Осінні кораблі

Летіло листя, гув вітер, була в лісі осінь…

Їжачок вийшов зі свого будиночку з коромислом на плечі та пішов до криниці.

Вода в криниці була синя, холодна і виблискувала, наче дзеркало. Їжачок сів на березі та подивився у воду.

З води на Їжачка подивився сумний Їжачок і сказав:

— Їжачок, Їжачок, ти чого прийшов?

— По воду. — Сказав Їжачок, що сидів на березі.

— А навіщо тобі вода?

— Море зроблю.

— А навіщо тобі море?

— Буде у мене вдома своє море: прокинуся — а воно шумить, засинатиму — а воно ворушиться!

— А де твої кораблі?

— Які кораблі?

— Ну як? На морі обов’язково повинні плавати кораблі.

«Так, — подумав Їжачок, що сидів на березі. — Про кораблі я й забув».

Він устав, набрав води, почепив відра на коромисло і пішов додому.

Осінній ліс шумів по-осінньому, ялинки стояли похмурі, з дерев сипалося листя.

— Білко! — крикнув Їжачок, побачивши Білку. — Де мені взяти кораблі?

— Які кораблі? — спитала Білка.

— Розумієш, скоро зима, а я все сам та сам — нудно мені!

— Всім нудно, — сказала Білка. — На те й зима. Чим ти кращий за інших?

— Я…

— Візьми нитку, — урвала його Білка, — і голку. Як прокинешся, вдягай нитку в голку та висмикуй — так і день пройде.

— Ні, — сказав Їжачок, — у мене море! Прокинуся — а воно шумить, повернуся з боку на бік — а воно ворушиться!

— Отже, у тебе — море, а у всіх — “вдягай нитку в голку та висмикуй”? Сам шукай свої кораблі! — і втекла.

А Їжачок, сумний такий, пішов додому.

З-за ялинки виліз Ведмедик.

— Здоров, Їжачку! — гукнув він. — Ти куди йдеш?

— Стривай, — сказав Їжачок. Увійшов у хату, вилив воду у цебро і вийшов в осінній ліс. — де мені взяти кораблі, Ведмику? — спитав він.

— Кораблі? — здивувався Ведмедик.

— Так.

— Де ж їх узяти? — Ведмедик озирнувся. — Оце в лісі?…

— Мені потрібні кораблі, — зітхнув Їжачок і пішов.

— А навіщо вони тобі? — крикнув Ведмедик та пішов поруч з Їжачком.

— Розумієш, — Їжачок подивився на Ведмедика, — нудно!

— А ти лягай спати, — сказав Ведмедик. — Ось я, наприклад, зараз ляжу, навесні прокинуся.

Вони пішли до ведмежого будиночку.

— Ні, — сказав Їжачок. — Мені кораблі потрібні!

— Тоді я пішов.

Ведмедик повісив на двері свого будинку величезний замок, сам заліз на дах і сів на димар.

— А які вони, кораблі? — крикнув він зверху.

Але Їжачок не встиг відповісти, як Ведмедик зник у димарі.

Їжачок обійшов навколо будинку, підійшов до віконця, але… дах ведмежого будиночка раптом став підніматися й опускатися, підніматися й опускатися. «У-у-у…» — загудів ведмежий будиночок димарем і, чи то рохкаючи, чи то похропуючи, перевалюючись качечкою, пішов по галявині.

— Куди ти? — крикнув Їжачок.

Але ведмежий будиночок зник за деревами.

— Куди ж це він… поїхав? — пробурмотів Їжачок…

По лісу із драним чоботом в лапі брів старий Вовк.

— Що це у тебе в лапі, Вовче? — запитав Їжачок.

— Чобіт, — сказав Вовк і зупинився.

— А навіщо?

— Самовар розпалю, шишечок зверху покришити, чаю зварю і-і… — Вовк солодко примружився. — Хочеш зі мною чаю попити?

— Не можу: мені кораблі потрібні…

— Які кораблі?

