Житло українців
Українська хата — це затишна і мальовнича, найчастіше білена зовні і всередині, будівля, переважно під солом’яним дахом. Всюди вона має видовжену форму. Це тому, що всі приміщення в ній розташовуються найчастіше в такому порядку: хата — сіни, хата — сіни — комора… Житлове приміщення завжди у плані наближене до квадрата.
Вигляд української хати, з одного боку, підкреслював естетичні смаки селянина, його характер, індивідуальність, з іншого — унікальність, неповторність того місця на землі, де цей будинок розташований. У традиціях хати відчувається прояв творчої наснаги народу, його досвіду, знань і художнього смаку…
Закладання нової хати, початок забудови садиби завжди супроводжувалися багатьма обрядами. Найбільше уваги приділялося вибору місця для житла.
Заборонялося будуватися на теренах, де раніше йшла дорога, було когось вбито чи покалічено, був будинок, спалений блискавкою. «Нечистим», отже й непридатним для будівництва хати, було й місце, на якому, за переказами, з’являвся упир. «Чистими», щасливими, придатними для спорудження дому вважали місця, де лягала рогата худоба, водилися мурашки (останні виступали символом родючості). Щоб виявити такі місця, зверталися до практичних дій — пошуків і ворожби.
Вбрання селян залишалося довший час традиційним.
Вбрання виготовлялося із полотен і сукон домашнього виробництва, з овечих шкур, козячого, вовчого хутра. До вбрання селян входили полотняні сорочки й штани. Різновидом верхнього одягу була сукняна свита. Зимою одягали кожухи з овечого або козячого хутра. Селянським взуттям були чоботи, личаки, які плели із лика, та постоли зі шкіри, їх одягали на в’язані шкарпетки — «копитця» — або онучі, якими обвивали ноги. На голову вбирали повстяний ковпак.
Міські мешканці носили сорочки з різним кроєм горловини (голошийка, каре, стійка), штани з вузьким кроєм штанин. Теплим одягом слугували сукняні свити і кожухи. Кожухи городян шили із дешевого в ті часи козячого та вовчого хутра, а свити — із сукна домашнього виготовлення. До складу чоловічого міського вбрання входили шкіряні рукавиці й плетені шкарпетки. Міщани носили такі ж шапки, як і селяни, але із різноманітніших тканин.
Найрозкішніший одяг, як і найкраща та найкоштовніша зброя, мали підтримувати престиж верхівки суспільства — князів, бояр, пізніше магнатів, міської верхівки.
Певні комплекти одягу личили селянам, інші — міщанам, ще інші — шляхті. Однак згодом характер одягу став усе більше визначатися ступенем заможності.
Найбагатші міські купці справляли собі таке саме вбрання, як магнати і заможна шляхта. Саме з метою підкреслення престижу носили і в теплу погоду дорогий хутряний одяг. Своєрідне змагання в багатстві й оригінальності було типовішим для святкового вбрання, у той час як повсякденне було одностайнішим. В одязі селян різних національностей було більше відмінностей, ніж в одязі суспільної верхівки.
Харчування
Здавна в харчуванні українців головну роль відігравали страви із зернових, хліб і хлібні вироби. Народ складав навіть згадки про каші з проса, ячменю, вівса, пшениці, гороху, сочевиці. Традиційними були й борошняні страви, що попередньо піддавалися бродінню — вівсяний кисіль (жур), житньо-гречана кваша. Вживалися й такі страви з борошна, як затірка, галушки, вареники, локшина.
Хліб у середньовічній Україні випікався переважно з житнього борошна, рідше з ячмінного або з домішками ячменю та вівса, хоча відомий був і білий хліб із пшениці. Хліб і хлібні (борошняні й круп’яні) страви символізували добробут, гостинність, родючість. …Випікання хліба було привілеєм жінок, готувала його головна господиня родини.
В українській кухні багато овочевих страв: насамперед з капусти, буряків, моркви, пастернаку, ріпи. Варили капусняк та борщ. Капусту й огірки їли свіжими і квасили, гарбузи та інші овочі йшли в начинку для пирогів. Цибуля з’явилась у нас не раніше XIII ст. Багато споживали фруктів і ягід — як свіжих, так і сушених та для начинок, квасів, узварів. Навесні в їжу широко йшла зеленина — лобода, кропива тощо.
Істотне місце в раціоні українців посідали продукти тваринництва, мисливства, рибальства та бджільництва.
Святкова та ритуальна їжа українців відігравала важливу функцію соціального спілкування. Найважливішою обрядовою стравою був хліб, який використовувався на весіллі (коровай та інше печиво), у пологових, поховальних, календарних (новорічних, весняних) обрядах. Давньою ритуальною їжею була кутя, а також поминальний канун (коливо), що готувалися з немолотої пшениці. Хліб і хлібні та круп’яні страви символізували родючість природи, землі, жінки, єднання людей, всесвіт і місце людей у ньому (коровай як втілення ідеї світового дерева). Яйця у весняних, пологових, весільних обрядах вважалися символом відродження природи та продовження роду.
Святкове трапезування носило колективний характер, причому не тільки й не стільки родинний. На святкові бенкети збиралися великі колективи як родичів, так і членів середньовічних громад. Саме під час таких спільних трапез люди усвідомлювали себе членами колективів, з якими пов’язувалася вся їхня життєдіяльність, права, а часто й особиста свобода.
Використане джерело:
книга
«Історія української культури»
Published: Apr 21, 2020
Latest Revision: Apr 21, 2020
Ourboox Unique Identifier: OB-785661
Copyright © 2020