Дистанційна технологія навчання в післядипломній педагогічній освіті .

Академія ПЕДАГОГІЧНІЕ НАЦІОНАЛЬНІ НАУКИ УКРАЇНИ,
ДЕРЖАВНЕ ВІЩІЕ навчальний заклад
«УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТЬ»
Академії вищої ОСВІТЬ НАУКИ УКРАЇНЙТЕ,
Лариса Ляхоцький
Дистанційна
технологія навчання
в післядіпломном
педагогічном освіті
навчальний посібник
Киї
Віданіцтво «Міленіум»
2018 р.

ЗМІСТ
Передмова …………………………………………………………………………………………………………. 7
Синопсис ………………………………………………………………………………………………………….. 13
Розділ 1
Сучасна післядипломна педагогічна освіта
перед викликами глобалізації
та завданнями концепції
Нової української школи (1991-2017 рр.)
1.1. Освіта та інформаційне суспільство ………………………………………………………… 17
1.2. Статус педагога у контексті сучасних суспільних змін……………………………. 31
1.3. Організаційно-педагогічні основи підвищення кваліфікації
керівних і педагогічних кадрів освіти ………………………………………………………. 36
Висновки до першого розділу …………………………………………………………………………. 57
Питання і завдання для самоперевірки ………………………………………………………….. 58
Література основна та допоміжна …………………………………………………………………… 58
Розділ 2
Організаційно-методичні умови дистанційного навчання
в системі підвищення кваліфікації керівних і
педагогічних кадрів освіти
2.1. Формування та обґрунтування змісту дистанційного навчання
в системі підвищення кваліфікації керівних і
педагогічних кадрів освіти ……………………………………………………………………….. 61
2.2. Реалізація особистісно-зорієнтованого підходу при підвищенні
кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти……………………………….. 74
2.3. Психологічні особливості взаємодії учасників дистанційного
навчання в системі підвищення кваліфікації………………………………………….. 79

Одним Із Сучасних пріоритетів, в Мировому рейтингу
Статистика Статистика спонсорувати орієнтовані
людей Залишок, доросли ініціатівнего розвиток
інформаційное
Суспільство, шкільний Урядовий установ? Створити
інформацію і знати, до Якого доступу, скористатися
й
обмінятися НІМИ.
повна національна
міса реалізуваті паля Потенціалі,
співаючій позиції роздрібної влади
підкорювання якість життя на
основі цих принципів Стаття Організація
Об’єднана
Нація та політика
захисту прав
людини
Женевська Декларація принципів
(2003 рік)

Значний Кркі до підтвердження моделей освіти, вірішеннят проблеми на
сталий
Реформування освіть Нова школа освіть, Реформування і створення Створення системи статистики
інституцій для Підготовки кадрів Роботи з Учителем Учитель , Учитель Учитель , , кадри, стимул
ввести до життя, псіхологічні відповідно Подолання до вимог
швейцарської адміністрації, Громадської адоптації, Створення новий умовно-
вітчизняний працівник, який готує пріоритет партнерства в педагогіках,
до співпраці з бат-шамами , громадою та та учнями. Системи, які гарантують його
можливість вільного вибору курсів кваліфікації, за зміну,
технологічне наповнення, проведення діяльності, режими
функціонування.
Відображення сучасних тенденцій розвитку освіти, що відбувається після закінчення освітньої освіти, стало
невідповідним явищем освітньої та іншої
масової культури багатьох країн світу. Практика її
впровадження відкриває нові перспективи широкого розповсюдження знань,
розкриваючи спроби та можливості освіти, випробування системної освіти
. Результативним компонентом, провідником, ви-
ступами є і реалізація засад
. Система, яка виступає виконавцем вирішальної
функції її програми – перетворює парадигму всіх працівників, змінює
нічого не слід.
нової нової форми та методики викладання, а також культури, манери, стилю поведінки,
усвідомлення особистості ролі у суспільстві, відповідальності за довіру реформи, майбутнього країни
. Роль учителя має докорінно змінитися. Високий про-
фесіоналізм, володіння освітньо-методичним інструментарієм завтрашнього
дня – неомінна риса нової генерації українського вчителя. Вислів Ентоні
Стаффорда Біра «Все, що працює, застаріло», повинно стати
статичною , гаслом і дороговказом діяльності. Адже сучасний учитель – профессор, що
вимагає не тільки всебічної обізнаності, широкого кругозору, а й
впливу переслідувань освітніх технологій, особливостей мистецтва – не тільки діло-
я знаю, досвідом, набудьми навичками зі школярем, і допоможіть
йому здобути знання, мати демократичну ментальність, попри те, що воно буде
спілкуватися з учнями, його батьками, бути носієм і впоратися з новими
соціальними відносинами. Усвідомлювати – кінцеве завдання освітнього процесу в
сучасному світі – не навчати, не виявляти, розкривати, закладати в
дитинстві потенціал, формулювати інформаційно-цифрові компетентності:
інформаційну та медіа-грамотність, основи програмування, алгоритмічне
мислення, праці з бази даних, навички безпеки в Інтернеті та кібербезпеки
– співпраця з інформаційно-цифровою компетентністю, яка має концепцію
співпраці зі співпрацею з владою,
маткою освіченістю та змістом навчатися впровадження життя [46]. Хо-
ми ми цей чи ні, все зараз направлено на це поєднання, діюча особа
потребують його, надзвичайно зацікавленої в цьому процесі – вони відкриті,