— Морські, — сказав Їжачок. — Розумієш, скоро зима, а в мене буде море, а морем обов’язково повинні плавати кораблі.

— Кораблі… — мрійливо промовив Вовк. — Тримай! — простягнув Їжачкові чобіт.

Нахилився і з деревинки та кленового листа зробив кораблик.

— Ох! — охнув Їжачок. — Справжній! Але мені… ще потрібні.

— Ага, — сказав Вовк. І зробив ще два кораблика.

— Спасибі тобі, Вовчику! — сказав Їжачок. — Якщо тобі буде нудно, приходь до мене. Сядемо, будемо з тобою дивитися на море, на кораблі… Прийдеш?

— Прийду, — пообіцяв Вовк. Узяв чобіт і пошкутильгав далі.

А Їжачок знайшов старий лопух, поставив на нього три кораблики і, як на таці, поніс до себе додому.

Подув легенький вітер, вітрила кораблів напнулися, і спершу Їжачок побіг за лопухом, а потім і отямитися не встиг, як — полетів.

— А-а-а! — закричав Їжачок.

Таку картину навіть уявити собі важко, але так усе й було насправді: Їжачок тримав перед собою лопух, на лопуху, наче по зелених хвилях, мчали кораблики, а слідом за цим зеленим морем летів у повітрі Їжачок.

Він навіть не злякався. Це він так, для годиться, закричав: «А-а!», тому що йому не доводилося літати над лісом, але потім він отямився і заспівав.

— Ля-ля! Ля-ля! — співав Їжачок.

І тут у небі з’явилася страшна ворона. Ух, як вона каркала! Ух, які в неї були огидні пазуристі гнуті лапи і зловісний дзьоб!

— Кар-р-р! — кричала Ворона. — Ганьба! Їжак у небі!

Тут переполошився весь ліс.

А Ворона все летіла та кричала: «Ганьба! Хто дозволив?»

І всі побачили Їжачка, що летів небом, і теж замахали лапами і слідом за Вороною закричали: «ГЕТЬ! ГАНЬБА! ХТО ДОЗВОЛИВ?»

І тільки Вовк зупинився, поставив чобіт у траву і похитав головою.

А Їжачок летів по небу, вчепившись у зелене море, по якому неслися кораблі. Він втягнув голову в плечі, але моря не випустив і правильно зробив, тому що вітер стих і, коли Ворона бува вже зовсім наздогнала їх, Їжачок зі своїми кораблями опустився прямо на порозі свого будинку.

Щойно він опинився на землі, Ворона відскочила, гукнула: «Кар-р-р!» — і полетіла, каркаючи, у порожнє небо.

А Їжачок підняв кораблі та увійшов до будинку.

Те, що він побачив, так його потішило, що він одразу забув пережитий страх: біля цебра з водою, погойдуючись на сонечку та підставляючи легкі голови морському вітерцю, росли дві високі пальми, і на самій маківці тієї, що була ближче до узбережжя, сидів зовсім крихітний, але абсолютно живий Папуга.

— Здор-р-р-рово! — гукнув Папуга. — Пускай кор-раблі! — і сів Їжачкові на плече.

І Їжачок із Папугою на плечі став пускати кораблики у воду.

Тепер це було справжнє море!

Шелестіли пальми, по краях цебра золотився пісок, і високо під стелею бігли легкі хмари.

За віконцем стемніло, і давно вже пора було лягати спати, а Їжачок все сидів над свої морем під пальмами і не міг відірвати очей від золотих кораблів.

Нарешті він устав, розібрав ліжко, ліг, зітхнув і відразу ж почув, як зітхнуло море, і над ним засяяли зірочки, і від нічного вітерцю зашелестіли пальми.

Їжачок дивився на самотню зірку за вікном, слухав, як шарудить у цебрі прибій, і думав, що він вже не один, що тепер, у цю холодну засніжену зиму, з ним завжди буде тепле море.