Рух афроамериканців, Мартін Лютер Кінг

Рух за громадя́нські права́ в США — громадянський рух у США за зрівняння чорношкірих і білошкірих громадян у правах у 1950-1960-х.

Передісторія:

Ця боротьба не виявилася для США несподіванкою, навпаки, проблема була настільки давньою та застарілою, що вибух спротиву з боку чорношкірих громадян був тільки питанням часу. США утворені як рабовласницька держава у 1776, та після скасування рабства американські лідери неодноразово намагалися позбутися ганебного минулого цілими низками законів, але це не могло повністю виправити ситуацію в країні. Звісно, численний громадянський рух, що охопив усю країну в 1950-1960-х не міг виникнути безпідставно.

Причини:

1.Расова дискримінація чорношкірих американців, особливо в південних штатах, політика сегрегації.

2.Активізація громадянської позиції афроамериканців завдяки участі в Другій світовій війні.

3.Зростання національно-визвольної боротьби в колоніальних і залежних країнах Африки.

Приклади сегрегації:

Під час великої депресії та ІІ світової війни проблема рівності чорношкірих не була на першому місці, та після перемоги у всіх країнах світу збільшився вплив СРСР і хоч у Америці його придушили, ідеї загальнонаціональної рівності встигли сколихнути суспільство.

Панівні кола США діяли за принципом, сформульованим ще в 1938 р. У. Ф. Джорджем, сенатором штату Джорджія:

“Ми дуже ретельно дотримуємося американської конституції, але у нас вистачає розуму і хитрості, щоб не дотримуватися духу тих її виправлень і положень, що могли б вселити негру переконання в його рівності з білою людиною”.

Тобто, незважаючи на прийняття законів, що нібито зрівнювали громадян у деяких правах, ці закони існували тільки на папері. Так за прийнятим рішенням Верховного суду США 1954 року роздільне навчання для дітей різних рас було скасоване, проте коли чорношкірі школярі намагалися відвідувати школу, у якій навчалися білі діти, расисти вдалися до терору.

Глибокі корені пустила політична дискримінація чорних громадян США. На Півдні чорношкіре населення (біля чверті всього населення цього регіону) не мало в конгресі США жодного свого представника, а на Півночі – було фактично позбавлене можливості обіймати відповідальні посади в органах влади, у поліції, національній гвардії, в армії, у комісіях з реєстрації виборців тощо. Навіть за неповними офіційними даними, в 11 південних штатах приблизно 4 млн афроамериканців після Другої світової війни були позбавлені виборчих прав.

Расисти змушували підприємців не брати на роботу тих чорношкірих, котрі намагалися зареєструватися в списках виборців. Багатьом афроамериканцям подібні спроби коштували звільнення з роботи. Знущання, або й часом фізична розправа загрожували кожному, хто насмілювався порушити неписані закони расової сегрегації.

Схарактеризувати хід подій у 1950-х роках можна так:

1.Перевага мирних методів боротьби.

2.Бойкоти громадського транспорту чорношкірими американцями.

3.1957 р. – створення Конфедерації християнського керівництва Півдня, очолюваної баптистським священником Мартином Лютером Кінгом, яка очолила боротьбу за громадянські права.

4.Організація “рейдів свободи”, “сидячих демонстрацій” проти расової дискримінації.

У 1960-х громадянський рух досяг небаченого розмаху. Від ненасильницьких форм боротьби (бойкот міського транспорту, магазинів, сегрегованих шкіл, масові демонстрації тощо) чорношкіре населення перейшло до стихійних повстань, що охопили багато великих міст у десятках штатів країни. Похід на Вашингтон у 1963 – демонстрація на захист рівноправності чорношкірих американців – зібрав 250 000 учасників. На багатьох гаслах демонстрантів – вимоги ширшого доступу до праці.

Поліція і національна гвардія жорстоко розправлялися з учасниками цих виступів. Расистські сили залякували біле населення погрозою негритянської революції в країні.

У ході боротьби були висунуті вимоги надання чорним американцям рівних прав з білими в економічній, політичній і соціальній областях, зокрема забезпечення рівноправ’я при одержанні роботи та освіти, поліпшення житлових умов, пропорційне представництво в місцевих і федеральних органах влади. Тиск негритянського руху змусив конгрес прийняти ряд законів про громадянські права.

Літо 1967 року ознаменувалося масовими вбивствами борців за права чорних. У попередні кілька років населення негритянських гетто піднімалося проти расової дискримінації і гноблення чорних. Де б не виникали вогнища боротьби, влада мала одну відповідь – кулі, сльозоточивий газ та поліцейські кийки.

Мартін Лютер Кінг 

Мартін Лютер Кінг – перший борець за громадянські права афроамериканців у США, знаменитий баптистський проповідник та талановитий оратор. Його проповіді слухали тисячі, а чіткі політична та моральна позиції принесли йому Нобелівську премію миру.

Він став найбільш значною фігурою серед ідеологів цього руху.

У 1954 році Мартін Лютер Кінг став пастором у баптистській церкві в Монтгомері. У цьому ж місті він заснував і став президентом Асоціації вдосконалення, яка боролася за права афроамериканців. Він організував бойкот місцевого транспорту, який тривав понад рік. Поштовхом до цього став інцидент в автобусі, коли заарештували темношкіру громадянку через відмову поступитися місцем білому пасажирові. Завдяки приверненню уваги влади до цієї проблеми через протести та бойкот, Асоціація домоглася визнання Верховним судом США закону про сегрегацію неконституційним.

За словами знаменитого проповідника, його надихала діяльність Махатми Ганді, знаменитого лідера руху пасивного опору в Індії. Він говорив:

“Філософія ненасильницького опору Ганді – єдиний метод, виправданий у боротьбі за волю”.

Подорожуючи усією країною, він читав у містах лекції та організував кампанії націлені на знищення сегрегації. У вересні 1958 року, під час роздачі автографів у Гарлемі, його було поранено ножем у груди. Рана виявилася несмертельною, тож після реабілітації він продовжив свою справу.

                                      На фотографії зображений Мартін Лютер Кінг, який проголошує свою найвідомішу публічну промову «I have a dream» 28 серпня 1963 року, в якій він закликав покласти край расизму у Сполучених Штатах Америки. Монолог було проголошено перед 250-ти тисячною аудиторією прихильників під час Маршу на Вашингтон за робочі місця й свободу зі сходів Меморіалу Лінкольна. Виступ став визначальним та переломним моментом в історії Американського руху за громадянські права 1955–1968 років. Американським товариством ораторського мистецтва промова була визнана найкращою та найвідомішою у XX столітті.

У квітні 1968 у Мемфісі (штат Теннессі) Мартін Лютер Кінг був убитий снайпером, коли стояв на балконі мемфіського мотелю «Лорейн». Його поховання, в якому брали участь близько 150 000 осіб, перетворилося в політичну демонстрацію протесту проти свавілля відносно чорношкірого населення.

Наслідки руху за громадянські права афроамериканців:

У 1964 вступив у дію закон про заборону расової дискримінації в громадських місцях. У наступному році конгрес прийняв закон, що усунув найбільш істотні перешкоди при здійсненні чорними громадянами права на участь у виборах. Спеціальним законом у 1966 заборонена дискримінація при оренді житла. На даний момент у США права чорношкірих та білих є однаковими за законом, але випадки дискимінації та агресії проти чорношкірих досі трапляються часто.