Ще один новий інструмент для шкіл – електронний блок OneNote, якіх
шкіри частина е Статистика Статистик Microsoft Office, можлівість Якого надає Швидко запісуваті
або запісуваті- в жітті: будь як інформацію або навіть запісуваті звук і відео ,
а такоже вірішуваті Завдання для кількохлі комп’ютери, об’єднуючи
групи.
Закладки, вчителі поступово починають відпрацьовувати і ходити на
SkyDrive, які дозволяють відмовитися від флеш-дисків, і виконувати
роботу над іншою формою спільно. Так, у школі треба вносити зміни до документів, а також коли
він приходить додому, а також будь-яку іншу інформацію. Значний
перегляд роботи в «хмарі» і тому, що відбувається необхідність розкриття реферату
– досить завантаження документа в хмарні сховища. А, отже, учні еко-
номлять час і свої фінансові ресурси, і навіть певною мірою вирішують екологічно
чисті питання.
Учителі все частіше і частіше використовують проектор та інтерактивний
дошку. Наприклад, у ліцеї № 100 у м. Дніпропідстав і електронна дошка від
проектора, що виходить в кожному навчальному кабінеті, документ-
камерувкабінетах природних наук, що складають графічні планшети, загальний простір в
Інтернеті, на якому зберігаються файлові системи і папки вчителів і праці школярів. І це
далеко не повний перелік, який характеризує уявлення про технічне оснащення
сучасної української школи. Тим не менше, поки цей обладнанню не прийде-
ляють належну увагу – тому бракує програмних продуктів, необхідних курсів.
Із цієї спільної увазі вищенаведена школа опрацювання курсу «Інформаційно-
правовий працівник», який демонструє взаємозв’язок досліджених предметів,
а також об’єднані всі шкільні предмети. Курс складається з уроків, шести
стиків проектів: розробки макету книг, ультракороткометражного фільму,
інтегрованої книги, комп’ютерної моделі, статистичного дослідження. У кожному
проекті використано технологію формування технологій, що допомагає в навчанні
, накладах, школах. Сьогодні ми використовуємо PowerPointіPublisher для
створення інтерактивної книги, Excel iVisual Studio – для створення комп’ютерів
терних моделей, SkyDrive і OneNote використовують для обговорення питання з
учнів і всередині команди. Курс «Інформаційний працівник» вже затвер-
джено Міністерством освіти та науки України. Цей спецкурс увійшов до загальної
програми шкільної інформатики.
Наведені приклади з досвіду роботи київських освітян [122]. Методики
Олександр і Олексій Тебенки викладають у Методичному центрі інформаційних
технологій в освіті Оболонського району м. Києва. Педагоги-
методики , розширюють додатки MindSticks для пристроїв на Windows 8, стали
переможцями Європейського конкурсу Microsoft Apathon. Розділяйте на місяць, підрядники
освіти приймають учасників району в методичних центрах, знайомтесь зі своїми новими
ми технологіями.
Ми вчимо, але не зобов’язуємося використовувати нові інструменти, проте-тілі
тяжіть до нових знань, адже це необхідно для того, щоб вони були
націлені на учнями, на крок попереду, допомагали в навчальному процесі,

А. Хуторського та ін. Організаційно-педагогічна основа дистанційної освіти
в Україні та за кордоном присвячені науковий доробок Р. Гуревича, В.Олійника,
С. Синенко, Б. Шуневича та ін. Проблеми впровадження інформаційних та
комерційних технологій в освітній процес досліджень Біков , М.В. Жалдак,
М. Кадемія, Ю. Триус, В. Кухаренко та ін. Проблема дистанційного навчання
в неперевіреній професійній освіті. Калашнікової,
Н. Морзе, В. Осадчого, С. Сисоєвої, М. Солдатенко та ін. Проблеми
кваліфікації керівних і педагогічних кадрів освіти за загально-дистанційною формою
висвітлення у дослідженнях С. Антощук, В. Гравіта, Н. Клокар, В. Олійника та ін.
Демократизація та гуманітаризація всіх сфер життя нашого суспільства пе-
редбачає склад вимог до професіоналізму та компетентності кадрів. У такому
забезпеченні необхідний рівень професійної та особистої
компетенції керівних і педагогічних кадрів освіти стає одним із основних завдань
професійної освіти, а також кваліфікації в тому числі.
Цьом навчального Збирання посібник прагнул всебічно Розкрити мій сучасної
післядипломної педагогічної освіти перед викликом глобалізації тих вимог
Концепції Нової української школи, візначіті організаційно-умів методичні
тієї описати технології того методичний дидактичний забезпечення дістанційно-
навчання та підвищення кваліфікації керівників та педагогічних кадрів
освіти.
Сподіваємося, що навчальний посібник викладає в практичній та
науковій діяльності керівництво та викладачі закладів післядипломної педагогічної
освіти, працівника органів управління освіти, методичних служб з
інформаційної та комунікаційної технологій та дистанційного навчання, слухачів
курсів кваліфікацій, аспірантам, докторантам, усім , кому небайду-
жа проблема, порушена авторкою.
Світовий експрес під назвою «Технології», в основному випередив нас. Чи не пора
його наздогнати ..?

