Book

Книжка

1) Те, що виходить друком (зазвичай, великим накладом): наукові праці, літературні твори, поезії, підручники, посі́бники, дові́дники тощо.

2) Також слово книжка використовується в назвах документів (трудова, ощадна, членська, розрахункова тощо).

Книга

1) Речі вищого штибу (Книга Буття, Книга Пошани), часто рукописні, проваджені здебільшого в одному примірнику.

2) Багатосторінкова друкована продукція спеціального призначення (книга відгуків, на скарги, бухгалтерська, головна, касова, домова тощо).

3) Том (книга перша, книга друга).

Вида́ння

1) Окремий друкований твір, випущений у світ;

2) Сукупність тотожних примірників книжки, виданих одночасно (наклад).

Примі́рник

Кожна самостійна одиниця вида́н­ня.

На́клад

Загальна кількість примірників одного вида́ння (тираж);

Сукупність тотожних примірників книжки, виданих одночасно (вида́ння).

Формат видання

Розмір готового видання, що виз­начається шириною і довжиною сторінки видання у міліметрах чи шириною і довжиною аркуша па­перу видання в сантиметрах із за­значенням частини, яку займає на ньому сторінка видання. Наприклад, книжка формата А5 позначається як 60х84/16.

Обкла́динка

Зовнішнє покриття вида́ння, що з’єднується з книжковим блоком без фо́рзаців.

Палітурка

Зовнішнє покриття вида́ння, що з’єднується з книжковим блоком за допомо­гою двох фо́рзаців і, можливо, корінцевого матеріалу.

Фо́рзац

Подвійний аркуш цупкого папе­ру, що з’єднує блок з палітуркою. Може бути частиною оформлення книжки.

Початкова сторінка

Перша сторінка видання чи його рубрики.

Кінцева сторінка

Остання сторінка видання чи його рубрики.

Шпа́льта

Частина сторінки вида́ння, відо­кремлена від іншої шпальти по вертикалі проміжками чи лініями. Рядки, розташовані один під одним так, що вони становлять вертикальну смугу на сторінці.

Гарнітура шрифта

Комплект однакових за рисунком, але різних за накресленням і кег­лем шрифтів.

Кегель шрифта

Розмір шрифта в друкарській си­стемі вимірювання, що визнача­ється відстанню між верхньою і нижньою стінками літери.

Модульна сітка- система горизонтальних, вертикальних, діагональних ліній, які дають змогу гармонійно розташувати між собою елементи видань.

Призначення: прискорення роботи, забезпечення балансу і пропорційності, одноманітність верстки. Її використовують найчастіше в газетах, журналах, альбомах.

Види:

• Одношпальтна модульна сітка. Такі прості сітки застосовуються для книжок , документів. У них дизайн зображень та заголовків не надто різноманітний, але застосування графічних елементів, ініціалів, ліній, проміжків дає можливість акцентувати й пожвавлювати сторінки.
• Двошпальтна. Сторінка має більш витончений вигляд, застосовується для брошур, журналів, бюлетенів, довідників, словників, каталогів. Важливе значення тут має ширина середника. Вузькі шпальти дають можливість зменшити текстовий кегль при збереженні зручності читання. Вузькі поля можуть мати привабливий вигляд завдяки невеликому формату сторінки, великому інтерліньяжу і простору навколо блоків тексту та заголовків. Зображення у двошпальтних макетах можуть бути розміщені посеред шпальт з обтіканням текстом. При цьому висота зображень може бути довільною.
• Тришпальтний макет найбільш поширений. Його застосовують у журналах, бюлетенях, каталогах. Така популярність обумовлена тим, що забезпечується значна свобода модифікації сторінки, розміщення текстів, зображень, заголовків, рекламних оголошень на одну-три шпальти. При цьому матеріал можна розбивати на невеликі фрагменти чи модулі, застосовувати різноманітні графічні засоби для позначення важливості розділів і демонстрації звязків між ними. Щоб ефективно розмістити текст у коротких рядках, застосовують досить дрібний кегль, який легко читається завдяки збільшенню інтерліньяжу. На трьох шпальтах зручно розміщувати як маленькі, так і великі зображення.

За основою: квадратна, складена з квадратів; прямокутна.

