…Україна у вишиванці

Коли відзначають день вишиванки ?

У культурі практично будь-якого народу є речі, які яскраво відображають його особливу національну традицію. Вишиванка – яскравий приклад і підтвердження цьому. Історія вишиванки своїми витоками сягає в не запам’ятні часи. Ще за свідченням знаменитого давньогрецького історика, географа і мандрівника Геродота, елементами вишиванки був прикрашений одяг скіфів, які проживали в наших землях в період VII…

А коли день вишиванки відзначають в Україні ?

Зазвичай день вишиванки святкують у третій четвер травня . Цьогоріч день вишиванки припадає на 21 травня . 

Що таке вишиванка ?

Кожен українець, мабуть, знає, що таке вишиванка, адже це не просто одяг, а частина душі. Історія національно вбрання українців сягає глибокої давнини. Наші працьовиті пращури завжди вміли створити справжню красу з полотна і ниток.
Достеменно невідомо, коли ж вишиванка почала розвиватись як галузь мистецтва. Дослідники стверджують, що розвиток вишиванки відбувався протягом кількох століть. З року в ріку предки збагачували ремесло новими орнаментами та техніками.
Майстрині навчились виготовляти нитки унікальних відтінків для того, щоб на полотні вигравали нові кольори.
В давнину вірили, що вишиванка оберігає людину, дарує їй добру долю та здоров’я. Матері вишивали своїм дітям одяг з особливою теплотою та любов’ю. Існують свідчення, що у деяких регіонах країни процес вишивання мав вигляд особливої церемонії. Жінки в процесі молились і вірили, що ці молитви зроблять вишиванку сильнішою та зарядженою тільки позитивними емоціями.

Вишиванка – символ України 

Наврядчи майстрині, що започаткували ремесло вишивання, могли собі уявити, що у 21 столітті вишиванка стане символом величного козацького народу. Чому так сталося?
Крізь віки мандрували традиції вишивання. Їх продовжували, розширювали та шанували. Вишиванка змогла осучаснитись і залишитись такою, як тисяча років тому водночас. Саме з нею уособлюють найкращі емоції та думки, адже вона увібрала в себе віковічну історію.
Останніми роками популярність вишиванок значно зросла. 

Що символізує вишиванка ?

Наші предки вірили, що кожен елемент на вишиванці має конкретне значення. Згодом зникла традиція вибирати вишиванку, зважаючи на її символізм. Люди перестали задумуватись про те, що поєднання певних візерунків може принести в їхню долю лихо, або ж навпаки – щастя і вдачу.
У зв’язку з небувалим розквітом українського національного вбрання, українці стали звертати неабияку увагу на те, що зображено на їхніх вишиванках, які кольори поєднані та що вони символізують.Знавці вишиванки переконують, що символізм елементів вишиванки має дуже сильний вплив на життя того, хто її носить. Отож, представляємо кілька основних порад щодо вибору вишиванки з погляду символіки:
геометричні візерунки символізують стихії природи та родючість землі, такі візерунки притаманні Гуцульщині;
рослинні та квіткові орнаменти здавна символізують сімейне щастя, материнську любов, такими орнаментами вишивали на Чернігівщині;
майстрині з усієї країни зображували на полотні тварин і вірили, що їхні зображення приносять вірність, достаток і довголіття.

Навіть для кожного імені свій візерунок на вишиванці .

У кожного регіону була своя вишивка

Цікаві факти про вишиванку 

1. Вишиванка не була просто звичайним повсякденним одягом, і навіть не просто “одягом з нагоди”. Українська вишита сорочка — це оберіг, який містить сакральні символи та енергетику вишивальника. У звичайні дні носили “буденки”.

2. Жіночі та чоловічі сорочки у давнину кроїли однаково. Пізніше їхній крій різнився. Прості люди шили їх з льняного чи конопляного полотна.

3. Для оздоблення наші предки використовували два кольори. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний наші пращури наділяли магією життєвої сили рідної землі. А от традиційні нині маки в оздоблені не використовували, бо вважалися символом печалі та смерті.

Вірші про вишиванку 

Тетяна Винник

Вишиванка

Лана Виноградова

Вишиванка

Сорочку доньці мати вишивала
Ще ранньої, досвітньої пори.
В нитки шовкові душу виливала,
Щоб грали, мов веселка, кольори.

Червоний – то кохання незрадливе,
Зелене листя – щастя у сім`ї,
Жовтогарячий, щоб була щаслива
І біди обминали дім її.

Проходить по сорочці й чорна нитка,
Та тут її найменше є, аби
В житті не знала донечка-лебідка
Ні горя ні печалі ні журби.

Блакитна нитка – ніжність волошкова:
Ці квіти на тканині розцвіли,
Щоб донечка завжди була здорова
Та добрі люди поруч з нею йшли.