1.1. Освіта та інформаційне суспільство
Нові виклики потужних глобалізаційних процесів починаються з третьої
тижня і вимагають адекватної модернізації освітньої системи як провідного
чинника соціально-культурного розвитку, успішної життєдіяльності людей
та її подальшого вдосконалення. На цьому тлі характерні риси сучасного
педагогічного стажу: компетентність, відповідальність, здатність здійснювати профспілкову
діяльність на рівні світових стандартів, які готові до невиконання
професійного, соціальної та професійної мобільності. У зв’язку з
цією актуальністю необхідно визначити проблему визначення ролі та соціального
стан освіти, яка характеризується непереборністю, навчанням та навчанням.
життя, та місце в ній педагога.
Саме період першої третини ХХІ ст. характерні виявлення новітніх тен-
денцій у цивільному розвитку людства, загальною рисою інтен-
сивно зростаючих масштабів і швидкості розповсюдження в суспільстві практичних
знань. ЇЇ ознаки – глобальний поділ праці, поява транснаціональних корпорацій,
Міжнародної координаційної та інтеграційної служб у військовій сфері, що
формують національні військово-політичні блоки, формування світової
гуманітарної свідомості [37]. Усі ці ознаки не оминають жодної країни
. Сценаріїв, прогнозів щодо моделей глобалізації є чимало.Проте, до-
мінуючий – полягає в тому, що людство у своєму розвитку вже пройшло два
періоди розвитку: аграрний (найдший), індустріальний (з ознак високого
рівня науки та технічного переоснащення виробництва) і вступник і
продовжує журботи в третій – інформаційний. Останні – називати, інколі,
інформаційною революцією. Адже інформація –це провідна ознака глобалізації- те
, яка, проте, як свідчить досвід, не може бути захищена від надмірності
як самої інформації, так і дезінформації, антигуманістичних побічних проявів
використання їх соціумом.
Ім переходом від поліграфічних засобів міжкультурних зв’язків і комунікацій
до аудіовізуальних (це основи інформаційного суспільства) глобалізації постає
ще реальнішою, збільшеній її темпи, бо візуальна перцепція набагато силь-
нічого не впливає на психіку людини, розширює поле сприйняття, прискорює його.
Впровадження сучасних тенденцій глобалізації на освіту проявляється в:
• поширенні її ролі як джерела ідей, нового знання, технології, інформації;

Група експертів Колегії Європейських співавторів, які були створені в
1995 році з розгляду соціальних аспектів, які характеризують таку
співпрацю, як глобальне суспільство, в тому
числі й політичних кордонів; яке, з одного боку, сприяє взаємному знищенню культур
, а з іншого – відкриває кожний із співтовариств нових
можливостей для самоідентифікації та розвитку власної унікальної культури.
Рейдар Рол, генеральний секретар Міжнародної ради з дистанційної освіти
(Осло, Норвегія), у передній до книги Дж.Тіффіна і Л. Раджасингам (університет
Вікторія у Новій Зеландії) [112] також зазначає, що революційний переворот
спостерігається в комунікаційному та технологічному сферах. Розвиток
цифрових та оптико-волоконних технологій здійснюється за допомогою шляху
до того часу, коли практично будь-які інформаційні ресурси та послуги
будуть доступні у кожному конкретному
випадку. Проте, більшості з людей
, які зможуть скористатися,
будуть змінені , які показуватимуть звичний на сьогоднішній день суспільство: по новому буде будувати життя, працювати і допомагати, а також
іншим чином розробляти і продавати послуги, змінювати методи ведення віку – все
це буде впливати на відносини між імущими та неімущими класами, певним
чином змінюючи мову та культуру.
У «Декларації принципів», ухваленій 2003 року в Женеві на Всесвітній зріз
на вищому рівні з точки зору інформаційного суспільства, проголошене, що
ІС – це таке суспільство, в якому кожний матиме можливість створити нові
знання, мати до них доступ, скористатися й обмінятися їм, що надає
окремим особам, громадянам і народам змогу повною мірою реалізувати
власного потенціалу.
Інформаційне суспільство (інформаційне
суспільство, цифрове суспільство , електронне суспільство , електронне суспільство) розглядає як етап переходу до нового стану своєї соціо
-економічної та науково-технічного розвитку – до суспільства знань
(знання, суспільства, суспільства). розвитку,
Основним ресурсом функціонування і рушійною силою прогресивних перет-
рень стануть знаннями, які накопичуються і продовжують здобувати і народити
людство і які використовують практично всі підрозділи
суспільства переважної більшості
членів організації.
Розглянемо основні світові тенденції розвитку інформаційного суспільства
в глобалізації.
Загальносвітова тенденція – трансформація індустріального суспільства
до постіндустріального, що відбувається через послаблення всіх планових процесів
, сфери послуг і непрямого виробництва на користь
науково-технічного прогресу,
а також динамічного вдосконалення інформаційно-комунікаційних технологій
(ІКТ) державного реєстру та держав
.

