Виникнення і зміст держава

Демократія (буквально – народовладдя) виходить з давно-грецького словосочетания, якоби тримаються за лад, за те, що я приїжджаю до участі в народі і голосі.

– демократія є політично систематично, про яку можна сказати, що всі позитивні та негативно сприймаються у фундаментальному рішенні у важливих справах публічної політики;

– демократія є укладання вибраних громадян;

– демократія – влада народу (демос – народ і кратос – влада);

– демократія має рацію за допомогою обговорення, як противага урядуванню за допомогою сил.

 Афіняни пропонують і змішують берегти демократію, змінюючи форму, яка проходить тут із двома короткочасними перервами, які змінюють два роки – від середини V ст. до середини IV ст. до н.е.

У центрі міста-держави розташовувалася площа – агора, де мешканці Афін провадили торгівлю і де громадян збирали для вирішення своїх суспільних справ (на екклессію). Народні збори, які стали більш важливими для органів державного управління, вирішують питання щодо прийняття рішень щодо найважливіших питань життєдіяльності. Своє ставлення до думок і пропозицій, які здійснюють розгляд зборів, вони виражають оплески, вигуки, сміх, а також голосування. Рішення, яке підтримується більшою часткою учасників, що має право на виконання громади.

Участь громадян у суспільних справах не обмежується народними зборами. Наразі брали участь в адмініструванні через постійно діючі управлінські установи. У Афінах їх було близько тисяч, серед них – рада 500, яка визнана порядок денних зборів. Деякі з цих установ заповнювалися через вибори, інші (такі були більшість) – за якимись застереженнями, причому кожен міг займати управлінську посаду тільки в житті.

Для громадянина Афін політика була природним явищем суспільної активності, а не відокремлені від решти життя. Поліс і його справи сприймаються як продовження власного «я». Проте в Афінах, як і в будь-якому іншому державі, ідеалі державного правління дещо розширюється з реальністю, наповненою суперечністю і незгодою. 

Політика була жорстокою грою, в якій брали особистих амбіцій, родових і товариських інтересів, а також не піддавалися десятилітнього остракізмові. Окрім цього, саме громадянство було дуже обмеженим.  

Цінності та інститути демократії

Нині демократія є важливою загальновизнаною цінністю.

Цінності — це загальні ідеї, які допомагають людям відрізняти добре від поганого, бажане від небажаного й формулювати на цій підставі суспільні орієнтири та принципи поведінки.

Інститути демократії – це легітимні й легалізовані елементи політичної системи суспільства, що безпосередньо створюють демократичний режим у державі завдяки вирішенню певних завдань політики, влади й управління.

https://www.youtube.com/watch?v=YurcG5nY0ak

Конституція її призначення та види

Одним з найважливіших принципів ліберальної демократії є конституціоналізм. Він полягає в тому, що норми писаної конституції мають найвищу в державі юридичну силу порівняно з іншими джерелами права. З ідей конституціоналізму виросли поняття конституції держави, конституційного правління.

Конституція (від лат. constitutio — установлення). Проте ідея конституціоналізму, практика прийняття основного закону держави й закріплення основ її організації та правового статусу особи в ній зародилася у Новий час. Перші ідеологи конституціоналізму розглядали конституцію як особливий закон, що має обмежувати державну владу, зберігати демократичний лад, захищати права та свободи громадян. Конституціоналізм можна розцінити як засіб реалізації ідей і цінностей демократії та свободи. У практичній площині конституціоналізм полягає у підпорядкованості правової системи держави основному законові — конституції.

Здебільшого фіктивна конституція конституює не демократію, а диктатуру, не політичну свободу, а партійну монополію, не ринок, а жорстко централізовану, регульовану, розподільчу економічну систему.

Законодавча, виконавча та судова гілка влади

Теорія поділу влади передбачає наявність трьох незалежних гілок державного влади. Між ними існує механізм стримування і противаг, який забезпечує неможливість надмірної концентрації влади в одних руках або в одному із владних інститутів.

