Бабин Яр

Історія Бабиного Яру

Бабин Яр був визначений місцем масового вбивства євреїв 26 вересня 1941 року. Саме в Київському урочищі окупаційна влада Києва хотіла остаточно вирішити “єврейське питання”.

Перший і наймасовіший розстріл був призначений на 29 вересня. По всій столиці були розклеєні листівки: “Наказується всім євреям міста Києва та околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року о 8 ранку при вул. Мельника-Доктеровський (біля кладовища). Всі повинні взяти з собою документи, гроші, білизну та інше. Хто не підкориться цьому розпорядженню буде розстріляний.”

Мету збору нацисти не оголошували. По місту ж пройшла чутка, що євреїв евакуюватимуть. Люди прийшли в Бабин Яр, не здогадуючись про плани окупантів.

По прибуттю на місце у євреїв та інших жертв спочатку забирали цінні речі, а потім наказували проходити до південно-східного відрогу Бабиного Яру, де і проводилися розстріли. За 29-30 вересня 1941 року було розстріляно 33 771 особу (без урахування дітей до 3 років).

Ще кілька масових розстрілів проводилося протягом жовтня. Біля урочища було відкрито Сирецький концентраційний табір, в якому загинуло близько 25 тисяч осіб. У березні 1942 року нацисти в Бабиному Яру стратили понад 600 членів ОУН. Розстріли тривали до 1943 року, поки німецькі війська не покинули Київ.

Історія Діни Пронічевої

“Нас вистроїли на дуже маленькому піщаному виступі. Я закрила очі, стиснула кулаки й напружила всі м’язи і кинулася вниз. До пострілу. Мені здалося що я летіла цілу вічність. Я впала на трупи вдало – не розстріляли” – говорила Діна Пронічева на київському процесі в 1946 році.

Німці ходили і дивилися, хто ще живий. Якщо бачили це – добивали. Один з нацистів побачив, що у Діни немає крові на одязі. Він став на неї однією ногою на груди, іншою – на руку. Вона витримала і промовчала.

“Відразу почали засипати землею. Але я рухатися боялася. Здавалося, мені залишилося набрати ще кілька вдихів і задихнутися. І я вирішила – нехай краще розстріляють, ніж я відчую, що буду живцем похована. Я зібралася з останніми силами і вибралася з-під землі”, – згадувала Пронічева.

Історія Сергія  Таужнянського

Сергій дивом врятувався від смерті, хоча його матір розстріляли в Бабиному Яру за те, що вона єврейка. Він згадує, як німці їх гнали групами до місця смерті, але йому пощастило втекти.

“Коли люди проходили коридором і вже на самому майданчику їх жорстоко били палицями. У нас з матір’ю нічого цінного не було, і я тільки скинув з себе рюкзак з білизною і сухарями. Куди свій рюкзак справи мати, я не знаю, оскільки ми неодноразово втрачали один одного в тій суєти. Попереду чулися автоматні черги, крики дітей, підлітків, дорослих. Хто не хотів йти до місця страти або в істериці молив про пощаду, того фашисти били або труїли собаками. Вже йдучи в бік Яру, мати встигла крикнути:” Сергію, біжи”, – а сама в натовпі повільно пішла вниз до яру, в якому гітлерівці розправлялися з мирними, ні в чому не винними радянськими громадянами”, – згадує чоловік.