Шпа́льта, в поліграфії — скомпонована частина набірної форми, що включає в себе заголовки, кліше, колонцифри, формули та інші елементи, що дає на папері відбиток сторінки видання — газети, журналу, книги; часто під шпальтою розуміють сторінку видання.

Після 90-х років XX ст. верстається в основному на комп’ютері за допомогою відповідного програмного забезпечення.

В поліграфічні промисловості на даний час діють три системи виміру: Метрична; Типографська (заснована на французькому дюймі); Англо-американська (заснована на англійському дюймі)

Метрична система застосовується для виміру лінійних величин (м, см, мм), вагових величин (т, кг, г) і об’ємних величин. В 1737 році французький типограф П.С.Фурньє запропонував в якості основної одиниці для встановлення розмірів шрифту використовувати типографський пункт, який дорівнює 1/72 долі французького дюйма. В 1880 році паризький типограф Франсу Амбруаз Дідо ввів значення дюйма рівне 27, 06 мм.

Типографська система (типометрія) застосовується для виміру лінійних величин в набірному виробництві, в поліграфії, при підготовці текстових і образотворчих оригіналів до друку. Основною одиницею типографської системи є типографський пункт, який дорівнює 1/72 французького дюйма або 0, 3758 мм.

В США, Великобританії і деяких інших країнах один типографський пункт дорівнює 1/72 англійського дюйма (25,4 мм), тобто 0,3527 мм. Це стало стандартом для комп’ютерної обробки інформації і в даний час при обробці інформації за допомогою ПК використовується англо-американська система виміру.

Кегль, або розмір шрифту, визначається його висотою, виміряною в типографських пунктах: 12 пунктів = 1 піці або 4,23 мм, 6 пік = 1 дюйму або 25.4 мм. Оскільки поняття кегля склалося в епоху металічного набору, кеглем вважається величина площадки, на якій розміщується буква. Наприклад, кегль 10 пунктів становить 3,76 мм, але сам розмір букви трошки менший, бо необхідно передбачити місце для підрядкових і надрядкових елементів.

Шпація – величина пробілу між словами при ви ключці рядків, в абзацних відступах, при виділенні тексту розрядкою та ін.. Шпації можуть мати товщину від 1 до 20 пунктів. Кругла шпація, напівкругла шпація, тонка шпація дорівнюють ширині великих букв M, N і маленької букви t відповідно.

Інтерліньяж – відстань між базовими лініями сусідніх рядків. Звичайно інтерліньяж становить 120% від кегля. Символи в рядку розташовані в межах заданої лінії (базова лінія), а самі рядки можуть бути вирівняні вліво, вправо або центровані. Таке вирівнювання називається виключка. Таким чином, виключка буває по правому краю, по лівому краю, по формату, повна і по центру.

Кернінг – процес зміни відстані між окремими парами букв з невеликим кроком, величина якого залежить від кегля шрифту. Звичайно кернінг роблять в бік зменшення пробілу таким чином, що частини однієї букви, що виступають, заходять в простір другої букви. В результаті розміщення символів стає більш рівномірним в зоровому сприйнятті. Кернінг є одним із самих ефективних способів підвищити якість тексту.

Трекінг – відстань між буквами, використовується для зміни густини текстового блоку. Чим більша розрядка між буквами, тим світліший текст. Зменшення трекінгу підвищує густину тексту і робить публікацію більш темною.

Добавлення нового кольору покращує типографський дизайн видання. Але навіть колір тексту надрукованого чорною фарбою на білому фоні, виглядає неоднорідно. Це пояснюється різною насиченістю шрифту. Таким чином, ще однією характеристикою шрифту є його насиченість.

Насиченість шрифту визначається відношенням товщини основного штриха знаків до висоти великих букв. Наприклад, для світлих штрихів 10-го кегля це відношення має бути не більше 23%.

Число знаків в рядку одного формату змінюється в залежності від шрифту, навіть якщо використовується один кегль.

Шрифт, при наборі яким в рядку розміщується відносно багато знаків, називається густим.

Густина шрифту визначається відношенням ширини знаків типу «н», «п», «и» великих до їх висоти у відсотках. Для нормальних шрифтів десятого кегля це відношення становить від 60% до 85%.

