ВИКТОРИЯ
СЫРОВАТКО
Поэтесса Виктория Евгеньевна Сыроватко родилась 30 мая 1951 года в Запорожье. После окончания школы три года работала на заводе. Потом закончила Запорожский педагогический институт. Печаталась в газетах, журналах, сборниках, альманахах. Автор книг “Зустріч” и “Острів бажань”, член Союза писателей Украины и лауреат премии имени Нагнибеды.
В. Сироватко залишилася вірною Запоріжжю і продовжує літературну працю на найвищому поетичному рівні. Її називають „поетесою однієї струни”, бо основна тема її поезії – це стосунки між чоловіком і жінкою. Як і в усіх поетес, у В. Сироватко сильно звучить намагання возвеличити жінку. Але що характерно, „свою жінку”, долю „своєї жінки” вона не відділяє від долі чоловіків, підкреслює не тільки розбіжності між чоловічим і жіночим, але й спільність.
Поетесі Вікторії Сироватко – постійній учасниці концертів «Поетичного травня» – у 2016 році випала почесна місія бути членом комісії із розгляду творчих робіт, поданих на конкурс імені Петра Ребра. Вона має надію, що такий захід не зів’яне, а стане традиційним, що в конкурсі з кожним роком братимуть участь усе більше й більше літераторів. Адже це – пам’ять про велику людину, засновника «Поетичного травня».
25 февраля в Запорожском национальном университете на очередном заседании литературной студии имени Марины Брацило состоялась встреча студентов с талантливой запорожской писательницей, членом Народного союза писателей Украины Викторией Сыроваткой. Она не только дала советы начинающим по творческой деятельности, но и напомнила главные задачи литстудии — раскрыть скрытые поэтические таланты начинающих, побудить к печатанию собственных сборников и помочь им стать настоящими литературными звездами, а в перспективе — и членами Народного союза писателей Украины.
Мастер-класс проходил в форме неформального диалога, приятного разговора между мастером и начинающими. Прежде чем давать творческие советы, Виктория Евгеньевна Сыроватка не только выслушала поэзии литстудийцев, но и пыталась углубиться в причины их написания и почувствовать настроение души юных поэтов. Писательница детально проанализировала вместе с каждым юным поэтом его произведения, указывая на все недостатки. Она подчеркнула, что без критики не может быть прогресса: “Если ваши работы будут называть гениальными, это будет означать, что вам, как поэтам, хотят смерти. А чем строже критика, тем больше вас любят”. Мастер слова советовала также научиться замечать недостатки в своих произведениях и в произведениях других авторов и никогда не останавливаться на достигнутом.
Как пример, она рассказала увлекательную историю известного всем Микеланджело, который был гениальным художником, скульптором, архитектором, поэтом и мыслителем, но считал, что познал в искусстве лишь азы.
Писательница призвала литстудийцев: “Надо всегда чувствовать удовлетворение от своего призвания писать, потому что это неблагодарная работа: не приносит ни денег, ни славы. Писать — это значит отдавать свои мысли, часть души миру. И быть от этого счастливым”. Также она отметила, что поэзии научить нельзя, можно научить только технике, а вот почувствовать в душе неповторимый образ и воспеть его так, как никто до этого, может только сам человек. В этом и заключается задача каждого поэта.
Виктория Евгеньевна советовала пользоваться словарями и читать хорошую поэзию известных людей для обогащения своего образного мышления, всегда пытаться узнать что-то новое, не жалеть сил для написания совершенных стихов. “Настоящая поэзия пишется ужасно трудно, — говорит писательница, — но слушать ее должно быть легко, как музыку”.
На день Незалежності України (2018) вперше виїхала на передову і відома запорізька поетеса і художниця Вікторія Сироватко. Вона читала хлопцям свою ліричну поезію і керувала процесом створення справжньої «картини маслом» про мрії артилеристів. Це свого роду засіб релаксу для воїнів. Малюючи картину, вони хоча б на хвилинку поверталися у своє щасливе дитинство.
Девушки-военнослужащие из 55-й артбригады попали в новый календарь на 2019 год. Все они являются военными, обладающими различными армейскими специальностями, среди которых офицеры и участники АТО И ООС. На обложке новогоднего календаря настоящие принцессы, о чем говорит их волшебная красота.
Съемки для календаря проходили в Запорожской и Донецкой областях: в зоне ООС, в Хортице, в Конном театре, в Вольнянском районе, на территории воинской части бригады. Фотосессии проходили в экстремальных условиях.
Все героини-военнослужащие сфотографированы в военной форме или украинских костюмах.
13 прекрасных военнослужащих 55-й артбригады «Запорожская весна» стали героинями календаря «Ніжні і непереможні – 2019».
І ще одна дивовижа цього видання – вірші запорізької поетеси Вікторії Сироватко, ліричні, романтичні і дуже жіночі. Вони передають п’янкий космічний настрій і тонку атмосферу щастя, яке пережили всі учасники даного проекту. Нехай ця магія і легкість слів, дівоча врода та енергетика світлин торкнуться кожного серця і додадуть віри в те, що таких нас не здолати ніяким ворогам світу. Ми ніжні, добрі, мудрі, милі. Ми сильні, рішучі, впевнені, непереможні! Боже, бережи нас і Україну!