Важливо сьогодні наголосити і усвідомити, підкреслити, що Україна має
власну історію розвитку базових наук у суспільному суспільстві, а саме
:
– діяльність всесвітньо відомої школи кібернетики;
– формування на початку 90-х років минулого століття та програмі
інформатизації;
– створення та функціонування різноманітних ІКТ та загальнодержавних
інспекційно-аналітичних систем різного рівня та призначення;
– сформовано основні правові засади побудови інформаційних суспільств:
розроблені та ухвалені нормативно-правові акти , які регулюють
спільні відносини, створення інформаційних електронних ресурсів, розвитку
системи захисту прав інтелектуальної власності на ці ресурси, гарантії та механічного
доступу, що надають доступ до публічної інформації,
розробки електронного втручання та відкриття угод, електронного документообігу, інформаційного безпеки, умов
сприяння розвитку громадянського суспільства, тощо.
Однак значні досягнення держави, які водночас призводять до найбільшої уваги
з боку громадських організацій, що мають свою сферу освіти [37; 66, с. 3–27].
Упродовж останніх десяти років в Україні створюється нормативно
-правовий фундамент розвитку сектору е-освіти.
Станом на початок 2010 року було ухвалено ряд документів, які впроваджують
інтереси розвитку і застосування ІКТ в освіту:
• 4 Укази Президента України;
• 14 Законів України;
• 2 Постанови Верховної Ради України;
• 16 Постанов Кабінету Міністрів України;
• 12 наказів Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України.
У новому році 2017 року Законі України «Про освіту», ст. 1, визначили чітко
срок «СПЕЦІАЛЬНІ закони» – Закони України «Про дошкільнет освіт», «за- Про
гальнет СЕРЕДНЯ освіт», «Про позашкільнет освіт», «Про професійно-технічну
освіт», «Про вищє освіт» [33].
Серед країн близького зарубіжжя, з Україною включається, середній рівень
знаходження ринків е-освіти упродовж останніх років до 20–23% на рік. Після
Азійсько-Тихоокеанського регіону – це найкращі темпи світу.
Можливо, це відомості можна відразу відвідати. На-
візьміть до уваги огляд сайтів, що навчаються у навчальних закладів (які, як правило, є ключовими
елементами системної освіти) свідчать про те, що більшість з них
відзначається рекламною функцією та мало відрізняється від анімованих
рекламних буклетів. У реальному освітньому процесі у всіх навчальних
закладах сучасних інформаційних технологій (ІТ), якщо вони використовуються, то вкрай
безсистемно та епізодично. У кращему випадку йдеться про презентаційні сис-
теми, або у більшості інформаційно-просвітницьких телесистем
.
Інформаційний прорив останніх років на рівні ВНЗ є початок вико-

враховуючи нову грамотність, поширюючи поінформованість про інформаційно-комунікативну
революцію, грамотність інформаційно-технологічної, роботьте практику Розвиваючий
з інформаційнего прибудовах ( «атестати») з невід’ємний НЕ
Частка Власний годину
. Те саме стосується засвоєння школярів основної культури.
Те, що українська молодь вельми інтенсивно використовує сучасний ІКТ і
Інтернет – мережу, доводять соціологічні дослідження. За результатами
опитування, що проводяться, до 80% студентів
щорічно користуються Інтернетом (чати, форуми, соціальні мережі)
)). Понад те – сама «гра в комп’ютерні ігри та час проведення в Інтернеті –
це інша популярність (після зустрічі з друзями: 79,9% проти 51%) форма
проведення вільного часу.
Подібно докладно про певною мірою корелюють із даними Інституту соціо-
логіки НАН України, за якими близько 20% українських громадян дозвіли
себе з комп’ютером (у 1994 році таких було 4,7%).
ХХІ століття в Україні стало більш складною комп’ютеризацією та розвитком
Інтернету. У 2002 році 80% не вмістили і ніколи не користувалися комп’ютером,
постійно використовуючи його на роботі лише 4%. У 2010-му таких залиши-
лося 55%, решта або постійно працює з комп’ютером (15%), або іноді його
використовує (30%). При цьому варті зазначити, що кількість тих, хто взагалі
не сплачує купувати комп’ютер, але не відчуває потреби,
залишається практично стабільною – на рівні 29,9% [29].
Соціологічним центром «Галлап Організація» впродовж 2011 року було
проведено дослідження в 148 країнах світу за телефонним опитуванням
респондентів старше 15 років. За Сейчас проведення дослідження, в Україні
40% населення ма ють доступ до інтернета – мережі вдома. Такими є результати-
ти дослідження. Водночас 58% опитаних негативно відповідали на питання, чи
вони можуть надати доступ до всепланової інформаційної бази. Загальний світ по всьому
світу становить 32% від загальної кількості населення. Найбільше людей,
які використовують Інтернет-вдома, мешкають у Швеції та Сінгапурі – 93%, Данії – 92%,
Нідерландах – 91%, Новій Зеландії та Австралії – 89%. У США 80% людей
скористалися Інтернетом вдома. У Бахрейні – 84% опитаних Інтернет вдома.
Більше ніж в Україні, Інтернеті також користувалися у Росії – 51%, Косово –
64%, Білорусь – 50%, Молдова – 42% та на Ямайці – 41% [39].
Таким чином, ви можете скористатися якою кількістю, так і загальною ефективністю
використання Інтернету – мережі, які були зареєстровані після повторного введення
нової інформації про молодь. У
більшості своїх, поза межами глобальної інформатизації. Такі ситуації сприяють
і матеріальному стан різні верстви населення.
За результатами опитування Інституту Горшеніна, вітчизняна молодь, в матеріальному
плані, не відчуває себе обмеженою – лише 2,7% зазначили, що їх
критично не вистачає коштів (у т. Ч. – на харчування), тоді як до 70% зазна-
чають, що не відчувають значних матеріальних негараздів. Цілком очевидно,

