Творчість моїх учнів

Коптілова Владислава, переможець обласних етапів Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури (3 місце у 2016 р., 2 місце у 2017 р., 3 місце у 2018 р., 1 місце у 2019 р.), переможець обласних етапів (2016-2019) Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика та Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, учасник Літньої літературної школи в Карпатах (2018-2020), студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, навчається за освітньою програмою «Шведська філологія та переклад, англійська мова та третя германська мова». Творча, цілеспрямована та непередбачувана. Мріє написати роман, яким би зачитувалися у всьому світі. Її проза та поезія потребує інтелектуального читача.

Йду до Вифлеєму

О лихоліття слів зарозумілих,
Покинутих на вітер у степу,
Ти б знало: те мовчання знавісніле
Не видасть мою дику таїну.
Крізь темний ліс в одвічній самотині
Бреду собі, тихесенько бреду.
Молюся віднайти дорогу нині,
Бо далі, може, зовсім пропаду.
Химерний ліс, пусти мене на волю
Людей покірних малювать сліди!
Хіба не бачиш ти страшного болю,
Що раною ятриться у воді?
У той воді з невпинного потоку,
Який жбурля каміння з висоти
У душу, де нема вже й місця стоку,
У душу, що шукає чистоти.
Містичний ліс, в полоні я твоєму
Юртитися з гріхом не буду більш.
Ослаб лещата: йду до Вифлеєму
Очиститись. А ти мене залиш.

Me quogue fata regunt

Усі ми, зрештою, людці самотні,
Що підкоряються недолі злій.
Для нас, дурних, це так природньо
Тікати з легкістю од мрій.
Ще вчора я, дівча миршаве,
На сполох била без жалю,
По закапелках всіх кричала,
Що протидії не знайду.
Вона ж ось тут – в моєму серці
Навіки поселилась вмить.
А люд бурчить:”Як та зі смерті
Повстала й хоче знову жить?”
А я всміхалася, бо знала,
Що фатуму вклонюсь колись,
Та поки навіть не зважала
І бігла: крила ж не зрослись.

Турська Юлія, учасниця та переможець обласних етапів Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури (3 місце у 2016 р., 1 місце у 2017 р., 3 місце у 2018 р.), переможець Всеукраїнського поетичного конкурсу «Зерна доброти» (2 місце у 2017 р., диплом «За оригінальність» у 2018 р.). Зараз студентка 3 курсу Київського національного університету імені Тараса Шевченка,  навчається   за спеціальністю «Літературна творчість»

Роздум

Смак медовий чаю, запах кави,
Сміх дитини і весняний грім,
Промінь сонця серед хмар лукавий,
Шум дощу, батьківський рідний дім.

Дотик пальців рідної людини,
Тепла ковдра у зимову ніч,
Мережковий теплий спів пташини,
Печиво, що його гріла піч.

Чому люди помічають зорі,
Лиш коли віщують зорепад?
Чом лимон смакує одиницям,
Коли всі так люблять лимонад?

Може, й мало в цих словах ідеї.
Де ж тут філософія однак?
Ми ж так звикли у віршах до неї,
А тут просто, у простих думках.

Треба і мораль би написати,
Чи чогось повчити читача.
Всі і так розумні, не вгадати,
Кого яка правда науча.

Злотим словом я кувать не стану,
Наче мудрий я усім поет,
Та й не хочу вас ввести в оману,
Але розкажу один секрет.

Не шукати нам легкої долі,
Не тримати нам її в руках.
Пізнавать життя можна й поволі:
Справжнє щастя –  у простих речах.

Втома

Білим сонцем у чорній кімнаті
Говорить про життя ти любиш
У своїх незліченних “треба”
У своїх безкінечних “мусиш”.
Хай байдужість заллє мені очі
Мовчазним і вологим туманом.
Твоя постать, людино, хай зникне,
Нехай стане для мене обманом.
Ти гадаєш, мені так потрібен
Серед хмарної ночі твій голос,
Що потворить незайману тишу,
Колихає поснулий тут колос?
Ти за мною ходиш повсюди.
Наче тінь моя, скрізь ти зі мною –
Я втомивсь відчувати людину,
Її кроки. Я хочу покою.

