Давньогрецький театр виник з сільських святкувань на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної сили природи, і греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру. Кілька разів на рік відбувалися святкування, присвячені Діонісу, на яких співали дифірамби (хвалебні пісні). На цих святкуваннях виступали і ряджені, котрі складали свиту Діоніса. Учасники надягали маски і козлині шкури.

Слово трагедія походить від двох грецьких слів: трагос (козел) і оді  (пісня), тобто пісня козлів, оскільки супутниками Діоніса були сатири, козлоногі істоти, що прославляли подвиги і страждання бога. Слово комедія теж походило від двох грецьких слів комос і оді. Слово комос позначало хід натовпу ряджених, що обсипали один одного жартами на сільському святі на честь Діоніса.

Грецькі драматурги, які представляли свої трагедії на сцені, змагалися один з одним. Переможець-драматург отримував в якості нагороди вінок із плюща. Переможець-хорег (спонсор постановки) міг поставити собі пам’ятник, який ніколи не робився з натури і на якому вказувалося і ім’я хорега, і ім’я драматурга.

Посиленню дієвої сторони трагедії сприяло нововведення трагіка Феспіда. Він виділив з хору особливого виконавця – актора.

Перша постановка  трагедії Феспіда відбулася навесні 534 р. до н.е. на святі Великих Діонісій. Цей рік за традицією прийнято вважати роком народження світового театру. Ранні грецькі трагедії нагадували, швидше за все, ліричні кантати і майже суцільно складалися з пісень хору і актора.

В архітектурному відношенні будівля типового грецького театру складалася з трьох головних частин:

місця для глядачів – театрон;

сценічної будівлі – скена;

простору між цими двома частинами – орхестр.

Скена ( «намет») — одна із трьох частин будинку давньогрецького театру. Спочатку — тимчасове дерев’яне приміщення для перевдягання й виходу акторів. З ускладненням театральної дії й введенням 2-го й 3-го акторів скена стала споруджуватися за орхестрою або по дотичній до її окружності. Від давньогрецького слова походить сучасне слово сцена.

Орхе́стра («танцюю») –  основна частина театральної споруди в Стародавній Греції. Орхестра мала форму круглого майданчику з вівтарем Діонісу, призначений для виступу хору співаків або акторів і відділений невисоким кам’яним бортиком.

Маски допомагали створювати узагальнені образи,характер або сьогохвилинний настрій.Вони змінювалися щоразу, як тільки виконавець переходив відповідно від веселощів до смутку, від жалю – до спокійного розташування духу. Крім того, певне значення мало і забарвлення маски: наприклад, по багряному її кольору глядачі впізнавали дратівливу людину, по жовтому – людину хитру і підступну. Виконання жіночих ролей чоловіками викликало необхідність використання маски. Вживання маски обумовлювалося також розмірами грецького театру. Без маски обличчя акторів були б погано видними глядачам із останніх рядів. Маски робилися з дерева або полотна, в останньому випадку полотно натягувалося на каркас, покривалося гіпсом і розфарбовувалося.Маски закривали не тільки обличчя, але й всю голову, так що зачіска була закріплена на масці, до якої, в разі потреби, прикріплялася  і борода.

Актори в Греції були вельми шанованими людьми і займали високе суспільне становище. Актором міг бути тільки вільно народжений. Вони, як і драматурги, могли брати діяльну участь в житті Греції. Їх могли обирати на вищі державні посади в Афінах і відправляти як послів до інших держав.

Переможцями на драматичних змаганнях спочатку визнавалися тільки хорег і драматург. Але, починаючи з другої половини V ст. до н.е. в театральних змаганнях брали участь і протагоністи. В грецькій драмі число акторів не перевищувало трьох чоловік, таким чином одному і тому ж актору в перебігу п’єси доводилося грати по декілька ролей. Якщо в п’єсах були німі ролі, їх грали статисти. Жіночі ролі завжди виконувалися чоловіками.

Трагічні і комедійні актори повинні були вміти не тільки добре декламувати вірші, але і володіти вокальною майстерністю, оскільки в найбільш патетичних місцях драми актори виконували арії. Шляхом постійних вправ грецькі актори виробляли в себе силу, звучність і виразність голосу, бездоганність дикції і доводили до великої досконалості мистецтво співу.

Але окрім цього, грецький актор повинен був володіти мистецтвом танцю і мистецтвом руху взагалі в найширшому значенні цього слова. Тому грецькому актору необхідно було багато працювати над гнучкістю і виразністю тіла. Актори носили маски, так що міміка з гри була виключена. Таким чином грецькі актори повинні були працювати більше над мистецтвом руху і жесту.

Актори вдягались у спеціальний одяг. На театральних хітонах і плащах вишивалися різні малюнки – квіти, пальми, зірки, спіралі, арабески, а також фігури людей і тварин. Колір на одязі мав теж певне значення: ролі щасливців виконувалися в одіянні з жовтою або червоною смугою, а сині або зелені смуги відзначали невдах. Взуття трагічного актора називалося котурнами, що мали товсті, з декількох шарів, підошви, завдяки чому збільшувався зріст актора.

Щоб додати своїй фігурі ще більшої величності, трагічні актори закріплювали під одягом спеціальні підкладки або невеликі подушки, зберігаючи при цьому природні пропорції тіла. В комедії вживання подушок і підкладок, навпаки, було прагненням порушити нормальні пропорції людського тіла і тим викликати сміх.

Трагедія розвивалася на основі трагічного хору, з якого згодом був виділений один актор. З появою другого і третього актора роль хору слабшає, драматичний конфлікт може відбуватися тепер між героями і без участі хору.

Але хор не зникає. Він існує як неодмінний компонент у всіх трагічних поетів класичного періоду, хоча несе не завжди однакове драматичне навантаження. Існування хору в цей період пояснюється тим, що в трагедії він був необхідний як виразник громадської думки. Хор був героєм колективним, його партії і тепер допомагають зрозуміти філософський і людський сенс трагедії в плані розв’язання основного конфлікту.

       Планування грецького театру було розраховане на добру акустику. Крім того, для посилення звуку в деяких театрах застосовувалися резонуючі посудини, які поміщалися серед глядацьких місць. Якщо, стоячи в центрі орхестри, кинути на камінь підлоги монету або розірвати клаптик паперу, то дзвін монети, що впала, шелест листа, що розривається, будуть чути в самому верхньому ряді. 

 Під час театральних вистав усі справи припинялися –  суди закривалися, боржники звільнялися від сплати боргів протягом всіх днів свята, навіть ув’язнених випускали з в’язниць, щоб вони могли взяти участь в загальному святі. Разом з чоловіками в театрі бували жінки, діти і навіть слуги. На ці вистави люди збиралися зі сходу сонця.

      У грецькому театрі була спеціальна посада – рабдух, в чиї обов’язки входило лупцювати палицею по спині особливо шумних глядачів.

        В одному з театрів Іонії був особливий ряд для одноруких воїнів. Перед ними садили ряд лисих рабів, б’ючи по лисині яких, однорукі могли аплодувати.

        В Афінах перегляд театральної постановки трагедії був обов’язковий для всіх жителів Афін, крім рабів. Тому на представлення  збиралось все місто. Незаможним платили компенсацію за незароблені в цей час гроші.

Бажаю успіхів у навчанні!