Життєпис

Народився 2 лютого 1901 года в селі Писарівка Павлоградского повіту (сейчас Синельниківський район) на Катеринославщині в бідній селянській родині. Коли йому було близько 14 років, батьки переселились до панської економії в селі Чапли. 1910–1918 гг. Роки навчався в Першому катеринославськой реальности училищі, яке закінчив з «відзною». Потім навчався з перервами, через матеріальну скруту, на математическом и юридичном факультетах Катеринославського університету, який так і не закінчив. Друкуватися почав ще з школи під псевдонімом Лорд Лістер. У научного журнала він публикация свої пригодницкі оповідання. 1917 год. Книга написана оповідання «Важная питання».1919 год написан оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі» та оповідання «Ваня» та «Старец» в катеринославском збірнику «Січ». До першої подборки Підмогильного, яка була опублікована 1920 року й мала назву «Твори Т. 1 », увійшло 9 оповідань:« Старець »,« Ваня »,« Важке питання »,« Пророк »,« Гайдамака »,« Добрий бог »,« На селі »,« На іменинах »,« Дід Яким ». Літературна діяльність переривалась вчителюванням, працею у видавництвах. Так у 1920—1921 роках Підмогильний вчителював у Павлограді на Катеринославщині. В этом периоде важна роль в становленні творчої особистості Підмогильного відіграв літературознавець Петро Эфремов, брат Сергія Эфремова. Саме П.Єфремову належать перша серйозна розвідка про творчість Підмогильного «Поет чарів ночі». Чималий вплив на Підмогильного мала особистість Дмитра Яворницького.

Київський та Ворзельский періоди

1921 год Підмогильний переїхав в Киев, де працював бібліографом Книжкової палати. В 1921-1923 годах в годах в годы, когда в Киеве был голод, залили місто й викладав українську мову та політосвіту у Ворзельській трудовій школі. 1921 року письменник одружився с донькою ворзелівського священика Катрею Червінською, актрисою Театру юного глядача. Тоді ж написав цикл «Повстанці». Частину оповідань було надруковано в катеринославских газетах «Український пролетар». Голод 1921—1923 років змалював в оповіданнях «Син» (1923). 1922 год Валер’ян разом з дружиною переїхав с Ворзеля в Києва, де Оселився в будинку недалеко от Сінного базару, на розі Великої Житомирської. У 1922 г. виходить книжка оповідань «В епідемічному бараці».Він активно приєднався до літературно-мистецького життя. Став членом щойно створеного «Аспису» (Асоціації письменників), з якого виокремилось літературне угруповання «Ланка» (1924–1926), яке с 1926 года було перейменоване на «Марс», тобто «Майстерню революційного слова». Ця організація стала, по суті, київською філією «Ваплите». До літературної організації «Ланка-Марс», крім Підмогильного, входило чимало талановитих київських літераторів, серед яких: Борис Антоненко-Давидович, Марія Галич, Могайло Ивченко, Яків Борис Ферещічів. 1923 год в журнале «Новая Украина» (Прага), опубликовано новели Підмогильного з циклу «Повстанці», оповідання «Іван Босий».Цей журнал, который был представлен в Празі Володимир Винниченко, пізніше фігурував в справі Підмогильного як речовий доказанный його «контрреволюційноі діяльності». У ЛНВ під псевдонімом було надруковано новелу «Комуніст». 1924 год вийшла друком книжка Підмогильного «Військовий літун», а 1926 год – окреме видання повісті «Третя революція». Разом с Євгеном Плужником в 1926—1927 годах в роках він підготував два видання словника «Фразеологія ділової мови», працював над сценарієм фільму «Коломба» за романом Проспера Меріме. 1927 год була опублікована збірка оповідань «Проблема хліба» та роман «Таис» Анатоля Франса у перекладі В. Підмогильного. 1928 год у Харкові виходить друком роман «Місто». У цей же час Підмогильний відвідав Німеччину, Чехословаччину «для налагодження творчих зв’язків». Валер’ян Підмогильний, 1928 р. Підмогильний брав участь у літературній дискусії 1925–1928 років. 24 травня 1925 року він виступив у великій залі Всенародноï бібліотеки перед представниками літературно-громадських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією на диспуті «Шляхи розвитку сучасноï літератури» У Києві Підмогильний працював редактором видавництва «Книгоспілка», співредактором журналу «Життя й революція». Друкувався в літературных журналах и журналах «Січ», «Вир революції», «Життя й революція», «Жовтень», «Нова громада», «Нова Україна», «Унірверсальный журнал», «Червоний шляхх», газетах «Українські» , «Літературна газета». Виступав у періодиці як автор літературознавчих статей и рецензій про творчість Т. Бордуляка, І. Нечуя-Левицького, М. Рильського. 1930 год в Москві в перекладі російською мовою виходить роман «Місто». Проте загальна атмосфера, особенное в колах інтелігенції, ставала дедалі гнітючішою.

