Самоврядний соціалізм в Югославії

   Югославія – федеративна держава, яка існувала у XX столітті на Балканському півострові, що у Південній Європі. Основними народами Югославії були серби, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці та албанці. Столицею Югославії був Белград.

   Югославія виникла внаслідок падіння Австро-Угорської імперії по завершенню Першої світової війни.

   Спершу ця держава була королівством, що об’єднало Сербію, Чорногорію і колишні австро-угорські землі Боснії, Хорватії та Словенії.

   У ході Другої світової війни в Югославії набув широкого розмаху партизанський рух. У листопаді 1942 року тут утворилась НВА – народно-визвольна армія Югославії під командуванням комуніста, хорвата Й.Б.Тіто.

   У листопаді 1945 року після виборів до Установчих зборів влада перейшла повністю до рук комуністів, монархію було ліквідовано, проголошено утворення Федеративної Народної Республіки Югославії.

   До її складу входило 6 республік: Сербія, Хорватія, Словенія, Македонія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина та два автономних краї – Воєводина та Косово.

   Однак головні пости в керівництві країною належали сербам.

   Прийнята в січні 1946 року Конституція ФРНЮ узаконила однопартійну систему і фактично закріпила в країні тоталітарний комуністичний режим.

   У вересні 1949 року СРСР в односторонньому порядку розірвав договір про дружбу і співробітництво, укладений з Югославією у квітні 1945 року.

   У 1974 році була прийнята нова Конституція СФРЮ (Соціалістична Федеративна Республіка Югославія).

   Тітоїзм – ліва ідеологія, названа на честь лідера Югославії Йосипа Броза Тіто. Тітоїзм виник у результаті розбіжностей між Тіто і Сталіним щодо методів розбудови комунізму. Розкол виразився у протидії Сталіна створенню Балканської федерації, ініційованої Тіто, з метою вийти з зони впливу СРСР.

   1.Економічні: економічна криза. На кінець 1985 р. безробіття становило 15%, зовнішній борг досяг 19 млрд дол. США. На його обслуговування йшло до 40% усіх валютних доходів держави. Крім того близько 1 млн громадян постійно виїжджали на заробітки в Італію, Німеччину, Австрію.

   2.Політичні: після смерті Тіто колективне керівництво країни виявилося неспроможним виробити дієву модель управління. Зміцнювалися республіканські партійно-бюрократичні еліти, які прагнули якомога менше залежати від центру.

   3.Національні: давні національні розбіжності між народами, що складали Югославію, великосербський шовінізм, історична пам’ять про численні вбивства сербів хорватами в роки Другої світової війни і репресії та масові вбивства хорватів і словенців переможцями-комуністами – після війни; зазіхання албанців на всю територію Косово.

   4.Соціальні: нерівномірність розвитку різних частин держави. Найвищий рівень життя був у Словенії, найнижчий – у БіГ і Македонії. Значне соціальне розшарування населення. Помітний прошарок безробітних. Падіння життєвого рівня населення в результаті кризи другої половини 80-х років.

   5.Релігійні: словенці, хорвати, угорці – католики; серби, чорногорці, частина македонців, частина албанців – православні; боснійці, частина албанців – мусульмани. Між цими релігійними громадами існували давні суперечності, непорозуміння і взаємні образи.

Література

1. Дейчаківський Микола. На визвольних стежках Європи.. – К.: Юніверс, 1997. – 128с.

2. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. – 77с.

3. Реформування поліції в країнах Центральної та Східної Європи. – К.: Задруга, 2005.

4. Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу. – Львів: ЛНУ, 2002. – 150с.

5. Коріненко П. С. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945рр.). – Тернопіль: астон, 2002.

6. Іваницька Ольга Павлівна Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). – Вінниця: ФОЛІАНТ, 2003. – 560с.