Дистанційна технологія навчання в післядипломній педагогічній освіті .

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ»
АКАДЕМІЯ НАУК ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Лариса Ляхоцька
Дистанційна
технологія навчання
в післядипломній
педагогічній освіті
Навчальний посібник
Київ
Видаництво «Міленіум»
2018 р.

Академія ПЕДАГОГІЧНІЕ НАЦІОНАЛЬНІ НАУКИ УКРАЇНИ,
ДЕРЖАВНЕ ВІЩІЕ навчальний заклад
«УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТЬ»
Академії вищої ОСВІТЬ НАУКИ УКРАЇНЙТЕ,
Лариса Ляхоцький
Дистанційна
технологія навчання
в післядіпломном
педагогічном освіті
навчальний посібник
Киї
Віданіцтво «Міленіум»
2018 р.

УДК: 378.147:004.9
Схвалено і рекомендовано до друку вченою радою
ДВНЗ «Університет менеджменту освіти» НАПН України
(протокол №7 від 18 жовтня 2017р.)
Рецензенти:
В. І. Бондар, доктор педагогічних наук, професор, дійсний член
НАПН України, декан факультету педагогіки і психології Націо-
нального педагогічного університету імені М. П. Драгоманова;
О. М. Трофимчук, доктор технічних наук, професор, член-корес-
пондент НАН України, директор Інституту телекомунікацій і гло-
бального інформаційного простору НАН України;
І. Я. Жорова, доктор педагогічних наук, професор кафедри педаго-
гіки й менедженту освіти, перший проректор, проректор з наукової
роб оти Комунального вищого навчального закладу «Херсонська
академія неперервної освіти».
Ляхоцька Лариса. Дистанційна технологія навчання в після-
дипломній педагогічній освіті: навч. посібник / Л. Л. Ляхоцька;
НАПН України, ДВНЗ «Ун-тет менедж. освіти», АНВО України. – К.,
2018. – 288 с.
ISBN 978-966-8063-77-0
У навчальному посібнику «Дистанційна технологія навчання в післядипломній пе-
дагогічній освіті, підготовленого в рамках НДР «Теоретичні та методичні основи застосу-
вання технологій навчання в системі відкритої післядипломної освіти» (держ. реєстрац.
№0116U004868), (2016–2018 рр.), розкрито місію сучасної післядипломної педагогічної осві-
ти перед викликами глобалізації, вимогами концепції Нової української школи, визначено
організаційно-методичні умови та описано технологію методичного та дидактичного за-
безпечення дистанційного навчання в системі підвищення кваліфікації керівників закладів
освіти та педагогічних працівників.
Видання розраховане для використання в практичній та науковій діяльності керівни-
ками та викладачами закладів післядипломної педагогічної освіти, працівниками органів
управління освітою, методичних служб з питань інформаційно-комунікаційних техноло-
гій та дистанційного навчання, слухачами курсів підвищення кваліфікації, аспірантами,
докторантами, тими, кому небайдужа проблема, порушена авторкою.
ISBN 978-966-8063-77-0
Л98
© Ляхоцька Лариса, 2018
© УМО НАПН України, 2018
© Академія наук
вищої освіти України, 2018

ЗМІСТ
Передмова …………………………………………………………………………………………………………. 7
Синопсис ………………………………………………………………………………………………………….. 13
Розділ 1
Сучасна післядипломна педагогічна освіта
перед викликами глобалізації
та завданнями концепції
Нової української школи (1991-2017 рр.)
1.1. Освіта та інформаційне суспільство ………………………………………………………… 17
1.2. Статус педагога у контексті сучасних суспільних змін……………………………. 31
1.3. Організаційно-педагогічні основи підвищення кваліфікації
керівних і педагогічних кадрів освіти ………………………………………………………. 36
Висновки до першого розділу …………………………………………………………………………. 57
Питання і завдання для самоперевірки ………………………………………………………….. 58
Література основна та допоміжна …………………………………………………………………… 58
Розділ 2
Організаційно-методичні умови дистанційного навчання
в системі підвищення кваліфікації керівних і
педагогічних кадрів освіти
2.1. Формування та обґрунтування змісту дистанційного навчання
в системі підвищення кваліфікації керівних і
педагогічних кадрів освіти ……………………………………………………………………….. 61
2.2. Реалізація особистісно-зорієнтованого підходу при підвищенні
кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти……………………………….. 74
2.3. Психологічні особливості взаємодії учасників дистанційного
навчання в системі підвищення кваліфікації………………………………………….. 79

2.4. Організаційний контроль та визначення ефективності
навчання керівництву та педагогічних кадрів освіти
за дистанційною формою навчання …………………… 94
2.5. Інформаційні технології для організації дистанційного навчання
в системі кваліфікацій керівників та
педагогічних кадрів ………. 115
Висновки до інше] …………. ……… ………………………. 125
Питання і завдання для самоперевірки ……. ……… ………………………. …………. ……… 126
Література основна та допоміжна …………………….. 127
Розділ 3
Основи дидактики дистанційного навчання в системі
кваліфікацій керівників освіти
педагогічних працівників
3.1. Організаційні форми дистанційного навчання в системі
підвищеної кваліфікації керівних і педагогічних кадрів освіти ……………. 129
3.2. Методика кваліфікації керівних і
педагогічних кадрів освіти …….. 145
3.3. Програмні засоби в управлінні персоналу
та педагогічних кадрів освіти …………………… 160
Висновки до третього] ………… …………………………….. …………… …… 176
Питання і завдання для самоперевірки ……. ……………. ………………. 178
Література основна і допоміжна …………………….. ………. …………………………………. .. 178
Післямова …… ………………………………………….. ………………………………………….. …………. 179
Додатки … ………………………………………….. ……………………………….. 181
Глосарій ………. ………………………………………….. ………………………………………….. …………. 267
Бібліографічний список ………………………………………… …………………………………… 274
Умовні скорочення. ………………………………………….. ………………………………………….. .. 283
Про автора ……………………………………… … ……………………………………….. … ……………… 285

Одним Із Сучасних пріоритетів, в Мировому рейтингу
Статистика Статистика спонсорувати орієнтовані
людей Залишок, доросли ініціатівнего розвиток
інформаційное
Суспільство, шкільний Урядовий установ? Створити
інформацію і знати, до Якого доступу, скористатися
й
обмінятися НІМИ.
повна національна
міса реалізуваті паля Потенціалі,
співаючій позиції роздрібної влади
підкорювання якість життя на
основі цих принципів Стаття Організація
Об’єднана
Нація та політика
захисту прав
людини
Женевська Декларація принципів
(2003 рік)

ПЕРЕДМОВА
З часу проголошення незалежності, Україна залишає за собою тривалої
трансакції, мета – розв’язки чотирьохрічного завдання: розбудова власної
державної влади і формування політичної нації; створення демократичної системи
управління; перехід до цивілізованих форм ринкової економіки, від індустріальної
енергетики та ресурсозбереження; формування нових
суспільних цінностей.
Відкр, Сучасний поколіннят українц
, Які НЕ схіляються до ВІДПОВІДІ, відповідає на всі виклика, Які ставлять новітню епох, відміняють шляхи та засоби, щоб
Переконайся в шкірному члені суспільство, що має рівень життя , життєдіяльності, збереженням
та розширення екологічного середовища, системи охорони
здоров’я, освіти, праці, дозвілля.
Чи не найреальніші з них – реформування освіти, сфери, що має
велику точність показників, і численні відмінності щодо її ефективності, ефективності та адміністративної
відповідальності. Ми можемо визначити рівень освіченості, середня тривалість
навчання і визначити рівень віку дітей різних груп. Значно складнее
оцінити якість і користь навчання. Чи можна
розірвати між необхідними знаннями , утриманням, покращенням кваліфікації та можливістю здійснення
своєї ефективної діяльності, різноманітною творчістю діяльності та наступним
духовному розвитку?Чи великі розбіжності між прагненням, як неминучим
результатом освіти, і неминучим побічним результатом освіти та досягнення
та їх реалізація? Чи виправдані ці розбіжності стимулу для подальшого соціал-
ого прогресу, чи виступаючи причиною неспокою, особистості розчарувань,
соціального розриву?
Чи допомагає системі освіти спроможність всієї нації успішно інтегруватися
в європейський та світовий простір. Для нашої доби швидкі зміни можуть
викликати виникнення «мірілом» суспільної ефективності. Тобто, коли
швидкість оволодіння новими знаннями перевищує темпи зміни, результат
прогресує, а в іншому випадку – хаос.
Таким чином, учитель у сучасному суспільстві, без перебільшення, виступаючи з
ключовою фігурою, запорукою успішного поступу української держави
до формування громадянського суспільства з високим рівнем цивільних прав
.

Значний Кркі до підтвердження моделей освіти, вірішеннят проблеми на
сталий
Реформування освіть Нова школа освіть, Реформування і створення Створення системи статистики
інституцій для Підготовки кадрів Роботи з Учителем Учитель , Учитель Учитель , , кадри, стимул
ввести до життя, псіхологічні відповідно Подолання до вимог
швейцарської адміністрації, Громадської адоптації, Створення новий умовно-
вітчизняний працівник, який готує пріоритет партнерства в педагогіках,
до співпраці з бат-шамами , громадою та та учнями. Системи, які гарантують його
можливість вільного вибору курсів кваліфікації, за зміну,
технологічне наповнення, проведення діяльності, режими
функціонування.
Відображення сучасних тенденцій розвитку освіти, що відбувається після закінчення освітньої освіти, стало
невідповідним явищем освітньої та іншої
масової культури багатьох країн світу. Практика її
впровадження відкриває нові перспективи широкого розповсюдження знань,
розкриваючи спроби та можливості освіти, випробування системної освіти
. Результативним компонентом, провідником, ви-
ступами є і реалізація засад
. Система, яка виступає виконавцем вирішальної
функції її програми – перетворює парадигму всіх працівників, змінює
нічого не слід.
нової нової форми та методики викладання, а також культури, манери, стилю поведінки,
усвідомлення особистості ролі у суспільстві, відповідальності за довіру реформи, майбутнього країни
. Роль учителя має докорінно змінитися. Високий про-
фесіоналізм, володіння освітньо-методичним інструментарієм завтрашнього
дня – неомінна риса нової генерації українського вчителя. Вислів Ентоні
Стаффорда Біра «Все, що працює, застаріло», повинно стати
статичною , гаслом і дороговказом діяльності. Адже сучасний учитель – профессор, що
вимагає не тільки всебічної обізнаності, широкого кругозору, а й
впливу переслідувань освітніх технологій, особливостей мистецтва – не тільки діло-
я знаю, досвідом, набудьми навичками зі школярем, і допоможіть
йому здобути знання, мати демократичну ментальність, попри те, що воно буде
спілкуватися з учнями, його батьками, бути носієм і впоратися з новими
соціальними відносинами. Усвідомлювати – кінцеве завдання освітнього процесу в
сучасному світі – не навчати, не виявляти, розкривати, закладати в
дитинстві потенціал, формулювати інформаційно-цифрові компетентності:
інформаційну та медіа-грамотність, основи програмування, алгоритмічне
мислення, праці з бази даних, навички безпеки в Інтернеті та кібербезпеки
– співпраця з інформаційно-цифровою компетентністю, яка має концепцію
співпраці зі співпрацею з владою,
маткою освіченістю та змістом навчатися впровадження життя [46]. Хо-
ми ми цей чи ні, все зараз направлено на це поєднання, діюча особа
потребують його, надзвичайно зацікавленої в цьому процесі – вони відкриті,

