічних моделей, як:

• компетентнісна модель, спрямована, передусім, не на процес, а на результат професійного розвитку фахівців;
• акмеологічна модель професійного розвитку, яка націлює педагога на максимальне творче самореалізація в процесі пошуково-перетворюючої професійно-педагогічної діяльності;
• диференційована модель, що забезпечує впровадження у систему підвищення кваліфікації багатонаправлених, різнорівневих, диверсифікованих за профілем освітньо-професійних програм, форм і технологій професійного розвитку як цілісного андрагічного циклу;
• кластерна модель, яка допомагає розширити і посилити науково-методичну партнерство, залучити в простір післядипломної освіти потенційних партнерів наукової, методичної та практичної сфер;

• пролонгована модель, що враховує потребу педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти в навчанні впродовж життя за допомогою формальної, неформальної та інформаційної освіти;
• накопичувальна модель, що ґрунтується на засадах ЄКТС і передбачає розробку та реалізацію освітньо-професійних програм підвищення кваліфікації на базі поєднання модульних технологій навчання та залікових кредитів;
• особистісно орієнтована, або людиноцентрована модель, яка передбачає екзистенційність, гуманістичність, людяності центрів побудови освітнього процесу з урахуванням цілісності природи кожного педагогічного працівника, його інтелектуальних можливостей, предметного досвіду, професійних запитів і потреб тощо.

У сучасних умовах мета професійного розвитку усвідомлюється не як підготовка фахівця, а як плекання, вирощування майстра, акмепрофесіонала, людини у повному повному складі її особистого духовного багатства та індивідуальної самобутності, компетенції у галузі культури та спілкування людей, з розвинутим комунікативним ядром.

За даними “Національної доповіді про стан та перспективи розвитку освіти в Україні” (2016 р.), Підготовленої науковцями та практиками НАПН України до 25-ї річниці незалежності, щороку понад 123 тис. Педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівників закладів освіти здійснюють підвищення кваліфікації в установах ППО, системою методичної роботи в міжкурсовий період охоплено близько 400 тис. працівників галузі, тільки впродовж 2000-2015 рр. до інноваційних форм навчання було залучено практично всі педагогічні та управлінські кадри системи загальної середньої освіти України (близько 500 тис. осіб) [1] .

Курси підвищення кваліфікації є важливим систематичним складником неперервної освіти, своєрідним стартовим майданчиком на шляху професійного

[1] Національна доповідь про стан та перспективи розвитку освіти в Україні / Нац. акад. пед. наук України; [редкол .: В. Г. Кремень (голова), В. І. Луговий (заст. Голови), А.М. Гуржій (заст. Голови), О. Я. Савченко (заст. Голови)]; за заг. ред. В. Г. Кременя. – Київ: Педагогічна думка, 2016. – 448 с. – Бібліогр .: с. 21

розвиток науково-педагогічних та педагогічних працівників та керівних кадрів освіти, оновлення отриманих професійно значущих знань, набуття необхідних компетентностей, активізація творчо-дослідницької діяльності, тобто всебічне задоволення освітніх запитів та потреб.

Ефективна організація курсової підготовки, наповнення новими змістом і формами, результативність використовуваних методів та технологій є викликом часу та визначальним показником діяльності закладів ППО.

Серед сучасних форм підвищення кваліфікації, затребуваних замовниками освітніх послуг, можна виділити, перш за все, такі, як курси підвищення кваліфікації за фахом (враховують вимоги до професійного розвитку та професійної діяльності спеціалістів певної спеціальності, сприяють кращому адаптації в певних професійних спільнотах тощо), інтегровані підвищення курсів кваліфікації (забезпечують поєднання підготовки за спорідненими галузями знань, спеціальностей, напрямків професійно-педагогічної діяльності тощо), модульні курси підвищення кваліфі кації (надають можливість слухачам вибрати додаткові модулі (варіативні навчальні модулі), що сприяє економії часу і коштів і одночасно підвищує конкурентоздатність фахівців на ринку праці), спеціалізовані курси підвищення кваліфікації (забезпечують поглиблення спеціалізації фахівця за певним напрямком професійної діяльності, набуття вузькопрофесійних знань, умінь, навичок), авторські курси підвищення кваліфікації (дозволяють освоювати слухачів інноваційної доробки, нового змісту, технології професійної діяльності педагога-майстра (або авторської школи), який досяг значних результатів за певним напрямком і може транслювати досвід іншим фахівцям), тематичні курси (передбачають поглиблене вивчення актуальної для проф ессіную діяльність чи певної освітньої галузі теми, проблеми, спрямовані як на оволодіння новітнім змістом, так і на набуття умінь, навичок, методів, способів діяльності), курси підвищення кваліфікації «Організація, яка навчається» (передбачає розробку освітньо-професійної програми на запит окремого закладу,

професійні потреби слухачів за місцем їхньої роботи, в разі необхідності – без відриву від виробництва) тощо.

Забезпечити інформаційно-комунікаційну підтримку безперервного професійного розвитку фахівців сприяє створенню єдиної інформаційно-технологічної інфраструктури системи ППО, беручи до уваги освітню телекомунікаційну мережу, платформи з обміну знань, освітні сайти, навчальні освітні портали, інформаційні бази даних, електронні каталоги, персональні веб-ресурси тощо , сприяючи тим самим формуванню та вдосконаленню медіа-грамотності та медіа-компетентності.

У 2016 році з початку роботи Українського відкритого університету післядипломної освіти (УВППО) розпочато створення єдиного інформаційного середовища консорціуму закладів ППО, призначеного на допомогу педагогічним, науково-педагогічним працівникам та керівним кадрам освіти, опанувати необхідними знаннями, цінностями, навичками та дає можливість освітлити результати та досягнення науково -педагогічної діяльності в умовах єдиної інформаційної середовища. В рамках електронного депозитарію ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України разом з партнерами УВППО створюється віртуальний банк видів освітніх послуг, зокрема сучасних моделей, андрагічних технологій професійного розвитку фахівців у системі освіти дорослих, інноваційних напрямках науково-методичного супроводу в їх різноманітності та варіативності, адресна спрямованість (зокрема, сервісний, дорадницький, експертний, модераційний, акмеологічний, коучинговий, фасилітаційний, коригувально-рефлексійний напрям тощо). У перспективі – створення та розвиток міжнародних мереж, утворених на базі транснаціональних консорціумів, які об’єднають педагогічні навчальні заклади та заклади ППО, центри досконалості, факультети, кафедри, дослідницькі колективи, аналітичні центри тощо.

На курсовому етапі професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти переважають практично-зорієнтовані заняття, що ґрунтуються на активних, проектних, інформаційно-

комунікаційні технології, зокрема, інтерактивні, адаптивні, акмеологічні практики, тренінги, практичні та семінарні заняття, веб-сайти, круглі столи, тематичні дискусії, науково-практичні конференції, конференції з обміну досвідом тощо. Активні технології у навчанні дорослих є довгостроковими інвестиціями у розвиток людського капіталу, чинником підвищення якості та ефективності системи післядипломної освіти, підвищення попиту на освітні послуги, зміна мотиваційної готовності до навчання впродовж життя.

На дистанційній стадії підвищення кваліфікації основними видами навчальних занять, сучасних за змістом та зручними за часом, є такі, як дистанційна лекція в синхронному (он-лайн) і асинхронному режимі, відеоплемі, мультимедіа, вебінар, дистанційне консультування, відеоконференція за допомогою сучасних комп’ютерних та телекомунікаційних технологій, чат-заняття, форум тощо.

Найбільше можливостей для перенесення знань у практичну площину, застосування набутих під час курсової підготовки вмінь і навичок, розробка авторських теорій та індивідуального творчого стилю професійно-педагогічної діяльності, повного самореалізації фахівців надає міжкурсовий період. Спланована система міжкурсових заходів дозволяє стимулювати цілеспрямований професійний розвиток, підготовку компетентного педагога з інноваційним мисленням, інноваційну культуру, яскраву творчу індивідуальність, здатну до нестандартних рішень, готової до роботи в сучасних соціокультурних умовах. Підвищити методичну та методологічну компетенцію педагогічних працівників сприяє залученню їх до різних форм навчання, активну участь у науково-методичних заходах, зокрема в постійних семінарах, фестивалях, панорамах, творчих дискусіях, професійних зустрічах,

Щорічно розробляється нове науково-методичне забезпечення професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та

керівних кадрів (інтерактивні навчально-методичні комплекси, навчальні плани, програми, опорні зведення, посібники та підручники), зокрема, на електронних носіях. Так, тільки за 2005-2015 рр. Науково-педагогічними та методичними працівниками системи ППО було підготовлено та видано 1512 навчальних та навчально-методичних посібників для підвищення кваліфікації.

Один з фундаторів андрогагії Малкол Ноулз чітко сформулював завдання, які стоять перед системою безперервної освіти в відкритому суспільстві: «Головним сьогоднішнім завданням стало виробництво компетентних людей – таких людей, які могли б застосувати свої знання в умовах, що змінюються, і … чия основна компетенція полягає в умінні долучитися до постійного самонавчання упродовж усього життя ». Підсумовуючи сказане, потрібно підкреслити, що післядипломна педагогічна освіта, як складова системи неперервної освіти, спрямована на формування еліти відкритої суспільства, тобто високоерудованих та конкурентноздатних фахівців, здатних забезпечити вірогідність розвитку країни, активно реалізувати освітні проекти національного масштабу, підтримувати конкуренцію на європейському та світовому ринках освітніх послуг

Ефективність цього процесу залежить від узгодження таких важливих складових, як зміст освіти, організація освітнього процесу, наявність інноваційного науково-методичного супроводу та науково-методичного забезпечення, від відповідності цих компонентів соціокультурним та освітнім викликам.

керівних кадрів (інтерактивні навчально-методичні комплекси, навчальні плани, програми, опорні зведення, посібники та підручники), зокрема, на електронних носіях. Так, тільки за 2005-2015 рр. Науково-педагогічними та методичними працівниками системи ППО було підготовлено та видано 1512 навчальних та навчально-методичних посібників для підвищення кваліфікації.

Один з фундаторів андрогагії Малкол Ноулз чітко сформулював завдання, які стоять перед системою безперервної освіти в відкритому суспільстві: «Головним сьогоднішнім завданням стало виробництво компетентних людей – таких людей, які могли б застосувати свої знання в умовах, що змінюються, і … чия основна компетенція полягає в умінні долучитися до постійного самонавчання упродовж усього життя ». Підсумовуючи сказане, потрібно підкреслити, що післядипломна педагогічна освіта, як складова системи неперервної освіти, спрямована на формування еліти відкритої суспільства, тобто високоерудованих та конкурентноздатних фахівців, здатних забезпечити вірогідність розвитку країни, активно реалізувати освітні проекти національного масштабу, підтримувати конкуренцію на європейському та світовому ринках освітніх послуг

Ефективність цього процесу залежить від узгодження таких важливих складових, як зміст освіти, організація освітнього процесу, наявність інноваційного науково-методичного супроводу та науково-методичного забезпечення, від відповідності цих компонентів соціокультурним та освітнім викликам.

періодичності та тривалості навчання, яка розвивається на основі формалізації знань, їх передачі та контролю з використанням інформаційних та педагогічних технологій навчання.

Загальна модель відкритої освіти передбачає:

• відкритість освіти в майбутньому;
• інтеграцію всіх способів пізнання людиною світу;
• розвиток та включення в процеси освіти синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність і взаємозв’язок людини, природи і суспільства;
• вільне користування інформаційними ресурсами;
• особисту спрямованість процесу навчання;
• розвиток інформаційної культури [1] .

Для кожної системи освіти (загальної середньої, професійно-технічної, вищої, післядипломної) загальна модель відкритої освіти трансформується в часткові, що враховують особливості (цілі, завдання, принципи тощо) конкретної освітньої системи.

Так, модель відкритої вищої освіти передбачає:

• вільний, безконкурсний вступ до ВНЗ без будь-яких умов і вимог (крайній випадок);
• індивідуалізація та відкрите планування навчання. (При цьому вибір траєкторії навчання здійснюється особою, виходячи з особистих інтересів та побажань. Індивідуальний навчальний план складається за вільним вибором змісту (модулів) із запропонованих ВНЗ);
• свобода вибору форм і змісту навчання, глибини і обсяги обраного курсу;
• свобода вибору місця навчання;

[1] Цегольник П. А. Концепція провідержавого розвитку освіти: монографія / П. А. Цегольник. – Хмельницький: ХНУ, 2009. – 309 с. – 175.

• свобода вибору тривалості та темпу навчання. (Набір до ВНЗ здійснюється протягом всього навчального року. Студент сам визначає тривалість і темп навчання);
• свобода вибору суб’єкта навчання. (Студент може вибрати того викладача, який відповідає його потребам);
• перехід від принципу «освіта на все життя» до принципу «освіта впродовж усього життя»;
• реалізація принципу «безперервність освіти» на всіх рівнях системи. Доставка знань студенту відбувається в індивідуальному режимі;
• вільний розвиток індивідуальності, ініціативи, інтелектуальних та творчих здібностей студента;
• свобода і можливість використання студентом всіх видів освітніх ресурсів.

Ключове поняття відкритої освіти – це «свобода вибору».

Найважливішою особливістю відкритої вищої освіти є нова роль студента та викладача в системі опанування знаннями.

Студент у відритій освіті активний, переважно сам визначає, що, як, коли, де і в яких обсягах він вивчає, створює особисту освітню простір і обирає освітню траєкторію. Все перелічене підвищує вимоги до самоорганізації студента, його самодисципліни, мотивації та навички самостійної роботи.

Викладач у відкритому навчанні – партнер студента. На нього покладаються функції координації пізнавального процесу, корекції змісту навчання, консультування, надання допомоги під час складання індивідуального навчального плану та інших навчальних документів.

Він повинен керувати навчальними проектами, ініціювати нововведення та інновації, що підвищують ефективність освітнього процесу.

Викладачу слід володіти педагогічними та інформаційними технологіями, методами та засобами дистанційної взаємодії тощо.

Нова роль викладача у відкритому навчанні зумовлює необхідність докорінних змін у системах його підготовки та підвищення кваліфікації.

До специфічних особливостей відкритої освіти відносяться:

• інформаційно-комп’ютерні технології (ІКТ);
• технології взаємодії учасників освітнього процесу;
• спеціалізовані засоби навчання;
• мережеві структури організації та управління;
• специфічне подання навчальної інформації;
• спеціалізований контроль якості навчання.

Сріжжову специфічну технологію відкритої освіти є технологія дистанційного навчання.

Отже, відкрита освіта принципово відрізняється від традиційної та більшою мірою відповідає цілям, задачам та змісту інформаційної суспільності.

До основних переваг відкритої освіти варто віднести:

• масовість и доступність . Відкрита освіта має практично безграничні можливості широкого охоплення населення та територій, організації вільного доступу до інформаційно-освітніх ресурсів;
• адаптивність та гнучкість . Система відкритої освіти має широкий спектр можливостей адаптації до умов зовнішнього середовища, що змінюються, завданням суб’єктів та об’єктів освітнього процесу. Здатна до суттєвих перетворень всіх значимих елементів освітнього процесу;
• інтернаціональність і глобалізація. Вільне функціонування системи відкритої освіти поза державними кордонами.

Планетарна відкритість та доступність інформаційно-освітніх ресурсів:

• модульна структурованість та асинхронність. Модульний принцип конструювання змісту та організації навчального процесу дає змогу формувати індивідуальні навчальні плани та програми, максимально відповідають особистим потребам студентів, а також розносити в часі різні елементи освітнього процесу (асинхронний режим);

• економічна ефективність Освітній результат досягається з меншими, порівняно з традиційним навчанням, затратами часу, коштів тощо.

Структура, особливості та переваги системи відкритої освіти в загальному вигляді представлені на рис. 1

Рис. 1. Структура, особливості та переваги відкритої освіти

Як видно з вищезгаданого рисунку, відкрита освіта суттєво відрізняється від традиційної, є освітньою системою більш високого рівня і здебільшого відповідає цілям і завданням інформаційної суспільства.

Відкрита освіта представляє собою гнучку систему отриманих знань, доступна для будь-якого бажаючого без аналізу його освітнього цензу та регулювання періодичності та тривалості навчання, що розвивається на основі формалізації знань, їх передачі та контролю з використанням інформаційних та педагогічних технологій.

Перехід від традиційної освіти до відкритої – складний, багатоспективний процес, що вимагає політичної волі, науково-методичного, психологічного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

За кордоном основними навчальними закладами, які практикують принципи та моделі відкритої освіти, є відкриті університети (мегауніверситети).

Відкритий університет – це вищий навчальний заклад розподіленого типу (адміністративна мережа + мережа навчальних центрів), яка здійснює освітню діяльність на основі нової технології навчання, нової дидактики та нової організації навчання [1] .

На підставі проведених автором досліджень з таких проблем, як особливості відкритих університетів світу та окремих аспектів впровадження в систему післядипломної педагогічної освіти (ППО) принципів і моделей відкритої освіти – розглянемо питання вирішення проблеми переходу ППО до систем відкритого типу, а саме розглянемо такі аспекти:

• обґрунтування доцільності переходу післядипломної педагогічної освіти до систем відкритого типу;
• варіанти організації системи відкритої післядипломної педагогічної освіти;
• основи освітньої діяльності у відкритому ППО.

Центральною фігурою будь-якої освітньої системи є педагог (учитель, викладач, доцент, професор).

[1] Олійник В. В., Гравіт В. О. Чи потрібен післядипломної педагогічної освіти Відкритий університет європейського типу? / В. В. Олійник, В. О. Гравець // Післядипломна освіта в Україні. – 2015 рр. – Вип. 1 (36). – С. 3-7.

Якість педагогічних кадрів визначає якість освіти в цілому, що зумовлює необхідність науково обгрунтованих підходів до їх підготовки.

Найвідоміші такі ВНЗ, як Гарвард, Кембридж, Ітон тощо, є наслідком виключно високої якості їх професури.

В Україні структуру підготовки педагогічних кадрів можна представити у вигляді двох основних періодів: базового та активного.

Перший період – містить навчання особи і закінчується отримання диплома про вищу освіту за обраною спеціальністю. Педагогічні працівники здебільшого є випускниками педагогічних ВНЗ (університетів, інститутів, коледжів тощо), науково-педагогічних – університетів, академій, інститутів, коледжів непедагогічного профілю.

Діяльнісний період – це період професійної діяльності (педагогічної) – охоплює майже 40 років, протягом якого особа підвищує свій професійний та соціальний статус, використовуючи при цьому різні форми післядипломної освіти (ПО).

У загальному вигляді структура підготовки педагогічних кадрів в Україні представлена ​​на рис. 2

 Рис. 2. Узагальнена структура підготовки педагогічних кадрів в Україні

У контексті цієї статті найбільшу зацікавленість представляє післядипломна педагогічна освіта та її центральна складова – неперервне підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних кадрів освіти (ППК).

Наявна система ППО формується на базі радянської системи і, природно, вбирала в себе як позитивні, так і, особливо, негативні характеристики. Окремі недоліки системи ППО, що діє розглянуто в працях вітчизняних учених, а саме: В. Кременя, В. Лугового, Н. Ничкало, В. Олійника, Н. Протасової, С. Сисоєвої та ін.

Ми вважаємо, що за минулі 15 років (точка відліку – 2000 р.) Система ППО розвивалася за рахунок часткового поліпшення її окремих характеристик. Іншими словами, використовуючи для огляд будівельних термінів, проводилися окремі види ремонту систем із збереженням методологічних основ радянського періоду.

Дійсно, за минулі роки значно зросла наукова потенціал системи, поліпшена організація освітнього процесу та його зміст, форми, методи навчання, методичне та ІКТ забезпечення тощо. Водночас час аналізу результатів організації окремих напрямків освітньої діяльності в регіональних закладах ППО показав, що поряд з частковим поліпшенням у системі ППО принципових змін не відбулося, що система, як і раніше, вступає в кращий зарубіжним аналогам і дещо змінюється вигляді зберігає параметри та характеристики старої системи удосконалення вчителів.

У нинішній системі ППО:

• збереглося ставлення до ППО владних структур як чогось другорядного, в результаті – абсолютна нерозуміння актуальності проблеми, відсутність державного цілеспрямованого управління розробкою нормативно-правового забезпечення системи, її науково обгрунтованих сучасних принципів організації та функціонування;

як і в радянських часів, система орієнтована на масову, колективну, середню показники “міфічного слухача” та адміністративні методи управління. Відсутні традиції, методики, виявлення та підтримка

• талановитих (творчих) працівників, сприяння їх професійному зростанню та підвищенню соціального статусу;
• недостовірність статистичної інформації про параметри та характеристики системи внаслідок відсутності відповідних науково обґрунтованих методик оцінки спричинили неможливість правильного аналізу стану системи та прогнозування її розвитку;
• У системі існує масовий плагіат як у випускних роботах слухачів, так і особливо в працях (статтях, методичних рекомендаціях та розробках) співробітників обласних інститутів ППО [1] .

Відсутність яскравих оригінальних робіт слухачів є показником недостатньої креативності системи та характеризує низький рівень індивідуальної роботи з слухачами.

Отже, в результаті всебічного розгляду проблеми ми досягли висновку про недоцільність “ремонту” системи ППО – це тривалий неефективний процес, що вимагає значних витрат інтелектуальних сил, матеріальних витрат, серйозного організаційного забезпечення та централізованого управління. При цьому відсутні гарантії отримання за кінцевим результатом сучасної системи ППО.

На нашу думку, освіті України необхідна принципово інша система ППО, що відповідає сучасним реаліям розвитку суспільства, гнучка, що має достатній запас надійності, адаптивної до соціальних змін і науково-технічного прогресу, здатного до саморозвитку тощо.

Для нової ППО доцільно, на наш погляд, віднести уточнення філософських та методологічних аспектів проблеми підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників, а також основи системи – нормативно-правове та організаційне забезпечення її функціонування та розвитку.

В межах нової філософії ми маємо доцільно враховувати два аспекти підвищення кваліфікації: перший – традиційний та другий – як щабель

[1] Гравіт В. О., Антощук С. В. Ремонтуємо наявну або будуємо принципово нову систему післядипломної педагогічної освіти / В. О. Гравіт, С. В. Антощук // Післядипломна освіта в Україні. – 2016 р. – Вип. 1. – С. 46-50.

професійної кар’єри на базі особистості оригінальних науково-методичних досліджень особистості.

Іншими словами, можливість підвищення кваліфікації надається, перш за все, тим працівникам, які здатні внести особистий вклад у теорію та практику освітнього процесу. Такий підхід до проблеми підвищення кваліфікації характерний для багатьох європейських та світових систем освіти та, на наш погляд, доцільний в Україні, оскільки реально індивідуалізує процес відбору кандидатів на підвищення кваліфікації та їх подальшого навчання за індивідуальними навчальними програмами та планами.

Наявний порядок відбору кандидатів на підвищення кваліфікації для проходження атестації та конкурсу себе вижив. Нова філософія підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників обумовлює необхідність змін у організації та змісту відбору кандидатів на навчання.

Відбір кандидатів на сьогодні здійснюється комісією. Голова комісії – керівник (заступник керівника) навчального закладу, установи, організація.

Комісія оцінює конкретні (цифри, факти) результати педагогічної діяльності кандидата за 1-2 роки і організовує зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) з залученням спеціалістів незалежних установ оцінювання якості вищої освіти та ЗНО.

Основний метод ЗНО – комп’ютерне тестування. Орієнтовний зміст контрольних тестів містить сутнісні питання за трьома основними розділами: «Нормативно-правове та організаційне забезпечення освітнього процесу»; «Сучасні освітні технології»; «Актуальні проблеми спеціальності». Можливі інші варіанти.

Розробка механізму оцінювання рівня підготовки працівника не викликає труднощів, і це може бути створено та введено в відносно короткі терміни.

За аналогією з вищою освітою підвищення кваліфікації працівника доцільно, на наш погляд, здійснювати як за рахунок бюджету, так і за контрактом.

За рахунок бюджету слід надавати можливість підвищити кваліфікацію найбільш підготовлених творчих працівників, які якісно виконують свої професійні обов’язки та активно беруть участь у науково-методичній роботі; іншим – за контрактом, між працівником та навчальним закладом – виконавцем. Оплата за контрактом може здійснюватися як за рахунок особистих коштів, так і інших джерел.

Узагальнена схема процедури відбору кандидатів на підвищення кваліфікації по новому представлена ​​на рис. 3.

Рис. 3. Узагальнена процедура відбору кандидатів на підвищення кваліфікації

Виникає питання: чи може нова філософія підвищення кваліфікації педагогічних працівників істотно змінити систему ППО, наблизити її параметри та характеристики до кращих зарубіжних аналогів? Наша відповідь – так!

Дійсно, нова філософія підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (репутація за досягнення за рахунок бюджету) посилить мотивацію успішної діяльності, професійного зростання, наукової діяльності тощо. Збільшується рівень самооцінки особистості, з’являються реальні можливості кар’єрного зростання.

Кандидат-бюджетник – нове явище в системі ППО. Він чітко планує зміст підвищення кваліфікації, здійснює усвідомлений вибір навчального закладу-виконавця, авторитетного наукового керівника. За час підвищення кваліфікації слухач-бюджетник, як правило, створює новий науковий (методичний) продукт, що потрібний йому у професійній діяльності.

Нова філософія ППО зумовлює необхідність її нової організації.

Існує декілька підходів до організації ППО, в основі яких лежать принципи та моделі відкритої освіти. Так, В. Гравіт і С. Антощук пропонують перебудову системи ППО на основі формування в адміністративних межах областей так званих «округів післядипломної педагогічної освіти».

Округи ППО самодостатні. Вони мають систему місцевих органів самоврядування, громадські комісії з питань регіональної освіти, адміністративні та науково-методичні центри та ін. (див. рис.4).

Для створення практично-функціонуючого регіонального округу ППО необхідний повний комплекс заходів, а саме: організаційний, нормативний, науково-методичний, фінансовий, кадрового та ін., Спільна та результативна взаємодія з органами центральної влади. Все це вимагає значних зусиль та часу.

Другий шлях переходу ППО до системи відкритого типу передбачає створення Українського відкритого університету післядипломної освіти (УВУПО).

Рис. 4. Варіант організації ППО на базі округів ППО

Він заснований рішенням Ради ректорів (директорів) Всеукраїнської громадської організації «Консорціум закладів післядипломної освіти» 22.12.2015р.

Головним навчальним та науково-методичним центром УВУПО є ДВНЗ “УМО” НАПН України, а його навчальними центрами – 14 обласних інститутів ППО та двох академій неперервної освіти. Члени та учасники УВППО зберігають свою юридичну та господарську самостійність, мають рівні права та обов’язки.

Члени УВУПО в визначеному статуті та законодавстві порядку мають право:

• брати участь у управлінні справами УВППО;
• одержувати інформацію про діяльність УВУПО;
• вносити на розгляд Ради ректорів (директорів) та голів Ради ректорів (директорів) пропозицій та зауважень щодо діяльності УВППО;
• на обрання своїх представників до виконавчих або контрольних органів УВППО;
• мати інші права, встановлені рішенням Ради директорів (директорами) або передбачені законодавством.

Основним завданням діяльності УВППО є створення необхідних умов для координації освітньо-наукової та іншої діяльності членів УВППО для виконання спільних навчально-наукових, економічних та соціальних завдань.

Основними напрямами діяльності УВППО є :

• створення в межах УВУПО мобільного освітнього простору для студентів, слухачів та викладачів з використанням мережевих комп’ютерних технологій навчання з метою розширення доступу до якісної ступеневої освіти, створення умов для отримання додаткової освіти та опрацювання інших компонентів системи безперервної освіти;
• розробка електронної мережі навчальних курсів, підручників для покращення інформаційного забезпечення освітнього процесу;
• розширення можливостей слухачів та студентів щодо вибору варіантів навчальних програм та форм навчання за різними напрямками та спеціальностями;
• покращання якості навчання за рахунок залучення до навчального процесу провідних викладачів навчальних закладів – членів УВППО та спеціалістів-практиків;
• проведення спільних зусиль наукових конференцій, семінарів, тренінгів, літніх шкіл, проблемних лекцій провідних фахівців тощо;

розробка системи єдиного обліку навчальних модулів та кредитів

• напрацювання технологій та інтегрованих в освітній сфері УВППО індикаторів оцінки якості організації навчального процесу та результатів навчання слухачів та студентів для здійснення процедур ліцензування та акредитації, створення внутрішньої системи забезпечення якості підготовки в межах УВППО;
• організація ефективної системи перепідготовки та підвищення кваліфікації професорсько-викладацького та керівного персоналу членів УВППО;
• реалізація спеціальних проектів з підготовки та підвищення кваліфікації на замовлення з використанням кадрового та матеріально-технічного потенціалу окремих членів УВППО;
• організація міжнародної діяльності у сфері освіти та науки відповідно до чинного законодавства.

Основними завданнями діяльності УВППО є:

• здійснення ліцензованої освітньої діяльності, яка забезпечує якісну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів та відповідає стандартам вищої освіти, післядипломної освіти та освіти дорослих;
• організація наукової та науково-технічної, творчої, художньої, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;
• забезпечення виконання державного замовлення та угод на перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців з вищою освітою;
• здійснення підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів та їх атестація у вищих навчальних закладах та в головному вищому навчальному закладі Українського відкритого університету післядипломної освіти – ДВНЗ «Університет управління менеджменту» НАПН України за акредитованими програмами;
• розвиток взаємовигідної співпраці з роботодавцями, вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці;

Рис. 5. Структура Українського відкритого університету

післядипломної освіти (УВУПО)

• забезпечення культурного та духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються в навчальних закладах – партнерах у дусі української патріотизму та поваги до Конституції України;
• УВУПО має право проводити будь-яку іншу діяльність, яка не суперечить законодавству.

Статутом УВППО визначено обов’язки його членів, принципи та органи управління, джерело надходжень та порядок використання коштів майна тощо. На рис. 5 представлено структуру УВУПО.

Отже, на наш погляд, другий шлях впровадження принципів, моделей та елементів відкритої освіти в ППО має перевагу. Він простіший, менш витратний, базується на наявній системі ППО, реальних навчальних закладів ППО та відповідає європейському та світовому підходам до проблеми

Створення в рамках «Консорціуму закладів післядипломної освіти» (де-юре) Відкритого університету європейського типу (УВУПО) – це тільки початок. Необхідно за короткий термін (1-2 роки) вирішити цілу низку проблем, організаційного та освітнього характеру.

Іншими словами, зробити УВУПО дієвим вищим навчальним закладом, освітня діяльність якої відповідала принципам відкритої освіти. Це і є головним завданням цього моменту.

Перехід традиційної освітньої діяльності членів УВУПО на рейки відкритої освіти вимагає, по-перше, системного аналізу існуреальної ситуації і, по-друге, визначення шляхів переходу до систем (елементів) відкритого типу.

Члени УВУПО – це вищі навчальні заклади ППО переважно за традиційними формами та методами. Вони різні за рівнем розвитку та забезпечення і, звичайно, за результатами діяльності.

Водночас для переходу до принципово нового типу освітньої діяльності потрібні чітко сплановані спільні дії членів УВППО, що управляються єдиним центром.

Основу таких дій, на наш погляд, можуть скласти положення вищерозглянутої моделі відкритої освіти, а саме:

• підвищення ступеня свободи вибору педагогічних працівників місць навчання, програми, часу та темпу післядипломної освіти;
• посилення ролі самостійної роботи слухачів у навчальному процесі, перегляд принципів її організації, змісту та забезпечення;

• підвищення об’єктивності, достовірності та надійності педагогічного контролю та оцінки кінцевих результатів освітньої діяльності.

Отже, до пріоритетних напрямків діяльності, переходячи в ППО від традиційних до відкритих освітніх систем, слід, на наш погляд, віднести:

• комплектування;
• самостійну роботу слухачів;
• педагогічний контроль та оцінювання кінцевих результатів.

Спільна діяльність членів УВППО за зазначеними вище напрямками може бути успішною за умов чіткого планування та якісного управління процесом з боку Ради директорів (директорів).

Вільне виборі місця та навчальних програм можливе лише за наявності ринку освітніх послуг. В післядипломній педагогічній освіті його потрібно формувати. Для цього слід значно покращити інформаційну та рекламну діяльність.

З цією метою та відповідно до вимог статті 16.3 Закону України «Про вищу освіту» [1] на офіційних веб-сайтах навчальних закладів – членів УВППО – має розміщуватися та систематично коригувати інформацію про можливості ВНЗ, науково-методичну роботу тощо. Інформація повинна бути структурованою, сформованою і розміщуватися на офіційній сторінці сайту за єдиною для всіх членів УВПП формою. Це дасть можливість повною мірою підвищити достовірність та надійність інформації, запобігти неточностям та помилкам тощо.

Організація комплектування членів УВУПО слухачами розглянуто В. В. Олійник та В. О. Гравітом. Рекомендується на першому етапі зберегти наявний порядок одночасного розгортання системи прийняття на навчання абітурієнтів за індивідуальними заявками (очно, дистанційно, платно).

Досвід провідних країн світу свідчить, що освітній процес у відкритих університетах за кордоном значно відрізняється від традиційного. Тому для переходу в навчальний процес УВУПО на принципи та моделі відкритої освіти

[1] Закон України «Про вищу освіту»: офіц. текст – К .: Паливода А. В., 2014. – 44 с.

потрібні перехідний період; ретельність, грамотна підготовка; всебічне якісне забезпечення та компетентне управління.

Підлягають перегляду форм навчання, організації та забезпечення освітнього процесу, ролі викладача та ін.

Необхідно поступово переходити від загальних для спеціальності (категорій) навчальних планів та програм до індивідуальних, що забезпечують формування індивідуальних пізнавальних траєкторій.

Здійснюється перехід партнерських відносин в систему студент / слухач – викладач, посилюється роль надійності педагогічного контролю, підвищується достовірність його даних, вводиться в дію єдине для всіх членів УВППО методика оцінки результатів освітнього процесу за кінцевими результатами.

Отже, як зазначено вище, для введення УВУПО до ВНЗ, що діють в Україні, слід виконати значний обсяг різноманітних заходів, зокрема в найкоротші терміни (2-3 роки).

Далі деякі роз’яснення щодо суті проблеми.

Основним формами навчання в УВУПО треба вважати дистанційну та очно-дистанційну. Допускається в окремих випадках обґрунтоване застосування інших форм навчання, що встановлені для ВНЗ законом України «Про вищу освіту» (стаття 49).

На сьогодні члени УВУПО забезпечують освітню діяльність переважно за очною формою навчання. На дистанційне навчання відводиться у середньому 2–3%, а на очно-дистанційне – 15–20%.

Водночас, як свідчить досвід, ефективна реалізація основних переваг відкритої освіти без широкого застосування якісних технологій дистанційного навчання неможлива. Першочерговим завданням щодо перетворення УВУПО в успішно функціонуючий ВНЗ є швидкий перехід його членів на дистанційні, очно-дистанційні форми навчання. Ця задача цілком посильна, оскільки теоретичні та практичні аспекти проблеми вже розроблені (ДВНЗ “УМО” НАПН України) і у більшості членів УВППО є необхідні технічні та технологічні

можливості Справа за керівництвом інститутів ППО та академій безперервної освіти.

Провідною організаційною формою освітнього процесу зарубіжних відкритих університетів (мегауніверситетів) є чітко організована, якісно забезпечена, контрольована самостійна робота слухачів та студентів. Самостійна робота в системі ППО щодо організації та змісту поки не відповідає вимогам відкритої освіти.

Самостійна робота в УВУПО має бути:

• активною . Жодної сторінки підручника, а різні види занять;
• індивідуальною . Вільний вибір завдань, тем, форм, методів відповідного переліку;
• методично забезпеченою . Для кожного навчального модуля та категорій слухачів структуроване, формалізоване методичне забезпечення на папері та електронних носіях;
• професійно направленою. Під час самостійної роботи розробляються матеріали (документи) щодо забезпечення освітнього процесу тощо.

Слухачі повинні мати вільний, необмежений доступ до зарубіжних та вітчизняних інформаційно-освітніх ресурсів (сайтів, електронних бібліотек, баз даних тощо).

Новий освітній процес, основною традиційною формою якої є самостійна робота, вимагає перегляду ряду застарілих положень традиційного навчання. Зростає значущість застосування дистанційного навчання, технологій взаємодії та, головне, змінюється роль і місце викладання у навчальному процесі.

Викладач у системі відкритої освіти, як зазначено вище, це партнер студента / слухача, організатор та керівник його навчальної роботи, консультант.

Принципно нові функції викладача в відкритому навчанні вимагають нових знань, вмінь, компетенцій, технологічного забезпечення процесу їх засвоєння. З цієї позиції доцільно в рамках УВУПО організувати при УМО тематичні курси підвищення кваліфікації педагогів-членів УВППО – за програмою «викладач у системі відкритої освіти».

Підготовка педагогічних кадрів нової форми для УВПП складний, тривалий (2-3 роки), і навіть хворобливий процес. Для його прискорення доцільно глибше вивчити досвід роботи європейських відкритих університетів, посилити міжнародне співробітництво у галузі відкритої освіти.

Одне з найважливіших положень моделі відкритої освіти – це індивідуалізація освітнього процесу та відкрите планування. Головна мета індивідуалізації навчального процесу – це формування для кожного студента / слухача індивідуальної траєкторії навчання, що враховує особистісні потреби, запити та інтереси.

Основним інструментом індивідуалізації навчального процесу є індивідуальний навчальний план студента / слухача. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» студент / слухач має право брати участь у формуванні свого індивідуального навчального плану (стаття 62.21) з обсягом вибіркових дисциплін (модулів) не менш ніж 25% від загального (стаття 62.10) [1] .

Заслуговує на увагу досвід кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО УМО НАПН України щодо індивідуалізації освітнього процесу. На кафедрі слухачі вільно вибирають із спеціального переліку теми випускних робіт (1 із 35) та модулі для самостійної роботи (2 із 5).

Нині кожний член УВУПО має свою власну систему педагогічного контролю та свою методику оцінювання результатів освітнього процесу. Вони не тотожні, різні за якістю та за результатами їх застосування. По суті  достовірно оцінити ситуацію в ППО та прогнозувати її подальший розвиток сьогодні складно.

Для всіх членів УВУПО необхідна єдина науково-обґрунтована, перевірена в експерименті система педагогічного контролю, а також методика оцінювання кінцевих результатів освітнього процесу. Тільки за виконання цієї

[1] Закон України «Про вищу освіту»: офіц. текст – К .: Паливода А. В., 2014. – 44 с.

умовами можливої ​​є об’єктивна оцінка результатів діяльності кожного члена УВППО, так і Університету в цілому.

За основу у розробці загальної для всіх систем педагогічного контролю доцільно, на наш погляд, вибрати напрацювання УМО НАПН України. Вони використовуються в реальному навчальному процесі ЦІППО УМО НАПН України з 2010 р.

Так, в системі педагогічного контролю ЦІППО використовуються два підсистеми: зовнішня та внутрішня (рис. 6).

Перша містить вхідний, модульний та вихідний контроль та здійснюється методом комп’ютерного тестування; друга (диференційований залік, захист випускних робіт) – за методом усного / письмового опитування.

Рис. 5. Система педагогічного контролю ЦІППО УМО НАПН України

Оцінювання результатів педагогічного контролю здійснюється за першою підсистемою (комп’ютерне тестування, шкала 100 балів) – в балах, за другим – оцінки за національною шкалою (табл. 1).

Рішенням Ради ректорів / директорів від 22.12.2015 р. в рамках Всеукраїнської громадської організації «Консорціум закладів післядипломної освіти», що створено 17 листопада 2010 р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України наказом №3101 / 5 від 10 грудня 2010 р., створено Український відкритий університет післядипломної освіти (УВУПО).

