Історія однієї крапельки

 Вода  –найважливіша речовина на нашій планеті. Вона покриває найбільшу частину поверхні Землі.

  Вода  – це океани, моря, річки та озера. Льодовики і хмаринки вкриті водою.

У повітрі майже завжди є пара. При охолодженні з неї створюються хмари. З хмар випадає дощ, місто або сніг. Після пошуку утворюються калюжі, струмки. Струмки течуть у річки, а річки в морях. Та ось з-за хмари визирає гаряче й ласкаве сонечко. Воно нагріває поверхню води, частина її перетворюється на пару. Пара пара легка, повітря підходить їй у небо все вище і вище. Пара знову перетворюється на краплі, а краплі знов створюють хмари. Коли хмари стають великими, а хмари важкими їдуть дощ. Ось і повернулася крапелька на землю. Цей кругообіг ніколи не приписується.

Жили в річці сестрички – крапліни. Хороше було їм разом весело, і захотілося їм помандрувати. Пригріло сонечко та полінули краплінки в небі. Закохались і полетіли наввипередки з вітром. А тоді зібрались разом водити хоровод і стали легкою хмаркою. Усі нові та нові краплі – сестричні приєднувались до хмарок і стали дуже важливими.
Не витримала і порвала, полілася на землю дощик. Падали краплі до рідної річки, на землю. Одні напували рослини, інші протікали крізь груз і пісок до шару жовтої глини та тексти підземних вод до своїх річок. Та коли опинилися вдома, не могли усідіти, їх тягло в мандрі. І полетіли краплі знову в небо.

Найкраще спілкування зими – це сніжинки!

– А ви знаєте, як вони утворюються?
– Ви милувалися сніжинками?
– Які вони?

Сніжинки здебільшого мають форму платівок – шестикутніків, 3-, 6-, 12- променевих зірок, стовпчиків, пірамідок, голок, нагадують гілочки папороті. Об’єднані зібрали величезну колекцію мікрофотографії, яка містить більше 5000 знімків снігу, не схожих на одну.

– Чому рипити сніг?

Одні схожі на гарні зірочки; інші на фантастичні квіти. Складаються сніжинки з безлічі маленьких крижаних кристалів. Хоча ці кристали дуже маленькі, та коли вони ламаються, чудовий трик.

Зазвичай, якщо ламається одна сніжинка, звук почувається неможливо; але коли в морозний день ви знайдете засніжену вулицю, під вашими ногами ламаються сотні тисячі сніжинок. Тоді ви і почуєте, що сніг рипить.

У цьому путірі багато років тому був глибокий ставок, аж до села, що розкинувся ген під горою. Може бути бути виплив¬ти човном на середину й вести, які працювали аж до тих дубів, їх тоді було багато, а тепер три лішилось, та й ті всехають … На березі вербі рослин. У лісі водились білки.
То старовинне козацьке село. Викопали тут ставок запорожці після бітві під Жовтими Водами. І поселились на його березі. Та стали помічати, що ставок мулом заносити. Зійшлися селяни на раду й ухвалили: кожен, хто скупався в ставку, мусить зібрати відро мулу й винести аж туди, за балку, й висипати в поле.
Люди й підтримували цю ухвалу. Над ставом, на вербових кілках, висіли дерев’яні відри.Для дорослих чоловіків – великі, для жінок, підлітків – менші, для дітей – маленькі. Крім того, що було виготовлено виготовлення з матеріалів на руках, не створюється практична безпека для радіації та задоволення.
Ставок ставав чистий і глибший. Та ось хтозна-звідки приїхала в село сім’я – батько, мати, четверо синів і дві дочки. У всіх їх прозвали Неприкаяними. Поселились вони на околицях, недалеко від ставки. І дорослі й діти з весни до осені купалися в ставку, а за відра й не брались.
Спочатку люди якось не звертали на себе уваги. А потім стали помічати, що чимало підлітків так само роблять: купаються, а мулу не виносять.
Старі люди бралися повернути молодого: «Що ж ви робите?»
А підлітки їм:
– Раз Неприкаяним можна, то й нам не гріх …
Лихий призвід – людям заохота. Багато підлітків, а потій і дорослі стали приймати купання після смерті , щоб ніхто НЕ бачив …
Старі хіти голови, та вдіати нічого не міг. Дерев’яні відра, що висіли на вербових кілках, розсохлись, розсипались, а потім зникли.
Старій звичайно забули.
Кожному думалось: «На моєму віці вистачити». Та ставок мілів, перетворюється на болото, заростав бур’яном. Настаючи час, коли вода тут підтримується лише весною. А потім і того не стало.
І ставок щез. Тільки спогад про нього зберігся. Подумайте над цією бувальщиною, діти. Напившись води, не забувши про джерело, з якого вона витікає.

Вода -наш скарб.