Законодавча влада – це делегована народом свого представника в парламенті (Верховний Раді, Державній Думі, Конгресі, Сеймі, Фолькетинзі, Альтинсі та ін.) Державна влада, що має виключне право приймати закони.

Назва гілки влади ” законодавча ” не означає, що, крім основної законодавчої діяльності, представники органів влади не здійснюють ніякої іншої діяльності.

Не менш істотною функцією законодавчої влади є фінансування, що реалізовується у відповідному законодавстві країни.

Виконавча влада  – влада, що має право безпосереднього управління державою. Носiм цього влади в масштабах усіх країн є уряд. Назва уряду встановлюється Конституція і законодавство.

Уряд забезпечує виконання законів і інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним режимом.

Судова влада  – незалежна влада, що охороняє право, виступаючи з арбітражним правом, відправляючи правосуддя.

Судова влада здійснює одноособово суддею (при розгляді незначних правопорушень) або судовою колегією в судовій службі.

Свої функції суд покликаний здійснювати, керуючись лише законом. Він не вимагає залучення від суб’єктивного впливу законодавчої або представницької влади.

Поняття і принципи виборчого права. Активне і пасивне виборче право. Виборчі цензи

Поняття “виборче право” вживається у двох значеннях:

1) об’єктивне виборче право – це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з виборами органів держави та місцевого самоврядування.;

2) суб’єктивне виборче право – це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування. Воно являє собою комплекс конкретних прав особи, серед яких особливо слід виділити:

1. активне виборче право (загальне виборче право), тобто право обирати;
2. пасивне виборче право, тобто право обиратися у виборні органи держави або місцевого самоврядування.

Можливість надання активного і пасивного виборчого права зумовлюється певними вимогами до потенційних учасників виборів.

Принцип загального виборчого права означає, що виборчі права визнається за всіма дорослими й психічно здоровими людьми. Загальність означає відсутність дискримінації за будь-якими підставами, тобто неможливість відсторонення від виборів яких-небудь громадян або груп населення.

Пряме (безпосереднє) виборче право означає право виборця обирати й бути обраним безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду. Цей принцип діє в переважній більшості випадків на виборах нижніх палат, іноді верхніх палат парламентів – у США, Італії, Польщі, президентів – у Мексиці, Австрії, Болгарії, практично повсюдно у виборах органів місцевого самоврядування.

Непряме виборче право означає, що виборець обирає лише членів колегії, яка потім уже обирає виборний орган.

Принцип рівного виборчого права передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результати виборів. Він є наслідком і одним із найважливіших проявів конституційно гарантованої рівноправності громадян.

Принцип таємного голосування полягає у виключенні зовнішнього спостереження й контролю за волевиявленням виборця.

Принцип вільних виборів означає, що виборець сам вирішує, чи брати йому участь у виборчому процесі, а якщо брати, то якою мірою.

У деяких державах існує обов’язковий вотум, тобто юридичний обов’язок виборця взяти участь у голосуванні. За його невиконання передбачаються штрафи (Австралія, Бельгія), позбавлення волі (Греція, Туреччина), штраф разом із позбавленням права обіймати протягом трьох років державні посади (Аргентина).

Під принципом альтернативності розуміється висування як мінімум двох кандидатів на виборну посаду або участь у виборчому процесі як мінімум двох політичних партій.