У поснулім безмежніїм полі
Наодинці з собою й думками.
Як же легко на серці багрянім,
Я б ходив поміж трав цих віками.
Чую твердість землі смоляної,
Темна ніч затопила полин.
Я вдихаю безлюдність наповну,
Насолоджуюсь тихим Ніким.
Я один, і нікого навколо,
Сам на цілому білому світі.
Час іде, не лишаючи сліду,
І незмінністю сповнені миті.

Може… Може, у чорній далечі
Десь блукає самотня Людина?
Чи скінчиться безлюднеє поле..
Ні! Самотність- моя домовина.
Я так хочу спіймати твій погляд
І емоціям дати волю.
Я біжу від безлюдної втоми
По дзвінкому і тихому полю.
У мені та людськая подоба,
У мені теє слово й бажання
Із людиною йти й розминатись
Аж від сутінок і до світання.
Я народжений поруч з тобою.
Цеї сутності ти не розрушиш
У твоїх незліченних “треба”
У твоїх безконечних “мусиш”.

Хоменко Владислав, переможець обласного етапу Всеукраїнської олімпіади зі світової літератури (3 місце у 2017 р., 2 місце у 2018 р.), переможець обласного етапу Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої» (2 місце у 2018 р.), учасник Всеукраїнського поетичного конкурсу «Зерна доброти» (диплом «За оригінальність» у 2018 р.), один із авторів поетичної збірки «Палієва осінь» (Фастів). Наразі студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, навчається за спеціальністю «Літературна творчість». Роботи Хоменка Владислава вже надруковані в газеті «Літературна Україна».

Пісня

Хай буде Вкраїні скрізь вічная шана,

І сила, і щастя у наших людей.

Хай завжди цвіте Батьківщина кохана,

Прославлена в подвигах власних дітей.

Хай радує око краса неймовірна

України нашої чистих ланів.

Лунає хай пісня гучна, життєдійна

Під спів солов’я і дзюрчання струмків.

Хай квітне й буяє наш рід незотлінно,

І воля, і правда панує над всім.

Незламний наш край хай стоїть монолітно,

Та горе й нещастя зникають зовсім.

Руїни хай дух землю рідну покине,

Й зіллються усі в сильний, єдиний народ.

Козацькая кров невмируща не згине,

Не скласти ніколи Вкраїни клейнод.

Хай кожен свою Батьківщину плекає,

Вона ж бо у світі така лиш одна.

На кобзі й бандурі музика хай грає,

І зцілює душу чарівна струна.

Хай грізно литаври все зло відлякають

Та тризуб свободи піднімуть вгорі.

До руху нас завжди нехай закликають

Ревучії води, що плинуть в Дніпрі.

Хай завш в Україні добробут панує

І щит миротворчий її захистить.

Усі перешкоди народ наш зруйнує

Під стягом, що гордо між хмар майорить.

До українців

Тяжко й гірко споглядати

Сумную картину,

Як могли ми занедбати

Неньку Україну.

Кожен правду свою знає,

За себе печеться,

Про державу ж забуває,

Що на шмаття рветься.

Брату брат готує петлю,

Єдності немає,

А зі сходу нашу землю

Ворог роздирає.

Відцуралась молодь роду.

Не встигнеш вглядіти,

Як дають з Вкраїни ходу

Бісовії діти.

Ізсередини рідненьку

Панки обдирають,

Продають вже свою неньку,

Ще й суда не знають.

Кожен від держави хоче

Зиск для себе мати,

Та не кожному охоче

Щось натомість дати.

Схаменіться, чи забули:

Ми ж одна країна.

Чом ви, браття, не почули:

Плаче Україна.

Піднімайтесь та єднаймось,

Стяг в руки візьмімо,

До руїни не вертаймось,

Лиш вперед ходімо.

Вороги хай йдуть у пекло,

Разом їх здолаєм,

Щоб ніколи вже не змеркло

Те, що ми кохаєм.

Кожен українець буде

Цілого частина.

Про нещастя хай забуде

Наша Батьківщина.

Старі панськії порядки

Повністю зруйнуймо,

Щоб пишалися нащадки,

Рай для них збудуймо.

І ніколи не зганьбімо

Ми нашу свободу,

Доведімо, що ми, браття,

Козацького роду!