НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ В СИСТЕМІ ВІДКРИТОЇ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Методичний посібник

УДК 378.046-021.68: 37.014.6                                       

Рецензенти:

Рябова З. В. , доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки, управління та адміністрування Навчально-наукового інституту менеджменту та психології ДВНЗ “Університет менеджменту освіти”;

Спірін О. М. , доктор педагогічних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту інформаційних технологій та засобів навчання Національної академії педагогічних наук України.

Науково-методичні основи впровадження технологій змішаного навчання в системі відкритої післядипломної освіти: методичний посібник / за заг. ред. С. П. Касьяна, В. В. Олійника, Л. Л. Ляхоцької; ДВНЗ «Ун-т менедж. освіти ». – Київ, 2018. – 312 с.

Редакційна колегія:

С. П. Касьян , канд. пед. наук, завідувач кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України;

Л. Л. Ляхоцька, канд. пед. наук, доцент, професор кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України;

С. В. Антощук, канд. пед. наук, доцент кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України

Т.І. Сябрук, методист вищої категорії кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України

Посібник є результатом етапу наукової роботи кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій на тему «Теоретичні та методичні основи впровадження технологій змішаного навчання в систему відкритої післядипломної освіти» РК № 0117U002382 (2017–2019 рр.). Оскільки впровадження змішаних технологій навчання в систему освіти сприяє підвищенню освітнього рівня закладів освіти, тому доцільно приділяти увагу цьому питанню на курсах підвищення кваліфікації у закладах післядипломної освіти, зокрема у закладах післядипломної педагогічної освіти. Змішані технології навчання є важливим доповненням до традиційних способів підвищення кваліфікації, що допомагають слухачам курсів, особливо на етапі керованої самостійної роботи (дистанційної форми), що потребує відповідної організації і дидактичного забезпечення.

Для керівників, науково-педагогічних та педагогічних кадрів освіти закладів післядипломної освіти, слухачів курсів підвищення кваліфікації та аспірантів.

І Рекомендовано Схвален до Друка вчений раді

Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти

Університету управління освіти НАПН України (протокол № 7 від 5 грудня 2017 р.)

© ДВНЗ «УМО» НАПН України, 2018.

процеси навчання і викладання, професійно-педагогічна діяльність, яка має відображати, узгоджувати цілі та цінності освіти, бути спрямованою на підготовку Люди нового типу – homo sinergiosus (тобто людини, яка спільно діє), homo spiritus (людини духовної) і homo faber (людини -творця, яка може змінити навколишній світ).

Спробуємо дати відповідь на дуже важливе питання: які інноваційні інструменти та проектування вимагають професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти у відкритому суспільстві?

Для цього необхідно зробити обґрунтування змісту та технологій професійного розвитку науково-педагогічних, педагогічних працівників та керівних кадрів освіти у варіативних освітніх моделях підвищення кваліфікації та інтеркурсійного періоду відповідно до сучасних викликів міжнародної наукової та освітньої діяльності, технологічності в галузі освіти та науки.

Нобелівський лауреат Альберт Гір порівнює відкриту суспільство, як і відкриту освіту, з відкритим вікном, через який чітко видно наше майбутнє, в якому доведеться жити, вчитися, працювати і діяти [1] .

На наше переконання, відкрита освіта – це набагато більше, ніж відчинені двері в навчальній аудиторії чи класі. Відкрита освіта в післядипломному просторі не дорівнює відкритому доступу до освітніх і навчальних матеріалів, не обмежується наданням усім охочим вільного доступу. Передусім, ідеться про розвиток освіти через відкриті технології освіти дорослих, відкритий контент і відкриті знання, прозорість системи, взаємоузгоджуваність усіх її компонентів, а також спільне створення, експериментування, роздуми, обмін та застосування накопичених ідей і знань, досвіду суб’єктів (про це детальніше див.[2][3][4][5].

[1] Воронкова В. Г. Інтернет як глобальна тенденція розвитку інформаційного суспільства / В. Г. Воронкова // Гілея: науковий вісник: зб. наук. пр. – К.: Вид-во УАН ТОВ НВП ВІР, 2015. – Вип. № 93(2). – С. 174–179.

[2]Кириченко М. О. Демократизація управління освітою як чинник зростання ролі правової компетентності керівників навчальних закладів / М. О. Кириченко // Вісник післядипломної освіти. – 2016. – Вип. 16. – С. 67–72. – URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vpo_2016_16_10

[3] Олійник В. В. Післядипломна освіта та безперервний професійний розвиток педагога в умовах реалізації Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки / В. В. Олійник // Науково-методичне забезпечення діяльності освітніх округів в умовах реформування освітньої галузі: темат. зб. пр. / за заг. ред.                   В. В. Олійника. – Рівне : ПП Лапсюк, 2012. – С. 3–13.

[4] Олійник В. Процес трансформації моделі lifelong learning в Україні / В. Олійник // Освіта для сучасності = Edukacja dla wspolczenosci: зб. наук. пр.: у 2 т. – Т. 2. – Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2015. – С. 215–224.

[5] Олійник В. В. Тенденції розвитку післядипломної педагогічної освіти в умовах трансформації суспільства / В. В. Олійник // Теорія та практика управління соціальними системами. – 2013. – № 1. – С. 56-66.

особистості, патріота з активною позицією, інноватора, здатного змінити навколишній світ. З керівника та єдиної джерела знань педагог перетворюється на коучи, фасилітатора, педагогів, модераторів в індивідуальній освітній траєкторії дитини. Довготермінова реформа нової української школи передбачає формування упродовж 2019-2022 рр. нової системи підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних працівників та кадрів освіти, розроблення професійних стандартів педагогічної діяльності (так званої другої фази реформування нової школи), збільшення кількості моделей підготовки, диверсифікації форм підвищення кваліфікації (зокрема, це курси при ППО, вебінари, он- лайн-курси, конференції, самоосвітня діяльність тощо).

Нині для таких реформ у системі післядипломної педагогічної освіти вже закладено міцний фундамент.

Зокрема сучасна система ППО, здатна реагувати на цивілізаційно-історичні, соціально-технологічні та освітні імперативи ХХІ століття, орієнтована на ринок освітніх послуг. Вона створює гнучку конкурентну освітню середовище з домінуванням варіативних освітньо-професійних програм підвищення кваліфікації, перевагою інтерактивних, проектних та медійних технологій навчання, інноваційних форм і методів на основі компетентнісного підходу, з урахуванням мотиваційних особливостей, індивідуальних запитів і потреб слухачів на кожному етапі професійної діяльності.

Низку важливих перспективних завдань щодо розвитку системи післядипломної освіти України дуже складно, а інколи неможливо виконати окремому закладу післядипломної освіти. Тому успіх упровадження усіх цих інноваційних форм професійного розвитку особистості залежить від об’єднання зусиль установ післядипломної освіти, що дасть змогу створити інноваційну систему перепідготовки й підвищення кваліфікації керівних, педагогічних та науково-педагогічних кадрів відповідно до європейських стандартів.

У 2010 році ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України ініціював створення Всеукраїнської громадської організації «Консорціум закладів післядипломної освіти» як самостійної, неприбуткової, добровільної

професійно значущих компетентностей, формування педагогічного професіоналізму триває понад 30-40 років. А забезпечує і супроводжує безперервний професійний розвиток педагога саме система післядипломної освіти.

Професійний розвиток, акмепрофесіогенез, педагогічних, науково-педагогічних працівників та управлінських кадрів освіти в сучасній відкритій суспільстві ми розглядаємо як цілеспрямований, пролонгований та поетапний процес фахового становлення, саморозвитку компетентного фахівця, професіонала, особистості, що характеризується неперервністю, системою, динамізмом, циклічністю і синергізмом, передбачаючи інноваційний науково-методичний супровід з урахуванням освітніх потреб, мотивації та потреб педагогів тощо. В основу акмепрофесіогенезу педагогічних працівників передбачено перетворення чотирьох аспектів у цілісність та взаємозв’язок, зокрема біологічного, пов’язаного з розвитком індивідуальних якостей фахівця; психічного, пов’язаного з його особистістю; духовного, пов’язаного з творчою індивідуальністю, ціннісно-смисловим простором, яка формується протягом всіх періодів професійного розвитку та через певні відповідні соціокультурні інститути на основі інтер’єрізації загальнолюдських та національних морально-етичних орієнтирів, транслюється всім суб’єктам професійно-педагогічної взаємодії; професійного, пов’язаного з неперервним професійним саморозвитком та самовдосконаленням у усьому житті.

Періоди, або фази, професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та управлінських кадрів освіти утворюють цілісний андрагогічний цикл курсової підготовки і міжкурсового періоду в органічній єдності і взаємозалежності. Кожен період тією чи іншою мірою характеризує ступінь самореалізації фахівця в професійному соціумі, рівень оволодіння ним професійними знаннями, уміннями, ціннісним досвідом тощо.

