Казка про творчість

Йому показали чорні простори його Всесвіту і сказали: “Твори! Ти на це заслужив”. Творчість була найціннішим дарунком у цілому світі. Він окинув оком темряву довкола і сказав: “Світло”. Його Всесвіт почав пульсувати всеможливими відтінками світла … Що було далі, ви знаєте.

Він радів, неначе дитина, кожній новій травинці і комашці на одній зі своїх найкрасивіших планет. Але з кожним днем задоволення від творчості зменшувалось, адже у нього все виходило бездоганно. Він хотів подивитися, як творить хтось інший, розділити з ним це чудове вміння. Тоді він створив істоту, подібну до собе і подарував їй життя. “Твори!” – сказав він людині, але в очах свого творіння він побачив лячну порожнечу. Тоді він створив багато людей і подарував їм розум, щоб люди створювали осмислено.

Він блукав серед них і в очах кожного з надією шукав іскринку творчості. Кожна людина дихала, рухалася, посміхалася, але в жодній не було того, що хотів побачити творець. Люди були живі і мертві водночас. Тоді він залишив людей і пішов далеко в гори. Він думав, як же передати їм свій дар, але не знаходив рішення. Тоді він звернувся до Абсолюту.

– Сину мій, ти не можеш створити інших творців, адже творчість – це найбільший з усіх дарів, яким я нагороджую наймудріших. – Відповів Абсолют на прохання творця. – Чи впевнений ти, що твої люди гідні його?

– Батьку, я вклав у них все найкраще, мої люди – це частина мене, як і планети з зірками у цьому Всесвіті. Я хочу, щоб вони відчували радість творіння, як відчуваю її я.

– Є тільки один спосіб подарувати їм творчість. Розділи себе на мільярди часток і віддай себе кожній людині. Але знай, що цю помилку вже робили до тебе.

– Чому ж це помилка, Батьку?

– У створінь, яким творець дарує розум, є одна небезпечна здатність – піддавати все сумніву. Ти впевнений, що твої люди не забудуть тебе і не почнуть жити, як їм заманеться?

– Звичайно ж ні! Коли вони будуть творити – вони будуть світлі і щасливі, а щастя не породжує нічого злого.