Поняття про вищу нервову діяльність і її основні типи.

ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ – сукупність нервових процесів, що відбуваються у вищих відділах ЦНС, мають індивідуальний характер і забезпечують перебіг поведінкових реакцій людини.

Типи вищої нервової діяльності. 

Тип вищої нервової діяльності – це сукупність вроджених особливостей нервових процесів, що характеризують вищу нервову діяльність людини. І. П. Павлов уважав основними властивостями процесів збудження та гальмування силу, врівноваженість і рухливість:
– сила збудження – це здатність нервових клітин відповідно реагувати на сильні подразнення без розвитку гальмування;
– сила гальмування зумовлена здатністю нейронів тривалий час підтримувати стан активного гальмування;
– врівноваженість нервових процесів – це збалансованість процесів збудження й гальмування, що створює основу для більш урівноваженої поведінки;
– рухливість нервових процесів зумовлена швидкістю переходу нейронів від збудження до гальмування.
На підставі уявлень про особливості нервових процесів їх поділяють на 4 типи ВНД: жвавий, спокійний, нестримний та слабкий.

Типи вищої нервової діяльності рідко трапляються в «чистому вигляді». Більшість людей мають риси всіх її типів із переважанням одного з них. Тип ВНД є природженим і становить основу психічної діяльності людини, її темпераменту, а також має певний уплив на формування тих чи інших рис характеру. Але тип ВНД в процесі життя під дією зовнішніх чинників може значно змінюватися.

Висновок: типи вищої нервової діяльності відрізняються особливостями процесів збудження та гальмування.

Основні властивості темпераменту.

Типи ВНД визначають типи темпераменту в людини. Темперамент – сукупність індивідуальних особливостей, що виявляються у силі, швидкості та зрівноваженості нервових процесів. Уявлення про темперамент виникло давно: давньогрецький лікар Гіппократ є творцем
вчення про темперамент, а римський лікар Гален розробив першу класифікацію типів темпераменту. Назви типів темпераменту походять від назв рідин: холеричний (від грец. холе – жовч), сангвінічний (від лат. sanguis – кров), флегматичний (від грец. флегма – слиз), меланхолічний (від грец. мелан – чорна і жовч). Важливу роль у розвитку
теорії темпераменту мали дослідження І. П. Павлова, який показав взаємозв’язок темпераменту людини з її типом ВНД.

Сучасними дослідженнями встановлено, що темперамент не впливає на успішність діяльності людини, від нього не залежать інтереси й захоплення людини. Кожен тип темпераменту має свої позитивні та негативні особливості. Так, нестримний холерик є дуже активним, легковажний сангвінік жваво сприймає світ, млявий флегматик завжди має сили й ґрунтовність, а нерішучий меланхолік є дуже чутливою людиною, яка співчуває кожному. Однак чисті типи майже не трапляються в житті, існує багато проміжних форм.

Характеристика типів темпераменту визначається його властивостями:

а) сензитивність (підвищена чутливість до подій, що відбуваються);

б) реактивність (визначає ступінь мимовільності реакції на зовнішні й внутрішні впливи однакової сили);

в) активність (енергійність впливу людини на довкілля);

г) темп реакцій (швидкість перебігу різних психічних реакцій і процесів);

д) пластичність (гнучкість пристосування до зовнішніх упливів);

е) емоційна збудливість (властивість, зумовлена мінімальним упливом, необхідним для виникнення емоційної реакції).

Висновок: типи темпераменту відрізняються такими властивостями: чутливістю, реактивністю, активністю, темпом реакцій, пластичністю, емоційною збудливістю та інше.