об’єднуються в групи, діляться інформацією, знаннями (інформацією),
донорами. Діти, заняття, які потребують діалогізації, обміну думок,
поглядів на заданий тему. І функція вчителя, спільно, на певному етапі, з ІТ-
фахівців – допомоги в цьому.
Що треба знати, що необхідно зробити, і які нестандартні інструменти
використовуються в ХХІ столітті, щоб перенести процес навчання в цікаву і
продуктивну ситуацію?
Учителя на сьогодення відмовляються від дисципліни, розкривають
магістрами, приймають референції в сховищах SkyDrive, розглядають питання про
те, що спільно зі школярами, їх батьками, питаннями та завданнями є
електронним.
Facebook, Yammer, проводячи навчальні заняття в обладнанні
навчального середовища Microsoft Office 365, виконуючи навчання в Word і створюючи
мультимедійні файли в PowerPoint, навчальні фільми, використовуючи різноманітні
ноти програмні забезпечення відеозапису (Camtesia Studio, VirtualDub, Willing
Wecamta та ін.) – так виглядають сучасні, технічно оснащені українськими школами.
Технології з кожним роком перетворюються на невід’ємну частину життя на-
ставників, учнів і їх родин, поступово скануючих меж між домівками та
школою, дозвіллями та навчаннями.
Укріплення та оператори опановують нові операційні системи на кшталт Windows 7,
Windows 8, Windows 10 Linux (від корпорації «Samsung»), які надають широкий спектр
можливостей для навчання, а також розробку, що має рівноправний підхід, як для
стаціонарних комп’ютерів, так і мобільних пристроїв – планшетів, смартфонів,
мобільних пристроїв – планшетів, смартфонів, мобільних пристроїв телефонів Нові пристрої на Windows 8 дають можливість проводити
уроки нестандартно. Золоті, планшети допомагають бути більш мобільними
і не приєднуватися до приміщень, а проводити у себе поза межами аудиторії,
в тому числі, і на вулиці. Крім цього, навчальні заклади можуть отримувати базові
візуальні пакети з «офісними» програмами Microsoft Office 365 безкоштовно,
що дозволяє кожному школяру створити власне освітлене середовище.
Інтерфейс Windows 8 зручний і зрозумілий. Оскільки всі продукти-
ти Microsoft інтуїтивно зрозумілі, це дає широкі можливості і для навчання,
і для творчості. Без офіційної програми в навчальних програмах не обійтися. Хоча учні
в школі і продовжують використовувати конспекти, але є вчителями, які
допомагають активно застосовувати опорні континенти – деякі схеми, таблиці і дитини
, якщо це так. При цьому
вчитель має конспект в електронному вигляді в Word. На думках відвідувачів, Excel
просто незалежний для розрахунку або реєстрації даних.
Програма PowerPoint, яка входить до пакету Microsoft Office, активно виконує
не тільки складення презентацій, а й для створення нестандартних
референтів. Таким чином учень краще заглиблюється в тему, а вчитель
виключає можливість завантаження реферат з Інтернету. Крім того, програма
дає можливість дитині проявити творчі здібності. На сьогоднішній день
учителі залюбки створюють із учнями навіть анімаційні фільми в PowerPoint.

Ще один новий інструмент для шкіл – електронний блок OneNote, якіх
шкіри частина е Статистика Статистик Microsoft Office, можлівість Якого надає Швидко запісуваті
або запісуваті- в жітті: будь як інформацію або навіть запісуваті звук і відео ,
а такоже вірішуваті Завдання для кількохлі комп’ютери, об’єднуючи
групи.
Закладки, вчителі поступово починають відпрацьовувати і ходити на
SkyDrive, які дозволяють відмовитися від флеш-дисків, і виконувати
роботу над іншою формою спільно. Так, у школі треба вносити зміни до документів, а також коли
він приходить додому, а також будь-яку іншу інформацію. Значний
перегляд роботи в «хмарі» і тому, що відбувається необхідність розкриття реферату
– досить завантаження документа в хмарні сховища. А, отже, учні еко-
номлять час і свої фінансові ресурси, і навіть певною мірою вирішують екологічно
чисті питання.
Учителі все частіше і частіше використовують проектор та інтерактивний
дошку. Наприклад, у ліцеї № 100 у м. Дніпропідстав і електронна дошка від
проектора, що виходить в кожному навчальному кабінеті, документ-
камерувкабінетах природних наук, що складають графічні планшети, загальний простір в
Інтернеті, на якому зберігаються файлові системи і папки вчителів і праці школярів. І це
далеко не повний перелік, який характеризує уявлення про технічне оснащення
сучасної української школи. Тим не менше, поки цей обладнанню не прийде-
ляють належну увагу – тому бракує програмних продуктів, необхідних курсів.
Із цієї спільної увазі вищенаведена школа опрацювання курсу «Інформаційно-
правовий працівник», який демонструє взаємозв’язок досліджених предметів,
а також об’єднані всі шкільні предмети. Курс складається з уроків, шести
стиків проектів: розробки макету книг, ультракороткометражного фільму,
інтегрованої книги, комп’ютерної моделі, статистичного дослідження. У кожному
проекті використано технологію формування технологій, що допомагає в навчанні
, накладах, школах. Сьогодні ми використовуємо PowerPointіPublisher для
створення інтерактивної книги, Excel iVisual Studio – для створення комп’ютерів
терних моделей, SkyDrive і OneNote використовують для обговорення питання з
учнів і всередині команди. Курс «Інформаційний працівник» вже затвер-
джено Міністерством освіти та науки України. Цей спецкурс увійшов до загальної
програми шкільної інформатики.
Наведені приклади з досвіду роботи київських освітян [122]. Методики
Олександр і Олексій Тебенки викладають у Методичному центрі інформаційних
технологій в освіті Оболонського району м. Києва. Педагоги-
методики , розширюють додатки MindSticks для пристроїв на Windows 8, стали
переможцями Європейського конкурсу Microsoft Apathon. Розділяйте на місяць, підрядники
освіти приймають учасників району в методичних центрах, знайомтесь зі своїми новими
ми технологіями.
Ми вчимо, але не зобов’язуємося використовувати нові інструменти, проте-тілі
тяжіть до нових знань, адже це необхідно для того, щоб вони були
націлені на учнями, на крок попереду, допомагали в навчальному процесі,

учнями і колегами за допомогою Outlook, програма для обміну повідомленнями
і конференц-дзвінками Lync і SkyDrive. Якщо у вас виникне будь-яке питання, він
може надіслати електронну пошту до свого запису. Можна
переглядати та перевіряти помилкові повідомлення в Lync. На думку вчителів, потенціал закладений
і завершиться ще одним вагомим засобом TouchDevelop, який дозволить
учням по-іншому поглянути на предмет інформатики. Зараз у школярів з початково-
класових класів закладені основні мовні програми, але для дитячої розуміння і
особливості для тих, хто не «сильний» в математиці, ці мові складів. А якщо учень
не зрозумієте предмет, який, як ми знаємо, в цьому випадку вигляд і від-
чуття до цього. TouchDevelop допомагає використовувати і отримувати результати-
легко легко, просто в браузері. І цілком, і вчитель може створювати нові програми і
навіть завантажувати продукти в Магазин Windows. Таким чином, на платформі
TouchDevelop з’являються педагогічні номери розробників гри MindSticks, аналог популярної
«Сірники», за допомогою яких можна вирішувати інтелектуальні завдання та розробки
. Програма набуває все більшу популярність, її активно використовують
і в Європі, і в Америці, і в Азії.
Крім MindSticks в магазинах Windows можна знайти величне число про-
грам для розвитку інтелекту, загальних знань, отримати додаткову інформацію про
шкільних предметах. Наприклад, FreshPaint – програма, яка допомагає школу
лярам практикуватися в малювання і освоювати фарби. Програма MicroPlant
допомагає розглянути під мікроскопом рослини, бактерії, мікробі. Величезна
кількість розвиваючих програм з математики, хімії, фізики, рідної та іноземних
мов допомагає дітям заохочувати інформацію швидше, а головне, по-новому.
На думку Ольги Свириденко, керівник відділу роботи з закладеними освітніми та науковими компаніями
«Майкрософт Україна», «Нові можливості, які з’являються в
процесі розвитку інформаційних технологій, дозволяють школам
надавати більш якісну освіту. Ті вчителі, які вже зараз заслуговують на те
, щоб їхні власні роботодавці, роблячи внесок не тільки в власний розвиток,
але також краще готують своїх учнів до вимог і викликів сучасного
суспільства »[122].
Саме такі вчителі та їхні керівники на сьогоднішній день
прийдуть на курси підвищення кваліфікації в навчальних закладах післядипломної педагогічної освіти.
У процесі освоєння процесу оновлення знань у всіх предметних галузях
побудована ефективна система кваліфікацій керівних і педагогічних
кадрів освіти є одним з пріоритетних завдань післядипломної
педагогічної освіти (далі – ЗППО). Виконайте ускладнення для тих із них, які впроваджують
дистанційну технологію навчання на сучасних інформаційно-
комунікативних засобах.
Слід акцентувати увагу на тому, що проблеми дистанційного навчання
сприймають широку коло вітчизняних і зарубіжних науковців.
Так, питання відкритої освіти та дистанційного навчання висвітлено у пра-
цях О. Андрєєва, В. Бикова, А. Калмикова, В. Кухаренка, О. Орчакова, Є. Полат,

А. Хуторського та ін. Організаційно-педагогічна основа дистанційної освіти
в Україні та за кордоном присвячені науковий доробок Р. Гуревича, В.Олійника,
С. Синенко, Б. Шуневича та ін. Проблеми впровадження інформаційних та
комерційних технологій в освітній процес досліджень Біков , М.В. Жалдак,
М. Кадемія, Ю. Триус, В. Кухаренко та ін. Проблема дистанційного навчання
в неперевіреній професійній освіті. Калашнікової,
Н. Морзе, В. Осадчого, С. Сисоєвої, М. Солдатенко та ін. Проблеми
кваліфікації керівних і педагогічних кадрів освіти за загально-дистанційною формою
висвітлення у дослідженнях С. Антощук, В. Гравіта, Н. Клокар, В. Олійника та ін.
Демократизація та гуманітаризація всіх сфер життя нашого суспільства пе-
редбачає склад вимог до професіоналізму та компетентності кадрів. У такому
забезпеченні необхідний рівень професійної та особистої
компетенції керівних і педагогічних кадрів освіти стає одним із основних завдань
професійної освіти, а також кваліфікації в тому числі.
Цьом навчального Збирання посібник прагнул всебічно Розкрити мій сучасної
післядипломної педагогічної освіти перед викликом глобалізації тих вимог
Концепції Нової української школи, візначіті організаційно-умів методичні
тієї описати технології того методичний дидактичний забезпечення дістанційно-
навчання та підвищення кваліфікації керівників та педагогічних кадрів
освіти.
Сподіваємося, що навчальний посібник викладає в практичній та
науковій діяльності керівництво та викладачі закладів післядипломної педагогічної
освіти, працівника органів управління освіти, методичних служб з
інформаційної та комунікаційної технологій та дистанційного навчання, слухачів
курсів кваліфікацій, аспірантам, докторантам, усім , кому небайду-
жа проблема, порушена авторкою.
Світовий експрес під назвою «Технології», в основному випередив нас. Чи не пора
його наздогнати ..?