На полотні горять барвисті квіти,
Немов живі, дарують цвіту жар.
Дарунку має донечка зрадіти –
У нім увесь букет вкраїнських чар.

Вдягне новеньку свіжу вишиванку
Дівчина й мамі вдячність принесе,
Що недоспала ночі, шила зранку
Сорочку, що миліша за усе.

Піде по світу горда українка
Через безсмертну славу й забуття:
Спочатку це дівча, а потім – жінка
Сорочку пронесе через життя.

На сонці будуть барви квітів грати
І розповість бабуся на зорі
Онукам, як сорочку шила мати
Їй о досвітній вранішній порі.

Легенда про вишиванку 

Був час, коли почали на землі люди дуже вмирати. Від невідомої хвороби. Отак йде людина і враз упаде, почорніє, спіниться і немає людини.

Уже й до лісу люди тікали. Та за ними гналася й хвороба. Не жалувала ні дітей, ні стареньких. Наступав час, що вже й ховати померлих не було кому…

А жила в селі біля Дністра бідна вдова Марія. Забрала хвороба у неї чоловікаі дітей. Лише найменша Івaнкa ще залишилась. Береже мaтіp дочечку, як скарб найдорожчий.

Але не вберегла… Почала хворіти Івaнкa, не їсть, а тільки п’є, блідніє, тане просто на очах. А ще просить мaмy:

— Врятуй, мамо, я не хочу вмирати!

І так точі благають, що бідна жінка місця собі не може знайти.
Одного вечора до хати прийшла якась бабуся стара.
Як і коли прийшла, Марія не чула.

— Слава Богові, — привіталася.

— Слава.

— Що, помирає остання?  А могла б жити!

Аж кинулася Марія:

— Як? Бабусю сердешна, як Бога прошу, спаси, порятуй наймолодшу. Не лиши одну на стapість!

Взяв стару за серце той плач і сказала:

— Розповім я тобі таємницю тієї злощасної хвороби. Але обіцяй, що не проговоришся. Дитиною присягни!

— Присягаю… Донькою!

— Знай, послав цю Смерть Господь Бог. Грішних багато на Землі. Сказав Бог робити мертвими усіx, на кому немає хреста. А чортяки потішилися і всіx, на кому не видно хреста, умертвляють. Що їм до людських душ? Ото і вмирають праведні з грішними разом… Ти тяжко перенесла смерть дітей. Дам тобі раду… Виший на рукавах, на пазусі і повсюди хрести. Та ший їх чорні або червоні, щоби далеко чорти бачили… Але не кажи нікому, бо смерть доченьки побачиш…

Вже за годину червона і чорна мережки оперезали дівочу сорочечку. Є на завтра до сонця і хрести, і хрестики. І собі понашивала. А дочечка міцнішала щодень і просила матінку:

— А виший іще терен… А калину…

Дуже люди тому вишиттю дивувалися, то казали, що збирається йти в ліс самітницею. Хрести ж треба на благословення Боже і проти поголосу.

З тим вже дочка  Івaнкa здорова: і скаче, і сміється, і співає. А мамине серце стискається від туги, як бачить, що знову понесли покійника на цвинтар.

Якось вся у сльозах прибігла Івaнкa і потягнула матінку за рукав на сусідів двір. У домовинці виносили з хати двох хлопчиків, Іванчиних ровесничків.

Помарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує донечку, а думи все в голові:

— Боже милий, та ж то моя надія!

…А діти вмирають…

— Господи! Та ж я не переживу її смepті!

…А люди мруть… Не втрималася. Від хати до хати бігла:

— Шийте, шийте хрести… Вишивайте… Виживете! Рятуйтеся!

Люди замикались в xaтах. Вважали, що прийшла пора і  Марії.

Марія побігла в дім, взяла на руки Івaнкy і пішла до церкви. Забила з усієї сили в дзвін. За хвильку уже усі позбігалися.

Поцілувала Марія доньку і сказала до людей:

— Не вірите! Думаєте, що здуріла? Та хай так буде, діток мeні ваших жаль…, — на тому зірвала з Іванки сорочку вишиту.

Дитина на очах почорніла і померла.

— Вбивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі, — так і впала мертвою біля донечки…

Від тоді відішла хороба. А люди носять вишиванки. Потім зникла потреба у вишитих хрестах. Так мaтepі навчили дочок, а дочки своїх дочок, і вже ніxтo не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки.

Носять оту красну одіж і до тепер.

Але мало хто знає, звідки прийшла та краса до людей…

————————

Записано від І. М. Розвадовського, 1918 р. н., у м. Теребовлі в 1978 р

Не забудьте у цей день одягнути національний одяг на роботу, навчання та просто,
коли йтимете у справах! Шануймо свої традиції! Пам`ятаймо, що ми – українці!