Таблиця 1

Оцінювання навчальних досягнень слухачів

за результатами педагогічного контролю

Для введення УВУПО в дію наявних в Україні ВНЗ (університетів) необхідно в найкоротші терміни (2–3 роки) здійснити низку заходів, короткий зміст яких описано вище.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Назвіть принципи відкритої освіти.
2. На підставі основних складових загальної моделі відкритої освіти складіть структурно-функціональну модель відкритої освіти Вашого регіону.
3. На Вашу думку, чи потрібен Університет відкритої післядипломної освіти в Україні?

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Закон України «Про освіту». – (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 38-39, ст.380) URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19
2. Науково-методичні основи модернізації освітньої діяльності вищих навчальних закладів післядипломної педагогічної освіти на засадах сучасних технологій: зб. наук. праць. НАПН України, Ун-т менедж. освіти. – К., 2014. – 276 с.

1. Олійник В. В. Відкрита післядипломна педагогічна освіта та дистанційне навчання в питаннях та відповідях: наук.-метод. посіб. / В. В. Олійник; НАПН України, Ун-т менеджз. освіти – К .: А.С.К. 2013. – 312 с.
2. Олійник В. В. Чи потрібен післядипломної педагогічної освіти Відкритий університет європейського типу? / В. В. Олійник, В. О. Гравець // Післядипломна освіта в Україні. – 2015 рр. – Вип. 1 (36). – С. 3-

Допоміжна:

3. Олійник В. В. Освітня діяльність вищих навчальних закладів післядипломної педагогічної освіти: довідник / В. В. Олійник, В. О. Гравіт, Л. Л. Ляхоцька; НАПН України, Ун-т менеджз. освіти – Донецьк: Донбас, 2012. – 151 с.
4. Самостійна робота слухачів у процесі підвищення кваліфікації: наук.-метод. матеріали / В. В. Олійник, В. О. Гравіт, Л. Л. Ляхоцька. – К .: НАПН України, Ун-т менедж. освіти, 2010. – 44 с.
5. Цегольник П. А. Концепція провідержавого розвитку освіти: монографія / П. А. Цегольник. – Хмельницький: ХНУ, 2009. – 309.

1.2. Нові інформаційно-технологічні реалії комунікацій в науково-освітній діяльності як запорука інноваційного розвитку суспільства

О. В. Соснін, М. О. Кононець

Сучасний етап суспільно-політичного розвитку України характеризується небаченими темпами розбудови нової інформаційно-комунікаційної системи науково-освітньої діяльності в суспільстві та, як наслідок, розбудова його як інформаційного та громадянського. Логічно, що це законодавчо визначена мета розвитку нашої держави, оскільки людина протистоїть будь-яким викликам і небезпекам виключно за рахунок освіченості. Всі провідні країни світу досягли своєї позиції саме завдяки тому, що всі

силами намагалися надати можливість одержати якісну освіту основної масі своїх громадян.

З появою комп’ютерів та комп’ютерних засобів зв’язку з’явилися нові інформаційно-технологічні реалії комунікацій, які створюють у всіх сферах людської діяльності небачені раніше у формі та змісті життєвих ситуацій. Докорінно змінилися умови і сенс науково-освітньої діяльності, особливо щодо визначення юридичних прав і свобод людини на інформацію, накопичену глобальною суспільністю, яку ми успадковуємо. Вони на сьогодні не завжди охоплюються визначеннями класичного знання та політико-правових рішень, а тому надають концептуальність нашим діям щодо подолання проблем, що виникають, зокрема, щодо інформаційної безпеки як умови сталого та інноваційного розвитку держави, є тенденцією розвитку сучасної суспільства, тобто особливо актуальною проблемою.

Концептуальні засади обгрунтованих протягом століть прав і свобод людини в контексті проблем глобальної інформатизації помітно втратили актуальність, виник новий комплекс проблем, зокрема, безпеки інформації та самої комунікації, про що раніше ми не мали найменшого уявлення. Їх виникнення обумовлено безпрецедентним проникненням ІКТ у всі сфери життя людини на тлі глобалізації інформаційно-комунікаційної середовища, інтеграції проблем у мережах зв’язку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про те, що глобальна інформатизація суспільства стимулювала всі процеси міжнародної співпраці людей, завдяки розвитку інформаційно-комунікаційної сфери збільшила потреби систем управління державами, суспільствами, їх громадянами в різноманітних інформаційних послугах, зумовила радикальні зміни в усіх системах безпеки суспільно-політичних відносин. На тлі небачених раніше темпів упровадження в освіту комп’ютерних технологій та ІКТ відбуваються не просто глибокі зміни в науково-освітній діяльності країн світу, а й розподіл світу на центр і периферію (відповідно до ландшафту світової економіки).

Повна картина інформаційної суспільства, заснована на історичній аналогії з патерном індустріального суспільства, надає нам Й. Масуда [1] . У концентрованому вигляді він подає історичну тенденцію розвитку індустріального, потім – постіндустріального та інформаційного суспільства.

Початковою інноваційною технологією в індустріальному суспільстві був паровий двигун. Його основною функцією було заміщення і вдосконалення фізичної праці людини. В інформаційній суспільстві початковою інноваційною технологією є комп’ютерна технологія, а її основна функція – заміна і вдосконалення розумова праці людини.

В індустріальному суспільстві енергетична революція (як похідна від винаходу парового двигуна) різко збільшила матеріально-виробничу силу людини і зробила можливим масові виготовлення товарів і послуг, а також прискорення транспортування товарів. У новій суспільстві інформаційна революція (як похідна від комп’ютералізації) різко збільшить інтелектуально-виробничі потужності людини і дозволяє масовому виробництву когнітивної інформації та систематизованих знань.

В індустріальному суспільстві промисловий виробництво став соцієтальним символом, продуктивним центром для товарів. У майбутньому інформаційна інфраструктура, що базується на комп’ютерах і складається з інформаційних мереж та банків змістової інформації (даних), замінить завод (як соцієтальний символ) і стане продуктивним і розподільним центром під час надання інформаційних послуг.

В індустріальному суспільстві ринки розширилися внаслідок відкриття нових континентів і завоювання колоній. Збільшення купівельної спроможності людей у ​​процесі споживчих перегонів стало головним чинником розширення ринку. В інформаційному суспільстві межа пізнання визначить потенційний ринок і динамічне розширення можливостей для вирішення проблем, стане основним чинником у розширенні інформаційного ринку.

[1]  Масуда Ю. Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство [Текст] / Масуда Ю. – Wash., 1983. – 234 р., Стор. 31-33.

В індустріальному суспільстві провідними галузями економіки є машинобудування та хімія. У інформаційній суспільстві лідують інтелектуальні галузі, ядром або серцевиною яких буде галузь знань.

Економічна структура індустріального суспільства має економіку: 1) товарів широкого вжитку; 2) спеціального споживання; 3) розподіл виробництва та споживання між підприємствами та домашніми господарствами. В інформаційному суспільстві: 1) синергійна економіка прийде на зміну економіки обміну; 2) інформація як вісь соціоекономічного розвитку, проводиться інформаційними службами; 3) самовиробництво інформації самими користувачами розширюється; 4) ця накопичена інформація розширюється завдяки синергійному виробництву та спільному використанню.

В індустріальному суспільстві закон сили, як універсальний соціоекономічний принцип, керує рівновагою попиту та пропозицій, підтримуючи економічний порядок. В інформаційному суспільстві принцип загальної мети, як фундаментальний принцип суспільства, управляє порядком у суспільстві.

В індустріальному суспільстві найважливішим суб’єктом соціальної активності є підприємство, або економічна група. В інформаційному суспільстві суб’єктом соціальної активності є добровільно створена община, або соціоекономічна група.

В індустріальному суспільстві соціоекономічна система постає як система приватних підприємств, які характеризуються приватним володінням капіталу, вільною конкуренцією і максимізацією прибутків. В інформаційному суспільстві соціоекономічна система буде добровільним громадянським суспільством, яке характеризується верховенством інфраструктури, що формується як суспільним капіталом, так і інтелектуальним капіталом, а також принципом синергії й суспільної користі.

Індустріальне суспільство – це суспільство з централізованою владою та ієрархією класів. Інформаційне суспільство, навпаки, буде мультицентрованим,

горизонтально функціональним, добровільним, таким, де соціальний порядок підтримується автономними та компліментарними функціями добровільного громадянського суспільства.

Мета індустріального суспільства – забезпечити матеріальну добробут громадян у усьому житті. Інформаційна суспільство прагне до реалізації цінностей часу, яка (тобто реалізація) проектує та актуалізує майбутній час для кожної людської істоти. Метою суспільства буде насолода кожному гідному життя в пошуках великих майбутніх можливостей.

Політична система індустріального суспільства – це парламентна система та правління більшості. В інформаційному суспільстві політична система грунтується на демократії співучасті. Це буде політикою автономного самоврядування громадян, яка базується на згоді, участі та синергії, а також враховує думки меншин.

В індустріальному суспільстві трудові колективи є двигунами соціальних змін. В інформаційному суспільстві громадські рухи стануть провідною силою соціальних змін, їх зброєю буде організація суспільних слухань і судів.

В індустріальному суспільстві існують три основних типи соціальних проблем: безробіття, що збільшується, міжнародні конфлікти, що переростають у війни, і фашистська диктатура. Проблемами інформаційного суспільства стануть: а) футурошок, породжений нездатністю людей адекватно реагувати на різкі соціальні трансформації; б) терористичні акти, що здійснюються одинаками або організованими групами людей; в) вторгнення в особисте життя людей; г) криза контрольованого суспільства.

Найвища стадія індустріального суспільства – це масове споживче суспільство (високий рівень масового споживання, моторизація населення, що зростає). Вища стадія інформаційної суспільства – це високий рівень його творчості, суспільство, засноване на масовому виробництві знань, у якому комп’ютеризація створює умови для пізнавальної творчості та самовідновлення кожного індивіда.

В індустріальному суспільстві матеріальні цінності, що задовольняють фізіологічні та фізичні потреби людей, є універсальними мірками для всіх соціальних цінностей. В інформаційному суспільстві стане універсальним стандартом цінностей відчуття задоволення від досягнутої мети.

Дух індустріального суспільства був відмінним духом людського визволення, що означає респектабельність щодо фундаментальних людських прав та вшанування гідності індивіда. Дух інформаційної суспільства буде духом глобалізму. Це такий симбіоз, при якому людина і природа можуть жити в гармонії, де паніме духом суворої самодисципліни та соціальної винагороди.

Формування інформаційної суспільства Й. Масуда пов’язує з його комп’юерізацією. Він виділяє чотири етапи комп’ютеризації: 1) наука; 2) менеджменту; 3) суспільство (система освіти, медицини, соціального забезпечення тощо); 4) на рівні індивідуальності [1] .

У національній українській традиції освіченість і патріотичність еліти завжди ототожнювалася з якістю життя народу. Від часів князівства Ярослава Мудрого та гетьманату Павла Скоропадського це вкарбувалося у свідомість українців, однак проблема виховання відданої народові національної еліти і надання їй сучасної освіти і на сьогодні залишається надзвичайно актуальною. У нові часи спроби знайти раціональну відповідь на питання щодо її виховання –  особливе завдання для нових поколінь учених, мислителів, філософів, організаторів науки й освіти, оскільки пов’язане із суперництвом за вплив нашої країни на народи світу.

Сьогодні величезна кількість фактів говорить про падіння в Україні рівня організації процесів загальної і професійної освіти, її деідеологізацію тощо. Скрізь процвітає цинізм, псевдораціоналізм, хабарництво і корупція. Країна демонструє аматорство своїх політиків та управлінців у діях щодо  облаштування суспільно-політичного й економічного життя, зокрема науково-освітньої сфери. Як наслідок, фіксуємо (відчуваємо) втрату українцями багатьох ціннісних орієнтирів, відверту недовіру до влади взагалі і до національних

[1] Masuda Y. Information Society as Postindustrial Society [Теxt] / Masuda Y. – Wash., 1983. – 234 р. – р. 36–39.

науково-освітніх установ. Все це відбувається на тлі глибоких небачених раніше процесів розподілу світу на «центр» і «периферійний», а отже, в ландшафт світової економіки. Домінування окремих країн та залежність України від них є досить помітним явищем у новій системі інформаційних відносин, що характеризується різноманіттям нелінійних процесів, часом складних проявів.

Представники сучасного науково-освітнього середовища, на жаль, вчасно не помітили, що з появою комп’ютера в світі суттєво змінилися фундаментальні уявлення про освіту, людину, Всесвіт, тимчасові виміри часу, тенденції розвитку сучасного світу. Освіта визначає темпи розвитку світу, а за володіння її ринками розпочалася небачена жорстка конкурента боротьба. Інформація та знання стали величезними багатствами, нематеріальним активом розвитку націй та держав. Сьогодні лише за умов розуміння цього у нас з’явилася надія, що, працюючи з добре захищеною від спамування інформацією, тобто в глобальному та захищеному інформаційно-комунікаційному середовищі, ми здатні конкурувати в науково-освітній та науково-технічній сферах. Уникаючи деіндустріалізації країни, впроваджуючи і запозичені інноваційні ідеї в науково-освітній діяльності, ми здатні вистояти в ХХІ столітті та постійно оновлювати тенденції інноваційного розвитку в науці, освіті, промисловості, сільському господарстві тощо. Владні кола України, звичайно ж, зрозуміли, що під впливом бурхливого зростання темпів світового науково-технічного та технологічного прогресу інформаційна та освітня проблема набула ознак національних, стали більш меганімічними – соціальними, духовними та загальноприйнятими природно-економічними тенденціями успішного облаштування інформаційно-комунікативного типу соціуму, вимагаючи від нас зваженого облаштування освітніх інформаційно-комунікаційних систем і технологій освіти.

Головним завданням для досягнення успіху є надання людині, яка навчається, викладає або розвиває науково-технічні ідеї, науково-технічний та комерційний потенціал України, економічну, юридичну, організаційну та політичну підтримку. Соціологія, урешті-решт, навчилася цінувати такі якості, як здатність людини до навчання і винахідництва. Уряд має забезпечити

реалізація інноваційних можливостей науково-освітньої сфери, законодавство, захищати інтелектуальну власність та заохотити винахідників. Політична система за таких умов має, нарешті, терміново подолати корупцію, розвивати технологічні інновації, просувати успішних науковців та підприємців “соціальними ліфтами” на вищі щаблі управління державою.

Для подолання численних накопичених нашою суспільством негативних вад та тенденцій, на наш погляд, суспільству, перш за все, необхідно на законодавчому рівні змінити ставлення до науки і освіти на засадах техніко-мінливо-інформаційної культури. Цей вид культури, що вже вкорінився у світовій університетській практиці, означає віру в природну силу розвитку науково-технічного прогресу як ключової складової у загальному вимірі прогресу людства. Можна навіть спробувати сформувати деякі принципи створення системи підготовки кадрового потенціалу, яка покладена в її основу, а саме: конкуренція робочого персоналу, персоналу управління; ділова репутація та ініціатива; досягнення; багатопрофільність; якість; споживачі продукції; інформаційне забезпечення; форм избуту; фінансові та ресурсні послуги, які не викликають заперечень. Саме так, на нашу думку,

Успіхи впровадження досягнень науково-технічного прогресу зробили Україну у ХХ столітті більш знаною у світі, однак інформатизація світового інформаційно-комунікаційного середовища поставила перед нами нові складні завдання організації трансферу власних технологій на світові ринки товарів і послуг – усього того, що пов’язано з передачею знань. Характеризуючи зміни, які відбулися у цій сфері, ми не можемо не говорити про небачені раніше темпи зростання впливу інформаційно-комунікаційних чинників на розвиток вітчизняної науки, соціально-економічне буття взагалі, якими б концептуальними назвами ми його не наділяли, – постіндустріальне, інформаційне, ринкове, громадянське тощо.

Сьогодні всі інформаційно-комунікаційні процеси передачі змістової інформації та знань стають реальним інструментом взаємодії для всіх складових життя суспільства та засобу досягнення компромісів у разі ухвалення узгоджених рішень на будь-якому рівні. На жаль, сучасні методи та культура роботи з інформацією створили у свідомості людей і віртуальну реальність, яка сприяє зростанню масових ілюзій, відволікає від реального світу. Ми часом стоїмо перед величезною проблемною галуззю інформаційно-комунікаційної стихії, що вимагає не просто глибоких наукових досліджень у галузі організації науково-технічної діяльності, які у нас майже не ведуться, оскільки вимагають нових підходів щодо систематизації регулятивних дій в інформаційно-комунікаційних діях.

Сучасна суспільство живе (існує, функціонує) у надзвичайно складних умовах постійного виникнення безлічі глобальних викликів, ревізійних методологій відповідей на них і в постійному пошуку нових управлінських стратегій і тактики. Однак звична, орієнтована на результат, формування інформаційної компетентності наших громадян на швидку отримання (вилучення) необхідної інформації з пам’яті комп’ютера все більше залишає осторонь питання розвитку, власних інтелектуальних здібностей людини на фоні розвитку НБІКС-технологій (ідеться про розвиток нано -, біо-, інфо-, когнітивних та соціогуманітарних наук і технологій). З цих сьогодні пов’язують надії на радикальне поліпшення в майбутньому розумових, фізичних, інтелектуальних, соціальних можливостей людини.

Інформаційна компетентність, яку здебільшого розуміють як здатність знаходити інформацію за допомогою сучасних технічних засобів, а також зберігати, переробляти та застосовувати її, правомочно розглядається як необхідна властивість людини інформаційної за доби глобалізації. І саме в умовах впровадження НБІКС-технологій сьогодні в світі в гранично критичних обставинах формується новий стиль життя, суттєво трансформуються традиційні

сутнісні орієнтації, виникають теми для нових дискусій щодо виміру цінностей суспільства і людини [1] .

Іншою найважливішою характеристикою та конкурентним фактором сучасної суспільства є динаміка змін, що відбуваються, і прагнення людей до новизни та інноваційності. Вбачається очевидним, що під впливом комп’ютералізації та новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) виникає нова соціальна реальність, яка ґрунтується і управляється вже не звичними (застарілими) методами, які самі по собі руйнують сенс сучасних уявлень про управління, ресурси та методології.

У всі часи за темпами розвитку фундаментальних та прикладних наук, науково-освітньої діяльності стояли розвиток промислових, сільськогосподарських, медичних та інших технологій, облаштованість соціально-політичних та соціально-економічних відносин, які характеризували прогрес. Однак зміна епоха, яка супроводжується сьогодні технологічно-глобалізованим оновленням суспільства, змінює уявлення про ефективність технологій у сучасному управлінні, їх конвергенція на всіх рівнях є більш важливими при визначенні можливостей держави щодо створення та застосування нових науково-освітніх технологій, заснованих на досягненні науки. Знання стають тут основою будь-яких перетворень і, як наслідок, змінюють менталітет народів різних країн світу (масштаби та темпи соціальної модернізації в них істотно різняться).

Системотворчими принципами формування нових організаційно-управлінських парадигм науково-освітньої діяльності системою стають інновації, новизна. Інновація стає не тільки найбільш популярною системою оцінювання стану й перспектив розвитку суспільства, а й базовим принципом, фактором структурування сучасного світогляду й життя, визначає місце людини у світі. Сьогодні інноваційна діяльність практично в усіх сферах створила

[1] Аndriukaitiene Regina, Voronkova Valentyna, Kyvliuk Olga, Maksimenyuk Marina and Aita Sakun (2017 Theoretical insights into expression of leadership competencies in the process of management // Problems and Perspectives in Management. – 15(1–1), P. 220–226. Проблемы и перспективы в сфере менеджмента». – Сумы, 2017. – C. 220–226. – http://dx.doi.org/10.21511/ppm.15(1–-1). 2017.09.

ситуацію, яку вже майже неможливо контролювати застарілими, заснованими на класичній науці, управлінськими технологіями. Мінливість ситуації настільки різноманітна і масштабна, що не може бути навіть усвідомленою (безмежно-критично ускладнює її сприйняття) через окремі відкриття наукових досліджень або суспільних подій. Внаслідок цього виникає потреба у нових типах раціональності створюваних науково-освітніх систем.

Наукові знання долають тут наявні межі наук і прагнуть до трансдісциплінарної інтеграції. З появою в другій половині XX століття комп’ютера та нових ІКТ підвищилася динаміка розвитку людини, суспільств і країн, що вимагає інституціалізації виробництва наукових знань в нових університетах, політехнічних та технологічних інститутах. Поява та розвиток обчислювальної техніки повсюдно призвело до ліквідації безлічі важких монотонних та нецікавих робіт, спрощення процесів складних інженерних розрахунків, підвищення ефективності офісних операцій, замінивши їх більш творчою роботою персоналу. Все це істотно змінило соціокультурний статус науки, освіти та їх функцій. Сьогодні, для того, щоб перемогти або навіть вижити в глобально конкурентній економічній системі, треба більш раціонально вкладати кошти в розвиток освіти, де, цілком зрозуміло, формується саме поняття необхідності інновацій, не тільки інноваційних продуктів, а й особливо “спеціалізованої робочої сили”, здатної продукувати нові знання як інтелектуальний капітал і ресурс розвитку людини, країни та суспільства. Якість нашої роботи буде відповідати на глобальні соціально-економічні виклики, які вимагають нової конвергентної науки, створення конвергентних нано-, біоінфокогнітивних технологій, з якими пов’язують надії на вирішення глобальних проблем щодо суттєвого поліпшення якості життя.

Зміни, що відбулися завдяки комп’ютеризації за останні 30 років, виявилися такими глибокими й масштабними, що вони торкнулися серцевини соціального буття і способу життя всіх людей і народів. Їх теоретичне освітлення знайшло місце у низці нових концепцій суспільного розвитку, які з’явилися в XX столітті через поняття «інформаційне суспільство». Воно увійшло до світового

наукового та соціально-політичного термінологічного поля, і на сьогодні існує велика кількість визначень цього феномена. Його називають індустріальним, епохою постмодерніті, суспільством знання, науковим, телематичним, постнафтовим тощо. Модифікація поняття в різних країнах демонструє соціально-політичні, суспільні, науково-освітні перспективи розвитку феномена, як, наприклад, “національна інформаційна інфраструктура” (США), “інформаційна суспільство” (“Рада Європи”), “інформаційна магістраль” (Канада, Велика Британія ) Важливість створення та розвитку інформаційної суспільності 27 березня 2006 року підкреслено Генеральна Асамблея ООН, яка ухвалила резолюцію про оголошення 17 травня 2006 року Міжнародним днем ​​інформаційної суспільства.

Постійно зростаючи, темпи накопичення для цього інформаційних ресурсів (сьогодні багато в чому їх обсяги перевищують навіть темпи зростання інформаційних потреб людини) почали спричинювати в суспільстві інформаційне послаблення та, як наслідок, виникнення інформаційних криз, активізуючи появу нових та модифікацію вже наявних загроз до рівня проблеми національної безпеки [1]. З часом почали виникати інформаційні загрози не тільки для людини, а й для влади і всього суспільства (кібератаки, кібертехнології, кіберзлочини).

Інформаційні загрози можна розділити на такі класи:

• порушення конфіденційності інформації – передбачає отримання інформації користувачами або процесами всупереч встановленим правилам доступу;
• порушення цілісності інформації – передбачає повне або часткове знищення, перекручення, модифікація, нав’язування неправової інформації;
• порушення доступу до інформації – передбачає втрату (часткову або повну) працездатності системи, блокування доступу до інформації;

втрата керованості системою опрацювання інформації – характеризує порушення процедур ідентифікації та автентичності користувачів і процесів,

• надання їм повноважень, здійснення контролю за їх діяльністю, відмова від отримання або пересилання повідомлень.

Все це обумовлює потребу у висвітленні науково-освітньої проблеми та підвищенні вимог до інформаційно-комунікаційних якостей всієї системи освіти в процесі впровадження новітніх ІКТ. Не всі вважають сьогодні, наскільки все це серйозно в умовах геополітичної ситуації і багато в чому обумовлено тим, що ринок ІКТ, зокрема надання освітніх послуг, є корпоративним, тобто залежить від політичної волі світових корпорацій.

У природному процесі входження людства в нові реалії глобалізованого світу в сенсі інформаційно-комунікаційних реалій, змінюється, відображення проблем, свободи людини та її права на інформацію. Тут завжди потрібно зівстати два категоріальних поняття, які відображають загальнолюдські цінності: «свобода» і «необхідність», «свобода» і «відповідальність». Як свідчить досвід, в галузі інформаційно-комунікаційної діяльності людини, суспільства та держави завжди було потрібно досягти їх розумного співвідношення заради безпеки існування. Проблеми безпеки традиційно були присутніми і в нашій культурі, однак з розвитком ІКТ і стрімкою перебудови інформаційно-комунікаційного простору, об’єктивні та суб’єктивні обставини постійно заважають нам їм скористатися відповідно до вимог до інформаційно-комунікаційної функції держави. Проблема постійно поглиблюється, експоненціально зростають безпечні умови для реагування на рівень загроз, так і на рівень відповідальності влади за її ефективне рішення. Нам постійно не вистачає фаховості та можливостей генерувати тут якісні та збалансовані в часі сценарії та стратегії, які були б адекватними стратегічним прогнозам і планам розвитку країни, і саме тут сьогодні визріває в нашій суспільстві підґрунтя для нових конфліктів економічного, геополітичного, етнічного тощо характеру.

Тут доречно підкреслити, що нове інформаційно-комунікаційне світовідчуття та наше світогляд стали принципово новими явищами (навіть феноменом), які не мали аналогів у нашому історичному минулому. Тому ми

постійно шукаємо відповіді на питання про те, як нам вижити в новій реальності? Очікування чуда, віра в слова популістів, що притаманно нашому народові, не врятує. Треба самостійно працювати, здобувши досвід, і тут, безумовно, важливим фактором сталого розвитку, як ніколи, є віддана національна еліта: політична, наукова, управлінська, освітянська. Влада повинна зрозуміти, що майбутнє за тими країнами, які здатні самостійно знаходити та виховати талановиту молодь, дають їй високоякісну професійну освіту і використовують ті позиції в суспільстві, де її діяльність дає найкращий результат.

Залишається загадкою, чому українські політики та президенти не знали, що сенс існування будь-якої держави, так само як і в існуванні людської родини, є усвідомлене та раціональне накопичення духовних та матеріальних ресурсів для життя наступних поколінь, для безупинного та послідовного облаштування життєвого простору. Саме тому ми повинні уважно дослідити причину того, чому, відірвавшись від господарського комплексу колишнього СРСР, Україна, яка успадкувала чималий ресурсний та виробничий потенціал, не виявила здатності до самостійного розвитку, і, за словами З. Бжезинського, став “геополітичним аналогом біологічних вимерів, що вимирають”, безпека яких залежить від прихильності США.

Політики, які планували в Україні два десятиліття тому радикальну перебудову суспільства, мали б знати, однак час свідчить, що вони не знали (не бачили) навіть мети, в ім’я якої повинні були відбуватися тектонічні зрушення в нашій економіці, психології людей, соціальній сфері. Минулі десятиліття набуття незалежності показали, що занадто дорого нам обійшлося їхнє незнання. Відсутність розуміння мети, наднизький рівень політичної освіченості наших політиків і громадян на момент розпаду СРСР і набуття Україною незалежності, на жаль, так і не виріс до рівня справжніх знань і розуміння того, що інноваційний розвиток нації в бік європейської облаштованості передбачає не тільки наявність свобод громадян, притаманних громадянському суспільству, а й збалансованої у своїй могутній силі економіки постіндустріальної доби.

Сьогодні в умовах падіння рівнів освіти, деідеологізації та втрати українцями багатьох ціннісних орієнтирів ми бачимо благополуччя в науці та освіті цинізму, розмежування на різні соціальні групи, відверту недовіру до влади та державних структур. Ми не можемо цього ігнорувати і не розуміти, що стати за таких умов конкурентоздатною нацією і до того ж тільки в наявних параметрах розвитку власної держави, тобто відсторонено від світових тенденцій розвитку науки і освіти, неможливо. На новому оберті історії ми знов починаєм активно обговорюватись проблем организации национальной науки й освіти, по-нове визначавши ой місце в реализации национальной Ідеї, розуміючьте, что під Вплив Бурхливий зростанні темпи науково-технічний прогрес проблема становится дедалі більш багатовімірной, соціальним,

Науково-технічний прогрес та інформатизація в ХХ столітті зробили Україну більш знаною у світі, який із середини століття ставав для нас усе тіснішим. Науково-технічний прогрес, в основу якого покладено наукові відкриття учених у фізиці, математиці, хімії, біології й інших науках, упродовж останніх десятиліть інтегрував їх і, здавалося б, забезпечив усі передумови для генерації в українському суспільстві високої хвилі «інформаційно-комунікаційної енергії» й інноваційної діяльності. За їх допомогою світ створив нові предметні простори для розвитку людини, суспільств і держав. Однак ми бачимо, що у нас нові об’єкти матеріального світу і реальної економіки створюються важко, оскільки зазвичай вони мають високотехнологічний зміст та інформаційну природу, несуть у собі нові невідомі виклики і загрози. Так, загальновідомі процеси трансферу технологій, пов’язані з промисловим шпигунством, є фактором його розвитку, що домінує. Характеризуючи сучасне суспільство, ми не можемо не говорити про те, що небаченими раніше темпами зростає його вплив на процеси обміну інформацією, на всі аспекти соціального буття, якими б концептуальними характеристиками ми його не наділяли

(постіндустріальне, інформаційне, ринкове, громадянське тощо), а тому одним з найактуальніших завдань науки і освіти на сьогодні є мобілізація теоретичних та практичних знань, методологічних досліджень, підпорядкованих меті осмислення природи виникнення нових загроз та інших інформаційно-комунікаційних феномів.

Досить символічно, що на українській п’ятигранній монеті «На межі тисячоліт» 2000 року випуск викарбований не символом майбутньої цифрової цивілізації, до становлення якого багато людей доклали багато зусиль, а селянина, яка вручну засіває ниву. По-різному можна розуміти аллогорію, але можна й так, що національна еліта, яка відходить, намагається зірєти Україну в третій тисячолітті на аграрний сектор розвитку, тобто не бачить її країною з багатовекторним підпорядкуванням високих технологій та новітніх ІКТ інтересами розбудови постіндустріальної економіки та нового суспільного облаштування.

Безумовно, що це начебто і природно на тлі інтенсивних процесів деіндустріалізації і деградації науково-освітньої діяльності, які відбуваються в Україні протягом усіх років незалежності. Вони, насамперед, повною мірою демонструють деградацію світоглядного фундаменту вітчизняної еліти щодо індустріальної і науково-технічної цивілізації, відсутність національного історичного і геополітичного мислення, корумпованість і злиття інтересів еліти з кримінальним світом. Усе це віддзеркалюється в багатьох явищах нашого сучасного життя,  їх можна було б вважати за перемогу бажань глобальних геополітичних гравців сучасного світу, які бачать нас апріорі аграрною країною. Однак більшість населення України пам’ятає, що ще у 1980-х роках за класифікацією ООН ми досягали рівня надрозвиненіших промислових країн світу, співвідносячись за потенціалом із Францією і Німеччиною, які ще й досі залишаються у першій десятці економік світу.

Розуміючи фантастично спекулятивне бачення нашою владною елітою потреб світової реальної економіки і те, що саме за нашим рахунком країни “золотого мільярда” рятують свої статки та переваги, ми маємо, перш за все, відновити у собі провідну якість людської поведінки – самоповагу, і,

користуючись можливостями сучасних ІКТ, ретельно аналізують причини своєї поразки в цивілізаційному змаганні з іншими країнами світу і роблять інтелект своєю народю ресурсом для постіндустріального розвитку України.

Нова інформаційно-комунікаційна світову розуму та світогляд поки не знайшли адекватного відбиття не тільки у масовій свідомості, а й у свідомості національної еліти, формування якої істотно відстає від темпів розвитку цивілізації, що само по собі вимагає спеціальних наукових досліджень. Пов’язана це не тільки з перетворенням інформації та комунікації в найважливішу економічну категорію, а й з невизначеності багатьох політико-правових проблем щодо освіти та процедур комунікації при обміні інформацією та насиченістю життя інноваційною діяльністю.

Намагаючись відновити у українцях вільний козацький дух, дух непокори інвалютам та вчителям національних інтересів, ми, перш за все, маємо захистити промислово-аграрний вектор розвитку своєї держави як постіндустріальної, розуміючи взаємопов’язані проблеми інноваційної діяльності в умовах глобальної інформатизації світу. Технології підкорення країн і народів інтересу світової фінансової олігархії у світовій інформаційно-комунікаційній середовищі є потужними та добре відпрацьованими відповідними фахівцями, які активно вивчають законо давності виникнення, функціонування та прояви багатьох явищ інноваційної діяльності, яка є активною взаємодією людей у ​​контексті висловів Геракліта «Всё тече і рухається, немає нічого такого, що перебуває в стані спокою ». Традиційно технології підкорення народів передбачають корупцію національної еліти,

Сьогодні, скажімо, ми бачимо, як діє наркотична кредитна голка з подальшою борговою пасткою для держави, як скрізь культурована ідеологія споживання. Все це поступово призводить до втрати національної суверенітету. Ми власне є свідками цього процесу і бачимо, як міцніє у нас ідеологія суспільства споживання, як наші (іноземні, за своєю суттю) вітчизняні

ЗМІ досягають культурного розквіту над більшістю міського населення, ефективно використовуючи засоби масової культури як привабливе спілкування з одночасним “упаковуванням” у свідомість наших громадян дрібних цінностей споживача.

У світі за допомогою сучасних ІКТ створюються потужні інформаційні потоки для обслуговування потреб суспільства споживання. Вони існують винятково як шар оболонки Землі, а глобальні інформаційно-комунікаційні проекти виробляють за його допомогою ефективні засоби та методи формування парламентських, владних та науково-освітніх еліт, регулюють та змішують ідеї патріотів та громадян, пригнічуючи та нівелюючи будь-яку ціну за свої творчі імпульси щодо організації продуктивної діяльності народу. Арсенал таких засобів і технологій безупинно обновляється і вдосконалюється, на це спрямовуються величезні кошти для найму професійних кадрів, а ЗМІ, які культурують ненаситність бажань, почуття постійної невдоволення, і далі технологічно вдосконалюють засоби реклами переваг “розкішного життя”, вчать “правильно” прагнути і «Правильно» платити.

Те, що під гаслами свободи і прав людини безкарно засмічується Україна, руйнується вся її екологічна система, переконливо доводить, що вже частково зламано наш «національний характер», «український менталітет», уявлення про справедливість, рівність, соборність країни тощо. Виявляється,  що в процесі стрімких соціально-економічних змін уже виникла навіть синергічна система з ефектами впливу на психічний стан людей, на нашу свідомість, яка швидко «переформатує» традиційні цінності суспільного розвитку, раціональність світогляду і мислення. Усе це призводить до такого стану наших розуму й совісті, що всі суспільні інститути перестають виконувати притаманні їм функції і на наших очах лавиноподібно виникає система спотворених процесів руйнації й деградації держави.

В умовах глибокої світової кризи, яка вирвала на нас безліч проблем, одночасно надавши для розвитку величезні можливості ІКТ, ми маємо відчувати потребу на новому рівні, як реалізувати ці можливості, залучаючи свою і

світову науково-технічну еліту для відновлення та подальшого розвитку постіндустріальної економіки.

На жаль, сприйняття владою та суспільством нової реальності, адаптація самого людини до нових інформаційно-комунікаційних реалій, їх взаємодія відбувається в нас досить складно, і поки що важко сказати, чого більше – сподівань чи розчарувань. Хоча в значній мірі вони обумовлені суперечностями, що виникають через загальну специфіку інформаційно-комунікаційної діяльності – невизначеність і відтермінування результату, асиметричність процесів та форм інформаційного облаштування світу. Адже головне – це володіння інформацією, доступність її дослідникам, інноваторам, інвесторам, споживачам, а також особливим вимогам до кваліфікації та якості менеджменту. Ми ще не розуміємо, що реальною передумовою успіху в насиченому ІКТ суспільстві є те, що знання та інформація починають виступати об’єктом приватної власності окремих людей та їх професійних об’єднань.

Знання й інформацію вони використовують як власний економічний ресурс в інноваційній діяльності, підвищуючи конкурентоспроможність своїх організацій у будь-якій точці світу. Усе це докорінно змінює організаційну структуру суспільства, перетворюючи її на достатньо складну соціотехнічну систему, уводячи в економічний розрахунок новіші й досконаліші характеристики ролі  людини-творця у складі «інформаційного ресурсу» тощо, структурувавши вирішення проблем перетворення (трансформації) суспільно-політичних відносин щонайменше в чотирьох мега-сферах: державній інноваційній політиці, економіці, праві, інформаційному забезпеченні.

Скажімо, в Україні, де фундаментальна наука традиційно фінансувалася тільки державою, виконавці першого рівня інноваційного процесу, ті, хто генерує науково-технічні ідеї, практично не оперували економічними категоріями. Поняття трансферу технологій і комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності у нас обмірковувалися вже керівництвом на рівні прикладних досліджень і впровадженні наукових розробок у виробництво. За таких умов суспільство втрачало темпи свого розвитку, поступаючись тим, хто

встиг раніше опрацювати методи нової інноваційної економіки. За таких умов змінити уявлення про фундаментальну науку в зв’язку з новими викликами, національні організаційні структури науки і освіти не готові. У світі над цим активно працюють дослідники та їх колективи як у формальних, так і в неформальних структурах, а роль фундаментальної науки в сучасному світі не зменшується, а зростає.

Всі провідні країни світу відверто і прагматично, навіть агресивно захищають свої інтереси, іноді і за межами кордонів своїх держав. Вони давно почали розглядати іноземні об’єкти науково-освітніх інформаційно-комунікаційних інфраструктур як власних і критичних, а їх безпеку своїм найважливішим завданням. Оприлюднені останнім часом факти витоків інформації за допомогою технічних та інших засобів іноземних розвідників свідчать про те, що розвідка стала невід’ємною складовою частин систем ведення бізнесу та державного управління.

Для того, щоб протистояти таким процесам, нам катастрофічно бракує розуміння владними структурами значення інформаційно-комунікаційної, аналітичної, інформаційно-пропагандистської й управлінської роботи. В умовах домінування цифрових технологій проблему об’єктивно неможливо розв’язати за допомогою риторики політичних лідерів, політологів, соціологів та інших фахівців гуманітарних наук. Ситуація змушує по-новому, більш прискіпливо поглянути на проблематику створення, зберігання й ефективного використання власних інформаційних ресурсів, а для цього необхідно вести аналітичну роботу з великими масивами даних. Аналітика, безумовно, є для нас найбільш критичною. У циклі управління вона понад усе вимагає від владних структур активної розумової високопрофесійної праці фахівців та опанування в системі освіти технологіями стратегічного аналізу інформації, зокрема роботу в автоматизованих мережевих інформаційно-керівних системах.

Її еара наступальної та оборонної зброї, бойових електромагнітних засобів нерозривно пов’язана з фундаментально-прикладними дослідженнями, програмуванням і розробкою практичних і криптостійких алгоритмів

використання А програмування та розробка, якщо абстрагуватися від простих програм програмування для написання різних сайтів і Інтернет-магазинів, – це математика, фундаментальна наука. Невипадково радянська та евною мірою сучасні математичні школи України є безумовними лідерами в багатьох, зокрема найбільш абстрактних, сферах математики. Саме тому в усьому світі цінуються і визнаються українські розробники в галузі штучного інтелекту, складних методів опрацювання інформації, розпізнавання образів тощо. В усьому світі поширюються легенди про наших всесильних хакерів.