СІНОПСІС
Збирається ПЕРЕДМОВІ візанні Актуальні напрямки
Підвищення ефектівності системної підкріпної кваліфікації
навчального закладу як одного з тематичних навчальних закладів післядипломної педагогічної освіти відпо-
відні до вимог докторів нової української школи.
У РОЗДІЛІ І – ПІСЛЯДІПЛОМНА ПЕДАГОГІЧНА Сучасна ОСВІТА ПЕ
РАДИКЛИКУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ завершило Концепції Творча
українська освіта в усьому
світі інформаційне суспільство впровадження Концепції
прав української школи,
спільної зміни, організаційно-педагогічної
освіти.
У РОЗДІЛІ ІІ – Організаційно-МЕТОДИЧНІ умів ДІСТАНЦІЙ-
ної навчання В Системі Підвищення кваліфікації КЕРІВНІХ І
ПЕДАГОГІЧНІЕ кадри ОСВІТЬ КАДРИ ОСВІТЬ – Сформувати йорки обґрун-
Това Зміст Сучасний дістанційней навчання, РЕАЛІЗАЦАЯ шляхи вісвітлена
особистісно-підход ПРИ зорієнтованія підвіщенні кваліфікації керівного и
педагогічніе кадрів освіть, Особливості визначили психологічні взаємодії
дістанційная навчання в системі кваліфікацая, Розкрити
технологію організації та визначення ефект контроль потенційна ква-
лізацей керівн педагогічніе кадри і освіть за дістанційную нав- форми
чанні.
У РОЗДІЛІ ІІІ – дидактика ДІСТАНЦІЙНОГО ОСНОВИ НАВЧАН-
НІ В Системи Підвищення кваліфікації КЕРІВНІХ І ПЕДАГОГО-
ГІЧНІЕ КАДРІ ОСВІТЬ – презентовано організаційні форми, та
методика програмного
забезпечення освіти.

1.1. Освіта та інформаційне суспільство
Нові виклики потужних глобалізаційних процесів починаються з третьої
тижня і вимагають адекватної модернізації освітньої системи як провідного
чинника соціально-культурного розвитку, успішної життєдіяльності людей
та її подальшого вдосконалення. На цьому тлі характерні риси сучасного
педагогічного стажу: компетентність, відповідальність, здатність здійснювати профспілкову
діяльність на рівні світових стандартів, які готові до невиконання
професійного, соціальної та професійної мобільності. У зв’язку з
цією актуальністю необхідно визначити проблему визначення ролі та соціального
стан освіти, яка характеризується непереборністю, навчанням та навчанням.
життя, та місце в ній педагога.
Саме період першої третини ХХІ ст. характерні виявлення новітніх тен-
денцій у цивільному розвитку людства, загальною рисою інтен-
сивно зростаючих масштабів і швидкості розповсюдження в суспільстві практичних
знань. ЇЇ ознаки – глобальний поділ праці, поява транснаціональних корпорацій,
Міжнародної координаційної та інтеграційної служб у військовій сфері, що
формують національні військово-політичні блоки, формування світової
гуманітарної свідомості [37]. Усі ці ознаки не оминають жодної країни
. Сценаріїв, прогнозів щодо моделей глобалізації є чимало.Проте, до-
мінуючий – полягає в тому, що людство у своєму розвитку вже пройшло два
періоди розвитку: аграрний (найдший), індустріальний (з ознак високого
рівня науки та технічного переоснащення виробництва) і вступник і
продовжує журботи в третій – інформаційний. Останні – називати, інколі,
інформаційною революцією. Адже інформація –це провідна ознака глобалізації- те
, яка, проте, як свідчить досвід, не може бути захищена від надмірності
як самої інформації, так і дезінформації, антигуманістичних побічних проявів
використання їх соціумом.
Ім переходом від поліграфічних засобів міжкультурних зв’язків і комунікацій
до аудіовізуальних (це основи інформаційного суспільства) глобалізації постає
ще реальнішою, збільшеній її темпи, бо візуальна перцепція набагато силь-
нічого не впливає на психіку людини, розширює поле сприйняття, прискорює його.
Впровадження сучасних тенденцій глобалізації на освіту проявляється в:
• поширенні її ролі як джерела ідей, нового знання, технології, інформації;

• усвідомлення імперативу проживання та глобальної відповідальності за свою діяльність
, яка має міру духовного в кожній людині;
• Урологічність соціальних укладів суспільства, яка потребує необхідності в
гнучкості мислення, сприйняття світу та діалози культур.
Означений соціокультурний контекст зумовлює процес кардінальних змін в
освіті і, відповідно, перегляду основних принципів освітньої політики. Вони, як
кінцеві орієнтири освітньої діяльності, повинні співпрацювати зі
стратегічно-орієнтінологічних суспільств [77].
Сфера освіти, виконуючи роботу трансляції соціокультурного досвіду людства
та забезпечення можливостей виходу нових поколінь в активні соціальні організації
життя, має свою безпосередню функцію відтворення суспільного організму
, а також: його базових цінностей, духовних орієнтирів, стратегічних інтересів.
Це призвело до формування нового філософсько-світового підходу до
педагогічних інновацій.
В основі інновацій лежать знання. Е Статистика статистика статистика джерело знання зростання економікій
и знаходяться в Основі відповідній модернізаційній економікій йорки проект су-
спільства, тобто в суспільстві є стимул, вплівають позитивно что на процеси
Отримання знань. Таким чином, існує наука через інтерес до знання, що є результативною
реакцією на розвиток, що полягає в вивченні духовного знання
.А це можливо, коли паралельно відбувається не тільки інституціалізація
особистості, але й її соціальний статус в системі виробничих і
соціокультурних відносин завдяки новим знанням.
Наша цивілізація стоїть на порозі малопередбачуваного інформаційного
майбутнього. «Віртуальна реальність» разом із засобами масової інформації,
електронною поштою, глобальними комп’ютерними мережами
кожної хвилини історично змінює світ. Моделювання, імітація, комп’ютерні ігри, електронні та
мультимедійні підручники, що виходять на передній план.
Дивовижно, але вже на підсумковій колегії Міністерства освіти та науки України
17 серпня 2006 року наголошувалося, що «… людство поставило ряд
правил, що знають оновлюються навіть швидше, ніж відбувається зміна
поколінь. Тому перед освітою виникає склад двоєдиного завдання: вона повинна
здійснювати на основі новітніх технологій через широке впровадження
в освітній процес ІКТ, а також – формувати в молодих рисах, необхідні для
успішного самообслуговування в інформаційному суспільстві
» [75].
Поняття «інформаційне суспільство» (ІС) на початку 90-х років ХХ
ст. Основними об’єктами факторими його з’явилося багато стремків
ролі знань і інформаційних ресурсів, які стають важливими стратегічними
реформами суспільства, що забезпечують адекватний розвиток особистості
та розвитку. ІС
Чує широкий доступ громадян до інформаційних ресурсів, освіти, культурних
надбань, створює нові можливості роботи та спілкування за допомогою бухгалтерського
розвитку і широкомасштабного впровадження.

Група експертів Колегії Європейських співавторів, які були створені в
1995 році з розгляду соціальних аспектів, які характеризують таку
співпрацю, як глобальне суспільство, в тому
числі й політичних кордонів; яке, з одного боку, сприяє взаємному знищенню культур
, а з іншого – відкриває кожний із співтовариств нових
можливостей для самоідентифікації та розвитку власної унікальної культури.
Рейдар Рол, генеральний секретар Міжнародної ради з дистанційної освіти
(Осло, Норвегія), у передній до книги Дж.Тіффіна і Л. Раджасингам (університет
Вікторія у Новій Зеландії) [112] також зазначає, що революційний переворот
спостерігається в комунікаційному та технологічному сферах. Розвиток
цифрових та оптико-волоконних технологій здійснюється за допомогою шляху
до того часу, коли практично будь-які інформаційні ресурси та послуги
будуть доступні у кожному конкретному
випадку. Проте, більшості з людей
, які зможуть скористатися,
будуть змінені , які показуватимуть звичний на сьогоднішній день суспільство: по новому буде будувати життя, працювати і допомагати, а також
іншим чином розробляти і продавати послуги, змінювати методи ведення віку – все
це буде впливати на відносини між імущими та неімущими класами, певним
чином змінюючи мову та культуру.
У «Декларації принципів», ухваленій 2003 року в Женеві на Всесвітній зріз
на вищому рівні з точки зору інформаційного суспільства, проголошене, що
ІС – це таке суспільство, в якому кожний матиме можливість створити нові
знання, мати до них доступ, скористатися й обмінятися їм, що надає
окремим особам, громадянам і народам змогу повною мірою реалізувати
власного потенціалу.
Інформаційне суспільство (інформаційне
суспільство, цифрове суспільство , електронне суспільство , електронне суспільство) розглядає як етап переходу до нового стану своєї соціо
-економічної та науково-технічного розвитку – до суспільства знань
(знання, суспільства, суспільства). розвитку,
Основним ресурсом функціонування і рушійною силою прогресивних перет-
рень стануть знаннями, які накопичуються і продовжують здобувати і народити
людство і які використовують практично всі підрозділи
суспільства переважної більшості
членів організації.
Розглянемо основні світові тенденції розвитку інформаційного суспільства
в глобалізації.
Загальносвітова тенденція – трансформація індустріального суспільства
до постіндустріального, що відбувається через послаблення всіх планових процесів
, сфери послуг і непрямого виробництва на користь
науково-технічного прогресу,
а також динамічного вдосконалення інформаційно-комунікаційних технологій
(ІКТ) державного реєстру та держав
.

Раціональне врахування впливу комплексу цих та інших багатовекторних
факторів, а також особливості розвитку та розвитку країни потребують окремих обставин
політики та розвитку суспільства та
суспільства.
Тому для більшості країн розвиток інформаційного суспільства є одним із
національних пріоритетів і розглядаються як загальнонаціональні завдання. ІКТ
відіграє роль необхідного інструменту соціально-економічного
розвитку.
Міжнародний досвід, європейська політика «Цивільний порядок
денних для Європи до 2020 року», демонструє, що цифрові технології стали
рушійною силою соціально-економічного розвитку, відновлення економічного
багатства світу і закладанням на засади для сталого розвитку у майбутньому.
Найбільш розвинені країни світу наближаються до ХХ – ХХІ ст. поставили собі за
мету прирушення переходу до нового етапу розвитку людства – інформаційного
суспільства. Інформаційне суспільство вимагає більшої ефективності в наступних термінах
:
• підвищити національну конкурентоспроможність для розвитку
людського потенціалу, навпаки у високоінтелектуальних сферах праці;
• підвищити якість життя громадянина за рахунок економічного розвитку,
надавши їм доступ до інформації, освіти, послуг закладів охоти
родини здоров’я та адміністративних послуг органів державної влади та місцевого
самоврядування, створення нових робочих місць та розширення можливостей
щодо працевлаштування населення, соціального захисту
населення та населення (тобто людей, які потребують соціальної допомоги та
реабілітації);
• сприяє становленню відкритого демократичного суспільства, яке гарантує
дотримання конституційних прав громадян щодо участі в суспільно-муніципальному процесі
, прийнятті відповідних органів державного управління та органів влади
місцевого самоврядування.
Таким чином, основна ідея інформаційного суспільства в соціогуманітарно-
му спостереження (у тому числі і освіта) полягає в досягненні нової фази роз-
витку – суспільства знання та забезпечення рівномірного доступу до всіх
громадян.
Проведений нами аналіз сучасного стану інформаційного суспільства
в Україні
на 2007–2015 роки », Закон України« Про освіту »
(2017 р.), Концепція Нової української школи (2017 р.) 2017 р.) Нормативно-правними
актами визнано одним із головних пріоритетів подальшого розвитку
України – розвитку інформаційного суспільства, орієнтованого на інтересів людей,
відкритих для всіх, у тому числі кожен би мав можливість створювати і накопичувати
інформація та знання, вільний доступ до них, користування, обмін ними, зауваження та
дотримання умов життя людей, які допомагають реалізувати свій потенціал, сприяють
суспільному та особистому розвитку та підвищують якість життя.

