Один із шістдесятників

Кінь у міфології

Коні — священні тварини в давніх українців. Старовинний міф оповідає про те, що бог дужості і війни ТУР заходився будувати земляні вали проти диких кочових племен і примусив рід ПАНІВ (найстародавніше і наймудріше давньоукраїнське плем’я, частина якого переселилася у XVIII ст. до н. е. на територію Північної Італії та Палестини. — С. П.) звозити землю влітку на санях (на той час ще не винайшли колесо). Пани взялися за роботу і виконали свою повинність — нагорнули земляний вал на терені свого племені, а далі виконувати каторжні роботи відмовились. Розгніваний ТУР, який недолюблював розумних, перетворив неслухняних людей у коней, котрих і запріг у сани. Коляда пожаліла коней і опустила з неба колесо…

Кінь у міфології наших пращурів був одним із центральних сакральних образів і асоціювався з Сонцем. Наші предки вірили, що Сонце вдень подорожує небом у колісниці, запряженій кіньми, а вночі перепливає підземними ріками за допомогою качок.

Давні джерела описують білого коня, що був при храмі Святовита — бога земних плодів і воєнної здобичі. Цей кінь належав божеству, годувати його й сідати на нього міг тільки жрець. Кінь слугував для пророкування перед початком великої справи. Подібна подвійна символіка збереглась і в народному соннику: “На білому коні їхати верхи — щастя, на буланому — слабість”. Причетність білого коня до царства мертвих знайшла й інше трактування: коли сняться білі коні, це до смерті.

 Білий кінь у міфології зустрічається найчастіше в казках та легендах. Білий колір загалом є характерною ознакою потойбічних істот, що втратили тілесність. Скрізь, де кінь відіграє культову роль, він завжди білий. В образі білого коня деяким людям навіть з’являється скарб.

Кінь в українських обрядах

Кінь з’явився на теренах України давно: кінські кістки, знайдені на Наддніпрянщині, датуються IV тис. до н.е., причому це останки вже приручених коней. Археологічним свідченням зародження культу цієї тварини вважають знахідки її захоронень, а також зображення коня чи його голови.

Голова коня відігравала важливу роль у ритуалах усіх індоєвропейських народів, тому в казці з’являється образ чудесної Кобилячої Голови, яка нагороджує добру й чуйну дівчину: “Дівко, дівко, влізь мені в праве вухо, а в ліве вилізь! Як заглянула ж вона в праве вухо, а там усякого добра і видимо, й невидимо! Чого там тільки й не було! І убрання всякі, коні, карети, кучери. А золота та срібла! А грошей!”

Оповідання «Білий кінь Шептало» написане у 1965 році. Це  одне з ранніх оповідань митця, написане в ті роки, коли після століть жорстокого цензурного контролю наше мистецтво загалом (не тільки література) вперше розвивається в умовах практично повної свободи.

Повість примушує замислитися над важливою проблемою українського суспільства, пропонує кожному з нас віднайти власну позицію та шлях вирішення цієї трагедії заперечення людини в людині.

Головні герої оповідання

• Кінь Шептало

• Конюх Степан

Цитатна характеристика Шептала

Цитатна характеристика Шептала

17. Цієї хвилини він був справжнім білим конем, відважним та одчайдушним, як його далекі предки.

18. Йому ще ніколи в житті не бігалося так легко.

19. Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях.

20. Білий кінь задер голову, сп’яніло заіржав, не в силі стримати буйної радості.

21. Це були найкращі хвилини Шепталового життя.

22. Шептало побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах.

23. Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він уже давно не був білим конем. Він був бруднувато-сірим, попелястим

24. Шепталові раптом закортіло почути Степанів голос, ласкаво ткнутися мордою в його замахорчені долоні, хай навіть ударить, висварить.

25. Білому коневі бувало завжди по-справжньому гірко, коли його зневажали та били, але незабаром у Шептала прокидалася винувата довірливість до кривдника.

26. Коні  здивуються, бо ніколи не бачили його такого білого, гарного. Степан вважатиме, що він хоче виділитися, показати норов.

27. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.

28. Шептало ступив кілька кроків, гепнувсь у грязюку і покотився по дорожній хлюпавці. Коли звівся на ноги, вже не був білим конем; до ранку земля підсохне, обсиплеться, і він стане таким же сірим, яким був досі.

29. Білий кінь, скільки зміг, просунув голову між двох жердин загорожі та й собі задрімав, стомлений нерозумною блуканиною.

Риси Шептала

А Пишається походженням
Б Знає собі ціну

В Роботящий
Г Волелюбний
Д Покірний

Е Критично мислить
Є Поважає Степана

Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, “як усі”. Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії.

Використані джерела

1. Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології https://cutt.ly/nxZvInE

2. Вікіпекдія https://cutt.ly/wxZvZSK

3. Рецензія на книгу https://cutt.ly/lxZv8QN

4. Кінь у міфології слов’янських народів http://about-ukraine.com/kin-1717/

5. Скрайбінг до твору В.Дрозда http://about-ukraine.com/kin-1717/

6. Кліп до оповідання В. Дрозда “Білий кінь Шептало” https://cutt.ly/fxZbuCq

7. Презентація на тему: “Володимир Дрозд” https://youtu.be/9nzK0BQ4fPM

8. “Календар історії та культури” | Наталія Ксьондзик | Володимир Дрозд https://cutt.ly/exZbUjX