У сучасній суспільстві інформація, яка генерується безпосередньо творцями, виступає як неконтрольована продукт для масового споживання, а тому різноманітність і кількість безпечних інформаційних характеристик у суспільстві ростуть швидко і майже стихійно. Це дає можливість дійти висновку про те, що ми ще не досягли такого рівня розвитку суспільства, коли знання та інформація відіграють роль інтелектуального чинника в науково-технічній прогресі. Вони навіть не стали впливовою економічною та соціально-політичною силою, яку неможливо враховувати в різнопланових процесах взаємодії в соціумі, в якій інноваційна діяльність людини все більше набуває економічної та політичної пріоритету. В умовах, коли людина сама по собі починає визначатися як творець віртуального та реального світу одночасно, її інтелектуальна навантаження та сила творчої інваліди стають умовою її соціальної еволюції. Все це ставить перед людиною, суспільством і державою головну проблему щодо необхідності організації безперервного навчання спеціалістів та вдосконалення освітньої сфери, яка вже є загальною тенденцією (трендом) світового розвитку, умовою розвитку засади інноваційної суспільства.

Безумовно,  глибоке усвідомлення взаємозалежності проблем доступності  користування сучасними ІКТ, інформаційна свобода й інноваційне мислення людини є стимулом для влади під час формування всіх концепцій і програм розвитку країни, підвищує її відповідальність у процесі впроваджування більш досконалих етичних та юридичних норм поведінки, передусім, еліт.

Сьогодні потреба у впровадженні досконалих норм та принципів справедливості етики та поведінки громадян надзвичайно турбує українську суспільство. На тлі розвитку можливостей новітніх ІКТ ЗМІ активно впливають на становлення в Україні уявлень про чинні в світі права та обов’язки громадян. У сукупності вимог людина і суспільство прагнуть людей створювати соціальні структури для взаємодії в такому способі, щоб підтримувати і розбудовувати громадянську суспільство, а влада – “відкрите управління”. За таких умов поняття «свобода», «права людини», «законність» стають пріоритетними в процесі визначення інституційних ознак держави, яка намагається стати на інноваційний шлях розвитку.

На жаль, інформатизація, як можливий засіб демократизації країни та її інноваційного розвитку, іноді гальмує, стикаючись з високим рівнем правової нігілізму громадян та низьким рівнем авторитету влади. Як наслідок, не вистачає довіри до неї з боку громадян і суспільства. Процеси інформатизації наших державних структур часто здійснюють аматори на своє розсуд, іноді він набуває ознаки удосконалення під тиском “раціоналізаторських пропозицій” зацікавлених осіб, однак у нас ніхто не несе відповідальності за їх реалізацію, а тому від нас після того, як ми вклали в інформатизацію величезні кошти, вимагають, крім паспорта, свідчити про свою особу різноманітними довідками, ідентифікаційним кодом, зокрема, тощо. Це, як не дивно,

Окремою темою є питання використання інформаційного ресурсу і творчих можливостей громадян як інвестиційного ресурсу розвитку країни. Наш законодавець цьому питанню поки що не приділяє достатньої уваги, а владні структури і далі «продукують» концепції, які не поєднують у собі органічно проблематику побудови громадянського, інформаційного і, як наслідок, інноваційного суспільства[1].

[1] Власенко Ф. П. Віртуальна реальність як простір соціалізації  індивіда / Ф. П. Власенко // Гуманітарний вісник Запорізької держ. інженерної академії: зб. наук. пр. – Запоріжжя : ЗДІА, 2014. – Вип. 56. – С. 208–217.

Природно, що все це має стати турботою інститутів влади та громадянського суспільства, однак вони не всі рівно мірою здатні зробити це. Ще багато чого має бути зроблено, щоб створити модель інформаційної взаємодії всіх владних структур та осередків громадянського суспільства в процесі насичення його засобами ІКТ та підпорядкування інноваційного розвитку. Слід виявити, зокрема, динаміку та напрямки інтеграційних процесів усіх його складових та вловити сенс змін, які відбуваються. Тема ця невичерпна, як і рух самого соціуму у світі, що глобалізується.

Однак потрібна постійна увага суспільства, моніторинг розвитку умов формування інноваційного вектора в розбудові суспільства, використовуючи фактори інформатизації та структур громадянського суспільства. У сукупності вони стимулюють роботу механізмів освоєння науково-технічної потенціалу країни інформаційного права. Загалом, розвиток суспільства завдяки інформатизації та використанню нових можливостей сучасних ІКТ має бути не міфом, а найважливішим завданням для всіх, хто стурбований розумінням природи сучасності, прагненням зробити наш процес сталого та безпідставним.

Осягнути ситуацію і точно визначати коло проблем, які нам сьогодні треба знати і вирішувати, ми поки що не змогли повною мірою. Для цього, крім досягнення відповідного науково-технічного рівня, потрібна постійна відверта і публічна дискусія фахівців із поверненням до витоків самої проблеми щодо гуманістичних методів управління суспільством та інформаційно-комунікаційною сферою. Особливо прискіпливо ми маємо розглянути проблему в контексті вирішення питання розбудови в Україні мережевого інформаційно-комунікаційного середовища в умовах, коли проти нас розгорнуто повномасштабну інформаційну і військову агресію.

Результат дослідження – розроблення напрямів реформування (модернізації) системи освіти в Україні та використання для цих цілей концепцій упровадження комп’ютерних інформаційно-комунікаційних технологій.

Отже, розробка концепцій ефективного використання інформаційних технологій в умовах інтеграції України в європейський освітній простір розглядається як одна з напрямків модернізації освіти.

Освіта сприяє появі нових освітніх можливостей, перспективних форм, методів та засобів навчання, впровадженню їх у підготовку фахівців високої кваліфікації. Розкриваючи коло накопичених проблем, Україна, безумовно, має піти на безпрецедентні реформи щодо розбудови інформаційно-комунікаційної сфери освіти. Корупція та винайдена бюрократами формальна імітація корисної діяльності набула у нас масштабів справжньої лихи. Все це знецінює найцікавіші та найрозумніші ідеї творчих мислячих громадян України, перетворює їх корисні починання на щось зовсім протилежні задуми.

Внаслідок цього і через багато інших причин у нас відбувся провал всіх моделей інноваційного розвитку суспільства. А сталося тому, що не було враховано повною мірою і нашою законодавчою, або свідомістю громадян, цінністю та могутністю сучасних інформаційно-комунікаційних чинників.

Термін «інновація» став в Україні лише найпопулярнішою оцінкою стану та перспектив розвитку суспільства, а не базовим принципом нашого сучасного світогляду, який би визначав місце людини в світі, мотиви та мету її діяльності. Маємо, урешті-решт, подолати “владу канцелярій”, яка лежить на нас гнітючим збитковим тягарем, створюючи в суспільстві атмосферу депресії. На прикладі провідних країн ми повинні усвідомлювати і відчувати особисту відповідальність кожного – влади, громадянина та суспільства – за прийняття рішень щодо подальшого розвитку інформаційно-комунікаційної сфери, впровадження ІКТ та подальшого реформування вищої освіти.

Все це відкриє для нас перспективи для формування інноваційно-інформаційної суспільності, в основі якої – знання, інформація, людський ресурс, інтелектуальна власність.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Розкрити напрямки формування концепцій ефективної освіти у вимірі сучасних глобалізаційних викликів та впровадження комп’ютерних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у системі освіти.
2. Визначити історичні тенденції розвитку індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства, місце та роль у них освіти.
3. Дати аналіз розвитку сучасної суспільства та освіти перед викликами глобалізації.
4. Виявити суть інновацій як перспективи розвитку інформаційної суспільства.
5. Розкрити питання щодо підвищення вимог до вирішення інформаційно-комунікаційних якостей всієї системи освіти.
6. На прикладі конкретних фактів, подій, феноменів, процесів розкриття суті нової інформаційно-комунікативної світосприйняття.
7. Проаналізувати проблеми в системі освіти, пов’язані з впровадженням ІКТ, та способи їх подолання.
8. Визначити напрямки впровадження ІКТ у всі сфери суспільно-політичного, економічного та освітянського життя.
9. Розкрити сутність знань та інформації як важливого стратегічного ресурсу держави.
10. Обгрунтувати напрямки створення, зберігання та ефективного використання власних інформаційних ресурсів та підвищення рівня безпекових інформаційних засад у суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Андрюкайтиен Реджайна, Воронкова Валентина, Кивлюк Ольга, Максименюк Марина та Аїта Сакун (2017 р. Теоретичні уявлення про вираження лідерських компетенцій у процесі управління // Проблеми та перспективи

в управлінні, 15 (1-1), стр. 220-226. Проблеми та перспективи в сфері менеджменту ». – Суми, 2017. – С. 220-226. http://dx.doi.org/10.21511/ppm.15(1-1).2017.09.

2. Білогур В. Є. Світоглядні орієнтації студентів: тенденції змін в трансформаційній суспільстві: монографія / В. Є. Білогур. – Дніпропетровськ: Пороги, 2011. – 311 с.
3. Власенко Ф. П. Віртуальна реальність як простір соціалізації індивіда / Ф. П. Власенко // Гуманітарний вісник Запорізької держ. інженерної академії: зб. наук. пр. – Запоріжжя: ЗДІА, 2014. – Вип. 56. – С. 208-217.
4. Воронкова В. Г. Формування нового світогляду, нового людини, нового суспільства майбутнього: монографія / В. Г. Воронкова // Кого і як виховувати в підростаючих поколіннях / під редакцією. О. А. Базалука. – Київ: Видавництво “Скіф”. – 2012. – Т. 2. – С. 134-152.
5. Воронкова В. Г. Інтернет як глобальна тенденція та нова наднаціональна реальність / В. Г. Воронкова // ВЕРСІЯ: Мелітополь: Вид-во нац. пед університету ім. Богдана Хмельницького. – 2016. – № 7. – С. 20-25.
6. Гапоненко А. Л. Управління знаннями. Як перетворити знання в капітал / А. Л. Гапоненко, Т. М. Орлова. – М .: Эксмо, 2008. – 400 с.
7. Дзьобань О. Інформаційна безпека: нові виміри загроз, пов’язаних з активізацією міжнародної діяльності в інформаційно-комунікаційній сфері / Дзьобань О., О. Соснін // Вісник Львівський університету. – 2015 рр. – № 37. – Ч. 3. – С. 35-43. Серія «Міжнародні відносини».
8. Інформаційно-комунікативний менеджмент: зарубіжний та вітчизняний досвід: навч. посіб. / О. В. Соснін, В. Г. Воронкова, В. О. Нікітенко, М. Ю. Максименюк; М-во освіти і науки України. – Київ: Політехніка, 2017. – 316 с. – С. 214-219.
9. Кивлюк О. П. Формування елементів комп’ютерної грамотності молодших школярів: дис. … канд. пед. наук: 13.00.09 (теорія навчання) / О. П. Кивлюк. – Київ, 2017. – 210 с.

10. Кивлюк О. П. Моделювання інформаційних процесів у контексті інформатизації суспільства / О. П. Кивлюк // Гілея: науковий вісник: зб. наук. пр. – Київ: Вид-во УАН ТОВ “НВП” “ВІР”, 2014. – Вип. 80. – С. 222 -226.
11. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору / В. Г. Кремень – Київ: Педагогічна думка, 2009. – 520 с.
12. Кремень В. Г. Синергетика в освіті: контекст людиноцентризму: монографія / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн – Київ: Педагогічна думка, 2012. – 368 с.
13. Кремень В. Г. К суспільству знаних – через вдосконалення системи освіти / В. Г. Кремень // Соціально-економічні проблеми інформаційного суспільства / під редакцією. д-ра. екон наукн, проф. Л. Г. Мельникова. – Суми: ІТД «Університетська книга», 2005. – С. 34-48.
14. Масуда Ю. Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство [Текст] / Масуда Ю. – Молод., 1983. – 234 р.
15. Кириченко М. О. Концептулізація когнітивно-комунікативних вимірів ідеології інформаційного суспільства в гуманітарно-науковій дискусії ХХІ століття: методологія дослідження / М. О. Кириченко // Гілея: науковий вісник: зб. наук. пр .; голови ред. В. М. Вашкевич. – Київ: Гілея, 2016. – Вип. 116 (1). – С. 137-141.
16. Кириченко М. О. Інформаціоналізм як складова формування ідеології інформаційного суспільства / М. О. Кириченко // Гуманітарний вісник Запорізької ЗДІА, 2017. – Вип. 69. – С. 105-111.
17. Куцепал С. В. Освіта в глобалізаційно-інформаційному континуумі: необхідність трансформації / С. В. Куцепал // Філософські обрії. – Київ; Полтава, 2006. Вип.15. – С. 27-40.
18. Кушерець Б. І. Знання як стратегічний ресурс суспільних трансформацій / Б.І. Кушерець. – Київ, 2002. – 248 с.
19. Пунченко О. П. Цивілізационное измерение истории человечества: монография / О. П. Пунченко. – Одесса: Астропринт, 2013. – 448 с.

20. Пунченко О. П. Інформатизація як засіб репрезентації інформаційних ресурсів суспільства / О. П. Пунченко, А. А. Лазаревич // Гуманітарний вісник

Запорізької держ. інженерної академії: зб. наук. пр .. – Запоріжжя: ЗДІА, – 2015. – Вип. 63. – С. 21-30.

21. Соснін О. В. Інформаційна безпека: нові вимірювання загроз, пов’язаних з інформаційно-комунікаційною сферою / О. В. Соснін, О. П. Дзьобань // Гуманітарний вісник Запорізької держ. інженерної академії: зб. наук. пр. – Запоріжжя: ЗДІА, 2015. – № 61. – С. 24-34.
22. Соснін О. В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукової потенціалу України: монографія / О. В. Соснін. – Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2003. – 572 с.
23. Соснін О. В. Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток (соціально-політичні, соціально-економічні та соціально-антропологічні виміри): навч. посіб. / О. В. Соснін, В. Г. Воронкова, О. Є. Постол // Київ: Центр навчальної літератури, 2015. – 556 с.

Допоміжна:

1. Воронкова В. Г. Інтернет як основа формування глобальної інформаційної суспільності: тенденції розвитку, критерії, механізми / В. Г. Воронкова, М. Ю. Максименюк, В. О. Нікітенко; голови ред. В. М. Вашкевич. – Київ: Гілея, 2017. – Вип. 119 (4). – С. 200-206.
2. Кивлюк О. П. Глобалізація та інформатизація освіти в предметному полі філософії освіти / О. П. Кивлюк // Гуманітарний вісник Запорізької держ. інженерної академії: зб. наук. пр. – 2014 рр. – Вип. 57. – С. 192-200.
3. Кивлюк О. П. Становлення інформаційної педагогіки в умовах глобалізації: філософський аналіз: автореф. дис. … д-ра філософ. наук: 09.00.10 / О. П. Кивлюк; наук. консультант В. П. Андрущенко; Нац пед. Ун-т ім. М. П. Драгоманова. – Київ, 2013. – 31 с.
4. Соснін О. В. Інформаційна безпека: нові вимірювання загроз, пов’язаних з інформаційно-комунікаційною сферою / О. В. Соснін, О. П. Дзьобань // Гуманітарний вісник Запорізької держ. інженерної академії: зб. наук. пр. – Запоріжжя: ЗДІА, 2015. – № 61. – С. 24-34.

5. Соснін О. В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукової потенціалу України: монографія / О. В. Соснін. – Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2003. – 572 с.
6. Соснін О. В. Філософія гуманістичного менеджменту (соціально-політичні, соціально-економічні, соціально-антропологічні виміри): навч. посіб. / О. В. Соснін, В. Г. Воронкова, М. А. Ажажа. – Запоріжжя: Дике поле, 2016. – 356 с.

1.3. Моделі впровадження технологій змішаного навчання в освітній процес підвищення кваліфікації педагогічних кадрів

Л. Л. Ляхоцька

Розбудова національної системи післядипломної освіти в сучасних умовах Нової української школи з урахуванням кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя, історичних викликів XXI ст. вимагає критичного осмислення досягнутого і концентрації зусиль і ресурсів на розв’язання найгірших проблем, які стримують розвиток, не дають можливості забезпечити нову якість освіти, адекватну новій формації – інформаційному суспільству.

Одним із перспективних шляхів подолання цих проблем вітчизняної освітньої післядипломної системи та забезпечення її поступального розвитку є підвищення доступності якісної, конкурентоспроможної освіти відповідно до вимог інноваційного сталого розвитку суспільства, економіки; забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними здібностями, потребами на основі навчання протягом життя; запровадження у відкриту систему підвищення кваліфікації керівних, педагогічних і науково-педагогічних кадрів освіти інноваційних технологій змішаного навчання.

У сучасній системі післядипломної педагогічної освіти переглядаються методологічні аспекти організації навчання, пов’язані, зокрема, з технологією

змішаного навчання. Разом з тим освоєння цієї технології має фрагментарний характер і не базується на комплексному науковому та методичному забезпеченні. Науково обгрунтоване вирішення зазначеної проблеми вимагає методологічного забезпечення процесів освоєння та впровадження моделей змішаного навчання, переосмислення цілей, форм та методів підготовки педагогів.

Сучасний освітній процес закладу післядипломної педагогічної освіти (ЗППО) вже важко уявити без використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), які надають можливості для інтенсифікації, індивідуалізації, диференціації процесу навчання, підвищення його якості та ефективності, розвитку інтелектуальних, творчих здібностей, самостійності слухачів, підвищення їх мотивації до навчання. Водночас спроба використання технічних засобів навчання на базі ІКТ без оновлення змісту, форм, методів освітньої роботи більше впливає на вигляд навчальної аудиторії, ніж на процес навчання.

Останні 15 років в українській системі післядипломної педагогічної освіти набуває все більшого поширення дистанційна форма навчання, яка дає змогу  слухачам самостійно вибирати час, місце, контролювати темп навчання; надає можливості викладачу використовувати різні засоби та методи в освітньому процесі, що сприяє кращому засвоєнню навчального матеріалу, розвиває творчі здібності, самостійність, ініціативність слухачів; підтримує постійний зворотній зв’язок між викладачем та слухачами тощо. Але дистанційне навчання має низку недоліків. Головним недоліком вважається відсутність живого спілкування між учасниками освітнього процесу. Також дистанційне навчання вимагає від слухача високої мотивації, розвинених навичок самостійної роботи, самоорганізації та самодисципліни.

Водночас впровадження в освітній процес ЗППО новітніх педагогічних технологій на базі ІКТ не повинно мати руйнівного характеру, а гармонічно поєднувати традиційні та комп’ютерно-орієнтовані технології навчання, вдосконалюючи та посилюючи наявний педагогічний досвід. Одним з таких

рішень є реалізація в педагогічному процесі технології змішаного навчання, що оптимально поєднує переваги традиційного та дистанційного навчання, позбавляючись їх недоліків.

Відповідно до цьогорічного звіту Нового медіа консорціуму (міжнародного об’єднання некомерційних організацій, що займаються дослідженням та впровадженням новітніх технологій в освіті) одним з ключових напрямків прискорення використання ІКТ у вищій освіті загальної, післядипломної педагогічної, зокрема, є більш широке застосування змішаного навчання (змішане навчання ) ^[1] .

Тому виникає проблема концептуального обґрунтування впровадження змішаного навчання в освітній процес закладу післядипломної педагогічної освіти, зокрема в підвищенні кваліфікації педагогічних працівників та керівників освіти.

Проблеми підготовки педагогічних працівників та керівників освіти з використанням сучасних ІКТ та технологій дистанційного навчання досліджували С. Антощук, В. Биков, І. Воротнікова, В. Гравіт, Л. Калачова, С. Касьян, В. Олійник, О. Самойленко, О. Співаковський, О. Спірін та ін., Але питання щодо змішаного навчання залишилося до кінця не розкритим.

Теоретичні та практичні аспекти реалізації змішаного навчання розглядаються в працях вітчизняних та зарубіжних учених: К. Кеннеді,

В. Кухаренка, Е. Пауел, С. Патрік, О. Рафальської, Н. Рашевської, Б. Ребіт,

Х. Стейкер, А. Стрюка, М. Хорната ін. Проте низка складових цієї проблеми залишається нерозв’язаною. Передусім це стосується з’ясування поняттєвого апарату – науковці по-різному трактують поняття «змішане навчання», що, у свою чергу, впливає на підходи до його реалізації в освітньому процесі.

Зазначимо, що залишається нерозкритою повністю проблема добору моделей організації та впровадження змішаного навчання в освітній процес закладу освіти. У системі підвищення кваліфікації закладів післядипломної

[1]Теорія та практика змішаного навчання : монографія / В. М. Кухаренко, С. М. Березенська, К. Л. Бугайчук, Н. Ю. Олійник, Т. О. Олійник, О. В. Рибалко, Н. Г. Сиротенко, А. Л. Столяревська; за ред. В. М. Кухаренка – Харків: Міськдрук, НТУ «ХПІ», 2016. – 284 с.

педагогічна освіта розроблена і активно впроваджується в освітній процес моделі очно-дистанційного, дистанційно-очного, дистанційного навчання. Водночас проблема створення концептуальної моделі впровадження технологій змішаного навчання в системі відкритої післядипломної освіти у дослідженнях науковців висвітлюється не повною мірою. У цьому дослідженні автор ставить за мету проаналізувати основні моделі змішаного навчання (вітчизняний та іноземний досвід) і описати концептуальну модель впровадження технологій змішаного навчання в навчальний процес підвищення кваліфікації ЗППО.

Навчальний курс традиційно називають змішаним, якщо 30 – 80% навчального матеріалу постачається через Інтернет. Але Ч. Дзюбан, Дж. Хартмен та П. Москал вважають, що ЗН не визначається лише в процентному відношенні режимів подачі навчального матеріалу, воно вимагає фундаментальної перебудови традиційного уявлення про освітній процес і характеризується:

• перехід від пасивної до активної та інтерактивної моделі навчання;
• збільшенням взаємодії типу «студент – викладач», «студент – навчальний матеріал», «студент – студент», «студент – зовнішні ресурси»;
• поєднанням підсумкового та поточного механізму оцінювання знань ^[1] .

У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі зустрічаються різні погляди науковців на визначення терміну «змішане навчання».

Наприклад, К. Крістенсен, М. Хорн, Х. Стейкер під ЗН розуміють формально навчальну програму, яка включає:

• навчання в стінах навчального закладу під керівництвом викладача;
• дистанційне електронне навчання з можливістю вибору зручного часу, місця, темпу навчання;

[1] Дзюбан С. Змішане навчання. [Електронний ресурс] / С. Дзюбан, Дж. Хартман, П. Москаль. – EDUCAUSE Center for Applied Research Research Bulletin. – 2004. – Режим доступу: https://net.educause.edu/ir/library/pdf/erb0407.pdf .

• методи, що поєднують, згадані вище, форми навчання, які забезпечують інтегрований досвід ^[1] .

Е. Стейсі, Ф. Гербік визначає це поняття як конвергенцію традиційного та дистанційного навчання, яка стала можлива в результаті розвитку ІКТ і викликана потребами у створенні більш гнучких навчальних середовищ ^[2] .

Ю. Капустін вважає, що ЗН – це цілеспрямований, організований, інтерактивний процес взаємодії учасників навчального процесу між собою та засобами навчання, причому процес навчання, інваріантний до їх розташування в просторі та часі ^[3] .

С. Патрік, К. Кеннеді, Е. Пауел розглядає ЗН як методику реалізації фундаментального зсуву моделі навчального процесу до персоналізованого навчання ^[4] .

Н. Рашевська під ЗН розуміє поєднання традиційних технологій навчання з інноваційними технологіями дистанційного, електронного та мобільного навчання ^[5] .

З огляду на проведений аналіз наявних трактувань цієї концепції, на наш погляд, змішане навчання (гібрідне) навчання – освітній процес з використанням традиційних, інноваційних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання (зокрема, електронного, дистанційного, мобільного навчання) за принципами взаємного доповнення з метою підвищення якості освіти.

[1]Christensen M. Is K-12 Blended Learning Disruptive? An introduction to the theory of hybrids. [Electronic resourse] / C. Christensen, M. Horn, H. Staker – Clayton Christensen Institute. – 2013. – Mode of acces: http://www.christenseninstitute.org/wp-content/uploads/2014/06/Is-K-12-blended-learning-disruptive.pdf

[2]Stacey E. Effective Blended Learning Practices: Evidence-Based Perspectives in ICT-Facilitated Education / E. Stacey, P. Gerbic. – Hershey; New York: Information science reference, 2009. – 382 p.- P.24

[3]Капустин Ю. И. Педагогические и организационные условия эффективного сочетания очного обучения и применения технологий дистанционного обучения : автореф. дис. … д-ра. пед. наук / Ю. И. Капустин. – М., 2007. – 40 с. – Режим доступа : ismo.ioso.ru/dis/avtoref-kapustin.doc. – С. 17

[4]. Patrick S. Mean What You Say: Defining and Integrating Personalized, Blended and Competency Education [Electronic resourse] / S. Patrick, K. Kennedy, A. Powell. – iNACOL. – 2013. Mode of acces: http://www.inacol.org/resource/mean-what-you-say-defining-and-integrating-personalized-blended-and-competency-education/.

[5] Рашевська Н. В. Мобільні інформаційно-комунікаційні технології навчання вищої математики студентів вищих технічних навчальних закладів: дис. … канд.пед.наук: 13.00.10 / Н. В. Рашевська. – К., 2011. – 304 с. – С.81.

Аналізуючи роботу науковців, які досліджували питання впровадження ЗН у навчальний процес ^[1] , відповідно до освітньої діяльності закладу післядипломної освіти можна виділити переваги ЗН.

Гнучкість. У змішаному навчанні слухачі мають можливість вибору форм та методів роботи з навчальним матеріалом, встановлення власної темпу навчання. У традиційній системі навчання вчитель, як правило, орієнтується на «середнього» слухача, в результаті – слухачам, які швидше опановують навчальний матеріал, стає нецікаво, як і тим, хто відстає і потребує додаткових роз’яснень або вправ. У змішаному курсі слухачі можуть будувати власну траєкторію навчання. Наприклад, опанували певну тему, вони, не чекаючи своїх одногрупників, можуть переходити до вивчення нової теми або, використовуючи додаткові навчальні матеріали, продовжити вивчати цю тему. Водночас у викладача з’являється можливість більше уваги приділяти слухачам, які мають проблеми в навчанні, таким чином підвищуючи їх упевненість у собі і мотивацію.

Персоналізація навчання. ЗН надає можливості для інтенсивного обміну ідеями, поглядами, переконаннями всіх учасників освітнього процесу, їхню активну взаємодію, спрямовану на досягнення індивідуальних і групових освітніх цілей, забезпечує постійний зворотній зв’язок між викладачем і слухачами.

Підвищення мотивації слухачів до навчання. ЗН надає широкий спектр можливостей для підвищення мотивації слухачів до навчання: створення комфортного навчального середовища, реалізація постійного зворотного зв’язку між викладачем і слухачами, активне залучення кожного слухача в освітній процес, осмисленість навчальної діяльності з чітким розумінням цілей навчання, використання різних форм організації освітнього процесу та подачі навчального матеріалу, підтримка активної взаємодії всіх учасників процесу навчання тощо^[2].

[1]Bielawski L. Blended eLearning: Integrating Knowledge, Performance Support, and Online Learning / L. Bielawski, D. Metcalf. – Amherst: HRD Press, 2002. – 350 p.

[2] Денн В.П., Бонк К.Ю. Ми залишимо світло для вас: утримання учнів / VP Denner, CJ Bonk // Гнучке навчання в інформаційному суспільстві; Комп. і ред. Б. Хан – Лондон: INFOSCI, 2007. – С. 64-74.

Застосування різноманіття форм організації освітнього процесу . Змішане навчання може здійснюватися за такими формами ^[1] :

• синхронні очні форми (лекції, семінари, практичні заняття тощо);
• синхронні дистанційні форми (віртуальні класи, вебінари, коучинг, обмін миттєвими повідомленнями тощо);
• асинхронні форми (навчання з використанням електронної системи підтримки навчання, оцінювання знань (тестування, опитування), робота з документами та веб-сторінками, відео та аудіозаписи, спілкування через електронну пошту, Skype, в навчальних інтернет-спільнотах, дискусійних форумах тощо).

Різноманітність форм подання навчального матеріалу. Для полегшення сприйняття навчального матеріалу використовуються презентації, підкасти, відеокасти, скринкасти, симулятори, електронні дошки тощо.

Підвищення ефективності діяльності викладача. Як правило, для організації підтримки в ЗН використовуються спеціалізовані програмні засоби, зокрема, системи управління навчанням, які допомагають ефективно та легко розробляти навчальні курси, проводять навчання та здійснюють моніторинг, контроль, оцінку досягнень слухачів. Крім того, для організації та управління змішаним курсом викладач може використовувати онлайн-календарі, завдання менеджерів, програми оцінки знань, сайти для обміну файлами, вікі, блоги, соціальні мережі та мікроблоги, освітні сайти та електронні бібліотеки тощо.

ЗН потребує якісного поєднання можливостей ІКТ та найкращого педагогічного досвіду. Перераховані вище переваги покращують і стимулюють процес навчання, але, наскільки воно буде ефективним, залежить від викладача. Адже жодна технологія не здатна замінити викладача, як “диригента”

[1] Bielawski L. Blended eLearning: Інтеграція знань, підтримка ефективності та онлайн-навчання / Л. Білавський, Д. Меткалф. – Amherst: HRD Press, 2002. – 350 p.

успішного навчання слухачів у змішаних середовищах і досягнення їх відмінних результатів ^[1] .

Значимо, у ЗН викладач вже не виступає як єдиний джерело знань, як транслятор навчального матеріалу. Акцент в діяльності викладача зміщується на організацію різних видів освітньої діяльності, зацікавлення та активного залучення до неї всіх учасників освітнього процесу, створення сприятливих умов для навчання. Однією з функцій викладача в ЗН є постійна підтримка, консультування слухачів у процесі навчання, що може здійснюватися як очно, так і дистанційно.

Викладача в ЗН називають фасилітатором (з англ. “Полегшити” – сприяти, полегшити), адже одна з головних його цілей – полегшити процес навчання слухачів, створивши психологічно-комфортне навчальне середовище. Фасилітатор – це провідник, який підтримує та супроводжує слухача в процесі досягнення навчальних цілей, заохочує, стимулює і допомагає у вирішенні навчальних завдань.

Науковці організації The Learning Accelerator^[2], що займається підтримкою впровадження ЗН в американських школах, визначили набір головних компетентностей, якими повинен володіти викладач, для забезпечення ефективної діяльності в змішаному навчальному середовищі (рис. 1).

Розглянемо їх детальніше.

1. Образ мислення – основні цінності та переконання, які впливають на мислення, поведінку, дії викладача та збігаються з цілями освітніх змін, зокрема:

орієнтація на розвиток мислення. К. Двек у своїх дослідженнях прийшов до висновку, що досягнення кожної людини залежать від її оцінки своїх можливостей. Тому важливо, щоб кожен педагог усвідомлював, що здібності слухачів не є усталеними поняттями і можуть розвиватися в результаті наполегливої праці ^[3]. Головне завдання викладача – мотивувати слухачів до навчання, не «вішаючи» їм ярликів із оцінкою їх розумових здібностей.

[1]A Better Blend. A Vision for Boosting Student Outcomes with Digital Learning. / [J. Ableidinger, J.G. Han, B.C. Hassel, eds] – Chapel Hill, NC: Public Impact, 2013. – 22p. – Mode of acces: http://opportunityculture.org/wp-content/uploads/2013/04/A_Better_Blend_A_Vision_for_Boosting_Student_Outcomes_with_Digital_Learning-Public_Impact.pdf

[2] Навчальний прискорювач. Компетенції педагогів сумісного навчання [Електронний ресурс] – режим доступу: http://learningaccelerator.org/media/4f1a

[3] Хеггарт К. Розвиток ментальності зростання вчителів та персоналу [Електронний ресурс]. – 2015 рр. – режим доступу: http://www.edutopia.org/discussion/developing-growth-mindset-teachers-and-staff

можливостей. Тому важливо, щоб кожний педагог усвідомив, що вміння слухачів не є усталеними поняттями і можуть розвиватися внаслідок наполегливої ​​праці ^[1] . Головне завдання викладача – мотивувати слухачів до навчання, не «вишиваючи» їм ярлики з оцінкою своїх розумових здібностей.

[1] Хеггарт К. Розвиток розуму зростання вчителів та персоналу [Електронний ресурс]. – 2015 рр. – режим доступу: http://www.edutopia.org/discussion/developing-growth-mindset-teachers-and-staff

Рис. 1. Основні компетентності викладача в ЗН

Тільки в такому разі слухачі з завзятістю будуть братись за самі важкі завдання і досягнуть успіху в навчанні;

• орієнтація на результати навчання передбачає визначення викладачем конкретних цілей навчання та забезпечення їх досягнення;
• усвідомлення необхідності індивідуалізації навчальної діяльності, яка дасть змогу створити оптимальні умови для максимального реалізації можливостей кожного слухача;
• переосмислення ролі викладача – експерт з знань перетворюється в організатора освітньої діяльності, яка сприяє інтерактивним взаємодії всіх учасників освітнього процесу, консультує та підтримує кожного слухача впродовж всього процесу навчання.

2. Якості – особистісні риси та особливості поведінки, які допомагають викладачеві реалізувати перехід до нових моделей навчання. До таких якостей віднесено:

• наполегливість – концентрація на неухильному поліпшенні результатів роботи;
• гнучкість – поєднання різних ролей з метою досягнення максимальної ефективності процесу навчання;
• відкритість новому досвіду.

3. Адаптаційні навички – вміння швидко реагувати на проблеми і вирішити завдання, що виникають під час впровадження інновацій у навчальний процес. Серед адаптаційних навичок виділяють:

• співпрацю Передбачає активну взаємодію між викладачами, викладачами та слухачами для ефективного планування навчальної діяльності;
• постановка цілей. Загальні цілі навчання повинні уточнюватися з врахуванням індивідуальних особливостей кожного слухача;
• вирішення проблем. Викладачу необхідно орієнтуватися на постійне вдосконалення навичок слухача в процесі навчання. Усі прогаліни в навчанні повинні відразу ж виявитися і усуватися.

4. Технічні навички – вміння вчителя застосовувати в освітньому процесі передові технології, специфічні для конкретної предметної області. Технічні навички включають:

• оцінювання навчання. ЗН передбачає постійний моніторинг викладача навчальних досягнень кожного слухача відповідно до індивідуального навчального плану;
• управління У традиційному навчанні увагу викладача, як правило, концентрується на управлінні поведінкою та навчальною діяльністю навчальної групи в цілому. ЗН потребує переведення фокусу викладача на навчання кожного слухача;

• форми навчання. Перехід до індивідуальних форм організації навчання, які поєднуються з роботою в малих і великих групах;
• навчальні засоби. Вміння застосовувати в освітньому процесі широкий набір навчальних засобів, методик, онлайн та оффлайнові ресурси тощо;
• інтеграційна технологія передбачає динамічне поєднання засобів навчання та адміністрування.

Аналізуючи представлені організацією Learning Accelerator набір компетентностей, які повинні володіти викладачем для забезпечення результативної діяльності в змішаному навчальному середовищі, можна відзначити, що головна його відмінність від викладача, що використовує у своїй роботі традиційні методи та форми навчання – це бажання експериментувати, впроваджувавши в освітній Процес різні інноваційні педагогічні технології з метою досягнення максимального результату, і створити сприятливі умови для успішного навчання кожного слухача, врахов уючи його сильні та слабкі сторони.

Змішаний навчальний курс представляється не тільки в електронному поданні навчальних матеріалів, доступ до яких можна здійснювати в будь-який час, як у навчальній аудиторії, так і за її межами. Змішаний навчальний курс – це добре продумане поєднання різних видів навчальної діяльності з метою активного залучення слухачів до навчання, підвищення їхньої мотивації та ефективності навчального процесу в цілому.

Х. Стейкер і М. Хорн ^[1] виділяють чотири моделі змішаного навчання (рис.2): ротаційна (Rotation Station), самостійного змішування, гнучка (віртуально-збагачена модель).

Ротаційна модель передбачає навчання слухачів за самостійно встановленим розкладом або на розсуд викладача в рамках навчальної аудиторії з чергуванням видів навчальної діяльності, включаючи електронну освіту. В

[1] Стакер Х. Класифікація сумісного навчання K-12 [електронний ресурс] / H. Staker, M. Horn. – Innosight Institute. – 2012. – Режим доступу: http://www.christenseninstitute.org/wp-content/uploads/2013/04/ Класифікація-K-12-blended-learning.pdf

ротаційній моделі можливі заняття всією групою, групові проекти, робота в малих групах, індивідуальна робота під керівництвом викладача.

Виділяють такі види ротаційної моделі: модель з чергуванням робочих зон (Rotation Станції), перевернутий клас (Flipped Classroom), модель з чергуванням лабораторій та модель з індивідуальним чергуванням видів навчальної діяльності.

У моделі з чергуванням робочих зон навчальна група ділиться на підгрупи, кожна з яких працює в певній робочій зоні, займаючись певним видом освітньої діяльності. Через встановлений проміжок часу всі підгрупи змінюють робочу зону, переходячи до іншого виду освітньої діяльності. Передбачається обов’язкове проходження кожним слухачем всіх робочих зон.

У моделі з чергуванням лабораторій виконання певного завдання, наприклад, лабораторної роботи, розділяється на етапи, кожен з яких проходить в іншій навчальній аудиторії.

У моделі «Перевернутий клас» слухачі попередньо самостійно вивчають і вивчають новий матеріал, що постачається в електронному вигляді, а на заняттях під керівництвом викладача відбувається закріплення отриманих знань.

Рис. 2. Моделі змішаного навчання

В моделі з індивідуальним чергуванням видів освітньої діяльності кожний слухач самостійно визначає траєкторію та графік навчання. Ця модель передбачає чергування на власний розсуд робочих зон з різними видами освітньої діяльності.

У гнучкій моделі слухачі більша частина часу навчаються дистанційно за індивідуальним графіком. Викладач підтримує слухача в процесі навчання, спілкуючись через Інтернет. Однак така модель може включати заняття в навчальній аудиторії.

В моделі самостійного змішування слухача, навчаючись в закладі післядипломної освіти за денною формою навчання, вибирає на власний розсуд один або кілька навчальних курсів, які вивчають дистанційно.

У віртуально-збагаченій моделі дистанційне навчання поєднується з навчальним навчанням. При цьому така форма організації навчання – це не методика вивчення певного навчального модуля, а модель роботи всього закладу освіти.

Модель гнучка, віртуально-збагачена, ротаційна з індивідуальним чергуванням видів освітньої діяльності та самостійного змішування “руйнує”

Загальноприйняте розуміння процесу навчання та на цій стадії модернізації вищої освіти України не є оптимальним рішенням. Більш прийнятними для використання є моделі з чергуванням робочих зон, з чергуванням лабораторій та “перевернутий клас”, які є поєднанням технологій традиційного та дистанційного навчання, реалізацією інновацій у навчальній аудиторії.

Модель з чергуванням робочих зон дає змогу інтенсифікувати освітній процес, зробити його більш цікавим для всіх його учасників, що сприятиме підвищенню мотивації до навчання та позитивно вплине на якість освоєння навчального матеріалу.

Модель з чергуванням лабораторій потребує проведення занять з наявністю декількох вільних навчальних аудиторій, що не завжди є зручним. Така організація освітнього процесу є сприятливою тільки під час вивчення окремих модулів, зокрема тих, які передбачають проведення реальних експериментів, в інших випадках не є доцільною.