Шрифт – це набір символів певного розміру і написання.

Гарнітура – це набір символів одного малюнку всіх розмірів, насиченості і написання.

Елементи шрифту – складові частини малюнка буква, цифр і знаків шрифту, які визначають його призначення для окремих видів літератури і роль у виданні (текст, заголовок та ін..). Кожний елемент шрифту полегшує його процес його упізнання, сприяє прискоренню та покращенню умов читання.

Елементи буквених знаків – основні і з’єднувальні штрихи, висота великих та маленьких знаків, засічки, над- і підбуквенні знаки, елементи, що звисають та виступають, внутрі і міжбуквенні просвіти, лінія шрифту та ін.

Засічка (серіф) – поперечний елемент на кінці основного штриха букви (знаку). Засічка може мати форму трикутника, трапеції або лінії різної товщини.

1. Шрифти з засічками або антиквенні, бо такі елементи букв вперше застосували стародавні римляни. Величина засічок по відношенню до основного штриха буки може змінюватися.

2. Шрифти без засічок або рублені не містять завершу вальних елементів на кінцях штрихів.

3. Рукописні шрифти імітують текст написаний від руки і служать для декоративних цілей.

4. Декоративними називають ті шрифти, які не входять в жодну з перерахованих вище груп. Їх використовують для надання незвичайності, індивідуальності.

Всі варіанти штрихового накреслення, відрізняються різною насиченістю, нахилом, пропорціями, стилем складають шрифтову гарнітуру. Деякі гарнітури мають декілька накреслень, що дозволяє досягнути в одному документі помітного шрифтового контрасту без зміни гарнітури. Переважна більшість гарнітур містять наступні накреслення: нормальне, курсивне, напівжирне та напівжирний курсив.

Як і будь-які інші твори мистецтва, гарнітури й шрифти, що до них входять, неможливо строго класифікувати. Так, гарнітури можна розділити за формою символів на рубані, із зарубками, рукописні, декоративні й символьні . Корисною є класифікація щодо застосування. Вона поділяє саме шрифти — до складу гарнітури можуть входити жирні, похилі шрифти і шрифти з особливими накресленнями, а вони за цією класифікацією попадають у різні групи.

Шрифти умовно можна поділити на наборні, великі і акцидентні.

Перші застосовуються для набору великих обсягів тексту — книг, статей і ін. Вони мають тонкі штрихи, простий рисунок і зарубки. Зарубки відтіняють силует літери, роблячи шрифт більш доступним для читання. Сторінка, надрукована таким шрифтом, легко читається, навіть якщо розмір символів дуже малий.

Великі шрифти мають більш товсті штрихи. Вони можуть мати або не мати зарубок і добре виглядають, якщо розмір літери досить великий.

Декоративні шрифти мають довільний рисунок символів, застосовуються тільки для коротких заголовків, які можна розглядати скоріше як елементи дизайну.

Крім того, є ще символьні шрифти. Вони замість літер містять різні символи, рисунки тощо і застосовуються, зрозуміло, не для набору тексту, а для створення графічних об’єктів, формул, креслень і т.п. Багато шрифтів, у тому числі і розповсюджені, не можна віднести до жодного з типів. Є шрифти універсальні, такі як “Гельветика”, вони застосовуються як у великому кеглі (заголовки), так і в дрібному (набір).

Що стосується зміни ширини літер існують два основних типи шрифтів: пропорційні та моноширинні шрифти.

Пропорційний шрифт (proportional font) складається із символів, які займають рівно стільки місця, скільки їм необхідно для формування слова або рядка тексту. Більшість текстів відображаються пропорційним шрифтом, наприклад, Times.

У випадку моноширинного шрифту (monospaced font), (також називається непропорційним шрифтом або шрифтом із фіксованою шириною) кожний символ займає в точності однаковий простір, незалежно від фактичної довжини слова або рядка. Web-браузери також підтримують єдиний моноширинний шрифт, звичайно ним є Courier .

Моноширинні шрифти на Web-сторінках доцільно використовувати лише для відображення комп’ютерного коду, деяких технічних даних або для того, щоб надавати особливого значення окремим словам або фразам.

