Застосування радіонуклідів у Археології

Радіоізото́пне або радіометри́чне датува́ння — метод визначення віку різних об’єктів, в складі яких є який-небудь радіоактивний ізотоп. Базується на визначенні того, яка частина цього ізотопу встигла розпастися за час існування зразка. За цією величиною, знаючи період напіврозпаду даного ізотопу, можна розрахувати вік зразка.

До появи радіометричного датування були можливими тільки відносні датування — прив’язка до певних геологічних ер, періодів, епох і т. д., тривалість яких була невідома.

В різних методах радіоізотопного датування використовуються різні ізотопи різних елементів. Оскільки вони сильно відрізняються за хімічними властивостями (і, отже, за вмістом в різних геологічних та біологічних матеріалах і за поведінкою в геохімічних циклах), а також за періодом напіврозпаду, у різних методів відрізняється область застосування. Кожен метод можна застосовувати тільки до певних матеріалів та певного інтервалу віку. Найвідоміші методи радіоізотопного датування — це радіовуглецевий, калій-аргоновий та уран-свинцевий аналіз.

Фактор часу відіграє велику роль в археології, і практикується кілька способів його визначення. Розрізняють відносну хронологію (дозволяє встановити порядок, якусь послідовність тих чи інших подій, об’єктів, шарів, могил, речей і т.д.), і абсолютну (датує подія в абсолютних цифрах з більшою чи меншою точністю в будь-якій системі літочислення). Без прив’язі до історичних джерел на основі лише археологічних методів датування може бути лише відносною (метод стратиграфії, типологічний, перехресна датування). Проте нові можливості відкрили геохронологічних і природничонаукові методи. Сюди відносяться дендрохронологія, датування за термолюмінісценції, калій-аргоновий і радіовуглецевий способи датування

🐸