Останні роки з’явилися дослідження вітчизняних науковців                                  О. Вольневича, Н. Зінонос, Н. Приходькіної та ін.), в яких аналізуються теоретичні та практичні аспекти впровадження в освітній процес моделі «перевернутий клас». Це пояснюється насамперед тим, що ця модель органічно поєднується з традиційними формами навчання та здатна істотно підвищити ефективність освітнього процесу. Адже слухачі, вивчаючи теоретичний матеріал самостійно, можуть обирати власну швидкість його засвоєння, за необхідності повторно звертатися до найскладніших фрагментів. При цьому вони самостійно та творче формують конспект, обмірковуючи, наданий викладачем матеріал та користуючись додатковими джерелами^[1]. При такій організації освітнього процесу робота в аудиторії спрямована на закріплення зжобутих знань: виконання вправ, завдань, обговорення проблемних питань тощо.

Враховуючи особливості системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників та керівників освіти, а саме: викладання навчальних модулів,

[1] Воленьвіч О. І. Технологія Перевернута класна кімната в дистанційному й очному навчанні [Електронний ресурс] / О.І. Вольнівчик // Інформаційні технології та засоби навчання. – 2013. – № 4 (36). – С.121 – 130. – Режим доступу: http://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/866/646

авторських та тематичних курсів, варто виділити ротаційні моделі з чергуванням робочих зон та “перевернутий клас” як найбільш доцільні моделі організації та впровадження технологій змішаного навчання.

В умовах Нової української школи на новий рівень виходить впровадження дистанційної форми навчання в освітній процес. В освітній діяльності навчальних закладів відбувається активне змішання як форм навчання, так і інноваційних технологій.

У післядипломній педагогічній освіті все активніше відбувається впровадження в освітній процес підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та керівників освіти змішаних технологій навчання. В. Кухаренко виділяє нові підходи до дистанційного курсу ^[1] як “запланованою викладачем діяльності для засвоєння структурованої інформації”.

Сьогодні визначають три рівні дистанційних курсів:

1. Діяльність слухача спрямована на засвоєння часто повторюваних завдань, відповіді яких обумовлені (комп’ютерне навчання).
2. Викладач взаємодіє зі слухачами, вчасно спрямовуючи їх навчання (системи штучного інтелекту).
3. Освітній процес супроводжують провідні вчені в конкретних галузях з використанням сучасних засобів комунікації.

Зазначимо, навчання із застосуванням дистанційних освітніх технологій, індивідуалізоване за самою своєю суттю, не мусить разом з тим виключати можливостей комунікації не тільки з викладачем, а й і з іншими партнерами в процесі різного роду пізнавальної і творчої діяльності.

Курси дистанційного навчання припускають більш ретельне і детальне планування діяльності слухача, її організації, чітку постановку завдань і цілей навчання, доставку необхідних навчальних матеріалів. Курси дистанційного навчання повинні забезпечувати максимально можливу інтерактивність між

[1] Теорія та практика змішаного навчання: монографія / В. М. Кухаренко, С. М. Березенська, К. Л. Бугайчук, Н. Ю. Олійник, Т. О. Олійник, О. В. Рибалко, Н. Г. Сиротенко, А. Л. Столяревська; за ред. В. М. Кухаренка – Харків: Міськдрук, НТУ “ХПІ”, 2016. – 284 с.

слухач і викладач, зворотний зв’язок між слухачем і навчальним матеріалом, надання можливості групового та індивідуального навчання;

Принципово важливо передбачити високоефективний зворотний зв’язок, щоб слухачі могли бути впевнені в правильності свого просування від незнання до знань. Такий зворотний зв’язок має бути як оперативний, оперативний, так і відстрочений, у вигляді зовнішньої оцінки.

Мотивація слухача – найважливіший елемент будь-якого курсу навчання з використанням дистанційних освітніх технологій. Для цього важливо використовувати різноманітні прийоми та засоби.

Структура курсу дистанційного навчання має бути модульним, щоб слухач мав можливість чітко усвідомити свою рекламу від модуля до модуля, можливість вибрати їх.

Зміст освітніх програм ДН у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників та керівників освіти має відображати сучасні управлінські завдання, бути особисто важливим для слухача, а технології навчання повинні враховувати специфічні професійні особливості осіб, які займаються управлінською діяльністю.

Розроблена нами мережева модель дистанційного курсу, яка передбачає впровадження технологій змішаного навчання, має свої складові.

Компоненти забезпечення – показники вимог до забезпечення ЗППО щодо надання освітніх послуг за дистанційною формою навчання з підвищення кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти (малюнок 3.)

Організаційний компонент включає:

1. Наявність Положення про дистанційне навчання в ЗППО, яке затверджено Вчена рада закладу освіти.
2. Створення підрозділу ЗППО, який організаційно і технологічно забезпечує навчання за дистанційною формою, наприклад, лабораторії або дистанційного навчання, а також кафедри з спеціальної (професійної підготовки) основними завданнями яких повинні бути:

Рис. 3. Компоненти забезпечення дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та керівників освіти

• відбір кадрового складу, здатного підтримувати дистанційну форму навчання засобами ІКТ;
• створення, налагодження та постійна підтримка в робочому стані технічної інфраструктури ЗППО;
• створення або встановлення та встановлення платформи системи управління дистанційним навчанням;
• розробка та супровід баз навчальних матеріалів, забезпечення доступу до них;
• створення навчальних віртуальних лабораторій;
• забезпечення зв’язку між викладачами (методистами, консультантами, тьюторами) та слухачами;
• організація та проведення контрольних заходів;
• організація відеоконференцій, вебінарів, консультацій;
• підвищення кваліфікації викладачів та співробітників ЗППО щодо впровадження ДФН.

Кадровий компонент складають:

1. Забезпеченість фахівцями (науково-педагогічними та педагогічними працівниками, методистами, менеджерами та системними адміністраторами), які безпосередньо забезпечують та здійснюють дистанційне навчання, мають відповідну кваліфікацію або пройшли перепідготовку / підвищення кваліфікації в сфері дистанційного навчання у затверджених МОН України установах та мають відповідні документи (100 %)

Частка науково-педагогічних працівників з науковими ступенями та вченими званнями, які розробляють дідактичне наповнення, педагогічні стратегії та методичні рекомендації для курсів дистанційного навчання (60 – 70%)

3. Частка науково-педагогічних працівників з науковими ступенями та вченими званнями, які забезпечують навчальний процес за дистанційною (40 – 50%).
4. Визначення системи мотивації персоналу та оплати праці за такі форми, як робота в режимі онлайн, створення навчальних матеріалів, ведення електронного дистанційного курсу, адаптація матеріалів, розробка програмного педагогічного забезпечення.
5. Підготовка до роботи в системі управління дистанційним навчанням (далі – СУДН), слухачам та персоналу, що включає ознайомлення з новим програмним забезпеченням, принципами створення електронних навчально-методичних комплексів в СУДН та електронних дистанційних курсах, основи ведення навчального процесу в режимі он-лайн, можливості використання дистанційних технологій у процесі очного навчання, правила створення програмованих тестів і контрольних заходів в режимі онлайн.

Матеріально-технічний, апаратно-програмний компонент має на увазі:

1. Наявність приміщень, що відповідають санітарним нормам, правилам і державним будівельним нормам України, для організаційного забезпечення та технологічної підтримки дистанційного навчання (кабінет інформатики, відеоконференц-зал, відеостудія).
2. Наявність приміщень для навчальних і лабораторних занять, контрольних заходів та захисту проектів (робіт), які проводяться в очній формі.
3. Забезпеченість лабораторним обладнанням, необхідним для проведення тієї частини лабораторних робіт, які не можуть бути виконані дистанційно (відповідно до переліку таких лабораторних робіт, затвердженого керівником вищого навчального закладу)

. Наявність у підрозділі дистанційного навчання комп’ютерного та периферійного обладнання, необхідного для організації і проведення освітнього процесу за дистанційною формою, а саме:

• кількість комп’ютерних місць для працівників підрозділу (центру) дистанційного навчання, із розрахунку на 1 працівника;
• кількість комп’ютерних місць для педагогічних і науково-педагогічних працівників, які ведуть навчання за дистанційною формою, із розрахунку на 1 працівника;
• наявність окремого серверу із цілодобовим режимом роботи для створення, накопичення та обміну інформаційними ресурсами, необхідними для дистанційного навчання.

5. Наявність локальної комп’ютерної мережі у ЗППО із доступом до глобальної мережі Інтернет.
6. Наявність надійного каналу зв’язку із пропускною здатністю, що забезпечує можливість реалізації освітніх програм за дистанційною формою навчання (не менше за 256 кб/с).
7. Наявність ліцензованого програмного забезпечення:

• програмне забезпечення загального призначення (операційні системи, сервери баз даних, організації роботи комп’ютерної мережі, захисту інформації, веб-сервер);
• програмне забезпечення спеціального призначення для реалізації дистанційного навчання (розроблення і підтримки навчальних матеріалів і тестових систем, забезпечення інтерактивного спілкування слухачів і викладачів, управління освітнім процесом).

Навчально-методичний компонент передбачає наявність:

• освітньо-кваліфікаційної характеристики слухачів (зокрема варіативної компоненти);
• професійної програми підготовки слухачів (зокрема варіативної компоненти);

• навчального плану, затвердженого в установленому порядку;
• переліку нормативних модулів, за якими має відбуватися дистанційне навчання за заявленим напрямом (спеціальністю);
• переліку та його обґрунтування видів навчальних занять, які відбуваються в очній формі;
• графіку освітнього процесу на весь термін навчання, у якому окремо виділені заняття, які відбуваються у дистанційній та очній формах;
• переліку нормативних модулів заявленого напряму (спеціальності), за якими не допускається виконання лабораторних робіт у дистанційній формі;
• дидактичного та методичного наповнення сертифікованих дистанційних курсів для нормативних модулів навчального плану, які забезпечують:
  • проведення у дистанційній формі навчальних занять (самостійне вивчення навчального матеріалу, консультації, семінари, дискусії, практичні та лабораторні заняття);
  • допомогу щодо виконання атестаційної роботи (проектних завдань);
  • контрольні заходи;
• планів, методичних указівок і завдань для лабораторних робіт, які виконуються в очній формі;
• методичних указівок щодо виконання атестаційної роботи;
• інструкцій для слухачів, які навчаються за дистанційною формою.

До основних видів методичної роботи науково-педагогічних (педагогічних) працівників ЗППО щодо забезпечення освітнього процесу за дистанційною формою навчання відноситься розроблення або оновлення:

• педагогічних сценаріїв навчальної програми, методичних рекомендацій для слухачів щодо послідовності навчання, використання веб-ресурсів і веб-сервісів, виконання завдань, особливостей тестування, виконання практичних і лабораторних робіт тощо;
• документів планування освітнього процесу;

змістовного наповнення мультимедійних лекційних матеріалів, побудованих за модульним принципом;

• термінологічного словника, бібліографії;
• практичних завдань із методичними рекомендаціями щодо їх виконання;
• сценаріїв віртуальних лабораторних робіт із методичними рекомендаціями щодо їх виконання;
• методичних рекомендацій щодо використання віртуальних тренажерів;
• специфікацій тестів;
• тестових завдань;
• сценаріїв ділових ігор із методичними рекомендаціями щодо їх використання;
• сценаріїв відеоконференцій, відеозаписів лекцій, семінарів (дискусій);
• презентацій для відеоконференцій.

Інформаційний компонент складається з:

1). підготовки необхідного технічного забезпечення (апаратно-програмної частини), для чого спочатку треба провести ревізію обладнання, комп’ютерів, комп’ютерних та інших мереж зв’язку, аудиторного фонду та ліцензійного програмного забезпечення, а потім за необхідності придбати все потрібне і забезпечити його функціонування;

2). вибору програмної платформи для системи управління дистанційним навчанням ЗППО (програмне забезпечення, призначене для організації навчального процесу та контролю за навчанням через Інтернет та/або локальну мережу);

3). створення змішаних дистанційних курсів із нормативних модулів, що може включати як розробку власних курсів, так і придбання готових курсів сторонніх розробників;

4).     підтримки освітнього дистанційного процесу, що включає роботу з користувачами, поточні роботи з дистанційними курсами, моніторинг діяльності

слухачів, викладачів і тьюторів, підтримка зв’язку із розробниками курсів чи програмної платформи системи управління дистанційним навчанням;

5). наявності веб-сайту (порталу), який забезпечує персоніфікований доступ до таких інформаційно-освітніх ресурсів:

а)   інформація про педагогічні та інформаційні технології навчання за дистанційною формою, навчальні плани, методичні матеріали та демонстраційні версії змішаних дистанційних курсів (за вільним доступом);

б)  сертифіковані дистанційні курси, засоби синхронного та асинхронного зв’язку, емулятори лабораторних робіт та (або) віртуальні лабораторії з віддаленим доступом для виконання лабораторних робіт у дистанційній формі;

в)   системи тестування з необхідними наборами тестів для кожного курсу:

• для самоконтролю;
• для автоматизованої перевірки результатів тестування (у реальному режимі часу);
• для перевірки результатів тестування викладачем.

Робота порталу (середовища) організовується на основі системи управління навчальними ресурсами, наприклад,  Moodle, ATutor, ILIAS, Офіс 365, E-Front, хмарні обчислювальні технології GoogleAPPS, технології Вікі, соціальні мережі, або системи власної розробки. Функціональні можливості таких систем дозволяють:

• слухачу:

1)      отримувати персоніфікований доступ до електронного навчального курсу та інституційного репозиторію (архіву) чи електронної бібліотеки. Логін та пароль доступу слухачі та науково-педагогічні працівники (НПП) – куратор-тьютор, викладач-тьютор – отримують у адміністратора середовища (методист лабораторії або центру дистанційного навчання). Правила отримання доступу подаються на сайті навчального порталу. Слухачі та викладачі мають доступ лише до тих електронних навчальних курсів, на яких вони зареєстровані для

участі у навчальному процесі. Реєстрація слухачів в електронному навчальному курсі здійснюється куратором-тьютором цього курсу. По закінченні навчання за програмою курсу куратор-тьютор відраховує слухачів із числа його учасників;

2) відкривати та завантажувати на власний комп’ютер навчально-методичні матеріали курсу, зокрема мультимедійні, відсилати виконані завдання для перевірки, проходити електронне тестування; взаємодіяти з іншими слухачами курсу індивідуально чи в малих групах, ставити викладачеві запитання, переглядати електронний журнал обліку оцінок тощо;

• куратору-тьютору та викладачу-тьютору:

1)  самостійно створювати та редагувати ЕНМК, надсилати слухачам повідомлення, розподіляти, збирати та перевіряти завдання, вести електронні журнали обліку оцінок та відвідування, налаштовувати різноманітні ресурси курсу, організовувати електронне обговорення актуальних проблем між слухачами в групі або малих групах в онлайн та оффлайн режимах тощо.

Освітній процес у ЗППО – це система організаційних та дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію цілей, завдань, змісту перепідготовки, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних працівників, яка:

• базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та безперервності, незалежності від впливу будь-яких політичних партій, громадських та релігійних організацій;
• організовується з урахуванням новітніх досягнень у сфері гуманітарних і технічних наук, передового вітчизняного та зарубіжного досвіду, можливостей освітніх, інформаційних, комунікаційних, управлінських та інших. технологій і відповідно до вимог Європейської кредитно-трансферної системи та кредитно-модульної системи організації освітнього процесу;
• орієнтується на формування педагогічних кадрів сучасній формації, які постійно оновлюють професійні знання та вміння, професійну мобільність та здатні до швидкої адаптації до змін і розвитку в соціально-економічній сфері, у різних галузях науки в умовах ринкової економіки та переходу до інформаційного суспільства;

планується та здійснюється з урахуванням особливостей та специфіки післядипломної педагогічної освіти (цілі, завдання, зміст, організація, контингент тощо), має професійну та практичну направленість.

Дистанційне навчання в ЗППО реалізується через:

• застосування дистанційної форми як окремої форми навчання;
• використання технологій дистанційного навчання для забезпечення навчання в різних формах.

Дистанційне навчання може бути використане для повної реалізації професійних освітніх програм довгострокових та короткострокових курсів підвищення кваліфікації:

• строк довгострокового підвищення кваліфікації за обсягом годин навчальної програми становить два національних кредити або три кредити ECTS;
• Строк короткострокового підвищення кваліфікації за обсягом годин навчальної програми становить один національний кредит або два кредити ECTS з розподілом загального обсягу годин на аудиторні та самостійну навчальну роботу у відповідних співвідношеннях.

Технології дистанційного навчання. Вибір для ДН будь-якої технології обумовлений низкою обставин, найважливішими з яких є можливості навчального закладу та готовність до навчання потенційних користувачів (стартовий рівень, наявність технічних можливостей тощо).

Орієнтовна класифікація педагогічних технологій ДН за різними ознаками наведена на рис. 4

Така класифікація певним чином умовна і не претендує на повноту, тим не менше, корисно з погляду виявлення сутності проблеми.

Існує декілька технологій дистанційного навчання, що розрізняються за способом передачі досліджуваного матеріалу:

Рис. 4. Орієнтовна класифікація педагогічних технологій

дистанційного навчання

1). кейс-технологія – технологія, заснована на комплексних навчально-методичних матеріалах і доставці їх слухачам для самостійного вивчення. Ця технологія представляється у вигляді навчально-практичного посібника на папері, що містить цілісну характеристику предметної області та необхідну кількість контрольних завдань для самоперевірки. Курс може бути доповнений аудіо-та відеомагнітофонами, що містять додаткові навчальні матеріали;

2). ТВ-технології базуються на використанні ефірних, кабельних та космічних систем телебачення. ТВ-технології на сьогодні широко не розповсюджені, однак отримали друге дихання завдяки онлайн-сервісам поширення відеоінформації (YouTube, BeGetLtd, Bizinkom та ін.);

3). мережна технологія . Навчальний матеріал вивчається за допомогою різних мережних технологій, зокрема на базі глобальної мережі Інтернет. На

наш погляд, найперспективніший є мережна Інтернет-технологія. До переваг цієї технології можна віднести такі фактори:

• інтерактивність, тобто можливість швидкого налаштування матеріалів за кожного окремого учня за результатами обробки зворотнього зв’язку;
• оперативність передачі та віддаленого коригування будь-якої інформації незалежно від відстані;
• практично безмежний доступ до будь-якої інформації, розсіяної по всьому світу;
• можливість організації діалогу учня та викладача в режимі онлайн;
• економічна вигода дистанційного навчання може складати від 10% до 50% залежно від досліджуваного курсу.

Змішані технології ДН передбачають обґрунтоване й органічне поєднання елементів різних технологій в єдине ціле. Застосування у навчанні змішаних технологій можна розглядати як етап переходу від технологій нижчого порядку до вищого. Так, поступово насичуючи кейс-технологію елементами мережної, тим самим забезпечується її розвиток, кінцевою метою якого є перехід повністю на мережну технологію.

Процес дистанційного мережного навчання базується на широко відомих веб-технологіях, таких як: електронна пошта, чат, вебконференції та ін. У загальному випадку процес дистанційного навчання можна розділити на дві фази: навчальну та іспитів (тестувальну).

Відомо значну кількість способів подання навчального матеріалу, починаючи з традиційних текстових матеріалів, оформлених в HTML форматі, і закінчуючи мультимедійними навчальними системами. Передачу документів HTML формату можна забезпечити за допомогою електронної пошти, FTP протоколу або просто розміщуючи на web-сторінках спеціалізованих сайтів.

Здебільшого найкращих результатів досягається завдяки інтеграції різних способів.

Тестовий контроль знань слухачів можна розділити на два види:

• самоконтроль;
• віддалений атестаційний контроль.

У першому випадку доцільне застосування програм автоматизованого контролю знань слухачів, встановлених локально у кожного конкретного користувача, що оперативно додає і модернізує набори тестів через мережу Iнтернет. Для таких програм необхідно широкомасштабна і добре продумана інформаційно-методична підтримка.

У другому випадку потрібні веб-сервери, здатні обробляти результати зворотного зв’язку. Цей вид тестування доречний для проведення атестаційних перевірок знань. У цьому випадку тестування може проходити в режимі онлайн. Такого роду тестування, як правило, проводять у суворо визначений час у межах обмеженого часового інтервалу. Перевагами такого тестування є точність перевірки знань слухачів, миттєва оцінка результатів тестування і можливість автоматизованого аналізу успішності слухача.

Серед сучасних методів навчання можна відзначити і успішне застосування автоматизованих навчальних систем, зокрема на основі AIML-технології (Artificial Intelligence Markup Language). Технології AIML, які є альтернативою громіздким методам побудови систем штучного інтелекту, дають змогу імітувати текстове спілкування слухача з викладачем. Таким чином, досягнення теорії і практики створення систем штучного інтелекту можуть використовуватися під час вдосконалення прийомів вивчення нового матеріалу та контролю залишкових знань у процесі дистанційного навчання, зокрема і з використанням автоматизованих навчальних систем [94].

Отже, мережні технології є найперспективнішими і доцільними в організації дистанційної форми навчання в процесі підвищенні кваліфікації педагогічних кадрів та керівників освіти.

Для організації самостійної роботи слухачів можна скористуватися найпоширенішими технологіями створення і розміщення у мережі Інтернет – засобами розробки електронних видань, створення блогів, сайтів, порталів. електронних підручників, навчальних і тестуючи програм та ін. До засобів

розробки електронних видань відносяться текстові редактори і процесори, HTML-редактори, засоби розробки презентацій, програми верстки текстів, тощо. До засобів створення блогів, сайтів, порталів – системи керування контентом, онлайн конструктори, програмні платформи для систем дистанційного навчання.

На сьогодні одним із поширених способів взаємодії викладача і слухача є електронна пошта. З економічного і технологічного погляду електронна пошта є найефективнішою технологією, яка може бути використана не тільки в процесі консультацій, а й для доставки змістової частини навчальних курсів, пересилання слухачами виконаних завдань. Для групового спілкування слухачів і викладача використовуються такі мережні технології як форуми, дошки оголошень, чати, групи новин, аудіо- та відео-конференції, вебінари.

Іншим компонентом структурно-функціональної моделі є способи організації дистанційного освітнього процесу. Відповідно дослідження Є. Полат^[1], реалізаційні версії тих чи інших способів організації дистанційного навчального процесу називаємо моделями дистанційного навчання. Багаторічна дослідно-експериментальна робота виявила для системи підвищення кваліфікації такі моделі організації ДН: модель навчання із застосуванням дистанційних освітніх технологій, вбудованого в поточний освітній процес; змішана модель; мережева модель; модель тьюторського супроводу та ін. Зазначимо, вибір моделі обумовлений науковими поглядами і підходами їх розробників, цілей і задач моделі та ін.

Найпоширеніша мережева модель. У процесі навчання слухачі дистанційних курсів в рамках цієї моделі освоюють технології мережевої взаємодії, які зможуть в подальшому використовувати у своїй управлінській практиці (див. рис. 5).

[1]Полат Е.С. Методология определения эффективности дистанционной формы обучения. /Е. С. Полат [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://distant.ioso.ru/library/publication/voprosef.htm

Упровадження такої моделі дистанційного навчання передбачає використання чисто мережевої технології – технології навчання в мережі Інернет

Рис. 5. Структурно-функціональна мережева модель організації

освітнього процесу в системі підвищення кваліфікації

на основі впровадження технологій змішаного навчання

Мережева модель дистанційного підвищення кваліфікації керівників, в основу якої покладена організація індивідуальної навчальної діяльності безпосередньо в інформаційно-освітньому середовищі, що передбачає наявність в учасника дистанційного курсу базового рівня компетентності в галузі використання інформаційно-комунікаційних засобів та Інтернет-технологій. Реалізація цієї моделі дає змогу значною мірою індивідуалізувати навчальний процес, більш ефективно реалізуючи основну мету застосування дистанційних форм навчання в системі післядипломної освіти педагогів – підвищення професійної компетентності та розвиток професійної позиції на основі отримання якісної додаткової освіти при активному використанні інформаційно-комунікаційних засобів і технологій.

Таким чином, відповідно до розробленої моделі дистанційне навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів освіти полягає в такому:

• реалізації дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації як особистісно значущої, гнучкої, адаптивної форми підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти, заснованої на інтерактивному синхронному або асинхронному взаємодії викладача та слухачів на основі ІКТ-технологій і не передбачає постійний безпосередній контакт викладача і слухачів;
• обліку особливостей ДН педагогічних кадрів та керівників освіти в умовах системи підвищення кваліфікації: інформаційних потреб і можливостей керівників освітніх установ у підвищенні кваліфікації в дистанційній формі, наявності відповідної навчально-матеріальної та методичної бази, готовності викладачів системи підвищення кваліфікації та керівників ЗППО до здійснення діяльності в умовах ДН та ін.
• розробленні та реалізації структурно-функціональної моделі ДН педагогічних кадрів та керівників освіти в системі підвищення кваліфікації з урахуванням запиту соціуму до рівня професійної компетентності керівних кадрів освіти у звʼязку з модернізацією системи освіти, вимог Нової української школи, а також виробничих особливостей і можливостей для реалізації дистанційних форм навчання.

Таким чином, впровадження ЗН є одним з шляхів модернізації вищої освіти, ефективним поєднанням інновацій та вже наявного, педагогічного досвіду. Результати реалізації ЗН в навчальних закладах США та країн Європи вказують на те, що змішані навчальні курси є більш дієвими, ніж традиційні, сприяють не тільки кращому освоєнню потрібних знань, виробленню вмінь і навичок відповідно до цілей навчання, а й розвивають в учнів та студентів/слухачів творчі здібності, комунікативні навички, самостійність, ініціативність, цілеспрямованість тощо.

Впроваджуючи технологію ЗН в освітній процес, викладач ЗППО повинен бути готовий до формування нового образу мислення, якого вимагає потреба індивідуалізації навчання; переосмислення своєї ролі в процесі навчання; вироблення якостей, необхідних для успішного впровадження інновацій в освітній процес; розвитку технічних навичок для результативного використання ІКТ в процесі навчання.

Аналізуючи моделі змішаного навчання, представлені науковцями Clayton Christensen Institute, можна виділити дві ротаційні моделі, модель з чергуванням робочих зон та «перевернутий клас», як найбільш прийнятні для реалізації у навчанні педагогічних кадрів та керівників освіти.

ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Назвіть основні компетентності викладача у змішаному навчанні.
2. У чому полягає суть ротаційної моделі змішаного навчання?
3. Чи можна поєднувати (змішувати) технології навчання при дистанційній формі навчання?
4. Які технології навчання змішуються при мережевій моделі організації освітнього процесу в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників?

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Вольневич О. І. Технологія Flipped classroom в дистанційному й очному навчанні [Електронний ресурс] / О.І. Вольневич // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2013. – № 4 (36). – С.121 – 130. URL: http://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article /view/866/646
2. Жалдак М. І. Модель системи соціально-професійних компетентностей вчителя інформатики / М. І. Жалдак, Ю. С. Рамський, М. В. Рафальська // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. – Серія №2. Комп’ютерно-оріентовані системи навчання: зб. наук. праць / Редрада. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. – № 7 (14). – С. 3-18.
3. Капустин Ю. И. Педагогические и организационные условия эффективного сочетания очного обучения и применения технологий дистанционного обучения : автореф. дис. … д-ра. пед. наук / Ю. И. Капустин. – М., 2007. – 40 с. – URL: ismo.ioso.ru/dis/avtoref-kapustin.doc
4. Полат Е. С. Методология определения эффективности дистанционной формы обучения. URL: http://distant.ioso.ru/library/publication/voprosef.htm.
5. Теорія та практика змішаного навчання : монографія / В. М. Кухаренко, С. М. Березенська, К. Л. Бугайчук, Н. Ю. Олійник, Т. О. Олійник, О. В. Рибалко, Н. Г. Сиротенко, А. Л. Столяревська; за ред. В. М. Кухаренка – Харків: Міськдрук, НТУ «ХПІ», 2016. – 284 с.

Допоміжна

1. A Better Blend. A Vision for Boosting Student Outcomes with Digital Learning. / [J. Ableidinger, J.G. Han, B.C. Hassel, eds] – Chapel Hill, NC: Public Impact, 2013. – 22p. – Mode of acces: http://opportunityculture.org/wp-content/uploads/2013/04/A_Better_Blend_A_Vision_for_Boosting_Student_Outcomes_with_Digital_Learning-Public_Impact.pdf
2. Bielawski L. Blended eLearning: Integrating Knowledge, Performance Support, and Online Learning / L. Bielawski, D. Metcalf. – Amherst: HRD Press, 2002. – 350 p.

1. Blended Learning 101: Handbook [Electronic resourse] – Aspire Public Schools, 2014. – 68p. – URL: http://aspirepublicschools.org/media/filer_public/2013/07/22/aspire-blended-learning-handbook-2013.pdf .
2. Christensen M. Is K-12 Blended Learning Disruptive? An introduction to the theory of hybrids. [Electronic resourse] / C. Christensen, M. Horn, H. Staker – Clayton Christensen Institute. – 2013. – URL: http://www.christenseninstitute.org/wp-content/uploads/2014/06/Is-K-12-blended-learning-disruptive.pdf
3. Dennen V. P., Bonk C. J. We’ll Leave the Light on for You: Keeping Learners / V. P. Denner, C. J. Bonk // Flexible learning in an information society; Comp. and ed. B. H. Khan – London: INFOSCI, 2007. – P. 64-74.
4. Dziuban C. Blended learning. [Electronic resourse] / C. Dziuban, J. Hartman, P. Moskal. – EDUCAUSE Center for Applied Research Research Bulletin. – 2004. – Mode of acces: https://net.educause.edu/ir/library/pdf/erb0407.pdf
5. Кондакова М.Л. Смешанное обучение: ведущие образовательные технологии современности / М.Л. Кондакова, Е.В.Латыпова // Новые технологии в образовании, 2013. – URL: http://vestnikedu.ru/2013/05/smeshannoe-obuchenie-vedushhie-obrazovatelnyie-tehnologii-sovremennosti/
6. Мультимедійні системи як засоби інтерактивного навчання: посібник / [ М. І. Жалдак, М. І. Шут, Ю. О. Жук та ін.] ; за ред. Жука Ю. О. – К.: Пед. думка, 2012. – 112 с.
7. Співаковський О. В. Концепція викладання інформатики в школі і педагогічному вузі / О. В. Співаковський // Комп’ютер у школі та сім’ї. – 2010. – № 2. – С. 9 – 10.
8. Спірін О. М. Методична система базової підготовки вчителя інформатики за кредитно-модульною технологією : монографія / О. М. Спірін. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. – 182 с.

• Єдиний інформаційний простір навчального закладу

С. П. Касьян

У сучасних умовах інформація стає реальним соціальним ресурсом, оскільки вона допомагає людині адаптуватися у житті в умовах невизначеності, пристосуватися до постійних змін, виробляти нові стереотипи поведінки, що відповідають новим обставинам. Інформація сьогодні стала головною цінністю цивілізації і отримує статус домінанти, що сприяє досягненню поставленої цілі. В зв’язку з третьою інформаційною революцією – створенням всесвітньої мережі Інтернет, що зробило можливим глобальний інформаційний обмін, кількість інформації розширилась до масштабів світу [1].

У цих умовах постала проблема швидкого старіння інформації і, як наслідок – старіння знань на основі цієї інформації, необхідності опрацювання її, а, отже, підготовки таких спеціалістів, що мають необхідні знання та вміння для продовження навчання протягом усього життя. Для вирішення цієї проблеми виникають нові види навчання, що враховують цінні здобутки минулого і поєднують їх з можливостями інформаційних технологій.

Використання технологій змішаного навчання для поєднання он-лайн навчання, традиційного та самостійного навчання сучасних інтерактивних технологій є доповненням до традиційних. Це не є звичайним поєднанням он-лайн, традиційного та самостійного навчання, а є якісно новим підходом, що трансформує, а іноді і «перевертає» навчальну аудиторію.

Технології змішаного навчання найбільш зручні для використання в системі відкритої освіти, яка забезпечує, передусім потреби людини на навчання протягом усього життя.

[1] Сороколетов П. В. Мир на пороге четвертой информационной револю-ции / П. В. Сороколетов // Система. – 2004. – № 4. – С. 11– 15.

Важливою і ефективною умовою прогресу будь-якого суспільства було створення і розширення єдиного інформаційного простору (ЄІП). Саме єдині інформаційні простори історично значною мірою сприяли прискоренню розвитку всього людства в цілому, були вирішальним чинником вдосконалення цивілізації у всіх сферах (духовній, культурній, професійній тощо.)[1].

За визначенням Е. К. Марченко, інформаційний освітній простір – системно організована сукупність освітніх установ і органів управління, банків даних, локальних і глобальних інформаційних мереж, книжкових фондів бібліотек, система їх наочно-тематичної, функціональної і територіальної адресації та нормативних документів, а також сукупність засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного організаційно-методичного забезпечення, що здійснюють освітню діяльність.

Основними цілями створення єдиного інформаційного простору навчального закладу стало надання принципово нових можливостей для пізнавальної творчої діяльності тих хто навчаються та здійснення управління його діяльністю і взаємодії науково-педагогічних працівників, тих хто навчається в процесі організації та проведення основних видів діяльності закладу освіти[2].

Єдиний інформаційний простір навчального закладу, враховуючи його завдання складається із трьох інформаційних просторів:

• єдиний інформаційний простір управлінської діяльності;
• єдиний інформаційний простір освітньої діяльності;
• єдиний інформаційний простір наукової діяльності.

Єдиний інформаційний простір (ЄІП) управлінської діяльності навчального закладу це сукупність інформаційних просторів управління структурних підрозділів закладу освіти.

[1] Лазарева И. А. Дистанционное обучение в обучающей информационной среде / И. А. Лазарева // Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_10_2012/Lazareva.pdf

[2] АндреевА. А., Рубин Ю. В., Титарев Л. Г. Кафедра в системе открытого образования/ А. А. Адреев, Ю. В. Рубин, Л. Г. Титарев // Материалы конференции «Образование в информационную эпоху». – М. : МЭСИ, 2001. – С. 90-100.

Характерні особливості ЄІП управлінської діяльності:

• інформаційні ресурси, якими можуть обмінюватися між собою суб’єкти і об’єкти системи, це, переважно, управлінська інформація (нормативно-праві документи, інформація про параметри об’єктів тощо). Доступ до нормативно- правових документів є вільним на всіх рівнях ієрархії управління, а доступ до інформації про параметри об’єктів може мати обмеження для різних рівнів ієрархії управління;
• суб’єкти і об’єкти інформаційно взаємодіють, як правило, за ієрархічним принципом. Кількість підпорядкованих об’єктів на кожному рівні залежить від структури навчального закладу;
• територія, на якій розташовані об’єкти, охоплені єдиним інформаційним простором – територія навчального закладу (комплекс будівель, одна будівля або окреме приміщення);
• обмін інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами здійснюється переважно за типом «клієнт-сервер». Популярним є обмін за допомогою електронної пошти;
• швидкість обміну інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами не є критичним параметром і до неї не ставляться особливо високі вимоги;
• типи каналів обміну інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами можуть бути різними (дротовий, оптоволоконний, супутниковий канал тощо).

Реалізація ЄІП управлінської діяльності навчального закладу може бути здійснена шляхом побудови автоматизованих систем управління різних рівнів ієрархії, обмін інформаційними ресурсами між якими має здійснюватися за єдиними правилами [1].

[1] Кечиев Л. Н., Путилов Г. П., Тумковский С. Р. Інформаційно-освітня середовище технічного вузу / Л. Н. Кечиев, Г. П. Путілов, С. Р. Тумковский // Электронный ресурс. Режим доступу: http://www.cnews.ru/reviews/free/edu/it_russia/institute.shtml

Основними завданнями навчального закладу є виробництво на високому рівні освітньої діяльності. Відповідно єдиний інформаційний простір освітньої діяльності є основним компонентом єдиного інформаційного простору навчального закладу.

Єдиний інформаційний простір освітньої діяльності навчального закладу це сукупність ЄІП освітньої діяльності структурних підрозділів закладу освіти.

Характерні особливості ЄІП освітньої діяльності:

• інформаційні ресурси – це навчальні комп’ютерні програми та інтернет-сервіси, курси дистанційного навчання, електронні підручники, довідкова інформація, навчальні відеофільми, методичні матеріали тощо. Вони призначені для використання навчальними закладами і тими хто навчається. Доступ до цих ресурсів, в межах навчального закладу є вільним;
• кількість користувачів інформаційних ресурсів необмежена;
• територія, на якій розташовані об’єкти, охоплені єдиним інформаційним простором – навчальний заклад із можливістю отримання додаткових освітніх ресурсів за межами навчального закладу;
• обмін інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами здійснюється переважно, за типом «клієнт-сервер». Найбільш популярним є обмін за допомогою локальної мережі і Інтернету;
• швидкість обміну інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами у багатьох випадках є критичним параметром і до неї висуваються високі вимоги;
• типи каналів обміну інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами можуть бути різними (провідний, оптоволоконний, супутниковий канал).

Шляхи реалізації ЄІП освітньої діяльності – це об’єднання комп’ютерів окремих приміщень і будівель навчальних закладів у локальні мережі та підключення їх до Інтернет, централізоване створення тематичних порталів із

різних галузей знань, створення сайтів навчальних закладів[1].

Специфіка наукової діяльності науково-педагогічних працівників навчальних закладів полягає в тому, що наукові дослідження кожним науково-педагогічним працівником проводяться, як правило, індивідуально за певним, здебільшого вузьким, напрямом. Інформаційні ресурси, необхідні йому для здійснення досліджень це передусім, інформація про результати уже виконаних досліджень за цим напрямом, а також різноманітна довідкова інформація за цим і суміжними напрямами, програми опрацювання даних експериментів тощо.

Єдиний інформаційний простір наукової діяльності навчальних закладів має такі особливості:

• інформаційні ресурси це результати виконаних досліджень за різними науковими напрямами, довідкова інформація з різних галузей знань (енциклопедії, довідники, теорії), інструментарій для опрацювання даних експериментів і тощо Вони призначені для використання окремими науковцями. Доступ до цих ресурсів, як правило, є вільним;
• кількість користувачів інформаційних ресурсів необмежена;
• територія, на якій розташовані об’єкти, охоплені єдиним інформаційним простором територія, де розташовані навчальні заклади та наукові установи;
• обмін інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами здійснюється, переважно, за типом «клієнт-сервер». Найбільш популярним є обмін за допомогою локальної мережі і Інтернету;
• швидкість обміну інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами, як правило не є критичним параметром і до неї не висуваються високі вимоги;
• типи каналів обміну інформаційними ресурсами між суб’єктами і об’єктами можуть бути різними (дротовий, оптоволоконний, супутниковий).

[1] Засоби інформаційно-комунікаційних технологій єдиного інформаційного простору системи освіти України / [В. В. Лапінський, А. Ю. Пилипчук, М. П. Шишкіна та ін.]. – Київ: Національна Академія педагогічних наук України Інститут інформаційних технологій і засобів навчання, 2010. – 63 с. – (Педагогічна думка).

Шляхи реалізації ЄІП наукової діяльності це підключення комп’ютерів окремих науково-педагогічних працівників до мережі Інтернет і, по-можливості, об’єднання їх в локальну мережу наукової установи, централізоване створення тематичних порталів за різними напрямами наукових досліджень, створення сайтів наукових установ[1].

На сучасному етапі єдиний інформаційний простір із засобу надання доступу до необхідної інформації перетворився в обов’язковий компонент функціонування навчального закладу і сукупність інтелектуальних сервісів, без яких сьогодні неможливо уявити організацію управління і освітньої діяльності у навчальному закладі.

З огляду на особливості навчальних закладів, ЄІП має задовольняти цілу низку вимог до основних характеристик, важливих для завдань управління:

• повнота даних;
• вірогідність;
• актуальність;
• несуперечність;
• безпека та управління доступом до даних;
• продуктивність;
• стійкість [2].

