методична фотоенциклопедія відомих особистостей

ЕНРІКЕ МОРЕПЛАВЕЦЬ

Енрі́ке (4 березня 1389 — 13 листопада 1460) — португальський інфант, герцог Візеуський (1415—1460). Магістр Ордену Христа (1420—1460). Ініціатор доби великих географічних відкриттів, патрон португальських мореплавців. Першим з європейців дослідив Центральну Атлантику, морські шляхи та острови вздовж узбережжя Західної Африки. Представник Авіської династії. Народився у Порту, Португалія. Четвертий син і п’ята дитина португальського короля Жуана I й англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Рідний брат португальського короля Дуарте, коїмбрського герцога Педру, бургундської герцогині Ізабели, португальського конетабля Жуана, авіського адміністратора Фернанду. Брав участь у завоюванні Сеути, був поранений (1415). У 1419 році Генріх був призначений губернатором провінції Алгарве.

25 травня 1420, Генріх отримав призначення губернатором багатого Ордену Христа, португальського спадкоємця тамплієрів, який мав штаб-квартиру в Томарі. Генріх утримував цю посаду до кінця його життя, і Орден був важливим джерелом коштів для фінансування амбітних планів Генріха, особливо його постійних спроб завоювати Канарські острови, які за ствердженням португальців, були відкриті ними ще до 1346 року. Пізніше він отримав привілеї від своїх братів Едуарда та Педро.

Ініціював, організував і очолив Танжерський похід (1437), що завершився катастрофою і загибеллю брата Фернанду.

Генріх облаштувався на мисі Сагреш (сучасне місто Сагреш) на півдні Португалії у міста Лагуш. Він оселився в покинутому селі, що пізніше називалося Віла-до-Інфанте (Місто принца). Як вважається, ним була заснована навігаційна школа, але це не була школа у сучасному розумінні. Він використовував картографів для допомоги складання карт узбережжя Мавританії та спонсорував експедиції впродовж мавританського берегу.

Прізвисько — Мореплавець, Навігатор

Бартоломеу Діаш

Бартоломе́у Ді́аш (порт. Bartolomeu Dias de Novaes; близько 1450 — пропав безвісти, імовірно, загинув 29 травня 1500) — один з найславетніших португальських мореплавців-першовідкривачів, що покоряв води Атлантики в XV столітті.

У 1486 році в пошуках морського шляху з Європи до Індії Бартоломеу Діаш першим з європейців обігнув Африку з півдня й знайшов мис Доброї Надії, вийшовши у води Індійського океану.

Про дитинство і молоді роки Бартоломеу відомо мало. Деякий час вважалося, що Діаш був сином одного з капітанів Генріха Мореплавця, що однак достеменно не відомо. Відомим є факт належності Діаша до дворянства. Звичний додаток до прізвища «де Новаїш» уперше задокументований у 1571 році, коли онук Діаша отримав призначення губернатора Анголи.

У 1474 році майбутній король Португалії Жуан II узяв під свій особистий нагляд португальську торгівлю з Гвінеєю. Король переймався питанням, як да́леко на південь простягається африканське узбережжя. Саме з метою визначити цей окрай споряджаються кораблі декількох капітанів, з числа яких найдалі пощастило просунутись Діогу Кану, що встановив пам’ятний знак з королівською печаткою на території сучасної Анголи.

Після того, як Кан пропав безвісти під час чергової експедиції, король доручив Діашу обійняти його місце і вирушити на пошуки «пресвітера Йоанна», який за чутками проповідував десь у глибинах Африки. Експедиція Діаша мала у своєму складі три кораблі, одним з яких командував його брат. Під проводом Діаша були найкращі мореплавці, що плавали під орудою ще Кана і краще за інших знали прибережні води.

Якщо прийняти на віру свідчення Колумба, Діаш відплив із Португалії в серпні 1487 року, а 4 грудня вже дістався південніше за межу, яку подолав Діогу Кан і врешті наприкінці грудня кинув якір у затоці св. Стефана (зараз відома як бухта Єлизавети) на півдні сучасної Намібії. Головним керманичем експедиції був інший португальський мандрівник Перу ді Аленкер. Після 6 січня 1488 року у водах затоки завирували бурі, які змусили Діаша вийти у відкрите море. За декілька діб капітан спробував повернутися до затоки, але землі не було видно. Морські блукання корабля Діаша тривали до 3 лютого 1488 року, коли, повернувши в північний бік, португальцям відкрився південний берег Африки трохи на схід від мису Доброї Надії.

Висадившись на берег, Діаш виявив на суходолі поселення готтентотів і, оскільки того дня був саме день св. Власія, назвав бухту іменем цього святого. Ні капітан, ні хто-небудь з його супроводу, в тому числі і негри-провідники з Гвінеї і Анголи не спромоглися порозумітися з тубільцями, які спершу відступили, а потім зробили спробу напасти на табір європейців. Діаш хотів плисти далі на схід, однак коли доплив до затоки Алгоа (поблизу сучасного міста Порт-Елізабет) усі офіцери, що знаходились під його орудою, висловились за повернення до Європи.

Крайньою межею просування Діаша на схід стало гирло річки Великої риби (Great Fish River), де в 1938 році було виявлено встановлений ним пам’ятний знак. Він повернув назад, переконаний, що завдання експедиції виконано, і що за потреби, обігнувши південний край Африки, можна морем дістатися Індії. На його думку, залишалось тільки віднайти цей південний край.

У травні 1488 року Бартоломеу Діаш висадився якраз на цьому омріяному мисі й, як прийнято вважати, нарік його мисом Штормів на згадку про шторм, за замалим не перервав його подорожі. У подальшому король, що покладав на щойно відкритий Діашем морський шлях до Азії великі сподівання, перейменував його на мис Доброї Надії.

Діаш повернувся до Європи в грудні 1488, і, ймовірно, отримав вказівку тримати свої відкриття в таємниці. Свідчень про обставини прийому Діаша при королівському дворі не збереглося. Король чекав на відомості про пресвітера Йоанна, до якого суходолом виправили Перо да Ковільяна, і тому деякий час гаяв з фінансуванням нових морських мандрівок. Тільки після смерті Жуана II, через 9 років після повернення Діаша, португальці нарешті спорядили експедицію до Індії. На чолі цієї експедиції став Васко да Гама, а Діаш супроводжував його до Золотого берега (Гвінея).

Коли да Гама повернувся і підтвердив правоту здогадок Діаша, в Індію було організовано потужніший флот на чолі з Педру Кабралом. У цій подорожі Діаш командував одним із кораблів. Він брав участь у відкритті Бразилії, однак під час переходу в бік Африки розігралась буря і його судно було назавжди втрачено. Таким чином, він загинув у тих самих водах, що принесли йому славу.