ПРОЛОГ

КЛЕР: Важко залишатися однією. Я чекаю Генрі, не знаючи, де він, сподіваючись, що з ним все в порядку. Важко бути тим, хто залишається.

Намагаюся знаходити собі заняття. Так час проходить швидше.

Іду спати на самоті і прокидаюся теж одна. Ходжу на прогулянки. Працюю, поки не викладуся вся. Дивлюся, як вітер грає сміттям, всю зиму пролежав під снігом. Все так просто, поки не задумаєшся як слід. Чому розлука посилює любов?

Давним-давно чоловіки йшли в море, а жінки чекали їх, стоячи біля води і вдивляючись в горизонт в пошуках крихітного кораблика. Тепер я чекаю Генрі. Він зникає, сам того не бажаючи, без попередження. Я чекаю його. Кожна секунда очікування здається мені

Кожна секунда тягнеться повільно, прозора як скло. Крізь кожну секунду бачу нескінченні, витягнуті в пряму лінію моменти, це моменти очікування. Чому він пішов, а я не можу піти слідом?

ГЕНРІ: Як це буває? Як це буває?

Іноді здається, що просто на мить відволікся. Потім, без попередження, розумієш, що книга, яку ти тримав, червона бавовняна сорочка в клітку з білими гудзиками, улюблені чорні джинси і бордові шкарпетки, протерті майже до діри на одній п’яті, вітальня, вже майже закипілий чайник в кухні – все це зникло . Ти стоїш, голий як дурень, по щиколотку в крижаній воді, в канаві у незнайомій сільської дороги.ГЕНРІ: Як це буває? Як це буває? Хвилинку перечікувати в надії, що, може, провалишся назад до своєї книги, в свою квартиру et cetera. Десь через п’ять хвилин, лаючись на чому світ стоїть, тремтячи і болісно сподіваючись просто зникнути, вибираєшся з канави і бредеш сам не знаючи куди, і дорога в кінці кінців призводить до фермерського будинку, де у тебе є шанс стягнути щось або придумати пояснення. Крадіжка – пряма дорога до в’язниці, а пояснення жахливо стомлюючі і займають багато часу, потрібно багато брехати, а в результаті часто тебе здають в ту саму в’язницю, тому ну б їх до біса!

Іноді здається, що ти занадто різко піднявся, навіть якщо насправді лежиш напівсонний в ліжку. Кров різко приливає до голови, з’являються запаморочення і відчуття падіння. Починає поколювати руки і ноги, а потім вони просто зникають. Ти знову потрапив не туди. Це триває якусь секунду, і у тебе є крихітна надія утриматися там, де ти є, ти борсався (іноді завдаючи шкоди собі або цінних речей), а потім ковзати по застеленого невинно-зеленим килимом коридору мотелю №6 в Афінах,Огайо, в чотири п’ятнадцять ранку, шостого серпня 1981 року в понеділок, і вдаряється головою в чиюсь двері, в результаті чого постоялець, скажімо, міс Тіна Шульман з Філадельфії, відкриває двері і починає верещати, тому що у її ніг валяється голий мужик з обдертим про килим боком. Ти прокидаєшся в місцевій лікарні, тому що у дверей твоєї палати сидить поліцейський і слухає по деренчала радіоприймача гру «Філіз». Пощастить, якщо провалишся знову в обморок, і прокинешся через кілька годин у власному ліжку, і побачиш, що над тобою схилилося стурбоване обличчя твоєї дружини.