ЄІП навчального закладу має забезпечувати:

• наявність єдиної бази даних;
• разове введення даних з можливістю їх наступного редагування;
• режим використання даних багатьма користувачами одночасно;
• розмежування прав доступу до даних;
• використання тих самих даних у різних додатках і процесах;

можливість обміну даними між різними прикладними програмами без

[1] Засоби інформаційно-комунікаційних технологій єдиного інформаційного простору системи освіти України / [В. В. Лапінський, А. Ю. Пилипчук, М. П. Шишкіна та ін.]. – Київ: Національна Академія педагогічних наук України Інститут інформаційних технологій і засобів навчання, 2010. – 63 с. – (Педагогічна думка).

[2] Shakhgeldyan C., Kryukov V. Integration of university information resources іnto the unified information environment // Proc. of the 10th іnt. conf. of European university information systems (ENUS 2004). – Slovenіa, 2004. – Р. 321-327.

• виконання операцій імпорту[1].

Створення єдиного інформаційного простору навчального закладу забезпечує здійснення його управлінської, освітньої та наукової діяльності.

Загальна структурна схема компонентів ЄІП навчального закладу може мати такий вигляд (рис. 1).

[1] Лізунов П. П. Моделі та засоби формування комплексного інформаційно-освітнього середовища навчального закладу / П. П. Лізунов, А. О. Білощицький. // Київський національний університет будівництва і архітектури. – 2007. – №5. – С. 2–8.

Рис. 1. Загальна структурна схема компонентів ЄІП навчального закладу

Зміст компонентів ЄІП навчального закладу може змінюватися залежно від особливостей завдань того чи іншого навчального закладу.

На сьогодні найбільш оптимальним інструментом створення ЄІП навчального закладу є використання хмарних технологій.

Доступними для навчальних закладів є Google сервіси та використання сервісів Office 365.

Застосування Google-сервісів для створення ЄІП навчального закладу має низку переваг, а саме:

для використання сервісів достатньо лише мати підключення до Інтернету

• можливість доступу до будь-якого сервісу, що входить до складу Google під одним акаунтом;
• всі інструменти Google безкоштовні;
• можливість працювати колективно в режимі online;
• підтримка Google всіх операційних систем і клієнтських програм, які використовують навчальні заклади;
• можливість створення та наповнення власної джерельної бази;
• здійснення викладачем контролю роботи того хто навчається не відволікаючи його;
• доступ до матеріалів із навчального закладу, із дому;
• можливість інтерактивної перевірки виконання завдань.

Рис. 2. Використання сервісі Google для створення ЄІП навчального закладу.

Створення ЄІП навчального закладу за допомогою сервісів Google Suite for Education дає можливість підвищення ефективності освітньої, наукової та організаційної діяльності навчального закладу.

Оскільки до пакету Google Suite for Education входять більшість сервісів, що надаються компанією Google, педагоги отримали можливість зручної спільної роботи з документами за допомогою GoogleDocs, ведення власних календарів зайнятості, планування спільних заходів (у рамках сервісу Календар), синхронізації даних між комп’ютерами (на роботі і вдома) за допомогою Google Диску.

Педагоги самостійно опановують надані їм інструменти в напрямах, які для них найбільш важливі – створюють тематичні блоги, колективно працюють над документами.

Викладачі можуть здійснювати управління освітнім процесом за допомогою сервісу Classroom. Classroom може бути використаний і для організації дистанційного навчання

Використання сервісів Google Suite for Education в управлінській діяльності забезпечує зменшення документообігу. Перехід до використання корпоративної пошти дає змогу масштабувати єдину інформаційну систему і на її основі легко впроваджувати нові інструменти для оптимізації роботи закладу. Можливість роботи в спільному документі допомогає отримати всю інформацію за досить невеликий проміжок часу і надавати цю інформацію будь-якому працівникові навчального закладу з будь-якого місця де є доступ до Інтернету.

Використання інших сервісів Google Suite for Education дає можливість значно скоротити інтелектуальні витрати на вирішення рутинних питань.

Інший засіб створення ЄІП навчального закладу Office 365 for Education від відомої компанії Microsoft.

Office 365 for Education потужний засіб спільної роботи – це набір служб, який дає змогу працювати разом над освітніми матеріалами та надавати до них спільний доступ (рис. 3).

Цей план безкоштовний для викладачів, які зараз працюють у навчальних закладах, а також для тих хто в них навчається. Ця служба містить такі компоненти: Office Online (Word, PowerPoint, Excel і OneNote), необмежене сховище OneDrive ,Yammer та сайти SharePoint.

Основні можливості ЄІП навчального закладу на базі сервісів Office 365 Доступ до потрібних програм Office звідусіль.

Рис. 3. Схема використання сервісів Office 365 для створення ЄІП

У навчальному закладі і вдома, і в дорозі сервіси Office 365 забезпечують можливість спільної роботи. За допомогою цих сервісів  є можливість створення і редагування файлів на ПК й комп’ютері Mac і мобільних пристроях з iOS, Android і Windows, обмінюватися документами та співпрацювати над ними в реальному часі.

Office 365 забезпечує створення корпоративної електронної пошти, налаштування інформаційних матеріалів про навчальний заклад, що створює позитивний імідж закладу в мережі Інтернет.

Сервісами Office 365 створюються середовища для обміну інформацією, навчальними матеріалами, результатами наукової роботи, обміну документами з учасниками освітнього процесу, їх батьками та колегами за допомогою низки

засобів: від електронної пошти та миттєвих повідомлень до соціальних мереж та інструментів для проведення відеоконференцій.

Усім користувачам у навчального закладу вистачить простору для файлів, кожен отримує по 1 ТБ простору. А оскільки файли зберігаються в онлайновому сховищі, створюється можливість обмінюватися ними зі працівниками та тими хто навчається, організовувати дистанційне навчання в будь-який час і з будь-якого місця.

Керівництво навчального закладу отримує можливість завжди оперативно інформувати працівників про події та свої плани за допомогою відеоконференцій та засобів обміну вмістом, спільних календарів і командних чатів.

ЄІП навчального закладу завдяки покроковим інструкціям без жодних проблем налаштовується для користувачів. Керувати службами також можна звідусіль завдяки простому доступу до Центру адміністрування.

Таким чином єдиний інформаційний простір навчального закладу надає доступ користувачам до необхідної інформації в режимі онлайн. Для здійснення управління єдиним інформаційним простором використовуються механізми розподілу навантаження для досягнення високої продуктивності, а для підтримки надійного функціонування середовища використовується механізм резервного копіювання, архівування і відновлення даних, захист резервних копій від несанкціонованого доступу.

В єдиному інформаційному просторі навчального закладу кожен користувач може створювати і одержувати необхідну інформацію, зібрану у встановлений термін і за встановленими схемами та правилами. Отже, використання можливостей єдиного інформаційного простору навчального закладу підвищує ефективність застосування інформаційних технологій і використання інформаційних ресурсів.

Основні цілі створення єдиного інформаційного простору навчального закладу пов’язані з наданням принципово нових можливостей для пізнавальної творчої діяльності людини. Це може бути досягнуто завдяки сучасному інформаційному і технічному оснащенню основних видів діяльності закладу

освіти: освітнього, педагогічного, наукового, організаційно-управлінського, експертного тощо.

Побудова єдиного інформаційного простору в освіті дасть змогу:

• підвищити ефективність і якість освітнього процесу;
• інтенсифікувати процес наукових досліджень в освітніх установах;
• скоротити час і поліпшити умови для надання додаткових освітніх послуг і освіти дорослих;
• підвищити оперативність і ефективність управління навчальним закладом;
• інтегрувати національні інформаційні освітні системи у світову мережу, що значно полегшить доступ до міжнародних інформаційних ресурсів у галузі освіти, науки, культури і в інших сферах.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Дати визначення єдиного інформаційного простору.
2. Назвати складові єдиного інформаційного простору навчального закладу.
3. Характерні особливості єдиного інформаційного простору управлінської діяльності.
4. Характерні особливості єдиного інформаційного простору освітньої діяльності.
5. Особливості єдиного інформаційного простору наукової діяльності навчальних закладів.
6. Вимоги до основних характеристик єдиного інформаційного простору завдань управління певних закладів освіти.
7. Загальна структурна схема компонентів єдиного інформаційного простору навчального закладу

1. Найбільш доступні сервіси для навчальних закладів для створення єдиного інформаційного простору навчального закладу.
2. Основні можливості єдиного інформаційного простору навчального закладу на базі сервісів Office 365.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Засоби інформаційно-комунікаційних технологій єдиного інформаційного простору системи освіти України / [В. В. Лапінський, А. Ю. Пилипчук, М. П. Шишкіна та ін.]. – Київ: Національна Академія педагогічних наук України Інститут інформаційних технологій і засобів навчання, 2010. – 63 с. – (Педагогічна думка).
2. Лазарева И. А. Дистанционное обучение в обучающей информационной среде / И. А. Лазарева // Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.iiorao.ru/iio/pages/izdat/ison/publication/ison_2012/num_10_2012/Lazareva.pdf
3. 3. Лізунов П. П. Моделі та засоби формування комплексного інформаційно-освітнього середовища навчального закладу / П. П. Лізунов, А. О. Білощицький. // Київський національний університет будівництва і архітектури. – 2007. – №5. – С. 2–8.

Допоміжна:

1. АндреевА. А. Кафедра в системе открытого образования/ А. А. Адреев, Ю. В. Рубин, Л. Г. Титарев // Материалы конференции «Образование в информационную эпоху». М. : МЭСИ, 2001. – С. 90–100.

Гуревич Р. С. Інтерактивні технології навчання у вищому педагогічному навчальному закладі :навчальний посібник / Р. С. Гуревич, М. Ю. Кадемія, Л. С. Шевченко ; за ред. Гуревича Р. С. Вінниця : ТОВ фірма «Планер», 2013. – 309 с.

3. Кечиев Л. Н. Информационно-образовательная среда технического вуза/ Л. Н. Кечиев, Г. П. Путилов, С. Р. Тумковский // Электронный ресурс. Режим доступа: http://www.cnews.ru/reviews/free/edu/it_russia/institute.shtml
4. Сороколетов П. В. Мир на пороге четвертой информационной револю-ции / П. В. Сороколетов // Система. – 2004. – № 4. – С. 11 – 15
5. Shakhgeldyan C., Kryukov V. Integration of university information resources іnto the unified information environment // Proc. of the 10th іnt. conf. of European university information systems (ENUS 2004). – Slovenіa, 2004. – Р. 321–327.

1.5. Використання електронних та аудівізульних засобів навчання  у відкритій післядипломній педагогічній освіті

Л. Г. Кондратова

На початку нового тисячоліття тенденцією світового розвитку є поширення інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності людини.  Формування єдиного глобального інформаційного суспільства відбувається на базі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Впровадження нових інформаційних технологій та новітніх засобів навчання відбувається завдяки ґрунтовній підготовці педагогічних працівників до оволодіння інноваційними інформаційно-комунікаційними технологіями. Велика місія підготовки педагогічних працівників усіх рівнів до впровадження інноваційних інформаційно-комунікаційних технологій  в освіту покладена на сучасну післядипломну педагогічну освіту та відкриту післядипломну педагогічну освіту. Підвищення рівня розвитку інформаційно-комунікаційної компетентності педагогічних працівників відбувається через навчання у курсовий та міжкурсовий періоди, залучення педагогів до участі в новітніх проектах з пит

інформатизації освіти, через самоосвітню діяльність та навчання і саморозвиток у відкритій післядипломній педагогічній освіті.

На початку ХХІ століття, в період активного застосування інформаційно-комунікаційних технологій та реформування освіти всіх ланок освіти, актуальні проблеми післядипломної педагогічної освіти вирішуються на основі активного застосування електронного, мобільного, змішаного, мережевого та дистанційного навчання. Актуальними питаннями стають проблеми створення науково-методичного супроводу щодо оволодіння педагогами новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями до яких відносяться електронні та аудівізульні засоби навчання. В цьому напряму  післядипломної педагогічної освіти особливої уваги  потребують не тільки теоретичні знання педагогів про значення і можливості використання цих засобів навчання в роботі, а і набуття  педагогами практичного досвіду використання та застосування в своїй педагогічній діяльності електронних та аудівізульних засобів навчання, що може стати запорукою успішного підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та умовою подальшого розвитку професійної інформаційно-комунікаційної компетентності педагогів.

Концептуальні положення про розвиток системи післядипломної педагогічної освіти висвітлюються в працях В. І. Бондара, В. І. Жорносека, М. Ю. Красовицького, С. В. Крисюка, В. І. Маслова, В. В. Олійника, С .В. Пікельної, Н. В. Протасової, В. І. Пуцова, Т .І. Сущенко та інших. Проблеми відкритої післядипломної освіти порушені в роботах В. Ю. Бикова, В .В. Олійника, О. М. Отич. Аспекти формування відкритого освітнього наукового простору та використання технологій відкритої освіти для навчальних цілей висвітлено у працях М. П. Лещенко, А. В Яцишин, О. В Овчарук, Л .А Виноградової, О. Є Висоцької, О. А Захарової,  С. І. Здіорук, А. Ю. Іщенка та інших.

Питання методології та теорії комп’ютеризації освіти висвітлені в працях В. Бикова, Б. Гершунського, Р. Гуревича, О. Довгяло, М. Жалдака, Ю. Машбиця, Н. Морзе, О. Полата, О. Тихомирова та інших. Дослідження Б. С. Гершунського,

О. П. Єршова, Ю. І. Машбиця та ін. актуалізують теорію комп’ютеризації освіти.  Теорії використання інформаційних технологій у навчальному процесі описані в роботах І. Булаха, Н. Морзе, Л. Романишиної та інших.  Теоретичну основу електронного навчання та запровадження технологій електронного навчання складають дослідження  вітчизняних і зарубіжних учених О. М. Алексєєва, О. О. Андреєва, В. Ю .Бикова, О. М. Довгяло, В. М. Кухаренка, П. В. Стефаненко,  І. Аллена, Д. Сіамена, К. Цуї, Х. Вонга, Д. Халмера та інших.

Аналіз науково-педагогічних джерел дозволив виявити, що проблемам використання електронних засобів навчання  та застосування технічних засобів навчання присвячені праці С. І. Архангельського, В. П. Беспалька, Л. П. Прессмана, Г. Ф. Суворої, Л. В. Чашко, М. М. Шахмаєва та ін. Питання особливостей аудіовізуальних засобів навчання та  їх використання розкриті в багатьох працях вітчизняних та зарубіжних вчених Е. Дейла, О. В. Кондакової, Л. А. Папазяна, К. Е. Разлогова, П. Сетлера, Ч. Ф. Хобана, Д. В. Шишканова Окремі питання технологій електронного навчання  та візуалізації в сучасних інформаційно-комунікаційних технологіях порушували Т. Н. Носкова, Н. Ф. Хилько, питання методики впровадження аудіовізуальних засобів навчання в освітньому процесі присвячено праці вітчизняних учених І. В. Кузьо, В. М. Мозгового, В. Г. Сичова, О. Є. Трофимова та ін.[1]

В той же час праць із питань використання електронних та аудівізульних засобів навчання у відкритій післядипломній педагогічній освіті недостатньо, ці аспекти післядипломної освіти висвітлено частково.

Розділ посібника дозволяє розглянути класифікацію та основні вимоги щодо використання електронних та аудівізульних засобів навчання у практичній діяльності викладачів, під час впровадження змішаних форм навчання та під час здійснення самоосвітньої діяльності у системі відкритої післядипломної педагогічної освіти та визначає шляхи професійного вдосконалення викладачів усіх ланок вітчизняної освіти.

[1] Вдовичин Т. Я. Навчання бакалаврів інформатики з використанням мережних технологій відкритих систем у педагогічному університеті ISSN: 2076-8184. Інформаційні технології і засоби навчання, 2017, Том 58, №2. С. 170.

На сучасному етапі розвитку післядипломної педагогічної освіти поширюються відкритий контент, відкриті дані, відкриті ресурси, з’являються відкриті он-лайн курси, використовуються нові можливості змішаного, дистанційного навчання, збільшуються можливості використання мережевого і мобільного навчання, розробляються новітні можливості дистанційних платформ та відкритих освітніх ресурсів, які активно впроваджуються в системі формальної, неформальної та інформальної освіти.

Так, на думку В .В. Олійника, відкрите суспільство характеризується переходом до нових освітніх систем відкритого типу, відбувається процес забезпечення рівного доступу до освіти різних прошарків населення, зазнають реформування національні освітні системи, що переходять  на відкрите формування структури й обсягів загальнокультурної та професійно орієнтованої підготовки фахівців, що призводить до  розвитку дистанційного й відкритого навчання, впровадження моделей і систем відкритої освіти[1].

В період реформування освітніх процесів  відкритість доступу до знань,  вільне користування інформаційними ресурсами умотивовують постійний пошук  новітніх форм організації післядипломного педагогічного навчання на засадах відкритої освіти.

В. В. Олійник та О. М. Отич зазначають, що найбільш важливих напрямів формування відкритої системи післядипломної педагогічної освіти відносяться: підвищення якості ППО шляхом її фундаменталізації, застосування нових підходів, використання нових інформаційних технологій;  широке використання можливостей відкритого навчання і самоосвіти суб’єктів освітнього процесу із застосуванням інформаційних і телекомунікаційних технологій; впровадження розвивального підходу у післядипломній педагогічній освіті, орієнтацію її на розвиток креативності та адаптивності керівних і педагогічних кадрів у процесі їхньої перепідготовки та підвищення кваліфікації.

[1] Віктор Олійник, Олена Отич Післядипломна педагогічна освіта у контексті глобальних цивілізіціонних змін Режим доступу :  http://lib.iitta.gov.ua.

Відкрита освіта сьогодні розглядається як складна соціальна система, що здатна до швидкого реагування на педагогічні потреби і запити.  Відкрита освіта базується на світоглядних і методологічних засадах відкритості та безперервності процесу пізнання. Тенденції розвитку системи вищої освіти, окремих освітніх установ і цілих національних освітніх систем у багатьох країнах  проявляються в тому, що вимоги відкритості дедалі більше стають стандартом їх діяльності, а тому і відкривають широкі можливості для вирішення проблем і перспектив відкритої післядипломної педагогічної освіти.

Вслід за Массачусетським інститутом технологій, який з 2001 року надав вільний доступ до всіх своїх навчальних матеріалів, доступ на всі навчальні курси та матеріали відкрили інші відомі університети світу.  Сьогодні навчальні заклади України відкривають доступ до навчальних модулів та електронних курсів, що розробляються як окремими авторами, авторськими колективами освітян або представляють відкритий веб-ресурс чи платформу навчального закладу.  Але не слід забувати про те, що відкрита освіта, за концепцією Джона Сіла Брауна, Тору Іійосі, Віджая Кумара, Стівена Лермана, Річарда Баранюка та інших авторів – провідних фахівців у цій галузі, не зводиться виключно до відкритого доступу до навчальних і освітніх матеріалів. Відкритий доступ до широкого спектру матеріалів є важливою передумовою розвитку відкритої освіти та стає ґрунтовним засобом саморозвитку викладача[1].

В той же час науково-технічний прогрес сприяє вдосконаленню відкритої освіти та умотивовує появу низки електронних та аудіовізуальних засобів навчання, які значно розширюють можливості навчання і самонавчання. Саме тому в післядипломній освіті виникає нагальна потреба в підготовці педагогічних кадрів до практичного оволодіння новітніми засобами навчання та оволодіння новітніми технологіями.

Електронні освітні ресурси, електронні та аудіовізуальні засоби, які мають високу інформативність, достовірність, дають змогу детальніше вивчати процеси

[1] Відкрита освіта : колективний розвиток освіти через відкриті технології, відкритий контент і відкрите знання / За редакцією Тору Іійосі та М. С. Віджая Кумара / Переклад з англ. А. Іщенка, О. Насика. – К. : Наука, 2009. – 256 с. ISBN 978-966-96972-4-0

та явища та в цілому підвищують наочність, посилюють емоційність сприйняття навчального матеріалу навчання, можуть використовуються педагогічними працівниками  в межах відкритої післядипломної освіти.

Розглянемо детальніше поняття електронні та аудіовізуальні засоби навчання, з’ясуємо їх технічні та педагогічні особливості, а також прослідкуємо переваги їх використання у післядипломній педагогічній освіті та визначимо алгоритм роботи педагогічних працівників з конкретними програмами, редакторами.

У період активного розвитку електронного навчання в усіх ланках педагогічної освіти, наступає етап поширення і використання різноманітних форми   Інтернет – навчання, включаючи поширені загальноприйняті елементи  застосування засобів масової інформації у вигляді текстів, зображення, анімації, потокового відео й аудіо. На зміну традиційним формам і методам електронного  навчання (e-Learning) за допомогою інформаційних, електронних технологій, приходять новітні форми мережевого, віртуального, мобільного навчання. Саме використання новітніх форм і технологій навчання, потребує ґрунтовної підготовки педагогічних кадрів в межах відкритої післядипломної освіти до використання електронних та аудіовізуальних засобів навчання.

Сукупність різновидів електронних засобів навчання, які використовуються в післядипломній педагогічній освіті зображено в схемі.

схема 1

Розглянемо більш окремо детальніше електронні засоби навчання.

Серед багатьох видів навчальних електронних засобів найбільш поширеним сьогодні є електронний підручник як електронний освітній ресурс комплексного призначення, що забезпечує безперервність і повноту процесу навчання, надає теоретичний матеріал, забезпечує тренувальну навчальну діяльність і контроль рівня знань, а також інформаційно-пошукову функцію, яка має комп’ютерну візуалізацію, сервісні функції та умови інтерактивного зворотного зв’язку[1]. В новому Законі України «Про освіту» електронний підручник (посібник) зазначається як електронне навчальне видання із систематизованим викладом навчального матеріалу, що відповідає освітній програмі, містить цифрові об’єкти різних форматів та забезпечує інтерактивну взаємодію.

Для транслювання електронного підручника на заняттях може застосовуватися не тільки комп’ютер, ноутбук, але й планшети та телефони великих діагоналей або електронні книги  (з великим екраном e-ink, що мають, діагональ не менше 9,7 дюйма з потужною батареєю, роздільною здатністю не менше 1200×800 пікселів). Для перегляду підручників на пристроях з операційною системою Android рекомендується використовувати програму EBookDroid, для Windows – WinDJView и Adobe Reader.

За допомогою електронного підручника з умовами інтерактивного зв’язку педагог  може: ознайомитися із текстами, користуватися словничком, міні-енциклопедією, розглянути схеми, таблиці та графіки, переглянути відео-фрагмент, навчальний ролик, відео-запис тощо. Електронний підручник допомагає виконати будь-які  творчі завдання або вправи, перевірити знання за допомогою тестів, виконати  творчі навчальні проекти тощо. Найбільш вагомою перевагою електронного підручника в порівнянні із традиційним паперовим підручником є важливі його функції: відео-перегляд, аудіо-прослуховування,

[1] Закон України про освіту, стаття 1, – режим доступу http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19.

виконання тестових завдань, виконання творчих інтерактивних ігор, можливість, при наявності Інтернет-зв’язку, здійснити перехід на будь-який ресурс або сайт.

Електронний підручник у межах післядипломної педагогічної освіти відрізняється шкільних та вузівських засобів перш за все своєю змістовною складовою та призначенням (для навчання вчителів, викладачів, науково-педагогічних правників, керівників тощо). Електронний підручник призначений для навчання і самонавчання в межах відкритої післядипломної педагогічної освіти розрахований на дорослого користувача, що має фахову педагогічну освіту, тому наповнений філософськими, теоретичними, методологічними аспектами конкретного фаху, навчального предмету, який викладає той, хто навчається, а також методичними, дидактичними аспектами особливостей викладання будь-якої дисципліни  та доповнений матеріалом для здійснення перевірки набутих знань або практичних навичок, електронним конструктором уроків або навчальних занять. У змісті одного електронного підручника може бути декілька модулів одночасно (суспільно-гуманітарний, фаховий, правовий, діагностичний тощо) в залежності від програми підвищення кваліфікації тощо.

Електронне видання являє собою сукупність графічної, текстової, цифрової, мовної, музичної, відео-, фото-та іншої інформації, підпорядкованої розкриттю однієї або кількох навчальних тем. Так, в одному електронному виданні можуть бути виділені інформаційні (або інформаційно-довідкові) джерела, інструменти створення та обробки інформації, керуючі структури[1]. Відмінність електронного видання від електронного підручника тільки у змісті самого електронного засобу. Електронний підручник як відомо складений на основі чинної державної програми із дотриманням навчальних тем та вимог до рівня навчальних досягнень, дидактичних та методичних вимог щодо змістовного наповнення кожного заняття, уроку, лекції. Електронне ж видання може бути  націлено на розкриття будь-якої андрагогічної теми або присвячено проблемам післядипломної освіти з певних педагогічних проблем. В межах

[1] Інформаційні та комунікаційні технології в навчальному процесі: режим доступу: http://om.net.ua/3/3_12/3_12243_informatsionnie-i-kommunikatsionnie-tehnologii-v-uchebnom-protsesse.html

післядипломної педагогічної освіти електронне видання найчастіше використовується у вигляді електронних педагогічних видань: журнали, збірники праць, збірники до Інтернет-конференцій, форумів, тощо, які мають власні ISBN та відповідну реєстрацію у переліку фахових наукових видань тощо.

Останнім часом набули більш широкого поширення інтерактивні посібники для вчителя, викладача.  Інтерактивний посібник – електронний освітній ресурс комплексного призначення, що розрахований для користування вчителем, викладачем  та  забезпечує підготовку і проведення уроків, навчальних занять і містить у собі: теоретичний і практичний  матеріал, тренувальну навчальну діяльність і контроль рівня знань, інформаційно-пошукову функцію, має комп’ютерну візуалізацію, сервісні функції, умови інтерактивного зворотного зв’язку і повністю співпадає із електронним підручником навчального дисципліни або курсу[1]. Інтерактивний посібник це посібник – помічник навчального заняття, уроку, що може редагуватися педагогом, виходячи від календарно-тематичного планування або робочої навчальної програми  з навчальної дисциплін або предмету та особливостей контингенту учнів (студентів). Найчастіше інтерактивним посібником в межах загальноосвітньої школи називають  сучасний навчально-методичний комплект для вчителя і учня, який допомагає візуалізувати та озвучувати навчання із функціями зворотного зв’язку та дозволяє виконувати будь-які творчі завдання,  інтерактивні ігри і містить засоби перевірки рівня знань.

Інтерактивний посібник в межах відкритої післядипломної освіти – це  посібник – помічник навчального заняття призначений для освіти дорослих. Такий посібник може бути присвячений як окремому фаху, так і розрахований для навчання і самонавчання, оволодіння новітніми педагогічними, інформаційно-комунікаційними технологіями або підготовкою для оволодіння педагогами новітніми сервісами, платформами, техніками тощо.

[1] Суспільні ресурси мережі Інтернет: Режим доступу http://abramchuk-inf.blogspot.ru/p/blog-page_20.html.

Електронний навчальний робочий зошит – електронний освітній ресурс практичного комплексного призначення, що розрахований для учнів, студентів і складений на основі тематизму електронного підручника та розрахований для виконання практичних завдань, вправ, експериментів та досліджень. Цей електронний засіб  допомагає педагогу виконувати на уроці або занятті з тими, хто навчається, будь-які навчальні, тренувальні вправи, тести, здійснювати експерименти або дослідження,  проекти тощо.  Досвід використання електронних робочих зошитів в сучасній післядипломній педагогічній освіті існує тільки на рівні ознайомлення або тренування для подальшого практичного застосування.

Останнім часом більш широкого використання зазнали електронні бібліотеки та електронні енциклопедії. Електронна бібліотека – розподілена інформаційна система, що дозволяє зберігати і використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео і т.і.) завдяки глобальним мережам передачі даних в зручному, для кінцевого користувача, вигляді.[1]. Електронна бібліотека створюється у вигляді централізованого сховища, побудованого на поєднанні машинної пам’яті, мікроносіїв і засобів передавання інформації. Інформація  знаходиться через пошук в системі запам’ятовуючих пристроїв за допомогою відповідних методів пошуку.

Електронна енциклопедія  (онлайн-енциклопедія, віртуальна енциклопедія)- електронна енциклопедія, створена у віртуальній формі подання енциклопедичної інформації для  перспективи розвитку видань енклопедичного жанру у зручному для користувача форматі. Такий вид енциклопедії доволив здійснювати пошук  текстовим запитом та за зображеннями, що має великий  обсяг тексту, посилань і відкритий доступ до розміщеної інформації. До такого виду енциклопедії характерними є статті-огляди, статті-довідки, статті-тлумачення, статті-посилання тощо.

[1] Курсова з інформатики, режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-17256.html

Електронні бібліотеки та енциклопедії широкого використовуються в сучасній післядипломній педагогічній освіті та найчастіше пов’язуються з електронними підручниками, інтерактивними посібниками та електронними виданнями у вигляді посилань або демонстрації фрагментів.

Програмно-педагогічний засіб- це цілісна дидактична система, що заснована на використанні комп’ютерних технологій і засобів Інтернету та ставить за мету забезпечити навчання за індивідуальними і оптимальними навчальними програмами з керуванням процесу навчання, що застосовується у більшості в загальноосвітніх школах. В сучасній загальній середній освіті розповсюджені ППЗ, що  розроблені згідно з навчальними програмами (з грифом Міністерством освіти і науки України). Обсяг змісту навчального матеріалу та спосіб його подання повністю повинен відповідати віковим психологічним і фізіологічним особливостям учнів та освітнім тенденціям. В межах післядипломної педагогічної освіти такий програмний засіб використовується переважно у тренувальних та наочних цілях.  Сучасний програмно-педагогічний засіб найчастіше містить наступні  модулі: електронний підручник, електронний довідник, тренажерний комплекс (комп’ютерні моделі, конструктори й тренажери), задачники, електронні лабораторні практикуми,  комп’ютерну тестуючу систему та систему планування процесу навчання[1].

Електронний навчально-дидактичний комплект- засіб реалізації комп’ютерних технологій навчання, спрямований на активізацію самостійної роботи тих, хто навчається та призначений для з вивчення конкретної дисципліни, підвищення якості навчання, об’єктивності процесу контролю та оцінки знань. Такий комплект відображає сукупність дидактичних, методичних заходів та дій, специфіку викладання окремої дисципліни, що реалізуються сучасними комп’ютерними технологіями навчання, які орієнтовані на

[1] Технології в освітірежим доступу: http://osvitnitexnologii.blogspot.ru/p/blog-post.html

досягнення поставлених дидактичних цілей і задач у процесі навчання та виховання [1].

В сучасній післядипломній педагогічній освіті розповсюдженими також є електронні навчальні курси присвячені вивченню якої-небудь окремій дисципліні. До змісту такого курсу крім інформаційних, є матеріали для організації контролю та самоконтролю, завдання для самостійного виконання, питання дія самоконтролю, тести тощо. Електронний навчальний курс допускає гіперпосилання, графіку, анімацію, реєстраційні форми, інтерактивні завдання мультимедійні ефекти. Він є варіативним щодо виконання для читання форми – колір фону, тексту, розмір шрифту, за необхідності за допомогою принтера можна роздрукувати частину підручника або видати його необхідним тиражем. Матеріал із електронного навчального курсу вчитель може доповнити, виправити, відправити тому, хто навчається через посилання на електронну пошту.

Найчастіше до складу електронного навчального курсу в післядипломній педагогічній освіті можуть входити всі перелічені вище елекронні засоби навчання. Досвід вітчизняних закладів ППО  дозволяє констатувати про те, що такі електронні курси розташовуються на будь-якій навчальній платформі вищого закладу або закладу післядипломної педагогічної освіти.

Електронний навчальний курс забезпечує режим самонавчання та можливість самоконтролю. [2] Включення в електронний курс елементів анімації та комп’ютерних ігор посилює його ефективність і привабливість. Гіпертекстова структура курсу дозволяє здійснювати індивідуальну траєкторію навчання.

Публікації електронноого курсу розміщувати на будь-якому доступному сайті, блозі, електронній платформі.

Практика свідчить, що навчальний електронний курс доцільно подати у вигляді сукупності модулів, яким передує вступна та організаційна частини. У

[2] Бирка М. Ф. Інноваційні засоби навчання, режим доступу: http://www.chito.in.ua/birka-m-f-k-ped-n-docent-kafedri-pedagogiki-psihologiyi-ta-teo.html

свою чергу, кожний модуль може складатися зі змістовно закінчених частин, кожна з яких містить теоретичний матеріал. Завдання для практичної роботи, запитання та тестові завдання для самоконтролю, проміжний контроль, який за бажанням може супроводжуватися підказками та методичними допомогами. Вінцем модуля с обов’язкова частина – тематичний контроль, форма якого може бути запропонована вчителем-консультантом

Здійснімо огляд програм та програмних засобів, за допомогою якого можна самостійно виготувати  будь-який електронний навчальний засіб.

EBook Maestro FREE – це потужний інструмент для створення презентацій і електронних книжок з великою кількістю можливостей. Програма включає повний набір опцій для некомерційних проектів.  Створеними за допомогою програми багатофункціональними презентаціями та електронними книгамии зі зручним доступом, можна обмінюватися в Інтернеті, охоплюючи широку аудиторію кристувачів, за допомогою наявних текстів і аудіо-візуальних матеріалів

Програми для створення електронних засобів навчання

Універсальна простота цієї програми дозволяє швидко створювати книги або публікації. EBook Maestro FREE пропонує зручний інтерфейс з функціями, що мають налаштування,  швидку пошукову систему, режим читання вголос і т.д. Підтримка вбудовування скриптів, Flash, Shockwave і відео форматів забезпечує більш багаті і більш інноваційні можливості. EBook Maestro FREE дозволяє інтегрувати книги з віддаленим веб-сервером через обробку форм. Це значно полегшує зворотний зв’язок, і надає можливість використовувати інструменти для взаємодії (анкети, листи опитувань і різні методи навчання). EBook Maestro FREE може додавати в проекти функції швидкого пошуку, відтворення тексту голосом, а також змінювати будь-яку частину інтерфейсу книги, завдяки вбудованій підтримці шаблонів.

Програма Microsoft HTML Help містить інструменти для перегляду довідкових файлів і пов’язаних з ними компонентами довідки, а також для авторської розробки довідкових файлів від “Microsoft Corporation”. Програма HTML Help Workshop використовує основні компоненти браузера Microsoft Internet Explorer для відображення змісту довідки. Вона підтримує HTML, ActiveX, Java, мови сценаріїв (JScript, і Microsoft Visual Basic Scripting Edition), формати зображень HTML (файли .jpeg, .gif, і .png). HTML Help містить наступні компоненти: HTML Help Workshop – це інструмент для авторської розробки довідкових файлів, що має легкий для використання графічний інтерфейс, за

допомогою якого можна створювати проекти, гіпертекстові розділи, файли змістів, заголовні файли, а також інші елементи. Програма має великий повнофункціональний і трипанельний додаток HTML Help Viewer, в якому можна переглядати довідкові файли. Microsoft HTML Help Image Editor (редактор зображень) – це графічний інструмент для створення скріншотів, а також для перетворення, редагування і перегляду файлів зображень.  HTML Help Java Applet – це невелика програма, заснована на мові Java, яка може бути використана замість контролю управління ActiveX (ActiveX control) для вставки довідкової навігації в гіпертекстовий файл.  HTML Help executable program – це програма, яка показує і запускає довідку при відкритті скомпільованого довідкового файлу.

NeoBook – професійна програма для підготовки різних типів електронних публікацій: електронних книг, каталогів з рекламно-демонстраційними роликами, інформаційних бюлетенів, методичних рекомендацій, навчальних курсів з контрольними питаннями-відповідями та ін. Програма має широкі можливості для візуального створення публікацій,  дозволяє досить легко створювати інтерактивні багатосторінкові документи з зображеннями, текстовими блоками і навігаційними елементами у вигляді кнопок, check-боксів, полів для введення тексту, списків і т.п. Інтерактивність забезпечується за рахунок застосування різноманітних навігаційних елементів. У переліку можливостей програми: програвання звукових та відеофайлів, запуск анімаційних роликів (Animated GIF і Flash), відкриття Web-сторінок або діалогових вікон, створення і відправка e-mail-повідомлень тощо.  Створення публікації в середовищі NeoBook передбачає послідовне виконання трьох етапів.  Перший полягає в підготовці каталогу з усіма матеріалами: графікою, текстом, анімацією, звуковими файлами та ін. Другий етап – у створенні проекту та налаштування його численних параметрів – починаючи від числа сторінок і їх розташування і закінчуючи характеристиками елементів кожної сторінки і спецефектами, виконуваними при гортанні сторінок. Останній, третій етап передбачає складання проекту, його налагодження і генерацію електронної

публікації. Результатом стане EXE-файл (* .scr) або файл в форматі PKG для Інтернет-браузера[1].

Рекомендації щодо користування програмою TurboSite для створення електронної книги

Програма TurboSite – програма для створення сайтів і електронних підручників.  За допомогою програми TurboSite можна  створити HTML-сайт або електронний підручник з підтримкою коментарів, форми зворотного зв’язку, вставки відео-файлів і JavaScript-тестів і іншими можливостями.

Алгоритм створення електронної книги.

1 крок – обрання теми оформлення,

2 крок – додавання сторінок,

3 крок – заповнення полів (назва та опис сайту, інформація про автора і т.д.),

4 крок – додавання інформаційних блоків (лічильники, реклама тощо).

[1] Інструкції по роботі з програмами, режим доступу: http://tech-buy.pp.ua/programi-dlya-stvorennya-prezentacij/

Програми для створення електронних бібліотек

ЕGreenstone – програма для створення електронної бібліотеки, це ціла платформа або фреймворк, на основі якого будуються електронні онлайн бібліотеки. Ця програма  розроблялася спочатку за підтримки ЮНЕСКО та організації Human info на факультеті комп’ютерних наук університету Вайкато в Новій Зеландії. Повний список подібних продуктів можна знайти на англомовній вікі в статті Digital libray і розділі frameworks.

MyHomeLib – програма для управління колекціями електронних книг, свторенних  в будь-яких форматах. Програма має  зручне управління, підтримку популярних форматів, простий і складний пошук, та здійснення пощуку з архівами бібліотек Програма призначена для створення бібліотеки, каталогу електронних книг та базується на сервері баз даних FireBird. Програма дозволяє зберігати в базі даних файли будь-якого формату. Програма здійснює швидкий пошук і вибірку документів з бази даних, настройку перегляду тексту, автоматичне збереження налаштувань для кожного файлу. Програма має велику кількість закладок в текстах,  автоформування списку розділів в текстових документах, посилань в HTML-документах, списку однотипних файлів.

Unicat Editor – це універсальний каталогізатор, за допомогою якого створюється каталоги будь-якої тематики та структури. До кожному елементу можна додавати короткий коментар. За допомогою спеціально встановлених модулів програма дозволяє доповнювати елементи каталогу звуковим супроводом. Для надійності збереження інформації є можливість захищати каталоги і окрему інформацію паролем. Програма багатомовна і містить в собі величезну кількість різноманітних функцій.

Рекомендації щодо використання програми Calibre для створення електронної бібліотеки

Програма Calibre – відкрите програмне забезпечення для читання, створення та зберігання в електронній бібліотеці електронних книг різного формату. Програма має можливість синхронізації з пристроями для читання електронних  різних виробників, включаючи Amazon, Android, Apple, Barnes & Noble

Алгоритм створення електронної бібліотеки.

Розглянемо детальніше особливості аудівізуальні засоби навчання

Поняття аудівізуальні засоби навчання –  об’єкти, створені людиною для зорового та слухового сприйняття за допомогою спеціальних технічних пристроїв, що використовуються у процесі навчання як носії навчальної інформації[1] . Це об’єкти, створені людиною для зорового та слухового сприйняття за допомогою спеціальних технічних засобів, що використовуються у процесі навчання як носії навчальної інформації та інструменти діяльності викладача для досягнення поставлених цілей навчання.