новітні академічні педагогічні науки України, серед українських ініціаторів
залучення від 2% до 6%, абсолютна більшість серед яких –
студії [114]. У групі ризику і підлітки. Троє з п’яти п’ятнадцятирічних школярів
(59,4%) проводять у світовій віртуальній мережі більше часу, ніж спочатку
платять. Що з п’яти (42,3%) людей, які постійно думають про Інтернет, один
із трьох (30,8%) використовує його як засоби від своєї проблеми і як
для негативних емоцій, таких як: депресія та

нше. Крім того, один із чотирьох (25,4%) підлітків вважає, що потрібно
перенести вікно для комп’ютера все більше часу, щоб відчути себе задоволенням. Аналогіч- ний відсоток
підлітків говорять про неправдиву сім’ю чи будь-яке
інше , щоб приховати кількість часу, проведеного за комп’ютером. Із п’ять підрядників
(19,7%), які не мають можливості контролювати, обмінювати або припинити
використання Інтернету, водночас як один з шести (16,8%) підірвати небезпеки,
а саме: близькі, роботу, навчання)
через надмірне використання віртуальне середовище.
Серед інтернет-залежних представників чоловічої статі майже на
третьому рівні перевищує частку жіночої статі. Який такий показник виявляє наявні фахівці
ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України»,
які встановили, що кожна п’ятнадцята особа (6,54%)
володіє досвідом роботи в Інтернеті, яка набирає від цього вже в підсумку
він, як об’єкт накладається на наркотиків-каннабінодів
– гашишу, марихуані тощо).
Щоправда, інтернет-спостереження вказують на те, що
хочеться і порівняно з алго- когольною і наркотичною
залежністю людини, яка її хворіє, шкодить здоров’ю людини, проте її стає негативним соціально-психологічним
забарвленням. У цьому сенсі найістотнішим є вплив цієї недуги на стосунки
дини з оточенням: ускладнює відносини між батьками і дітьми, членами
друзів, друзями. Відтак дедалі частіше ця хвороба фігурує під час судових
процесів із розлучення, з трудових конфліктів і навіть щодо карних злочинців
(в Україні не є випадковими випадками тяжких карних злочинів на кшталт
вбивства, що є справжніми в контексті інтернет-інтересу).
Зазначені та інші перемоги дають підстави вважати, що вітчизняна інфор-
маційна сфера перебуває у стані активного становлення, гармонійного вклю- чення
в глобальний світовий інформаційний простір і підгрунтям, що займається
розвитком інформаційного суспільства в Україні.
Незважаючи на те, що цей ступінь розбудови інформаційного суспільства не є
достатній и не відповідає Потенціал ті можливий України, оскількі:
1) є недосконала Загальнодержавне політика:
• відсутні національни стратегій розвиток інформаційное суспільство в
Україні того НАЦІОНАЛЬНИЙ Дій относительно план ее реализации;
• нормативно-правова база не в повному обсязі охоплює розвиток
інформаційної сфери, а також впроваджувати відповідні європейські
норми та інформаційні стандарти;
• запросити інструменти е-демократії, е-правосуддя, е-парламенту-
представника і представника здійснювати за відсутності належної координації дій
усіх зацікавлених суб’єктів зазначених відносин;
• інституціональний механізм формування, координації та контролю за
конання завершується розробкою інформаційного суспільства, не зважаючи на ад-
міністративну реформу , є недосконалім;

рівень інформаційної присутності України в інтернет-просторі залишився на
низькому рівні, а присутність українських інформаційних ресурсів – не
достатньо;
• відсутні системні державні рішення, спрямовані на створення національних
інноваційних структур (центрів, наукових парків і технопарків) з розробниками
конкурентоспроможних вітчизняних ІКТ;
• галузь ІКТ, як більша інноваційна галузь економіки, змушений розвиток-
непередбачений зі змінним регуляторним впливом у розвиток
сфери ІКТ;
• сегмент Інтернету держава не розглядає як один з найважливіших
інструментів розвитку інформаційного суспільства та її конкурентоспроможності;
• місцеві органи влади обмежили доступ до суб’єктів ринку телекомунікацій
для будівництва телекомунікаційних інфраструктур; до веб-сайтів органів державної влади та інших засобів інформаційно-довідкової системи та обслуговування населення; інфраструктури та державних інформаційних систем; • відсутність системного підходу до впровадження електронного документообігу , який мав би взаємодіяти з інтегрованим інформаційно-аналітичним органом державного управління, визначеним для забезпечення міжвідомчої інформаційної взаємодії;
• на національному та місцевому рівні не сформовано механізми ефективної
громадської участі та громадського контролю за реалізацією пріоритету
розбудови інформаційного суспільства;
2) уповільнено та недостатньо узгоджене впровадження
електрозв’язку:
• результати розробки та впровадження ІКТ, які проводять на замовлення
державного органу влади, не мають системного характеру, а саме:
впровадження цих засобів має місце локальний, відомчий характер;
• недостатнімі темпамі розвиваються інфраструктура доступу населення

• отримання громадян та організацій адміністративних послуг, а також кожної
інформації, яка здійснює діяльність органів державної влади, у більшості
випадків вимагає їхнього особистого звернення до цих органів, а також надає
запит і документів на паперову носію, що призводить до значних змін втрачає час
і створює значні незручності для населення;
• органи регіональної влади швидко відмовляються від центральних органів державної
влади за рівнем інформаційного-технологічного забезпечення адміністративно
-управлінських процесів, а також розвитку інформаційно-технологічної

