rozm

Вегетативне розмноження 

вид нестатевого розмноження, що здійснюється частинами тіла та властиве всім групам рослин, а також грибам і бактеріям. Особини, які виникають від одного материнського організму, мають однакові ознаки.

ВЕГЕТАТИВНЕ РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН  – це розмноження вегетативними органами, їх видозмінами або їх частинами.

Вегетативні органи усіх вищих рослин: корінь і пагін.

Біологічне значення вегетативного розмноження: 

• сприяє швидкому зростанню чисельності виду та його розселенню (з материнського організму утворюються нові, зазвичай численні, дочірні особини, що важливо для видів з коротким періодом життя);

• дає змогу рослинам розмножуватися, коли статеве розмноження неможливе (певні особини зростають відокремлено від інших рослин свого виду).

Природне вегетативне розмноження відбувається без участі людини.

СПОСОБИ ПРИРОДНОГО ВЕГЕТАТИВНОГО РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН:  

• кореневими бульбами (жоржина, пшінка);

• кореневими паростками з додатковими бруньками (малина, вишня, осика,  слива, малина, обліпиха);

• відводками (калина, ліщина, бирючина);

• кореневищами розмножуються багаторічні трави (осот, півники, пирій, м’ята, конвалія);

• підземними бульбами (картопля, топінамбур);

• цибулинами (часник, лілія, тюльпан, гіацинт, нарцис, проліски) або бульбоцибулинами (гладіолус);

• вусами (суниці, перстач, розхідник);

• листками (сенполія, бегонія);

• вивідковими бруньками – спеціалізованими бруньками, з яких розвиваються маленькі рослини з повітряними коренями, які легко опадають, укорінюються в ґрунті і дають початок новим рослинам (каланхое);

• вивідковими бруньками – повітряними бульбочками, що нагадують маленькі цибулинки, які  утворюються або в пазухах листка (зубниця бульбоносна) або в суцвіттях замість квіток (у культурних сортів часнику);

• паростками стеблового походження з бруньками (верба, тополя, вільха).

Штучне вегетативне розмноження здійснює людина заради задоволення власних потреб: вона відокремлює частину тіла рослини і створює умови для утворення нового організму🌿

СПОСОБИ ШТУЧНОГО ВЕГЕТАТИВНОГО РОЗМНОЖЕННЯ РОСЛИН :

• стебловими бульбами (картопля, топінамбур);

• вусами (суниця, полуниця);

• цибулинами (цибуля городня, часник, тюльпан, нарциси, проліски);

• кореневими паростками (у садівництві розмножують вишню, сливу, малину);

• поділом чагарників на частини з власними коренями і пагонами та висаджування на нові місця (у декоративному рослинництві розмножують півники, флокси, примули, стокротки);

• щеплення.

• відводками – нижні пагони пригинають до землі й присипають ґрунтом, коли на них утворюються додаткові корені, ці пагони відокремлюють від материнської рослини (смородина, аґрус);

• біотехнологічним методом культури тканин, коли на штучних стерильних середовищах культивують найменші бруньки, отримують і розмножують рослини навіть з окремих клітин, що дозволяє отримувати масовий посадковий матеріал, який не містить небезпечних для рослини вірусів;

• живцювання за допомогою стеблових живців (традесканція, гібіскус,  філодендрон, пеларгонія, виноград, дифенбахія, смородина, верба, аґрус);

• живцювання за допомогою кореневих живців (хрін);

• листковий живець кладуть на вологий ґрунт, через деякий час на листку утворяться додаткові корені, а згодом з такого листка розвинеться нова рослина (сенполія, бегонія, глоксинія);

ЖИВЦЮВАННЯ.

Живці – це частина вегетативного органа (кореня чи пагона), яку людина відокремлює для вегетативного розмноження.

Стеблові живці – це безлиста частина пагона з вузлами, міжвузлями та бруньками.

Листкові живці – це цілі листки або їхні фрагменти.

Кореневі живці – частини бічних коренів завдовжки до 20 см з додатковими бруньками.

Живцювання. Живці поміщають у воду, вологий пісок, торф, штучне волокно або їх суміші при оптимальних для виду рослини температурі й освітленні. У місці зрізу живця починається інтенсивний поділ клітин, у результаті цього виникає своєрідний наплив — калус, у якому легко розвиваються додаткові корені.