Аудіовізуальні засоби інструменти в роботі викладача розраховані для досягнення поставлених цілей навчання, вони визначаються як інтегративне особистісне утворення, яке відображає мотивацію до пізнавальної діяльності,

[1] Міщенко О. А. Види мультимедійних засобів навчання/ Педагогічні науки / Стратегічні напрями реформи системи освіти. Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Україна, http://www.rusnauka.com/25_DN_2008/Pedagogica/28714.doc.htm.

професійного вдосконалення, знання, уміння та навички, а також здатність до саморефлексії, що забезпечують викладачу можливість усвідомлено і компетентно застосовувати аудіовізуальні засоби навчання з метою підвищення ефективності освітнього процесу [1].

Аудіовізуальні засоби навчання – особлива група технічних засобів навчання, які отримали найбільш широке поширення в навчальному процесі, що включає екранні і звукові посібники, призначені для пред’явлення зорової та слухової інформації. Відомі деякі класифікації аудіовізуальних засобів навчання.

 Аудіовізуальні засоби навчання займають особливе місце серед інших засобів навчання і мають найбільш сильний вплив навчальне, оскільки забезпечують образне сприйняття досліджуваного матеріалу і його наочну конкретизацію у формі найбільш доступною для сприйняття і запам’ятовування; є синтезом достовірного наукового викладу фактів, подій, явищ з елементами мистецтва, оскільки відображення життєвих явищ відбувається художніми засобами (кіно – і фотозйомка, художнє читання, живопис, музика та ін).

Аудіовізуальні засоби навчання є ефективним джерелом підвищення якості

навчання завдяки яскравості, виразності та інформативною цінності зорово слухових образів, що відтворюють ситуації спілкування і навколишню дійсність. Дидактичні особливості аудіовізуальних засобів навчання: висока інформаційна насиченість; раціоналізація підношення навчальної інформації; показ досліджуваних явищ у розвитку, динаміці; реальність відображення дійсності.

Використання аудіовізуальних засобів навчання сприяє реалізації наступних дидактичних принципів: принцип цілеспрямованості; принцип зв’язку з життям; принцип наочності; позитивний емоційний фон педагогічного процесу. Аудіовізуальні засоби освіти на сучасному етапі включають в себе:

1. Фонограми: всі види фоновправ, фонотести, фонозаписи текстів, оповідань, аудіоуроки і аудіолекції.

[1] Підручники онлайн. Режим дорступу: http://pidruchniki.com/12631113/psihologiya/znannya_uminnya_navichki

1. Відеопродукція: відеофрагменти, відеоуроки, відеофільми, відеокліпи, тематичні слайди та транспаранти.
2. Інтернет: мережеві бази даних, відеоконференції, відеопередачі, віртуальні семінари, телеконференції на спеціальних тематичних форумах, телекомунікаційні проекти.

Класифікація аудіовізуальних засобів навчання за Ляховицьким.

1 група: візуальні (зорові) засоби (відеограми) – малюнки, таблиці, схеми, репродукції з творів живопису, транспаранти, діафільми, діапозитиви;

2 група: аудитивні (слухові) засоби (фонограми) – грамзапису, магнітозапісь, радіопередачі;

3 група: власне аудіовізуальні (зорово-слухові) засоби (відеофонограми) – кіно-, теле-та діафільми з звуковим супроводом, програми для ЕОМ.

Класифікація аудіовізуальних засобів навчання за Зельмановим

Аудіовізуальні засоби включають: екранні, звукові та екранно-звукові засоби.

1 група: навчальні засоби, спеціально призначені для занять мовою та містять методично оброблений навчальний матеріал (наочні посібники);

2 група: навчальні засоби, створені для занять з інших дисциплін, але залучаються в якості навчальних матеріалів з мови (засобу наочності);

3 група: природні засоби масової комунікації, що включаються в навчальний процес [1] .

Програми для створення аудіовізуальних засобів навчання

[1] Аудіо-візуальні засоби навчання, режим доступу: http://ukrefs.com.ua/print:page,1,105568-Аудіовівізуальні-рредства-обучення.html

Надамо характеристику програмам, що застосовуються в відкритому післядипломному педагогічному навчанні.

За допомогою цих програм можна створити дидактичний матеріал, що відтворюється поетапно:

1 етап – аналіз цілей навчання, добір найоптимальніших занять, врахувати особливості різних категорій слухачів,

2 етап – розробка змісту підготовки; етап проектування – вибір виду використовуваного аудіовізуального забезпечення відповідно до його класифікації за призначенням; підбір навчальних матеріалів; підготовка програмного, матеріально-технічного забезпечення; реалізація організаційних заходів;

3 етап: створення дидактичного матеріалу – перша робота над створенням дидактичного матеріалу з використанням програмно-технічних засобів, подальшого редагування первинного матеріалу,

4 етап: створення методичних рекомендацій з використанням розроблених дидактичних матеріалів;

5 етап: застосування в освітньому процесі дидактичних матеріалів в процесі підвищення кваліфікації, виявлення переваг та недоліків розробленого дидактичного засобу, встановлення доцільності його використання та вироблення критеріїв оцінювання готових дидактичних матеріалів; оцінювання і коригування дидактичного матеріалу та результатів його застосування за визначеними критеріями; виявлення необхідних змін для підвищення ефективності його використання та подальшого коригування; включення дидактичного засобу в освітній процес.

Програма Windows Movie Maker,

Windows Movie Maker — програма для створення  відеомонтажу, включена до пакету Windows. Програма Windows Movie Maker має наступні можливості: отримання відео з цифрової відеокамери, створення слайд-шоу із

зображень, обрізання або склеювання відео, накладення звукової доріжки, додавання заголовків і титрів, створення переходів між фрагментами відео, додавання простих ефектів, створення відео у форматі WMV або AVI, а також налаштувати якість зображення.

Програма створення слайд-шоу фотографій ,

Icecream Slideshow Maker – це додаток для створення відео слайд-шоу на основі фотографій з великою кількістю ефектів з додаванням музичного оформлення. Програма не вимагає спеціальних навичок і дозволяє створювати слайд-шоу за кілька хвилин. Алгоритм створення ролику: додайте фото, вставте потрібні настройки для кожного кадру, перевірте ролик за допомогою попереднього перегляду, для зберігання фільму треба натиснути кнопку «Створити».

Програма кіностудія Microsoft Windows ,

Кіностудія Windows (англ. Windows Live Movie Maker, кодове ім’я Sundance – програма для створення / редагування відео, що входить до складу пакету Основи Windows. (Замінює Windows Movie Maker [1], Кіностудія Windows

ФотоШОУ – це програма, яка дозволяє легко створювати відео слайд-шоу з використанням оригінальних анімаційних ефектів і переходів. За допомогою даної програми можна створювати музичні слайд-шоу з фотографій, картинок, з підписами або титрами. Фільм зберігається в HD-якості, у вигляді файлу, що має формат EXE. Можливості програми  Фото ШОУ:

• Створення мультимедійних альбомів;
• Складання унікальних музичних відеороликів, мультимедійних листіввок, презентацій;
• Перетворення готового слайд-шоу в інші формати, призначені для публікації в Інтернеті, перегляду за допомогою мобільного телефону.
• Самостійний вибір формату збереження створеного файлу (EXE, відео або скрінсейвер);
• Допускається редагування готового слайда;
• Програма містить готові шаблони слайдів, фонових зображень, титрів.

Інші програми, редактор і  конвертери для роботи із відео та звуковими файлами.

Для підготовки окремих творчих фрагментів занять існують безліч програм і редакторів, про які слід знати педагогу. Колекція конвертер від 123apps, що працюють в браузері – онлайн режимі.

1. AudioCutter PRO – безкоштовний софт для роботи з мультімедіа-онлайн.

2. AudioCutter PRO – зручний редактор для обрізання музики, Mp3cut – сервіс обрізання mp3 онлайн,

3. Online Audio Joiner, який дозволяє склеїти кілька пісень ( mp3 , m4a , wav і т.д. ) в одну композицію, онлайн мікрофон тощо.

4. Музичні редактори Cubase, Pro Tools  та інші дозволяють власноруч зробити сучасні аранжування та записи пісень у різних стилях.

Отже, в період реформування освіти, появи новітніх засобів навчання саме електронних та аудіо-візуальних засобів навчання допомагають не тільки реалізувати місію наочності навчального процесу, але створюють умови до реалізації компетентнісного та особистісно-орієнтованого підходів у навчанні, умови для здійснення активного практичного застосування інтерактивних, дослідницьких форм навчання, впроваджування новітніх форм змішаного навчання. Саме тому, на післядипломну педагогічну освіту покладено велику місію щодо підготовки педагогічних працівників до здійснення навчання в нових інноваційних умовах , коли кожен викладач не тільки може застосовувати електронні та аудіовізуальні засоби під час лекційних та практичних занять, але і самостійно підготувати власні електронні підручники, навчальні фільми тощо. Подана класифікація новітніх електронних та аудіо-візуальних засобів навчання  у системі відкритої післядипломної педагогічної освіти визначає шляхи самореалізації та саморозвитку педагогічних працівників  усіх ланок вітчизняної освіти у напрямку візуалізації навчання.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Назвіть сучасні електронні засоби навчання.
2. Використання яких, на вашу думку, є найбільш ефективнішими? Поясніть чому.
3. Які програми дозволяють викладачу створити власний електронний засіб навчання? Визначте рейтинг популярності серед них.
4. Назвіть структурні елементи навчального процесу, під час яких можна використовувати аудіо-візуальні засоби навчання.
5. Назвіть програми для створення аудіо-візуальних засобів навчання.
6. Які, на вашу думку, відкриті освітні ресурси та платформи можна використовувати з метою здійснення самоосвіти сучасного викладача в напрямку візуалізації навчального контенту?

1. Назвіть шляхи застосування електронних та аудіо-візуальних засобів навчання у власній педагогічній діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Биков В.Ю. Теоретико-методологічні засади створення і розвитку сучасних засобів та е-технологій навчання // Збірник наукових праць до 10–річчя АПН України /Академія педагогічних наук України. – Ч.2. – Харків: “ОВС”, 2002. – С. 182–
2. Закон України про освіту, стаття 1, – URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2145-19
3. Белкин Е. Л. Технические средства обучения /Е. Л. Белкин, В. В. Карпов, П. И. Харанаш. — Ярославль. 2007. – 111 с.
4. Міщенко О. А. Види мультимедійних засобів навчання/ Педагогічні науки / Стратегічні напрями реформи системи освіти. Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Україна, http://www.rusnauka.com/25_DN_2008/Pedagogica/28714.doc.htm .
5. .Молянинова О. Г. Мультимедиа в образовании (теоретические основы и методика использования): монография / О. Г. Молянинова. – Красноярск: Издательство: КрасГУ, 2009. – 300 с.
6. Віктор Олійник, Олена Отич Післядипломна педагогічна освіта у контексті глобальних цивілізіціонних змін.URL : http://lib.iitta.gov.ua
7. Основи нових інформаційних технологій навчання: Посібник для вчителів/Авторська колегія за ред. Ю. І. Машбиця. – К.: ІЗМН, 2010. – 217с.

Допоміжна:

1. Бажак К. Виникнення зображення / К. Бажак. – М.: Видавництво «Астрель», 2003.
2. Белкин Е. Л. Технические средства обучения /Е. Л. Белкин, В. В. Карпов, П. И. Харанаш. — Ярославль. 2007. – 111 с.

1. Бирка М. Ф. Комп’ютер – помічник під час тематичної атестації. // Крайова освіта № 3 (195) від 22 січня 2003 р. – с. 13.
2. Білоконна Н. І. До проблеми використання інформаційних технологій у навчальному процесі/ Н. І. Білоконна, С. П. Білоконний// ІІ Славянские педагогические чтения: Тез. докл. междунар. конф., 16 – 18 окт. 2003г. – Тирасполь, 2003. – С. 49–53.
3. Воронін Ю.А. Технічні та аудіовізуальні засоби навчання: Навчальний посібник / Ю. А. Воронін. – Воронеж: Воронезький державний педагогічний університет, 2001.

• Методика підготовки та проведення вебінарів в освітньому процесі

Л. В. Бондаренко

Аналізуючи наявну інструктивно-методичну літературу з питань організації та проведення вебінарів, ми зустрічаємося із тим, що на сьогодні немає спеціалізованої літератури, яка була б розрахована на педагогічних та науково-педагогічних працівників (за винятком окремих компаній, які зацікавлені у продажі власних платформ для проведення вебінарів і проводять відповідні тренінги). Таким чином, працівникам освіти доводиться самотужки опанувати технологію організації вебінарів, обирати платформи для їх проведення,  а методика використання вебінарів в освітньому процесі для них ґрунтується лише на власному досвіді.

Мета цього матеріалу – розкрити особливості підготовки та проведення вебінарів саме в освітньому процесі.

Поняття вебінару як торговельного знаку було зареєстроване 1998 р. Еріком Р. Корбом. Згодом, у 2006 р.  із поширенням технології, зокрема у сфері економічної діяльності як веб-семінару, право власності на термін перейшло до компанії InterCall. Технологія вебінару застосовується у наш час не тільки в

маркетинговій діяльності, а й для дистанційної взаємодії учасників освітнього процесу, що потребує уточнення значення терміну у цій галузі.

Поняття вебінару нове у науковому вжитку, тому не має однозначного визначення. Н. В. Морзе під вебінаром розуміє технологію онлайн семінару, яка дає змогу відтворити умови колаборативної форми організації навчання (семінарського, лабораторного заняття, лекцій), використовуючи засоби аудіо-, відеообміну даними та спільної роботи з різноманітними об’єктами, незважаючи на фізичну віддаленість учасників[1]; О. І. Пархоменко-Куцевіл – як форму проведення інтерактивних навчальних занять зі студентами (слухачами) через мережу Інтернет із використанням спеціального програмного забезпечення[2];            О. Е. Коневщинська – як особливий тип веб-конференцій, які проводяться так: викладач, знаходячись перед своїм комп’ютером, веде заняття з аудиторією за допомогою веб-камери, мікрофона і навушників (динаміків), спілкуючись в аудіо- відеоформаті й чаті[3].

Ми розумітимемо під вебінаром в освітньому процесі технологію взаємодії учасників освітнього процесу у віртуальному просторі (найчастіше з розмежуванням прав доступу), що проводиться за допомогою Інтернету в режимі реального часу, коли викладач (чи інший його організатор) використовує голосовий зв’язок і демонстраційні матеріали і одночасно має можливість миттєвого зворотного зв’язку з іншими учасниками за допомогою чату, аудіо- чи відеозв’язку.

Серед учасників вебінару можна виокремити декілька ролей:

організатор вебінару – до цієї категорії учасників вебінару належать адміністратор, технічний працівник, які відповідають за організаційно-технічні налаштування, модератор, який допомагає ведучому у проведенні вебінару (відповіді на питання, надсилання посилань чи відповідних матеріалів учасникам

[1] Морзе Н. В. Методичні особливості вебінарів як інноваційної технології навчання / Н. В. Морзе,                         О. В. Ігнатенко // Інформ. технології в освіті : зб. наук. пр. – 2010. – Вип. 5. – С. 31–39.

[2] Пархоменко-Куцевіл О. І. Вебінар як інноваційна форма підготовки публічних службовців в Україні /                 О. І. Пархоменко-Куцевіл // Теорія та практика державного управління. – 2017. – №1 (56).

[3] Коневщинська О. Е. Організація процесу електронного навчання з використанням технології вебінару /                О. Е. Коневщинська  // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2011. – №5 (25).

• вебінару, допомога у віртуальній взаємодії засобами інтерфейсу програмного забезпечення для проведення вебінару);
• ведучий вебінару  – викладач, лектор, який транслює певну інформацію, або відповідальна особа, яка регулює виступи учасників, порядок проведення заходу;
• слухач – особа, яка сприймає інформацію за допомогою вебінару і має можливість виступу за запитом до ведучого в той час, коли він надає здобувачу освіти чи іншому учаснику вебінару відповідну технічну можливість.

Найпоширенішими функціональними можливостями (з використанням різних програмних оболонок перелік можливостей може варіюватися) вебінарів є:

• можливість демонстрації певного документа (найчастіше презентації у форматі MS Power Point чи *.pdf), а також власного робочого столу доповідача, зокрема мультимедійних файлів, що на ньому відтворюються, або браузера;
• зв’язок учасників вебінару між собою – за допомогою загальнодоступного чату, приватного чату, голосового зв’язку чи відеотрансляції із власної відеокамери (або вебкамери), тобто багатостороння аудіо- чи відеоконференція;
• можливість спільної взаємодії на окремому слайді (дошка для малювання) – цей інструмент використовується ведучим для колективного пошуку рішень, мозкового штурму тощо, за його допомогою учасники вебінару мають можливість робити написи чи малюнки на одному слайді, формуючи при цьому певну структурно-логічну схему, колаж ідей тощо;
• можливість завантаження мультимедійних файлів прямо у програмну оболонку для їх подальшого відтворення або передачі іншим учасникам вебінару;
• запис вебінару для його повторного перегляду;

альтернативне розміщення інструментів вебінару як ведучим, так і слухачами, наприклад, є можливість відключення поля демонстрації слайдів (візуального матеріалу) і розгортання на весь демонстраційний екран вікна

• трансляції камери (застосовується за необхідності перегляду подій, що відбуваються у приміщенні трансляції) або розгортання на весь демонстраційний екран вікна чату (для проведення обговорень, прийняття спільних рішень, аналізу запитань слухачів, розгляду їхніх пропозицій тощо);
• можливість проведення опитування або короткого тестування за допомогою форми, що з’являється на екрані слухачів в певний момент, такий інструмент дає можливість миттєвого отримання статистичних даних з певного питання, часто з графічною інтерпретацією у вигляді діаграми.

Ведучий або організатор вебінару мають можливості управління правами слухачів вебінару, тобто мають можливість надати права відео- чи аудіовиступу, перемикання слайдів презентації, завантаження файлів чи показу власного робочого столу, тобто фактично дають можливість стати ведучим вебінару на певний визначений час. Для отримання такої можливості найчастіше використовують певний інструмент («піднята рука»), який демонструє ведучому вебінару бажання слухача виступити.

Можливі такі шляхи проведення вебінарів:

за допомогою браузера та реєстрації на сайті послуги ведучий або організатор вебінару реєструються у постачальника послуги та заповнюють форму заходу (із зазначенням повної інформації про час і обставини його проведення тощо); для запрошення  слухачів вебінару їм надсилається відповідне посилання, сгенероване на сайті, або електронний лист-запрошення, який автоматично генерується постачальником послуги і надсилається за вказаними адресами. Перевага такого способу проведення вебінарів полягає у відсутності необхідності встановлення будь-якого програмного забезпечення (крім браузера та Flash payer) як для ведучого, так і для слухачів, що відповідно дає змогу участі або проведення заходу з будь-якого комп’ютера. Проте недоліком такого способу організації можна назвати залежність від постачальника послуги (необхідна справна робота сайту постачальника, потужності використовуваного ним обладнання для  можливості участі великої кількості слухачів тощо), крім того, такі послуги зазвичай є платними або

• надають обмежені послуги для безкоштовного ознайомлення. Приклади сервісів для проведення вебінару вказаним способом: WiZiQ, GoogleHangouts;
• за допомогою браузера і встановлення відповідного програмного забезпечення на власному сервері – в такому випадку необхідно придбати програмне забезпечення або скористатися таким, що надається на правах вільного розповсюдження, і встановити його на власному сервері (сервері навчального закладу тощо); слухачам кімната для проведення вебінару буде доступною за посиланням, яке автоматично відкриватиметься в браузері. Перевагою такого способу проведення вебінару є незалежність від зовнішніх чинників, зокрема постачальника послуг, адже необхідне програмне забезпечення перебуває під контролем технічних працівників закладу, проте суттєвим аспектом є необхідність утримання у штаті висококваліфікованих працівників, що мають навички налаштування і підтримання коректної роботи відповідного програмного забезпечення, та необхідність наявності власного досить потужного сервера. Приклади програмного забезпечення для проведення вебінару вказаним способом: BigBlueButton, OpenMeetings;
• за допомогою програмного продукту, встановленого у всіх учасників вебінару – такий спосіб зв’язку передбачає встановлення невеликої за об’ємом клієнтської програми (для ведучого або ж і для всіх учасників вебінару), додатку, що при однакових налаштуваннях певних параметрів через сторонній сервер дає змогу вийти на певний виділений канал зв’язку. Цей варіант проведення вебінару є найменш зручним, адже вимагає не тільки встановлення програмного забезпечення на персональні комп’ютери всіх учасників вебінару, а й налаштування означених його параметрів, що передбачає наявність ІКТ-компетенцій учасників вебінару та прав встановлення програмного забезпечення на комп’ютерах учасників вебінару. Приклади програмного забезпечення для проведення вебінару вказаним способом: OnWebinar, TeamTalk.

Переваги використання вебінарів, зокрема у змішаному навчанні, полягають у такому:

• економічний аспект – не потрібно орендувати/утримувати приміщення для проведення аудиторних занять, конференцій, різного роду заходів; вимоги до обладнання учасників вебінару переважно незначні (потрібне обладнання або вмонтоване в персональний комп’ютер або ж легкодоступне); не потрібно залучати спеціальних технічних працівників для підключення; технологія доступна будь-кому з учасників без додаткових витрат (на проїзд, проживання у місці проведення заходу тощо);
• організаційні моменти потребують набагато менше часу, ніж підготовка до будь-якого очного заходу (не потрібно підписувати відповідну документацію, отримувати дозволи на використання приміщень, обладнання тощо);
• зручність використання для учасників освітнього процесу – встановлення нескладного додатку на персональному комп’ютері або використання сервісу Інтернету із інтуїтивно зрозумілим інтерфейсом не викликає труднощів в освоєнні, особливо, якщо організатори вебінару заздалегідь подбали про необхідну інструкцію для слухачів;
• охоплення широкої аудиторії – приєднатися до вебінару можна з будь-якої точки планети за умови наявності інтернет-з’єднання, для цього можна використовувати як персональний комп’ютер, так і будь-який ґаджет; таким чином учасниками вебінару можуть бути слухачі із різних навчальних закладів не тільки в межах певного міста а й всього світу.
• активний зворотний зв’язок з аудиторією – технологія вебінару передбачає можливість онлайн спілкування як за допомогою текстового чату (як під час виступу ведучого, так і після нього), аудіо- чи відеозв’язку, проведення опитувань чи тестувань, мозкового штурму тощо; учасники вебінару можуть підключатися до виступу за допомогою аудіо- або відеозв’язку як по черзі, так і певними групами, що повністю імітує очне спілкування.
• швидкий збір та опрацювання статистичних даних – результати опитування одразу формуються у діаграму, яка наочно їх представляє;

• можливість миттєвого запуску – вебінар може бути організовано за кілька хвилин, учасників вебінару можна запросити за допомогою списку розсилки;
• запис вебінару дає можливість повторно переглядати заняття чи захід тим, хто не був на ньому присутній, у зручний для них час, при цьому зберігається можливість поставити запитання ведучому у оффлайн режимі (через електронну пошту, обговорення у форумах чи блогах тощо).

Технологія вебінару має не тільки переваги, а й деякі недоліки, які слід врахувати при виборі його як засобу навчання.

Насамперед, вебінар передбачає віртуальне спілкування, що означає відсутність безпосереднього зорового і тактильного контакту, певною мірою емоційної складової. Під час навчального заняття у вебінарі здобувач освіти часто прагне бачити викладача, тому не слід вимикати веб-камеру для зменшення навантаження на трафік чи для зручності викладача, таким чином частково компенсуються вказані недоліки.

Крім того, вебінари часто обирають у змішаному навчанні саме завдяки зручності для його учасників брати участь у ньому у зручний час в зручному для себе місці. Але зрозуміло, що для всіх учасників вебінару важко визначити однаковий зручний час, тому серед недоліків можна назвати і чітко визначений час віртуальної взаємодії. Проте можливість запису вебінару і подальше продовження його обговорення у форумах, блогах, соціальних спільнотах чи тільки електронною поштою повністю компенсує для його слуха відсутність безпосередньо у час проведення вебінару. Однак для викладача (чи ведучого) вебінару відсутність значної кількості слухачів на вебінарі може значно ускладнити роботу в контексті зворотного зв’язку, реакції на навчальний матеріал, виконання певних завдань тощо, тому важливо проводити навчальні заняття у вебінарі в такий час, за якого кількість учасників буде найбільшою.

Хоча участь у вебінарах можлива за допомогою не тільки персонального комп’ютера чи ноутбука, а й інших гаджетів (таких, як планшет чи смартфон), проте, участь у ньому все ж передбачає певну швидкість або пропускну

здатність Інтернет-з’єднання, інколи є потреба у flash-player тощо. Тому перед використанням ґаджетів слід упевнитися, що є всі необхідні умови участі у вебінарі.

У процесі підготовки до проведення вебінару його організатору необхідно пройти декілька етапів.

Передусім, необхідно обрати платформу програмне забезпечення чи веб сервіс для проведення вебінару. При їх виборі організаторам необхідно враховувати кількість учасників вебінару наявне обладнання для підключення та бюджет заходу. А також наявність необхідної технічної підтримки. За наявності необхідного матеріально-технічного обладнання та встановленого програмного забезпечення, відповідних фахівців для його підтримки навчальний заклад може самостійно влаштовувати вебінар, у разі, якщо необхідної матеріально-технічної бази або фахівців немає, у навчального закладу є можливість замовити необхідну послугу в іншій організації. За наявності чисельної аудиторії учасники вебінару необхідно подбати про вибір сервісу, технічно здатного утримувати таку кількість підключень.

Далі, необхідно протестувати обладнання у виступаючих, перевірити справність роботи камери, мікрофону за можливості слід подбати про додатковий мікрофон.  Якщо захід передбачає виступи інших учасників вебінару, які є географічно розділеними і не мають можливості очно перевірити обладнання, то для них необхідно влаштовувати тестове підключення для перевірки їхнього обладнання і додаткового його налаштування за необхідності.

На наступному етапі необхідно визначити місце вебінару у освітньому процесі, тобто його організатор повинен для себе з’ясувати, які види діяльності застосовуватимуться у процесі його проведення. Адже активна практична діяльність учасників вебінару найчастіше передбачає залучення більшого спектру його інструментів, а отже і додаткових налаштувань чи встановлення програмного забезпечення тощо.

Перед вебінаром необхідно визначитися, який час та тривалість його будуть найоптимальнішим. Використовуючи вебінар для змішаного навчання,

проаналізуйте аудиторію, для якої проводиться вебінар та врахуйте мету його проведення. Наприклад, якщо вебінар проводиться із здобувачами вищої освіти заочної форми навчання, які в переважній більшості зайняті на роботі,  то для вебінару необхідно обирати обідній час або вечірні години,  коли найбільша кількість потенційних слухачів вебінару зможуть до нього приєднатися.  Якщо вебінар проводиться для учнів чи здобувачів вищої освіти денної форми навчання, то вебінар проводиться у позааудиторний час. Для проведення вебінарів під час семінарів та конференцій необхідно вибирати робочі години із врахуванням найпоширенішого способу організації робочого часу протягом тижня (наприклад, не використовувати понеділок для проведення вебінарів, оскільки в цей день найчастіше проводяться робочі наради із розподіленням завдань на наступний тиждень тощо).

Крім того, слід повідомити учасників вебінару  про час і віртуальне місце його проведення. Це можна зробити декількома шляхами (краще скористатися всіма доступними варіантами, щоб вчасно проінформувати віддаленого користувача): лист електронною поштою із інструкціями, оголошення на сайті навчального закладу та в середовищі дистанційного навчання, соціальних мережах, де локально об’єднані потенційні учасники вебінару (наприклад, сторінка групи у Фейсбук тощо).

В подальшому здійснюється підготовка матеріалів до вебінару.  Вона передбачає не тільки підготовку приміщення та обладнання для трансляції виступаючого, а й інструктивних матеріалів, методичного забезпечення  вебінару. Найчастіше для виступу необхідно підготувати презентаційні матеріали у форматі презентації, зображення, діаграм або інших візуальних матеріалів.  Враховуючи віртуальний формат проведення та наявність чату при використанні у виступі посилань на певні джерела виступаючими необхідно підготувати електронні документи, що підтверджують використані у виступі джерела, які крім наявності у презентаційних матеріалах, дублюються у чат. Матеріали можуть бути подані у вигляді архівів, окремих документів або посилань на хмарні сховища.

Попередньої підготовки потребує робоче місце ведучого вебінару. Для ефективного проведення заходу необхідно забезпечити тишу у приміщенні трансляції, світлий фон для відеодемонстрації та відповідний зовнішній вигляд викладача (не занадто яскравий одяг, відсутність надмірних прикрас, відволікаючих елементів тощо); тези матеріалу, який буде доповідатися, а також презентацію за необхідності; ручку та блокнот для нотаток під час вебінару [1].

Наступний етап – це підготовка інструктивних матеріалів для ознайомлення учасників вебінару із функціональними можливостями програмного забезпечення для його проведення. З цією метою можуть бути підготовлені текстові інструкції із відповідними рисунками або проведено ознайомчий вебінар, в якому наочно продемонстровано всі інструменти програмної оболонки для проведення вебінару.

Часто при проведенні вебінару із великою кількістю учасників викладачу (ведучому вебінару) може знадобитися помічник, який виступатиме в ролі модератора чату вебінару, тобто звертатиме увагу викладача на запитання, які задають учасники вебінару; прописуватиме у чаті посилання на ресурси, про які йде мова на вебінарі; друкуватиме у чаті певні терміни (нові або ті, на які слід звернути увагу), прізвища, назви книг чи програмного забезпечення, які зустрічаються у навчальному матеріалі викладача і потребують уточнення для учасників вебінару; фіксуватиме питання, що потребують уточнення чи додаткової розсилки після вебінару. Слід наголосити, що модератор має бути достатньо кваліфікованим у питаннях, що висвітлюються викладачем або мати відповідні тези навчальних матеріалів, в яких є змога уточнити необхідну інформацію, не відволікаючи при цьому викладача (найчастіше це колега чи фахівець обраний із учасників вебінару відповідно до рівня володіння матеріалом).

[1] Калачова Л. В. Підготовка викладачів інститутів післядипломної педагогічної освіти до застосування аудіовізуальних засобів навчання : дис. на здобуття наук. ступ. канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і практика професійної освіти» / Л. В. Калачова. – Київ, 2015. – 255 с.

Під час  підготовки до вебінару рекомендовано виробити власні показники ефективності його проведення. Це можуть бути такі показники як кількість слухачів (якщо їх занадто мало, то, можливо, невдало обраний час проведення вебінару); активність слухачів (кількість запитань у чаті, результативність обговорення того чи іншого питання на вебінарі або  форумі після його проведення тощо). Необхідно імітувати реальне спілкування в аудиторії, активно залучати слухачів до обговорення, включати у різні види діяльності під час заняття на вебінарі[1].

Якщо досвід проведення вебінарів ще незначний, не забудьте про необхідність тестового вебінару. Проведення невеличкого тестового вебінару допоможе зорієнтуватися у використанні його інструментів, потренуватися в онлайн-доповіді перед великою аудиторією тощо.

У процесі проведення вебінару слід провокувати обговорення, сприяти активності учасників вибору у чаті,  для цього використовують цікаву нову інформацію, що може спричиняти дискусію. Перед вебінаром можна  запропонувати його учасникам ознайомитися із певними матеріалами, що будуть обговорені під час заходу.  Після  вебінару можна запросити у його учасників до обговорення у форумі чи блозі, в певному соціальному середовищі, соціальній спільноті.

Під час безпосереднього  проведення вебінару слід враховати деякі організаційні моменти.  Перш за все, не розпочинайте виклад матеріалу або обговорення, не впевнившись, що всі учасники вебінару Вас добре чують і бачать презентаційні матеріали.  Для цього слід підключитися до вебінару за 5-10 хвилин до його початку і поставити відповідні запитання тим учасникам, які вже приєдналися, для того, щоб з’ясувати чи добре чутно ведучого та, в разі необхідності, ліквідувати несправності гарнітури чи  спробувати перепідключитися до вебінару.  Після встановлення зв’язку з аудиторією варто

[1] Калачова Л. В. Підготовка викладачів інститутів післядипломної педагогічної освіти до застосування аудіовізуальних засобів навчання : дис. на здобуття наук. ступ. канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і практика професійної освіти» / Л. В. Калачова. – Київ, 2015. – 255 с.

провести невелике первинне опитування, щоб активізувати аудиторію, дати можливість тим, хто спізнився, не пропустити виклад нового матеріалу.  Під час первинного опитування можна звернутися до обговорення домашнього завдання або інших матеріалів для попереднього ознайомлення. Наступним етапом буде виклад теоретичного матеріалу, чергуйте його із активною взаємодією із учасниками вебінару. Наприкінці вебінару необхідно підвести його підсумки, визначити план подальшої взаємодії, надати учасникам вебінару корисні посилання, а також дати відповіді на їх запитання.

Після завершення вебінару слід залишити можливість слухачам для рефлексії. Обов’язково необхідно опрацювати його чат на предмет питань від учасників вебінару, що могли залишитися без відповіді або потребують розгорнутого уточнення в додаткових матеріалах. За необхідності варто розіслати список корисних посилань, що містить висвітлені під час заняття питання чи корисні ресурси або програмне забезпечення, які знадобляться для закріплення отриманих знань. Доцільно буде організувати форум чи мікро блог для подальшого обговорення теми вебінару чи відповіді на питання учасників, які виникли в процесі його аналізу після його завершення.

Розглянемо можливості вебінарів в освітньому процесі. Найчастіше цю технологію застосовують для групової роботи. Так, наприклад, Ю. М. Богачков та В. О. Царенко пропонують використовувати вебінар для реалізації таких методів навчання як пояснювально-демонстраційний (демонстрація презентації чи власного робочого столу із аудіосупроводом); побудови графічних зображень (блок-схем, моделей, інтелектуальних карт тощо); спільного використання і редагування документів[1].

Зручність використання вебінарів в освітньому процесі полягає у великій кількості варіантів їх застосування як у випадку необхідності зумовленої погодними чи іншими чинниками (наприклад, карантин, снігові замети,

[1] Богачков Ю. М. Методика застосування вебінар орієнтованих платформ у навчальному процесі з інформатики старшої школи [Електронний ресурс] / Ю. М. Богачков, В. О. Царенко // Інформаційні технології в освіті. – 2013. – Вип. 14. – С. 42–47. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/itvo_2013_14_8.pdf

відсутність економічної чи фізичної можливості пересування в місце проведення певного заходу тощо), так і для оптимізації умов навчання (об’єднання груп здобувачів вищої освіти із різних потоків, що вивчають однакові теми; підготовка географічно розподілених учасників конкурсів, олімпіад тощо одним викладачем); відкритих заходів, конкурсів для обміну досвідом, взаємозбагачення тощо.

Для викладу теоретичного матеріалу викладач використовує інструменти аудіо- або відеозв’язку, одночасно звертаючись до слайдів як засобів наочності заздалегідь підготовленої презентації або інших документів, що містять необхідні рисунки, схеми, діаграми, нотатки. Для показу мультимедійних матеріалів може бути використане як їх попереднє завантаження у середовище вебінару, так і інструмент демонстрації власного робочого столу чи браузера викладача. Таким чином, можна демонструвати як мультимедійні матеріали, так і програми, встановлені на персональному комп’ютері, веб-ресурси.

При проведенні практичних занять чи виконанні вправ, які потребують використання дошки в умовах їх проведення в аудиторії, під час вебінару можна скористатися інструментом білої дошки, яка зазвичай має необхідні графічні елементи (олівець різних кольорів, геометричні фігури, іноді навіть математичні символи тощо). Для його використання викладач надає відповідні права доступу здобувачу вищої освіти чи слухачу, а також підключає його мікрофон чи камеру. В разі необхідності, наприклад, при використанні методики мозкового штурму, такий доступ може бути надано всім учасникам вебінару одночасно.

Лабораторні роботи чи практикуми, які потребують використання додаткового обладнання можуть захищатися перед викладачем за допомогою демонстрації веб-камерою здобувача освіти його дій з обладнанням або демонстрації робочого столу здобувача, на якому запущено віртуальну лабораторію. Захист лабораторних робіт у вебінарі відбувається за заздалегідь визначеною чергою. За умов виконання тривалих за часом дослідів вони можуть бути попередньо записані на відео і подані до захисту у скороченому вигляді.

Вебінари також можуть бути використані для проведення консультацій для здобувачів освіти. При цьому встановлюється графік консультацій за предметами/дисциплінами. У встановлений час викладач підключається до вебінару та очікує на його потенційних учасників. Для занять з обдарованими дітьми так само призначається вебінар у позааудиторний час.

За допомогою вебінару можуть проводитися масові заходи на зразок семінарів, круглих столів, конференцій тощо[1][2]. В такому разі при виборі програмного забезпечення для проведення вебінару слід звернути увагу на можливість його трансляції широкому загалу та можливість запису заходу для перегляду в оффлайн режимі. При цьому учасники вебінару та глядачі повинні мати змогу задавати питання, брати участь в обговоренні нагальних питань заходу. Крім стандартних прийомів проведення заходу з використанням інтерфейсу обраного програмного забезпечення для проведення вебінару, зручним рішенням може бути використання засобів YouTube та GoogleHangouts. Зокрема, виступаючі із доповідями, презентаційними матеріалами, можуть бути підключені до відповідних інстументів вебінару, решта учасників можуть спостерігати за прямою трансляцією на YouTube і ставити запитання доповідачам чи брати участь в обговореннях у коментарях до трансляції. У підсумку використання таких інструментів дає ряд переваг: сервіси безкоштовні для навчального закладу, вільним слухачам не обов’язково реєструватися для перегляду трансляції, на каналі YouTube зберігається запис заходу і всі коментарі до нього для можливості подальшого аналізу, зберігається відкритий освітній ресурс. При цьому можливе і розмежування прав доступу до трансляції в разі необхідності та подальша каталогізація ресурсу на каналі за допомогою плейлистів. Безумовною перевагою використання YouTube є також його

[1] Калачова Л. В. Використання Google Hangouts в освітньому процесі // Л. В. Калачова //  зб. матер. Всеукр. електронної наук.-практ. конф. «Відкрита та дистанційна освіта: від теорії до практики», 25–27 жовтня 2016 р. – С. 47–48.

[2] Масовий відкритий онлайн-урок як інноваційна форма навчання в загальноосвітніх навчальних закладах / Л. Ляхоцька, Л. Бондаренко // Нова педагогічна думка. – 2017. – № 1. – С. 32–35. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npd_2017_1_9

інтеграція із соціальними мережами, що дає змогу швидко поширити інформацію про захід чи запис його вебінару.

Деяке програмне забезпечення для проведення вебінарів легко інтегрується із обраною закладом системою дистанційного навчання Наприклад, BigBluеButton інтегрується до Moodle. Для здобувача освіти  можливість приєднатися до вебінару в такому разі представляється у вигляді відповідної кнопки на веб-сторінці серед навчальних матеріалів. Це значно полегшує організаторам вебінару процедуру інформування про захід, а його учасникам – процедуру входу у віртуальну кімнату.

Пошук найбільш оптимального програмного забезпечення чи Інтернет-сервісів для проведення вебінарів в умовах освітнього процесу із достатніми можливостями для реалізації освітніх потреб та їх інтеграція із використовуваними системами дистанційного навчання для навальних закладів залишаються найбільш актуальними проблемами у практичному використанні даної технології.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Дайте визначення поняттю вебінар.
2. Назвіть види вебінарів за метою їх проведення.
3. Вкажіть переваги та недоліки вебінару як засобу навчання.
4. Назвіть основні функціональні можливості платформ для проведення вебінарів.
5. Перелічіть основні технічні вимоги для проведення вебінарів.
6. Як організовувати відповіді на питання у вебінарах?
7. Які можливості застосування вебінарів в освітньому процесі Ви бачите?
8. Як ви вважаєте, які основні перешкоди у активному застосуванні вебінарів як засобу навчання в освітніх закладах?
9. Назвіть найпопулярніші платформи для проведення вебінарів.