• не забезпечено виконання роздрібних інформаційних інфраструктур,
рішень та стандартів у галузі електронного обміну даними на міжвідомчий рівень
, а також між державними органами та
громадянами та організаціями, які надають особливу актуальність у подальшому розвитку державних
інформаційних систем;

Проблеми, які перешкоджають підвищенню ефективності використання
ІКТ з супроводженням якості життя громадян, забезпечення конкурентоспроможності
України, розвитку економічної, соціально-політичної,
культурної та духовної сфери суспільства, прийняття державних
управлінських рішень, що мають комплексний міжвідомчий характер не
можуть бути вирішені питання про рівні окремих органів державної влади та регіонів.
Їхнє усунення потребує значних ресурсів, скоординованого проведення
органів державного управління.
Умовами розвитку інформаційного суспільства є:
• координація ролі держави в реалізації національної інформаційної політики;
літіки на принципах державно-приватного партнерства; організація наукових
досліджень, створення та розвитку людського капіталу;
• державні гарантії прав і свобод людини в інформаційному суспільстві;
вільний доступ до інформації і знань;
• підтримка вітчизняних виробників продукції та послуг у сфері ІКТ;
• сприяння розвитку міжнародного співробітництва в сфері ІКТ;
• постійне вдосконалення бізнес-клімату та розвитку конкуренції в сфері ІКТ;
• становлення національної інформаційної індустрії, що забезпечує розвиток
виробничого сектору, інформаційних ресурсів та електронних послуг;
• впровадження новітніх технологічних систем виробництва та споживання
та розвитку високотехнологічного машинобудування.
Основними завданнями розвитку інформаційного суспільства в Україні є:
• сприяння можливості кожної людини на засадах широкого використання
сучасних ІКТ створювати інформацію та знання, користуватися та обмінюватися
ними, виробляти товари та надавати послуги;
• створення гарантії для зворотного огляду та самоорганізації людини в
індустріальному суспільстві, забезпечення вільного доступу до інформації та знань;
• повномасштабне звернення України до глобального інформаційного про-
прору;
• прискорювати розвиток інформаційного сектору економіки, який активно
взаємодіє з різними секторами економіки з суміжними економічними
і гуманітарними структурами національного господарства;
• впровадження новітнього ІКТ у всіх сферах суспільного життя та діяльності
органів державної влади та органів місцевого самоврядування,
реалізації ініціативи «Партнерство« Відкритий уряд »та електронного
урядування;
• гармонізація національного законодавства з європейським, дотриманням
цілей і принципів, проголошеною Організацією Об’єднаних Націй, Деклараційним
принципам і Планом дій, спрямованих на Всесвітні зустрічі на
рівні рівнів з питань інформаційного суспільства.
Однією з головних умов успішної реалізації державної політики у сфері
інформаційного суспільства є навчання, виховання,

реабілітації;
• забезпечення умов для оволодіння комп’ютерною грамотністю в
найближчих п’ять років всіх випускників шкіл;
• забезпечити всі навчальні заклади широкосмугового доступу до
міжнародних науково-освітніх мереж і Інтернету.

1.2. Статус педагогіки в контексті сучасних суспільних змін
Стратегічна мета інформаційного суспільства полягає в глобальній
ратифікації інтелектуальної діяльності, радикальному підвищеній ефективності та якості
підготовки кадрів із новим типом мислення. У досягненні досягнутої мети в
суспільстві повинна бути зареєстрована комп’ютерна грамотність і формування нової
інформаційної культури за індивідуальною освітою. Сучасний на-
вчальний заклад покликаний підготувати випускників до повноважень та
ефективної участі в
суспільстві , соціальній та професійній сфері . Для цього необхідно забезпечити: якість
освіті та рівні доступу до неї; економічний потенціал в Україні за
рахунок освіти населення;освіту інтеграційної національної системи в науковій, ви-
робнічу, соціальній і культурній інформаційній структурі світового загалу.
У всесвітній педагогічній спільноті на підставі постійних глобальних змін у культурі
, суспільному, соціальному та політичному житті світового та європейського
суспільства розповсюджувався процес критичного перегляду своїх системних систем.
Яким чином з’являються доповіді Міжнародної комісії з освіти для ХХІ століття, най-
більш пріоритетним завданням є всесвітня спільнота забезпечення
функціонування такої системи освіти, яка, насамперед, на накопичувальному рівні
гатстві навичок, знань, ціннісних уявлень і досвіду, дає людям можливість брати
участь у житті інформаційно-технологічного суспільства, яке стоїть на зміну.
Для того, щоб забезпечити якість та ефективність системи освіти в кінцевому підсумку, ви можете скористатися цією
ефективністю та ефективністю роботи на першому плані у всіх
країнах світу, які переможуть сучасний педагог до нових вимог та
суспільств ХХІ століття. Актуальні проблеми педагогіки в сучасному
суспільстві стали предметом спеціальної уваги провідних міжнародних органів
– урядових організацій, Міжнародної організації праці,
Ради Європи (Організації з питань освіти), Організації міжнародного співробітника-
нічого та розвитку (ОЕСР), Всесвітня профспілки педагогічних працівників

