МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ І ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ З НАВЧАЛЬНОГО МОДУЛЯ «ВІДКРИТА ОСВІТА ТА ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ» Методичний посібник

ББК 74р

М 54

Схвалено і посочно до друку

науково-методичною радою

Університету менеджменту освіти НАПН України

(протокол № 7 від 10 грудня 2009 р.)

Рецензенти:

Г.А.Дмитренко, доктор экономических наук, профессор, завідувач кафедра економіки та управління персоналом ДВНЗ Університету менеджмент освіти НАПН України;

О.М.Спірін, кандидат педагогічних наук, доцент, заступник директора з наукової роботи Інституту інформаційних технологій і засобів навчання НАПН України.

М 54           Методика підготовки і проведення занять з навчального мо-дуля «Відкрита освіта та дистанційне навчання»: метод. посіб. / В.В.Олійник, Л.Л.Ляхоцька, В.О.Гравіт [та ін.] ; НАПН України, Ун-т менедж. освіти. — К., 2010. — 280 с.

Методика підготовки та проведення занять з навчального модуля «Відкри-та освіта та дистанційне навчання» є нормативно-методичним документом кафед-ри систем відкритої освіти.

Навчальний модуль «Відкрита освіта та дистанційне навчання» включено до програм і навчальних планів підвищення кваліфікації всіх категорій слухачів ЦІППО Університету менеджменту освіти АПН України оскільки є актуальним, відповідає цілям і завданням євроінтеграції та входження вітчизняної освіти до європейського освітнього простору на засадах ідей і положень Болонського процесу.

Структура та зміст методичного посібника регламентує порядок підготовки та проведення занять з навчального модуля «Відкрита освіта та дистанційне нав-чання», забезпечує проведення занять на високому науково-методичному рівні.

Призначена для викладачів і методистів кафедри систем відкритої освіти, співробітників Центру дистанційного навчання УМО.

Може використовуватися викладачами, науково-методичними працівниками, аспірантами системи післядипломної педагогічної освіти.

ББК 74р

© В.В.Олійник, Л.Л.Ляхоцька, В.О.Гравіт,

С.Ю.Хасіневич, С.В.Антощук, А.Л.Кліменко,

Т.І.Сябрук, 2010

© УМО НАПН України, 2010

ВСТУП

Демократичні та гуманістичні трансформації сучасної освіти, інтеграція освіти України в європейський освітній простір потребує обґрунтування актуаль-ності й доцільності обраного курсу, ознайомлення з особливостями процесу та очікуваними результатами широкої педагогічної громадськості.

Саме в системі післядипломної педагогічної освіти (далі ППО) стає можливим оперативно і якісно роз’яснити різним категоріям педагогічних праців-ників необхідність реалізації стратегічного курсу на модернізацію національної освіти у контексті євроінтеграції з неухильним додержанням принципів збере-ження цілісності системи освіти, поетапності запровадження освітніх інновацій та врахування особливостей, що пов’язані з її національною самобутністю. Цим логічно обґрунтовано, що у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти Університету менеджменту освіти (далі ЦІППО УМО) АПН України до навчальних планів підвищення кваліфікації усіх категорій керівних і педагогічних кадрів з 2009 р. уведений навчальний модуль «Відкрита освіта та дистанційне навчання», до якого входять три змістових модуля (далі ЗМ): ЗМ 1 «Відкрита освіта в Україні», ЗМ 2. «Основи дистанційного навчання», ЗМ 3 «Дистанційне навчання в післядипломній педагогічній освіті».

Мета цього навчального модуля — ознайомлення слухачів з цілями, зав-даннями, принципами, документами щодо входження системи освіти України до європейського освітнього простору на умовах партнерства з урахуванням націо-нальних особливостей.

За сучасних умов бурхливого розвитку суспільства, змін характеристик і параметрів середовища життєдіяльності людини постає об’єктивна потреба у забезпеченні всебічного зростання особистості, підготовці кваліфікованих кадрів з високим рівнем професійної компетентності та загальної культури, яка може бути реалізована лише на основі нової освітньої парадигми — забезпечення рівного доступу до якісної освіти для всіх, хто має бажання і потребу навчатися упродовж життя та має для цього можливості. Постає завдання — створити концептуальну модель нової освіти, яку називають відкритою. Основні системо-утворювальні принципи відкритої освіти відповідають сучасним освітнім пот-ребам людини, об’єктивним процесам розвитку, завданням і можливостям сус-пільства, процесам інтеграції, демократизації та інформатизації освіти, а також ураховують поточні можливості й перспективні завдання системи освіти.

Розділ 1. ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ

ЗАНЯТЬ З НАВЧАЛЬНОГО МОДУЛЯ

«ВІДКРИТА ОСВІТА ТА ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ»

1.1. Загальні положення

У посібнику автори розробили методику, яка розглядається як сукупність упорядкованих знань про принципи, зміст, методи, засоби та форми організації навчального процесу з вивчення навчального модуля «Відкрита освіта та дис-танційне навчання».

Методику розроблено на основі положень законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Указів Президента України від 4 липня 2005 р. та 20 березня 2008 р., Програми діяльності Уряду, Національної доктрини розвитку освіти, наказу МОН України «Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське освітнє співтовариство на пе-ріод до 2010 року» від 13.07.2007 № 612, а також документів Міністерства освіти і науки України з Болонського процесу (перелік дано в додатку 1), нормативно-методичним документом кафедри систем відкритої освіти. Вона визначає поря-док підготовки та проведення занять з тем змістових модулів навчального моду-ля «Відкрита освіта та дистанційне навчання».

Запропонована методика розвиває та конкретизує низку положень нав-чально-методичного комплексу «Відкрита освіта та дистанційне навчання» щодо тематики занять, порядку їх підготовки та проведення.

Процес навчання за модулем «Відкрита освіта та дистанційне навчання» ґрунтується на дидактичних принципах, які визначають зміст, організаційні фор-ми та методи навчального процесу. Виходячи з наукового розуміння сутності навчання, викладання змісту навчального модуля спирається на такі основопо-ложні дидактичні принципи:

1. Принцип єдності освітньої та розвивальної функцій навчання. Пе-редбачає, що навчання спрямоване на досягнення цілей різнобічного розвитку особистості, на формування знань, умінь, навичок, якостей, які є основою її про-фесійної діяльності, важливим засобом розширення світогляду, вироблення певних критеріїв оцінки та самооцінки.
2. Принцип науковості змісту й методів навчання. Відображає його зв’язок із сучасним науковим знанням і практикою улаштування відкритого де-мократичного суспільства; згідно з цим принципом зміст навчання має відпо-відати сучасному стану науки, передбачає оволодіння методами наукового піз-нання, розкриття явищ і фактів про їх взаємозв’язки та використання у процесі навчання інтерактивних методів.
3. Принцип системності та послідовності. Ґрунтується на тому, що викладання і засвоєння знань має здійснюватися у логічній послідовності, за

що забезпечує добір найбільш раціональних їх поєднань у відповідних умовах.

1. Принцип поєднання різних форм організації навчання залежно від пос-тавлених завдань, змісту та методів навчання. В сучасній дидактиці форми організації навчання найчастіше поділяють на аудиторні та позааудиторні (прак-тикуми, виїзні заняття, заліки тощо). В організації навчальних занять у системі підвищення кваліфікації превалюють групові та індивідуальні форми роботи. Організація індивідуальних форм роботи потребує від викладача значної інтен-сифікації своєї діяльності, тому необхідно обов’язково поєднувати цю форму роботи з іншими, на що й орієнтує розглядуваний принцип навчання.
2. Принцип зв’язку навчання з практикою. Виражає необхідність підго-товки слухачів до застосування набутих знань у вирішенні практичних завдань професійної діяльності. З цією метою застосовується аналіз ситуації і прикладів із реального життя, ознайомлення з виробництвом, суспільними інститутами, освітньою, науковою, навчально-виховною, фінансово-економічною діяльністю навчальних закладів вітчизняної системи освіти.
3. Принцип індивідуалізації. Спрямований на урахування індивідуальних особливостей і створення умов для розвитку кожного слухача. Індивідуалізація навчання — необхідна умова ефективності педагогічного процесу, оскільки будь-який навчальний вплив здійснюється через індивідуальні особливості конкретної особистості.

Методичний посібник призначений для викладачів і методистів кафедри систем відкритої освіти, співробітників ЦІППО УМО.

Може бути використаний викладачами, науково-методичними працівни-ками, аспірантами системи ППО.

1.2. Структура та зміст навчального модуля

Структуру і зміст модуля, розподіл змісту за видами навчальних занять та об’єму годин/кредитів наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Структура та зміст навчального модуля

«Відкрита освіта та дистанційне навчання»

Тематична дискусія передбачає вільне висловлювання власної позиції, виваженої й аргументованої, яка може не збігатися з позицією викладача. Саме у процесі зіставлення висловлених думок відбувається пошук і виявлення істини.

Тематична дискусія вважається ефективним засобом переконання, ос-кільки її учасники самостійно доходять до того або іншого висновку. Водночас при проведенні тематичної дискусії викладач може діагностувати стан поінфор-мованості слухачів про предмет дискусії, знання історії питання.

Отже, участь у тематичній дискусії — складний інтелектуальний процес, який передбачає володіння цілим спектром інтелектуальних умінь критичного мислення. Проте, не всі слухачі повною мірою володіють цими вміннями, ос-кільки таке завдання не ставилось у традиційній педагогіці.