ЛІТЕРАТУРА

Основна

1. Богачков Ю. М. Методика застосування вебінар орієнтованих платформ у навчальному процесі з інформатики старшої школи [Електронний ресурс] / Ю. М. Богачков, В. О. Царенко // Інформаційні технології в освіті. – 2013. – Вип. 14. – С. 42–47. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/itvo_2013_14_8.pdf
2. Калачова Л. В. Використання Google Hangouts в освітньому процесі // Л. В. Калачова // всеукр. електронної наук.-практ. конф. «Відкрита та дистанційна освіта: від теорії до практики»: зб. матер 25–27 жовтня 2016 р. – С. 47–48.
3. Калачова Л. В. Підготовка викладачів інститутів післядипломної педагогічної освіти до застосування аудіовізуальних засобів навчання : дис. канд. пед. наук : 13.00.04 «Теорія і практика професійної освіти» / Л. В. Калачова. – Київ, 2015. – 255 с.
4. Коневщинська О. Е. Організація процесу електронного навчання з використанням технології вебінару / О. Е. Коневщинська // Інформаційні технології і засоби навчання. –  – №5 (25).

Допоміжна

1. Ляхоцька Л. Масовий відкритий онлайн-урок як інноваційна форма навчання в загальноосвітніх навчальних закладах / Л. Ляхоцька, Л. Бондаренко // Нова педагогічна думка. – 2017. – № 1. – С. 32–35. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Npd_2017_1_9
2. Морзе Н. В. Методичні особливості вебінарів як інноваційної технології навчання / Н. В. Морзе, О. В. Ігнатенко // Інформ. технології в освіті : зб. наук. пр. – 2010. – Вип. 5. – С. 31–39.
3. Пархоменко-Куцевіл О. І. Вебінар як інноваційна форма підготовки публічних службовців в Україні / О. І. Пархоменко-Куцевіл // Теорія та практика державного управління. – – №1(56).

1.7. EDUSCRUM – інноваційний підхід в освіті

Н. І. Гущина

Концепцією реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 р. передбачено докорінне та системне реформування змісту, педагогіки, системи управління, структури, системи державного фінансування загальної середньої освіти України з урахуванням досвіду провідних країн світу.

Перехід до компетентнісного та особистісного орієнтованого навчання спрямований на здобуття учнями вмінь навчатися впродовж життя, критично та творчо мислити, працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі тощо, які необхідні для їхньої успішної самореалізації в майбутньому та для формування конкурентоспроможного випускника. Нині змінено навчальні програми, у яких зміщені акценти із знаннєвої складової на компетентнісну, розроблено методичні рекомендації, що надають можливість педагогам вільно обирати види, форми, технології навчання. На зміну традиційному з’являються нові інтерактивні типи навчання з використанням інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), які дають можливість ефективніше вирішувати життєво важливі педагогічні завдання.

У процесі інтерактивного, або взаємодіючого навчання учні активно спілкуються один з одним і з викладачем з метою спільного розв’язання поставленого завдання. При цьому вони мають можливість обмінюватися думками та пропозиціями. В умовах Нової української школи найбільш актуальною є групова робота. Науковці виділяють такі переваги групової роботи: 1) взаємозалежність членів групи; 2) особиста відповідальність кожного члена групи за власні успіхи та успіхи товаришів; 3)спільна творча навчально-пізнавальна діяльність; 4) можливість працювати в міру своїх сил і здібностей; 5) соціалізація особистості кожного члена групи у процесі діяльності; 6) формування таких рис, як терпимість, готовність визнавати думку інших,

відстоювати власну думку точними, лаконічними аргументами; 5) загальна оцінка роботи групи [1].

В основі ефективної роботи групи повинні бути принципи взаємонавчання, вважає професор Гарварда Ерік Мазур, який отримав престижну премію Мінерва за розробку peer instruction, методики активного взаємонавчання учнів [2].

Мазур був переконаний, що його студенти добре засвоюють лекційний матеріал. Одного разу колега показав йому незвичні завдання, які не вимагали глибоких знань, але щоб їх вирішити, треба було побачити прості фізичні закони в повсякденному житті. Мазур був впевнений, що його студенти легко справляються з завданням, адже він так добре пояснив їм ці закони. Але жоден студент у всій аудиторії не зміг вирішити ці завдання. Навіть після того, як Мазур пояснив цей закон знову кількома способами, студенти нічого не зрозуміли. Тоді професор запропонував студентам обговорити завдання і розібратися в ньому самостійно.

Через 10 хвилин колективного обговорення в аудиторії була готова відповідь. Мазур описує цей досвід, який змінив його життя і весь підхід до викладання. Він зрозумів, що його студенти можуть вивчити і застосувати нові знання іноді набагато краще за нього самого. З точки зору теорії навчання в цьому немає нічого дивного. Ефект, заручником якого став Мазур, називається «прокляття знання». З деякими застереженнями можна стверджувати – чим далі людина пішла в своєму розумінні якоїсь теми, тим складніше їй пояснити її тим, хто знаходиться на самому початку шляху.

Можливо, це пояснює таке спостереження – найталановитіші художники досить рідко бувають хорошими вчителями, і навпаки, хороші вчителі не так часто бувають великими вченими або великими артистами. По суті, ті, хто освоїв знання на високому рівні, могли забути, як було складно на початку, які операції потрібно було здійснювати на самих нижніх щаблях таксономії навчання. Тобто

[1] Освітні технології: Навчально-методичний посібник / Під ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К.,  2003. – 255с.

[2] H. Crouch C. Peer Instruction: Ten years of experience and results [Електронний ресурс] / C. H. Crouch, E. Mazura // American Journal of Physics. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.usna.edu/Users/physics/rwilson/_files/documents/peer.pdf

вони просто не розуміють, з чим стикаються їхні студенти, що відбувається в їхніх головах і яка допомога їм потрібна.

Дослідження показують, що нерідко новий матеріал краще пояснює тих, хто нещодавно його вивчив. Ця проста думка і лежить в основі більшості методів взаємного навчання – треба просто допомогти учням самим навчити себе та інших всьому, що потрібно [1] .

Методика Еріка Мазура описується таким алгоритмом:

1. Нестандартне завдання за що вивченним матеріалом.
2. Голосування за один із запропонованих варіантів відповіді.
3. Обговорення варіантів у невеликих групах.
4. Повторне голосування.
5. Додаткові пояснення та чергове голосування.

Групи учнів, в яких застосовувався цей метод, показали більш високі результати за менший час порівняно з групами, які навчалися за традиційними методами. З того часу методика Еріка Мазура використовується не тільки в школі при Гарварді, а й у звичайних школах з фізики, географії, інформатики, філософії та інших предметів, показуючи кожен раз дуже високу ефективність.

Ще один інноваційний підхід до організації групової роботи, EduScrum, який, на наш погляд, заслуговує на увагу, було представлено під час третьої національної (не) конференції для шкільних педагогів EdCamp Ukraine 2017.

Віллі Війнандс, вчитель фізики та хімії з Нідерландів, який поділився сторітелінгом «Надихніться, щоб розпочати використання інноваційного підходу Scrum в освіті» на EdCamp Ukraine 2017  вважає, що поточна освітня система застаріла і це створює розрив між освітньою пропозицією та вимогами ринку. В своїй роботі він використовує Scrum, який на його думку відповідає потребам суспільства, що швидко змінюється, в якому ми живемо. Досвід  використання навчальної версії  Scrum в коледжі Ашрам дає змогк  педагогові стверджувати, що за таких умов учні не лише отримують предметні компетенції, а й

[1] LAMBERT C. FEATURES Twilight of the Lecture [Електронний ресурс] / CRAIG LAMBERT // Harvard Magazine – Режим доступу до ресурсу: https://harvardmagazine.com/2012/03/twilight-of-the-lecture

розвивають кращі людські якості, навички  21 століття, побудовані на кооперації, комунікації, командній роботі. Клас, що працює з eduScrum, складається з маленьких команд, які беруть на себе ініціативу, заради досягтнення результату. Учні самостійно працюють і відповідають за свої зусилля та членів команди. Вони отримують більше задоволення від предмета, працюють швидше за навчальну програму та отримують кращі результати.

Розгянемо етимологію, загальні принципи та  особливості цього інноваційного підходу EduScrum.

В українській Вікіпедії зазначено, що Scrum — підхід управління проектами для гнучкої розробки програмного забезпечення. Скрам чітко робить акцент на якісному контролі процесу розробки.

Scrum вперше описали в 90-х роках вчені із Гарварда Гіротака Такеучі та Ікуджіро Нонака, зазначивши,  що проекти, над якими працюють невеликі, крос-функціональні команди, зазвичай систематично продукують кращі результати, і провели аналогії із ігрою регбі, застосувавши термін scrum (штовханина; сутичка навколо м’яча). Чітко сформулювали та описали методологію американські програмісти Кен Швабер та Джеф Сазерленд.

Scrum – це проста організаційна структура, заснована на трьох ідеях:

1. Поділ комплексу на прості частини: розбити складну роботу на прості кроки розбити організації на маленькі команди короткі цикли та перерви
2. Контроль процесу: Регулярний перегляд планів та припущень Оптимізація вартості продукту

Постійне поліпшення процесу

3. Забезпечення прозорості, оскільки люди приймають рішення з усією інформацією.

Принципи Scrum: самоорганізація, інтерактивна розробка, співробітництво, емпіричний контроль процесу, виявлення пріоритетів, TIMEBOXING – розкладання справ за певними відрізками часу представлено на рис. 1.

Рис. 1[1]

Схему методики Scrum можна описати таким чином.

1. Для початку необхідно вибрати «Власника продукту» – людину, що має бачення того, що ви збираєтеся створити або досягти.
2. Потім потрібно зібрати «Команду», до якої увійдуть люди, які безпосередньо виконують роботу. Вони повинні мати навички і знання, які допоможуть втілити ідею власника продукту в життя.
3. Потрібно вибрати «Скрам-майстра» – того, хто буде стежити за ходом реалізації проекту, забезпечувати проведення коротких зборів і допомагати команді усувати перешкоди на шляху до досягнення мети.

Приступаючи до роботи, потрібно створити максимально повний список всіх вимог до продукту або цілі. Пункти цього списку повинні бути розставлені за пріоритетом. Список має назву «Беклог продукту». Він може розвиватися і змінюватися протягом усього терміну реалізації проекту

[1]зображення з сайту: COMMONS.WIKIMEDIA.ORG (CC0)

1. Учасники команди повинні оцінити за своєю системою оцінок кожен пункт на предмет складності і витрат, необхідних для його виконання.
2. Потім учасники, скрам-майстер і власник продукту повинні провести перші скрам-збори, на якому вони запланують спринт – певний час для виконання частини завдань. Тривалість спринту не повинна перевищувати один місяць. За кожен спринт команда напрацьовує певну кількість балів. Команда повинна постійно прагнути до того, щоб перевершити в новому спринті кількість напрацьованих балів за попередній спринт, тобто її мета – постійно перевершувати свої власні результати – «нарощувати динаміку продуктивності».
3. Щоб всі учасники були в курсі стану справ, потрібно завести скрам-дошку з трьома колонками: «Потрібно зробити, або беклог»; «В роботі»; «Зроблено». На дошку учасники клеять стікери із завданнями, які в процесі роботи по черзі переміщаються з колонки «Беклог» в колонку «в роботі», а потім в «зроблено».
4. Щодня проводяться скрам-збори. За висловом Джеффа Сазерленда, «це пульс всього процесу Scrum». Суть його проста – щодня, на ходу, п’ятнадцять хвилин на те, щоб все дали відповіді на три питання: «Що ти робив вчора, щоб допомогти команді завершити спринт?», «Що ти будеш робити сьогодні, щоб допомогти команді завершити спринт?», «Які перешкоди стають на шляху команди?».
5. По завершенні спринту команда робить його огляд – проводить зустріч, на якій учасники розповідають, що зроблено за спринт.
6. Після показу результатів роботи за спринт учасники проводять ретроспективні збори, на яких обговорюють, що команда робила добре, що можна зробити краще, що можна поліпшити прямо зараз [1].

На сьогоднішній день Scrum широко використовується в ІТ сфері, 73% ІТ компаній, які працюють в умовах постійних змін повідомляють про його

[1] «Scrum. Революционный метод управления проектами». Книга за 15 минут [Електронний ресурс] // Хабрахабр. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://m.habrahabr.ru/company/makeright/blog/297250/

використання. Проте ця методологія не є унікальною лише для  розробників програмного забезпечення – (вона значно поширена в інших галузях.

Хоча результати шкільного навчання звичайно відносно прогнозовані, побудувати сам процес досягнення цих результатів часто буває також складно, як і під час розробки програмного забезпечення. Ключові принципи  Scrum – прозорість процесу, регулярна перевірка та адаптація, а також самоорганізація команди – переконали  Віллі Війнандса разом із своїми європейськими колегами апробувати цей підхід у навчанні[1].

Враховуючи практичний досвід та на основі  оригінального керівництва Scrum Джефа Сазерленда та Кена Швабера, дослідники Arno Delhij, Rini Van Solingen  та  Willy Wijnands розробили керівництво для навчального процесу – eduScrum «Правила гри» [2].

Автори керівництва вважають, що головною в eduScrum є педагогічна складова – навчання (учіння, усвідомлення, засвоєння нового): учись «розумом», покращуй взаємодію з іншими, вивчай себе. Такий підхід до навчання також дає студентам більше відповідальності, заряджає їх енергією, їм цікаво, вони залучені. Все це веде до підвищення результатів за менший час. А це, в свою чергу, сприяє і особистісному розвитку – зростає впевненість в собі та інших.

Ключ до всього цього – це те, що найкраще передається англійським словом ownership, тобто причетність учнів до свого навчання, залученість, відповідальність.

Учням дається свобода самим формувати освітній процес всередині позначених меж і цілей навчання. eduScrum допомагає не тільки поліпшити навчальні результати, але також розвиває особистість, сприяє підвищенню навичок командної роботи.

[1] eduScrum® – Collaboration That Gives You Wings [Електронний ресурс] // eduScrum – Режим доступу до ресурсу: http://eduscrum.nl/en/

[2] Delhij A. The eduScrum Guide “The rules of the Game” [Електронний ресурс] / A. Delhij, R. vanSolingen, W. Wijnands // eduScrum. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://eduscrum.nl/en/file/CKFiles/The_eduScrum_Guide_EN_1.2(1).pdf

Автори зазначають, що eduScrum – це методологія, яка:

• має просту легку конструкцію;
• легка для розуміння;
• важка в управлінні, оскільки команди студентів повинні управляти процесом самостійно.

Останній пункт пояснюється тим, що EduScrum – це не чітко прописаний процес або техніка для навчання учнів, скоріше це каркас, смислова рамка, всередині якої можна застосовувати різні прийоми і техніки. EduScrum забезпечує прозорість процесу, він наочно демонструє, наскільки ефективні обрані учнями плани і підходи до роботи, і це допомагає учням постійно покращувати себе і свої методи.

Наведемо загальні принципи EduScrum.

Концепція EduScrum передбачає, що формування команд, призначення ролей, заходів та артефактів відбуватиметься відповідно до певних правил. Правилами також визначається взаємодія між цими складовими.

EduScrum ґрунтується на ідеї емпіричного контролю процесів або емпіризму. Емпіричний підхід передбачає, що знання з’являється з безпосереднього досвіду, а також з прийняття рішень на основі вже наявних знань. При такому підході важливо оптимально визначати досяжність цілей і контролювати ризики.

Для реалізації ідеї емпіричного контролю процесу необхідне дотримання трьох основних принципів: прозорості, перевірки та адаптації.

Для перевірки та адаптації існують шість формальних заходів :

• Формування команди
• Планування спринту
• Збори на ходу (на початку кожного уроку)
• Огляд спринту (тест, усна або письмова робота, експеримент або якийсь змішаний формат)
• Ретроспективні збори (що стосується функціонування учасників в команді і команди в цілому)

Особиста рефлексія (самоаналіз).

Спринт – серце eduScrum, зв’язний набір навчального матеріалу, що допомагає досягти певних навчальних завдань за певний термін. Спринтом може бути серія уроків із пов’язаною тематикою, проект, розділ книги тощо. Зазвичай спринти збігаються із чвертями та півріччями, але це не обов’язково.

Команда eduScrum складається з вчителя (власник продукту) і учнівських команд по чотири людини. У кожній команді один з учнів бере на себе роль едускрам-майстра.

Учнівські команди організуються самостійно, члени команди самі вибирають, як саме їм виконати свою роботу, а не виконують вказівки когось ззовні (вчителя). Команди мають необхідні для виконання роботи компетенції. Учні формують команди на основі навичок і особистих якостей. Хоча учні в команді несуть відповідальність за свій результат тільки самі (і в цьому сенсі вони є незалежними), вони також мають можливість звертатися за порадою або ідеями до інших команд. Співпраця між командами тільки вітається.

Модель команди в eduScrum створено для оптимальної автономії, співпраці, гнучкості, креативності, мотивації та продуктивності[1].

Віллі Війнандс, засновник eduScrum, вважає, що  учні в eduScrum працюють разом енергійно, цілеспрямовано та ефективно. Кожний з учнів стимулюється розвиватися як цінний член команди. EduScrum створює розум, спрямований на постійне вдосконалення. Навчання є ключовим елементом: розумніше навчання, навчання, як краще співпрацювати, навчання, як краще вирішувати проблеми. Через це eduScrum володіє додатковою церемонією: створення команд на основі додаткових якостей. Це створює потужну групу, де кожен робить те, що йому вдається найкраще. Це надає роботі в групі особливого, енергійного способу навчання.

В інтервью  InfoQ Віллі Війнандс поділився досвідом використання eduScrum  в коледжі Ашрам. Підхід застосовано практично на всіх уроках. Він

[1] Linders B. Scrum for Education – Experiences from eduScrum and Blueprint Education [Електронний ресурс] / Ben Linders // InfoQ. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.infoq.com/articles/scrum-education.

почався в рамках предметів «Фізика та хімія», але тепер використовується також в «Мови», «Історія», «Географія», «Економіка», «Математика та біологія». EduScrum використовується постійно та для всіх видів освітніх завдань. На всіх предметах використовується таким чином: формування груп на основі додаткових якостей, планування спринту, дошка скрамба, короткі збори команди, побудова діаграми, ретроспективи, тестування, визначення завершеності та демонстрація.

Власником продукту є вчитель, який відповідає за програму, результати та іспити. Він / вона робить визначення, готові протягом декількох тижнів і розповідає студентам цілі навчання на цей період. Власник продукту вирішує, що потрібно зробити. Майстер скриптів і група вирішують, як це зробити. Сценаристи команд – самі учні. Вони вибираються іншими студентами через їхні якості та навички. Магістри Scrum вибирають членів команд, спираючись на їхні додаткові якості та навички. Таким чином формуються команди з чотирьох учнів. Іноді вчитель також є магістром скриптів, з метою вивчення та викладання складних питань. Спринт триває два тижні. Більшість спринтів – 4 – 6 уроків по 50 хвилин. Це дає змогу негайно відображати навчальний процес та вдосконалюватися кожні два тижні.

Вчитель зазначає, що така організація навчальної діяльності допомагає учням ефективніше навчатися. До того ж учні самостійно працюють і беруть на себе відповідальність за свої зусилля та членів своєї команди. Вони отримують більше задоволення від предмету, працюють швидше за навчальний план та отримують кращі результати. Результатом гнучкого способу роботи є поліпшення якості освіти та підвищення мотивації учнів до навчання.

Для організації навчання за методикою eduScrum можна використати Trello[1] — візуальний інструмент для спільної роботи, який безкоштовно використовується в школах усього світу. Він полегшує навчальний процес, спільну роботу та обговорення.

[1] https://trello.com/

Основою роботи є дошка Trello, на яку накладаються картки. Із карток складаються списки за категоріями, можна додати завдання, завантажити файли з комп’ютера, Google Диска, Dropbox, Box, та OneDrive. Інтерфейс ресурсу простий, лаконічний, інтуітивно зрозумілий. Інструмент легко опанувати самостійно, у разі у складнень скористуйтеся підказками Тако, доброзичливого «пса-асистента» або відеоінструкціями з каналу youtube.

Готовність і здатність працювати в групі не виникає в учнів сама собою. Саме тому комунікативні компетенції посідають таке важливе місце в нових стандартах.

Далі розглянемо способи формування груп та запропонуємо цифрові інструменти, які при цьому можна використати.

Принцип об’єднання груп багато в чому залежить від мети, яку ставить педагог.

Якщо мета – навчити клас базовим правилам комунікації або вирішити дуже нескладні завдання, то підійдуть способи на основі рандомної вибірки.

Критерії формування: – улюблений колір, – букви в імені або прізвища, позанавчальні інтереси, дата народження, колір одягу тощо.

Ще один цікавий спосіб об’єднання груп, – «чотири кути».

Учитель просить клас розійтися по 4 кутах, в яких висять постери з різними тезами: 1. Туманний шлях: «Тут так багато туману, я нічого не бачу і не розумію куди йду. Допоможіть!» 2. Мощена дорога: «Тут можна пройти, але потрібно бути акуратним, щоб не спіткнутися»3. Шосе: «Я відчуваю себе впевнено, але іноді мені потрібно зменшити обороти, щоб не проскочити потрібну зупинку» 4. Швидкісна траса: «Я цілком здатний подорожувати в наодинці на великі відстані».

Після цього учні з групи 1 складають пари або четвірки з групою 3, а група 2 з групою 4. Такі групи добре підходять для вирішення кількох завдань різного рівня складності, тому що слабші не тягнуть сильніших до свого рівня, а впевнені учні не втрачають можливість вирішити складне завдання, допомагають іншим з простішими. Зверніть увагу, що більшість дослідників

вказують на неефективність розподілу груп за здібностями, коли слабкі працюють зі слабкими, а сильні з сильними.

Третій спосіб підходить для комплексних групових завдань, таких як мозковий штурм, брейн-ринг, вікторини та інші. У такому випадку об’єднання груп може бути складнішою справою. Такі групи побудовані на поділі роботи, і різні ролі вимагають різних компетенцій.

Так, в командах EduScrum, як правило, четверо осіб, кожна з яких виконує окрему функцію. Для того, щоб скласти такі команди, необхідно мати чіткий опис ролі та її функціоналу, а також профіль кожного учня, його академічні успіхи, інтереси, сильні і слабкі сторони, навчальний стиль. Цю інформацію можна зібрати в CLASS DOJO або спеціальних щоденниках. Але з таким інструментом потрібно бути дуже обережним, сучасні когнітивні дослідження показали неефективність і навіть антинауковість багатьох типологій навчальних стилів, таких як візуали, аудіали, кінестетики, фізики і лірики, холерики і сангвініки. Різні способи поділу на групи дають змогу учням взаємодіяти з тими однокласниками, з якими вони можуть бути незнайомі поза класом.

Культура, що дає можливість успішно впроваджувати ІКТ і пов’язані з ними форми роботи в практику викладання, формується послідовно. Найчастіше цей процес складається сам собою, а рівень навчальної культури пропорційний рівню культури учасників освітнього процесу. Фахівці виділяють п’ять базових принципів, що сприяють формуванню ефективної навчальної культури: довіра, повага, незалежність, співпраця, доброта [1].

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. В чому полягає методика Еріка Мазура? Чому ця методика вважається ефективною?
2. Що таке EduScrum?

_[1] Эстер Войчицки, вчитель року по штату Калифорния, США, спеціалист в галузі викладання журналістики, http://www.huffingtonpost.com/author/ewojcicki-636.

1. За допомогою якого цифрового візуального інструменту можна організувати спільну роботу учнів за методикою EduScrum?
2. В чому переваги та недоліки способу об’єднання груп «чотири кути».
3. Проведіть самооцінювання вашої практики викладання. Відзначте, що з переліченого вами застосовується або планується впровадити[1].

САМООЦІНЮВАННЯ

Ритуали спілкування

• Визначено закони і правила спілкування в освітньому процесі. Вони відомі, зрозумілі і приймаються учнями. Вони дотримуються протягом всього процесу навчання. Учитель і учні контролюють їх виконання.
• Прагнення уникати стереотипів щодо навчального рівня і навчальних здібностей учнів з боку вчителя і однокласників.
• Учитель в спілкуванні з учнями транслює віру в можливість розвитку їхніх здібностей.
• Учитель висуває адекватні очікування та вимоги до кожного, з урахуванням його можливостей.
• Прагнення формувати почуття колективної відповідальності за навчальний результат.
• Дотримання балансу між вказівками викладача та самостійними рішеннями учнів у процесі навчання.
• Установка на виховання самостійності учнів у навчанні.

Щоденні ритуали

• Помилки зустрічають смачну чи добру жарт, але не осуд. Це говорить про самоіронію.
• Учням пропонуються інструменти ефективного зворотнього зв’язку.

[1] матеріали курсу MOOC Сучасні освітні технології: нові медіа в класі ” https://courses.openedu.ru

• У процесі навчання вбудовані інструменти (онлайн / офлайн, індивідуальні / групові) для учнівської рефлексії, інструменти для самооцінки, відстеження особистого прогресу.
• Учитель здійснює дії, що стимулюють творчу впевненість учнів у своєму власному успіху.

 Систематичні ритуали

• На початку і протягом всього навчального курсу проводиться ігри на встановлення адекватної комунікації між учнями, ігри на командну взаємодію, на довіру.
• Відповідно до рівня розвитку командного духу, вміння працювати разом, надаються відповідні форми навчальної роботи – парна робота, групова робота, проектна діяльність, конкурси та змагання.
• Формуються традиційні заходи для учнів та вчителів у рамках освітнього процесу, кола традиційних справ.

Характеристики середовища

• Всім учасникам процесу навчання доступна база контактів (телефони, соціальні мережі) вчителів та учнів – для зв’язку з питань навчання, організаційних та змістовних питань.
• Колаборативна модель навчання: учні довіряють допомозі один одному в процесі навчання.
• Навчання, засноване на майстерності (просунення за курсом за умови абсолютного опрацювання навику; оцінка тільки відпрацьованого навику).
• Учні беруть участь у проекті уроку.
• Учні придумують завдання для уроків.
• Учні підбирають джерела інформації по темі уроку.
• Учні навчають один одного.
• Учні пропонують нові цифрові інструменти для роботи в класі / вдома.
• Учні пробують самостійно вирішити свої проблеми в процесі навчання.

• Учні можуть ініціювати власні навчальні проекти.
• Вибудовується логіка розвитку самостійності протягом кількох років навчання, зі збільшенням її ступеня від року до року.
• Оцінювання супроводжується пропозиціями щодо поліпшення навичок.
• На уроках даються завдання на різні типи взаємодії між учнями.
• Використовуються інтерактивні методи навчання. В тому числі, учням дається право вибрати собі пару / групу для виконання завдання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Delhij A. Руководство по eduScrum “Правила игры” / А. Delhij, R. van Solingen, W. Wijnands – Режим доступу до ресурсу: http://eduscrum.nl/uk/file/CKFiles/The_eduScrum_Guide_RU_1.2 .pdf .

РОЗДІЛ 2

ШЛЯХИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ МІЖНОГО НАВЧАННЯ В ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС ВІДКРИТОЇ ПІСЛЯДІПЛОМНОЇ ОСВІТИ

2.1. Особливості роботи в віртуальному навчальному середовищі eF ront

С. В. Антощук

У сучасній суспільстві відбуваються глобальні економічні, політичні та соціальні зміни. Насамперед вони проявляються в поглибленню інформатизації всіх сфер суспільного життя. Сучасна інформаційна суспільство, як суспільство економіки знань і глобальної компетентності, має такі особливості: обсяг знань, що формується у світовому співтоваристві, подвоюється кожні два-три роки; щодня в світі публікується 7000 наукових та технічних статей; обсяг інформації, що пересилається через штучні супутники Землі протягом двох тижнів, достатній для заповнення 19 млн. томів; в індустріально розвинутих країнах учні під час закінчення середньої школи отримують більше інформації, ніж їхні батьки за всю життя; в наступні три десятиліття відбудеться стільки ж змін, скільки їх було за останні три сотні десятиріч тощо [1]. Такі зміни безпосередньо впливають і на освітній процес, вимагають радикальної перебудови філософії освіти та реальної інформатизації.

Інформатизація сучасного суспільства вимагає, перш за все, розширення напрямків використання інформаційно-комунікаційних технологій у освітній сфері. Зважаючи на це, інформатизація освіти потребує розробки систем заходів, які сприятимуть спрощенню та розширенню доступу слухачів курсів підвищення кваліфікації до середовища отримання інформації за допомогою

[1] Морзе Н. В. Моделі ефективного використання інформаційно-комунікаційних та дистанційних технологій навчання у вищому навчальному закладі / Н. В. Морзе, О. Г. Глазунова // Інформаційні технології та засоби навчання: електронне наукове фахіве видання [Електронний ресурс] / гол. ред .: В. Ю. Биков; Ін-т інформ. технологій та засобів навчання АПН України, Ун-т менеджменту освіти АПН України. – 2008. – № 2 (6). – Режим доступу: https://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/download/138/124 . – Заголовок з екрана.

різних сучасних засобів навчання. У цьому контексті питання застосування системи управління навчальними ресурсами для організації, забезпечення та підтримки освітнього процесу на дистанційній стадії підвищення кваліфікації потребує більш детального навчально-методичного супроводу.

У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті концентрується увага на необхідності подальшого розвитку освіти на підставі використання нових прогресивних концепцій, впровадження сучасних технологій та науково-методичних досягнень у навчальному процесі. Традиційна філософія освіти, заснована на безпосередньому спілкуванні викладача з тими, хто навчається, сьогодні доповнюється комунікативними технологіями, що носять з собою інформатизацію освіти, зокрема технологіями дистанційного та змішаного навчання.

Як зазначав Чарльз Дзюбан (Charles D. Dziuban), змішане навчання варто розглядати як особливий педагогічний підхід, який ефективно поєднує активну роботу в аудиторії та технічні можливості комунікаційних мереж, що перетворює процес навчання в інтерактивний, збільшує взаємодію між всіма учасниками освітнього процесу, підвищує активність їхньої роботи з ресурсами мережі, формує комплексний підхід до навчання та збагачує механізми оцінювання результатів [1].

Дистанційне та змішане навчання є прогресивним винаходом суспільства. Для системи освіти таке навчання, насамперед, відповідає принципу гуманістичності, згідно з яким для кожного індивідуума передбачена можливість навчатися (незалежно від соціального статусу, географічної або тимчасової ізольованості, соціальної незахищеності та неможливості відвідувати освітні заклади через фізичні вади або зайнятість виробничими чи особистими справами). Тому, надзвичайно зручні та сучасні технології змішаного навчання на сьогодні є затребуваними та актуальними.

У наш час, в умовах економічних відносин і жорсткої конкуренції на

[1] Charles D. Dziuban Blended Learning / Charles D. Dziuban, [Electronic resource] // Center for Applied Research. Research Bulletin № 7, 2004. – Mode of access:net.educause.edu/ir/library/pdf/ERB0407.pdf

ринку праці особливе значення мають знання, навички та досвід. Фахівець XXI століття – це людина, яка вільно володіє сучасними інформаційними технологіями, постійно підвищує і вдосконалює свій професійний рівень. Набуття нових знань і навичок, практично корисних і застосовуваних у роботі в епоху інформаційного суспільства значно розширює можливості самореалізації і сприяє кар’єрному росту. Проте однією з головних перешкод, що виникає на шляху тих, хто бажає продовжити навчання (враховуючи, що більшість з них вже працює), є брак часу. Більшість не має можливості приїжджати кожного дня на заняття до навчального закладу. Іншою значною перешкодою є відстань. Якщо навчальний заклад розташований в іншому місті, часто відвідувати заняття також незручно і дорого.[1]

На формування та розвитку особистості найбільше впливає середовище, в якій вона живе, навчається, працює. Тому сьогодні для закладів освіти важливою актуальною проблемою є створення такого високотехнологічного інформаційно-комунікаційного навчально-наукового середовища, в якому учень (слухач) перебуває щодня в процесі всього періоду навчання та, який має відповідати потребам інформаційної суспільства, сучасному стану розвитку науки і техніки, світовим освітнім стандартам і сприяння формуванню інформаційно-комунікаційних компетентностей всіх учасників освітнього процесу від професора до студента. [2]

Одним із засобів інформаційно-комунікаційних технологій, що відповідає зазначеним умовам, є система еFront, яка є вільно поширюваною системою управління навчальним контентом. Такі системи дають змогу організовувати, активувати та здійснювати навчання на всіх етапах підвищення кваліфікації фахівців, що безумовно необхідно підчас впровадження технологій змішаного навчання в освітній процес.

[1] Дистанційна освіта // Інформаційно-аналітичний портал про вищу освіту в Україні та за кордоном [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vnz.org.ua/dystantsijna-osvita/pro .

[2] Триус Ю. В. Використання вільно-поширюваного ПЗ для створення систем управління навчальним процесом у ВНЗ / Триус Ю. В., Герасименко І. В. // FOSS Lviv 2012, 26-28 квітня 2012 року — Львів, 2012 — С. 136-139.

eFront – одна з систем дистанційного навчання та розробки навчального контенту. Окремі елементи цієї системи, інтегровані в єдине ціле, дають можливість формувати навчальний контент (організаційні, методичні, дидактичні та навчальні матеріали); здійснювати керування користувачами; організувати спілкування користувачів у форумах, чатах або листуванні; виконувати навчальні проекти; проводити тестування; здійснювати опитування; створювати глосарії тощо. eFront дає можливість також автоматично проводити аналіз навчальної діяльності користувачів (викладачів та осіб, які навчаються).

Далі докладніше розглянуто окремі особливості роботи в віртуальному навчальному середовищі Efront для слухачів курсів підвищення кваліфікації, що навчаються в ДВНЗ «Університет менеджменту освіти».

Вхід до системи

Увійти в систему eFront Університету управління освіти можна за допомогою будь-якої браузера (Google Chrome, Opera, Internet Explorer тощо), виконавши завантаження певних Веб-сайтів і Веб-сторінок. Існує декілька способів входу в систему.

І спосіб

• в відкритому браузері завантажити сайт ДВНЗ «Університет менеджменту освіти», адреса: umo . Еда . ua (рис. 2.1, елемент 1);
• перейти на сайт до пункту меню « СЛУХАЧАМ » (рис 2.1, елемент 2);
• в вертикальному меню ліворуч активізують пункт « ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ » (рис 2.1, елемент 3);
• після відкриття спадаючого меню « ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ », необхідно активізувати його пункт « Web- середовища » (рис 2.2.);
• в переліку, яка відкриється нижче (рис 2.3), необхідно обрати пункт з названням кафедри, до якої прикріплено ваша навчальна група або вас як слухача за індивідуальним графіком для проходження підвищення кваліфікації (рис 2.3, елемент А);
• Рис. 2.1. Сторінка Веб-сайту ДВНЗ «УМО» в браузері Google Chrome

Ліворуч у вікні браузера з’явиться блок для авторизації в системі (рис 2.5). Для продовження роботи потрібно або ввести зареєстрований раніше логін і пароль, або пройти процедуру реєстрації.

Реєстрація нового користувача

Говорячи про реєстрацію, необхідно спочатку зупинитися на можливих рівнях доступу користувачів, які існують в системі eFront. Система має три типи користувачів: студент, викладач та адміністратор. Можливості кожного з типів користувачів наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Можливості користувача системи eFront

Для реєстрації нового користувача в системі потрібно створити обліковий запис нового користувача. Для цього натисніть посилання « Зареєструватися » (рис 2.6) і заповніть анкету нового користувача, яка відкриється автоматично (рис 2.7).

Будьте уважні під час реєстрації: укажіть собі ім’я та пароль, ім’я та прізвище вкажіть латиницею, введіть реально працюючу адресу електронної пошти.

Реєструючись, кожен учасник освітнього процесу автоматично отримує статус студента. Після цього адміністратор може змінити права кожного користувача відповідно до його статусу.

Якщо реєстрація відбулася успішно, то ви автоматично потрапляєте на головну сторінку користувача (рис 2.8). У верхній центральній частині вікна буде відповідне повідомлення про успішну реєстрацію: ” Ваша реєстрація успішно завершена ” (рис 2.8, елемент 1). Але водночас у центрі вікна з’явиться повідомлення « У вас немає занять або курсів » (рис 2.8, елемент 2).

наданий вам ключ і натиснути кнопку «Виконати» (рис 2.9, елемент В).

Якщо ви правильно ввели ключ групи, то вгорі на центральній частині головної сторінки користувача з’явиться відповідне напис « Ви успішно додано до групи » (рис 2.10, елемент А) та у фреймі « Мої курси » з’явиться прізвище, ім’я та по батькові куратора-тьютора (рис 2.10, елемент В) навчальної групи, до якої ви приєдналися, а нижче перелік всіх курсів, до яких отримано доступ (рис 2.10, елемент С). Зазвичай це курс, який відповідає назві категорії, за якою ви підвищуєте кваліфікацію, а також можуть бути додаткові курси, наприклад, «Пробне тестування».

Реєстрація на певне заняття та навчальний курс здійснюється один раз для кожного користувача. Так само, як і реєстрацію в системі, ця процедура повторювати більше не потрібно.

Тепер, зайшовши з стартової сторінки платформи за власним іменем і паролем, ви потраплятимете на головну сторінку системи користувача (рис 2.11). Ліворуч на панелі керування перша закладка називається «Заняття». У ній ви можете спостерігати посилання «Мої курси». Натиснувши на це посилання, ви

Можна бачити в центральній частині вікна перелік курсів та занять, до яких у вас є доступ, тобто тих, на яких ви зареєстровані.

Для переходу до потрібного навчального курсу необхідно натиснути на його назву, тобто назву категорії за якою ви підвищуєте кваліфікацію, це одна з пунктів елемента С на рис. 2.10.

Відкриється головна сторінка (рис 2.12) електронного навчального курсу (віртуального навчального середовища) навчальної групи, до якої ви приєднані.

Робота з елементами електронного навчального курсу

Почнемо знайомство з віртуальним навчальним середовищем в системі eFront. Перейшовши до обраного курсу, ви потрапляєте на головну сторінку електронного навчального курсу (рис 2.12). Ліворуч був розташований сірий фрейм,

який містить коротку інформацію про користувача (аватар, прізвище та ініціали, логін) та панель керування (меню) (див. рис 2.13). Цей фрейм можна тимчасово сховати за межі екрану або показати в разі необхідності. Керування ним здійснюється за допомогу елемента (кнопки) виде синьої Збирається Стрілка ⟩ або

⟨Вгорі праворуч від аватари, яка дає змогу показати або приховати фрейм з панелі керування.

Сама панель керування (рис 2.13) має декілька закладок:

еталонні елементи закладок та їх функції ми розглянемо нижче.

Центральна частина головної сторінки навчального курсу містить окремі фрейми з розділами (рис 2.15): «Властивості», «Матеріали», «Оголошення», «Календар», «Проекти», «Нові повідомлення на форумі», «Нові непрочитані особисті повідомлення» , “Загальні файли”, “Останні коментарі” та інші.

Увага !!! Не обов’язково всі розділи будуть у вашому навчальному середовищі (курсі). Також можуть бути й інші навчальні розділи.

Є один з фреймів, який буде присутній обов’язково в будь-якому навчальному курсі. Він завжди розташований у верхній частині вікна браузера та визначає поточну місце розташування користувача в курсі (рис 2.16).

