Африка 1960р

Африка 1960р.

Деколонізація та виникнення “Третього світу”

Автор

Назаретто

Рік Африки – 1960 рік, який увійшов в історію деколонізації Африки, як рік, під час появи з’явилося більша кількість суверенних держав – 17. Словосполучення «рік Африки» вперше було введено вступним секретарем ООН для спеціальних політичних питань Ральф Банк на симпозіумах з антиколоніалізмом в Африці, що проходив 16-17 лютого 1960 р. на історичному факультеті Коледжу Уеллслі [1]. Звільнення країн стало можливим у зростанні національних та антиколоніальних настроїв у Африці в кінці 1950-х років [2] [3]. На виборах в Палату громад у 

1959 рік від одного з попередніх відомств виграла консервативну партію, яка надавала незалежність Нігерії. У 1960 році вперше як діючий прем’єр-міністрГарольд  Макміллан відвідав колоніальне управління Великобританії. У вересні 1960 року Генеральної асамблеї ООН СРСР запропонував проект звільнення від колоніальної залежності всіх територій Африки. У листопаді аналогічного проекту розробили 25 країн Африки та Азії, він був створений у сесіях 14 грудня 1960 року [2].

Деколонізація Африки
Після Другої світової війни швидко пішов процес деколонізації Африки. Роком Африки – роком звільнення найбільшого числа колоній – було оголошено 1960. За цей рік незалежність здобула 17 держав [8]. Більшість з них – французькі колонії та підопічні території ООН, що виявилися під управлінням Франції: Камерун, Того, Малагасійська Республіка, Конго (кількість Французького Конго), Дагомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кістки, Чад, Центральноафриканська Республіка, Габон, Мавританія, Мавританія . Незалежні були проголошені найбільшою країною Африки за чисельність населення – Нігерія, яка належала Великобританії та найбільшій території – Бельгійське Конго.Британське Сомалі та підопічні Сомалі, яке виявилося під управлінням Італії, були об’єднані та стали Сомалі Демократичною Республікою.

Дати отримання країнами Африки незалежності
1960-х років змінили всю обстановку на Африканському континенті. Демонтаж інших колоніальних режимів став уже невідворотним. Суверенними державами були проголошені:

у 1961 році британське управління Сьєрра-Леоне і Танганьїка;
в 1962 р. – Алжир, Уганда, Бурунді і Руанда;
в 1963 – Кенія і Занзібар;
в 1964 р. – Північна Родезія (яка назвала себе Республікою Замбія, за назвою річки Замбезі) та Ньясаленд (Малаві); в тому ж році Танганьїка та Занзібар об’єдналися, створивши Республіку Танзанія;
в 1965 – Гамбія;

в 1966 р. – Бечуаналенд став Республікою Ботсвана і Басутоленд – Королівством Лесото;
у 1968 – Маврикій, Екваторіальна Гвінея і Свазіленд;
в 1973 – Гвінея-Бісау;

у 1975 р. (після революції в Португалії) – Ангола, Мозамбік, Острови Зеленого Місу та Сан-Томе та Прінсіпі, а також 3 з 4 Коморських островів (Майотта залишилася владою Франції);
у 1977 р. – Сейшельські острови, і Французьке Сомалі стало Республікою Джибуті;
у 1980 – Південна Родезія стала Республікою Зімбабве;
у 1990 – підопічна територія Південно-Західної Африки – Республікою Намібія.
Проголошення незалежності Кенії, Зімбабве, Анголі, Мозамбіку та Намібії передували війни, повстання, партизанська боротьба.Але для більшості африканських країн завершений етап був запропонований без великого кровопролиття, він дав результати масовим демонстраціям і страйкам, переговорного процесу, а також відновлення до підопічних територій – організацій громадських держав.

Зв’язок з тим, що кордони африканських держав під час «гонки за Африку» провокують штучно, без сприяння розселенню різних народів та племен, а також те, що традиційне африканське суспільство не було готове до демократії, у багатьох африканських країнах після здобуття незалежності почалися цивільні війни. У багатьох країнах до влади прибули диктатори. Виниклі в результаті цього режиму виявляють зневагу до прав людини, бюрократії, тоталітаризму, що, у свою чергу, призводять до кризисної економіки та зростаючої бідності.

Зв’язок з тим, що кордони африканських держав під час «гонки за Африку» провокують штучно, без сприяння розселенню різних народів та племен, а також те, що традиційне африканське суспільство не було готове до демократії, у багатьох африканських країнах після здобуття незалежності почалися цивільні війни. У багатьох країнах до влади прибули диктатори. Виниклі в результаті цього режиму виявляють зневагу до прав людини, бюрократії, тоталітаризму, що, у свою чергу, призводять до кризисної економіки та зростаючої бідності.

Зміна назв держав Основна
стаття: африканізація
У період здобуття африканських країн незалежності багато з них змінили свої назви в силу різних причин. Це може бути сецесія, об’єднання, змінений режим або отримання країною суверенітету. Явище переформування африканських назв (назви країн, особистість імен людей) за допомогою відображення африканської ідентичності було названо африканізацією.

«Третій світ» – публіцистичний термін, який задіяний від початку 1950-х років для визначення економічно слаборозвинених (постколоніальних) країн Азії, Африки, Латинської Америки та
Океанії. Його запросив французький соціолог, історик та економіст Альфред Сові, який вивчав
взаємодію населення та економіки. До першого світу відносини країни західної демократії,
інше – комуністичного блоку. Країни «третього світу» вважають держави, які не належали до перших
двох груп.

Джерелло данної книги:

ВИКИПЕДИЯ

ТА КУАР КОД В КНИГЕ

КОНЕЦ