Виборчий процес — це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Розрізняють кілька стадій (етапів) виборчого процесу.
Першa стадія — проголошення або призначення виборів. Конституцією України передбачаються як передумови проведення виборів — проголошення відповідно до календарної дати та призначення виборів залежно від їх виду. Позачергові вибори до Верховної Ради призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради.
Друга стадія – затвердження або утворення виборчих одиниць. Ними виступають виборчі округи і виборчі дільниці. Виборчі округи бувають територіальними та національно-територіальними. Якщо в основу формування представницьких органів закладені не територіальні, а інші принципи, наприклад, виробничий, то виборчими одиницями можуть виступати трудові колективи або їхні об’єднання.Нині в Україні для кожного виду виборів запроваджено окремий порядок формування виборчих округів.
Виборчі дільниці — це виборчі одиниці, що об’єднують виборців за загальним місцем голосування. Значення виборчих дільниць у виборчому процесі зводиться передусім до технічного забезпечення проведення головних подій виборів — процедури голосування і підбиття підсумків голосування.
Третя стадія — утворення виборчих органів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви.
Серед них розрізняють:
1) територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії;
2) окружні — комісії, що діють у виборчих округах;
3) дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях.
Створення системи виборчих комісій завжди залежить від виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави.
Четверта стадія — це складання списків виборців. У конституційному праві зарубіжних країн цю стадію виборчого процесу прийнято називати більш широкою назвою — стадія реєстрації виборців.
Залежно від того, як реєструються виборці для участі у виборах, прийнято розрізняти два види реєстрації:
– публічна (обов’язкова); 
– особиста (добровільна).
В Україні традиційно використовується публічний, так званий примусовий порядок складання списків виборців, однаковий для всіх видів виборів.
До списків виборців включаються всі громадяни України, яким на день виборів виповнюється 18 років та які на момент складання списку постійно проживають на території відповідної виборчої дільниці і мають право голосу. За відсутності точних відомостей про дату народження громадянина вважається, що він народився 1 січня відповідного року.
До списку виборців вносяться ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання виборця. 
Однією із найважливіших стадій виборчого процесу є стадія висування і реєстрації кандидатів на виборчі посади. громадськими об’єднаннями.
Шоста стадія виборчого процесу передбачає доведення передвиборчої агітації. Виборче законодавство України, як і подібне законодавство інших країн, незалежно від виду виборів завершення цієї стадії пов’язує з передднем виборів. У день виборів агітація за кандидатів забороняється.
Кандидати у депутати, їх довірені, а також уповноважені особи політичних партій, виборчих блоків партій проводять зустрічі з виборцями як на зборах, так і в іншій зручній для виборців формі.
Найголовніша, сьома стадія — стадія голосування.
Поряд із традиційним голосуванням виборчим бюлетнем у день виборів на виборчій дільниці за місцем проживання світова виборча практика знає процедури дострокового голосування. Існують також процедури голосування по пошті, за дорученням голосування в місці перебування громадянина, якщо він не може прийти на виборчу дільницю. Процедура голосування допускає голосування в один, або в два тури. При голосуванні бюлетнями розрізняють два його види: позитивне і негативне голосування. 

Правовий статус політичних партій в Україні

Базовими законодавчо-нормативними актами України, якими регулюються питання утворення та функціонування політичних партій, на сьогодні є Конституція України, закони України “Про політичні партії в Україні”, “Про вибори народних депутатів України”, інші нормативно-правові акти, які визначають питання взаємодії політичних партій з іншими органами виконавчої влади

Згідно із Конституцією України (ст. 6) . При цьому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.  Водночас Конституцією визначаються й механізми залучення та участі громадян у процесах здійснення державної влади. Зокрема, відповідно до ст. 36 громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Таким чином, у Конституції України зафіксована провідна роль політичних партій у державотворчих процесах – політичні партії є тією демократичною інституцією, яка сприяє формуванню і вираженню політичної волі громадян шляхом участі у виробленні та реалізації державної політики.

Конституційно-правовим регулюванням членства в політичних партіях впроваджуються такі вимоги: а) членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах; б) громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії; в) членство в політичній партії є фіксованим, обов’язковою умовою чого є наявність заяви громадянина України; г) форма фіксації членства в політичній партії визначається статутом політичної партії; ґ) членами партії не можуть бути: судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці. На час перебування на зазначених посадах або на службі члени політичної партії зупиняють членство у цій партії.

Діяльність політичних партій

Діяльність політичних партій полягає у здійсненні таких функцій:

— узгодження, узагальнення та представництво інтересів,

— комунікативна функція,

— розробка політики та здійснення політичного курсу,

— формування і підбір політичної еліти;

— соціальна інтеграція тощо.