Розглянуті метричні параметри характеризують сам шрифт. Однак при розміщенні тексту верстальнику або дизайнеру приходиться визначати багато величин довільно. Наступні параметри можна задавати для кожного символу тексту окремо.

Вирівнювання. Це також атрибут розміщення рядків тексту. Він характеризує їхнє вирівнювання по горизонталі. Вирівнювання задається для абзацу простого тексту та для всього блока фігурного тексту.

Для формування зображень літер тексту на дисплеї, принтері та інших пристроях використовуються комп’ютерні шрифти.

Комп’ютерний шрифт – це програма, що може бути використана у всіх додатках Windows/MacOS X. Шрифти входять у комплект системи. Вони розробляються виробниками додатків (особливо графічних векторних програм) і поставляються разом із ними.

За способом подання літер шрифти розподіляються на три класи:

• растрові, в яких кожна літера являє собою зображення з точок, готове для друку на принтері або відображення на екрані;
• векторні, в яких кожна літера подана набором команд для виконавчого механізму (пера, друкуючої головки тощо) відповідного пристрою, які формують зображення елементів літер;
• контурні, які містять математичні описи форми контурів символів.

Контурні комп’ютерні шрифти є найбільш сучасними та універсальними, тому вони мають найширше розповсюдження.

У світі існують дві конкуруючі технології контурних шрифтів:

• технологія PostScript фірми Adobe.

В основі цієї технології лежить мова опису зображення PostScript. Відповідний інтерпретатор включає растеризатор, який дозволяє обробляти не тільки шрифти, але й растрові та векторні зображення. Технологія PostScript традиційно займає домінуючу позицію у видавничих системах та друкарському обладнанні. Формат шрифтів, який описує контури літер мовою PostScript, має назву Type 1.

• технологія TrueType фірми Microsoft, що включає шрифтову машину і відповідний формат шрифтів, які вбудовані в Mac OS X і MS Windows XX. Ця технологія займає домінуючу позицію у офісних додатках.

Обидві технології передбачають збереження всієї необхідної інформації про шрифт у спеціальному файлі шрифту. Цей файл зберігає досить великий об’єм інформації.

У тому числі:

• робоче і повне ім’я шрифту, ім’я гарнітури, до якої належить шрифт і назва накреслення;

• відомості про авторів шрифту;

• унікальний реєстраційний номер шрифту;

• відомості про метричні розміри символів — їх ширину, стандартний розмір полів і оплечиків;

• інформація про парний кернінг.

Чим більша таблиця кернінгових пар в шрифті, тим більш якісно він буде форматуватися. Якщо в самому шрифті немає інформації про кернінг, цю функцію бере на себе програма верстки (якщо вона має можливість автоматичного кернінга);

• таблиці трекінга шрифту.

Головною перевагою шрифту (особливо наборного) є легкість читання. Вона забезпечується великою мірою правильним підбором розміру полів символів. У залежності від кегля шрифту для поліпшення сприйняття потрібні різні поля. Дрібний текст буде краще виглядати із трохи збільшеними полями, у дуже великому полі текст краще зменшити набагато. Таблиці трекінга містять інформацію про залежності ширини полів від кегля;

• опис загальних елементів. Якщо символи шрифту містять загальні елементи, то для економії місця всі вони описуються в особливій області, а в області опису кожного символу дається посилання на загальний елемент;

• кодові таблиці — таблиці відповідності між кодом у таблиці ANSI і ім’ям символу шрифту;

• опис розмітки символів. Розмітка необхідна для якісного відтворення символів на пристроях виведення — растеризації;

• опис форми кожного символу. Це основна частина файлу шрифту.

Якщо робота з текстом застосовується у сфері видавництва, то слід використовувати винятково шрифти Туре 1. З появою TrueType велика частина шрифтів була просто автоматично перекодована в новий формат.

До переваг шрифтів TrueType відноситься те, що вони підтримуються системою Windows і є “рідними” для офісних додатків, тоді як для шрифтів Type 1 необхідне встановлення окремої шрифтової машини. Тому при роботі в офісних додатках краще користуватися шрифтами TrueType. Професійно зроблені шрифти TrueType (такі, як Arial, Times New Roman і Courier) за рахунок кращих алгоритмів розмітки забезпечують навіть більш високу якість друку на пристроях із низькою роздільною здатністю.