Даний фейм є інтерактивним провідником у навчальному курсі, тому з його допомогою користувач може легко повернутися до попереднього елемента курсу. Для повернення на головну сторінку навчального курсу достатньо натиснути на назву курсу (у нашому випадку вона збігається з назвою категорії підвищення кваліфікації), наприклад на рис. 2.16 це «Науково-педагогічні працівники ВНЗ ІІІ-ІV р.а. … ». Наявність такої провідники значно полегшує навігацію в навчальному курсі для користувачів.

У фреймі «Матеріал» зібрані основні навчальні, дидактичні та методичні матеріали та завдання для самостійної роботи слухача на дистанційній стадії, перелік літератури тощо. Всі матеріали курсу структуровані в дерево змісту.

Окремі пункти дерева змісту можуть мати початок рядка позначення «+». Така позначка свідчить про те, що пункт змісту містить певні підпункти. Вони відображаються в дереві змісту при натисканні на позначку «+», з позначення змінюється на «-». Для зняття підпунктів дерева вмісту окремого пункту необхідно натиснути на позначку «-» перед ним.

Натиснувши на назву окремого пункту або підпункту дерева змісту, завантажимо матеріали вибраної теми заняття. Це може бути текстовий контент, презентація, посилання на інші ресурси, аудіо- або відеоматеріали тощо. Наповнення тем контентом здійснює куратор-тютор навчальної групи, а розробка контенту для електронного навчального курсу займається розробником теми навчального заняття, її автор. В окремих випадках обидві функції здійснює хтось один.

При завантаженні матеріалів обраної теми заняття панель керування ховається, дерево матеріалів курсу переміщується у верхній правий кут до фрейму «Матеріал заняття», а під ним з’являються два фрейми «Успіх на занятті» та «Операції з модулями» (рис 2.17) . Щоб перейти на іншу тему заняття користувача, достатньо натиснути на її назву в дереві змісту

Після ознайомлення з матеріалом теми та засвоєння її змісту потрібно це зазначити. Для цього внизу фрейма під викладом матеріалу є кнопка «Відмітити блок як виконаний». Це, так званий «прапорець», після натискання він перетворюється у кнопку з протилежним значенням: «Відмітити блок як не виконаний». Інформація буде врахована системою та відобразиться у фреймі «Успішність на занятті» збільшенням або зменшенням відсотків.

Увага!!! До відсотка успішності включаються також результати тестування і виконання проектів. Тобто всі види робіт, заплановані в навчальному курсі.

Ваша відмітка матеріалу як виконаного дає змогу системі слідкувати за відсотком пройденого матеріалу. Відмітка про виконання не є незворотною. Якщо у вас є сумніви щодо опанування вказаного матеріалу, то можна натиснути на кнопку «Відмітити блок як не виконаний».

Ліворуч та праворуч від цього прапорця знаходяться кнопки, що дають змогу переглянути матеріали відповідно попередньої та наступної тем заняття.

У фреймі «Операції з модулями» представлено перелік можливих операцій з матеріалами (див. рис. 2.17). Набір дозволених вам операцій може різнитися в різних курсах. Їх перелік встановлює куратор-тьютор, який наповнює електронний навчальний курс та супроводжує процес навчання на дистанційному етапі.

Найбільш часто присутні операції: «Друкувати модуль», «Додати коментар», «Відкрити блок у вспливаючому вікні». Найцікавішою для користувача є операція «Додати коментар». Вона надає можливість викладачу та куратору-тьютору отримати зворотний зв’язок зі слухачем, який вивчає матеріали. У процесі їх вивчення можуть з’являтися запитання та інші коментарі, які варто заносити саме тут. Кожний власний коментар потім можна переглянути, виправити, або видалити.

У верхній частині фрейму з матеріалом до теми є ряд інструментів для роботи з цим

матеріалом (рис. 2.16, 2.18). За допомогою кнопки у вигляді синьої стрілки можна звернути праву панель із деревоподібною структурою курсу та іншими розділами. Кнопка із синьою літерою і на білому фоні дає можливість переглянути інформацію про урок. Кнопка у вигляді сторінки із зеленим плюсом – для додання коментаря. Закладка із зеленим плюсом дасть змогу додати цю сторінку у закладки, а кнопка у вигляді малюночка із закладками – показати перелік усіх сторінок, на які ви зробили закладки. Меню закладок дасть змогу пересуватися між відміченими сторінками. Для цього достатньо лише клікнути на тому чи іншому надписі у цьому вікні.

Для перевірки результатів роботи з вивчення матеріалів певного модуля або модулів у цій системі є можливість проводити тестування.

Про обов’язковість проходження тестування вам повідомить ваш куратор-тьютор на інструктивно-методичному занятті. Для того, щоб перейти до тестування необхідно обрати відповідне посилання (рис. 2.19).

Відкриється фрейм з інформацією про параметри тесту (рис. 2.20). Після ознайомлення з інформацією потрібно натиснути кнопку «Розпочати тест». Тест буде запущено.

Система eFront дає змогу створювати запитання семи різних форматів. Коротко познайомимося з ними.

Якщо у завданні пропонується як відповідь вибір радіокнопки (круглі), то це тестове завдання на вибір однієї правильної відповіді з усіх можливих (рис. 2.21).

Якщо у завданні пропонується як відповідь вибір прапорців, то це тестове завдання на вибір кількох правильних відповідей з усіх можливих (рис. 2.22).

Якщо у завданні пропонується як відповідь порожні поля всередині тестового завдання, то це тестове завдання на введення очікуваних символів або слів у проміжки, визначені полями для вводу (рис. 2.23)

Якщо у завданні пропонується як відповідь вибір радіокнопки True або False, то це тестове завдання на вибір однієї правильної відповіді з двох (правда, або не правда) (рис. 2.24)

Якщо у завданні пропонується як відповідь велике текстове поле, то це тестове завдання на введення власного варіанту відповіді (відкрите запитання). Відповісти на таке запитання можна завантаживши файл (рис. 2.25)

Якщо у завданні пропонується як відповідь набір даних, розміщених на сірих прямокутниках, то це тестове завдання на співставлення і вам потрібно перетягнути менші сірі прямокутники з даними на більші сірі прямокутники так, щоб утворились правильні пари (рис. 2.26)

Якщо у завданні пропонується як відповідь вибір варіантів із закладок, то це тестове завдання на зіставлення і потрібно утворити правильні пари даних (рис. 2.27)

Крім того, завдання можуть містити пояснення до їх виконання.

По завершенні роботи із тестом потрібно відправити його на перевірку, натиснувши кнопку «Відповісти».

Після відправки результатів, через кілька секунд на екрані з’явиться звіт про проходження тесту. Залежно від налаштування викладачем, він може бути у короткій, або повній формі. Коротка форма покаже лише відсоток виконання завдань, тоді як повна – правильну відповідь на кожне тестове завдання.

Необхідно також враховувати, що всі типи запитань система перевірити самостійно не в змозі. Відкриті запитання перевіряються викладачами. Таким чином, остаточний бал виставляється тільки після перевірки вчителем і ви можете дивитись, отримавши більший бал, ніж побачили на екрані відразу після тестування.

Успіх проходження тесту позначається також значком у вигляді зеленого прапорця поруч із значком олівця в назві тесту.

Якщо викладач, який створив тест, дозволив пройти тест більше, ніж один раз, то зверху над результатами тестування ви можете побачити посилання «Повторити тест». Натиснувши на нього, можна пройти тест ще раз.

Вивчаємо робочі інструменти

Закладка «Інструменти»

Розглянемо докладніше, які можливості надають окремі підпункти закладки «Інструменти». Подовільно ознайомтеся з панеллю керування. Розглянемо зміст закладки «Інструменти» (рис 2.28).

На вкладці « Мої налаштування » у розділі «Мої налаштування» Вейт можу за необхідності змініть Власний пароля для входу в систему , виправити імего то прізвище введені вами, Изменить адреса Електронної пошта, Изменить РОбочий мова систем та Профіль користувача). Если ви вносили якісь Зміни, їх Збереження для на сервері та патенти обов’язково натіснуті ЇЇ підпункт « особістів інформація » надає доступ до особістої информации про користувача системи. Інформацая зберігається тут на трьохлі вкладки: «Панель управління», «Мій обліковій запис» той «Мій статус навчання» (. Див рис 2,29.). Вкладка « Мій обліковий запис» дає змогу змінювати особисті дані, вказані при реєстрації у системі, та додати інші, які при реєстрації не є обов’язковими. Така вкладка містить дві додаткові вкладки «Мої налаштування» та «Додаткові облікові записи».

кнопка «Виконати». Інакше зміни не збережені.

Для Збереження зміна необходимо натіснутіте кнопку в кінці розділа «Застосуваті Зміни профілю» .У розділі « Мій Профіль » Вейт може внести короткий опис про себе (щоб нада більші информации свого куратор-тьютор, например, Який навчальний заклад ви представляй той як посаду обіймайте , яка коло ваших інтересів тощо); установити своє фото як аватар для покращення наочності при спілкуванні з іншими користувачами системи (слухачами навчальної групи, куратором-тьютором, іншими викладачами тощо). Для вибору файлу, який ви хочете використовувати як аватар, потрібно в рядку «Файл зображення» натиснути відповідну кнопку «Вибрати файл». Відкриється вікно з деревом файлів комп’ютера. Вам залишається знайти у ваших теках файл з вашим фото, який ви хотіли б використовувати як аватар (рис 2.30), та натиснути кнопку «Відкрити».

Пункт « Календар » закладки «Інструменти» дає змогу переглянути заплановані події, які мають відбутися під час роботи з електронним навчальним курсом на дистанційній стадії підвищення кваліфікації (рис 2.31). Події можна переглянути за поточний день, за поточний тиждень, за поточний місяць і за весь період роботи. Ваші права слухача (студента) обмежені в системі, тому ви не можете внести зміни до цього розділу.

Пункт « Звіти » закладки «Інструменти» дає змогу користувачеві системи отримати звіти (статистику) за категоріями: заняття, курс та докладну інформацію за всіма видами робіт, запланованими на дистанційному етапі (рис 2.32). Інформація про проходження навчальних курсів та занять відображається у вигляді відсотків виконання. Кожен з цих звітів може бути експортований у вигляді таблиці Excel, або в PDF форматі.

У пункті «Форум» закладки «Інструменти» міститься перелік всіх форумів, до яких у вас є доступ. Залежно від способу входу (із заняття або поза будь-яким заняттям) на екрані буде відображено список усіх форумів (навіть для інших навчальних груп кафедри), чи лише список форумів, які належать до цього заняття. Для роботи з певним форумом необхідно клікнути на його назві (див. рис. 2.33)

до якого потрібно буде ввести назву повідомлення (якщо воно нове) та сам зміст повідомлення у поле «Тіло». Якщо ви бажаєте відформатувати текст повідомлення, то потрібно виділити необхідну частину тексту та скористатися кнопками для форматування, які знаходяться на панелі нижче вікна повідомлення. Після цього для передачі вашого повідомлення до форуму необхідно натиснути кнопку «Виконати». Усі повідомлення будуть згруповані в конкретній темі.

У розділі «Форум» можливо також проводити опитування (рис. 2.35).

Опитування фактично являє собою голосування з певного питання, у якому користувачі можуть обрати лише один варіант відповіді з кількох можливих. Для участі в опитуванні потрібно клікнути на його назву, обрати один із варіантів за допомогою відповідної радіокнопки та натиснути кнопку «Голосувати» (рис. 2.36).

У діалоговому вікні, яке з’явилось (рис. 2.37) потрібно задати властивості опитування: ввести назву нового опитування; ввести запитання в поле «Тіло»; вказати терміни його проведення та внести варіанти відповідей у комірки, що знаходяться нижче. Якщо їх недостатньо, ви можете клікнути на посиланні «Додати варіант», що додасть ще один рядок для заповнення. Кнопка «Виконати» дасть змогу запустити опитування на виконання

Для створення нового повідомлення потрібно натиснути посилання . Відкриється форма для створення нового листа (повідомлення) (рис. 2.39). Якщо вам відомий логін або Прізвище користувача системи, то можете набрати їх у полі «Одержувачі». У випадку знаходження збігу, система видасть список збігів, з яких можна обрати необхідного користувача. Якщо ви бажаєте відправити повідомлення кільком користувачам, необхідно їхні імена та логіни розділяти знаком «;».

Якщо ви бажаєте відправити повідомлення, але не знаєте логіна, або прізвища користувача, у полі «Одержувачі» наберіть знак «%» – система видасть вам список усіх зареєстрованих у системі користувачів (рис. 2.40), з якого можна буде обрати необхідного вам користувача.

Для відправки листа необхідно натиснути кнопку «Відправити повідомлення». Текст листа може містити тему повідомлення, яке друкується у відповідній полі «Тема», текст самого повідомлення, який вноситься в поле «Тіло» (його можна форматувати за допомогою відповідних кнопок, розташованих під полем Для закріплення раніше створеної файл необхідно натиснути кнопку «Вибрати файл» і вибрати файл у вікні, що відкривається додатково.

Закладка «Чат»

Вікно чату має набір інструментів для управління. Двонаправленою стрілкою синього кольору можна змінити розмір шрифту в чаті, кнопка з зображенням двох людей дає змогу дізнатись, хто з зареєстрованих слухачів тепер підключений до цього чату, Щоб перейти в чат, необхідно натиснути на цю закладку в панелі управління, що знаходиться ліворуч. Якщо зайти до чату до того, як було обрано якийсь курс навчання, ви потрапте до головного каналу загальної системи eFront. Якщо зайти з якогось уроку, то потрапите до каналу спілкування, який відкриває саме для цього уроку. Щоб перейти від одного каналу до іншого, потрібно скористатися відповідним списком у верхній частині (див. Рис 2.41).

кнопка у вигляді конверту допомагає створити повідомлення для користувачів (аналогічне до «Повідомлення» на вкладці «Інструменти»), кнопка у вигляді зеленої стрілки з коробочки дозволяє експортувати текст бесід, що проводилися в чатах. У цьому діалоговому вікні можна встановити період часу, за який потрібно отримати текст, після чого його можна переглянути або експортувати як текстовий файл. За допомогою кнопки у вигляді зеленого «+» можна створити новий канал загального чату. Для створення такого каналу достатньо ввести його назву та натиснути кнопку «Створити» (Не варто занадто часто створювати нові канали).

Закладка «Користувачі в системі»

За допомогою цього закладки ви можете переглянути список користувачів, які на даний момент використовують платформу (рис 2.42).

Діалогове вікно відправлення повідомлення збігається з діалоговим вікном для створення нового повідомлення (рис 2.39). Але адреса вказаної особи відразу ж буде розміщена в полі «Одержувачі». Натиснувши на ім’я користувача в відкритому списку, можна досить швидко надіслати йому особисту повідомлення (лист). Для цього достатньо в діалоговому вікні, яке відкриється при натисканні на прізвище (рис 2.43), натиснути посилання «Відправити повідомлення».

• ефективно взаємодіяти з усіма учасниками освітнього процесу, використовуючи різні інструменти для спілкування;
• виявляти рівень навчальних досягнень, й не лише шляхом тестування;
• проводити аналіз навчальних досягнень осіб, які навчаються.

Ці можливості використовуються для організації та здійснення освітнього процесу за очно-дистанційною і дистанційною формами та запровадження технологій змішаного навчання.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Назвіть основні дані, які необхідно знати для роботи у віртуальному навчальному середовищі.
2. Поясніть який браузер є найбільш оптимальним для роботи з платформою eFront?
3. Перелічіть основні форми спілкування слухачів під час дистанційного етапу підвищення кваліфікації у віртуальному навчальному середовищі.
4. Назвіть основні принципи організації спілкування у форумі, у чаті. В чому різниця між цими формами спілкування?
5. Візьміть участь у форумі, організованому для знайомства слухачів навчальної групи (тема форуму «Знайомство»).
6. Створіть власну анкету для опитування, проведіть опитування серед слухачів вашої групи та проаналізуйте його результати. Зробіть висновки.
7. Створіть та надішліть особисте повідомлення для куратора-тьютора вашої групи.
8. Пройдіть пробне тестування.
9. З якою метою використовується тестування на дистанційному етапі навчання?

1. Укажіть основні переваги використання віртуального навчального середовища, побудованого на платформі дистанційного навчання під час керованої самостійної роботи слухачів.
2. У розділі «Мій профіль» внесіть короткий опис про себе та встановіть власне фото як аватар.
3. Опишіть алгоритм отримання доступу до навчальних матеріалів у віртуальному навчальному середовищі на платформі eFront.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Антощук С.В. Основи практичної роботи в системі управління навчальними ресурсами eFront (інструкція для слухачів курсів підвищення кваліфікації) / С.В. Антощук // Метод. рек. – К.: ДВНЗ УМО НАПН України, 2017. – 24 с.
2. Антощук С.В. Основи організації дистанційного навчання в післядипломній педагогічній освіті: наук. посіб. /С.В.Антощук, В.О.Гравіт. – Суми.: НІКО, 2015. – 180 с.
3. Теория и практика дистанционного обучения: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений /Е.С.Полат, М.Ю.Бухаркина, М.В.Моисеева; Под ред. Е.С.Полат. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. 416 с.
4. Ляхоцька Л.Л. Самостійна робота слухачів курсів підвищення кваліфікації за очно-дистанційною формою навчання // Розвиток післядипломної педагогічної освіти в Україні: стан, проблеми, перспективи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. 26–27 березня 2008 р. – К., 2008. – С. 158–165.

Допоміжна:

1. https://www.efrontlearning.com/features
2. БурдюковаЕ. В. Инструкция по работе в системе LMS efront. – Режим доступу: https://economics.hse.ru/data/2013/05/31/1284738939/Инструкция по работе LMS.pdf

1. Положення про організацію очно-дистанційного підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти / За заг. ред. В.В.Олійника. – К.: ЦІППО, 2005. – 40 с

.

2.2. Застосування сервісів Office 365 в технології змішаного навчання

С. П. Касьян

Сучасні цивілізаційні процеси характеризуються глобалізаційними тенденціями в усіх сферах діяльності людини. Одним із напрямів таких процесів є формування глобального інформаційного суспільства це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає в тому, що суспільство визнає інформацію найважливішим ресурсом, а інформаційний сектор економіки є одним із прибуткових засобів наповнення бюджету.

Інформатизація усіх сфер діяльності суспільства сприяє не тільки прискоренню науково-технічного прогресу, а і безпосередньо впливає на розвиток інформаційного середовища соціуму, що формує інформаційне поле інтелектуальної діяльності людини.

Інформатизація освіти в цих умовах набула рис обов’язковості використання в освітньому процесі, наукових дослідженнях та використання сучасних технологій, орієнтованих на реалізацію психолого-педагогічних цілей навчання.

Система змішаного навчання базується, насамперед, на використанні технологій сучасного інформаційного суспільства яка в останній час швидко поширюэться, надає можливість тим, хто навчається самостійно, вибирати траєкторію навчання та керувати своїм часом, місцем, шляхом і темпом навчання в освітньому процесі, одночасно використовуючи й інші форми навчання.

Система змішаного навчання дає змогу впроваджувати інтерактивні технології викладання матеріалу підвищувати кваліфікацію або здобувати повноцінну вищу освіту і має такі переваги як: індивідуалізація навчання; можливість саморозвитку, самостійного навчання; мотивація слухачів (студентів), виникнення відчуття успіху; збільшення кількості матеріалів; охоплення великої кількості учасників навчання; економія матеріальних ресурсів; опанування нових технологій інтерактивного навчання тощо.

В останній час багато навчальних закладів почали використовувати сервіси Office 365 для навчальних закладів – це набір служб, який дає змогу працювати разом над навчальними матеріалами та надавати до них спільний доступ. Сервіси Office 365 є безкоштовними для викладачів, які зараз працюють у навчальних закладах, а також для студентів, які в цих закладах навчаються. Ця служба містить такі компоненти: Office Online (Word, PowerPoint, Excel і OneNote), необмежене сховище OneDrive, Yammer та сайти SharePoint. Враховуючи те, що Office 365 є хмарною технологією, яка не потребує спеціального налаштування комп’ютерів та додаткового обладнання для його використання, він дуже зручний для застосування в навчальних закладах, особливо при змішаному навчанні.

Початок роботи.

Далі ми розглянемо практичні приклади використання сервісів Office 365 для організації навчання.

Перш ніж перейти до самого навчання необхідно організувати колективну роботу за ролями в Office 365.

Для того щоб розпочати освітній процес з використанням сервісів Office 365 необхідно щоб обидві сторони і ті хто навчає і ті хто навчаються пройшли певну підготовку до роботи з використанням цих сервісів.

Група Office 365 дає змогу ефективніше адмініструвати, наповнювати контентом, підтримувати хід навчання, але все це передбачає злагоджену роботу всіх елементів конкретного навчального процесу.

Робота з файлами в бібліотеці сайту групи Office 365.

На поточний момент в групі Office 365 доступні:

– Розмови (групові розмови) автоматична розсилка листів усім учасникам групи, є можливість відправити широкомовне повідомлення всім користувачам, зазначеним в рядку «Кому». Одночасно члени групи отримують копію в папці «Вхідні».

– Файли (сайт SharePoint групи) містять фактично бібліотеку документів сайту SharePoint з можливістю для користувача настройки подання бібліотеки, додавання, крім основних типів файлів, (документ Word, книга Excel, презентація PowerPoint, записна книжка OneNote) посилань. Доступ до бібліотеки залишається загальним. При підписці на сайт групи він відображається на головній сторінці SharePoint в розділі «Підписка». – Календар, в календарі групи створюються події календаря (в тому числі, і Skype-наради) і електронні повідомлення конкретним користувачам.

– Блокнот OneNote Online, призначений для колективної роботи групи (в записнику є попередня інформація щодо організації навчання).

– Планувальник (Planner). За допомогою планувальника в групі візуально можна довести до всіх учасників навчального процесу інформацію про хід навчання в групі. Постановкою завдань може займатися як викладач, так і сам слухач (студент) або інші учасники колективної роботи в групі.

Можливості під час організації навчального процесу в групі Office 365

Традиційні розмови (з налаштованим поданням) в групі, колективна записна книжка, календар групи дають можливість формувати навчальні завдання членам групи за допомогою «Планувальника», одночасно кожен член групи може створити свою індивідуальну траєкторію навчання.

OneDrive групи для зберігання файлів окрім традиційних можливостей має додаткові:

налаштування і збереження подання бібліотеки документів SharePoint;

публікація посилань;

швидка зміна метаданих;

управління доступом зовнішніх користувачів до файлів бібліотеки;

додавання фактично сайту групи в обране і доступом до нього з домашньої сторінки SharePoint.

На базі OneNote Online («Блокнот») можна розгорнути взаємодію співтовариства навчання.

Інтеграція сервісів дозволяє організувати ефективне навчання за допомогою посилань на різноманітні ресурси (як зовнішніх, так і з Office 365 навчального закладу).

Сайт групи.

У спільній роботі в SharePoint використовуються сайти робочих груп. Тут учасники групи отримують необхідну інформацію і додатки, діляться файлами в бібліотеці або в списку сайту і спілкуються з колегами.

У даний час об’єднані можливості сайтів SharePoint і груп Office 365. Тепер у кожної групи є власний сайт («Файли), а у кожного сайту всі переваги груп і просте управління членством для служб Office 365, зокрема, всі учасники групи Office 365 мають всі права на управління вмістом бібліотеки.

Кожна група отримує сучасну домашню сторінку з можливістю створювати додаткові сторінки, такі, як бібліотека документів і списки.

Для зовнішніх користувачів права доступу керовані. Можливість додавання в бібліотеку полів, наприклад, текстових, дає можливість написати коротку методичну інформацію викладачеві або примітки учасників групи.

Крім цього, є можливість:

• створити файли;
• додати файли і папки (така можливість підтримується в нових версіях браузерів);
• провести швидке редагування записів в полях;
• можна синхронізувати бібліотеку з OneDrive для бізнесу на персональному пристрої і використовувати можливість автономного навчання;
• сповіщення можна налаштувати таким чином, що вам буде доступна автоматично інформація про будь-які зміни в бібліотеці;
• подання бібліотеки можна змінити або налаштувати зручним для навчання чином.

Список учасників у правому верхньому куті вікна сайту групи дає змогу зв’язатися персонально з кожним з учасників групи або переглянути інформацію в Delve окремого учасника групи на предмет використання ресурсів Office 365.

Тут можна підписатися на сайт групи і отримати доступ до нього з домашньої сторінки SharePoint або повернутися до групових бесід та інших функцій.

Кнопка «Інформація» дає можливість отримати службову інформацію про окремі елементи бібліотеки і діяльність користувачів.

Схематично основні можливості бібліотеки сайту групи розглянуті на рисунку нижче.

В Office 365 всі учасники групи мають всі права на управління вмістом бібліотеки за замовчуванням, але викладач може ввести обмеження, наприклад, можливо тільки читання інформації з бібліотеки. Розміщуючи контент (файли, посилання) в бібліотеці, викладач може закріпити посилання (файл) у верхній частині бібліотеки, щоб користувачі звернули на нього увагу, наімовірніше це буде завдання, посилання на основний вебінар тощо.

Зупинимося на особливостях роботи з файлами бібліотеки (наповненні бібліотеки навчальним контентом).

Додаткові можливості бібліотеки OneDrive:

1. Усередині бібліотеки легко перемістити або скопіювати файл.
2. Ім’я можна перейменувати, налаштувати журнал версій, створити оповіщення для елементів бібліотеки.
3. Елементи бібліотеки можна видалити, в такому випадку з видаленими елементами можна ознайомитись у лівій панелі навігації «Кошик». У його відображена ім’я користувача, який вилучив елемент бібліотеки.
4. Всі дії користувачів («Останні дії») з вмістом бібліотеки фіксуються та доступні в області відомостей.
5. Якщо в правому верхньому куті вікна підписатися на бібліотеку («Оформлена підписка»), то вона буде доступна з домашньої сторінки SharePoint.

Додавання текстових полів до бібліотеки дає змогу написати коротку методологічну інформацію для членів команди для кожного елемента бібліотеки. Наприклад, нам потрібно підібрати матеріал для онлайн-семінару.

Для цього необхідно:

1. Створити Word Online документ (файл), наприклад, «Завдання».
2. Закріпити файл у верхній частині бібліотеки.
3. Додати методичні матеріали до папки та файли (пояснення). Для цього у поданні бібліотеки список натисніть +. Можна дати нове ім’я стовпця.
4. Присвоїти ім’я для нового стовпця, наприклад, «Роз’яснення».
5. В режимі швидкого редагування бібліотеками внести інформацію в нове поле для кожного елемента і натиснути кнопку «Готово» (див. рис. нижче).

Управління поданням бібліотеки

Управління поданням бібліотеки SharePoint дає змогу викладачеві, як мінімум, змінити ім’я і встановити дозволи власникам, відвідувачам і учасникам групи на

• повний доступ,
• проектування,
• зміну,
• спільну робота
• і читання.

Якщо необхідно використовувати більшу кількість додатків сайту, то доцільно створити для цілей навчання сайт SharePoint.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які сервіси доступні в групі Office 365?
2. Створить групу Office 365 для роботи у спільному просторі та співпраці.

1. З якою метою використовується сервіс OneDrive групи?
2. Можливості сайту робочих груп в SharePoint?
3. Підпишіться на сайт групи в SharePoint

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Бебик В.М Глобальне інформаційне суспільство: поняття, структура, комунікації, Інформація і право №1(1)/2011 с. 41. – 49.
2. Литвинова С. Г. Хмарні сервіси Office 365 : навч. посіб. / С. Г. Литвинова, О. М. Спірін, Л. П. Анікіна. – Київ. : Компринт, 2015. – 170 c.

Допоміжна:

1. Литвинова С.Г. Поняття та основні характеристики хмаро орієнтованого навчального середовища середньої школи [Електронний ресурс] / С.Г. Литвинова // Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання. – 2014. – №2 (40). – С. 26- Режим доступу: http://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/970/756#.U2aW6IF_vzA

2.3. Використання медіа інформаційних технологій у змішаному навчанні

В. В. Дивак

Дослідження форм та методів використання медіа-інформаційних технологій у змішаному навчанні в системі відкритої післядипломної освіти базується на об’єктивній закономірності розвитку та реформування освітніх систем та їх галузей, зокрема, галузі інформаційних та комунікаційних технологій, форм впровадження змісту освіти, що зумовлені національними, економічними, соціальними особливостями різних країн. З іншого боку, бурхливий розвиток технологій обумовив прискорення запровадження інновацій в навчальний процес, особливо це стосується різноманітних форм

інформаційного забезпечення навчального процесу, до яких відносять дистанційне навчання, засоби масової інформації, освітницьку проектну діяльність, інші форми, які потребують детального дослідження, узагальнення досвіду та визначення тенденцій розвитку освіти на сучасному етапі.

Для України, де відбувається реформування освіти, особливо важливим є швидкий розвиток інформаційних та комунікаційних технологій в галузі освіти. Важливо досліджувати такі положення, які пов’язані:

• з впливом використання засобів інформаційних і комунікаційних технологій в навчальний процес відкритої післядипломної освіти та його результати;
• визначенням загальних підходів до впровадження форм та методів використання медіа-інформаційних технологій у змішаному навчанні та надання відповідних рекомендацій.

Інформаційно-комунікаційні технології на основі систем телекомунікації (медіа інформаційні технології) у всьому світі визнані ключовими технологіями ХХІ століття. Інформатизація освіти є частиною цього глобального процесу, тому одним із пріоритетних напрямків Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2016 рік є оптимізація обсягів підготовки та перепідготовки кадрів з вищою освітою в контексті інноваційного розвитку національної економіки; надання державної підтримки для підготовки фахівців за напрямами, що стимулюють розвиток пріоритетних базових галузей економіки у форматі «наука-освіта-технології».

Питання впливу медіа на суспільство й особистість відображено в працях   Д. Бакінгема, Ж. Гоне, І. Дзялошинського, Дж. Лалла, М. Маклюена, Л. Селлерса; використання матеріалів засобів масового інформування досліджено у наукових працях Є. Міллера, Г. Онкович, В. Різуна, Н. Саєнко, В. Усатої, О. Федорова та ін.. Різним питанням медіатехнологій і медіаосвіти, присвячені дослідження   Л. Баженової, Е. Бондаренко, Б. Гершунського, В.Грошева та ін.. У працях зарубіжних учених У. Карлсона, Р. К’юби, Л. Мастермана, С. Мінккінена, Дж. Сіменса, К. Фон Файлітцена та ін.. розкривається специфіка

медіатехнологій, їх ключові аспекти. Теорії соціальних мереж досліджували А. Бейвлас,  С. Берковіц, П. Марсдеа, Дж. Морено, Б.Уеллман, Л. Фріман та ін.. Основи теорії електронного й безперервного навчання розкриті в працях Г.Велетсіаноса, О.Герасимчука, Дж. Сіменса та ін..; висвітлення актуальних проблем медіакультури, медіаосвіти, медіапедагогіки та медіапсихології представлено у роботах О. Боришпольця, Л. Найдьонової, О. Голубєвої, О. Волошенюка, В. Іванова, І. Фатєєва, О. Федорова та ін.

Актуальним викликом сьогодення є розробка змішаних освітніх технологій, які здатні модернізувати традиційні форми навчання з метою підвищення рівня навчального процесу в системі відкритої післядипломної освіти.

Останнім часом у освітян використовуються такі терміни: хмарні технології, електронне та дистанційне навчання, відкриті освітні ресурси, відкрите, змішане та мікро навчання.

Змішані підходи до навчання виявилися одними з найпопулярніших технологій сьогодення, тому що дозволяють скористатися гнучкістю і зручністю дистанційного курсу та перевагами традиційного класу.

Практика розвитку та використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіті демонструє тенденцію до зміни традиційних форм організації освітнього процесу в умовах інформаційного суспільства до більш сучасних і зручних, тобто медіа-інформаційних технологій, як одного з сучасних напрямків ІКТ (рис.1.)

Змінюється й зміст освіти, методики та дидактичні підходи. Основними сучасними світовими тенденціями розвитку медіа-інформаційних технологій в освіті є:

• створення єдиного освітнього простору;
• активне запровадження нов­­­их засобів та методів навчання, що орієнтовані на використання інформаційних технологій;
• синтез засобів та методів традиційного та комп’ютерного навчання;
• створення системи випереджаючої освіти.

Рис. 1. Вплив медіа інформаційних технологій на систему навчання

• виникнення нового напрямку діяльності викладача – розробка інформаційних технологій навчання та програмно-методичних комплексів; зміна змісту діяльності викладача: з «репродуктора» знань до розробника нової технології (що з одного боку, підвищує його творчу активність, а з іншого – потребує високого рівня технологічної та методичної підготовки).
• формування системи безперервного навчання як універсальної форми діяльності, що спрямована на постійний розвиток особистості протягом всього життя.

У 60-і роки ХХ століття в педагогіці провідних країн світу (Велика Британія, США, Австралія, Канада, Франція, Німеччина) сформувався специфічний напрям – медіаосвіта, покликана допомогти суб’єктам навчання адаптуватися у світі медіакультури, опанувати мову ЗМІ, навчатися аналізувати медіатексти. Нині медіаосвіта розглядається як напрям у сфері освіти, який

досліджує закономірності впливу засобів масової комунікації на особистість, вплив різних видів інформації на навчання й виховання суб’єктів навчання, а також їхню готовність застосовувати нові технічні засоби у практичній діяльності.

Неоднозначність взаємодії медіа та освіти  віддзеркалюється у складній системі понять. Зазвичай, не лише окремі наукові школи, а й учені-дослідники пропонують свої варіанти формулювання таких ключових понять, як «медіа освіта», «медіа культура», «медіа грамотність» . Розглядуваний термін походить від латинського medium (засіб зв’язку, посередник), media (засоби зв’язку, посередники). Сьогодні він синонімічно вживається у значенні засоби масової інформації (друковані видання, фото, радіо, телебачення, Інтернет, кіно тощо) [2].

В останні роки медіа-інформаційні технології, набули широкої популярності, зокрема і в Україні. Це пов’язано насамперед з глобалізацією освіти, появою високошвидкісного Інтернету, медіа-грамотністю користувачів (концепція впровадження медіа-освіти в Україні) яку схвалено постановою Президії Національної академії педагогічних наук України 20 травня 2010 року, протокол № 1-7/6-150 [5].

Під медіа-технологіями ми розуміємо частину освітнього процесу, спрямованого на формування в особистості медіа-культури, підготовку до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа.

На сьогоднішній день всі медіа-технології класифікують на традиційні й нові. До традиційних медіа відносять друковану продукцію, періодичні видання, радіо, звукозапис, кінематограф, телебачення; до електронних (нових) відео, мобільні телефони, CD, DVD, комп’ютер, Інтернет.

Грунтуючись на власному досвіді, можна запропонувати наступну класифікацію засобів медіа-освітніх технологій, застосування яких найбільш актуально у системі відкритої післядипломної освіти.

Ця класифікація включає такі групи засобів медіа-освітніх технологій як апаратні і програмні. До апаратних засобів медіа-освітніх технологій віднесемо:

1) основні: комп’ютер, мультимедіа-проектор, маніпулятори (миша, клавіатура та ін.), 2) додаткові: пристрої CD і DVD, відео плеєри, аудіо плеєри, відео-та аудіо-записуючі пристрої, акустичні системи. До програмних засобів, застосування яких є актуальним і доступним у викладанні природничо-математичних дисциплін, віднесемо мультимедійні програми і засоби створення мультимедійних медіа-продуктів. Мультимедійні програми включають: мультимедіа презентації, мультимедіа доповіді, електронні мультимедіа видання та мультимедійні Інтернет ресурси. До засобів створення мультимедійних продуктів віднесемо: програми створення і редагування презентацій, відео редактори, редактори зображень, звукові редактори, онлайнові аудіо і відео редактори, Інтернет платформи для створення і зберігання тестів, слайд-шоу, сайтів, блогів та електронних сторінок.

Сучасні викладачі повинні бути готові до застосування у своїй професійній діяльності таких засобів медіа-освітніх технологій: аудіо- (наприклад, Nero StartSmart, Adobe Audition, Sound Forge, WaveLab, Audacity, Wavosaur, GoldWave, MhWaveEdit) та відео редакторів (наприклад, Vegas Movie Studio HD Platinum, Windows Movie Maker, Pinnacle Studio, Adobe After Effects, Adobe Premiere, VirtualDub, Kdenlive, Kino, OpenShot Video Editor), редакторів презентацій (Power Point, Prezi) редакторів для створення 3D книги – FlipBook Maker Pro, а також онлайнових сервісів для створення і зберігання слайд-шоу Slidely, редагування аудіо- (Myna, Ringtonik) та відеоінформації (JayCut, One True Media, Movie Masher, Photobucket, Toufee).

Важливим чинником розвитку медіа-інформаційних технологій є можливість швидко змінюватися, оновлюватися і пристосовуватися до потреб користувачів, створення єдиного освітнього інформаційного простору як держави в цілому, так і регіонально з відкритим доступом до інформаційних ресурсів, а також перехід на електронне навчання в зв’язку з інтеграцією в єдиний європейський освітній простір.

Однією з найбільших переваг при використанні медіа-освітніх технологій у системі відкритої післядипломної освіти є активізація мотиваційно-

пізнавального моменту на занятті, коли слухачі курсів підвищення кваліфікації намагаються довести колегам і викладачеві свою компетентність щодо володіння комп’ютером. Також поєднання інформаційної складової з використання нестандартних підходів до проведення заняття (зокрема, ігрової форми) викликає значний емоційний ефект серед слухачів, що призводить до інтенсифікації навчального процесу. Безпосередньо для викладачів медіа технології допомагають краще оцінити здібності та знання індивіда, спонукають шукати нові, нетрадиційні форми та методи навчання, стимулюють його професійний ріст і подальше опанування комп’ютера. «Мінусом» їх впровадження може бути надмірне захоплення викладачами наочними ефектами на шкоду розвивальній складовій навчання, а також відсутність через об’єктивні чи суб’єктивні причини відповідного технічного та програмного забезпечення у слухачів та викладачів.

Використання медіа-інформаційних технологій (МІТ), як одного з напрямків ІКТ, не зводиться до простої заміни «паперових» носіїв інформації електронними, вони дають можливість поєднувати процеси вивчення, закріплення і контролю засвоєння навчального матеріалу, які за традиційного навчання частіше всього є розірваними.

Актуальність медіа-інформаційних освітніх технологій зумовлена тим, що вони вдосконалюють систему освіти і роблять ефективнішим навчальний процес.

Медіа-інформаційні технології не витісняють традиційні методи і прийоми, вони дозволяють наблизити методику навчання до вимог сьогодення. З цією метою здійснюється розширення використання в освітній галузі нових інформаційних освітніх технологій,  які базуються на сучасній комп’ютерній базі, нових інтерактивних методах: онлайн комп’ютерні навчальні програми, дистанційні засоби навчання, відео-конференції, вебінари, електронні підручники, онлайн діагностично-тестові системи, віртуальні лабораторні комплекси, експертні системи, бази даних, консультаційно-інформаційні системи, віртуальні світи.

Можна визначити дві групи тенденцій використання МІТ у системі відкритої післядипломної освіти: сформовані сучасні медіа-інформаційні технології та перспективні, які лише формуються – тенденції майбутнього.

Основні сучасні світові тенденції активізації аудиторної роботи за рахунок використання МІТ:

• розширення можливостей використання змішаного навчання (Blended Learning) за рахунок всебічного(як поза межами аудиторії, так і на аудиторних зайняттях) використання соціальних мереж та вебсервісів.
• активізація Backchannel (секретний, неофіційний або нерегулярний канал зв’язку) – інтерактивне спілкування під час аудиторних занять за допомогою смартфонів та ноутбуків, планшетів.
• використання мобільних засобів зв’язку. iPad та Alt-Tablets активно використовуються не тількі у дистанційній але й в аудиторній роботі.
• комплексне використання інтерактивних засобів навчання.
• gamification: використання фікційних ігор, симуляційта віртуальних світів.