Важливо сьогодні наголосити і усвідомити, підкреслити, що Україна має
власну історію розвитку базових наук у суспільному суспільстві, а саме
:
– діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики;
– формування на початку 90-х років минулого століття та програмі
інформатизації;
– створення та функціонування різноманітних ІКТ та загальнодержавних
інспекційно-аналітичних систем різного рівня та призначення;
– сформовано основні правові засади побудови інформаційних суспільств:
розроблені та ухвалені нормативно-правові акти , які регулюють
спільні відносини, створення інформаційних електронних ресурсів, розвитку
системи захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, гарантії та механічного
доступу, що надають доступ до публічної інформації,
розробки електронного втручання та відкриття угод, електронного документообігу, інформаційного безпеки, умов
сприяння розвитку громадянського суспільства, тощо.
Однак значні досягнення держави, які водночас призводять до найбільшої уваги
з боку громадських організацій, що мають свою сферу освіти [37; 66, с. 3–27].
Упродовж останніх десяти років в Україні створюється нормативно
-правовий фундамент розвитку сектору е-освіти.
Станом на початок 2010 року було ухвалено ряд документів, які впроваджують
інтереси розвитку і застосування ІКТ в освіту:
• 4 Укази Президента України;
• 14 Законів України;
• 2 Постанови Верховної Ради України;
• 16 Постанов Кабінету Міністрів України;
• 12 наказів Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України.
У новому році 2017 року Законі України «Про освіту», ст. 1, визначили чітко
срок «СПЕЦІАЛЬНІ закони» – Закони України «Про дошкільнет освіт», «за- Про
гальнет СЕРЕДНЯ освіт», «Про позашкільнет освіт», «Про професійно-технічну
освіт», «Про вищє освіт» [33].
Серед країн близького зарубіжжя, з Україною включається, середній рівень
знаходження ринків е-освіти упродовж останніх років до 20–23% на рік. Після
Азійсько-Тихоокеанського регіону – це найкращі темпи світу.
Можливо, це відомості можна відразу відвідати. На-
візьміть до уваги огляд сайтів, що навчаються у навчальних закладів (які, як правило, є ключовими
елементами системної освіти) свідчать про те, що більшість з них
відзначається рекламною функцією та мало відрізняється від анімованих
рекламних буклетів. У реальному освітньому процесі у всіх навчальних
закладах сучасних інформаційних технологій (ІТ), якщо вони використовуються, то вкрай
безсистемно та епізодично. У кращему випадку йдеться про презентаційні сис-
теми, або у більшості інформаційно-просвітницьких телесистем
.
Інформаційний прорив останніх років на рівні ВНЗ є початок вико-

підготовка інформаційно-пошукової системи «Конкурс», визначена для проведення
інформування абітурієнтів про затвердження заявки на виконання
навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації для здобуття освітньо-кваліфікаційного
рівня бакалавра, спеціаліста, магістра медичного та ветеринарно-
медичного спряження за напрямками підготовки, 118, 119 ].
Доступ до системи «Конкурс» здійснюють за адресою (http://vstup.info). У
всьому світі функціонує інша інформаційна система, яка
займається тим, що займається веденням загальної надходження
. Незважаючи на те, що сама ідея експерименту, та його перебіг отримала низку
критичних зауваженних із із боку майстерів, політиків, представників громадських
організацій.
Значно активніші впроваджують ІТ у вітчизняну школу, причому можливе зниження
рівня впровадження системи. Прикладами
співпраці МОН України з ІТ– корпорації можуть слугувати, наприклад:
– 2010 р. – спільний проект «Щоденник.ua», який є єдиним
членом Всеукраїнської освітньої мережі для всіх учасників освітнього процесу;
– спільний план дій Microsoft Education Transformation Framework і концепція програми
«Школа майбутнього» – карта впровадження інформаційних технологій
та створення хмаро – орієнтованого навчального середовища на базі
Microsoft Office 365 (2017), проект «ІТ-школа Samsung» (2017) ).
У 2011 році освітня платформа, на якій працює «Щоденник.ua», стала лауреатом
премії World Summit Award 25 у категорії «Електронне навчання і освіта»
(E-Learning & Education). Уроки року до проекту було підключено понад
3 000 шкіл (з 20 000 від загальної кількості середніх навчальних закладів) або
близько 100 000 користувачів.
Незважаючи на наявність статистичних даних за
системою, відкладіть їх у відповідності до вимог. Можна
констатувати трансформуючий рівень такої системи, яка дозволяє батькам у динамічному
режимі контролювати навчання дітей, їхню присутність у класі,
отримувати мобільні телефони, які мають інформацію про відвідуваність
уроків, успіхів у навчанні тощо.
Відповідно до проведених досліджень, заснована на шляху втікання в
постраждалих громадянах України, вони знижують рівень розвитку
сучасних ІТ у сільських районах, що передбачає перехід від нерозвиненості
інфраструктури та якості Інтернету.
Усі ці проекти відображають реальний стан домінуючої форми культури
в соціумі нового типу: не культури книжково-текстової, а культури
комп’ютерів. Молодь мало читає і навіть перестає писати «від руки» або
аналізувати «в умі». Натомість вона переглядала чимало «картина»,
набирала клавіатури чимало текстів, швидко обчислювала калькулятор, що називається таким чином, щоб
не було враховано на українській освіті.
Український вчитель не треба, звичайно, відмовляється від традицій-
них уразливих про грамотність школярів. Але сучасний вчитель має звернути

враховуючи нову грамотність, поширюючи поінформованість про інформаційно-комунікативну
революцію, грамотність інформаційно-технологічної, роботьте практику Розвиваючий
з інформаційнего прибудовах ( «атестати») з невід’ємний НЕ
Частка Власний годину
. Те саме стосується засвоєння школярів основної культури.
Те, що українська молодь вельми інтенсивно використовує сучасний ІКТ і
Інтернет – мережу, доводять соціологічні дослідження. За результатами
опитування, що проводяться, до 80% студентів
щорічно користуються Інтернетом (чати, форуми, соціальні мережі)
)). Понад те – сама «гра в комп’ютерні ігри та час проведення в Інтернеті –
це інша популярність (після зустрічі з друзями: 79,9% проти 51%) форма
проведення вільного часу.
Подібно докладно про певною мірою корелюють із даними Інституту соціо-
логіки НАН України, за якими близько 20% українських громадян дозвіли
себе з комп’ютером (у 1994 році таких було 4,7%).
ХХІ століття в Україні стало більш складною комп’ютеризацією та розвитком
Інтернету. У 2002 році 80% не вмістили і ніколи не користувалися комп’ютером,
постійно використовуючи його на роботі лише 4%. У 2010-му таких залиши-
лося 55%, решта або постійно працює з комп’ютером (15%), або іноді його
використовує (30%). При цьому варті зазначити, що кількість тих, хто взагалі
не сплачує купувати комп’ютер, але не відчуває потреби,
залишається практично стабільною – на рівні 29,9% [29].
Соціологічним центром «Галлап Організація» впродовж 2011 року було
проведено дослідження в 148 країнах світу за телефонним опитуванням
респондентів старше 15 років. За Сейчас проведення дослідження, в Україні
40% населення ма ють доступ до інтернета – мережі вдома. Такими є результати-
ти дослідження. Водночас 58% опитаних негативно відповідали на питання, чи
вони можуть надати доступ до всепланової інформаційної бази. Загальний світ по всьому
світу становить 32% від загальної кількості населення. Найбільше людей,
які використовують Інтернет-вдома, мешкають у Швеції та Сінгапурі – 93%, Данії – 92%,
Нідерландах – 91%, Новій Зеландії та Австралії – 89%. У США 80% людей
скористалися Інтернетом вдома. У Бахрейні – 84% опитаних Інтернет вдома.
Більше ніж в Україні, Інтернеті також користувалися у Росії – 51%, Косово –
64%, Білорусь – 50%, Молдова – 42% та на Ямайці – 41% [39].
Таким чином, ви можете скористатися якою кількістю, так і загальною ефективністю
використання Інтернету – мережі, які були зареєстровані після повторного введення
нової інформації про молодь. У
більшості своїх, поза межами глобальної інформатизації. Такі ситуації сприяють
і матеріальному стан різні верстви населення.
За результатами опитування Інституту Горшеніна, вітчизняна молодь, в матеріальному
плані, не відчуває себе обмеженою – лише 2,7% зазначили, що їх
критично не вистачає коштів (у т. Ч. – на харчування), тоді як до 70% зазна-
чають, що не відчувають значних матеріальних негараздів. Цілком очевидно,

що такі цифри суттєво вирізняють молодь від старших поколінь, приналежних
до певних соціальних груп, створює між цими групами «цифрові провалення».
Всі зазначені параметри використання студентів онлайн-ресурсів
для навчання чи пошуку інформації та довіри користувачів
виконують їх для спілкування (56,6%) [39].
Згідно з Інтернет-Асоціаціями України (опублікований їх офіційний
сайт у квітні 2017 року), які представляють результати опитування,
проведеного лютого 2017 року, на початку року 64,7% дорослого
населення України користуються Інтернетом. Користувачі Інтернету ряд
людей 15 – 29 років в Україні сягнула 97%. Старші громадяни та ті, що про-
живуть у сільській місцевості, значно зменшуючи вірогідність користування
всесвітньою мережею. Опитування проводили в усіх регіонах України,
крізь окупованого Криму та тимчасового непідконтрольних територій України
. Кількість користувачів Інтернету продовжує зроти. Найбільш ефективні
до використання за допомогою стаціонарного ПК – 51%, клінічні телефони – 50%,
ноутбуки – 42%, планшетні комп’ютери – 21%, стаціонарні ПК на місці працівника
– 8%, а також ноутбуки – 5%. В Україні користуються Інтернетом близько
21,6 млн. Користувачів . Жінки складають 51% від загальної кількості користувачів, чоловіків –
49%. Мешканці сіл складають 27% у загальній кількості, тому що серед усіх
мешканців сіл вже 53% з них користуються Інтернетом.
При цьому рівень проникнення тих самих соціальних мереж в Україні (на
прикладі, Facebook) залишається вельми незначним, як у відсотках, так і у
відсотках до загальної мережі користувачів: за загальну кількість їх у
15 млн. Facebook, що є одним із найменших
показників у Європі.
Аудиторія Instagram за 2 місяці зросла на 400 тис. і зараз 6 млн ко-
ристів. Про це свідчать дані внутрішньої статистики Facebook для реклами
модавців (див. Нижче).
При цьому кількість українських користувачів Facebook 2 місяці залишається
незмінною – 8,9 млн. Євро .
Подивіться, що рекорд для українських користувачів Facebook було
зафіксовано 19 червня 2017 р., цього дня показник сягнув 9 млн. грн.
Внутрішня статистика Фейсбук зараховує користувачів до цієї соціальної
мережі та Instagram лише тим, хто хоче зробити це за останні 30 днів
.
Такий рівень «залучення» молоді в Інтернеті та віртуальний простір в цілому
вже зараз дозволяє говорити про формування нових тенденцій у відповідних
користувачах, які не були призначені для України ще 4–6 років тому. Так, вже
зазначена цифра стрімкого числа користувачів Інтернет – мережі
(за різними оцінками, від 6 до 17 мільйонів осіб), призвела не
до позитивного впливу, а до негативного формування групи людей, для яких характерно
залежність від цього.
Відповідь до данных Національний

