Козацьке здоров’я

Вертути, хомки, хрумонтати,
Мантули, пундики, книші!
Минулі сни! Забуте свято
Посиротілої душі…
Або згадайте – квáша, квáша!
Та в кваші ж тій жила душа!…
Тепер телемадонна ваша
Вже назива її – квашá…
А сім чортів тобі в печінку
Ще й маторжаника у рот!
Що ти уділиш сину, жінко,
В дорогу? Від яких щедрот?..

Мозолевський Б. «Кулінарно-філологічний етюд»

Що ж означає – козацьке здоров’я? Складається воно з цілого комплексу заходів, пояснюють експерти. “Починати потрібно з розпорядку дня: підйом до сходу сонця, початок дня супроводжувався молитвою, потім – купання в річці, причому в будь-який час року – те, що сьогодні ми називаємо загартовуванням, потім – молитва, – каже історик Олександр Притула. – Тільки після цього починався “робочий” день: військові тренування і фізична праця. Після обіду були верхові вчення, під час яких виїжджали за “січові вали”, до вечора вечеряли і закінчували день обов’язковою молитвою, тобто козак за добу проводив по 12 годин в активному русі і 4-5 разів на день молився. Саме такий розпорядок дня, де розвиваються фізична і духовна складові людини, призводив до здоров’я і довголіття. 

Козак не гордун, що дістав, те ковтнув
Що ж їли козаки?

Популярною їжею на Січі були кашоподібні страви з різних зернових: соломаха, тетеря, щерба. Також часто готувалися й кулеші. Однією з особливостей харчування козаків було незначне споживання печеного хліба, адже борошна не завжди було в достатній кількості. Основою козацького раціону були різноманітні юшки. Картопля ж з’явилася в раціоні українців набагато пізніше.

До наших днів дійшло свідчення французького інженера Г.Л. де Боплана, який у 1646 р. писав: «…мороз не менш пекучий і по-руйнівному всесильний… На них [страждання від морозу – Авт.] швидше наражаються тоді, коли не п’ють і не їдять ніякої гарячої страви. Вони [тутешні мешканці], як правило, споживають її тричі на день; вона складається з гарячого пива з невеликим додатком масла, перцю та хліба, що заміняє їм суп і оберігає нутрощі від холоду».

Історики зазначають, що тут Боплан згадує одну з найвідоміших перших страв – «козацьку тетерю». Відомо, що тісто з житнього борошна козаки в морських походах возили з собою в діжках разом із кашею з пшона. Це слугувало їм єдиною поживою на човнах або на чатах, коли не можна було розводити вогню, щоб не відкритися ворогам.

Із Запорозької Січі до сучасної української кухні прийшла смачна козацька юшка – куліш. Сало, пшоно, картопля – основні інгредієнти страви, хоча до ХІХ ст. картоплю не додавали. Зазвичай це смачне козацьке частування готували на відкритому багатті, тому ця  страва має ще одну назву – польова каша.

А ще  за часів козаччини  було безліч риби: осетри, білуга, севрюга, стерлядь, сом, короп, лящ, чихоня, оселедець. Козаки займалися рибним промислом. Рибу в’ялили, сушили, солили, виготовляли риб’ячий жир, уживали як вареною, так і печеною.

У великій кількості наші предки вживали одержані способом бродіння напої — мед різних сортів, пиво, квас, виноградне вино, тертуху, наливки (вишнівку, тернівку, слив’янку, яблучник).

ПО-КОЗАЦЬКИ: ЛІКУВАЛИСЬ СПІВОМ, ПАВУТИНОЮ І ВОВКАМИ

“Звичайно, козаки теж хворіли, – описує Олександр Притула. – Відлуння епідемій середньовічної Європи долітали і до Січі. У ті часи жартували, що коли була епідемія чуми, її підхопив аж один козак – і то тому, що впав з коня і вивихнув ногу. 

Якщо серйозно, то в подібних випадках козаки змащували оселедець і вуса дьогтем, який зараз є складовою мазі Вишневського. Це був прекрасний антисептик, що захищав від лютих недуг. До речі, в збережених архівах Січі жодної згадки про епідемії немає. Правда, було одне згадування про передчасну смерть: осавул під Очаковом за часів російсько-турецької війни помер від сонячного удару у віці 87 років!”.

Середня тривалість життя європейця у XVI ст. становила 60-70 років, тоді як запорожця – 80-90 років. Поважним віком здебільшого завдячували тодішнім дієвим методам лікування і профілактики. То ж як лікувалися козаки?

Цілющі шкідливі звички

Чимало, здавалося б, шкідливих звичок, притаманних козакам, виявляється, були не такими вже й шкідливими. Наприклад, куріння люльки. Козаки ніколи не палили тютюну. Їх очеретяні, або глиняні носогрійки, які візуально нагадували люльки, виконували роль інгалятора.  В порожнину такого інгалятора набивалися цілющі трави (полин, чебрець, м’ята, борщівник), які лікували, наприклад, нежить. Такі «премудрості» були особливо актуальними перед боєм, оскільки козацька «трубка» надавала дуже швидкого і цілющого оздоровчого ефекту.  До речі, у приміщенні ніколи не курили, тільки на свіжому повітрі.

У бойових походах алкоголь суворо забороняли. Наприклад, якщо у морському поході помічали п’яничку, то це була остання його чарка – порушника без зайвого жалю викидали в море. Хоча запорожці завжди мали при собі значну кількість сивухи та інших міцних напоїв, проте лише з єдиною метою – як ліки. Вони змішували горілку з гарматним порохом, землею (використовували тільки чорнозем) і попелом.

Без наркозу

Незважаючи на те, що в османській, а потім і в російській царській армії була поширена наркоманія, серед запорожців не виявили жодного такого випадку. Понад те, доведений факт, що навіть вплив наркотичних речовин на запорожців відбувався зовсім по-іншому.

Пояснення досить просте: переважна більшість козаків були селянськими дітьми. По-перше, їх аж до 4-5 років годували материнським молоком, а це цілюща база для подальшого психофізіологічного розвитку. По-друге, працюючи в полі, селянки залишали малюків на межі і, аби ті не плакали, напували розведеним «маковим молоком». Отже у дітей з раннього віку формувалася

несприйнятливість до наркоманії. Ще хірург і анатом Микола Пирогов під час російсько-турецької війни зауважував, що вплив наркозних речовин на запорожців є значно меншим, ніж на решту вояків. Простіше кажучи, наркоз «не брав» козаків.