Політичні партії виражають інтереси соціальних класів та інших груп, трансформуючи велику кількість різноманітних потреб та вимог у конкретні пропозиції. Саме політичні партії забезпечують потрібний зв’язок між політичним керівництвом та практично всіма іншими громадянами, тобто фактично виконують роль каналу вираження і формування ідей, цілей, завдань.

Партії слугують головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який кандидатів на політичні посади готують і відбирають на всіх рівнях партійної піраміди та через який обирають державне політичне керівництво.

Під впливом партій відбуваються зрушення в структурі державних органів: утворюються парламентські фракції, встановлюється той чи той порядок формування уряду і заміщення державних посад; відбуваються законотворчий та правотворчий процеси.

Види політичних партій:

1) за ідеологією: комуністичні, соціалістичні, ліберальні, націоналістичні тощо;

2) за ідейно-політичною орієнтацією: ліві, праві, центристські;

3) за членством щодо ступеня його відкритості: кадрові (жорсткі вимоги щодо членства) та масові (відкриті для всіх, хто бажає приєднатися);

4) за ставленням до наявної суспільно-економічної та політичної системи: прогресивні, консервативні, реакційні;

5) за характером політичних дій: помірковані, радикальні, екстремістські;

6) за участю в системі державної влади: правлячі та опозиційні.

В Україні станом на 01 січня 2018 року, за даними Міністерства юстиції України, діє 353 політичні партії, що зареєстровані у встановленому законом порядку.

 Громадські організації: правовий статус, діяльність та вплив на демократію

Для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів, люди можуть об’єднуватися в громадські організації. Якщо до них приєднаються ще й юридичні особи приватного права, то таке громадське об’єднання відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 року називається громадською спілкою. Особливості утворення, реєстрації, діяльності та припинення деяких громадських організацій в Україні визначаються спеціальними законами: «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» та ін.

Громадські організації діють із місцевим, всеукраїнським або міжнародним статусом. Громадська організація може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу, але обов’язково підлягає державній реєстрації впродовж 60 днів від дня проведення установчих зборів. Прикметними рисами громадських організацій є їх добровільний, недержавний і неприбутковий характер. Засновниками громадської організації (крім молодіжної та дитячої) можуть бути повнолітні громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, а учасниками— особи, які досягли 14 років.

Види громадських організацій

1) за складом: професійні, жіночі, молодіжні, етнічні тощо;

2) за масштабом діяльності: місцеві (поширюються на відповідні адміністративно-територіальні одиниці), загальнодержавні (або всеукраїнські — діють на всій території України), міжнародні (їхня діяльність поширюється на територію України і хоча б ще однієї держави);

3) за членством: масові та елітарні;

4) за сферою діяльності: організації, що діють в економічній сфері та сфері трудових відносин (спілки споживачів, адвокатів, профспілки, кооперативна спілка); організації в соціальній сфері (об’єднання ветеранів, товариства інвалідів, благодійні організації); організації у сфері дозвілля і відпочинку (спортивні організації, спілки філателістів, книголюбів тощо); організації у сфері релігії, науки, культури (церкви, наукові асоціації, спілки письменників, художників, артистів тощо); організації в політичній сфері (екологічні рухи, організації по захисту прав жінок, національних меншин, за мир тощо).

В Україні зареєстровано близько 70 тис. громадських організацій, але нема статистики, скільки з них є активними і дієвими.

Для завершення теми:

Що таке політична партія, громадська організація?

Які функції мають політичні партії?

Які нормативно-правові акти визначають правовий статус політичних партій і громадських організацій?

Зіставте поняття політична партія та громадська організація, порівнюючи їх значення для демократії.

Наведіть приклади дієвих громадських організацій в Україні.

З’ясуйте, які політичні партії представлені у складі Верховної Ради України, за інформацією на офіційному веб-порталі Верховної Ради України