Декоративно – ужиткове мистецтво

Декоративно – ужиткове мистецтво  – один із виды художньої діяльності, творите який поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне  означає «прикрашати». У нас  есть все, что нужно для практического применения.

Головная уборка декоративно-хозяйственного мистицизма – всемирное признание, люди, которые занимаются творческим искусством, рано или поздно готовятся к декоративному творчеству. Декоративность єє ним ним ним ним ним ним ним ним ним ним ним ним ним ним ним .єєєєєє Поділ декоративно-ужитковое мистецтво на жанри здійснюється за призначенний предмет –  меблі , одяги, посуды тая, за технікую виконанну –  різьбленне ,  ткацтво ,  розпис , за матеріал –  дерево ,  кераміка ,  текстиль ,  камінь ,  лоза , тобто використанни природние матеріалы; метали таїл  сплави ,  пластмаси ,  ск ,  порцеляно ,  папір  Того іно., тобто використанни штучние, винайденья людина матеріалы.

Дерев’яна скульптура досягла свого найвищого розвитку за часів розквіту козацької держави в XVII–XVIII ст. Талановиті козацькі майстри, чиї імена не дійшли до нас, стали творцями унікального українського стилю, так званого козацького бароко. По всій території козацької держави зводилися порівняно невеликі дерев’яні церкви, що відзначалися водночас точністю ліній і майстерною ажурністю. Багато з них збереглися й донині. Вочевидь, від козацького бароко ажурність різьблення перейшла в народну архітектуру Центральної, Північної та Східно – Південної України. Різьбленням стали прикрашатися одвірки, сволоки, карнизи дерев’яних споруд, а відтак і дерев ‘ яні предмети господарського вжитку, меблі та хатнє обладнання, скрині, дерев’яний посуд, знаряддя праці та зброя, військове спорядження.

Особливою сторінкою в історії українських промислів є різьблення церковних іконостасів та інших предметів культового призначення. Переважає поліхроматична або золочена різьба барокового стилю, основою якої служить вибагливий рослинний орнамент, що складається з майстерно стилізованих народних мотивів : виноградної лози, соняшників, мальв, троянд та ін. Барокові і рококові орнаментальні форми і мотиви часто доповнюються постатями святих, янголів та ін. Ці композиції зазвичай притаманні архітектурним елементам багатоярусних іконостасів.

Сьогодні популярні предмети народного промислу західного регіону України, зокрема гуцульські декоративні топірці, пістолі, кріси, порохівниці, барильця, дерев’яний, переважно декоративний, посуд. Гуцульські майстри для прикрашання своїх виробів використовують техніку інтарсії та ” пацьоркування ” ( інкрустування бісером ).

У дерев’яному різьбленні зберігається регіональна варіативність орнаментів, притаманна іншим видам українського декоративного мистецтва. Так, на Галичині і Волині домінують геометричні форми орнаменту, в той час як у центральній Україні та на східноукраїнських землях переважають рослинні форми орнаменту.

Дуже давнім українським промислом є килимарство. Функціонально існують три головні назви для килимових тканин : ковер, килим і коц. Різниця між ними могла полягати в техніці, орнаменті, розмірі й призначенні. Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом : коври й килими походять з центрально – та північноукраїнських промислових осередків, а коци виготовляються вручну на заході, переважно на Гуцульщині. Крім того, на коврах і килимах переважає барвистий, часто рослинний орнамент. Гуцульський коц – переважно сірий або білий – кольору нефарбованої овечої шерсті, якщо на ньому є орнамент, то він геометричний.  

Ще одним унікальним явищем у декоративному мистецтві України є розпис великодніх яєць – писанок. Українські писанки беруть свій початок від прадавніх вірувань нашого народу. Якщо за часів язичництва писанку розписували до свята Весни, то за християнства – до Великодня, свята Воскресіння Христового. У слов’ян яйце було початком всього, прообразом космосу. Вони вірили, що весь світ подібний до великого яйця : шкаралупа – це небо, плівка – хмари, білок – вода, жовток – земля. Символіка яйця як зародку нового життя також перегукувалася із символікою сонця, якому поклонялися предки українців, вбачаючи в цьому небесному світилі запоруку відродження природи і життя.

В залежності від регіону існують відмінності в композиції декору, кольоровій гамі, поділі поверхні писанок. Численні хрести та перехрещення символізують родючість, кільця та прямі лінії в свідомості наших предків асоціювалися з чоловічим та жіночим началами, кольорова гама відображала навколишню природу.

У багатьох народів світу й дотепер існує звичай використовувати яйця у Великодніх святкуваннях, але вони переважно роблять крашанки ( тобто, варені яйця, зафарбовані в один колір ). В Україні ж писанкарство досягло найвищого рівня свого розвитку і стало окремим видом мистецтва, а писанка – одним з культурних символів України.

Вже у Х V ІІ столітті на основі самобутнього запорізького декоративного мистецтва виник незвичайний петриківський орнамент. З покоління в покоління передавалися основи декоративного оздоблення сільського інтер’єру та екстер’єру, господарських і побутових речей, зберігалися місцеві особливості розпису. Для настінного малювання тут до кінця XIX ст. використовували крейду, сажу, кольорові глини, саморобні рослинні фарби. Їх розводили яєчним жовтком, молоком, природним вишневим клеєм. Малюнок наносили за допомогою пензлика, дрібні елементи вимальовували саморобними тоненькими пензликами з котячої шерсті, а грона калини — кінчиком пальця. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративного оздоблення рослинно – квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення. З початку XX ст. Петриківка стає центром виготовлення « мальовок» — малюнків на тонкому папері, що виконувалися недорогими аніліновими фарбами — « манійками ».