В умовах епохальних освітніх змін (реформування освіти, переходу на 12-річну систему навчання) підготовка сучасного педагогічного працівника відкритого суспільства передбачає оновлення принципів і методів професійного

• пролонгована модель, що враховує потребу педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти в навчанні впродовж життя за допомогою формальної, неформальної та інформаційної освіти;
• накопичувальна модель, що ґрунтується на засадах ЄКТС і передбачає розробку та реалізацію освітньо-професійних програм підвищення кваліфікації на базі поєднання модульних технологій навчання та залікових кредитів;
• особистісно орієнтована, або людиноцентрована модель, яка передбачає екзистенційність, гуманістичність, людяності центрів побудови освітнього процесу з урахуванням цілісності природи кожного педагогічного працівника, його інтелектуальних можливостей, предметного досвіду, професійних запитів і потреб тощо.

У сучасних умовах мета професійного розвитку усвідомлюється не як підготовка фахівця, а як плекання, вирощування майстра, акмепрофесіонала, людини у повному повному складі її особистого духовного багатства та індивідуальної самобутності, компетенції у галузі культури та спілкування людей, з розвинутим комунікативним ядром.

За даними “Національної доповіді про стан та перспективи розвитку освіти в Україні” (2016 р.), Підготовленої науковцями та практиками НАПН України до 25-ї річниці незалежності, щороку понад 123 тис. Педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівників закладів освіти здійснюють підвищення кваліфікації в установах ППО, системою методичної роботи в міжкурсовий період охоплено близько 400 тис. працівників галузі, тільки впродовж 2000-2015 рр. до інноваційних форм навчання було залучено практично всі педагогічні та управлінські кадри системи загальної середньої освіти України (близько 500 тис. осіб) [1] .

Курси підвищення кваліфікації є важливим систематичним складником неперервної освіти, своєрідним стартовим майданчиком на шляху професійного

[1] Національна доповідь про стан та перспективи розвитку освіти в Україні / Нац. акад. пед. наук України; [редкол .: В. Г. Кремень (голова), В. І. Луговий (заст. Голови), А.М. Гуржій (заст. Голови), О. Я. Савченко (заст. Голови)]; за заг. ред. В. Г. Кременя. – Київ: Педагогічна думка, 2016. – 448 с. – Бібліогр .: с. 21

професійні потреби слухачів за місцем їхньої роботи, в разі необхідності – без відриву від виробництва) тощо.

Забезпечити інформаційно-комунікаційну підтримку безперервного професійного розвитку фахівців сприяє створенню єдиної інформаційно-технологічної інфраструктури системи ППО, беручи до уваги освітню телекомунікаційну мережу, платформи з обміну знань, освітні сайти, навчальні освітні портали, інформаційні бази даних, електронні каталоги, персональні веб-ресурси тощо , сприяючи тим самим формуванню та вдосконаленню медіа-грамотності та медіа-компетентності.

У 2016 році з початку роботи Українського відкритого університету післядипломної освіти (УВППО) розпочато створення єдиного інформаційного середовища консорціуму закладів ППО, призначеного на допомогу педагогічним, науково-педагогічним працівникам та керівним кадрам освіти, опанувати необхідними знаннями, цінностями, навичками та дає можливість освітлити результати та досягнення науково -педагогічної діяльності в умовах єдиної інформаційної середовища. В рамках електронного депозитарію ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України разом з партнерами УВППО створюється віртуальний банк видів освітніх послуг, зокрема сучасних моделей, андрагічних технологій професійного розвитку фахівців у системі освіти дорослих, інноваційних напрямках науково-методичного супроводу в їх різноманітності та варіативності, адресна спрямованість (зокрема, сервісний, дорадницький, експертний, модераційний, акмеологічний, коучинговий, фасилітаційний, коригувально-рефлексійний напрям тощо). У перспективі – створення та розвиток міжнародних мереж, утворених на базі транснаціональних консорціумів, які об’єднають педагогічні навчальні заклади та заклади ППО, центри досконалості, факультети, кафедри, дослідницькі колективи, аналітичні центри тощо.

На курсовому етапі професійного розвитку педагогічних, науково-педагогічних працівників та керівних кадрів освіти переважають практично-зорієнтовані заняття, що ґрунтуються на активних, проектних, інформаційно-

керівних кадрів (інтерактивні навчально-методичні комплекси, навчальні плани, програми, опорні зведення, посібники та підручники), зокрема, на електронних носіях. Так, тільки за 2005-2015 рр. Науково-педагогічними та методичними працівниками системи ППО було підготовлено та видано 1512 навчальних та навчально-методичних посібників для підвищення кваліфікації.

Один з фундаторів андрогагії Малкол Ноулз чітко сформулював завдання, які стоять перед системою безперервної освіти в відкритому суспільстві: «Головним сьогоднішнім завданням стало виробництво компетентних людей – таких людей, які могли б застосувати свої знання в умовах, що змінюються, і … чия основна компетенція полягає в умінні долучитися до постійного самонавчання упродовж усього життя ». Підсумовуючи сказане, потрібно підкреслити, що післядипломна педагогічна освіта, як складова системи неперервної освіти, спрямована на формування еліти відкритої суспільства, тобто високоерудованих та конкурентноздатних фахівців, здатних забезпечити вірогідність розвитку країни, активно реалізувати освітні проекти національного масштабу, підтримувати конкуренцію на європейському та світовому ринках освітніх послуг

Ефективність цього процесу залежить від узгодження таких важливих складових, як зміст освіти, організація освітнього процесу, наявність інноваційного науково-методичного супроводу та науково-методичного забезпечення, від відповідності цих компонентів соціокультурним та освітнім викликам.

періодичності та тривалості навчання, яка розвивається на основі формалізації знань, їх передачі та контролю з використанням інформаційних та педагогічних технологій навчання.

Загальна модель відкритої освіти передбачає:

• відкритість освіти в майбутньому;
• інтеграцію всіх способів пізнання людиною світу;
• розвиток та включення в процеси освіти синергетичних уявлень про відкритість світу, цілісність і взаємозв’язок людини, природи і суспільства;
• вільне користування інформаційними ресурсами;
• особисту спрямованість процесу навчання;
• розвиток інформаційної культури [1] .

Для кожної системи освіти (загальної середньої, професійно-технічної, вищої, післядипломної) загальна модель відкритої освіти трансформується в часткові, що враховують особливості (цілі, завдання, принципи тощо) конкретної освітньої системи.

Так, модель відкритої вищої освіти передбачає:

• вільний, безконкурсний вступ до ВНЗ без будь-яких умов і вимог (крайній випадок);
• індивідуалізація та відкрите планування навчання. (При цьому вибір траєкторії навчання здійснюється особою, виходячи з особистих інтересів та побажань. Індивідуальний навчальний план складається за вільним вибором змісту (модулів) із запропонованих ВНЗ);
• свобода вибору форм і змісту навчання, глибини і обсяги обраного курсу;
• свобода вибору місця навчання;

[1] Цегольник П. А. Концепція провідержавого розвитку освіти: монографія / П. А. Цегольник. – Хмельницький: ХНУ, 2009. – 309 с. – 175.

Нова роль викладача у відкритому навчанні зумовлює необхідність докорінних змін у системах його підготовки та підвищення кваліфікації.

До специфічних особливостей відкритої освіти відносяться:

• інформаційно-комп’ютерні технології (ІКТ);
• технології взаємодії учасників освітнього процесу;
• спеціалізовані засоби навчання;
• мережеві структури організації та управління;
• специфічне подання навчальної інформації;
• спеціалізований контроль якості навчання.

Сріжжову специфічну технологію відкритої освіти є технологія дистанційного навчання.

Отже, відкрита освіта принципово відрізняється від традиційної та більшою мірою відповідає цілям, задачам та змісту інформаційної суспільності.

До основних переваг відкритої освіти варто віднести:

• масовість и доступність . Відкрита освіта має практично безграничні можливості широкого охоплення населення та територій, організації вільного доступу до інформаційно-освітніх ресурсів;
• адаптивність та гнучкість . Система відкритої освіти має широкий спектр можливостей адаптації до умов зовнішнього середовища, що змінюються, завданням суб’єктів та об’єктів освітнього процесу. Здатна до суттєвих перетворень всіх значимих елементів освітнього процесу;
• інтернаціональність і глобалізація. Вільне функціонування системи відкритої освіти поза державними кордонами.

Планетарна відкритість та доступність інформаційно-освітніх ресурсів:

• модульна структурованість та асинхронність. Модульний принцип конструювання змісту та організації навчального процесу дає змогу формувати індивідуальні навчальні плани та програми, максимально відповідають особистим потребам студентів, а також розносити в часі різні елементи освітнього процесу (асинхронний режим);

Якість педагогічних кадрів визначає якість освіти в цілому, що зумовлює необхідність науково обгрунтованих підходів до їх підготовки.

Найвідоміші такі ВНЗ, як Гарвард, Кембридж, Ітон тощо, є наслідком виключно високої якості їх професури.

В Україні структуру підготовки педагогічних кадрів можна представити у вигляді двох основних періодів: базового та активного.

Перший період – містить навчання особи і закінчується отримання диплома про вищу освіту за обраною спеціальністю. Педагогічні працівники здебільшого є випускниками педагогічних ВНЗ (університетів, інститутів, коледжів тощо), науково-педагогічних – університетів, академій, інститутів, коледжів непедагогічного профілю.