розвитком («виховання душі спільно з освітою голоси») в час, коли всі народи запобігають
хвилю насильства і люди шукають шляхи вирішення своїх конфліктів, які
оточують особистість, що має вирішальне значення в
багаторазовому виборі і лавинної інформації [3].
Для вітчизняної теорії та практики педагогічної освіти важливе значення має
порівняльне вивчення і практичний досвід формування нового про-
фесійного констату в різних національних контекстах. Як зазначено в
документах ЮНЕСКО, незважаючи на значні відмінності, які існують між різними
країнами Європейського континенту, існує широка спільність щодо змін
вимог до інтересів суспільства і, насамперед, школи. Мова йде про пере-
хід до цілості низки нових концепцій, що включають в себе
дії : від конфігурації вчителя як носія знань до
. від ролі вико-
навця рекомендованих навчальних методик до створення або адаптації вчителя-
лем власних методиків; від індивідуальної індивідуальної педагогічної діяльності в
своїх шкільних класах до співпраці з загальними педагогами з спільної
вдосконалення викладання і навчання [119, с. 8].
Розвиток ролі і професійних функцій в сучасному суспільстві зумовлює
спільну спільноту щодо проблем, пов’язаних із стратегією розвитку освіти:
• визначення кола, уміння і цінностей, які поширюються на освіту-
тою за допомогою вчителя;
• формування компетентності фахівця в галузі інформаційних технологій,
що виступають у двоякій ролі: як інструмент процесу пізнання та як компонент
викладання;
• проблема професійної автономії учасників і шкіл в цілому, що стосується,
переходу, прийняття рішень щодо змісту та методів викупу, організації на-
вчальних програм тощо;
• проблеми налагодження нових видів відносин між викладачами та їхніми
партнерами в системі освіти: сім’ї, громади
, учнів і неурядових організацій,
засновників тощо;
• доповнення стратегій морального та матеріального стимулювання вчи-
телів.
Окреслюючи новий професійний контингент, експерти ЮНЕСКО відізнають
, що для вирішення нових завдань освіти, що потребують змістового
суспільства, необхідно:
• поширити свій постійний розвиток, включаючи вдосконалення знань
і викладання;
• усвідомлення, які цінності та світоглядні установи ведуть до створення
здорового людського суспільства;
• брати активну участь у справі місцевої громади і всього суспільства;
• розповсюджувати ефективні управління навчальним середовищем і ресурсами
;

Сучасна система як шкільної, так і вікової освіти у всіх країнах світу залишається
на рівні ХІХ століття, тому що навчальні плани, програми,
методичні навчання не змінюються з точки зору способу передачі знань і майже не
реалізуються. . Зовнішня притаманна певна репресивність, переглянута
монологічність у передаванні знань. Але розвиток суспільства вимагає розроблення
інших принципів навчання і виховання, при якому важливу роль відіграє
інноваційне: закріплення нових інформаційних методологій і технологій, методів
і методів виведення, які сприяють мотивації усвідомлення
.
У теорії педагогіки з’явилися ідеї, що встановлюють кореляції певних педа-
гогічних парадигмів і технологічних етапів розвитку науки – класичний,
некласичний, постнекласичним. Класичний науково-педагогічний курс відповідає індивідуально
-контактному способу навчання. Некласичний тип раціональності породи
педагогічну модель масового навчання з новою, книжково-фронтальною технікою
, за заняття в аудиторії проводять за підручниками, а вчитель
навчає групу учнів. Основними дидактичними засобами тут є лекції, семінари,
колоквіумі. Класово-уровенна система з її жорсткою регламентацією освітнього
процесу, яка підвищує продуктивність працівників, але призводить до
ігнорування індивідуальних здібностей, духовного потенціалу та особистості
респондентів.Постнекласична раціональність та інформаційна освіта
відкриває можливість формування нової педагогічної парадигми, яка дозволяє підготувати
масовість освіти з її рівня, що необхідно для
постіндустріального суспільства, дозволяють перейти до індивідуально-контактної сис-
теми навчання, побудованої на нових інформаційних можливостях. 32].
Останню парадигму можна кваліфікувати як гуманістично-рефлексивний
підхід до організації навчання. Основні характеристики цього підходу –
комплексні методичні процедури (пояснення, осмислення, проектування,
рефлексія тощо); індивідуалізація та інтелектуалізація прийомів і способів
чання; надання їм відповідного людського виміру – співпраця з інтересами-
ми та ідеалами особистості й суспільства; творче сприйняття й репродукція на-
вчального матеріалу; діалогічність; комунікативність та активність дидактич-
них засобів; формування високого рівня пізнавальних здібностей (оволодіння
навичками пізнання) [47].
Організаційний плане У нова парадигмі освіть предполагает создание різ-
номанітніх варіант Навчальна прогрів за рівні засвоєння знань и наві-
чок Із забезпечення можливости їй вибір, гнучка засоби использование про-
грамного навчання, поєднання індівідуальняя и груповіха норм зайняти, впрова-
дженні методи проблемного Вивчення матеріалу тощо.
Найбільш обґрунтованою умовою переходу до нового освітнього процесу є те, що
відповідає постнекласичному типу раціональності, є інформатизація освітньо-
го процесу. Проведення в комунікаційних технологіях дає змогу перейти до індивідуально-
дуальних методів навчання на варіативній основі. Сучасні засоби інформатики
та телекомунікації дають можливість тимчасово

