Дивний фінансист

Розділ 1 – Незвичний відвідувач…

Ніч. Темрява. Раптовий дзвінок в двері.Цокання годинника. Моторошні звуки. Крик…

                                                                    Ранок того ж дня :

–  Доброго ранку , Олександро!

– Доброго! – усміхнено відповіла юна дівчина.

– Прошу проходьте! Клієнт зачекався у вашому офісі .

– Клієнт? Але ж іще 7 немає, хіба не зарано для відвідування?!

Робітниця похитуючи плечима усміхнулась. Тоді Олександра повільно наближалась до офісу, в першу чергу її непокоїло те , що ніхто (крім робітниці) не знав про її ранні відвідування роботи, отже ніхто не міг прийти

так рано і …, і її сон. Все було так раптово та вона пам’ятала його голос, який звучав в її голові весь час, він говорив напрочуд дивні слова , вона не могла всього згадати , та одне слово – “батько”, запам’яталось дуже добре. Вона не любила цього слова . Причиною всього цього були її дитячі спогади . Про одну згадку про них голова крутились й ці звуки, надто дзвінкі й пронизливі звуки , які зводили її з розуму. Частіше всього все це закінчувалось запамороченням.  Сама дівчинка жила з мамою майже все дитинство. Майже…Після смерті мами їх з братом забрали до різних дитячих будинків. Деталей вона достеменно вона не пам’ятає, тоді їй було лише 3…

…вони з сім’єю вирушили в ліс . Мама готувала суп на вогні , тато розкладав намет, брат пішов у ліс , а вона , ще зовсім маленька ,  сиділа й роздивлялась навкруги. День був сонячним. Було спекотно. Дівчинка пішла в намет за водою , аж раптом почулись крики . Це була сварка матері й батька. Йшлось про велику суму грошей , яку тато взяв , але оскільки  Саша  була ще зовсім крихіткою, вона мало що запам’ятала. Пам’ятає ще те , що коли батьки стихли тато взяв велику сумку й пішов. Від того часу його ніхто, абсолютно ніхто не бачив.

На очах з’явилась сльоза . Болючі спогади викликали її. Але зібравшись з духом вона рушила в офіс, ні про що більше не задумуючись.

– Доброго дня, Олександро …?

– Сергіївна – відповіла дівчина, а взагалі вона володіла досить цікавою українською з корейським акцентом. Як відомо , батько Олександри був корейцем , а мати – українкою. Переїхавши, батько змінив ім’я на українське, а опісля на світ з’явився маленький хлопчик Андрійко й крихітка Олександра.

-А ви…?

– Андрій Бедтфолд.

– Яке цікаве у вас прізвище? Ви ж не тільки українець, чи не так ?

– Правду говорите. Сам я сирота , але кузина батька – тітонька Кім , забрала мене звідти й переїхала в Лондон. Там тітонька змінила наші ім’я та прізвища та ми стали родиною Бедтфолд . Хоча й тітка просила називати її Іннес та для мене вона завжди залищиться тітонькою Кім.

– Отже Андрію, чи можу я дізнатись з якою метою ви прийшли до мене так рано ?

– О , вибачте за те , що потривожив вас , я живу досить далеко звідси , але й туди надійшли чутки про …

– Про дівчину прокурора ? – не даючи доказати своєму клієнтові , перебила Олександра . Хм, цікаво, що ще про мене говорять , продовжуйте будь-ласка.

– Ні ні , мені навпаки вас порадили. Чесно кажучи , на початку вашої кар’єри я сумнівався . Та побачивши ваші досягнення, я й справді захоплююсь вами і я впевнений , що ви можете мені допомогти.

Дівчина уважно слухала розповідь , дивлячись постійно в одне місце. Та все ж відповідь на своє питання не отримала.

– Як я можу вам допомогти ? – вперше глянула в очі чоловіка й побачила

в них щось знайоме , ці очі нагадували їй дитинство.Вона раптом повернулась до картини й довго не могла отямитись. Справа у її психологічній травмі з дитинства . Кожен спогад викликав запаморочення , але на превеликий подив , воно раптово, без причин зникло…

– Ваш чай! – почулось по той бік дверей.

– О, прошу , заходьте.- відповіла злегка схвильована дівчинка . Андрію , щодо вас , можливо чашку кави/чаю?

– Ні , дякую .

Вони знову залишилися вдвох. Олександра хотіла спитати чи не бачились вони раніше , але раптовий дзвінок перервав її думки. Задзвонив телефон Андрія , це був його колега , який розгублено говорив про якесь зникнення документів. Чоловік збентежився. В той же момент юна прокурор зрозуміла , що трапилось щось серйозне.

– Андрію, чи можу я  почути мету з якою ви прийшли до мене? – поспіхом промовила Олександра , коли той завершив розмову.

– О , звісно. Я – експерт з фінансових питань й на даний момент я допомагаю людям з їхніми фінансовими вкладеннями . Один з моїх клієнтів – Соломенко Іван вклав всі свої збереження в фірму, яка раптово  розвалилась. О після він прийшов до мене  й попросив зробити розслідування щодо цієї фірми , аж раптом, наступного дня він різко змінив свою думку й виїхав за кордон , хоча всі його збереження були втрачені. Але справа не в цьому. Я провів власне розслідування й за моїми даними справжній власник фірми зареєстрований на ім’я Павленко Сергій  , говорять , що це не його справжня назва . Я зацікавився цим. Та наступного дня , щойно я з’явився до офісу , секретар приніс мені листа , ось він – дав лист дівчині.

  Шановний Ендрю Бедтфолд, задля вашої ж безпеки прошу припинити ваші  розслідування  й не сунути свого носа в чужі справи!

                                                                   а-нім

Олександра глянула на лист .

Тим часом Андрій продовжив свою розмову :

– Того ж дня (тиждень тому), я повертався з роботи машиною,  я вийшов за вологими серветками, коли ж повернувся скло в моїй машині було розбите. Я звернувся до охорони й працівників супермаркету, вони не розгледіли обличчя , знають тільки те , що ця людина була дуже високого зросту, скоріш за все це був чоловік.Він був у масці й чорному одязі . Ми переглянули камери з відеоспостереження , але якимось чином їх вимкнули, тоді ми просто залишили ту справу. Сьогодні ж викрали документи. Тому я прошу допомогти мені , знаю це – не ваш обов’язок та я не зовсім довіряю детективам , а оскільки ви вже вирішили не одну складну справу й досвідчені, думаю я можу вам довіряти , чи не так?

– Звісно, я допоможу, покладіться на мене. Ось моя візитка , дзвоніть за потребою.

– Звичайно, дякую , ще , хочу сказати , що гроші – не проб…

– Прошу без цього, краще дайте свій номер телефону.

– А, так, записуйте…