Для активної і плідної участі в тематичній дискусії необхідно:

• бути компетентним у питанні, що розглядається;
• мати комунікативні навички;
• бути толерантним до позиції опонента, не нав’язувати власну думку;
• бути спроможним ухвалювати спільні, колективні рішення.

Порядок ведення тематичної дискусії та її методичне забезпечення роз-робляє кафедра.

Тематична дискусія проводиться у синхронному режимі (в реальному часі). У її проведенні беруть участь професори, доценти кафедри.

У проведенні тематичних дискусій з тем навчального модуля «Відкрита освіта та дистанційне навчання» беруть участь три викладачі кафедри.

Практичне заняття — вид навчального заняття, на якому викладачі організують обговорення базових теоретичних питань ЗМ і формують уміння та навички їх практичного застосування через індивідуальне виконання слухачами завдань з використанням інформаційних технологій, застосуванням сервісів гло-бальної мережі Інтернет та Web-ресурсів.

Проведення практичних занять за темами навчального модуля ґрунту-ється на базових знаннях, уміннях і навичках слухачів щодо роботи на персо-нальних комп’ютерах та використанні програмних засобів.

На етапі підготовки до практичного заняття викладачі ретельно планують навчальну роботу, розробляють методичні матеріали — практичні завдання різ-ного рівня складності відповідно до категорії слухачів, комплект наочностей з теми заняття тощо.

Практичне заняття має на меті постановку викладачем загальної проб-леми та її обговорення за участю слухачів, розв’язування завдань з їхнім де-тальним обговоренням. При цьому слухачі беруть участь у різних формах інди-відуальної та колективної роботи. Для вирішення окремих завдань слухачі об’єднуються у групи з метою обговорення, узагальнення та обґрунтування шля-хів розв’язання проблем. Взаємодіючи між собою, вони виробляють обґрунто-ване рішення.

особистої навчальної роботи щодо засвоєння змісту навчального модуля. З цією метою в навчально-методичному комплексі «Відкрита освіта та дистан-ційне навчання» для кожного змістового модуля наведені питання для само-перевірки.

Навчально-методичне та дидактичне забезпечення

Основу навчально-методичного забезпечення вивчення навчального мо-дуля становлять:

• освітньо-професійні програми підвищення кваліфікації;
• робочі програми підвищення кваліфікації;
• навчальні та навчально-тематичні плани;
• навчально-методичний комплекс модуля «Відкрита освіта та дистан-ційне навчання»;
• положення про організацію очно-дистанційного підвищення кваліфікації керівних і педагогічних кадрів у ЦІППО;
• дана методика організації та проведення занять з навчального модуля «Відкрита освіта та дистанційне навчання».

Основу дидактичного забезпечення вивчення навчального модуля «Від-крита освіта та дистанційне навчання» становлять:

• підручники, навчальні посібники, конспекти лекцій, роздаткові мате-ріали, комплекти наочних засобів у друкованому та електронному вигляді;
• орієнтовний перелік питань для самоперевірки слухачів;
• рекомендації слухачам щодо роботи у віртуальному навчальному сере-довищі.

Методичні та дидактичні матеріали зберігаються на кафедрі систем від-критої освіти, в центрі дистанційного навчання, в бібліотеці УМО.

Розділ 2. Основи методики підготовки

та проведення занять

2.1. Змістовий модуль 1. Відкрита освіта в Україні

Тема 1. Відкрита освіта: організаційно-педагогічні аспекти

Метою вивчення даної теми є ознайомлення слухачів з основними напрямами реформування освіти України в контексті євроінтеграції та Бо-лонського процесу.

Вид заняття — тематична дискусія.

Заняття проводиться в навчальній аудиторії з використанням технічних засобів навчання (див. Додаток 1).

Інтеграція і демократизація освіти

Сучасне світове суспільство стає дедалі більш глобалізованим, інтерна-ціональним, готовим до конкурентної боротьби як на ринках капіталів, енерге-тичних ресурсів, товарів, послуг, зайнятості, так і у сфері освіти.

У Програмі діяльності із захисту і розвитку навколишнього середовища, прийнятою на конференції в Ріо-де-Жанейро (Agenda 21), зокрема зазнача-ється: «Людство стоїть на порозі змін… Жодна нація не здатна досягти бажа-ного результату самостійно, але усі разом — при глобальному партнерстві і вза-ємній підтримці — ми здатні зробити це».

Яким буде суспільство майбутнього, як у ньому буде організована і здійс-нюватися діяльність людини, функціонування технічних і соціо-технічних систем, який рівень життя людини буде у ньому досягнутий, залежить передусім від того, наскільки освіченими будуть його члени.

Рівень розвитку освітніх систем, досягнутий сьогодні в розвинутих країнах світу, є вагомим чинником їхнього інтелектуального, економічного, соціального, науково-технічного, інноваційно-технологічного і культурного розвитку, що знач-ною мірою забезпечує цим країнам стабільність й еволюційний характер роз-витку, дає змогу удосконалити життєустрій, поглиблювати демократичні про-цеси, поступово підвищувати духовний і матеріальний рівень мирного, творчого життя населення — головної мети прогресивного розвитку людини та суспільтва.

Світові тенденції інтеграції й демократизації систем освіти, що сьогодні яскраво простежуються, спрямовані до цієї мети, відіграють у процесі її досяг-нення провідну роль.

Проте зазначимо, що при розгляді у цьому розділі процесів інтеграції та демократизації в системі освіти, не будемо торкатися тих складових цих про-цесів, які в цілому є дуже важливі, але які все ж не є суттєвими в контексті даного розгляду (наприклад, при розгляді процесів інтеграції не будемо гово-рити про інтеграцію змісту навчання чи інтеграцію різних форм навчальної ді-яльності тощо, а при розгляді процесів демократизації — про самоврядування у студентських колективах чи участь батьків в управлінні навчальними закладами тощо).

Проблема інтеграції системи освіти України у світовий, передовсім Євро-пейський освітній простір, обумовлена самим життям, стратегічною політикою України на інтеграцію в Європейське і світове співтовариство.

У рекомендаціях парламентських слухань про взаємовідносини та співро-бітництво України з Європейським Союзом (ЄС) від 28 листопада 2002 р. заз-начено, що:

• реалізація курсу на європейську інтеграцію України є невід’ємним еле-ментом внутрішніх реформ, спрямованих на економічне зростання, підвищення рівня життя народу, розвиток демократії, становлення громадянського суспіль-

мічної, науково-технічної, інноваційно-технологічної і загальнокультурної інтег-рації, й стати їх каталізатором, забезпечити гармонійність, стабільність і перед-бачуваність їх еволюції, усвідомлення членами суспільства необхідності їх прак-тичної реалізації. Вітчизняна система освіти має увійти у світовий освітній прос-тір, стати в ньому активним, конкурентноспроможним і продуктивним гравцем.

Водночас сьогодні, коли світ розвивається так динамічно, ця проблема набуває особливої актуальності, від якості й темпів розв`язання якої залежить головне — чи буде вітчизняна система освіти і далі посідати передові позиції у світовій педагогічній науці й освітній практиці, або втратить досягнуте і все більше і більше громадян України будуть намагатися отримати освіту і роботу за кордоном, а про сучасний розвиток особистості годі буде і думати.

Обмежений щодо надбань вітчизняної культурної спадщини і рівня сучас-них світових вимог розвиток особистості, втрата конкурентоспроможності про-дуктивних сил у недалекому майбутньому стануть визначальними чинниками зниження загальнокультурного рівня населення, процесів стагнації, кризових явищ в економіці країни. За таких умов Україна навіть у перспективі не зможе сподіватися на достойне місце серед розвинутих країн світу. І що абсолютно драматично для майбутнього України, вона не буде привабливою для особисто обдарованого і суспільно-активного молодого покоління, буде поступово втра-чати інтелектуальну базу для формування національної еліти, кваліфікованої продуктивної сили.

Рейдар Ролл зазначає, що «багато держав передбачають можливість посилення конкуренції між постачальниками освітніх послуг…  Одночасно уряди держав ураховують у своїх стратегіях розвитку країн посилення регіонального і світового партнерства у різних галузях, у тому числі і у сфері освіти. У країнах, де застосовується такий підхід, система освіти стає дедалі більш продуктивною та конкурентоздатною».

Загальні інтеграційні процеси в системі освіти мають бути провідною виз-начальною рисою сучасного етапу розвитку освіти, стати джерелом розв’язання більшості наявних проблем її сучасного стану, забезпечити її впевнений розвиток, продуктивність і конкурентоспроможність на світовому ринку освітніх послуг.

Основними складовими загального інтеграційного процесу розвитку освіти є процеси інтеграції:

• освітніх і освітньо-професійних стандартів (у тому числі системи серти-фікації вищих навчальних закладів і дипломів про вищу освіту, освітньо-профе-сійних стандартів із стандартами міжнародних професійних асоціацій);
• змісту різнорівневої дошкільної, загальної і професійної освіти (в тому числі позашкільної освіти);
• навчально-методичного забезпечення (в тому числі традиційних і елек-тронних інформаційних ресурсів);

розвитку освіти і науки (в тому числі інформаційно-аналітичних систем адмі-ністративного управління освітою і наукою);

• систем зайнятості (в тому числі забезпечення мобільності вчителів, випускників, адміністраторів, учених, робітничих кадрів);
• систем статистики (зокрема унормування ключових індикаторів, що відображують стан, характер функціонування і напрями планового розвитку мережі навчальних закладів, якісної та кількісної структури їхніх прийомів / ви-пусків, іншої продукції систем освіти, навчальних закладів і наукових установ, технології збирання й опрацювання даних, моніторингу освітньої діяльності, сис-теми управління освітою на її різних організаційних рівнях).

