“Батьки та діти – будуємо взаємини”

Переоцінити роль спілкування в житті людини неможливо. Відсутність належного спілкування вносить неабиякий дисбаланс у стосунки батьків та дітей. Спілкування батьків та дітей впливає но розвиток дитини в цілому, її співтавлення себе з іншими, усвідомлення власного «Я». У той час, коли батьки майже весь день на роботі, а діти – в дитячому садку, їхнє спілкування є неможливим. Його, як правило, з часом заміняють засоби масової інформації, телевізор, комп’ютер, друзі. У даному середовищі цілком відсутня гармонія взаємостосунків батьків та дитини, більше того – вона знищується. Основні проблеми батьківських взаємин виникають на тлі неуважного ставлення до дитини, байдужості, вседозволеності.

Як стиль спілкування дорослого впливає на самосвідомість дитини дошкільного віку?

Самосвідомість – складова свідомості, що полягає в усвідомленні і оцінці особистістю самої себе, свого місця у світі, своїх особливостей, власних відчуттів, причин (мотивів) і наслідків своєї поведінки, емоцій, почуттів, інтересів.

Самосвідомість – один із проявів свідомості як відокремлення себе “Я” від об’єктивного світу “не Я»; усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, власних інтересів, знань, переживань, поведінки тощо.

Найближчим соціальним оточенням дитини є, як правило, сім’я. Тривалий час вона найвідчутніше впливає на формування особистості підростаючої людини. Особлива значущість сімейного мікросередовища пояснюється відносною самостійністю дитини, залежністю життя і благополуччя від піклування і допомоги дорослих людей, що її виховують. Такі впливи, як схвалення і несхвалення батьків, є регулятором і стимулом психічного розвитку дитини. Від їх характеру залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки.

У дошкільному віці дитина, вступаючи в контакт з дорослими, з одного боку більш впевнено розбирається в уже сформованих у неї уявленнях про навколишню дійсність і про себе саму, а з іншої – накопичує нові знання від дорослих, знайомлячись з їх якостями, порівнюючи себе з ними, зіставляючи результати своєї діяльності з результатами діяльності інших.

Основний вплив дорослих на розвиток особистості дитини полягає в організації засвоєння нею моральних норм, що регулюють поведінку людей у суспільстві. Найсильніше на дитину впливає поведінка близьких їй людей. Вона наслідує їх, переймає їхні манери, запозичує в них спосіб оцінювання людей, подій, речей.

Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. Пред’являючи вимоги, оцінюючи вчинки, вони вимагають від дітей виконання правил. Поступово діти  починають самостійно оцінювати свої вчинки на основі власних уявлень про те, якої поведінки чекають від них дорослі і однолітки.

Психологічний клімат у сім’ї, який відображається на характері спілкування з дітьми, рівні інтересу до них, їхніх проблем, піклуванні та увазі до них, є суттєвим чинником формування морального обличчя дитини. Чим менше ласки, піклування і тепла одержує дитина, тим повільніше формується як особистість, тим більше схильна до пасивності й апатичності, тим вища ймовірність формування у неї слабкого характеру. Дружні стосунки, тепла сімейна атмосфера, в якій росте дитина, сприяють формуванню почуття особистої захищеності, впевненості в собі, оптимізму.

На формування особистості дошкільника впливає і склад сім’ї. Дитина, у вихованні якої, окрім батьків, беруть участь бабусі і дідусі, більше здатна до співчуття, доброзичливіша, однак менш самостійна і наполеглива, їй бракує організаторських здібностей.

Ефективне спілкування

Спілкування ґрунтується на безумовному прийнятті і любові до дитини.

Найважливіше правило, без дотримання якого всі наші спроби налагодити стосунки з дітьми будуть марними. Цей принцип – початкова точка відліку позитивних змін у спілкуванні з дітьми (і не лише). Цей принцип – безумовне прийняття та любов.

Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінник, помічник і т.д., а просто так, просто за те, що вона є!

Любити дитину безумовно – значить, любити її незалежно від жодних умов. Незалежно від її зовнішності, здібностей, переваг і недоліків, плюсів і мінусів, краси і потворності. Незалежно від того, чого ми чекаємо від неї в майбутньому, і, що найважче, незалежно від того, як вона веде себе зараз. Це, звичайно, зовсім не означає, що нам завжди подобається її поведінка.

