Декоративно – ужиткове мистецтво

Український народ здавна був одним із найталановитіших у світі. Жага до самостійності й незалежності сприяла до збагачення народної творчості, мистецтва та справжніх українських традицій. Прагнення виживати у важкі часи, стиль життя наших прадідів сприяло виникненню декоративно-ужиткового мистецтва. Речі створювались не лише для естетичного задоволення, адже прикрашаючи оселю, мали практичне застосування.

Декоративно-ужиткове мистецтво поділяють на види за певним призначенням предмета − меблі, взуття, столові прибори, за технікою виготовлення – вишивання, малярство, в’язання, за матеріалом – деревина, текстиль, камінь (використання природних матеріалів), скло, пластмаси, метали та їх сплави (використання штучних матеріалів).

Кожній сучасній українській області притаманні свої декоративно-ужиткові вироби, котрі набули значного розвитку. Національні традиції регіонів України та їх історія говорять про мистецьку талановитість народних майстрів

Основними художніми осередками є Опішня, що знаходиться у Полтавській області (художня кераміка), Решетилівка – у Полтавській області (килимарство), Дігтярі – у Чернігівській області (килимарство, рушники та плахтові тканини), Петриківка – у Дніпропетровській області (петриківській розпис), Кроловець – у Сумській області (кроловецькі рушники), Бубнівка – у Вінницькій області (центр традиційного гончарства), Клембівка – у Вінницькій області (художня вишивка), Косів – у Івано-Франківські області (вироби з дерева, кераміка, килими), Вижниця – у Чернівецькій області (вироби з дерева, оздоблені різьбленням та випалюванням).

Художнє оздоблення побутових предметів сприяло виникненню українського декоративного розпису. Наші прадіди полюбляли прикрашати хатні стіни та господарські приміщення, інтер’єр з деревини, меблі, посуд. Хатній настінний розпис – найдавніший та найпоширеніший вид малярства, який характеризується великою різноманітністю орнаментальних мотивів у всіх зонах та областях.

Розписувались віконниці, двері, обрамлення вікон і дверей, підвіконня, наріжні пілястри, фриз, що знаходиться вгорі стіни, призьба, стіни хат. В самому ж інтер’єрі хати декоративно розписували обрамлення вікон, дверей та образів, піч, стелю тощо. Коли ж декорували фасадну стіну, то основним орнаментальним мотивом слугували «квіти у вазоні».

Виробничі процеси, які входять у створенні тканини на ткацькому верстаті за допомогою переплетення взаємно перпендикулярних ниток називається ткацтвом.
Українські народні тканини – різні за призначенням, їх виготовляють майстрами ручним способом. До народних тканин відносять полотно, сукно, вовняні тканини, поштучні вироби (скатертини, рушники, плахти, запаски тощо).

Створення килимів називають килимарством (гобеленів, шпалер, сумахів). Вовна, бавовна, лляні волокна є основною сировиною килимарства. Для здійснення цього процесу використовують ручний або машинний способи. Для ручного виробництва використовують вертикальні і горизонтальні верстати, для машинного – механізовані килимарські верстати і жакардові машини.

Отже, українське декоративно-ужиткове мистецтво має прадавнє коріння. Українські промисли існували ще за доби Київської Русі, про що говорять історичні довідки й пам’ятки. Тож найдавнішими видами українського ужиткового мистецтва вважають різьбу по дереву, вишивку, гончарство, кераміку та килимарство.