Мовиться, передусім про міжнародне освітнє та науково-технічне співро-бітництво. «Міжнародне співробітництво в освіті, якщо воно успішно реалізу-ється, має великий потенціал. Воно може привезти до створення глобальних освітніх спільнот і консорціумів, що зробить освіту доступною в якості міжна-родної додаткової послуги, що сплачується усіма тими, хто у змозі собі це доз-волити… Це принцип глобального партнерства між рівними у різних сферах і культурах».

Серед продуктивних форм цього співробітництва, що безумовно має сприяти інтеграції системи освіти України у світовий освітній простір, слід під-твердити такі з них, які позитивно зарекомендували себе у попередні часи:

• взаємний обмін учнями, студентами, слухачами, викладачами та нау-ковцями;
• реалізація спільних навчальних програм і наукових досліджень;
• здійснення спільних заходів (публікації, конференції, конкурси, змаган-ня, інші заходи спільної освітньо-виховної, спортивно-оздоровчої, культурно-просвітницької та наукової діяльності).

Необхідно забезпечити розширення масштабів і поглибити зміст цих форм діяльності. Разом з тим, слід суттєво розвинути, а в деяких навчальних закладах і розпочати такі форми цієї роботи, які мають осучаснити і суттєво поглибити інтеграційні процеси:

• взаємне ліцензування навчальних програм, курсів, викладацьких кадрів,
• розроблення спільних освітніх і наукових проектів, що спрямовані на розвиток та інтеграцію систем освіти і науки;
• залучення вітчизняних і міжнародних спонсорів і фондів до забезпе-чення виконання програм і проектів (у тому числі міжнародних), що спрямовані на розвиток освіти і науки в Україні;
• впровадження принципів відкритої освіти, методів, засобів і технологій дистанційного навчання.

Розвиток ринкової економіки передбачає конкуренцію на її різних ринках. Тому в найближчі роки на ринку освітніх послуг слід очікувати значного поси-лення конкуренції між постачальниками цих послуг.   У висновках Консультатив-

конфлікти, в тому числі міжнародні. Розвиток партнерських відносин і удоско-налення ринку освітніх послуг слід будувати на засадах поваги до культурних цінностей різних націй і народів з урахуванням обраними цими націями та на-родами шляхів і темпів свого суспільного розвитку.

За останні роки освіта України зробила рішучі кроки в напрямі і інтеграції у Європейський освітній простір. Розглянемо деякі з них.

По-перше, як приклад успішного міжнародного співробітництва з інтеграції системи вищої освіти України у Європейський освітній простір слід вказати на спільну результативну діяльність міжнародних і національних урядових струк-тур, провідних вітчизняних і закордонних університетів, основні положення якої були визначені у Лісабонській конвенції, а основні принципи — згодом сформу-льовані у Болонській декларації. Ця спільна міжнародна діяльність отримала назву Болонський процес. Основні принципи Болонській декларації, в основ-ному, збігалися із стратегічними напрямами розвитку освіти України, з бажан-ням України інтегруватись у Європейське співтовариство. Тому у 2005 р. Україна офіційно приєдналася до Болонського процесу і планує у 2010 р. запро-вадити його основні принципи в повному обсязі.

Відповідно до основних принципів Болонської декларації в рамках досяг-нутих з Європейською комісією ЄС домовленостей Україна планує до 2010 р. запровадити у вищій освіті систему академічних кредитів, аналогічну до системи ECTS (Європейська кредитно-трансферна система). Саме цю систему розгля-дають як засіб підвищення мобільності студентів під час переходу з однієї нав-чальної програми на іншу, зокрема програми післядипломної освіти. Перед-бачається, що ECTS буде відігравати роль вагомого багатоцільового інстру-менту сучасного етапу модернізації освітніх систем, стане не тільки засобом забезпечення мобільності тих, хто навчається, а й буде активно сприяти фор-муванню єдиної двоступеневої системи вищої освіти, реформуванню й удоско-наленню навчальних програм, уніфікації систем оцінювання навчальних досяг-нень, професійних компетентностей, забезпечить умови щодо міжінституціо-нального і міжнародного визнання проміжних результатів навчання та сертифі-катів про отриману освіту тощо.

Багатолітня співпраця Європейської Комісії ЄС і 145 провідних універси-тетів Європи дали можливість сформулювати такі базові принципи, на яких грунтується розроблення і запровадження загальноєвропейської системи квалі-фікацій і ступенів:

1. Філософії взаємної довіри.
2. Здатності освітніх структур до конвергенції (гармонізації) як на націо-нальному, так і на міжнародному рівнях.
3. Подання результатів навчання не в термінах часу, а в термінах кре-дитів, що прив’язані до результатів, виражених компетентностями.

тиці. Разом з тим, ці результати засвідчили «…потребу в реальній модернізації навчального процесу з математики і природничих дисциплін, у запроваджені навчальних технологій, спрямованих на розвиток особистості школяра» [1, 35].

По-третє, у 2007 р. Україна вперше взяла участь у міжнародному порів-няльному дослідженні якості математичної і природничої освіти школярів 4-х і 8-х класів, що здійснюватиметься за проектом TIMSS — найбільш масштабного міжнародного проекту в галузі освіти, в межах якого буде досліджуватися якість освіти школярів у 67 країнах світу. Зазначається, що «…участь у міжнародних моніторингових дослідженнях — це не разова акція міністерства. Президент України, уряд поставили завдання не лише брати участь у таких дослідженнях, а й створити в країні моніторингову систему якості освіти». Безумовно, такий підхід сприятиме успішній інтеграції системи освіти України у світовий освітній простір, забезпечить її випускникам підвищення мобільності та конкуренто-спроможності на ринку праці.

По-четверте, з часу приєднання України до Болонського процесу Мініс-терство освіти і науки України ініціювало питання щодо формування нового переліку галузей знань, бакалаврських програм і програм професійного спряму-вання замість чинного Переліку напрямів і спеціальностей підготовки, як ще один крок на шляху до інтеграції в систему освіти Європи. «У новому варіанті Переліку спеціальності “Початкове навчання”, “Дошкільне виховання”, “Техно-логічна освіта (трудове навчання)” виокремлено у бакалаврські програми, а підготовка вчителя загальноосвітніх предметів буде здійснюватися за відпо-відними бакалаврськими програмами професійного спрямування класичних університетів. Мета змін полягає у тому, щоб підвищити якість підготовки вчи-теля, наблизити її рівень до європейських вимог і урівноважити статус випуск-ників педагогічних і класичних університетів».

Це далеко не повний перелік реальних кроків, які в останні роки рішуче і послідовно здійснюються в системі освіти України на шляху її інтеграції до Європейського освітнього простору.

Проте успішна інтеграція системи освіти України у світовий освітній прос-тір є неможливою без розвитку демократичних процесів в освіті, наближення стану демократії (її внутрішньосистемних механізмів і зовнішніх проявів) до рівня, що досягнутий у системах, з якими вона інтегрується. Цьому має сприяти не тільки виконання зазначених вище інтеграційних заходів, а багато в чому впевнене і наполегливе утвердження в освіті принципів і широке запровадження в усі її гілки механізмів і інструментів свободи вибору, формування в освітньому середовищі толерантних відносин, які притаманні сьогодні системам освіти країн з розвинутою демократією.

Демократизація суспільства спонукає до підвищення рівня готовності гро-мадян до відповідального і свідомого вибору, здатності до толерантного розв’я-зування конфліктних ситуацій… Необхідність своєчасного і правильного  реагу-

доступні кожному і повсякденно, що створить необмежені можливості до транс-планетного спілкування. Більшість людей ще не усвідомлюють ті зміни, які вини-кають у сьогоденні, адже по-новому буде будуватися життя, робота і дозвілля, по-іншому почнуть навчатися, виробляти і продавати послуги, зміняться методи ведення війн — і все це буде впливати на відносини між заможними і неза-можними прошарками, певним чином змінювати мову і культуру.

У «Декларації принципів», яка була прийнята 2003 р. в Женеві на Все-світній зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства, зокрема говориться, що ІС — це таке суспільство, в якому кожний міг би створювати нові знання, мати до них доступ, користуватися й обмінюватися ними з тим, щоб да-ти окремим особам, громадянам і народам можливість повною мірою реалізу-вати свій потенціал.

Група експертів Колегії Європейських співавторів, яка була створена у травні 1995 р. з метою аналізу соціальних аспектів ІС, характеризує таке сус-пільство як глобальне суспільство, в якому обмін відомостями не буде мати ні часових, ні просторових, ні політичних кордонів; яке, з одного боку, сприяє вза-ємопроникненню культур, а, з іншого — відкриває кожному співтовариству нові можливості для самоідентифікації й розвитку власної унікальної культури.

Інформаційне суспільство (information society, digital society, electronic society, e-society) розглядається як етап переходу до нового перспективного ста-ну свого соціально-економічного та науково-технічного розвитку — до суспільс-тва знань (knowledge society, k-society), в якому головним джерелом існування і розвитку, основним ресурсом функціонування і рушійною силою прогресивних перетворень стануть знання, які накопичило і продовжуватиме здобувати та на-копичувати людство і які будуть ефективно використовуватися практично усіма підсистемами суспільства, переважною більшістю його членів для розв’язуван-ня своїх повсякденних і перспективних завдань.