Діяльнісний період – це період професійної діяльності (педагогічної) – охоплює майже 40 років, протягом якого особа підвищує свій професійний та соціальний статус, використовуючи при цьому різні форми післядипломної освіти (ПО).

У загальному вигляді структура підготовки педагогічних кадрів в Україні представлена ​​на рис. 2

 Рис. 2. Узагальнена структура підготовки педагогічних кадрів в Україні

У контексті цієї статті найбільшу зацікавленість представляє післядипломна педагогічна освіта та її центральна складова – неперервне підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних кадрів освіти (ППК).

Наявна система ППО формується на базі радянської системи і, природно, вбирала в себе як позитивні, так і, особливо, негативні характеристики. Окремі недоліки системи ППО, що діє розглянуто в працях вітчизняних учених, а саме: В. Кременя, В. Лугового, Н. Ничкало, В. Олійника, Н. Протасової, С. Сисоєвої та ін.

Ми вважаємо, що за минулі 15 років (точка відліку – 2000 р.) Система ППО розвивалася за рахунок часткового поліпшення її окремих характеристик. Іншими словами, використовуючи для огляд будівельних термінів, проводилися окремі види ремонту систем із збереженням методологічних основ радянського періоду.

Дійсно, за минулі роки значно зросла наукова потенціал системи, поліпшена організація освітнього процесу та його зміст, форми, методи навчання, методичне та ІКТ забезпечення тощо. Водночас час аналізу результатів організації окремих напрямків освітньої діяльності в регіональних закладах ППО показав, що поряд з частковим поліпшенням у системі ППО принципових змін не відбулося, що система, як і раніше, вступає в кращий зарубіжним аналогам і дещо змінюється вигляді зберігає параметри та характеристики старої системи удосконалення вчителів.

У нинішній системі ППО:

• збереглося ставлення до ППО владних структур як чогось другорядного, в результаті – абсолютна нерозуміння актуальності проблеми, відсутність державного цілеспрямованого управління розробкою нормативно-правового забезпечення системи, її науково обгрунтованих сучасних принципів організації та функціонування;

як і в радянських часів, система орієнтована на масову, колективну, середню показники “міфічного слухача” та адміністративні методи управління. Відсутні традиції, методики, виявлення та підтримка

професійної кар’єри на базі особистості оригінальних науково-методичних досліджень особистості.

Іншими словами, можливість підвищення кваліфікації надається, перш за все, тим працівникам, які здатні внести особистий вклад у теорію та практику освітнього процесу. Такий підхід до проблеми підвищення кваліфікації характерний для багатьох європейських та світових систем освіти та, на наш погляд, доцільний в Україні, оскільки реально індивідуалізує процес відбору кандидатів на підвищення кваліфікації та їх подальшого навчання за індивідуальними навчальними програмами та планами.

Наявний порядок відбору кандидатів на підвищення кваліфікації для проходження атестації та конкурсу себе вижив. Нова філософія підвищення кваліфікації педагогічних та науково-педагогічних працівників обумовлює необхідність змін у організації та змісту відбору кандидатів на навчання.

Відбір кандидатів на сьогодні здійснюється комісією. Голова комісії – керівник (заступник керівника) навчального закладу, установи, організація.

Комісія оцінює конкретні (цифри, факти) результати педагогічної діяльності кандидата за 1-2 роки і організовує зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) з залученням спеціалістів незалежних установ оцінювання якості вищої освіти та ЗНО.

Основний метод ЗНО – комп’ютерне тестування. Орієнтовний зміст контрольних тестів містить сутнісні питання за трьома основними розділами: «Нормативно-правове та організаційне забезпечення освітнього процесу»; «Сучасні освітні технології»; «Актуальні проблеми спеціальності». Можливі інші варіанти.

Розробка механізму оцінювання рівня підготовки працівника не викликає труднощів, і це може бути створено та введено в відносно короткі терміни.

За аналогією з вищою освітою підвищення кваліфікації працівника доцільно, на наш погляд, здійснювати як за рахунок бюджету, так і за контрактом.

Члени УВУПО в визначеному статуті та законодавстві порядку мають право:

• брати участь у управлінні справами УВППО;
• одержувати інформацію про діяльність УВУПО;
• вносити на розгляд Ради ректорів (директорів) та голів Ради ректорів (директорів) пропозицій та зауважень щодо діяльності УВППО;
• на обрання своїх представників до виконавчих або контрольних органів УВППО;
• мати інші права, встановлені рішенням Ради директорів (директорами) або передбачені законодавством.

Основним завданням діяльності УВППО є створення необхідних умов для координації освітньо-наукової та іншої діяльності членів УВППО для виконання спільних навчально-наукових, економічних та соціальних завдань.

Основними напрямами діяльності УВППО є :

• створення в межах УВУПО мобільного освітнього простору для студентів, слухачів та викладачів з використанням мережевих комп’ютерних технологій навчання з метою розширення доступу до якісної ступеневої освіти, створення умов для отримання додаткової освіти та опрацювання інших компонентів системи безперервної освіти;
• розробка електронної мережі навчальних курсів, підручників для покращення інформаційного забезпечення освітнього процесу;
• розширення можливостей слухачів та студентів щодо вибору варіантів навчальних програм та форм навчання за різними напрямками та спеціальностями;
• покращання якості навчання за рахунок залучення до навчального процесу провідних викладачів навчальних закладів – членів УВППО та спеціалістів-практиків;
• проведення спільних зусиль наукових конференцій, семінарів, тренінгів, літніх шкіл, проблемних лекцій провідних фахівців тощо;

розробка системи єдиного обліку навчальних модулів та кредитів

Статутом УВППО визначено обов’язки його членів, принципи та органи управління, джерело надходжень та порядок використання коштів майна тощо. На рис. 5 представлено структуру УВУПО.

Отже, на наш погляд, другий шлях впровадження принципів, моделей та елементів відкритої освіти в ППО має перевагу. Він простіший, менш витратний, базується на наявній системі ППО, реальних навчальних закладів ППО та відповідає європейському та світовому підходам до проблеми

Створення в рамках «Консорціуму закладів післядипломної освіти» (де-юре) Відкритого університету європейського типу (УВУПО) – це тільки початок. Необхідно за короткий термін (1-2 роки) вирішити цілу низку проблем, організаційного та освітнього характеру.

Іншими словами, зробити УВУПО дієвим вищим навчальним закладом, освітня діяльність якої відповідала принципам відкритої освіти. Це і є головним завданням цього моменту.

Перехід традиційної освітньої діяльності членів УВУПО на рейки відкритої освіти вимагає, по-перше, системного аналізу існуреальної ситуації і, по-друге, визначення шляхів переходу до систем (елементів) відкритого типу.

Члени УВУПО – це вищі навчальні заклади ППО переважно за традиційними формами та методами. Вони різні за рівнем розвитку та забезпечення і, звичайно, за результатами діяльності.

Водночас для переходу до принципово нового типу освітньої діяльності потрібні чітко сплановані спільні дії членів УВППО, що управляються єдиним центром.

Основу таких дій, на наш погляд, можуть скласти положення вищерозглянутої моделі відкритої освіти, а саме:

• підвищення ступеня свободи вибору педагогічних працівників місць навчання, програми, часу та темпу післядипломної освіти;
• посилення ролі самостійної роботи слухачів у навчальному процесі, перегляд принципів її організації, змісту та забезпечення;

потрібні перехідний період; ретельність, грамотна підготовка; всебічне якісне забезпечення та компетентне управління.

Підлягають перегляду форм навчання, організації та забезпечення освітнього процесу, ролі викладача та ін.

Необхідно поступово переходити від загальних для спеціальності (категорій) навчальних планів та програм до індивідуальних, що забезпечують формування індивідуальних пізнавальних траєкторій.

Здійснюється перехід партнерських відносин в систему студент / слухач – викладач, посилюється роль надійності педагогічного контролю, підвищується достовірність його даних, вводиться в дію єдине для всіх членів УВППО методика оцінки результатів освітнього процесу за кінцевими результатами.

Отже, як зазначено вище, для введення УВУПО до ВНЗ, що діють в Україні, слід виконати значний обсяг різноманітних заходів, зокрема в найкоротші терміни (2-3 роки).

Далі деякі роз’яснення щодо суті проблеми.

Основним формами навчання в УВУПО треба вважати дистанційну та очно-дистанційну. Допускається в окремих випадках обґрунтоване застосування інших форм навчання, що встановлені для ВНЗ законом України «Про вищу освіту» (стаття 49).

На сьогодні члени УВУПО забезпечують освітню діяльність переважно за очною формою навчання. На дистанційне навчання відводиться у середньому 2–3%, а на очно-дистанційне – 15–20%.

Водночас, як свідчить досвід, ефективна реалізація основних переваг відкритої освіти без широкого застосування якісних технологій дистанційного навчання неможлива. Першочерговим завданням щодо перетворення УВУПО в успішно функціонуючий ВНЗ є швидкий перехід його членів на дистанційні, очно-дистанційні форми навчання. Ця задача цілком посильна, оскільки теоретичні та практичні аспекти проблеми вже розроблені (ДВНЗ “УМО” НАПН України) і у більшості членів УВППО є необхідні технічні та технологічні

Підготовка педагогічних кадрів нової форми для УВПП складний, тривалий (2-3 роки), і навіть хворобливий процес. Для його прискорення доцільно глибше вивчити досвід роботи європейських відкритих університетів, посилити міжнародне співробітництво у галузі відкритої освіти.

