Красная шапочка

Давним-давно жила в одному селі, але гарненька, що краще її на світі не було. Мати любила її без пам’яті, а бабуся любила її ще більше.

До дня народження внучки подарували їй бабуся червону шапочку. З тих пір улюблені всі ходили в своєму носі, ошатною червоній шапочці. Сусіди так про неї і говорили:

– Ось Червона Шапочка йде!

Якось раз спекла мама пиріжок і сказала Червону Шапочку:

– Сходи-ка, дочка, до бабусі, віднесі їй цей пиріжок і горнятко масла та дізнайся, чи здорова вона.

Зібралася Червона Шапочка і пішла до бабусі, в іншому селі.

Йе Червона Шапочка лісом, а назустріч їй – сірій Вовк.

Він захочеться його з’їсти дівчинку, він не послів: десь навколо стукалі сокірами дроворуби. Облизався Вовк і питає Червону Шапочку:

– Куди ти йдеш, дівчинка? А Червона Шапочка ще не знає, як це небезпечно – зупиниться в лісі і розмовляти з вовками. Привіталася вона з Вовком і каже:

– Іду до бабусі і несучих їм ось цього піріжок і горнятко масла.

– А чи далеко живе твоя бабуся? – запитує Вовк.

– Далеко, – відповідає Червона Шапочка. – У селі, за млин, на нашому будиночку з краю.

– Гаразд, – каже Вовк, – я теж хочу провідати твою бабусю. Я по цій дорозі піду, а ти по телу. Подивимося, хто з нас раніше прийде.

Сказано це Вовк і побіг, що було духу, за найкоротші доріжці.

А Червона Шапочка пішла по найдовшій дорозі. Ідея Червона Шапочка не поспішає, по шляху розлучення, зупиниться, зібравши квіти і збирає в букетиках.

Не встигла Червона Шапочка ще й до молодих діт, а Вовк вже приживиться до бабусиного будиночка і стукає в двері:

– Тук-тук!

– Хто там? – запитує бабуся.

– Це я, внучка ваша, – відповідає Вовк тоненьким голосом. – Я до вас в гості прийшла, пиріжок принесла і горщик масла.

А бабуся була в цей час хвора і лежала в ліжку. Вона подумала, що це та справжня Червона Шапочка, і крикнула:

– Дерни за мотузочку, дитино, – двері і відкривається!

Вовк смикнув за мотузочку – двері й відкрилися.

Кинувся Вовк на бабусю і проковтнув її. Він був дуже голосним, тому що три дні нічого не було.

Потім закрийте двері, ліжко на бабусі і став чекати Червону Шапочку. Скоро вона прийшла і постукала:

 Тук-тук!

– Хто там? – питає Вовк.

А голос у нього грубий, хрипкий. Червона Шапочка спочатку злякалася, але потім подумала, що бабуся охорони від застуді і від того, що в такому голосі.

– Це я, внучка ваша, – говорить Червона Шапочка. – Принесла вам пиріжок і горнятко масла!

Вовк відкашлявся і сказав тонший:

– Дерні за мотузочку, дитину, – двері і відкривається.

Червона Шапочка смикнула за мотузку – двері й відкрилися. Увійшла Червона Шапочка, а Вовк поширився під ковдру і каже:

– По-справжньому, в’язниця, пріріжок на століття, горщик на полицю поставок, а сама приляж поруч зі мною! Ти, мабуть, дуже втомилася.

Червона Шапочка прилягла поруч з Вовком і питає:

– Бабуся, чому у вас такі великі руки?

– Отримати більш активну обігранку тебе, дитячий моє.

– Бабуся, чому у вас такі великі вуха?

– Щоб краще чути, дитячий моє.

– Бабуся, чому у вас такі великі очі?

– Щоб краще бачити, дитя моє.

– Бабуся, чому у вас такі великі зуби?

– А це для швидше з’їсти тебе, дитя моє!

Не встигла Червона Шапочка і опустити, як Вовк кинув на неї і прокочувати разом з черевичками і червоною шапочкою.

Але, на щастя, в цьому самому часі проходили повз будиночок дроту з сокирами на плечах.

Почули вони шум, вбігли в будиночок і вбили Вовка. А потім розпорошіть його черево, і звідти вийшла Червона Шапочка, а за неї і бабуся – обидві цілі і неушкоджені.

Шарь Перро, 
картинки намалював художника С. Яровий.

До нової зустрічі!