В основі створення ІС лежить процес його інформатизації, який визнача-ється як «організований соціально-економічний і науково-технічний процес ство-рення оптимальних умов для вдосконалення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, ор-ганізацій, громадських об’єднань на основі формування та використання інфор-маційних ресурсів».

Вивченням проблем створення ІС, його особливостей, визначенням цього поняття займаються вчені багатьох країн світу. Багато з них визначають контури ІС, як суспільства, в якому процес комп’ютеризації надає людям доступ до на-дійних джерел інформаційних ресурсів, позбавляє їх від рутинної роботи, за-безпечує високий рівень автоматизації виробництва. В багатьох роботах вітчиз-няних і зарубіжних авторів ІС характеризується як постіндустріальне суспільсво, де знання використовуються як стратегічний ресурс. Сьогодні новітні засоби зв’язку та системи комунікацій стирають кордони між країнами і націями.  Циф-

прискорений перехід до нового етапу свого розвитку — ІС, що характеризується:

• розвиненою інформаційно-комунікаційною інфраструктурою та приско-реним розвитком високотехнологічних галузей економіки;
• широким доступом громадян до інформаційних ресурсів, освіти, куль-турних надбань, можливостей роботи і спілкування;
• новими вимірами прав і свобод громадян;
• високими темпами економічного зростання.

Інформаційне суспільство суттєво змінює традиційні уявлення про працю, освіту, культуру, спілкування, соціально-політичне життя. Сьогодні якнайшвид-ше упровадження тих або інших засобів ІС у соціально-економічну систему — головне завдання політичних і професійних еліт найбільш розвинених країн Європи, Америки, Азії. Водночас головною проблемою інших країн стає так званий «цифровий розрив» (інформаційна нерівність) — розрив у можливостях і способах життя між державами, що будують ІС, та рештою держав. Особливо загрозливим «цифровий розрив» є для пострадянських країн, які ще не за-вершили соціально-політичну трансформацію.

Об’єктивною передумовою формування ІС є бурхливий розвиток і гло-бальне поширення персональних комп’ютерних засобів, практично неосяжні масштаби Інтернету, високий рівень його комунікативних характеристик і сер-вісів. На думку Дж. Лиффина у «Декларації принципів» всесвітній Інтернет — це тільки приклад майбутньої інформаційної інфраструктури. Її обриси покищо тільки слабо відгадуються, і, можливо, ніхто не в силах уявити, якою вона буде. Але вже зараз стає зрозумілим, що ця інфраструктура буде значно складнішою, ніж будь-що існуюче в теперішній час, і навіть те, що ми можемо собі уявити [1, 680].

Суть концепції ІС полягає в тому, що першорядного значення в розвитку всіх суспільних сфер набувають знання, інформаційні ресурси та інтелекту-альний потенціал людини. Основними особливостями ІС є:

• збільшення ролі інформаційних ресурсів і знань у політичному, еконо-мічному, соціальному та культурному житті суспільства;
• зростання обсягу інформаційно-комунікаційних продуктів і послуг у ва-ловому внутрішньому продукті;
• створення глобального інформаційного простору, що забезпечує:
  • ефективну інформаційну взаємодію людей;
  • доступ членів суспільства до світових інформаційних ресурсів;
  • задоволення потреб членів суспільства в інформаційних продуктах і послугах.

Метою ІС є комплексний та органічний розвиток людини, створення умов для її духовного й розумового збагачення, нарощування національного люд-ського капіталу як основи розвитку політичної, соціальної,  економічної, гуманітар-

ної, культурної та інших сфер суспільного життя насамперед в інтересах під-вищення добробуту громадян, ефективності економіки та зміцнення державності.

Побудова ІС — не самоціль, а інструмент економічної, соціальної, науково-технічної, міжнародної політики України, яка будує нове сучасне суспільство.

основні стратегічні цілі розвитку ІС в Україні такі:

• створення постіндустріальної економіки через прискорене запровад-ження новітніх ІКТ в усі сфери суспільного життя, діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування;
• широке використання ІКТ як інструменту для затвердження демокра-тичних форм державного управління, удосконалення відносин між державою і громадянами, зміцнення демократичних інститутів, становлення електронної форми взаємодії між владою і громадянами;
• забезпечення комп’ютерної грамотності населення, насамперед через створення системи освіти, орієнтованої на виклики ІС; формування в суспільстві системи цінностей і пріоритетів ІС, що спрямовує і стимулює його членів і сус-пільні підсистеми використовувати новітні ІКТ у формуванні особистості;
• створення національної інформаційно-комунікаційної інфраструктури та інтеграція її із світовою інфраструктурою.

Для оцінювання стану розвитку ІКТ країн світу в 2002 р. Міжнародна академія зв’язку ввела показник-індекс цифрового доступу, значення якого може змінюватися від нуля до одиниці і який розраховується на основі таких восьми показників: кількість абонентів фіксованого зв’язку; кількість абонентів нобільного зв’язку; кількість абонентів широкосмугового зв’язку; освіта дорос-лого населення; загальне охоплення шкільною освітою; ціна доступу до Інтер-нету; кількість користувачів Інтернету; якість міжнародного трафіку. Для України у 2005 р. цей індекс не перевищував 0,5, і був помітно меншим ніж для роз-винених країн світу (наприклад, для Швеції він становив 0,85).

Інформатизація суспільства передбачає випереджальну інформатизацію галузі науки і освіти, де в основному формується когнітивний, кадровий і нау-ково-технічний фундамент самої інформатизації як процесу та соціально-еконо-мічного явища, закладаються майбутнє досягнень і розвитку суспільства в цілому.

Рейдар Ролл зазначає, що «У світі майбутнього… освітнє середовище, яке ми знаємо сьогодні, те, як ми забезпечуємо і організуємо освіту і способи навчання, будуть змінюватись драматично швидко у зв’язку з новими реаліями і новими потребами навчання. Ми вже значно просунулись по шляху змін і маємо можливість спостерігати, як у багатьох країнах світу здійснюється процес злиття традиційного і дистанційного навчання. В міру того, як звичайна освіта буде трансформуватися, дистанційне навчання також зміниться» [1, 680].

У Декларації ІІ Міжнародного конгресу ЮНЕСКО «Інформатизація і осві-та» його учасники закликали «…уряди, структури, що займаються питаннями освіти, ділові і  промислові  кола зміцнювати спільні зусилля, вишукувати нові

розвиток громадянського суспільства та демократизації української держави, європейської і світової інтеграції України. За таким підходом розвиваються сис-теми освіти в усіх економічно розвинених країнах світу.

Рейдар Ролл, генеральний секретар Міжнародного фонду з дистанційної освіти (Осло, Норвегія), у передмові до книги Дж.Тиффина та Л.Роджсмагам зазначав, що деякі країни перебувають нині на етапі переосмислення своїх ос-вітніх систем, у той час як у інших державах, і це можна віднести до західного світу, зазначений процес здається уповільненим. Тут є реальна загроза, оскіль-ки може трапитися, що швидкість, з якою будуть відбуватися зміни в офіційних освітніх системах, виявляться настільки низькими, що їх спроможність забезпе-чити необхідну громадянам якість освітніх послуг стане абсолютно недостат-ньою. Впоратися з поставленим завданням зможуть ті школи, університети та інші навчальні заклади, котрі будуть здатні йти в ногу з новими реаліями і випе-реджати інших у забезпеченні необхідних послуг на освітньому ринку завтраш-нього дня. Можливо цей ринок надасть перевагу зближенню частин освітньої системи та корпоративного світу телекомунікацій і виробників апаратного і прог-рамного забезпечення для освітнього ринку, тимчасово відсунувши політиків на задній план?. Можна сказати з високою імовірністю, що так і станеться.

Привабливі перспективи щодо реалізації такого підходу відкривають нові форми співробітництва навчальних закладів (передусім сучасних університетів) і провідних світових компаній, що працюють у галузі високих технологій. Таке співробітництво базується на спільних інтересах освіти та бізнесу в напрямі підготовки висококваліфікованих випускників системи професійної освіти та їх-нього подальшого використання при створенні засобів і технологій найсучас-ніших комп’ютерно орієнтованих систем — складових інфраструктури інформа-ційного суспільства.

Як позитивний приклад такого співробітництва можна навести діяльність університету в Ніцці (University of Nice Sophia Antipolis — www.unice.fr), Франція, де на базі Imagine Institute (Innovative Multimedia Application Generated by Interdisciplinary Network Environment) під керівництвом професора Сержа Мі-ранди (Serge Miranda — serge.miranda@unice.fr) у 1980 р. була започаткована і дотепер здійснюється магістерська програма MBDS (Multimedia Data Base and System integration), у якій передбачається обов’язкова поглиблена інтеграція навчального процесу і діяльності компаній, які створюють засоби ІКТ і активно використовують такі засоби при виготовлені своєї продукції та реалізації різних послуг. З-поміж основних партнерів університету в Ніцці підготовку за цією програмою здійснюють такі компанії: із створення програмних продуктів — Oracle, IBM, Sun, Microsoft, CA, ETRI (Південна Корея); з розроблення телекому-нікаційних систем — SFR, Orange R&D, Telecom Italia, ISBM (Torino), ETSI, Alcatel-Lucent, Comcel; з розроблення телекомунікаційних засобів — ASK, NXP, Nokia, Coronis, Tam Telesante, ST MicroElectronics; з розроблення засобів мо-

мотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо запровад-ження й використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства.

