Лариса Петровна Косач (літературний псевдонім —Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 року по Новограді-Волинскому. Мати її – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист. Батьки багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи. Середь близького оточени майбутньої поетеси местного культурного населения: Михайло Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу. В дев’ять років вона вже писала вірші, у тринадцати почала друкуватись. В 1884 году во Львове в журнале «Зоря» було опубліковано два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка.

Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у селі Колодяжне. В юнацькі роки Леся починає хворіти на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М.   Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

В 1879 году році було заарештовано и вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів», там же, в Карійській тюрмі, загинула матиїї найближчої товарищи – Марія Кевсьовалшки. Враження тих літ виявилися такими сильними как пам’ятними, що пізніше ожили у віршах «Віче», «Мати-невільниця», «Забуті слова», «Епілог».

На вексель 1893 года в Львове виходить перша поезій Лесі Українки – «На крилах пісень». Середина віміщених у збірці творів виділяється вірш «Contra spem spero», чтобы сприйматься як кредо молодойї письменности, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро, як закликі гасло, прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері «Досвітні огні».

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами повествует о діяльністю гуртка київської літературної молоді «Плеяда». Тут готували видання для народу з истории, географии, перекладали твори російських и зарубіжних письменников; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написаны и деякі оповідання Лесі Українки.

У 1894 – 1895 роках Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. У Болгарії була написана переважна частина циклу політичної лірики «Невільничі пісні». Нове явище в її творчості – сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму.

С 1893 года вона перебутала с одним и тем же наглядным изображением, с другой стороны, с особенными, якобы на засланном.

1899 год у Львові виходить друга збірка поезій – «Думи и мрії». Ця убірка засвідчила безумный злет творчості молодойї поетеси.

Пише статті для російського журнала «Жизнь».

Після смертіїї близького друга С. Мержинського, в одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему «Одержима» (1901 р.). Пережита особиста драма позначилась на загадки хвороба легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі – Гуцульщину рятувати підірване здоров’я.

Міцніють зв’язки Лесі Українки с соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займаться розповсюдженням соціалістичної и марксистской літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном и транспортуванням у Росію.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у того, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займа фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народном дусі «Русалка») і кінчаючи останньою казкою «Про велета», він органічно входить у поетичний світ письменниці.

Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалася в Криму и на Кавказе, в Германии и Швейцарии, в Италии и Египте. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним крам, але й збагачувала новыми враженнями, знанием життя инших народов, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотивы своейї творчості. Так, у циклі «Весна в Єгипті» (1910 р.), Леся Українка знайомить українського читача с цим краєм, його природою, людьми.

У 1904 года в Киеве вийшло щебень видання поетических творений Леси Українки (вибране) под заголовком «На крилах пісень».

1905 год несправедливо для Лесі Українки. Драматические поеми «Осіння казка» и «В катакомбах», датані 1905 года, були безпереднім на революційні події.

Після поразки революції Леся Українка превращается в соціальную и политическую категорию, співробітнича в журнале «Шершень».

В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. В течение короткого времени было написано двадцати драматических творений, якобы открыли новую страницу в исторической театральной культуре.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки єїї «Камінний господар». Это одна из найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художников. Звернення до образа Дон Жуана мало і конкретні причини.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та гипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказе вона все частички згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої ​​поліської краси. Так виникла «Лісова пісня», яка була написана за кілька днів тяжкохою поетесою.

Леся Українка померла 1 августа 1913 года в грузинскому містечку Сурамі. Тілоїї перевезли до Києва и похоронили на Байковому кладовищи.

10 фактов из жизни Лесі Українки

1. Леся дуже любила музику. І мама купила для свого малятка рояль, коли Лесі було всего пять років. После девяти неудачных попыток заражения на туберкульозных косточек, хвороба прикувала их к ліжке. Лесі доводилося лежати с загіпсованими руками и ню місяцями. Одного разу її тітка, Олександра Антонівна, начала дівчинку грі на фортепіано, помітила, чтобы Леся досить впевнено вибива вільною від гіпсу ніжкою такт. Виявилося, що так дівчинка грала на королевские.

2. Деякі дослідники першою любов’ю майбутньої поетеси назвають Максима Славинського. Коли вони познайомилися, Лесі було 15, Максиму – 18. Вони разом переводили Гейне. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. В майбутньому Славинський стане одним из руководителей Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. Заарештований чекістами, він помре у в’язниці. А от першою справжньою любов’ю Лесі Українки називають своему другу по нещастю – хворого на сухоти революціонера Сергія Мержинського. Вони познайомилися в Ялті в 1897 році, приїхавши на лікування. Йому було 27 років, їй – 26. Спочатку він їй не сподобався, але поступово проник в душу. Він називав письменницю «Леся-Ларочка».Помер чоловік в руках у Минска від туберкульозу легенів. Біля його смертного ложа Леся написала поему «Одержима».

3. Леся Українка вільно розмовляла українською, російською, польською, болгарською, німецькою, французькою та італійською мовами. Добре знала латинь. Перекладала с давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов, хочу і не навчалася в школі. Її освітою займалися мати (Олена Пчілка) і приватні вчителі.

4. У стані крайнього виснаження від поганої роботи нирок Леся згасла на 43-м році життя у містечку Сурамі в Грузії. А приїхала вона в Сурамі разом зі своїм нареченим Клиентом Квіткою у вересні 1903 року. Кльоня, як вона його лагідно називала, страждав від сухот, вона – від туберкульозу кісток. Навіть сьогодні ці хворобы вважаються тяжкими. Тоді ж – невиліковними