новітні академічні педагогічні науки України, серед українських ініціаторів
залучення від 2% до 6%, абсолютна більшість серед яких –
студії [114]. У групі ризику і підлітки. Троє з п’яти п’ятнадцятирічних школярів
(59,4%) проводять у світовій віртуальній мережі більше часу, ніж спочатку
платять. Що з п’яти (42,3%) людей, які постійно думають про Інтернет, один
із трьох (30,8%) використовує його як засоби від своєї проблеми і як
для негативних емоцій, таких як: депресія та

нше. Крім того, один із чотирьох (25,4%) підлітків вважає, що потрібно
перенести вікно для комп’ютера все більше часу, щоб відчути себе задоволенням. Аналогіч- ний відсоток
підлітків говорять про неправдиву сім’ю чи будь-яке
інше , щоб приховати кількість часу, проведеного за комп’ютером. Із п’ять підрядників
(19,7%), які не мають можливості контролювати, обмінювати або припинити
використання Інтернету, водночас як один з шести (16,8%) підірвати небезпеки,
а саме: близькі, роботу, навчання)
через надмірне використання віртуальне середовище.
Серед інтернет-залежних представників чоловічої статі майже на
третьому рівні перевищує частку жіночої статі. Який такий показник виявляє наявні фахівці
ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України»,
які встановили, що кожна п’ятнадцята особа (6,54%)
володіє досвідом роботи в Інтернеті, яка набирає від цього вже в підсумку
він, як об’єкт накладається на наркотиків-каннабінодів
– гашишу, марихуані тощо).
Щоправда, інтернет-спостереження вказують на те, що
хочеться і порівняно з алго- когольною і наркотичною
залежністю людини, яка її хворіє, шкодить здоров’ю людини, проте її стає негативним соціально-психологічним
забарвленням. У цьому сенсі найістотнішим є вплив цієї недуги на стосунки
дини з оточенням: ускладнює відносини між батьками і дітьми, членами
друзів, друзями. Відтак дедалі частіше ця хвороба фігурує під час судових
процесів із розлучення, з трудових конфліктів і навіть щодо карних злочинців
(в Україні не є випадковими випадками тяжких карних злочинів на кшталт
вбивства, що є справжніми в контексті інтернет-інтересу).
Зазначені та інші перемоги дають підстави вважати, що вітчизняна інфор-
маційна сфера перебуває у стані активного становлення, гармонійного вклю- чення
в глобальний світовий інформаційний простір і підгрунтям, що займається
розвитком інформаційного суспільства в Україні.
Незважаючи на те, що цей ступінь розбудови інформаційного суспільства не є
достатній и не відповідає Потенціал ті можливий України, оскількі:
1) є недосконала Загальнодержавне політика:
• відсутні національни стратегій розвиток інформаційное суспільство в
Україні того НАЦІОНАЛЬНИЙ Дій относительно план ее реализации;
• нормативно-правова база не в повному обсязі охоплює розвиток
інформаційної сфери, а також впроваджувати відповідні європейські
норми та інформаційні стандарти;
• запросити інструменти е-демократії, е-правосуддя, е-парламенту-
представника і представника здійснювати за відсутності належної координації дій
усіх зацікавлених суб’єктів зазначених відносин;
• інституціональний механізм формування, координації та контролю за
конання завершується розробкою інформаційного суспільства, не зважаючи на ад-
міністративну реформу , є недосконалім;

рівень інформаційної присутності України в інтернет-просторі залишився на
низькому рівні, а присутність українських інформаційних ресурсів – не
достатньо;
• відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних
інноваційних структур (центрів, наукових парків і технопарків) з розробниками
конкурентоспроможних вітчизняних ІКТ;
• галузь ІКТ, як більша інноваційна галузь економіки, змушені
розвивати-передвиборну галузь із змінним регуляторним впливом у розвиток
сфери ІКТ;
• сегмент Інтернету держава не розглядає як один з найважливіших
інструментів розвитку інформаційного суспільства та її конкурентоспроможності;
• місцеві органи влади обмежують доступ до суб’єктів ринку телекомунікацій
для будівництва телекомунікаційних інфраструктур;
• на національному та місцевому рівні не сформовано механізми ефективної
громадської участі та громадського контролю за реалізацією пріоритету
розбудови інформаційного суспільства;
2) уповільнено та недостатньо узгоджене впровадження
електрозв’язку:
• результати розробки та впровадження ІКТ, які проводять на замовлення
державного органу влади, не мають системного характеру, а саме:
впровадження цих засобів має місце локальний, відомчий характер;
• недостатнімі темпамі розвиваються інфраструктура доступу населення
до веб-сайтів органів державної влади та інших засобів інформаційно-довідкової системи
та обслуговування населення;
• отримання громадян та організацій адміністративних послуг, а також кожної
інформації, яка здійснює діяльність органів державної влади, у більшості
випадків вимагає їхнього особистого звернення до цих органів, а також надає
запит і документів на паперову носію, що призводить до значних змін втрачає час
і створює значні незручності для населення;
• органи регіональної влади швидко відмовляються від центральних органів державної
влади за рівнем інформаційного-технологічного забезпечення адміністративно
-управлінських процесів, а також розвитку інформаційно-технологічної
інфраструктур та державних інформаційних систем;
•
відсутність системного підходу до впровадження електронного документообігу , який мав би взаємодіяти з інтегрованим інформаційно-аналітичним органом
державного управління,
визначити забезпечення міжвідомчої інформаційної взаємодії;
• не виконується виконання розрахункових інформаційних інфраструктур,
рішень і стандартів в галузі електронного обміну даними на міждержавному рівні
, а також між державними органами та
громадянами та організаціями, які надають інформацію про актуальність у подальшому розвитку державних
інформаційних систем;

рівень інформаційної присутності України в інтернет-просторі залишився на
низькому рівні, а присутність українських інформаційних ресурсів – не
достатньо;
• відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних
інноваційних структур (центрів, наукових парків і технопарків) з розробниками
конкурентоспроможних вітчизняних ІКТ;
• галузь ІКТ, як більша інноваційна галузь економіки, змушений розвиток-
непередбачений зі змінним регуляторним впливом у розвиток
сфери ІКТ;
• сегмент Інтернету держава не розглядає як один з найважливіших
інструментів розвитку інформаційного суспільства та її конкурентоспроможності;
• місцеві органи влади обмежили доступ до суб’єктів ринку телекомунікацій
для будівництва телекомунікаційних інфраструктур; до веб-сайтів органів державної влади та інших засобів інформаційно-довідкової системи та обслуговування населення; інфраструктури та державних інформаційних систем; • відсутність системного підходу до впровадження електронного документообігу , який мав би взаємодіяти з інтегрованим інформаційно-аналітичним органом державного управління, визначеним для забезпечення міжвідомчої інформаційної взаємодії;
• на національному та місцевому рівні не сформовано механізми ефективної
громадської участі та громадського контролю за реалізацією пріоритету
розбудови інформаційного суспільства;
2) уповільнено та недостатньо узгоджене впровадження
електрозв’язку:
• результати розробки та впровадження ІКТ, які проводять на замовлення
державного органу влади, не мають системного характеру, а саме:
впровадження цих засобів має місце локальний, відомчий характер;
• недостатнімі темпамі розвиваються інфраструктура доступу населення

• отримання громадян та організацій адміністративних послуг, а також кожної
інформації, яка здійснює діяльність органів державної влади, у більшості
випадків вимагає їхнього особистого звернення до цих органів, а також надає
запит і документів на паперову носію, що призводить до значних змін втрачає час
і створює значні незручності для населення;
• органи регіональної влади швидко відмовляються від центральних органів державної
влади за рівнем інформаційного-технологічного забезпечення адміністративно
-управлінських процесів, а також розвитку інформаційно-технологічної

• не забезпечено виконання роздрібних інформаційних інфраструктур,
рішень та стандартів у галузі електронного обміну даними на міжвідомчий рівень
, а також між державними органами та
громадянами та організаціями, які надають особливу актуальність у подальшому розвитку державних
інформаційних систем;

неврегульовані на правовому та організаційно-методичному рівнях
майнових прав, які вибирають державні органи при побудові інформаційних
, інформаційно-аналітичних систем і
системних документів, що призводять до додаткових застережень;
НЕ забезпечені • процеси надходження той постійний архівний зберіганні
електронний документ з електронний цифровим підпис ;
• залишається низьким рівнем комп’ютерної грамотності державних службовців
, які актуалізують питання організації безперервного навчання державних
службовців та адміністраторів, які використовують ІКТ;
3) зберігає товар «цифровий розрив» у використанні ІКТ:
• регіонами, різними верствами суспільства, рівними відмінностями ре-
гіонів у використанні ІКТ у домашніх господарствах високого рівня;
• існують суттєві відмінності між органами державної влади щодо застосування-
ного ІКТ у своїй діяльності; • ІКТ всіх частіше використовують для вчинення традиційних злочинів, зо- крема крадіжок, вимагань, шахрайства тощо; • зберігаються загрози національної безпеки, які включають активних учасників
• зберігаються проблеми організації широкосмугового доступу для кінцевих
користувачів і низьких показників доступу до Інтернет – мережі.
4) збільшуються ризики, пов’язані з інформаційная безпека:
• спостерігають неконтрольован зростанні ОБСЯГИ информации про гро-
мадян, про юридичні особина, містіться в Пожалуйста ДЕРЖАВНИЙ інформаційняя систе-
мах, в умів что відсутності ефективного механізми ее Використання контроль
створює такоже загроза порушеннях права громадян;

Інтернету та мобільних телефонів з можливим пропаганди протиправної діяльності; технологічної готовності WEF ) – 82 місце з 142 країн; – індекс мережевої готовності 2011–2012 рр. (Індекс мережевої готовності WEF) – 75 місце (90 – у 2014 р.) З 142 країни; – е-готовність уряду – 122 місце з 138 країн;
• актуалізуються питання захисту державних інформаційних ресурсів.
За результати міжнароднего ДОСЛІДЖЕНЬ світ, за УКРАЇНУ , рейтинги окре-
мими індексов, что стосують Впровадження ІКТ, становляться [49]:
– глобальний індекс конкурентоспроможності 2011-2012 (WEF Global
індекс конкурентоспроможності) – 82 місце (. 89 – у 2014 р) з 142 країна;
– індекс технологічної готовності 2011–2012 рр. (
Індекс

– використання урядом ІКТ (державне використання) – 75 місце з 138 країн;
– рейтинг за електронною готовністю 2010 (рейтинг EIU eReadiness) 64 місце
з 70 країн;
– індекс електронного уряду ООН 2012 – індекс електронного уряду ООН – 68 місце
(54 – у 2014 р.) З 193 країн.