Відповідно до цього Закону національна політика розвитку ІС в Україні визначає, що однією з головних умов успішної реалізації основних засад ство-рення в Україні ІС є забезпечення навчання, виховання, професійної підготовки людини для роботи в ІС. Для цього необхідно:

• розвивати національний науково-освітній простір, який ґрунтуватиметь-ся на об’єднанні різних національних багатоцільових інформаційно-комунікацій-них систем;
• розробити методичне забезпечення, орієнтоване на використання ком-п’ютерних мультимедійних технологій у навчанні шкільних предметів, урахуван-ня в системах навчання студентів педагогічних вищих навчальних закладів і перепідготовки вчителів особливостей роботи з ІКТ;
• забезпечити пріоритетність підготовки фахівців з ІКТ;
• удосконалити навчальні плани, відкрити нові спеціальності з новітніх ІКТ, втілити принцип «освіта упродовж усього життя»;
• створити системи дистанційного навчання та забезпечити на їх основі ефективне запровадження та використання ІКТ на всіх освітніх рівнях усіх форм навчання;
• забезпечити на відповідному рівні навчальні заклади та наукові уста-нови сучасними засобами ІКТ і необхідними інформаційними ресурсами;
• забезпечити вільний доступ до засобів ІКТ та інформаційних ресурсів, особливо у сільській місцевості та важкодоступних населених пунктах.

До основних засад національної політики розвитку в Україні ІС цей Закон відносить відповідний розвиток науки і культури. Ним передбачено, що з метою підвищення ефективності науки та культури в ІС вважати пріоритетним прове-дення фундаментальних і прикладних досліджень щодо розвитку ІС. Особливої уваги в розбудові ІС необхідно надавати випереджальному розвитку фундамен-тальних і прикладних досліджень та наукоємних технологій, розвитку вітчизня-ної індустрії програмування, інфраструктури виробництва ІКТ.

Виходячи з цих пріоритетних завдань науки і освіти, необхідне суттєве поглиблення і розширення діяльності наукових установ, провідних навчальних закладів у напрямі науково-методичної та інформаційно-аналітичної підтримки інформатизації освіти, дослідженню проблем формування ІС, ролі, яку повинна відігравати у цьому процесі система освіти, що має забезпечити сучасні темпи й характер розвитку національної системи освіти, високу якість освітніх послуг, що надаються. На цій основі буде закладено освітній фундамент формування в Україні ІС, що, у свою чергу, забезпечить створення нових робочих місць і бо-ротьбу із бідністю, конкурентноздатність випускників національної системи осві-

Тому в подальшому будемо використовувати термін науково-освітні інформаційні мережі, не поділяючи їх за наведеними вище типами.

Науково-освітні інформаційні мережі (НОІМ) по суті є АІС, що наповнені матеріалами переважно освітнього й наукового спрямування, на основі яких забезпечують інформаційну підтримку освіти і науки та технологічно використо-вують комп’ютерну інформаційно-комунікаційну платформу для транспортуван-ня та опрацювання інформаційних об’єктів. Завдяки цьому НОІМ використо-вують для участі у формування єдиного інформаційного освітнього простору, вони є важливі складові відкритого навчального середовища.

У зв’язку з розвитком засобів і технологій Інтернету, протоколів і техніко-технологічних інтерфейсів використання АІС, у різних НОІМ інтегруються інфор-маційні ресурси й надається доступ до інтегрованих інформаційних ресурсів широкому колу користувачів практично в усьому світі. Завдяки цьому забез-печується як ретроактивний доступ до ресурсів НОІМ, так і інтерактивна (online) взаємодія їх користувачів у процесі виконання ними спільних проектів, розв’язу-вання єдиних навчальних завдань, взаємного інформування тощо. На користу-вацькому рівні електронні ресурси НОІМ пропонуються структурованими за тою або іншою тематикою, або за категорією користувачів і забезпечуються гнуч-кими і зручними засобами пошуку релевантних повідомлень і навігації в елек-тронних мережах.

При реалізації певних проектів використання НОІМ дає змогу створювати й на практиці підтримувати численні логічні інформаційно-комунікаційні мережі різного проектного спрямування, в яких фізично використовуються загальносис-темні програмно-технічні засоби і технології комп’ютерно-технологічних плат-форм НОІМ.

Спеціально створені організації, що працюють як на національному, так і на міжнародному рівнях, забезпечують функціонування НОІМ, розвиток їх ре-сурсів, засобів і технологій, організаційної будови. Позитивний вплив діяльності цих організацій на освіту, на формування освітньої політики, на інформаційне забезпечення освітнього процесу, наукової діяльності в інтересах освіти склад-но переоцінити.

Серед таких організацій, що здійснюють діяльність на міжнародному рівні та забезпечують інформаційну мережну підтримку освітньої галузі, слід насам-перед назвати такі загально відомі й визнані у світі організації як ЮНЕСКО (UNESCO, United Nations Educational Scientific and Cultural Organization — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) і ЮНІСЕФ (UNICEF, United Nations Children’s Found — дитячий Фонд ООН).

Функціонування та розвиток цих організацій здійснюються за такими задекларованими основними принципами:

• внутрішня мережна структура перебуває у динамічному процесі онов-лення;

• проект «Інформаційна мережа культури світу», мета якого полягає у створенні й розміщенні в Інтернеті множини різних сайтів, де містяться різно-манітні відомості про діяльність освітян з усього світу;
• проект «На шляху до культури світу», реалізація якого має сприяти осві-тянам і навчальним закладам з усього світу поширювати свої матеріали про культуру світу, ненасильство і толерантні стосунки;
• проект ЮНІТВІН (кафедри ЮНЕСКО) із створення всесвітньої мережі віртуальних кафедр, які залучаються до реалізації різних проектів, що здійсню-ються в межах програми спільної діяльності. До складу цієї мережі сьогодні входять понад 500 суб’єктів з 113 країн світу. Зокрема, в Україні діють 12 ка-федр ЮНЕСКО у різних вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Донецька, Одеси та інших міст України. Силами колективів цих кафедр розробляються такі важливі для розвитку освіти проекти як ALADIN, APEID, APNIEVE, APPEAL, ASPnet, CARDEIN, SEE-ECN, UNEVOC, UNITWIN та ін. Участь українських вузів у цій програмі ЮНЕСКО сприяє зміцненню їх міжнародних стосунків, інтеграції вітчизняної вищої освіти і науки у світові та наукові процеси;
• проект із створення віртуального університету науково-технічних і інже-нерних вищих навчальних закладів країн Центральної і Східної Європи, корди-натором якого є Національний технічний університет України «Київський полі-технічний інститут»;
• проект ПРООН/ЮНЕСКО «Регіональна академія комп’ютерних мереж навчання і підготовки кадрів», що здійснюється на базі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, основними завданнями якого є забезпечення доступу студентів і викладачів вищих та інших навчальних закладів до мереж-них інформаційних ресурсів, що необхідні їм у процесі навчання та проведення наукових досліджень.

З метою підвищення швидкості доступу до електронних ресурсів НОІМ ЮНЕСКО, забезпечення альтернативного доступу до них (за відсутності такого доступу з головного сайту ЮНЕСКО) ця міжнародна організація має два так звані дзеркальні сайти, що підтримуються Університетом Небраски, США та Уні-верситетом Об’єднаних Націй, Японія.

Для реалізації довготермінових міжнародних програм ЮНЕСКО в Україні створені і діють відповідні національні комітети, комісії та координаційні центри з управління такими програмами, як «Людина і біосфера», «Геологічна кореля-ція», «Біоетика», «Гідрологічна програма» тощо. Створюються координаційні центри з виконання програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» і для взаємодії з Міжнародною океанографічною комісією ЮНЕСКО. З 2001 р. Україна бере активну участь у спільній робочій групі ЮНЕСКО, Ради Європи і АЛЕКСО (Араб-ська ліга з питань культури, науки та освіти) «Вчимося жити разом: молоді жур-налісти проти насильства та нетерпимості».

чає формування гнучких проектних мереж, що базуються на комп’ютерно-технологічній платформі НОІМ. Вона охоплює основні напрями освітньої полі-тики, вивчення іноземних мов, інноваційні процеси в освіті, аспекти інтеркуль-турної освіти, інші важливі теми розвитку сучасної освіти.

Важливу допомогу Рада Європи надає щодо порівняльного аналізу та обміну досвідом між країнами. Вивчаючи та аналізуючи освітню політику, екс-перти Ради Європи спільно розробляють і пропонують рекомендації для поліп-шення ситуації в освіті. Зокрема Рада Європи опікується такими напрямами: вивчення прав людини та дитини, європейська освіта й набуття знань і навичок для життя в Європі, демократична освіта та освіта толерантності, громадянська освіта. Здійснюючи широкий спектр заходів і пропонуючи ресурси своєї НОІМ, ця міжнародна організація надає також можливість освітянам і науковцям з різних країн як обмінюватися своїм досвідом, так і можливості підвищення своєї кваліфікації для забезпечення здатності працювати та навчатися у будь-якій країні Європи, отримувати знання з викладання іноземних мов, історії, інших предметів, які є більш важливі для спілкування зі своїми європейськими колегами.

Велику роботу агенції Ради Європи проводять з молоддю, зокрема зі школярами. Так, в ознайомленні з новими культурами та народами Європи організація сприяє спілкуванню зі своїми однолітками в інших країнах Європи через надання можливості використовувати власні комп’ютерні інформаційні мережі та підтримку участі у різноманітних проектах. З-поміж таких проектів, які здійснюються останнім часом за підтримки Ради Європи і в реалізації яких беруть участь навчальні заклади та наукові установи України, слід назвати такі: «Міжнародна залізнична карта», «Освіта для демократичного громадянства», «Демократія, права людини, меншини: освітянські та культурні аспекти», «Єв-ропа у школі» і багато інших.