Безумовна любов означає, що ми любимо дитину, навіть якщо її поведінка викликає в нас відразу.

П’ять «мов» батьківської любові 

1. Фізичний контакт

Фізичний контакт між батьками і дитиною, це не тільки поцілунки, обійми і погладжування, але ще й просте дружнє поплескування по плечу, прогулянки за руку, жартівлива «боротьба» та інше. Фізичний контакт вкрай важливий для дітей, незалежно від статі. Через фізичний контакт батьки передають дітям потужний емоційний позитивно забарвлений заряд.

2. Слова заохочення

Частіше підтримуйте дитину. Частіше говоріть їй, як ви її любите. Слова «Я тебе люблю», звернені до дитини, сприятливо впливають на дитячу душу. Поменше критики і грубих, образливих слів – будь-яке з них може дуже болісно поранити дитяче серце. Якщо навіть ви незадоволені поведінкою дитини, не опускайтеся до образ і різких закидів, просто поясніть дитині причину свого невдоволення.

3. Безроздільна увага

Проводьте з дитиною більше часу! Причому, слід не просто брати дитину з собою кудись і потім не звертати на неї увагу, слід проводити час з дитиною в першу чергу якісно. І неважливо, чи йдете ви з нею в зоопарк або просто сидите на дивані, читаючи їй книги. Показуйте дитині свою зацікавленість її життям, задавайте їй запитання, але не лізьте насильно в усі області її діяльності – і в дітей повинні бути свої маленькі секрети. Запам’ятайте, що близькість звичайна (ви сидите поруч з дитиною) ще не дорівнює близькості душевній.

4. Подарунки

Подарунки не обов’язково купувати в магазині. Повірте, дитину порадує і камінчик з річки, особливо якщо ви розповісте про нього гарну історію. Не зосереджуйте всю свою увагу на подарунках, приурочених до великих свят, частіше робіть дитині несподівані сюрпризи, які у виховних цілях можна приурочувати до позитивних досягнень дитини і підносити, як заохочення.

5. Допомога

Батьківська любов ще проявляється у формі допомоги дитині. Побутові клопоти і елементарна дбайливість також належать до цієї мови любові.

Вправи для тренінгу 

1. “Сходинки” 

Методика спрямована на дослідження дитячо-батьківських стосунків. Вона допоможе вам подивитись на дитину та її риси під іншим кутом, а саме як наслідок свого (батьківського) впливу.

Ваше завдання полягає у тому, що Ви берете бланк. Обдумайте, якою Ви бачите свою дитину в майбутньому, виділіть 5 ознак (не обов’язково лише позитивні риси можна вказувати). Потім оберіть одну рису з якою хочете попрацювати детальніше і напишіть її вгорі Сходинок, які зображені на бланку. На сходинках які ведуть вгору напишіть ваші дії, які стимулюють розвиток даної риси, а на сходинках, які ведуть вниз – дії, що стимулюють розвиток протилежної риси”.

Результати можете обговорити з чоловіком/дружиною.

2. “Валіза емоцій”

Більшості з нас не хочеться повторювати помилок, зроблених нашими батьками. Зараз вам випаде можливість з’ясувати, що ж лежить у вашій власній валізі емоцій. Намалюйте три прямокутника. Назвіть перший «Я», другий – «Мій партнер по вихованню» третій – «Дитина».

Візьміть ще один листок паперу і намалюйте, якщо хочете, прямокутники для решти дітей та інших людей, що відіграють важливу роль у вашому житті.

Спочатку просто перерахуйте почуття, які у вашій родині вважалося допустимим зберігати у валізі емоцій, і впишіть їх всередині прямокутника «Я».

Потім зовні прямокутника запишіть емоції, які вважалися неприпустимими. Закінчивши зі своїм прямокутником, поміркуйте над валізами емоцій дитини і свого партнера по вихованню дітей. Якщо зумієте, поясніть їм цю процедуру і попросіть заповнити свої прямокутники. Тоді обговорення буде більш цікавим.

