Михайло Булгаков Собаче серце

 Авторський задум та

історія написання повісті «Собаче серце»

У січні 1925 року для журналу «Надра» М. Булгаков розпочав роботу над сатиричною повістю. Фабула повісті перегукується з романом відомого англійського письменника-фантаста Герберта Веллса «Острів доктора Моро», в якому описані досліди професора Моро про перетворення хірургічним шляхом тварин у людей. Прототипом одного з головних героїв повісті М. Булгакова професора Преображенського став дядько письменника, відомий у Москві лікар Н. М. Покровський.

Спочатку повість називалася «Собаче щастя. Жахлива історія», але невдовзі письменник змінив назву на «Собаче серце».

Перейдіть за посиланням та послухайте аудіокнигу : М.Булгаков “Собаче серце”

https://www.youtube.com/watch?v=HTQdJ59KEgo

Або подивіться фільм за цією повістю

Повість М. Булгакова «Собаче серце» — це спроба письменника показати, як відіб’ється на суспільстві насильницьке втручання в закони природи. Експеримент із соціалізмом дуже нагадує читачеві щирі спроби професора Преображенського силоміць поліпшити людську расу. Створюючи образ професора, Булгаков розвиває ідею про відповідальність інтелігенції перед своєю країною. У повісті «Собаче серце» поряд із сатиричним зображенням сучасності порушено досить широке коло соціально-політичних і морально-філософських проблем. Один із найважливіших аспектів змісту повісті — ставлення до революційних перетворень, до влади, проблеми відповідальності людини за свої дії.

Преображенський, як будь-яка культурна людина, розвивався природним шляхом, поступово знайомився зі світом, усвідомлював, що є добро, що є зло, вбираючи накопичений людством культурний досвід і знання. І що більше людина дізнається, то більше може зрозуміти й самостійно оцінити певні факти. Тому професор критично ставиться до усього, що відбувається в країні з 1917 року. Він відкидає революційну теорію й практику, справедливо вважає, що досягти матеріального добробуту, життєвих благ можна лише працею, знаннями та вміннями. Не походження робить людину людиною, а користь, яку вона приносить суспільству.

Рушійна сила конфлікту в повісті — постійне зіткнення розумних уявлень про суспільство професора Преображенського та абсурдних поглядів нових господарів життя. Відтак, за особистісним конфліктом «професор — Шариков» автор зображує вічний конфлікт натовпу, масової свідомості з інтелектом, культурою.

Швондер потурає нахабству Шарикова, розповідаючи про його права, про те, що потрібно все поділити. Швондер сам гаряче вірить у те, що проповідує нова влада, він сам готовий відмовитися від благ і зручностей в ім’я світлого комуністичного майбутнього. Ця людина у своєму розвитку пішла не набагато далі самого Шарикова: навіть керувати роботою домкому по-справжньому не може. Він ненавидить професора, тому що відчуває ворожість ученого, його справжню антиреволюційну сутність. Для Швондера Шариков — інструмент боротьби з професором: адже це Швондер надає Шарикову соціальний статус, дає колишньому псові права, ­озброює «ідейною фразою», вчить Шарикова вимагати житлову площу, разом вони пишуть донос на професора. Тому Швондер — персонаж-двійник Шарикова.

Прізвище професора «Преображенський» від дієслова «перетворювати», що підкреслює творчий, перетворювальний зміст занять професора. Преображенський, усвідомлюючи, що його досвід створення «нової людини» не вдався, розуміє всю небезпеку, помилковість результатів експерименту й виправляє свої помилки. Зовсім іншу життєву позицію в повісті займає Швондер — нерозумна людина, яка наділена владою. Він не може передбачати наслідків своїх дій. Шариков, зі своїм обмеженим інтелектом і повною відсутністю моральних цінностей, не лише без проблем пристосовується до будь-яких умов, але й виявляє агресивність, що легко спрямувати куди завгодно, навіть проти своїх творців. Тому в повісті професор каже: «Ну так от, Швондер і є найголовніший дурень».

«Ну так от, Швондер і є найголовніший дурень. Він не розуміє, що Шариков для нього більш грізна небезпека, ніж для мене. Ну, зараз він всіляко намагається нацькувати його на мене, не розуміючи, що якщо хто-небудь в свою чергу нацькує Шарикова на самого Швондера, то від нього залишаться тільки ріжки та ніжки».