Так само, як Рада Європи, Європейський Союз надає значну увагу не тільки розвитку економіки та промисловості у країнах Центральної та Східної Європи, надаючи для цього велику фінансову та професійну підтримку, а й освіті, допомагаючи освітянам розв’язувати свої поточні та перспективні зав-дання. З-поміж основних освітніх програм, що здійснює Європейський Союз, слід назвати програми «Tasis», «Phare», «Еразмус», «Коменіус», «Леонардо» та ін. Кількість учасників, що беруть участь у цих програмах, невпинно збільшується. Так, за даними Європейського Союзу, тільки в освітніх програмах «Коменіус» і «Еразмус» участь громадян Європейського Союзу буде становити: у програмі «Коменіус» — 10% школярів і вчителів (нині у програмі задіяно лише 3%); у програмі «Еразмус» до 2013 р. кількість учасників збільшиться на три мільйони. До 2013 р. в межах цієї програми п’ятдесят тисяч дорослих матимуть мож-ливість брати участь в освітніх програмах і курсах за кордоном. Ще п’ятдесят тисяч осіб щороку зможуть долучитися до програми «Леонардо».

досліджень і розробок у системах освіти європейських країн (http://www.bdp/it/banche/banche.html). Система EUDISED розповсюджує свої інформаційні ресурси через національні інформаційні центри. Починаючи з 1984 р. у цій системі діє термінологічна служба, що розробляє і підтримує тезаурус НПІ. В 1964 р. у системі EUDISED засновано Документаційне об’єднання (DOPAED) як союз західноєвропейських країн, де рідною мовою є німецька.

На базі мережі CEDEFOP (European Centre for the Development of Voca-tional Training) — Європейський центр з розвитку професійно-технічної підготов-ки, що створена й підтримується Радою Європи (Трессалоніки — Пили, Греція), здійснюється діяльність з метою збирання та поширення відомостей щодо ос-новних напрямів професійного навчання та підготовки, створення й забезпечен-ня контактів між міжнародними експертами і педагогами у цій сфері діяльності та стимулювання дискусій для подальшого співробітництва на європейському рівні (http://www.cedefop.eu/int).

На базі мережі ReferNet (European Network of Reference and Expertise) — Європейська мережа з рекомендацій та експертизи), що створена і підтриму-ється Радою Європи як підсистема CEDEFOP (Трессалоніки — Пили, Греція), здійснюється діяльність з метою накопичення і розповсюдження широкого спек-тра відомостей щодо досліджень і напрацювань у галузі професійного навчан-ня, проведення експертизи та надання рекомендацій щодо діяльності ключових організацій Європейського Союзу, які працюють у цій сфері.

На базі мережі ENIC (European Network of National Information Centres) — Європейська мережа національних інформаційних центрів, що створена та під-тримується Радою Європи й ЮНЕСКО (Страсбург, Франція), здійснюється ді-яльність з метою забезпечення більш тісної співпраці між Національними інфо-рмаційними центрами вищої освіти (http://www.enic-naric.net).

Мережа INISTE (International Network for Information in Science and Techno-logy Education) — Міжнародна інформаційна мережа з науки і освітніх техно-логій), що створена та підтримується ЮНЕСКО.

Спрямованість української держави на інтеграцію в Європу вимагає від науково-педагогічної громадськості надавати більше уваги досягненням, іннова-ціям і процесам, що відбуваються в системах освіти європейських країн. Прик-ладом масштабного і продуктивного проекту, який здійснюється в цьому нап-рямі, є проект створення й розвитку (в межах програм «Phare» і «Tacis», що фі-нансуються Європейським Союзом), мережі Національних обсерваторій, кож-на з яких працює на національному рівні. Цей проект реалізується за підтримки IBE (European Training Foundation) — Європейського Фонду Освіти (ЄФО, Турин, Італія), агенції Європейського Союзу, що здійснює свою діяльність у галузі професійно-технічної освіти в державах Центральної та Східної Європи, країнах колишнього СРСР і Монголії.

високошвидкісний доступ до інформаційних і обчислювальних ресурсів із швид-кістю від 34 Мб/с до 10 Гб/с залежно від пропускної спроможності власної опто-волоконної інфраструктури та фінансових можливостей окремих користувачів. Розвиток проекту GEANT (GEANT2) передбачає досягнення пропускних харак-теристик каналів передавання даних на рівні більш ніж 500 Гб/с. До мережі GEANT уже сьогодні мають доступ понад 3 млн. освітян і науковців, які працю-ють в більш ніж 3500 університетів і наукових устанв Європи.

Прикладом реалізації такого підходу на національному рівні є проект ін-формаційно-освітнього середовища відкритої системи вищої освіти в Росії, роз-роблений Державним науково-дослідним інститутом системної інтеграції Росій-ської Федерації, що почав реалізовуватися з 2000 р. Цей проект передбачає створення технологічного середовища, яке має використовуватися і виступати як інструментальна система для окремих навчальних закладів, і як інтеграційне середовище інтелектуальних ресурсів системи освіти всієї країни (http://dictionary.fio.ru).

За цим же підходом побудовані такі, наприклад, національні НОІМ, як DNF (ФРН), Surfnet (Голландія) та деякі інші.

В Україні прикладом реалізації такого підходу на національному рівні є проект створення академічної телекомунікаційної мережі UARnet, яка будується для розвитку телекомунікаційного середовища автоматизованої інформаційної системи Національної академії наук України (АІС НАНУ) і всієї ІКТ інфраструк-тури НАНУ (зокрема для забезпечення підтримки електронного інформаційного простору Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського) і проект ство-рення мережі «УРАН» (Ukrainian Research and Academic Network, URAN), яка будується для забезпечення інформаційними послугами на основі Інтернет-технологій установ, організацій і фізичних осіб у сферах освіти, науки та куль-тури України (http://www.uar.net). Мережі UARnet і УРАН інтегровані з мережею GEANT, що надає користувачам UARnet і УРАН нові наведені вище ресурсні, комунікаційні та процесуальні можливості.

Прикладами великих проектів, що спрямовані на реалізацію такого під-ходу на корпоративному рівні, є, наприклад, проект корпорації AT&T «AT&T Learning Network», у межах якого підтримується розвиток засобів і технологій е-дистанційної освіти на основі єдиних підходів і стандартів систем розподі-леного навчання, а також проект Світового банку із створення Глобальної мережі дис-танційного навчання, яка об’єднує сьогодні більш ніж 30 центрів е-дистанційного навчання у країнах Європи, Америки, Африки й Азії (за цим проектом такий центр створений і працює й в Україні). Спільна мережна діяльність цих центрів відповідає міжнародним стандартам і підпорядковується єдиному корпоратив-ному підходу.

З-поміж інформаційних ресурсів НОІМ вирізняють науково-педагогічні матеріали, що містять відомості про  об’єкти  та явища, які використовуються

діяльність автоматизованих систем наукових досліджень, електронні комунікації в Інтернеторієнтованому просторі, здійснюють інформаційне забезпечення про-цесів створення електронних підручників, посібників, інших наукових і навчаль-них електронних видань.

Функції Головної наукової установи з інформатизації АПН виконує Інсти-тут інформаційних технологій і засобів навчання (http://www.ime.edu-ua.net), який у структурі АПН відповідає за розроблення концептуальних засад корпоративної науково-технічної політики інформатизації, за науково-методичне забезпечення формування й розвитку електронного інформаційного освітнього простору у сфері загальної, спеціальної, професійно-технічної та педагогічної освіти й осві-ти дорослих. Формуючи цей простір, Інститут здійснює комп’ютерно-техноло-гічну підтримку електронних ресурсів наукових установ і навчальних закладів Академії за профілем їх діяльності, забезпечує представництво цих установ і закладів та їх електронних наукових і освітніх ресурсів у мережі Інтернету.

В Інтернет-просторі Інститутом створені й підтримуються такі інформа-ційні ресурси: автоматизований банк даних «Система нормативно-правового і програмно-методичного забезпечення загальної середньої освіти»

(http://www.znz.edu-ua.net), Інтернет-портал «Діти України»

(http://www.children.edu-ua.net), електронна версія науково-методичного журналу «Українська мова та література в школі» (www.ukr-in-school.edu-ua.net), дзер-кальні сайти важливих наукових і навчальних електронних ресурсів та ін. на регулярній основі Інститут видає електронне наукове фахове видання «Інфор-маційні технології і засоби навчання» (http://www2.znz.edu-ua.net/em.html). Це електронне видання містить результати розробок у галузі педагогіки, психології, дидактики, методики е-дистанційної освіти, шляхи підвищення ефективності цієї перспективної форми освіти, методологію, теорію та історію інформатизації й комп’ютеризації освітянської галузі; висвітлюються не тільки результати тео-ретичних досліджень, а й педагогічні технології, що позитивно зарекомендували себе в освітній практиці; аналізуються актуальні питання запровадження в нав-чальний процес ІКТ, сучасних засобів навчання, комп’ютерно орієнтованого нав-чального середовища, а також правові аспекти формування та використання відкритого інформаційного освітнього простору.