Проблеми, які перешкоджають підвищенню ефективності використання
ІКТ з супроводженням якості життя громадян, забезпечення конкурентоспроможності
України, розвитку економічної, соціально-політичної,
культурної та духовної сфери суспільства, прийняття державних
управлінських рішень, що мають комплексний міжвідомчий характер не
можуть бути вирішені питання про рівні окремих органів державної влади та регіонів.
Їхнє усунення потребує значних ресурсів, скоординованого проведення
органів державного управління.
Умовами розвитку інформаційного суспільства є:
• координація ролі держави в реалізації національної інформаційної політики;
літіки на принципах державно-приватного партнерства; організація наукових
досліджень, створення та розвитку людського капіталу;
• державні гарантії прав і свобод людини в інформаційному суспільстві;
вільний доступ до інформації і знань;
• підтримка вітчизняних виробників продукції та послуг у сфері ІКТ;
• сприяння розвитку міжнародного співробітництва в сфері ІКТ;
• постійне вдосконалення бізнес-клімату та розвитку конкуренції в сфері ІКТ;
• становлення національної інформаційної індустрії, що забезпечує розвиток
виробничого сектору, інформаційних ресурсів та електронних послуг;
• впровадження новітніх технологічних систем виробництва та споживання
та розвитку високотехнологічного машинобудування.
Основними завданнями розвитку інформаційного суспільства в Україні є:
• сприяння можливості кожної людини на засадах широкого використання
сучасних ІКТ створювати інформацію та знання, користуватися та обмінюватися
ними, виробляти товари та надавати послуги;
• створення гарантії для зворотного огляду та самоорганізації людини в
індустріальному суспільстві, забезпечення вільного доступу до інформації та знань;
• повномасштабне звернення України до глобального інформаційного про-
прору;
• прискорювати розвиток інформаційного сектору економіки, який активно
взаємодіє з різними секторами економіки з суміжними економічними
і гуманітарними структурами національного господарства;
• впровадження новітнього ІКТ у всіх сферах суспільного життя та діяльності
органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
реалізації ініціативи «Партнерство« Відкритий уряд »та електронного
урядування;
• гармонізація національного законодавства з європейським, дотриманням
цілей і принципів, проголошеною Організацією Об’єднаних Націй, Деклараційним
принципам і Планом дій, спрямованих на Всесвітні зустрічі на
рівні рівнів з питань інформаційного суспільства.
Однією з головних умов успішної реалізації державної політики у сфері
інформаційного суспільства є навчання, виховання,

професійної підготовки людини для роботи в інформаційному суспільстві.
Основними заходами розвитку інформаційних суспільств та
національної освітньої освіти було визнано пріоритетні заходи, які спрямовані на
реалізацію державної політики в цій сфері, що
сприяє удосконаленню навчально-виховного процесу, доступності та ефективності освіти,
підготування молодого покоління до життєвих обставин. ,
створюють умови для приведення рівня та якості освітнього потенціалу до – Міжзабезпечення
інноваційного кадрового розвитку УКРАЇНА, а саме :
• забезпечення освітніх систем освіти, орієнтування на
задоволення освітніх інформаційних та комунікаційних потреб;
ьно-виховного процесу;
• формування та впровадження інформаційного освітнього середовища в
системі загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та
пізньої освіти;
• застосування у освітньо-виховному процесі та бібліотечній роботі з ІКТ, яке має
ряд із традиційними засобами;
• розроблення індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів
залучення від конкретних потреб, а також випуск електронних
підручників та енциклопедистів;
• створення інформаційної системи освітнього процесу, системи
інформаційно-аналітичного забезпечення управління навчальними
закладами, інформаційно-технологічного забезпечення моніторингу освіти;
• стовідсоткове забезпечення навчальних комп’ютерних
компліментів навчальних закладів, а також мультимедійного обладнанням;
• розвиток електронних бібліотек на всіх рівнях освіти;
• створення системи дистанційного навчання, яке проводиться для осіб з обмеженими
можливостями та дітьми, які залишаються на довготривалому лікуванні,
та забезпечують їхній ефективний впровадження та використання ІКТ на
всіх освітніх рівнях всіх форм навчання;
• забезпечення навчально-виховного процесу засобами ІКТ; доступ до меться на об’єктивних різних національних багатоцифрових інформаційно- комунікаційних систем; • розроблення методологічного забезпечення щодо використання комп’ютерних мультимедійних технологій при проведенні досліджень та дисциплін; • вдосконалення навчальних планів, відкриття нових спеціальностей з новітнім ІКТ, втілення принципу «Освіта упродовж життя»; • забезпечення вільного доступу до засобів ІКТ та інформаційних ресурсів, особливо в сільській місцевості та важливих населених пунктах;
закладу освіти до світових інформаційних ресурсів;
• створення відкритої мережі освітніх ресурсів;
• створення національного науково-освітнього простору, який t

• на засадах співпраці приватного сектору економіки та
органів місцевого самоврядування комп’ютерної грамотності населення,

реабілітації;
• забезпечення умов для оволодіння комп’ютерною грамотністю в
найближчих п’ять років всіх випускників шкіл;
• забезпечити всі навчальні заклади широкосмугового доступу до
міжнародних науково-освітніх мереж і Інтернету.

1.2. Статус педагогіки в контексті сучасних суспільних змін
Стратегічна мета інформаційного суспільства полягає в глобальній
ратифікації інтелектуальної діяльності, радикальному підвищеній ефективності та якості
підготовки кадрів із новим типом мислення. У досягненні досягнутої мети в
суспільстві повинна бути зареєстрована комп’ютерна грамотність і формування нової
інформаційної культури за індивідуальною освітою. Сучасний на-
вчальний заклад покликаний підготувати випускників до повноважень та
ефективної участі в
суспільстві , соціальній та професійній сфері . Для цього необхідно забезпечити: якість
освіті та рівні доступу до неї; економічний потенціал в Україні за
рахунок освіти населення;освіту інтеграційної національної системи в науковій, ви-
робнічу, соціальній і культурній інформаційній структурі світового загалу.
У всесвітній педагогічній спільноті на підставі постійних глобальних змін у культурі
, суспільному, соціальному та політичному житті світового та європейського
суспільства розповсюджувався процес критичного перегляду своїх системних систем.
Яким чином з’являються доповіді Міжнародної комісії з освіти для ХХІ століття, най-
більш пріоритетним завданням є всесвітня спільнота забезпечення
функціонування такої системи освіти, яка, насамперед, на накопичувальному рівні
гатстві навичок, знань, ціннісних уявлень і досвіду, дає людям можливість брати
участь у житті інформаційно-технологічного суспільства, яке стоїть на зміну.
Для того, щоб забезпечити якість та ефективність системи освіти в кінцевому підсумку, ви можете скористатися цією
ефективністю та ефективністю роботи на першому плані у всіх
країнах світу, які переможуть сучасний педагог до нових вимог та
суспільств ХХІ століття. Актуальні проблеми педагогіки в сучасному
суспільстві стали предметом спеціальної уваги провідних міжнародних органів
– урядових організацій, Міжнародної організації праці,
Ради Європи (Організації з питань освіти), Організації міжнародного співробітника-
нічого та розвитку (ОЕСР), Всесвітня профспілки педагогічних працівників

«Міжнародна освіта» та інших. У документах цих організацій сформульовано
спільні ідеї та стратегії, що стосуються інтересів, його освіти та діяльності
.
На підставі вивчення матеріалів ЮНЕСКО, що здійснюють міжнародні конфе-
ренційні угоди, проводяться різні роки, є мож- ливість відокремлювати спільні для всіх
кран і регіонів чинників сучасного суспільного розвитку, які безпосередньо
впливають на розвиток післядипломної освіти педагогів.
Відновлення загальної тенденції до зміцнення ролі вчителя в сучасній
, ЮНЕСКО в ухвалених документах поєднує це стратегічне формулювання
«нового професійного образу фахівця». Йдеться про певну зміну професій-
них функцій в освітньому процесі та суспільному житті в цілому. До
більшості загальних чинників цих змін належать такі масштабні явища, як те-
нологічна революція і демократизація суспільного життя.
Технологічна, наукова та інформаційна революція значною мірою зміцнює
очікування різних суспільних і інституційних –
шкіл, громадян , батьків, учнів та інших – щодо діяльності педагогіки та його професії. Серед
змін цього спокусавання найбільші суми для педагогічної діяльності мають стратегію
відкритості до міжнародних культур і участі в
цілому в глобальному обчисленні інформації та політичних змін.
Демократизація суспільного життя з її наголосом на громадських свободах,
правах людини, соціальної справедливості, а також розширень участі населення
у прийнятті рішень на всіх рівнях суспільства прямо відбиваються на тих
вимогах, які на сьогоднішній день виводяться перед учителем і зв’язком з розвиненою гло-
бальною освітою, посилення громадянських почуттів, турботою про навколишній –
середовище, прагнення забезпечити мир і міжнародне взаємодію.
Такому загальному чиніку підпорядковано низку нових явищ, факторів та
ідей, які підкоряються для зміни ролі та професійних функцій в сучасному
суспільстві:
• необхідність пристосування для життєвих циклів, які змінюються:
навпаки, робота, довкілля більше не відокремлені, переміщені між собою: нав-
чання упродовж усього життя є прийнятною формою для всіх;
• явище глобалізації: за сучасною методикою аналізу наголосів
, що порушують проблему
світової спільноти; виникнення «глобального помешкання», де біль-
шість явищ займати одне від одного; широка демократична участь кожної
людини у справах суспільства;
• опора на освіту (чотирьох столів) – подивіться, подивіться,
подивіться працювати і подивіться жити разом – в ефективних шляхах –
безпека індивідуальних вільних, інтелектуального творчого розвитку
кожної людини, яка житиме в соціальній єдності, гармонії та міру;
• важливість забезпечення того, щоб довіряти всім
громадянам та громадянам;
• важливість морального і цільового виховання разом із інтелектуальним

розвитком («виховання душі спільно з освітою голоси») в час, коли всі народи запобігають
хвилю насильства і люди шукають шляхи вирішення своїх конфліктів, які
оточують особистість, що має вирішальне значення в
багаторазовому виборі і лавинної інформації [3].
Для вітчизняної теорії та практики педагогічної освіти важливе значення має
порівняльне вивчення і практичний досвід формування нового про-
фесійного констату в різних національних контекстах. Як зазначено в
документах ЮНЕСКО, незважаючи на значні відмінності, які існують між різними
країнами Європейського континенту, існує широка спільність щодо змін
вимог до інтересів суспільства і, насамперед, школи. Мова йде про пере-
хід до цілості низки нових концепцій, що включають в себе
дії : від конфігурації вчителя як носія знань до
. від ролі вико-
навця рекомендованих навчальних методик до створення або адаптації вчителя-
лем власних методиків; від індивідуальної індивідуальної педагогічної діяльності в
своїх шкільних класах до співпраці з загальними педагогами з спільної
вдосконалення викладання і навчання [119, с. 8].
Розвиток ролі і професійних функцій в сучасному суспільстві зумовлює
спільну спільноту щодо проблем, пов’язаних із стратегією розвитку освіти:
• визначення кола, уміння і цінностей, які поширюються на освіту-
тою за допомогою вчителя;
• формування компетентності фахівця в галузі інформаційних технологій,
що виступають у двоякій ролі: як інструмент процесу пізнання та як компонент
викладання;
• проблема професійної автономії учасників і шкіл в цілому, що стосується,
переходу, прийняття рішень щодо змісту та методів викупу, організації на-
вчальних програм тощо;
• проблеми налагодження нових видів відносин між викладачами та їхніми
партнерами в системі освіти: сім’ї, громади
, учнів і неурядових організацій,
засновників тощо;
• доповнення стратегій морального та матеріального стимулювання вчи-
телів.
Окреслюючи новий професійний контингент, експерти ЮНЕСКО відізнають
, що для вирішення нових завдань освіти, що потребують змістового
суспільства, необхідно:
• поширити свій постійний розвиток, включаючи вдосконалення знань
і викладання;
• усвідомлення, які цінності та світоглядні установи ведуть до створення
здорового людського суспільства;
• брати активну участь у справі місцевої громади і всього суспільства;
• розповсюджувати ефективні управління навчальним середовищем і ресурсами
;