Одне з найважливіших положень моделі відкритої освіти – це індивідуалізація освітнього процесу та відкрите планування. Головна мета індивідуалізації навчального процесу – це формування для кожного студента / слухача індивідуальної траєкторії навчання, що враховує особистісні потреби, запити та інтереси.

Основним інструментом індивідуалізації навчального процесу є індивідуальний навчальний план студента / слухача. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» студент / слухач має право брати участь у формуванні свого індивідуального навчального плану (стаття 62.21) з обсягом вибіркових дисциплін (модулів) не менш ніж 25% від загального (стаття 62.10) [1] .

Заслуговує на увагу досвід кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій ЦІППО УМО НАПН України щодо індивідуалізації освітнього процесу. На кафедрі слухачі вільно вибирають із спеціального переліку теми випускних робіт (1 із 35) та модулі для самостійної роботи (2 із 5).

Нині кожний член УВУПО має свою власну систему педагогічного контролю та свою методику оцінювання результатів освітнього процесу. Вони не тотожні, різні за якістю та за результатами їх застосування. По суті  достовірно оцінити ситуацію в ППО та прогнозувати її подальший розвиток сьогодні складно.

Для всіх членів УВУПО необхідна єдина науково-обґрунтована, перевірена в експерименті система педагогічного контролю, а також методика оцінювання кінцевих результатів освітнього процесу. Тільки за виконання цієї

[1] Закон України «Про вищу освіту»: офіц. текст – К .: Паливода А. В., 2014. – 44 с.

1. Олійник В. В. Відкрита післядипломна педагогічна освіта та дистанційне навчання в питаннях та відповідях: наук.-метод. посіб. / В. В. Олійник; НАПН України, Ун-т менеджз. освіти – К .: А.С.К. 2013. – 312 с.
2. Олійник В. В. Чи потрібен післядипломної педагогічної освіти Відкритий університет європейського типу? / В. В. Олійник, В. О. Гравець // Післядипломна освіта в Україні. – 2015 рр. – Вип. 1 (36). – С. 3-

Допоміжна:

3. Олійник В. В. Освітня діяльність вищих навчальних закладів післядипломної педагогічної освіти: довідник / В. В. Олійник, В. О. Гравіт, Л. Л. Ляхоцька; НАПН України, Ун-т менеджз. освіти – Донецьк: Донбас, 2012. – 151 с.
4. Самостійна робота слухачів у процесі підвищення кваліфікації: наук.-метод. матеріали / В. В. Олійник, В. О. Гравіт, Л. Л. Ляхоцька. – К .: НАПН України, Ун-т менедж. освіти, 2010. – 44 с.
5. Цегольник П. А. Концепція провідержавого розвитку освіти: монографія / П. А. Цегольник. – Хмельницький: ХНУ, 2009. – 309.

1.2. Нові інформаційно-технологічні реалії комунікацій в науково-освітній діяльності як запорука інноваційного розвитку суспільства

О. В. Соснін, М. О. Кононець

Сучасний етап суспільно-політичного розвитку України характеризується небаченими темпами розбудови нової інформаційно-комунікаційної системи науково-освітньої діяльності в суспільстві та, як наслідок, розбудова його як інформаційного та громадянського. Логічно, що це законодавчо визначена мета розвитку нашої держави, оскільки людина протистоїть будь-яким викликам і небезпекам виключно за рахунок освіченості. Всі провідні країни світу досягли своєї позиції саме завдяки тому, що всі

Повна картина інформаційної суспільства, заснована на історичній аналогії з патерном індустріального суспільства, надає нам Й. Масуда [1] . У концентрованому вигляді він подає історичну тенденцію розвитку індустріального, потім – постіндустріального та інформаційного суспільства.

Початковою інноваційною технологією в індустріальному суспільстві був паровий двигун. Його основною функцією було заміщення і вдосконалення фізичної праці людини. В інформаційній суспільстві початковою інноваційною технологією є комп’ютерна технологія, а її основна функція – заміна і вдосконалення розумова праці людини.

В індустріальному суспільстві енергетична революція (як похідна від винаходу парового двигуна) різко збільшила матеріально-виробничу силу людини і зробила можливим масові виготовлення товарів і послуг, а також прискорення транспортування товарів. У новій суспільстві інформаційна революція (як похідна від комп’ютералізації) різко збільшить інтелектуально-виробничі потужності людини і дозволяє масовому виробництву когнітивної інформації та систематизованих знань.

В індустріальному суспільстві промисловий виробництво став соцієтальним символом, продуктивним центром для товарів. У майбутньому інформаційна інфраструктура, що базується на комп’ютерах і складається з інформаційних мереж та банків змістової інформації (даних), замінить завод (як соцієтальний символ) і стане продуктивним і розподільним центром під час надання інформаційних послуг.

В індустріальному суспільстві ринки розширилися внаслідок відкриття нових континентів і завоювання колоній. Збільшення купівельної спроможності людей у ​​процесі споживчих перегонів стало головним чинником розширення ринку. В інформаційному суспільстві межа пізнання визначить потенційний ринок і динамічне розширення можливостей для вирішення проблем, стане основним чинником у розширенні інформаційного ринку.

[1]  Масуда Ю. Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство [Текст] / Масуда Ю. – Wash., 1983. – 234 р., Стор. 31-33.

горизонтально функціональним, добровільним, таким, де соціальний порядок підтримується автономними та компліментарними функціями добровільного громадянського суспільства.

Мета індустріального суспільства – забезпечити матеріальну добробут громадян у усьому житті. Інформаційна суспільство прагне до реалізації цінностей часу, яка (тобто реалізація) проектує та актуалізує майбутній час для кожної людської істоти. Метою суспільства буде насолода кожному гідному життя в пошуках великих майбутніх можливостей.

Політична система індустріального суспільства – це парламентна система та правління більшості. В інформаційному суспільстві політична система грунтується на демократії співучасті. Це буде політикою автономного самоврядування громадян, яка базується на згоді, участі та синергії, а також враховує думки меншин.

В індустріальному суспільстві трудові колективи є двигунами соціальних змін. В інформаційному суспільстві громадські рухи стануть провідною силою соціальних змін, їх зброєю буде організація суспільних слухань і судів.

В індустріальному суспільстві існують три основних типи соціальних проблем: безробіття, що збільшується, міжнародні конфлікти, що переростають у війни, і фашистська диктатура. Проблемами інформаційного суспільства стануть: а) футурошок, породжений нездатністю людей адекватно реагувати на різкі соціальні трансформації; б) терористичні акти, що здійснюються одинаками або організованими групами людей; в) вторгнення в особисте життя людей; г) криза контрольованого суспільства.

Найвища стадія індустріального суспільства – це масове споживче суспільство (високий рівень масового споживання, моторизація населення, що зростає). Вища стадія інформаційної суспільства – це високий рівень його творчості, суспільство, засноване на масовому виробництві знань, у якому комп’ютеризація створює умови для пізнавальної творчості та самовідновлення кожного індивіда.

науково-освітніх установ. Все це відбувається на тлі глибоких небачених раніше процесів розподілу світу на «центр» і «периферійний», а отже, в ландшафт світової економіки. Домінування окремих країн та залежність України від них є досить помітним явищем у новій системі інформаційних відносин, що характеризується різноманіттям нелінійних процесів, часом складних проявів.

Представники сучасного науково-освітнього середовища, на жаль, вчасно не помітили, що з появою комп’ютера в світі суттєво змінилися фундаментальні уявлення про освіту, людину, Всесвіт, тимчасові виміри часу, тенденції розвитку сучасного світу. Освіта визначає темпи розвитку світу, а за володіння її ринками розпочалася небачена жорстка конкурента боротьба. Інформація та знання стали величезними багатствами, нематеріальним активом розвитку націй та держав. Сьогодні лише за умов розуміння цього у нас з’явилася надія, що, працюючи з добре захищеною від спамування інформацією, тобто в глобальному та захищеному інформаційно-комунікаційному середовищі, ми здатні конкурувати в науково-освітній та науково-технічній сферах. Уникаючи деіндустріалізації країни, впроваджуючи і запозичені інноваційні ідеї в науково-освітній діяльності, ми здатні вистояти в ХХІ столітті та постійно оновлювати тенденції інноваційного розвитку в науці, освіті, промисловості, сільському господарстві тощо. Владні кола України, звичайно ж, зрозуміли, що під впливом бурхливого зростання темпів світового науково-технічного та технологічного прогресу інформаційна та освітня проблема набула ознак національних, стали більш меганімічними – соціальними, духовними та загальноприйнятими природно-економічними тенденціями успішного облаштування інформаційно-комунікативного типу соціуму, вимагаючи від нас зваженого облаштування освітніх інформаційно-комунікаційних систем і технологій освіти.