Інститут бере участь у реалізації низки проектів, що сприяють розвитку відкритого освітнього простору. Серед цих проектів, зокрема, такі, в яких роз-робляється актуальна тематика з розвитку сучасної освіти, розвитку НОІМ, засо-бів і технологій єдиного інформаційного простору освіти і науки:

• проект «Навчальний тур з громадянської освіти» (2002 р.), що здійсню-вався за підтримки Агенції міжнародного розвитку Сполучених Штатів Америки (USAID), і мав на меті поширення серед освітян Казахстану, Туркменістану та Таджикистану досвіду українських педагогів щодо запровадження громадян-ської освіти в Україні;

партнерської участница, увлекательная, в том числе. Міністерства у правахії, дітей та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки, Мініс-терна праці и соціальної політики й низки міжнародних організацій – Національної коміії України у справах ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Міжнародного фон-ду «Відродження». Важливими партнеры проекта є низка молодіжних неуря-дових організацій і мережа молодіжний органів студентського й учнівського самоврядування в усіх регіонах України. При реалізації цього проекта викону-валися так: завэндня безпечного середовища для молоді України через виавлення ключових проблем молодіжного сектора, розроблення та впро-вадження стратегиилюзії розвитку молодіжної політики в Україні для самореалізації й інтеграції молоді в сучасне суспільство через набуття компетентности у сфе-рах в дополнение , підприємництва, соціальних і демократичних цінностей і став-лень, створення можливостей для самореалізації молоді. Проект здійснюється на національном и регіональном рівнях у тісній співпраці з представниками Удовольствие, организация місцевого самоврядування через залучення до спільної освітньої діяльності шкіл, університетів і неуправих організацій як «інститу-ційних» центрі робот з молоддю (og@undp.org.ua );

• «Українська мова і література в уровняхі», що розроблений спільно з Ін-ститутом педагогіки АПН України. В межах цього проекта створений відповідний сайт, на якому підтримується е-дистанційний навільний курс, що дає змогу учням, всім бажаючим з усого світу вивчати та погляблюти своя знамена із сучасної української мови і літератури ( ukr-in-school.edu-ua.net );
• проект «I * EARN». Цей проект перед тем, чтобы заглянуть в на І ча……………………………………………………………… Під кожний проект формується своя гнучка Інтернеторієнтована ме-режа учасників проект (навчальних закладів, окремих осіб), що бажають брати в щому участь. При виконанні навчальней завдани, реалізації спільний міжна-родний навчальние проекты учні не тільки набувають, поглиблюють свої знанни в певном предметном галузі, спілкуються між себя, обмінюються навчальние матеріалы, поглиблюють свої знання з іноземних мы, ознайомлюються з культуры інших народов, формують і розвивають свої віння і навички засто-совувати ІКТ, працювати в Інтернет-просторі,kar.net./~iearn , smc@mail.kar.net );
• проект «Апробація новітніх засобів навчання, комплектів обладнання з природничо-математичних і технологічних дисциплін, розроблення методичних рекомендаций івів іх ефективного застоверения в находных процессах в за-гальноосвініх навчальних закладах ». Проект перед запуском научного научного исследования и повышения эффективности широкомасштабного педагогового эксперимента все-українського рівня та розробляється на виконання п. 19 «Реалізація пілотного

Функції Головного навчально-наукового закладу з розроблення проблем е-дистанційного навчання в системі післядипломної педагогічної освіти України виконує Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України (http://www.cippe.edu-ua.net/str.htm). Науково-викладацькі колективи цього зак-ладу й інших навчальних закладів системи післядипломної педагогічної освіти створюють і підтримують в Інтернеті електронні мережні наукові та навчальні ресурси, де висвітлюються результати наукових робіт і методичних розробок у галузі післядипломної освіти й освіти дорослих, формується навчально-мето-дичне забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації різ-них категорій викладацьких, науково-методичних і керівних кадрів освіти країни.

Помітну роль у розвитку ресурсів відкритої освіти, розробленні теорії і практики е-дистанційного навчання відіграють провідні вищі навчальні заклади України та науково-методичні комплекси, зокрема Академія дистанційної освіти. Для розроблення проектів з визначення стратегії розвитку е-дистанційної освіти, науково-методичних основ створення систем е-дистанційного навчання у ВНЗ-партнерах ця Академія об’єднала на добровільних засадах зусилля провідних університетів, наукових установ, виробничих підприємств, що працюють у галузі ІКТ, та видавництва, «Міленіум» (http://www.uapa-dlc.org.ua). На базі Академії здійснюється підготовка тьюторів, методистів, адміністраторів систем е-дистан-ційного навчання, організаторів освіти в напрямі запровадження цієї перспек-тивної форми навчання в освітянську практику. Академія на регулярній основі видає науково-методичний журнал «Вісник Академії дистанційної освіти», на сторінках якого розглядаються актуальні теоретичні і практичні питання розвит-ку в Україні відкритої освіти, створення систем е-дистанційного навчання.

Важливі для освітньої практики інформаційні ресурси представлені на сайті Міністерства освіти і науки України (http://www.mon.gov.ua.net).

На підставі наведеного вище можна констатувати, що характеристики системної сукупності НОІМ відображають певний портрет єдиного інформа-ційного простору освіти і науки. Цей портрет, з одного боку, відображає головне функціональне призначення цього інформаційного простору, предметну спря-мованість його змістового наповнення та техніко-технологічні й організаційні особливості його будови, специфіку реалізації функцій НОІМ та основні характе-ристики їх функціонування. З іншого боку, цей портрет відображає загальні користувацькі властивості інформаційного простору, ринкові механізми забез-печення попиту його користувачів на інформаційні ресурси відповідного пред-метного спрямування (попит — інформаційні потреби користувачів, задово-лення — кінцеві продукти НОІМ), конкуренцію на ринку інформаційних послуг. Взаємозалежність і взаємообумовленість цих складових єдиного інформацій-ного простору освіти і науки дають підстави говорити про сукупність НОІМ як про єдину систему, що розвивається.

кою становлення і розвитку інформаційного суспільства, формування нового покоління людей, які здатні гармонійно розвиватися й ефективно працювати в ньому. Важливу роль у цьому процесі відіграють НОІМ, міжнародні і національні організації, що підтримують і розвивають їх інформаційні ресурси, засоби та технології.

До якісних і великих за обсягом інформаційних ресурсів, до широкого спектру інформаційних сервісів, що пропонуються НОІМ, нині забезпечується доступ практично необмеженого кола користувачів незалежно від їх віку, статі, громадянства, місцезнаходження. Завдяки цьому вся сукупність НОІМ набуває важливого значення в інформаційному наповненні відкритого НС, розширенні його інформаційно-комунікаційних і сервісних характеристик, що в цілому суттєво збагачує дидактичні можливості використання відкритого НС.

У зв’язку з тим, що існуючі НОІМ активно розвиваються — стрімко роз-ширюється коло їх користувачів (тобто підвищується потреба в ресурсах і сер-вісах, які надаються через НОІМ), поліпшується якість і розширюється спектр і обсяги електронних інформаційних ресурсів, доступ до яких здійснюється через НОІМ, подальшого розвитку набувають засоби, технології та топологія Інтернет, інфраструктури НОІМ і корпоративних комп’ютерних мереж, невпинно поглиб-люється комп’ютеризація освіти, створюються нові НОІМ, особливо на націо-нальному та корпоративному рівнях, що інтегруються з існуючими. Ця тенденція буде і надалі безумовно простежуватися, відкриваючи, окрім іншого, нові мож-ливості для подальшого розвитку відкритої освіти.

Українське суспільство й національна система освіти мають відслідкову-вати цю тенденцію, знайти своє чинне місце у процесах її підтримки, у форму-ванні і розвитку єдиного інформаційного простору освіти та науки.

Принципи відкритої освіти

Основні системоутворювальні принципи відкритої освіти базуються на сучасній освітній парадигмі, що наведена у попередньому розділі, а тому відпо-відають сучасним освітнім потребам людини і суспільства, а також вразовують поточні можливості та перспективні завдання системи освіти. Аналізуючи відомі визначення такої багатовимірної категорії, як відкрита освіта, можна виділити такі основні принципи відкритої освіти (принципи будови систем відкритої освіти):

1. Принцип свободи вибору учнів — можливість вільного вибору учнями спеціальності, рівня освіти, які вони бажають отримати; навчальної програми з варіантів, що пропонуються навчальним закладом; індивідуальної програми навчання; інформаційних ресурсів, які вони застосовують; навчального закладу та складу викладачів з різних предметів тощо.
2. Принцип свободи вибору вчителів — можливість вільного вибору вчи-телями і викладачами: одного або кількох навчальних закладів, в яких вони з тих або інших причин бажають, зацікавлені або мають можливість працювати;

чальних інформаційних ресурсів та інших засобів навчання.

1. Принцип екстериторіальності навчання — навчання може здійсню-ватися поза межами навчального закладу, незалежно від географічної віддале-ності учня від навчального закладу, переважно у зручному як для учня, так і для викладача місці. Зокрема, реалізація цього принципу передбачає для учнів мож-ливість отримати відповідну освіту без відриву від виробництва або паралельно з виконанням інших видів діяльності, що здійснюються на значній відстані від навчального закладу. Для цього забезпечуються дистанційні синхронний і асин-хронний режими навчальних комунікацій, телекомунікаційні режими доступу до навчальних інформаційних ресурсів та інших засобів навчання.
2. Принцип еквівалентності сертифікатів про освіту — приведення у відповідність національних і міжнародних освітніх стандартів; забезпечення та-кої якості відкритої освіти, яка б відповідала чинним освітнім стандартам і не поступалася якості освіти, що надається у традиційних освітніх системах; вико-ристання таких індикаторів і засобів вимірювання результатів навчання, які офі-ційно визнаються на міжнародних ринках освітніх послуг і зайнятості.

