Аліса в країні див

Анкета повісті-казки

Л.Керролла «Аліса у Країні Див»

1. Автор, назва.Льюїс Керролл «Аліса у Країні Див» (1865)
2. Прототип –Аліса Лідделл.
3. Рукописна книжка, подарована Кєрроллом Алісі Ліддел мала назву «Пригоди Аліси під землею». Автор наклеїв на обкладинку світлину семирічної Аліси Лідделл,  підкреслюючи вік своєї літературної героїні.
4. Жанр.Повість-казка
5. Тема. Дивовижні, фантастичні пригоди дівчинки Аліси вві сні
6. Ідея. Слід прагнути до пізнання світу, мріяти, бути чесним та сміливим, цінувати прості радощі життя, щасливе дитинство.
7. Герої.Головна героїня– семирічна дівчинка Аліса. Другорядні: Білий Кролик, Чеширський Кіт,  Казна-Що-Не-Черепаха, Капелюшник, Герцогиня, Березневий заєць, Соня, Блакитна Гусінь,  Грифон, Чирвовий Валет, Королева сердець, Король сердець, Додо,  Ящур Крутихвіст
8. Художні особливості мови.Наявність парадоксів, нонсенсу, каламбурів, пародій на вірші, гри слів, фразеологізмів та ін.
9. Композиція твору. Твір складається з 12 розділів:

10. Ілюстратори. Перші ілюстрації були створені самим Керроллом. Першим професійним ілюстратором став Джон Тенніел, він створив 42 неперевершені графічні ілюстрації до твору. Саме на числі 42 наполягав сам автор книжки. Образи героїв твору Керролла в ілюстраціях Тєнніела мали великий вплив на створення мультиплікаційних версій про пригоди Аліси та художніх фільмів і комп’ютерних ігор.

https://youtu.be/H1LMv8vITzI

У книжках про Алісу Керролл у насмішкуватій формі відтворив життя сучасної йому Англії. Ті часи називають «вікторіанською добою» – на честь королеви Вікторії, яка правила країною шістдесят чотири роки (1837-1901). Особливістю цієї доби були суворі правила моралі й поведінки. Взірцем для наслідування вважався доброчесний член суспільства, який сумлінно виконує свої обов’язки, демонструючи стриманість у почуттях, самодисципліну й здоровий глузд. Не потурали й дітям. Вони мали старанно вчитися і поводитися статечно, ніби дорослі.

Ось як описала епоху «вікторіанства»  Оксана Забужко у передмові до твору. «… не так-то воно легко навіть якщо ти вже опанувала всі чотири арифметичні дії й умієш провідміняти іменник «миша», – запам’ятати назубок усі незліченні правила щоденної ґречності: як робити при знайомстві кніксен, і як за столом ніколи не брати першого кусня собі (навіть коли на солодке подають сливовий пудинг!), і як ніколи не забалакувати першою до дорослих, а мовчати, доки вони самі не заговорять до тебе, і як розмовляти правильною й гарною мовою, без жоднісінького слова-паразита (ти ж знаєш, як важко їх позбутися, усіх отих «ну» і «карочє»)… На кожен твій крок існує якесь неписане правило: порушиш – зостанешся не тільки без десерту, а й без обіду взагалі!

Тогочасною Англією правила королева Вікторія, і правила вона довше за будь-кого з британських королів – аж шістдесят чотири роки: від 1837-го по 1901-й, так що ціла та доба згодом дістала в історії назву «вікторіанської». Коли англійці тепер кажуть на щось чи на когось «вікторіанський», це те саме, що сказати – незворушний і застебнутий на всі ґудзики».

У книжках про Алісу Керролл у насмішкуватій формі відтворив життя сучасної йому Англії. Ті часи називають «вікторіанською добою» – на честь королеви Вікторії, яка правила країною шістдесят чотири роки (1837-1901). Особливістю цієї доби були суворі правила моралі й поведінки. Взірцем для наслідування вважався доброчесний член суспільства, який сумлінно виконує свої обов’язки, демонструючи стриманість у почуттях, самодисципліну й здоровий глузд. Не потурали й дітям. Вони мали старанно вчитися і поводитися статечно, ніби дорослі.

Ось як описала епоху «вікторіанства»  Оксана Забужко у передмові до твору. «… не так-то воно легко навіть якщо ти вже опанувала всі чотири арифметичні дії й умієш провідміняти іменник «миша», – запам’ятати назубок усі незліченні правила щоденної ґречності: як робити при знайомстві кніксен, і як за столом ніколи не брати першого кусня собі (навіть коли на солодке подають сливовий пудинг!), і як ніколи не забалакувати першою до дорослих, а мовчати, доки вони самі не заговорять до тебе, і як розмовляти правильною й гарною мовою, без жоднісінького слова-паразита (ти ж знаєш, як важко їх позбутися, усіх отих «ну» і «карочє»)… На кожен твій крок існує якесь неписане правило: порушиш – зостанешся не тільки без десерту, а й без обіду взагалі!

Тогочасною Англією правила королева Вікторія, і правила вона довше за будь-кого з британських королів – аж шістдесят чотири роки: від 1837-го по 1901-й, так що ціла та доба згодом дістала в історії назву «вікторіанської». Коли англійці тепер кажуть на щось чи на когось «вікторіанський», це те саме, що сказати – незворушний і застебнутий на всі ґудзики».

У книжках про Алісу Керролл у насмішкуватій формі відтворив життя сучасної йому Англії. Ті часи називають «вікторіанською добою» – на честь королеви Вікторії, яка правила країною шістдесят чотири роки (1837-1901). Особливістю цієї доби були суворі правила моралі й поведінки. Взірцем для наслідування вважався доброчесний член суспільства, який сумлінно виконує свої обов’язки, демонструючи стриманість у почуттях, самодисципліну й здоровий глузд. Не потурали й дітям. Вони мали старанно вчитися і поводитися статечно, ніби дорослі.

Ось як описала епоху «вікторіанства»  Оксана Забужко у передмові до твору. «… не так-то воно легко навіть якщо ти вже опанувала всі чотири арифметичні дії й умієш провідміняти іменник «миша», – запам’ятати назубок усі незліченні правила щоденної ґречності: як робити при знайомстві кніксен, і як за столом ніколи не брати першого кусня собі (навіть коли на солодке подають сливовий пудинг!), і як ніколи не забалакувати першою до дорослих, а мовчати, доки вони самі не заговорять до тебе, і як розмовляти правильною й гарною мовою, без жоднісінького слова-паразита (ти ж знаєш, як важко їх позбутися, усіх отих «ну» і «карочє»)… На кожен твій крок існує якесь неписане правило: порушиш – зостанешся не тільки без десерту, а й без обіду взагалі!

Тогочасною Англією правила королева Вікторія, і правила вона довше за будь-кого з британських королів – аж шістдесят чотири роки: від 1837-го по 1901-й, так що ціла та доба згодом дістала в історії назву «вікторіанської». Коли англійці тепер кажуть на щось чи на когось «вікторіанський», це те саме, що сказати – незворушний і застебнутий на всі ґудзики».