Загибель

8 грудня 1934 года Валер’яна Підмогильного було заарштировано из звинувачення в «участию у роботі терористичної організації, она сделала собі за этот організацію терору проти керивників партії». На всех допитах Підмогильний відповідав слідчим: «Винним себе не визнаю». Добавьте стали жорстокими, создаваемую офіційну: Беручи до уваги, за Вашою заявку матеріал в моїй справі достатній для віддання мене до суду…, я даю таке сумарное зізнання: ініколія на якоїнізізізнізніній. Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив. О представлении подведомственных органов, об их членстве или членстве, связанных с ними, якобы ніколи нічого знавателя, оценивая як с виступів представителей Радвлади й партії в списках прилюдных.Тому всякому контролю над особыми потребностями и расширению мене в приналежности к терористическим органам и в терористичній діяльности якобы отобраны брехливы и наклепницки. Проте 11 січня 1935 года в протоколе з’явилося «зізнання» Підмогильного про те, він нібито принадлежит к «групи письменнів-націоналів с терористическими настроениями уленні до вождів партії». Так звана «група» складалась із сімнадцяти чоловік, серед яких Микола Куліш, Г. Епік, О. Ковінька, Євген Плужник. Середина звинувачень Підмогильному в протоколе наводиться його вислів про те, для «політика колективізації привела українське село до голоду». На допитии 19 октября 1935 года прокуроров украинского війського округа Підмогильний сказав: «Я не належал до організації.Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться… Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий, Шумський ». Раніше були заарештовані друзі Підмогильного В. Поліщук та Василь Вражливий, а також Григорій Косинка, найближчий побратим сі спілки МАРС (майстерня революційного слова). Після самогубства Миколи Хвильового та М. Скрипника, практично того ж розстрілу без суду, за вироком – вороги, «терористи» в вузьких колах називали Постишева «душителем українського народу». Без свідків і адвокатов виїзна сесия Військові колегії Верховного Суда СРСР 27–28 марта 1935 года засудила Валер’яна Підмогильного и других справочников по цій «особі» на «особом» на «специальном» языке «рок майвістіі» конфедерации. Невдовзі Підмогильний був доправлений до Соловецького табору особливого призначения. У соловецькому табори в нелюдських умовах ізолятора Підмогильний продовжував писати. У його списков до дружини и родичей згадується невелика повість про життя одного будинку, потім оповідання, по весу 1936 года Підмогильний неодноразово згаду в листах про те, за працює над працаном «Осеніїнії прооїзінатії 1929», в якіїнікінікікінікікінікініт інікікії. Збереглось 25 листів для дружни, моих він розповідає про свої переклади, розпочаті повісті, оповідання. 3 листопада 1937 года до двадцатилетнего ювілею Жовтневої революції особлива трійка УНКВС винесла новий вирокок: «Розстріляти», щоб звільнити місце для новых мучеников. Разом із Валер’яном Підмогильним в урочище Сандармох у Карелії було розстріляно больше 1000 в’язнів, серед них Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Кулішан, ШанполірІрІр. Валер’яна Підмогильного було реабілітовано 1956 року. На Байковому кладовищі Києва є могила сім’ї Підмогильних, яка розташована на 31й ділянці.

Творчий доробок

Прозові твори:

Роман «Місто»

1928 год був опублікований роман Підмогильного «Місто». Роман було написано в модерністській стилістіці с використанциями деяких моделей французького роману XIX столття (пор. Роман Мопассана «Милий друг»). У романі «Місто», на відміну від традиційної селянської и соціальной тематики, акцент переноситься на урбаністичну проблематику, порушуються філософські питання буття, аналізуться психіка героїв, атлізіктізгортами. «Місто» вважається першим урбаністичним романом в українській літературі, с новими героями, проблематикою и маню оповіді.