Головним завданням для досягнення успіху є надання людині, яка навчається, викладає або розвиває науково-технічні ідеї, науково-технічний та комерційний потенціал України, економічну, юридичну, організаційну та політичну підтримку. Соціологія, урешті-решт, навчилася цінувати такі якості, як здатність людини до навчання і винахідництва. Уряд має забезпечити

Сьогодні всі інформаційно-комунікаційні процеси передачі змістової інформації та знань стають реальним інструментом взаємодії для всіх складових життя суспільства та засобу досягнення компромісів у разі ухвалення узгоджених рішень на будь-якому рівні. На жаль, сучасні методи та культура роботи з інформацією створили у свідомості людей і віртуальну реальність, яка сприяє зростанню масових ілюзій, відволікає від реального світу. Ми часом стоїмо перед величезною проблемною галуззю інформаційно-комунікаційної стихії, що вимагає не просто глибоких наукових досліджень у галузі організації науково-технічної діяльності, які у нас майже не ведуться, оскільки вимагають нових підходів щодо систематизації регулятивних дій в інформаційно-комунікаційних діях.

Сучасна суспільство живе (існує, функціонує) у надзвичайно складних умовах постійного виникнення безлічі глобальних викликів, ревізійних методологій відповідей на них і в постійному пошуку нових управлінських стратегій і тактики. Однак звична, орієнтована на результат, формування інформаційної компетентності наших громадян на швидку отримання (вилучення) необхідної інформації з пам’яті комп’ютера все більше залишає осторонь питання розвитку, власних інтелектуальних здібностей людини на фоні розвитку НБІКС-технологій (ідеться про розвиток нано -, біо-, інфо-, когнітивних та соціогуманітарних наук і технологій). З цих сьогодні пов’язують надії на радикальне поліпшення в майбутньому розумових, фізичних, інтелектуальних, соціальних можливостей людини.

Інформаційна компетентність, яку здебільшого розуміють як здатність знаходити інформацію за допомогою сучасних технічних засобів, а також зберігати, переробляти та застосовувати її, правомочно розглядається як необхідна властивість людини інформаційної за доби глобалізації. І саме в умовах впровадження НБІКС-технологій сьогодні в світі в гранично критичних обставинах формується новий стиль життя, суттєво трансформуються традиційні

ситуацію, яку вже майже неможливо контролювати застарілими, заснованими на класичній науці, управлінськими технологіями. Мінливість ситуації настільки різноманітна і масштабна, що не може бути навіть усвідомленою (безмежно-критично ускладнює її сприйняття) через окремі відкриття наукових досліджень або суспільних подій. Внаслідок цього виникає потреба у нових типах раціональності створюваних науково-освітніх систем.

Наукові знання долають тут наявні межі наук і прагнуть до трансдісциплінарної інтеграції. З появою в другій половині XX століття комп’ютера та нових ІКТ підвищилася динаміка розвитку людини, суспільств і країн, що вимагає інституціалізації виробництва наукових знань в нових університетах, політехнічних та технологічних інститутах. Поява та розвиток обчислювальної техніки повсюдно призвело до ліквідації безлічі важких монотонних та нецікавих робіт, спрощення процесів складних інженерних розрахунків, підвищення ефективності офісних операцій, замінивши їх більш творчою роботою персоналу. Все це істотно змінило соціокультурний статус науки, освіти та їх функцій. Сьогодні, для того, щоб перемогти або навіть вижити в глобально конкурентній економічній системі, треба більш раціонально вкладати кошти в розвиток освіти, де, цілком зрозуміло, формується саме поняття необхідності інновацій, не тільки інноваційних продуктів, а й особливо “спеціалізованої робочої сили”, здатної продукувати нові знання як інтелектуальний капітал і ресурс розвитку людини, країни та суспільства. Якість нашої роботи буде відповідати на глобальні соціально-економічні виклики, які вимагають нової конвергентної науки, створення конвергентних нано-, біоінфокогнітивних технологій, з якими пов’язують надії на вирішення глобальних проблем щодо суттєвого поліпшення якості життя.

Зміни, що відбулися завдяки комп’ютеризації за останні 30 років, виявилися такими глибокими й масштабними, що вони торкнулися серцевини соціального буття і способу життя всіх людей і народів. Їх теоретичне освітлення знайшло місце у низці нових концепцій суспільного розвитку, які з’явилися в XX столітті через поняття «інформаційне суспільство». Воно увійшло до світового

• надання їм повноважень, здійснення контролю за їх діяльністю, відмова від отримання або пересилання повідомлень.

Все це обумовлює потребу у висвітленні науково-освітньої проблеми та підвищенні вимог до інформаційно-комунікаційних якостей всієї системи освіти в процесі впровадження новітніх ІКТ. Не всі вважають сьогодні, наскільки все це серйозно в умовах геополітичної ситуації і багато в чому обумовлено тим, що ринок ІКТ, зокрема надання освітніх послуг, є корпоративним, тобто залежить від політичної волі світових корпорацій.

У природному процесі входження людства в нові реалії глобалізованого світу в сенсі інформаційно-комунікаційних реалій, змінюється, відображення проблем, свободи людини та її права на інформацію. Тут завжди потрібно зівстати два категоріальних поняття, які відображають загальнолюдські цінності: «свобода» і «необхідність», «свобода» і «відповідальність». Як свідчить досвід, в галузі інформаційно-комунікаційної діяльності людини, суспільства та держави завжди було потрібно досягти їх розумного співвідношення заради безпеки існування. Проблеми безпеки традиційно були присутніми і в нашій культурі, однак з розвитком ІКТ і стрімкою перебудови інформаційно-комунікаційного простору, об’єктивні та суб’єктивні обставини постійно заважають нам їм скористатися відповідно до вимог до інформаційно-комунікаційної функції держави. Проблема постійно поглиблюється, експоненціально зростають безпечні умови для реагування на рівень загроз, так і на рівень відповідальності влади за її ефективне рішення. Нам постійно не вистачає фаховості та можливостей генерувати тут якісні та збалансовані в часі сценарії та стратегії, які були б адекватними стратегічним прогнозам і планам розвитку країни, і саме тут сьогодні визріває в нашій суспільстві підґрунтя для нових конфліктів економічного, геополітичного, етнічного тощо характеру.

Тут доречно підкреслити, що нове інформаційно-комунікаційне світовідчуття та наше світогляд стали принципово новими явищами (навіть феноменом), які не мали аналогів у нашому історичному минулому. Тому ми

Сьогодні в умовах падіння рівнів освіти, деідеологізації та втрати українцями багатьох ціннісних орієнтирів ми бачимо благополуччя в науці та освіті цинізму, розмежування на різні соціальні групи, відверту недовіру до влади та державних структур. Ми не можемо цього ігнорувати і не розуміти, що стати за таких умов конкурентоздатною нацією і до того ж тільки в наявних параметрах розвитку власної держави, тобто відсторонено від світових тенденцій розвитку науки і освіти, неможливо. На новому оберті історії ми знов починаєм активно обговорюватись проблем организации национальной науки й освіти, по-нове визначавши ой місце в реализации национальной Ідеї, розуміючьте, что під Вплив Бурхливий зростанні темпи науково-технічний прогрес проблема становится дедалі більш багатовімірной, соціальним,

Науково-технічний прогрес та інформатизація в ХХ столітті зробили Україну більш знаною у світі, який із середини століття ставав для нас усе тіснішим. Науково-технічний прогрес, в основу якого покладено наукові відкриття учених у фізиці, математиці, хімії, біології й інших науках, упродовж останніх десятиліть інтегрував їх і, здавалося б, забезпечив усі передумови для генерації в українському суспільстві високої хвилі «інформаційно-комунікаційної енергії» й інноваційної діяльності. За їх допомогою світ створив нові предметні простори для розвитку людини, суспільств і держав. Однак ми бачимо, що у нас нові об’єкти матеріального світу і реальної економіки створюються важко, оскільки зазвичай вони мають високотехнологічний зміст та інформаційну природу, несуть у собі нові невідомі виклики і загрози. Так, загальновідомі процеси трансферу технологій, пов’язані з промисловим шпигунством, є фактором його розвитку, що домінує. Характеризуючи сучасне суспільство, ми не можемо не говорити про те, що небаченими раніше темпами зростає його вплив на процеси обміну інформацією, на всі аспекти соціального буття, якими б концептуальними характеристиками ми його не наділяли

користуючись можливостями сучасних ІКТ, ретельно аналізують причини своєї поразки в цивілізаційному змаганні з іншими країнами світу і роблять інтелект своєю народю ресурсом для постіндустріального розвитку України.

Нова інформаційно-комунікаційна світову розуму та світогляд поки не знайшли адекватного відбиття не тільки у масовій свідомості, а й у свідомості національної еліти, формування якої істотно відстає від темпів розвитку цивілізації, що само по собі вимагає спеціальних наукових досліджень. Пов’язана це не тільки з перетворенням інформації та комунікації в найважливішу економічну категорію, а й з невизначеності багатьох політико-правових проблем щодо освіти та процедур комунікації при обміні інформацією та насиченістю життя інноваційною діяльністю.