Тепер розгляньте валізи емоцій членів своєї сім’ї. Може статися так, що те, що знаходиться всередині вашого прямокутника, у вашого партнера виявилося за його межами. Вражаюче, наскільки часто нас приваблюють партнери, вміст валізи емоцій котрих прямо протилежний нашому. За межами прямокутника виявилися, очевидно, ті емоції, з приводу яких ви найчастіше «стикаєтеся лобами» з дитиною або чоловіком.

Потім за допомогою емоційних склеювань (паличок-виручалочок) проаналізуйте, чи можете ви повернути почуття, що опинилися поза прямокутником, у вихідну форму. Іноді вони безпосередньо відповідають емоціям, які потрапили в прямокутник, а іноді ні. Те ж саме потрібно зробити з емоціями дитини і чоловіка.

Емоційна палочка-виручалочка допоможе нам виокремити, які ж емоції відчувають наші діти і чого вони насправді хочуть. Почуття істинне і те, яке його прикриває, утворюють два кінці цієї палички.

Коли поведінка дитини проблематична і коли вона говорить про одні і ті ж почуття знову і знову, а вони при цьому не слабшають і не змінюються, то це означає, що дитина застрягла на фальшивому кінці палички. ЇЇ поведінка і очевидні емоції лише прикривають справжні почуття і бажання. Якщо просто назвати справжнє почуття (інший кінець палички) в спокійній, приймаючій манері, то воно може досягти піку і вирішитися в ясне усвідомлення, і тоді буде знайдено безліч варіантів вирішення проблеми.

Немає списку подібних поєднань, вірного на всі випадки життя. У кожної людини емоції зчіплюються, зависаючи на кінцях палички своїм особливим чином, допомагаючи тим самим людині впоратися з труднощами дорослішання.

У наступній частині вправи ви повинні записати кожну емоцію прикриття чи тип поведінки (ті почуття і форми поведінки, які потрапили в прямокутник як «хороші») і відповідні їм «погані» емоції, які вам здаються вихідними (інший елемент склейки). Потім підшукайте прийнятний для себе спосіб вираження реального почуття.

3. “Права та обов’язки”

Візьміть аркуш паперу та олівець і напишіть відповідь на наступне питання: “У чому полягають мої обов’язки по відношенню до дитини?”.
Тепер напишіть відповідь на таке питання: “У чому полягають обов’язки дитини по відношенню до мене?”.

Коли Ви дасте відповідь на обидва питання, порівняйте відповіді. Вийшла у вас свого роду вулиця з двостороннім рухом, так що Ви і ваша дитина зобов’язані по відношенню один до одного приблизно рівним чином? Або ж ця вулиця виявилася з одностороннім рухом? Якщо це так, то чи відома вам хоча б одна причина, чому так “повинно” бути?

Тепер подивіться, чи підходить вам такого роду положення: “Я нічого не винна моїй дитині. Моя дитина нічого не винна мені. Кожен з нас – вільна людина, здатна розпоряджатися своїм власним життям і вільна робити для іншого те, що вона хоче робити” .

4. “Чотири зони Гіппенрейтер” 

Правила та обмеження обов’язково повинні бути в житті кожної дитини. Вони допомагають структурувати світ, дають відчуття стабільності. Але їх не повинно бути занадто багато, і вони повинні бути гнучкими.

Знайти золоту середину прекрасно вийшло у Ю.Б Гіппенрейтер, яка описала чотири кольорові зони поведінки дитини: зелену, жовту, помаранчеву і червону.

1. У зелену зону автор помістила все те, що дозволяється робити дитині на її власний розсуд або за бажанням. Наприклад, в які іграшки грати, в який гурток записатися, з ким дружити.

2. Дії дитини, в яких їй надається відносна свобода, знаходяться в жовтій зоні. Їй дозволяється діяти за власним вибором, але в межах визначених обмежень. Інакше кажучи, вона може вирішувати сама, але за умови дотримання деяких правил.

3. В помаранчевій зоні знаходяться такі дії дитини, які загалом нами не схвалюються, але через особливі обставини зараз допускаються. Наприклад, після довгої відсутності тато приїжджає в 10 годин вечора, і дитині дозволяють не лягати спати до його появи. Або: малюк наляканий страшним сном, і мати бере його в своє ліжко, поки він не заспокоїться.

