Психологія ділового спілкування. Види спілкування.

Тема: Психологія ділового спілкування. Види спілкування

(опорний конспект)

Мета уроку: вивчити загальні поняття про психіку і психологічні процеси, стани

Тип уроку: формування вмінь та навичок

Методи навчання: навчальна лекція

Дидактичне забезпечення уроку: опорний конспект

План вивчення теми уроку:

1. Поняття про спілкування та її функції.
2. Види спілкування.

1. 1. Поняття про спілкування та її функції

Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.

Спілкування – це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб’єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

Відповідно до цілей та засобів спілкування поділяють на

• ідеальне (коли відбувається обмін між людьми ідеями, уявленнями, переживаннями) та
• матеріальне (коли люди спілкуються за допомогою якихось предметів).

Коли кажуть про засоби спілкування мають на увазі те, за допомогою чого люди взаємодіють між собою або обмінюються інформацією (слова або жести, міміка тощо).

Якщо йдеться про прийоми спілкування, то це способи кодування, передачі інформації або впливу людей один на одного.

Іноді говорять про канали спілкування — то це шляхи або напрями, якими інформація передається від однієї людини до іншої

Спілкування виконує цілий ряд різних функцій:

1. Комунікативна функція – зв’язок людини з світом у всіх формах діяльності.
2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.
3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов’язана з суб’єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.
4. Емотивна функція полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій – антипатій, любові – ненависті, конфлікту – злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.
5. Конативна функція пов’язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об’єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.
6. Креативна функція пов’язана з творчим перетворенням дійсності.

2. Види спілкування

Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.

1. За змістом спілкування може бути

• матеріальним,
• когнітивним,
• кондиційним,
• мотиваційним,
• діяльнішим.

Матеріальне спілкування – це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб’єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

Когнітивне спілкування – це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

Кондиційне спілкування – це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

Мотиваційне спілкування – це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

Діяльнісне спілкування – це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. За метою спілкування можна поділити на

• біологічне та
• соціальне.

Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов’язане з задоволенням біологічних потреб).

Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. В залежності від засобів спілкування може бути

• безпосереднім та опосередкованим,
• прямим та непрямим.

Безпосереднє спілкування здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв’язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.

Опосередковане спілкування характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та культурні (знакові системи).

Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).

Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).

4. В залежності від спрямування спілкування може бути

• діловим та особистісним,
• інструментальним та цільовим.

Ділове спілкування – це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

Інструментальне спілкування – це засіб для задоволення різних потреб.

Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

5. За засобами спілкування виділяють

• вербальне та
• невербальне спілкування.

Вербальне спілкування – це спілкування за допомогою мови.

Невербальне спілкування – спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.

6. В залежності від суб’єктів спілкування може бути

• міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами),
• індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою) та
• міжгруповим (між групами).

7. За тривалістю виділяють

• короткочасне і
• тривале спілкування,
• закінчене та
• незакінчене.

Домашнє завдання: Законспектувати і вивчити