Чередник Максим Вікторович народився 01.01.1995 року в м. Жовті Води. Коли хлопчикові виповнилося  4 роки, він разом з батьком переїхав у село Каніж Новомиргородського району Кіровоградської області.  Зростав Максим у неповній сім’ї, його вихователями були бабуся і тато. До 1 класу Канізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів  він вступив у 2002 році. Був допитливим, здібним, чуйним, добрим, справедливим, цікавим хлопчиком, який прагнув все дізнатися, все зрозуміти, всьому навчитися. У дитинстві Максим  любив малювати. У 3 класі став переможцем районного конкурсу малюнків «Збережемо ліс!», де зайняв ІІІ місце і був нагороджений дипломом. Але перевагу Максим надавав вивченню предметів  математичного циклу, мав здібності до вивчення математики. Навчатися він любив, прагнув все дізнатися, все зрозуміти. 

Найскладніші завдання він розв’язував першим, захоплювався логічними вправами, найкраще в класі розв’язував рівняння. На уроках завжди був уважний, активний, наполегливий, допомагав товаришам. А коли траплялася важка задача, він ніколи не пасував, неодмінно мав її розв’язати. Був  постійним учасником шкільних та районних олімпіад з математики, Міжнародного математичного конкурсу «Кенгуру». Хлопець брав активну участь у класних та загальношкільних заходах, мав артистичні здібності і всі ролі були йому під силу. Максим  народився, щоб жити, жити змістовно, насичено і повноцінно. Для цього він докладав усіх зусиль. Наполегливо оволодівав різними  заняттями, чи то стосувалося навчання, чи художньої самодіяльності, чи спорту. З дитинства мріяв стати військовим, десантником, незважаючи на те, що хворів астмою і через те був звільнений від занять фізкультурою. Хлопець наполегливо боровся зі своєю недугою, натомість у вільний час  регулярно займався спортом: бігав, разом зі старшими учнями тренувався на перекладині або грав у футбол. Так вдалося подолати хворобу. Це була перша перемога, отримана завдяки наполегливості, сміливості і мужності та бажанню бути здоровим.

Завжди скромний, товариський, стриманий, врівноважений, розсудливий, дисциплінований, самостійний, Максим користувався повагою серед учителів. Мав великий  авторитет серед товаришів, був взірцем для інших учнів. На нього завжди можна було покластися. У Максима було багато друзів. Юнак був прекрасним спортсменом, дуже любив футбол і баскетбол. Щодня тренувався, був одним із  форвардів футбольної команди. Брав участь у всіх спортивних змаганнях, завжди був на вістрі атаки. 

У 2013 р. Максим успішно закінчив Канізьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, склав ЗНО  і мав намір вступити до військової академії. Та життя розпорядилося інакше…Юнак пішов до лав ЗСУ.

За рекомендацією військового комісаріату у віці 18 років Максима було зараховано на службу за контрактом до складу 25-ої окремої повітряно-десантної бригади у м. Дніпропетровську. 

З хлопчака він перетворився на справжнього чоловіка, дорослого і розсудливого не за роками. Одним із перших, не роздумуючи, пішов захищати Батьківщину.

У березні 2014 р. Максима було призначено механіком-водієм БМД. При виконанні бойових завдань на сході України  Максима було обпалено, він отримував контузії та знову повертався у стрій… 2 серпня 2014 р. наказом №449 начальника Генерального штабу- Головнокомандувача Збройних Сил України Максима було відзначено  почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу- Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

17 січня 2015 р. група, у складі якої був Максим, вирушила на чергове бойове  завдання, а 22 січня в бою під час оборони Донецького аеропорту поблизу м. Авдіївки потрапила  під обстріл «Градів». Воїн витяг з –під обстрілу поранених та загиблих бойових побратимів. А щоб БМД не дісталася ворогові, вирішив гранатами підірвати її. Там Максима накрило снарядом «Граду». За словами його товаришів, шансів вижити у героя не було. Через обстріли бойові побратими тривалий час не могли забрати тіло бійця.  

30 січня 2015 року у Канежі земляки попрощалися з «кіборгом». Все село оплакувало Максима. Для кожної родини це було особистим горем. Всі добре знали і любили цього чудового хлопця, жвавого, активного, енергійного.

Лише 1 січня йому виповнилось 20… День народження і Різдво юнак зустрічав удома з родиною, перебуваючи в короткочасній відпустці. Максим мріяв стати офіцером, після АТО продовжити навчання військовій справі. Мріяв про власну родину. Йому треба було жити. Любити і  виховувати дітей. Але він пішов захищати Батьківщину, тому що вона покликала, тому що по-іншому він не міг, бо Україну любив понад усе.

На синьо-жовтих квітах – сльози-роси…

Вкраїна плаче… Плаче побратим…

Твій Подвиг нас веде. Твій погляд просить

Вітчизну і Матусю берегти!

НАЙКРАЩИЙ В СВІТІ ВОЇНЕ! СОЛДАТЕ!

Допоки сяють Сонце і Зірки,

Твоє життя – не тільки ці дві дати…

Твоє життя – це СЛАВА на Віки!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ТРИЧІ СЛАВА

ГЕРОЮ, ЩО ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ!!!

ХАЙ БУДЕ МИР! Весна прийде по травах…

Лелеки в рідне Небо прилетять…

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ТРИЧІ СЛАВА

ГЕРОЯМ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ!!!

ХАЙ БУДЕ МИР! Весна прийде по травах…

Повернуться додому журавлі…

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! ТРИЧІ СЛАВА

ВАМ, НЕЗАБУТНІ, РІДНІ, ДОРОГІ!!!

ХАЙ БУДЕ МИР! Весна прийде по травах…

І заспіваєм Невмирущий Гімн!

Герої не вмирають і не вмруть,

Героїв пам’ятатимуть віками .

Їм славу з честю віддають

І голову схиляєм перед вами.

Указом Президента України№436/2015 від 17 липня 2015 року « за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі»,  Максима нагороджено орденом « За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

 Максим віддав життя  за нас з вами, за нашу вільну мирну країну. Безкорисливого, дбайливого і відданого товариша бракуватиме всім і кожному, хто знав Максима. Веселим і добрим, але з якимось незбагненно постійним смутком в очах- таким він запам’ятається назавжди.      

СЛАВА УКРАЇНІ!

ГЕРОЯМ СЛАВА!