4. Нарешті, в останній, червоній, зоні знаходяться дії дитини, неприйнятні ні за яких обставин. Це наші категоричні «не можна», де не може бути винятків: не можна гратися з вогнем, ламати речі, ображати маленьких, перебігати дорогу.

У кольоровий бланк  заносіть ті правила, які діють в сім’ї дотримуючись зон, які визначила Ю. Б. Гіппентрейтер. Цей етап є досить важливий, оскільки демонструє знання правил самими батьками.

Результати обговоріть зі своїм партнером по вихованню. Потім спробуйте переставити правила чи то на сходинку нижче, чи на сходинку вище. Можливо, ви побачите, що занадто багато «не можна» існує в житті дитини. І найголовніше – ви почнете описувати способи як би змінити ситуацію.

5. “Зона відповідальності”

Візьміть аркуш паперу та напишіть список імен людей за якими ви, як батьки, відчуваєте відповідальність. Кількість необмежена. Це мають бути люди про яких Ви постійно піклуєтесь, переймаєтесь їхніми проблемами, постійно думаєте про них і намагаєтесь при нагоді зробити їхнє життя якомога кращим.

У всіх людей ці списки різні. В когось довші, в когось коротші. Уважно подивіться на цей список та задайте собі запитання “Чи включили ви в цей список себе?”.

Дана вправа направлена на те, щоб якщо не полюбити, то хоча б звернути увагу на себе. Якщо ви, як батьки, будете залишати час на свої потреби, любити себе, насолоджуватись життям, то станете набагато щасливішими, зменшите роздратування, що звичайно выдобразиться на стилі та якості виховання наших дітей!

6. “Позитивні якості”

Ця вправа необхідна для того, щоб сфокусувати увагу на позитивних якостях і сильних сторонах особистості.

Для цього візьміть листкок А4, намалюйте 2 кола один в одному.

У внутрішньому колі написати 10 своїх позитивних якостей чи сильних сторін. А потім у зовнішньому написати ті якості, які б могли додати оточуючі вас люди (рідні близькі, друзі).

Дана вправа дозволяє працювати з самооцінкою. Вона може допомогти переглянути відносини із значимими людьми та усвідомити багато чого нового.

Часто ми не помічаємо того, як спілкуємося з дітьми, на скільки ми включені в діяльність дитини, які слова вживаємо для підтримки чи потурання дітей. Дана вправа допомагає наглядно побачити, який тип взаємодії існує між мамою чи татом і дитиною.

І останньою нашою впровою буде опитувальник.  Його мета – цевиявити, наскільки авторитарним є батьківський стиль спілкування.

Прочитайте варіанти типових дій батьків у взаємодії з дитиною. Дайте відповідь на кожне з них: «так» або «ні».

Аналіз результатів

1. Спочатку підрахуйте всі «так» за непарні твердження (1,3,5 і т.д).

2. Підрахуйте «так» за парні твердження (2,4,6 і т.д.)

3. Підрахуйте, скільки «так» ви отримали в цілому.

Непарні «так». Отримана сума свідчить, наскільки часто ви використовуєте покарання і погрози, щоб контролювати поведінку дитини, нав’язувати їй свої способи подолання проблеми.

0-5 – дуже рідко.

6-10 – іноді.

11-15 – часто.

16-20 – дуже часто.

Парні «так». Отримана сума свідчить, наскільки часто ви використовуєте заохочення і нагороди, щоб контролювати поведінку дитини, нав’язувати їй свої способи подолання проблеми.

0-5 – дуже рідко.

6-10 – іноді.

11-15 – часто.

16-20 – дуже часто.

Загальна кількість «так»:

0-10 – ви не застосовуєте авторитарні методи

11-20 – ви іноді застосуєте авторитарні методи.

21-30 – у вас нахил до авторитарності.

31-40 – ви авторитарні.

Цей тренінг був проведений для кращого розуміння відносин між батьками та дітьми. Які стилі виховання та спілкування переважають у сім’ї. Тому що клімат в сім’ї – це самий головний аспект формування особистості дитини та самопізнання.