Початкова освіта

Українська народна казка – Ріпка

Був себе дід Андрушка, а в його бабі Марушка, а в бабі дочечка Мінка, а в дочках собачка Хвін-ка, а в собачках товаришка – кіця Варварка, а в киці вихований – мишка Сіроманказ
Раз весною взяв дід мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабелки підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.
Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у місті, набравши води повен рот, свою ріпку полівав, їй до життя охотити Додавав.

Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім як кулак, потім як буряк, потім як два, а наріччя стало така, як дідова голова. Тішиться дід, аж не знає, де стати. «Час, – каже, – нашу ріпку рвати».
Пішов він на місто – гуп, гуп! Узяв ріпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, виявив увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.

Кліче він бабу Марушку: «Ході, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати допомогу!»
Пішли вони на місто – гуп, гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече. Смикає дід ріпку за гічку, значить баба діда за сорочку, працює руками, упираються ногами – промучились завжди день, а ріпка сидить на землях, як пень. .
Кліче баба дочку Мінку: «Ході, доню, не біжи, нам ріпку вирвати допомогу!»
Пішли вони на місто – гуп, гуп! Узяв дід ріпки за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку – тягнути руками, впираються ногами, промучились завжди день, а ріпка сидити на землі, як пень.
Кліче дочка собачку Хвінку: «Ходи, Хвіночко, не біжи, нам ріпку вирвати допомогу!»
Пішли вони на місто – гуп, гуп!Узяв дід ріпки за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку – тягнути руками, впираються ногами, промучились увесь день, а ріпка сидити на землі, як пень.
Кличе собачка кіцю Варварку: «Ходи, Варварко, не лежи, нам ріпку вирвати допомогти!»
Пішли вони на місто – гуп, гуп! Узяв дід ріпки за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, кіця собачку за хвіст. Тягнуть і руками, і зубами, опираються ногами; промучились завжди день, а ріпка сидити на землі, як пень.

Кличе киця мишку Сіроманку: «Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати допомогу!»
Пішли вони на місто – гуп, гуп! Узяв дід ріпки за чуб, баба діда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спідничку, кіця собачку за хвіст, мишка кіцю за лапку – як потаглі, як потаглі, так і покотились.
Упала ріпка на діду Андрушку, дід на бабу Марушку, бабу на дочку Мінку, дочку на собачку Хвінку, собачку на кіцю Варварку, а мишку – шусть у шпарку.

Леонід Глібов

     ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК

              Байка

У товаристві лад – усяк тому радіє;
Дурне безладдя лихо діє,
І діло, як на гріх,
Не діло – тільки сміх.
Колись-то Лебідь, Рак та Щука
Приставити хуру узялись.
От троє разом запряглись,
Смікнули – катма ходу …
Що за морока? Що робить?
Ай не велика, бачся, штука, –
Так Лебідь рветься підлетіти,
Рак упирається, а Щука тягне у воду.
Хто винен з них, хто ні –
судити не нам Тільки
хура й досі там.