Професійна діяльність є визначною полімодальною системою, що призводить до того
, що дві зони не будуть
сформовані : динамічна, життєва, індивідуальна – людиноподібні та статичні, нормативно-правові структури –
професії. Причому кожна з цих підсистем має
визначену структуру, усередині якої також існують взаємозв’язки. Так, Є. Іванова в
структурі суб’єктів праці пропонують такі характеристики:
– особистісна спрямованість (інтереси, мотиви, ціннісні орієнтації,
перекодування, ідеали та ін.);
– психологічні (когнітивні, комунікативні, сенсомоторні);
– психофізіологічні (працездатність, емоційно-вольова регуляція, індивідуально-
дуальні типологічні особливості та ін.);
– психологічні одиниці діяльності (дії та операції) [40].
Професійна діяльність є соціально зумовленою, яка має
потребу в спільній роботі з різноманітними кваліфікованими кадрами.
Особливості готують до професійної діяльності (відповідь освіта, виховання
, професійна орієнтація та ін.) Основна частина цієї загальної та
професійної підготовки. За умови відновлення
основних параметрів середовища при – пусканні достатності такої підготовки для забезпечення професійної діяльності
особистості («освіта упродовж життя»). Природно, що навіть така постановка
питання не виключала професійного особистості в період її діяльно-
сті. Але, як правило, рівня і якості професійних знань, умінь та на-
вичок здійснювали на основі самонавчання методом «спроба і помилка»
рамки завдань спеціально організованих освітніх систем. У розрізі подальшого розвитку
суспільства, зміни характе-
ристики та параметри середовища виявляють об’єктивну потреба у всебічному забезпеченні професійного особистості
(науково, організаційно, фінансово, матеріально-технічного характеру). Так
виниклі та сформулювали такі поняття, як «кваліфікації», «систе-мабі
кваліфікації», а потім – «післядипломна освіта».
Із самого початку кваліфікації мало яскраво виражена галузь співпраці
, яка була зумовлена ​​громадським розподілом праці, структурою
громадського виробництва. Міжгалузеві підходи доій кваліфікації
виявляють себе, що, під час інтеграції галузей, формування нових, узагальнювальних
дій.
Таким чином, ми можемо констатувати, що на сучасному етапі
кваліфікації має міцний науковий фундамент, свою теорію, принципи, форми
і методи. Однак це не означає, що подальші дослідження в галузі
кваліфікацій є недоцільними.
Післядипломна освіта – новий вид освіти. Її виділення в окреме поняття
стало усвідомленим усвідомленням того, що сучасні умови потребують
суспільної діяльності в кваліфікованих кадрах із високого рівня професіоналізму і культури можуть
бути задоволені лише на основі нової філософії освіти
.
Післядипломну освіту, яка отримала офіційний статус у Законі України «Про

на рівні батьків з виховання дітей у сім’ї. Професійна педагогічна діяльність
передбачає спеціальну освіту, тобто оволодіння системою спеціальних знань,
умінь і навичок, необхідних для виконання функцій, які включають з певною
про- фесією. Люди, які займаються педагогічною діяльністю
, називають вихованелем, учителем, викладачем, педагогом. Часто це відшкодування від закладу, в
якому вона працює (вихователь – у дитячому саду; учитель – у школі; викладання
– у технікумі, училищі, вищому навчальному закладі). Педагог (роде поняття-
тя щодо всіх вищезгаданих) – фахівець, який має спеціальну підготовку
професіоналізм здійснює навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах.
У педагогіки слідкують розірвати терміни «педагогічна професія», «педагогічна
спеціальність» і «педагогічна кваліфікація». Професія – це вид трудової діяльності,
що характеризується сукупністю вимог до особистості. Особливість
полягає в тому, що Ви можете зафіксувати їх у межах цієї професії. Кваліфікація – це рівень і вид професійної підготовки
, які характеризують можливості спеціалізованого навчання.
Випускники педагогічних навчальних закладів здобувають різні рівні педагогічної
кваліфікації: молоді спеціалізації – випускники педагогічних та інших
навчальних закладів еквівалентного рівня акредитації; бакалаври – випуски-коники
коледжів, інститутів педагогічного профілю; спеціалісти – випускники
інститутів, інших навчальних закладів еквівалентного рівня акредитації; магістра
– фахівці, що закінчили інститут, університет, академію чи інший
заклад, який має відповідні сертифікати і рівні акредитації.
Поняття «педагогічний працівник» має збірний характер. Воно неоднорідні за
показниками показників: напрями діяльності; професіїми; спеціальностіями тощо.
Найбільш численна градація – це педагогічні та науково-педагогічні працівники.
До перших належать педагогічні працівники дошкільних, загальноосвітніх, профспілково
-технічних навчальних закладів та ВНЗ І – ІІ рівнів акредитації, до інших –
педагогічні кадри ВНЗ ІІІ – IV рівнів акредитації. Водночас, незважаючи на низку
історичні відмінності, спільні у педагогічних працівників їх безпосередня
участь у спеціально організованих процесах навчання та виховання.
Педагогічна діяльність, по Закону України «Про освіту» 2017 р. – це «індустріальна
, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника
або самоврядування особи у формальній та / або неформальній освіті, яка була
спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних
, громадянських та професійних компетентності »[33]. Визначення того,
що діяльність педагогічного працівника є неперевіреною процесом розв’язання
різноманітних завдань і реалізується в таких видах:
а) викладання (управління вищою діяльністю школярів);
б) виховна робота (організація вигодового середовища та управління різноманітними
видами діяльності, пізнавальною, вихованцями з інших місцевих органів
влади);
в) класне керівництво, кураторство (організація навчання і виховання уч-
нівського / студентського колективу);
г) діяльність із самоосвіти і професійного самовіховання;