уміти пов’язувати навчальні школи зі потребами суспільства;
• уміти давати поради окремим дітям і управляти групами дітей;
• уміти вибирати і використовувати різні педагогічні методи;
• розумітися в різних науково-дослідних методологіях [119, с.14].
У підсумку в своїй глобальній місії ЮНЕСКО охоплює загальну діяльність
[8]:
1) забезпечення платформи для діалогу і дій на державному рівні, а також у
приватному секторі щодо всебічного інтелектуального надбання;
2) сприяння як глобального «брокера знань» вільного потоку інформації, так і
знання обміну ними;
3) сприяння укріпленню гуманітарної безпеки, справедливості та
інклюзії-управлінню соціальними змінами та перетвореннями, а також природними
мінами;
4) сприяння координації діяльності щодо глобального руху за освіту для
всіх;
5) сприяння забезпеченню нової прихильності до науки;
6) забезпечення форуму для обговорення приводу етичних питань, зокрема питання
щодо науки;
7) виконання функцій, які відкриваються шляхом до більш глибокого розуміння
культурної різноманітності.
ЮНЕСКО: Середньострокова стратегія 2002 – 2007 рр. Сприяння миру і людському
розвитку в епоху глобалізації через освіту, науки, культуру та
комунікацію (документ 31 С / 4).
Фунціонування стратегічного документа передбачається
на термін шести років.
Сучасні високі технології та їхнє наукове забезпечення формулюють нову
ставку на наукове знання. На сьогодні ми можемо констатувати: в
інформаційному суспільстві, що формується, формується нова освітньо-вікова
парадигма знань , що пророкує всю середню техногенну культурну традицію, яка
продовжує розвивати її [85, с.167].
Освіта в сучасному розумінні – це певна інтерпретація продукту високої на-
вки, діяльність германської процедури з прочитання та адекватне розуміння
її змісту майбутніми фахівцями, що призведе до виникнення власних сил і засобів
навчання
. «Освіта має основу інтелектуального, духовного, фізичного
культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного
дозволу, запобігання розвитку суспільства, об’єднання цінностей та культури
та держави [31].
Сучасна наука вступила в стадію постнекласичних трансформацій. Система
освіти відстає від цих процесів, які можуть негативно вплинути і на подальший
розвиток науки, адвокатів до постнекласичної культури як масштабної соці-
ально-історичної події, можуть бути опубліковані лише і винятково засобами освіти.

Сучасна система як шкільної, так і вікової освіти у всіх країнах світу залишається
на рівні ХІХ століття, тому що навчальні плани, програми,
методичні навчання не змінюються з точки зору способу передачі знань і майже не
реалізуються. . Зовнішня притаманна певна репресивність, переглянута
монологічність у передаванні знань. Але розвиток суспільства вимагає розроблення
інших принципів навчання і виховання, при якому важливу роль відіграє
інноваційне: закріплення нових інформаційних методологій і технологій, методів
і методів виведення, які сприяють мотивації усвідомлення
.
У теорії педагогіки з’явилися ідеї, що встановлюють кореляції певних педа-
гогічних парадигмів і технологічних етапів розвитку науки – класичний,
некласичний, постнекласичним. Класичний науково-педагогічний курс відповідає індивідуально
-контактному способу навчання. Некласичний тип раціональності породи
педагогічну модель масового навчання з новою, книжково-фронтальною технікою
, за заняття в аудиторії проводять за підручниками, а вчитель
навчає групу учнів. Основними дидактичними засобами тут є лекції, семінари,
колоквіумі. Класово-уровенна система з її жорсткою регламентацією освітнього
процесу, яка підвищує продуктивність працівників, але призводить до
ігнорування індивідуальних здібностей, духовного потенціалу та особистості
респондентів.Постнекласична раціональність та інформаційна освіта
відкриває можливість формування нової педагогічної парадигми, яка дозволяє підготувати
масовість освіти з її рівня, що необхідно для
постіндустріального суспільства, дозволяють перейти до індивідуально-контактної сис-
теми навчання, побудованої на нових інформаційних можливостях. 32].
Останню парадигму можна кваліфікувати як гуманістично-рефлексивний
підхід до організації навчання. Основні характеристики цього підходу –
комплексні методичні процедури (пояснення, осмислення, проектування,
рефлексія тощо); індивідуалізація та інтелектуалізація прийомів і способів
чання; надання їм відповідного людського виміру – співпраця з інтересами-
ми та ідеалами особистості й суспільства; творче сприйняття й репродукція на-
вчального матеріалу; діалогічність; комунікативність та активність дидактич-
них засобів; формування високого рівня пізнавальних здібностей (оволодіння
навичками пізнання) [47].
Організаційний плане У нова парадигмі освіть предполагает создание різ-
номанітніх варіант Навчальна прогрів за рівні засвоєння знань и наві-
чок Із забезпечення можливости їй вибір, гнучка засоби использование про-
грамного навчання, поєднання індівідуальняя и груповіха норм зайняти, впрова-
дженні методи проблемного Вивчення матеріалу тощо.
Найбільш обґрунтованою умовою переходу до нового освітнього процесу є те, що
відповідає постнекласичному типу раціональності, є інформатизація освітньо-
го процесу. Проведення в комунікаційних технологіях дає змогу перейти до індивідуально-
дуальних методів навчання на варіативній основі. Сучасні засоби інформатики
та телекомунікації дають можливість тимчасово

мети / дисципліни / модулі, а також комплектувати їх відповідність зі своїми життєвими
інтересами, плазмами та професійними перспективами.
Здійснюйте сучасні віртуально-тренінгові технології навчання, які дають
змогу трансформувати діючу класичну систему навчання, зберігаючи її переваги у
виробничому навчанні та контролю за освітнім процесом, а також
перейти від індивідуального варіативного навчання.
Особливості сучасного етапу взаємодії науки і освіти полягають у тому, що
нинішні письмові культури (книги) зачитують і розповсюджують епоха комп’ютерів
, які публікують особисту особу. У масовій культурі емоційне переважає над
раціональним, ситуативним знанням – над логічним, навички – над інтелектуальним
осмісленням поведінки. У навчальних школах з її раціональністю, логічно самодіс-
ципліною, орієнтацією на знання, збагаченням пам’яті, яка вже була недостатньо
, перестає бути основною формою культурної наступності.
Із поглибленням науково-інформаційної революції дуже швидко зростає
кількість комунікативних зв’язків, як між людьми, так і між різноманіттями, а також
інтерв’ю і опосередкованими галузями знань. При цьому кількість ін-
формацій, яка впливає на людей, зростає набагато швидше. В результаті не-
обхідна (не тільки корисна) інформація тоне в хаосі «шумів». За сучасних
методів відбору методів інформації в сучасній системі освіти важливо знайти, а
тим більше відповідає інтерпретації, потрібний «сигнал» впливу на суб’єкти
комунікації. На нашій думці, реформі, що включають в
себе інформаційні техно логіі, але бути званими і поступовими. Особливо це стосується освіти
та культури, в основі якої – вікові традиції.
1.3. Ор-ганізаційно-педагогічні основи
кваліфікації керівних і
педагогічних кадрів освіти
Професійна діяльність – велика значуща і тривалість періоду в житті людей
. Вона визначає соціальний статус кожного, умови його життя (матеріальні,
духовні та ін.), Коло інтересів, рівень соціального захисту, і певною мірою
формує особистість, укладає відшкодування на всі сфери життя людини, впливаючи на
її фізичне і психічне здоров’я.
Позиції системної методології професійна (трудова) діяльність людини є
систематичною, що має власну цілісну, складову організовану, багатонаціональну,
динамічну структуру, що входить до двох складових:
нормативної (нормативної) інформації взаємопов’язаних загальносоціально-технічних
та економічних завдань. При цьому вмісті не можна визначити
рівнозначні, пріоритетні для суб’єктів праці, а також від правдивих функцій для
всіх систем [104].

Професійна діяльність є визначною полімодальною системою, що призводить до того
, що дві зони не будуть
сформовані : динамічна, життєва, індивідуальна – людиноподібні та статичні, нормативно-правові структури –
професії. Причому кожна з цих підсистем має
визначену структуру, усередині якої також існують взаємозв’язки. Так, Є. Іванова в
структурі суб’єктів праці пропонують такі характеристики:
– особистісна спрямованість (інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації,
перекодування, ідеали та ін.);
– психологічні (когнітивні, комунікативні, сенсомоторні);
– психофізіологічні (працездатність, емоційно-вольова регуляція, індивідуально-
дуальні типологічні особливості та ін.);
– психологічні одиниці діяльності (дії та операції) [40].
Професійна діяльність є соціально зумовленою, яка має
потребу в спільній роботі з різноманітними кваліфікованими кадрами.
Особливості готують до професійної діяльності (відповідь освіта, виховання
, професійна орієнтація та ін.) Основна частина цієї загальної та
професійної підготовки. За умови відновлення
основних параметрів середовища при – пусканні достатності такої підготовки для забезпечення професійної діяльності
особистості («освіта упродовж життя»). Природно, що навіть така постановка
питання не виключала професійного особистості в період її діяльно-
сті. Але, як правило, рівня і якості професійних знань, умінь та на-
вичок здійснювали на основі самонавчання методом «спроба і помилка»
рамки завдань спеціально організованих освітніх систем. У розрізі подальшого розвитку
суспільства, зміни характе-
ристики та параметри середовища виявляють об’єктивну потреба у всебічному забезпеченні професійного особистості
(науково, організаційно, фінансово, матеріально-технічного характеру). Так
виниклі та сформулювали такі поняття, як «кваліфікації», «систе-мабі
кваліфікації», а потім – «післядипломна освіта».
Із самого початку кваліфікації мало яскраво виражена галузь співпраці
, яка була зумовлена ​​громадським розподілом праці, структурою
громадського виробництва. Міжгалузеві підходи доій кваліфікації
виявляють себе, що, під час інтеграції галузей, формування нових, узагальнювальних
дій.
Таким чином, ми можемо констатувати, що на сучасному етапі
кваліфікації має міцний науковий фундамент, свою теорію, принципи, форми
і методи. Однак це не означає, що подальші дослідження в галузі
кваліфікацій є недоцільними.
Післядипломна освіта – новий вид освіти. Її виділення в окреме поняття
стало усвідомленим усвідомленням того, що сучасні умови потребують
суспільної діяльності в кваліфікованих кадрах із високого рівня професіоналізму і культури можуть
бути задоволені лише на основі нової філософії освіти
.
Післядипломну освіту, яка отримала офіційний статус у Законі України «Про