Намагаючись відновити у українцях вільний козацький дух, дух непокори інвалютам та вчителям національних інтересів, ми, перш за все, маємо захистити промислово-аграрний вектор розвитку своєї держави як постіндустріальної, розуміючи взаємопов’язані проблеми інноваційної діяльності в умовах глобальної інформатизації світу. Технології підкорення країн і народів інтересу світової фінансової олігархії у світовій інформаційно-комунікаційній середовищі є потужними та добре відпрацьованими відповідними фахівцями, які активно вивчають законо давності виникнення, функціонування та прояви багатьох явищ інноваційної діяльності, яка є активною взаємодією людей у ​​контексті висловів Геракліта «Всё тече і рухається, немає нічого такого, що перебуває в стані спокою ». Традиційно технології підкорення народів передбачають корупцію національної еліти,

Сьогодні, скажімо, ми бачимо, як діє наркотична кредитна голка з подальшою борговою пасткою для держави, як скрізь культурована ідеологія споживання. Все це поступово призводить до втрати національної суверенітету. Ми власне є свідками цього процесу і бачимо, як міцніє у нас ідеологія суспільства споживання, як наші (іноземні, за своєю суттю) вітчизняні

світову науково-технічну еліту для відновлення та подальшого розвитку постіндустріальної економіки.

На жаль, сприйняття владою та суспільством нової реальності, адаптація самого людини до нових інформаційно-комунікаційних реалій, їх взаємодія відбувається в нас досить складно, і поки що важко сказати, чого більше – сподівань чи розчарувань. Хоча в значній мірі вони обумовлені суперечностями, що виникають через загальну специфіку інформаційно-комунікаційної діяльності – невизначеність і відтермінування результату, асиметричність процесів та форм інформаційного облаштування світу. Адже головне – це володіння інформацією, доступність її дослідникам, інноваторам, інвесторам, споживачам, а також особливим вимогам до кваліфікації та якості менеджменту. Ми ще не розуміємо, що реальною передумовою успіху в насиченому ІКТ суспільстві є те, що знання та інформація починають виступати об’єктом приватної власності окремих людей та їх професійних об’єднань.

Знання й інформацію вони використовують як власний економічний ресурс в інноваційній діяльності, підвищуючи конкурентоспроможність своїх організацій у будь-якій точці світу. Усе це докорінно змінює організаційну структуру суспільства, перетворюючи її на достатньо складну соціотехнічну систему, уводячи в економічний розрахунок новіші й досконаліші характеристики ролі  людини-творця у складі «інформаційного ресурсу» тощо, структурувавши вирішення проблем перетворення (трансформації) суспільно-політичних відносин щонайменше в чотирьох мега-сферах: державній інноваційній політиці, економіці, праві, інформаційному забезпеченні.

Скажімо, в Україні, де фундаментальна наука традиційно фінансувалася тільки державою, виконавці першого рівня інноваційного процесу, ті, хто генерує науково-технічні ідеї, практично не оперували економічними категоріями. Поняття трансферу технологій і комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності у нас обмірковувалися вже керівництвом на рівні прикладних досліджень і впровадженні наукових розробок у виробництво. За таких умов суспільство втрачало темпи свого розвитку, поступаючись тим, хто

використання А програмування та розробка, якщо абстрагуватися від простих програм програмування для написання різних сайтів і Інтернет-магазинів, – це математика, фундаментальна наука. Невипадково радянська та евною мірою сучасні математичні школи України є безумовними лідерами в багатьох, зокрема найбільш абстрактних, сферах математики. Саме тому в усьому світі цінуються і визнаються українські розробники в галузі штучного інтелекту, складних методів опрацювання інформації, розпізнавання образів тощо. В усьому світі поширюються легенди про наших всесильних хакерів.

У сучасній суспільстві інформація, яка генерується безпосередньо творцями, виступає як неконтрольована продукт для масового споживання, а тому різноманітність і кількість безпечних інформаційних характеристик у суспільстві ростуть швидко і майже стихійно. Це дає можливість дійти висновку про те, що ми ще не досягли такого рівня розвитку суспільства, коли знання та інформація відіграють роль інтелектуального чинника в науково-технічній прогресі. Вони навіть не стали впливовою економічною та соціально-політичною силою, яку неможливо враховувати в різнопланових процесах взаємодії в соціумі, в якій інноваційна діяльність людини все більше набуває економічної та політичної пріоритету. В умовах, коли людина сама по собі починає визначатися як творець віртуального та реального світу одночасно, її інтелектуальна навантаження та сила творчої інваліди стають умовою її соціальної еволюції. Все це ставить перед людиною, суспільством і державою головну проблему щодо необхідності організації безперервного навчання спеціалістів та вдосконалення освітньої сфери, яка вже є загальною тенденцією (трендом) світового розвитку, умовою розвитку засади інноваційної суспільства.

Безумовно,  глибоке усвідомлення взаємозалежності проблем доступності  користування сучасними ІКТ, інформаційна свобода й інноваційне мислення людини є стимулом для влади під час формування всіх концепцій і програм розвитку країни, підвищує її відповідальність у процесі впроваджування більш досконалих етичних та юридичних норм поведінки, передусім, еліт.

Природно, що все це має стати турботою інститутів влади та громадянського суспільства, однак вони не всі рівно мірою здатні зробити це. Ще багато чого має бути зроблено, щоб створити модель інформаційної взаємодії всіх владних структур та осередків громадянського суспільства в процесі насичення його засобами ІКТ та підпорядкування інноваційного розвитку. Слід виявити, зокрема, динаміку та напрямки інтеграційних процесів усіх його складових та вловити сенс змін, які відбуваються. Тема ця невичерпна, як і рух самого соціуму у світі, що глобалізується.

Однак потрібна постійна увага суспільства, моніторинг розвитку умов формування інноваційного вектора в розбудові суспільства, використовуючи фактори інформатизації та структур громадянського суспільства. У сукупності вони стимулюють роботу механізмів освоєння науково-технічної потенціалу країни інформаційного права. Загалом, розвиток суспільства завдяки інформатизації та використанню нових можливостей сучасних ІКТ має бути не міфом, а найважливішим завданням для всіх, хто стурбований розумінням природи сучасності, прагненням зробити наш процес сталого та безпідставним.

Осягнути ситуацію і точно визначати коло проблем, які нам сьогодні треба знати і вирішувати, ми поки що не змогли повною мірою. Для цього, крім досягнення відповідного науково-технічного рівня, потрібна постійна відверта і публічна дискусія фахівців із поверненням до витоків самої проблеми щодо гуманістичних методів управління суспільством та інформаційно-комунікаційною сферою. Особливо прискіпливо ми маємо розглянути проблему в контексті вирішення питання розбудови в Україні мережевого інформаційно-комунікаційного середовища в умовах, коли проти нас розгорнуто повномасштабну інформаційну і військову агресію.

Результат дослідження – розроблення напрямів реформування (модернізації) системи освіти в Україні та використання для цих цілей концепцій упровадження комп’ютерних інформаційно-комунікаційних технологій.

ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Розкрити напрямки формування концепцій ефективної освіти у вимірі сучасних глобалізаційних викликів та впровадження комп’ютерних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у системі освіти.
2. Визначити історичні тенденції розвитку індустріального, постіндустріального та інформаційного суспільства, місце та роль у них освіти.
3. Дати аналіз розвитку сучасної суспільства та освіти перед викликами глобалізації.
4. Виявити суть інновацій як перспективи розвитку інформаційної суспільства.
5. Розкрити питання щодо підвищення вимог до вирішення інформаційно-комунікаційних якостей всієї системи освіти.
6. На прикладі конкретних фактів, подій, феноменів, процесів розкриття суті нової інформаційно-комунікативної світосприйняття.
7. Проаналізувати проблеми в системі освіти, пов’язані з впровадженням ІКТ, та способи їх подолання.
8. Визначити напрямки впровадження ІКТ у всі сфери суспільно-політичного, економічного та освітянського життя.
9. Розкрити сутність знань та інформації як важливого стратегічного ресурсу держави.
10. Обгрунтувати напрямки створення, зберігання та ефективного використання власних інформаційних ресурсів та підвищення рівня безпекових інформаційних засад у суспільстві.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Андрюкайтиен Реджайна, Воронкова Валентина, Кивлюк Ольга, Максименюк Марина та Аїта Сакун (2017 р. Теоретичні уявлення про вираження лідерських компетенцій у процесі управління // Проблеми та перспективи

10. Кивлюк О. П. Моделювання інформаційних процесів у контексті інформатизації суспільства / О. П. Кивлюк // Гілея: науковий вісник: зб. наук. пр. – Київ: Вид-во УАН ТОВ “НВП” “ВІР”, 2014. – Вип. 80. – С. 222 -226.
11. Кремень В. Г. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору / В. Г. Кремень – Київ: Педагогічна думка, 2009. – 520 с.
12. Кремень В. Г. Синергетика в освіті: контекст людиноцентризму: монографія / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн – Київ: Педагогічна думка, 2012. – 368 с.
13. Кремень В. Г. К суспільству знаних – через вдосконалення системи освіти / В. Г. Кремень // Соціально-економічні проблеми інформаційного суспільства / під редакцією. д-ра. екон наукн, проф. Л. Г. Мельникова. – Суми: ІТД «Університетська книга», 2005. – С. 34-48.
14. Масуда Ю. Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство [Текст] / Масуда Ю. – Молод., 1983. – 234 р.
15. Кириченко М. О. Концептулізація когнітивно-комунікативних вимірів ідеології інформаційного суспільства в гуманітарно-науковій дискусії ХХІ століття: методологія дослідження / М. О. Кириченко // Гілея: науковий вісник: зб. наук. пр .; голови ред. В. М. Вашкевич. – Київ: Гілея, 2016. – Вип. 116 (1). – С. 137-141.
16. Кириченко М. О. Інформаціоналізм як складова формування ідеології інформаційного суспільства / М. О. Кириченко // Гуманітарний вісник Запорізької ЗДІА, 2017. – Вип. 69. – С. 105-111.
17. Куцепал С. В. Освіта в глобалізаційно-інформаційному континуумі: необхідність трансформації / С. В. Куцепал // Філософські обрії. – Київ; Полтава, 2006. Вип.15. – С. 27-40.
18. Кушерець Б. І. Знання як стратегічний ресурс суспільних трансформацій / Б.І. Кушерець. – Київ, 2002. – 248 с.
19. Пунченко О. П. Цивілізационное измерение истории человечества: монография / О. П. Пунченко. – Одесса: Астропринт, 2013. – 448 с.