Роман «Невеличка драма»

1930 год в журнале «Життя й революція» було опубліковано другий, невеликий за обсягом, роман Підмогильного «Невеличка драма». На відміну від роману «Місто» «Невеличка драма» є зразком не лише урбаністичної, а насамперед інтелектуальної прози. Тож Підмогильного разом с Домонтовичем слід вважати зачинателями жанру інтелектуального роману в сучасній українській літературі. Роман цікавий не лише як психологический зріз життя в радянській системі 1920-х годов, критики звернули увагу на яскраво виражені психоаналитичні та екзистенціалістські аспекти цього твору.

Паспорт твору

Рід літератури «Місто»: епос.

Жанр «Місто»: урбаністичний роман.

Тема «Місто»: підкорення людиною міста.

Ідея «Місто»: утвердження філософії вітаїзму, аналіз вічних цінностей буття, взаємин лю­дини й урбаністичного простору.

Герої «Місто»: Степан Радченко— головний герой; Надійка— дівчина із села; Левко — студент; Ганнуся та Нюся — товаришки Надії; Лука Гнідий — господар; Та­мара Василівна (Мусінька) — дружина крамаря, у якого жив Степан, його коханка; Максим — син Тамари Василівни та крамаря; Борис— студент, товариш Степана; Зоська — міська дівчина, кохана Степана; Рита — балери­на; Вигорський — поет, товариш Степана.

Композиційно-стильові особливості: Валер’ян Підмогильний епіграфом до свого роману «Місто» взяв такі слова з Талмуду: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є, як тварина — вона мно­житься і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — хо­дить просто і як янгол — священною мовою розмовляє», а також слова Ана- толя Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він [автор] зробив тіло голов­ним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського і тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роз­двоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті, вона, на думку автора, неможлива». Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сіль­ського юнака, який приїздить до Києва, вступає до вишу й сподівається пове­рнутися з новими знаннями на село. Уперше Київ відкривається йому з Дніп­ра як край світу й пуп землі. Роман починається реченням: «Здавалось, далі пливти нема куди». Під Степановими ногами — ще жодного грунту, тільки хистка й непевна вода. Але з плином часу відбувається поступове просторове завоювання міста. Автор відштовхується від класичної європейської традиції — показати під­корення міста людиною як об’єктивний шлях людської цивілізації. За рік перебування у Києві Степан здійснив велику еволюцію: став відомим пись­менником, обійняв престижну посаду, познайомився із впливовими людьми. Він досяг матеріального добробуту, який дав можливість збагачуватися ду­ховно — відвідувати кіно, театри, виставки. Проте Степан не досягнув голо­вного — душевної рівноваги. Перебуваючи на високому щаблі соціальної драбини, Радченко дедалі частіше відчуває самотність, часто у спогадах по­вертається в минуле, хоча розуміє, що відірвався від села, рідної стихії і во­роття немає. Степана «постійно мучитиме роздвоєність душі: продовжувати рухатися вперед і не мати сили відродити в собі первісне єство» (Р. Мовчан). І назвати Степана Радченка цілісною особистістю не можна, хоча зовні він уписувався в рамки еталона. Повністю розкрити характер Степана Радченка допомагають жіночі образи: Надійка, Тамара Василівна, Зоська, Рита. Кожна жінка — це певний період життя Степана Радченка, етап на його шляху до мрії, своєрідний індикатор вияву найхарактерніших рис головного героя. Фінал роману «Місто» відкритий, і він може стати початком нової історії, адже Степан пише повість про людей. Роман «Місто» — психологічний твір. Образ Степана Радченка далеко не однозначний, як його часто трактували. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна піти навіть на злочин, не страждатиме й від людських жертв, і ра­зом — це неординарна особистість із виразною суспільною й психологічною неодновимірністю, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприй­мати себе та навколишній світ.

Проблематика «Місто»:

сенсу людського життя;

добра і зла;

біологічного і духовного;

маргінального суспільства.

Джерела:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%27%D1%8F%D0%BD_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

https://ukrclassic.com.ua/katalog/p/pidmogilnij-valer-yan/3278-detalnij-analiz-tvoru-misto-pidmogilnij Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua