Дитинство

   Володимир Григорович Дрозд народився 25 серпня 1939 року на  Чернігівщині в сім’ї колгоспника. Рідне село письменника — Петрушин — межує з  Білоруссю та Росією. Тому мова мешканців його села, як називав її В. Дрозд, була «петрушинська». Коли хлопчикові було  2 роки, почалася Велика Вітчизняна війна. Батька забрали на фронт і 3 роки не було про нього жодної звісточки. Мати тяжко бідувала  з 2 дочками і сином. Сестру Любу німці тричі везли на каторжні роботи, але вона завжди тікала. Отже, було біди та горя  доволі. Не озло-битись на людей допомагала милосердність матері, яка подавала дітям приклад людяності. Після війни у колгоспі працювали полонені німецькі солдати: полонені всідалися край дороги і сьорбали суп із казанків, а діти так гасали по дорозі, що пісок з-під їхніх ніг попадав в очі німцям. Дітей нагнала мати В. Дрозда, сказавши, що люди обідають. Так гуманно поставилася мати до фашистів,  незважаючи на те, що ледь вбереглася від куль німецького автоматника, що зазнала голоду і холоду в роки окупації.

Доросле життя

   Щасливий збіг обставин допоміг Володимиру стати журналістом під псевдонімом  Семирозум — прізвисько одного із предків.

Працював заввідділом обласної газети в Чернігові.

У 1968 році закінчив  Київський університет імені Т. Шевченка, факультет журналістики.

Літературний дебют відбувся в журналі  «Дніпро», де в 1962 році надрукували його повість «Люблю сині зорі» і два оповідання. В. Дрозд написав понад 20 книг повістей та оповідань, які перекладені європейськими мовами. Герої творів наділені добротою і співчутливістю.

Кілька років Володимир Григорович очолював редакцію журналу  «Київ», був першим заступником голови Національної спілки письменників України. За роман «Листя землі» в 1992 році йому було присуджено Шевченківську премію; за активну громадську діяльність — орден Ярослава Мудрого V ступеня.

Помер В. Дрозд 23 жовтня 2003 р. Написав заповіт: «Я не люблю і не хочу пишних похорон. Каліноване урочище між Халеп’ям і Витачевим, де я був щасливим і духовно наповненим, нехай буде моїм могилом. Читайте книги В. Дрозда, сміливо і плач з прекрасності, недолугістю і короткочасністю життя земного. Мені шукайте на витачівській дорозі або в небесах над Каліновим гаєм »).

Аудіокнига

Володимир Дрозд, оповідання “Білий кінь Шептало” (частина 1 з 2)

Кліп

АНАЛІЗ СЮЖЕТНО-КОМПОЗИЦІЙНОЇ БУДОВИ ОПОВІДАННЯ

Тема:

розповідь про буденне життя коня  Шептала (історія скривдженої, самотньої в суспільстві людини).

Ідея:

возвеличення  гармонії, яка простежується у стосунках людина – природа. (утвердження винятковості людини, її багатогранного духовного світу).

Основна думка:

людина і природа –  взаємопов’язані, вони – одне ціле.

Порушені проблеми:

– втрата внутрішньої свободи, власного Я;

– свідома відмова від боротьби за самоствердження;

– духовне калібрування і рабство;

– ілюзорне сприйняття світу;

– самостійність.

Соціалізація душі »

( виправдані дії для

будь- которого стану) головного

героя оповіщення « Білий кінь

Шептало

Розбіжність між висотою

самоотінкою людини гідної

поваги, і її слабкою соціальною

роллю

Соціальне становище через

“батіг”, “Степанову руку”

Чи надійшло авторові розкрити

менталітет українця та пояснити

психологію вчинків

“Супроти вітру довго не заборонено.”

Що, на вашу думку, найкраще: прикидаєте скореним, а ви в душі залишаєтеся вільним, чи будете “скореними навмисними”?