Відомий гімн Евросоюзу. Ми гарно його знаємо. Что за текст автора цуого твору?

Поговоримо сьогодні саме про нього …

Послання в майбутнє …

У 1785 года написано знаменитое «До радости». Це гімн на славу життя. Світ прекрасний. Геть несправедливість и зло! Нехай люди, незалежные от расы и племени, дружат в братской дружбе, радости, святости, животворности, запанизации на землях.
Станьмо дружною,
я хочу правду о
добром Приветствую тебя
перед Судном! –
закликає поет.

Він жив, як писав. Намагався бути вільним, завжди був свободолюбним! Тоже я не знаю, кто нам Шиллер?

Загляньмо в минул, троешки перенесемося у 18 століття.

Першим вчителем Фрідріха був Мозер, пастор в містечку Лорха, куди переїхала родина Шиллерів у 1765 році. Він пробудив інтерес хлопчика до історії. За його прикладом Фрідріх хотів стати священиком. Для хлопчика з
небагатої сім’ї це був чи не єдиний шлях вибитися в люди, й тому батьки всіляко заохочували бажання сина. Однак все склалося інакше.

У 1766 році батька Шиллера перевели з Лорха в людвігсбургський гарнізон. Замок, а особливо чудовий театр, який гарнізонні офіцери та їхні
родини могли відвідувати безкоштовно, справили незабутнє враження на маленького Фрідріха. В театрі виступали кращі актори й співаки з усієї Європи. Вдома хлопчик будував із книжок сцену, вирізав картонні фігурки, які розфарбовувала сестра Крістофіна, й розігрував з цими ляльками вистави.
Коли ця гра йому набридла, вони з сестрою й товаришами спорудили сцену в саду й там грали комедії.

У 14 років життя Фрідріха різко змінилося. Герцог Карл Євгеній запропонував його батькові безкоштовне навчання сина у військовій академії в Штутгарті, за умови, що юнак згодом залишиться в нього на службі. Батько Шиллера не міг не погодитися, тому що повністю залежав від герцога. Так
родині довелося розлучитися з мрією бачити сина пастором.
Життя в академії стало справжнім випробуванням для майбутнього поета. У військовій формі він виглядав більш ніж безглуздо: худі ноги й величезні ботфорти, в яких він крокував, як журавель, не згинаючи колін.
Щоб хоч трохи відпочити від муштри, Фрідріх обрав медичний факультет і з завершенням академії служив полковим лікарем.

Єдиною розрадою його була література. Незважаючи на суворі заборони, в академію все ж проникали твори видатних письменників – Сервантеса, Лессінга, Гердера та інших. Молодий професор філософії Абель навчив Фрідріха протистояти свавіллю й вірити в свій талант. Абель
ознайомив його з ідеями Просвітництва та з поетами «Бурі й натиску», а після того, як він дав почитати Шиллеру п’єси Шекспіра, справжнього
кумира поетів «Бурі й натиску», відбувся, як потім скаже Гете, «перший вибух шиллерівського генія».
Поштовх до цього вибуху дав поет Крістіан Шубарт, який уже понад 10 років відбував ув’язнення за вірш, що висміював вюртембергського герцога.
Його твір про ворожнечу двох братів, про зраду й розкаяння підштовхнув Шиллера таємно від усіх написати свою першу трагедію – «Розбійники».
«Цю книжку буде спалено рукою ката», –
якось сказав він у розмові з друзями. Але драму все ж було поставлено 13 січня 1782 року в місті Мангеймі, тобто за кордоном. Такої п’єси в Німеччині ще не бачили. На театральній афіші, під заголовком, було написано: «Картина страждань загубленої душі». Коли
впала завіса, в театрі стало відбуватися щось неймовірне: незнайомі люди кидалися один до одного в обійми, жінки ледь не втрачали свідомість, виходячи із залу … В театрі панував хаос, з темряви якого народжувалося
нове явище. Протест проти гноблення, заклик відстоювати своє право на щастя, вимога свободи особистості відразу зробили 23-річного Шиллера головною фігурою руху «Буря й натиск», одним з найуспішніших письменників Німеччини. Журнальний критик писав: «Ми давно чекали на німецького Шекспіра, й ось він з’явився!»

Однак у Вюртемберзі гучна слава не врятувала Шиллера. Варто було Карлу Євгенію дізнатися, що полковий лікар самовільно покинув місце служби, як він велів посадити новоспечену знаменитість на два тижні в
карцер. Більш того, герцог заборонив Шиллеру писати що-небудь, крім праць з медицини. За таких обставин Фрідріх бачив для себе тільки один вихід: втечу. Пізно ввечері під чужим ім’ям Шиллер разом з найкращим другом
залишив Штутгардт, де тепер на майдані красується його величний пам’ятник.