20. Пунченко О. П. Інформатизація як засіб репрезентації інформаційних ресурсів суспільства / О. П. Пунченко, А. А. Лазаревич // Гуманітарний вісник

5. Соснін О. В. Проблеми державного управління системою національних інформаційних ресурсів з наукової потенціалу України: монографія / О. В. Соснін. – Київ: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2003. – 572 с.
6. Соснін О. В. Філософія гуманістичного менеджменту (соціально-політичні, соціально-економічні, соціально-антропологічні виміри): навч. посіб. / О. В. Соснін, В. Г. Воронкова, М. А. Ажажа. – Запоріжжя: Дике поле, 2016. – 356 с.

1.3. Моделі впровадження технологій змішаного навчання в освітній процес підвищення кваліфікації педагогічних кадрів

Л. Л. Ляхоцька

Розбудова національної системи післядипломної освіти в сучасних умовах Нової української школи з урахуванням кардинальних змін у всіх сферах суспільного життя, історичних викликів XXI ст. вимагає критичного осмислення досягнутого і концентрації зусиль і ресурсів на розв’язання найгірших проблем, які стримують розвиток, не дають можливості забезпечити нову якість освіти, адекватну новій формації – інформаційному суспільству.

Одним із перспективних шляхів подолання цих проблем вітчизняної освітньої післядипломної системи та забезпечення її поступального розвитку є підвищення доступності якісної, конкурентоспроможної освіти відповідно до вимог інноваційного сталого розвитку суспільства, економіки; забезпечення особистісного розвитку людини згідно з її індивідуальними здібностями, потребами на основі навчання протягом життя; запровадження у відкриту систему підвищення кваліфікації керівних, педагогічних і науково-педагогічних кадрів освіти інноваційних технологій змішаного навчання.

У сучасній системі післядипломної педагогічної освіти переглядаються методологічні аспекти організації навчання, пов’язані, зокрема, з технологією

рішень є реалізація в педагогічному процесі технології змішаного навчання, що оптимально поєднує переваги традиційного та дистанційного навчання, позбавляючись їх недоліків.

Відповідно до цьогорічного звіту Нового медіа консорціуму (міжнародного об’єднання некомерційних організацій, що займаються дослідженням та впровадженням новітніх технологій в освіті) одним з ключових напрямків прискорення використання ІКТ у вищій освіті загальної, післядипломної педагогічної, зокрема, є більш широке застосування змішаного навчання (змішане навчання ) ^[1] .

Тому виникає проблема концептуального обґрунтування впровадження змішаного навчання в освітній процес закладу післядипломної педагогічної освіти, зокрема в підвищенні кваліфікації педагогічних працівників та керівників освіти.

Проблеми підготовки педагогічних працівників та керівників освіти з використанням сучасних ІКТ та технологій дистанційного навчання досліджували С. Антощук, В. Биков, І. Воротнікова, В. Гравіт, Л. Калачова, С. Касьян, В. Олійник, О. Самойленко, О. Співаковський, О. Спірін та ін., Але питання щодо змішаного навчання залишилося до кінця не розкритим.

Теоретичні та практичні аспекти реалізації змішаного навчання розглядаються в працях вітчизняних та зарубіжних учених: К. Кеннеді,

В. Кухаренка, Е. Пауел, С. Патрік, О. Рафальської, Н. Рашевської, Б. Ребіт,

Х. Стейкер, А. Стрюка, М. Хорната ін. Проте низка складових цієї проблеми залишається нерозв’язаною. Передусім це стосується з’ясування поняттєвого апарату – науковці по-різному трактують поняття «змішане навчання», що, у свою чергу, впливає на підходи до його реалізації в освітньому процесі.

Зазначимо, що залишається нерозкритою повністю проблема добору моделей організації та впровадження змішаного навчання в освітній процес закладу освіти. У системі підвищення кваліфікації закладів післядипломної

[1]Теорія та практика змішаного навчання : монографія / В. М. Кухаренко, С. М. Березенська, К. Л. Бугайчук, Н. Ю. Олійник, Т. О. Олійник, О. В. Рибалко, Н. Г. Сиротенко, А. Л. Столяревська; за ред. В. М. Кухаренка – Харків: Міськдрук, НТУ «ХПІ», 2016. – 284 с.

• методи, що поєднують, згадані вище, форми навчання, які забезпечують інтегрований досвід ^[1] .

Е. Стейсі, Ф. Гербік визначає це поняття як конвергенцію традиційного та дистанційного навчання, яка стала можлива в результаті розвитку ІКТ і викликана потребами у створенні більш гнучких навчальних середовищ ^[2] .

Ю. Капустін вважає, що ЗН – це цілеспрямований, організований, інтерактивний процес взаємодії учасників навчального процесу між собою та засобами навчання, причому процес навчання, інваріантний до їх розташування в просторі та часі ^[3] .

С. Патрік, К. Кеннеді, Е. Пауел розглядає ЗН як методику реалізації фундаментального зсуву моделі навчального процесу до персоналізованого навчання ^[4] .

Н. Рашевська під ЗН розуміє поєднання традиційних технологій навчання з інноваційними технологіями дистанційного, електронного та мобільного навчання ^[5] .

З огляду на проведений аналіз наявних трактувань цієї концепції, на наш погляд, змішане навчання (гібрідне) навчання – освітній процес з використанням традиційних, інноваційних педагогічних технологій та інформаційно-комунікаційних технологій навчання (зокрема, електронного, дистанційного, мобільного навчання) за принципами взаємного доповнення з метою підвищення якості освіти.

[1]Christensen M. Is K-12 Blended Learning Disruptive? An introduction to the theory of hybrids. [Electronic resourse] / C. Christensen, M. Horn, H. Staker – Clayton Christensen Institute. – 2013. – Mode of acces: http://www.christenseninstitute.org/wp-content/uploads/2014/06/Is-K-12-blended-learning-disruptive.pdf

[2]Stacey E. Effective Blended Learning Practices: Evidence-Based Perspectives in ICT-Facilitated Education / E. Stacey, P. Gerbic. – Hershey; New York: Information science reference, 2009. – 382 p.- P.24

[3]Капустин Ю. И. Педагогические и организационные условия эффективного сочетания очного обучения и применения технологий дистанционного обучения : автореф. дис. … д-ра. пед. наук / Ю. И. Капустин. – М., 2007. – 40 с. – Режим доступа : ismo.ioso.ru/dis/avtoref-kapustin.doc. – С. 17

[4]. Patrick S. Mean What You Say: Defining and Integrating Personalized, Blended and Competency Education [Electronic resourse] / S. Patrick, K. Kennedy, A. Powell. – iNACOL. – 2013. Mode of acces: http://www.inacol.org/resource/mean-what-you-say-defining-and-integrating-personalized-blended-and-competency-education/.

[5] Рашевська Н. В. Мобільні інформаційно-комунікаційні технології навчання вищої математики студентів вищих технічних навчальних закладів: дис. … канд.пед.наук: 13.00.10 / Н. В. Рашевська. – К., 2011. – 304 с. – С.81.

Застосування різноманіття форм організації освітнього процесу . Змішане навчання може здійснюватися за такими формами ^[1] :

• синхронні очні форми (лекції, семінари, практичні заняття тощо);
• синхронні дистанційні форми (віртуальні класи, вебінари, коучинг, обмін миттєвими повідомленнями тощо);
• асинхронні форми (навчання з використанням електронної системи підтримки навчання, оцінювання знань (тестування, опитування), робота з документами та веб-сторінками, відео та аудіозаписи, спілкування через електронну пошту, Skype, в навчальних інтернет-спільнотах, дискусійних форумах тощо).

Різноманітність форм подання навчального матеріалу. Для полегшення сприйняття навчального матеріалу використовуються презентації, підкасти, відеокасти, скринкасти, симулятори, електронні дошки тощо.