54-й год подряд (с 1965 года) в Запорожье проходит “Поэтический май”. В течение месяца писатели встречались со школьниками и студентами, чтобы презентовать свои новые работы. Виктория Сыроватко. Писательница презентовала свой последний сборник стихов “Віддам у хороші руки”.
До нової збірки відомої запорізької поетеси Вікторії Сироватко «Віддам в хороші руки» ввійшли вірші, в яких віддаю свої почуття та емоції, свої надії, які живуть у моїй душі. У книзі мої найкращі вірші приблизно за 10 років. Основу книги складають громадянська та інтимна лірика.
Двадцать первого марта 2019 года, во Всемирный день поэзии, преподаватели и студенты филологического факультета встретились с представителями Запорожского отделения Национального союза писателей Украины.
Спочатку поетеса, лауреат літературної премії імені Миколи Нагнибіди Вікторія Сироватко згадала свою бабусю, від якої майбутня мисткиня набиралася любові до рідної землі й рідного слова. А потім лилася чиста, як джерельна вода, поезія Вікторії.
* * *
Не передай комусь мій “добрий ранок”
І “добрий вечір” мій не говори.
Не схожа я на жодну із панянок,
Яким бажав і ранки й вечори.
Мені – моє. Скажи, якщо не шкода,
І знов причину зустрічі зумов –
Бо кожен раз я маю нагороду:
Мій добий ранок, вечір і… любов.
* * *
Осінь з ранку свої
поробила діла –
Застелила хмарки,
журавлів провела.
Нанизала калину.
З легкої руки
Павутинок розплутала
срібні нитки.
Розпрямила травинку.
На краплі води
Залишила свої
непомітні сліди.
Так надворі волого,
аж в думці – вода.
Це тому, що мій дощ
Цілу ніч набридав.
ГОДИННИК ЛІТА
На літній час будильник заведу,
Щоб на годину стало літа більше.
Секунда грому, півсекунди – тиші,
І півгодини – в літньому саду.
Ще на якихось декілька хвилин
Подовжу нам із літом існування.
Година ця у літа – не остання,
Але у мене ти – лише один.
Та все одно оту єдину мить,
Що взимку не дивився ти на мене,
Не зможу я найвправнішим катреном
До літа й до любові доточить.
ЗАМОК
В моєму замку – готичні стелі,
Дзеркальні стіни.
Розумні люди, думки веселі
Ідуть постійно.
Гостей годую, даю надію
Таємним словом,
І розквітаю, і молодію
Для тебе знову.
Не просить птаха моєї згоди,
Кує спросоння.
У повний місяць герані ходять
По підвіконнях.
Малює зранку сади квітучі,
Ліси багряні
Кохана жінка, і мама лучча,
І файна пані.
Хай не повірять, що так буває,
Та я відверта.
Там срібна флейта мені співає
З мого мольберта.
В моєму замку синів немало,
Багато дочок.
Замо́к закрию. Ключі сховаю
Під килимочок.
СПОСТЕРІГАННЯ ЗА МУРАХАМИ
Охоче нахилюся нижче
Заворожити зір і слух,
Де геніальне муравлище –
Мурашок броунівський рух.
Природний скарб мікроісторій:
Роботи, воєн і утіх.
Для них ми – величезні гори,
Молодші набагато них.
Свого невтомного народу
Хоробрі воїни-сини
Нагадують закон природи –
На старшого – не посягни.
Не зрадь товаришу і краю,
Сумлінно досягай мети …
За нами теж спостерігає
Вселенське Око з висоти.
* * *
Від короля, чи то від принца,
Чи від пажа́ –
Мені незатишно у скриньці
Листом лежать.
Поштиві звернення вельможі,
Високий стиль.
Але прекрасна дама може
Палить листи.
У скриньки підняте забрало…
Прости її.
У ній всю осінь пролежали
Листи твої.
* * *
Небесний наш Гросмейстер залюбки,
(Коли пограти сам з собою хоче),
Нас рухає, неначе пішаків,
Из дня клітини – на клітину ночі …
ПАНЯНКА МУЗА
Я люблю всіх жінок,
наче зорі і квіти.
В їхніх посмішках теплих
згораю дотла.
Але є лиш одна –
найдорожча у світі,
Що торкається легко
руки і чола.
Панянко Музо,
Під звуки блюзу
Я пив кохання
Хмільне.
Панянко Музо,
Ми ж з Вами друзі,
Тому не зрадьте
Мене.
Юна Муза моя
не старіє з роками,
Кличе душу щодня
у пісенні краї.
Знову очі мені
затуляє руками,
Щоб у кожній з дівчат
я впізнав лиш її.
Роботу виконав:
учень 7-Г класу
Енергодарської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2
Летуновський Святослав
Керівник проекта:
бібліотекар Енергодарськой загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2
Кабиш Світлана Віталіївна
Published: Nov 30, 2019
Latest Revision: Nov 30, 2019
Ourboox Unique Identifier: OB-692088
Copyright © 2019