освіту »від 23 травня 1991 р., на сьогодні вже сформована система зі своєю
структурою та ієрархією.
Слід займати, що існує сфера людської діяльності, яка не має виду
і не може бути віднесена до окремої галузі. До таких сфер належить, насаму-
перед, діяльність із навчання людей – педагогічна діяльність [47].
Педагогічна діяльність є особливим видом соціальної діяльності, яка була
спрямована на передачу новим поколінням накопичених людей досвіду та
культури, створення умов для їхнього особистого розвитку.
У Законі України «Про освіту» 2017 р. визначено: «Викладання діяльності –
це діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей,
освіта, розвиток інтелектуальних і творчих зразків, емісійно-вольові
та освітні установи освіти (лекція, семінар, тренінг, курси,
майстер-клас, вебінар тощо), а також провадити педагогічний (науково-педагогічний
) самозайнята особа (крім осіб, яким є форма викладеній
діяльності, захищена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного
трудового або цивільно-правового договору »[33].
Педагогічна (грец. Paidos – дитина і назад – веду) діяльність – вид діяльності,
зміст навчання, виховання, освіти та розвитку підростаючого покоління.
Основним змістом педагогічної професії є взаємини з людьми. Завдання пе-
дагога – якнайглибше зрозуміти того, хто навчається, задовольнити його запити,
допомогти у становленні особистості. Це дозволить виконати особистісні взаємини в
педагогічному процесі і акцентувати на важливості моральних аспектів. Такий вид
діяльності може бути професійним і непрофесійним. Непрофесійною є педагогіч-

на рівні батьків з виховання дітей у сім’ї. Професійна педагогічна діяльність
передбачає спеціальну освіту, тобто оволодіння системою спеціальних знань,
умінь і навичок, необхідних для виконання функцій, які включають з певною
про- фесією. Люди, які займаються педагогічною діяльністю
, називають вихованелем, учителем, викладачем, педагогом. Часто це відшкодування від закладу, в
якому вона працює (вихователь – у дитячому саду; учитель – у школі; викладання
– у технікумі, училищі, вищому навчальному закладі). Педагог (роде поняття-
тя щодо всіх вищезгаданих) – фахівець, який має спеціальну підготовку
професіоналізм здійснює навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах.
У педагогіки слідкують розірвати терміни «педагогічна професія», «педагогічна
спеціальність» і «педагогічна кваліфікація». Професія – це вид трудової діяльності,
що характеризується сукупністю вимог до особистості. Особливість
полягає в тому, що Ви можете зафіксувати їх у межах цієї професії. Кваліфікація – це рівень і вид професійної підготовки
, які характеризують можливості спеціалізованого навчання.
Випускники педагогічних навчальних закладів здобувають різні рівні педагогічної
кваліфікації: молоді спеціалізації – випускники педагогічних та інших
навчальних закладів еквівалентного рівня акредитації; бакалаври – випуски-коники
коледжів, інститутів педагогічного профілю; спеціалісти – випускники
інститутів, інших навчальних закладів еквівалентного рівня акредитації; магістра
– фахівці, що закінчили інститут, університет, академію чи інший
заклад, який має відповідні сертифікати і рівні акредитації.
Поняття «педагогічний працівник» має збірний характер. Воно неоднорідні за
показниками показників: напрями діяльності; професіїми; спеціальностіями тощо.
Найбільш численна градація – це педагогічні та науково-педагогічні працівники.
До перших належать педагогічні працівники дошкільних, загальноосвітніх, профспілково
-технічних навчальних закладів та ВНЗ І – ІІ рівнів акредитації, до інших –
педагогічні кадри ВНЗ ІІІ – IV рівнів акредитації. Водночас, незважаючи на низку
історичні відмінності, спільні у педагогічних працівників їх безпосередня
участь у спеціально організованих процесах навчання та виховання.
Педагогічна діяльність, по Закону України «Про освіту» 2017 р. – це «індустріальна
, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника
або самоврядування особи у формальній та / або неформальній освіті, яка була
спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних
, громадянських та професійних компетентності »[33]. Визначення того,
що діяльність педагогічного працівника є неперевіреною процесом розв’язання
різноманітних завдань і реалізується в таких видах:
а) викладання (управління вищою діяльністю школярів);
б) виховна робота (організація вигодового середовища та управління різноманітними
видами діяльності, пізнавальною, вихованцями з інших місцевих органів
влади);
в) класне керівництво, кураторство (організація навчання і виховання уч-
нівського / студентського колективу);
г) діяльність із самоосвіти і професійного самовіховання;

ґ) управлінська діяльність (діяльність керівників освітніх закладів та їхніх
заступників);
д) організаторська діяльність (діяльність організаторів дитячого та юнацького кооперації
в школі і позі нею);
е) методична діяльність (методичні заходи із вивчення
доктора психотерапевтичних наук і передового педагогічного досвіду);
є) позашкільна діяльність (робота в позашкільних закладах, дитячих
кімнатах міліції);
ж) науково-дослідницька діяльність (діяльність педагогів-експериментаторів).
Завдання та зміна навчання та
вдосконалення інформаційних суспільних прав людини полягають у тому, що такі педагогічні правники мають відношення до здобуття освіти (ЗО):
– інформативну (транслює певну інформацію);
– розвивальну (розвиває мислення, уяву, мову);
– вихована (формує переконання, система нарахування, готовність до
встановлення року);
– орієнтувальну (орієнтує в різноманітність інформації, моральних цінностей);
– культурологічну (сприяє залученню культурних надбань суспільства, загальнолюдських
ідеалів, системних цінностей, формування базової культури особистості);
– мобілізаційна (мобілізує на виконання вимог, завдань, справ);
– стимулювальну (шукає шляхи переведення на позицію суб’єкта владної
життєдіяльності, формування бажання вчитися, розвиватися, виховуватися);
– конструктивний (конструктивний компонент освітнього процесу та виховання,
різнорівнева самостійна робота та спілкування тощо);
– комунікативну (спілкування із ЗО, колегами по роботі, відвідувачам со-
ціальних мереж);
– організаційно (організовує ЗО, колег, батьків, самого себе на проведення
освітнього процесу);
– соціалізуючу (готує до встановлення взаємних відносин із реальним соці-
альним середовищем, яке не завжди ідеально організоване);
– управлінську (керує діяльністю ЗО, спрямовуючи в необхідний напрям,
прикріплюючи до самоврядування);
– діагностичну (володіє інформацією про загальний стан ЗО, визначення
ефективності, недоліки та прогресування знань, виховання, готовності до взаємодії з
соціальним оточенням);
– дослідник (досліджує особистість, колектив, навченість і вихованість);
– прогностичну (передбачає зміну, що відбувається зі ЗО, його колективом,
прогнозом їх динаміки на основі виявлення та аналізу певних тенденцій);
– психотерапевтичну (надає вчасно психологічну допомогу, спрощує, а не
ускладнює життя, запобігає виникнення в своїх конфліктах,
допомагає або компенсує негативні впливи, допомагає жити в згоді з оточенням і
згодом з самих себе);
– рекреаційна (створює умови для ефективного навчання, тимчасового відшкодування
фізичним та психічним силам);

– здоров’язберігаючу (сприяє збереженню і зміцненню фізичного, психічного
, духовного здоров’я);
– коригувальну (внесення змін у діяльність ЗО, загалом у педагогічний про-
цес та його результати, виправляє недоліки);
– методичну (аналізує рівень власної роботи, використовувану методику, визначення
їх ефективності, виявляє і усуває недоліки, наближення перспективних змін, розробку нових
методичних підходів та виконання власної діяльності).
Усі функції, за В. Семиченко, які виконує педагогічний працівник у процесі
професійної діяльності, можна розглянути у кількох проектах на різних рівнях:
навчальних, вищих, розвивальних, соціалізуюча та
ін.);інструментальні, або функції-засоби (інформативна, діагностична, стимулююча
, прогностична, психотерапевтична
, рекреаційна та ін.) [98].
У суспільних
сферах педагогічної діяльності існує одна з наймасштабніших та значущих. Тому насущним завданням сьогодення є модернізація освітньої сис-темий
кваліфікації педагогічних працівників. Система
кваліфікації педагогічних працівників вступає в структуру післядипломної
педагогічної освіти і відновлюється системою нижчого порядку.
Підвищення кваліфікації педагогічних працівників припускають як у області
спеціально організованих систем, так і через самостійну роботу. Системи (під-
системи) відрізняються одна від одного рівня (порядку), простір-часо-
вими характеристика, складом учасників, технологій навчання тощо. У
табл. 1.1 наведена умова градації системної кваліфікації за рівнями
та їхніми показниками.

Систематичні кваліфікації педагогічних працівників обласного та галузевого
рівнів, що входять до складу післядипломної педагогічної освіти та функціонування –
базі її структурних елементів (закладів післядипломної педагогічної освіти,
факультетів ВНЗ тощо). Розподіл педагогічних працівників за облік системи
здійснюють як за територіальною ознакою, так і за категорією. В останньому ви-
падку визначаються умо- ви запобігання післядипломної педагогічної
освіти (матеріально-технічне оснащення, кадровий склад тощо) і наявність від-
повідних ліцензій.
Галузевий (міжгалузевий) рівень охоплює всю систему освіти України. На цьому
рівні підвищує кваліфікацію керівників ВНЗ ІІІ – ІV рівнів акредитації; а також ке-
рівники та спеціалізації державних органів управління освітою, керівниками установ та ін.
Планувальна кваліфікація на галузевому (міжгалузевому) рівні
здійснюється Міністерством освіти і науки України, а також обласно – відповідними органами
управління освітою та наукою . Склад слухачів (за категоріями і територія-
ми), їх чисельність визначається планами-графіками
кваліфікації відповідних закладів післядипломної педагогічної освіти (ЗППО).
Планувально-графічна кваліфікація на галузевій (міжгалузевій) рівності
за- тверджують наказом Міністерства освіти та науки України
.
Оцінювання кваліфікації працівників здійснюють у межах спеціальної
організованої системи – системної кваліфікації.
Систематичні кваліфікації є соціальними, отже, мають специфічні особливості
, а саме:
• розвиток обмежених цілей і завдань, заданих зовнішнім середовищем;
• характерним високим рівнем вірогідності, що зумовлює можливість вибору
методу практичної дії;
• авторегуляційні, оскільки вони трансформують відношення до керованого дію
;
• адаптивні: вони реагують на зовнішнє середовище за допомогою способу, що
забезпечують сприятливі умови їхнього функціонування;
• відкриті, але взаємодіють із середовища, пристосованого до
або змінюючи середовище у своїх інтересах;
• динамічні, так як вони функціонують, змінюють свої параметри в дохідній
області із збереженням основних суттєвих характеристик.
Системи кваліфікацій керівників і педагогічних кадрів освіти, за своєю
суттю, підпорядковані загальноприйнятим закономірностям педагогічного процесу, а саме:
• динаміки: усі подальші зміни від попередніх етапів;
• розвиток особистості: темпи та рівень розвитку особистості, що здійснюється від
спадкового, виховного та навчального середовища; залучення особистості до ос-
вітньої діяльності; застосованих засобів та способів педагогічного впливу;
• ефективність управління освітнім процесом від інтенсивності
зворотних зв’язків; величини, характеру та обґрунтування коригуючого впливу;
• стимулювання: продуктивність виробництва від мотивів освітньої діяльності та