Підвищення ефективності діяльності викладача. Як правило, для організації підтримки в ЗН використовуються спеціалізовані програмні засоби, зокрема, системи управління навчанням, які допомагають ефективно та легко розробляти навчальні курси, проводять навчання та здійснюють моніторинг, контроль, оцінку досягнень слухачів. Крім того, для організації та управління змішаним курсом викладач може використовувати онлайн-календарі, завдання менеджерів, програми оцінки знань, сайти для обміну файлами, вікі, блоги, соціальні мережі та мікроблоги, освітні сайти та електронні бібліотеки тощо.

ЗН потребує якісного поєднання можливостей ІКТ та найкращого педагогічного досвіду. Перераховані вище переваги покращують і стимулюють процес навчання, але, наскільки воно буде ефективним, залежить від викладача. Адже жодна технологія не здатна замінити викладача, як “диригента”

[1] Bielawski L. Blended eLearning: Інтеграція знань, підтримка ефективності та онлайн-навчання / Л. Білавський, Д. Меткалф. – Amherst: HRD Press, 2002. – 350 p.

можливостей. Тому важливо, щоб кожний педагог усвідомив, що вміння слухачів не є усталеними поняттями і можуть розвиватися внаслідок наполегливої ​​праці ^[1] . Головне завдання викладача – мотивувати слухачів до навчання, не «вишиваючи» їм ярлики з оцінкою своїх розумових здібностей.

[1] Хеггарт К. Розвиток розуму зростання вчителів та персоналу [Електронний ресурс]. – 2015 рр. – режим доступу: http://www.edutopia.org/discussion/developing-growth-mindset-teachers-and-staff

Рис. 1. Основні компетентності викладача в ЗН

Тільки в такому разі слухачі з завзятістю будуть братись за самі важкі завдання і досягнуть успіху в навчанні;

• орієнтація на результати навчання передбачає визначення викладачем конкретних цілей навчання та забезпечення їх досягнення;
• усвідомлення необхідності індивідуалізації навчальної діяльності, яка дасть змогу створити оптимальні умови для максимального реалізації можливостей кожного слухача;
• переосмислення ролі викладача – експерт з знань перетворюється в організатора освітньої діяльності, яка сприяє інтерактивним взаємодії всіх учасників освітнього процесу, консультує та підтримує кожного слухача впродовж всього процесу навчання.

• форми навчання. Перехід до індивідуальних форм організації навчання, які поєднуються з роботою в малих і великих групах;
• навчальні засоби. Вміння застосовувати в освітньому процесі широкий набір навчальних засобів, методик, онлайн та оффлайнові ресурси тощо;
• інтеграційна технологія передбачає динамічне поєднання засобів навчання та адміністрування.

Аналізуючи представлені організацією Learning Accelerator набір компетентностей, які повинні володіти викладачем для забезпечення результативної діяльності в змішаному навчальному середовищі, можна відзначити, що головна його відмінність від викладача, що використовує у своїй роботі традиційні методи та форми навчання – це бажання експериментувати, впроваджувавши в освітній Процес різні інноваційні педагогічні технології з метою досягнення максимального результату, і створити сприятливі умови для успішного навчання кожного слухача, врахов уючи його сильні та слабкі сторони.

Змішаний навчальний курс представляється не тільки в електронному поданні навчальних матеріалів, доступ до яких можна здійснювати в будь-який час, як у навчальній аудиторії, так і за її межами. Змішаний навчальний курс – це добре продумане поєднання різних видів навчальної діяльності з метою активного залучення слухачів до навчання, підвищення їхньої мотивації та ефективності навчального процесу в цілому.

Х. Стейкер і М. Хорн ^[1] виділяють чотири моделі змішаного навчання (рис.2): ротаційна (Rotation Station), самостійного змішування, гнучка (віртуально-збагачена модель).

Ротаційна модель передбачає навчання слухачів за самостійно встановленим розкладом або на розсуд викладача в рамках навчальної аудиторії з чергуванням видів навчальної діяльності, включаючи електронну освіту. В

[1] Стакер Х. Класифікація сумісного навчання K-12 [електронний ресурс] / H. Staker, M. Horn. – Innosight Institute. – 2012. – Режим доступу: http://www.christenseninstitute.org/wp-content/uploads/2013/04/ Класифікація-K-12-blended-learning.pdf

Загальноприйняте розуміння процесу навчання та на цій стадії модернізації вищої освіти України не є оптимальним рішенням. Більш прийнятними для використання є моделі з чергуванням робочих зон, з чергуванням лабораторій та “перевернутий клас”, які є поєднанням технологій традиційного та дистанційного навчання, реалізацією інновацій у навчальній аудиторії.

Модель з чергуванням робочих зон дає змогу інтенсифікувати освітній процес, зробити його більш цікавим для всіх його учасників, що сприятиме підвищенню мотивації до навчання та позитивно вплине на якість освоєння навчального матеріалу.

Модель з чергуванням лабораторій потребує проведення занять з наявністю декількох вільних навчальних аудиторій, що не завжди є зручним. Така організація освітнього процесу є сприятливою тільки під час вивчення окремих модулів, зокрема тих, які передбачають проведення реальних експериментів, в інших випадках не є доцільною.

Останні роки з’явилися дослідження вітчизняних науковців                                  О. Вольневича, Н. Зінонос, Н. Приходькіної та ін.), в яких аналізуються теоретичні та практичні аспекти впровадження в освітній процес моделі «перевернутий клас». Це пояснюється насамперед тим, що ця модель органічно поєднується з традиційними формами навчання та здатна істотно підвищити ефективність освітнього процесу. Адже слухачі, вивчаючи теоретичний матеріал самостійно, можуть обирати власну швидкість його засвоєння, за необхідності повторно звертатися до найскладніших фрагментів. При цьому вони самостійно та творче формують конспект, обмірковуючи, наданий викладачем матеріал та користуючись додатковими джерелами^[1]. При такій організації освітнього процесу робота в аудиторії спрямована на закріплення зжобутих знань: виконання вправ, завдань, обговорення проблемних питань тощо.

Враховуючи особливості системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників та керівників освіти, а саме: викладання навчальних модулів,

[1] Воленьвіч О. І. Технологія Перевернута класна кімната в дистанційному й очному навчанні [Електронний ресурс] / О.І. Вольнівчик // Інформаційні технології та засоби навчання. – 2013. – № 4 (36). – С.121 – 130. – Режим доступу: http://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/866/646

слухач і викладач, зворотний зв’язок між слухачем і навчальним матеріалом, надання можливості групового та індивідуального навчання;

Принципово важливо передбачити високоефективний зворотний зв’язок, щоб слухачі могли бути впевнені в правильності свого просування від незнання до знань. Такий зворотний зв’язок має бути як оперативний, оперативний, так і відстрочений, у вигляді зовнішньої оцінки.

Мотивація слухача – найважливіший елемент будь-якого курсу навчання з використанням дистанційних освітніх технологій. Для цього важливо використовувати різноманітні прийоми та засоби.

Структура курсу дистанційного навчання має бути модульним, щоб слухач мав можливість чітко усвідомити свою рекламу від модуля до модуля, можливість вибрати їх.

Зміст освітніх програм ДН у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників та керівників освіти має відображати сучасні управлінські завдання, бути особисто важливим для слухача, а технології навчання повинні враховувати специфічні професійні особливості осіб, які займаються управлінською діяльністю.

Розроблена нами мережева модель дистанційного курсу, яка передбачає впровадження технологій змішаного навчання, має свої складові.

Компоненти забезпечення – показники вимог до забезпечення ЗППО щодо надання освітніх послуг за дистанційною формою навчання з підвищення кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти (малюнок 3.)

Організаційний компонент включає:

1. Наявність Положення про дистанційне навчання в ЗППО, яке затверджено Вчена рада закладу освіти.
2. Створення підрозділу ЗППО, який організаційно і технологічно забезпечує навчання за дистанційною формою, наприклад, лабораторії або дистанційного навчання, а також кафедри з спеціальної (професійної підготовки) основними завданнями яких повинні бути:

Рис. 3. Компоненти забезпечення дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів та керівників освіти

• відбір кадрового складу, здатного підтримувати дистанційну форму навчання засобами ІКТ;
• створення, налагодження та постійна підтримка в робочому стані технічної інфраструктури ЗППО;
• створення або встановлення та встановлення платформи системи управління дистанційним навчанням;
• розробка та супровід баз навчальних матеріалів, забезпечення доступу до них;
• створення навчальних віртуальних лабораторій;
• забезпечення зв’язку між викладачами (методистами, консультантами, тьюторами) та слухачами;
• організація та проведення контрольних заходів;
• організація відеоконференцій, вебінарів, консультацій;
• підвищення кваліфікації викладачів та співробітників ЗППО щодо впровадження ДФН.

Кадровий компонент складають:

1. Забезпеченість фахівцями (науково-педагогічними та педагогічними працівниками, методистами, менеджерами та системними адміністраторами), які безпосередньо забезпечують та здійснюють дистанційне навчання, мають відповідну кваліфікацію або пройшли перепідготовку / підвищення кваліфікації в сфері дистанційного навчання у затверджених МОН України установах та мають відповідні документи (100 %)