Та в Мангеймі на нього чекало важке розчарування. Директор театруДальберг не захотів псувати стосунки з сусіднім герцогом, а нову п’єсу
Шиллера «Фієско» назвав несценічною. Хворий, без грошей, дезертирШиллер і його друг Штрейхер пішки бредуть з одного місця в інше…На допомогу приходять друзі. Генрієтта фон Вольцоген – мати одногоз однокурсників по військовій академії – позичила йому грошей і гостинно
запропонувала оселитися в її будинку в невеличкому селищі Бауернбах, поблизу Мангейма

Тут Шиллер познайомився з 17-річною Шарлоттою фон
Вольцоген і закохався вперше в житті. Однак Шарлотту не надто хвилюють його почуття: своє серце вона віддасть тільки дворянину. Мати її також не хоче в зяті бідняка, хоча й обдарованого. Увесь свій біль від неможливості
особистого щастя, протест проти соціальних бар’єрів у світі абсолютної влади, які стояли на шляху його кохання, Шиллер вкладає в свою нову драму.

Однак Шарлотту не надто хвилюютььйого почуття: своє серце вона віддасть тільки дворянину. Мати її також нехоче в зяті бідняка, хоча й обдарованого. Увесь свій біль від неможливості особистого щастя, протест проти соціальних бар’єрів у світі абсолютної влади, які стояли на шляху його кохання, Шиллер вкладає в свою нову драму. Герой п’єси – романтичний бунтар, молодий аристократ. Його
кохання до простої дівчини, яке суспільство вважає ганебним, закінчується трагедією. Драму «Підступність і кохання» вперше було поставлено 13 квітня 1784 року у Франкфурті-на-Майні. Як і «Розбійники», вона стала
справжньою театральною сенсацією й досі не сходить з підмостків світової сцени.

Шиллеру 25. Він знаменитий, його творчістю захоплюється широка публіка не тільки в Німеччині, а й закордоном. Однак, як і раніше, він пригнічений боргами, сплатити які мало надій. Його прибутки вкрай мізерні:
авторський гонорар за виконання п’єси тоді не виплачували. Здоров’я його розхитане перенесеною нещодавно малярією, а серце переживає тривожні
дні. Але, як це не раз траплятиметься з Фрідріхом, на допомогу приходять друзі й шанувальники його таланту.
На початку червня 1784 року Шиллер отримав із Лейпцига посилку, з якої почалася нова епоха в його житті, період найбільш плідної праці й
відданої щирої дружби. Лейпцизький адвокат Кернер і його друзі прислали запрошення й гроші на поїздку до Саксонії. Шиллер пише про це Генрієтті
фон Вольцоген: «Я отримав лист від зовсім незнайомих людей, лист, сповнений дружнього ставлення й тепла до мене й моїх творів. Варто мені
тільки подумати, що в світі є люди, які люблять мене, не маючи про менеуявлення, як мене переповнює радість, що вибрав таку професію. І це примирює мене і з Богом, і з моєю жорстокою долею».

У 1787 році старий друг, син пані фон Вольцоген, знайомить Шиллера з Шарлоттою фон
Ленгефельд, і він задумується про одруження.

Після одруження Шиллер знову багато й плідно працює. В фильме про Театр театра, в котором он живет, у него большие блики, водные и водные пути … Доброй воли на сцене живого коня!
Шиллер подумает, что нужно подорожать до краев, чтобы увидеть картину природы. У «Вільгельмі Теллі» Шиллер мрів показы на сцену народный.
17 марта 1804 года. Премьера премьера. Это самое лучшее, что поставлено не в Веймари, а во всем мире. Глядачи из захваченного
мира автора.

Шиллер на вершині своєї слави, але сили
його закінчуються. Після сильної застуди загострилися всі старі недуги. Поет страждав хронічним запаленням легенів. Він помер 9 травня 1805 року в віці
45 років. Спадщина, яку залишив після себе Фрідріх Шиллер, величезна й неосяжна. Це спадщина поета, що все своє життя прагнув зробити людину ращою за допомогою своєї творчості.

Дорогі мої читачі!

Ми перегорнули тільки сторінку ” Біографія письменника”. Маю надію, що життєвий шлях великого Шиллера не залишив вас байдужими. Тож справа за вами. Спробуйте створити свої розповіді про твори поета, драматурга  на платформі https://www.ourboox.com/.