Ті риси систем відкритої освіти, які можуть негативно впливати на якість освіти, що надається (наприклад, для певної вікової групи учнів або при опану-ванні освітою за деякими спеціальностями підготовки), і які принципово відобра-жають характер здійснення навчання у відкритих системах (наприклад ті, що пов’язані з екстериторіальністю здійснення навчально-виховного процесу), ма-ють компенсуватися тими додатковими можливостями, які позитивно відрізня-ють відкриті форми освіти від традиційних (передусім, за рахунок залучення до підготовки навчально-методичних матеріалів і викладання предметів кращих і спеціально підготовлених викладацьких кадрів, розширення спектра, обсягів і покращення доступу до навчальних інформаційних ресурсів, використання адекватного навчального середовища, будова якого відповідає завданням від-критої освіти, забезпечення гнучкості та адаптивності навчального процесу, його принципова спрямованість на широке застосування ІКТ, використання доско-налих систем оцінювання навчальних досягнень і професійної компетентності).

3. Принцип стартового рівня знань — ефективне навчання в системі відкритої освіти вимагає від потенційних учнів і вчителів наявності у них певного стартового рівня знань, умінь і навичок діяльності, насамперед у галузі ІКТ (пев-них навичок користування комп’ютером, автоматизованими пошуковими засо-бами, роботи в комп’ютерних мережних системах, зокрема в Інтернеті тощо). Необхідна також наявність в учнів, викладачів, методистів і організаторів освіти певної культури діяльності у відкритих системах (зокрема, дотримання певних етичних норм при електронних комунікаціях, умінь використання засобів нав-чального середовища, електронних інтерфейсів та процедур регламентованої і нерегламентованої взаємодії, що застосовуються певним навчальним закладом для автоматизованої підтримки навчального процесу). За відсутності в учнів і

інтернаціональним в міру посилення міжнародної конкуренції за вплив у сферах послуг і виробництва товарів. Реалізація цього принципу, зокрема, відкриває можливість надання освітніх послуг громадянам іноземних держав і співвітчиз-никам, які проживають за кордоном.

1. Принцип пріоритетності педагогічного підходу — проектування сис-тем відкритої освіти необхідно починати з розроблення теоретичних концепцій, формування методів, засобів і педагогічних технологій відкритої освіти, із ство-рення дидактичних моделей тієї педагогічної діяльності, яку передбачається реалізувати засобами відкритих систем. Досвід інформатизації і комп’ютеризації освіти, зокрема, дає можливість стверджувати, що, коли пріоритетним є педаго-гічний бік справи, освітня система, яка створюється, функціонує ефективніше.

Навчальний процес у відкритій освіті проходить у специфічних педаго-гічних системах, що мають бути зорієнтовані на посилення активної ролі учнів у забезпеченні власної освіти: в постановці освітніх цілей, прийнятті самостійних і відповідальних рішень щодо використання освітніх нововведень та інновацій, виборі домінантних напрямів, форм і темпів навчання в різних освітніх сферах, місця навчання і навчального закладу тощо. На основі цих педагогічних систем учні мають навчитися вчитися. В цих системах повинна збільшуватися еврис-тична складова навчального процесу за рахунок застосування інтерактивних форм занять та мультимедійних засобів навчання, використання телекомуні-каційних методів конструювання знань, набуття учнями досвіду електронного спілкування з усім світом.

Компонентами педагогічних систем відкритої освіти є підсистеми: цілей навчання, змісту навчання, методів навчання, засобів навчання, організаційних форм навчання, ідентифікаційно-контролююча, навчально-матеріальна, фінан-сово-економічна, нормативно-правова, маркетингова, проектування яких потре-бує специфічних підходів.

Ця специфіка потребує розвитку педагогіки відкритої освіти, віртуальної педагогіки, підходів і способів формування педагогічних, методичних систем і навчального середовища відкритої освіти. це вимагає педагогічного оцінювання ефективності кожного кроку проектування і створення систем відкритої освіти. На кожному з цих кроків на перший план необхідно ставити не «сліпе» запро-вадження принципів відкритої освіти, а в навчальний процес — програмно-тех-нічних засобів ІКТ як самоціль, а пошук тих місць в освітньому процесі, де засто-сування цих принципів і таких засобів є доцільним і ефективним з педагогічної точки зору. Це передусім стосується застосування принципів відкритої освіти, засобів ІКТ в загальноосвітній школі, вимагає врахування вікових психолого-пе-дагогічних особливостей розвитку дитини, особливо на початковому етапі нав-чання.

Зміст навчання в системах відкритої освіти має відповідати нормативним вимогам державних освітніх стандартів, а також професійно-кваліфікаційним ви-

диційних) умов для здійснення навчальних комунікацій.

1. Принцип економічної привабливості відкритої освіти — для учнів цей принцип передбачає їх економічну спроможність отримувати освіту у відкритих системах. Вартість навчання має відповідати фінансовим можливостям учнів, які бажають отримати освіту у відкритих освітніх системах, і суттєво не відріз-нятися від вартості отримання аналогічної освіти, що надається за традицій-ними формами. Якщо ця вартість виявиться дещо більшою, ніж та, що очікува-лася учнями, усвідомлені ними переваги навчання у відкритих системах, бажан-ня їх використати, мають перевищувати їх бажання «заощадити на освіті». До-даткові фінансові витрати на навчання в системах відкритої освіти мають сприй-матися учнями як виправдані.

Для вчителів, як одних з головних дійових осіб відкритих педагогічних систем, цей принцип визначає економічну доцільність якісно працювати саме у таких системах, розуміти їх переваги і недоліки, переконливо пропагувати і вико-ристовувати ці переваги та свідомо і виправдано уникати недоліків, постійно під-вищувати свою кваліфікацію як за фахом, так і в галузі застосування технологій систем відкритої освіти. Оплата праці вчителів, що працюють за такими техно-логіями, має стимулювати їх впроваджувати у навчання інноваційні педагогічні технології, що базуються на комп’ютерно орієнтованому відкритому навчаль-ному середовищі, активно використовувати локальні й мережні електронні нав-чальні і наукові ресурси, наполегливо впроваджувати ІКТ у практику навчання.

Для навчальних закладів і органів управління освітою цей принцип виз-начає економічну доцільність організації та забезпечення навчання у відкритих системах освіти. Економічні механізми освітньої діяльності у відкритих системах, її економічні результати мають стимулювати навчальні заклади і систему освіти в цілому широко впроваджувати принципи відкритої освіти в освітню практику, оновлювати та розвивати засоби й технології відкритих освітніх систем, залу-чати до роботи в них висококваліфікованих, передусім молодих вчителів, широкі кола учнів, розширювати спектр спеціальностей, напрямів і масштаби підготов-ки, перепідготовки та підвищення кваліфікації учнів, запроваджувати інноваційні проекти, що базуються на принципах відкритої освіти тощо. Ці механізми повин-ні спонукати працівників, які забезпечують навчання в системах відкритої освіти, якісно працювати, постійно підвищувати свою професійну кваліфікацію, непе-рервно вивчати й задовольняти потреби учнів, вчителів та інших учасників навчально-виховного процесу.

2. Принцип несуперечності відкритої освіти — неантогоністичність і уз-годженість відкритої освіти з існуючими формам освіти, можливість успішного впровадження новітніх систем відкритої освіти в існуючі системи освіти.

Реалізація цього принципу забезпечує наступність педагогічного досвіду, змісту освіти і педагогічних технологій, що застосовуються у традиційних і інно-ваційних освітніх системах.

шувати на роботу випускників таких систем, просувати їх службовими сходин-ками без обмежень, активній ілюстрації у професійному середовищі, засобах масової інформації свого задоволення випускниками відкритих систем освіти.

Останнє, в свою чергу, спричинюється як високою якістю отриманої ви-пускниками освіти, її спрямованістю на задоволення потреб практики, високим рівнем володіння ІКТ, вільною орієнтацією в електронному освітньому і профе-сійному інформаційних просторах, потенційними можливостями використання випускниками відкритих систем освіти специфічних умінь і навичок застосування комп’ютерно орієнтованих технологій під час подальшої перепідготовки і підви-щення своєї кваліфікації, що для практики є дуже важливим.

1. Принцип маркетингу освітніх послуг — використання маркетингового підходу щодо задоволення наявних і перспективних потреб ринку освітніх пос-луг за рахунок діяльності систем відкритої освіти.

Реалізація цього принципу базується на результатах вивчення й аналізу ринку (в тому числі міжнародного) освітніх послуг, які надають як традиційні, так і відкриті системи освіти. Цей принцип передбачає здійснення всього спектра маркетингових заходів, що спрямовані на конкурентоспроможне задоволення наявного та перспективного попиту на послуги, що пропонують і здійснюють системи відкритої освіти, а саме: вивчення наявного попиту на такі послуги і його перспектив з урахуванням особливостей розвитку якісної та кількісної кад-рової структури соціально-економічних систем суспільства; аналіз і врахування наявних та перспективних можливостей традиційних і відкритих освітніх систем, фінансових можливостей потенційних користувачів послуг систем відкритої ос-віти; формування обґрунтованих пропозицій щодо розвитку таких систем; здій-нення заходів рекламного характеру для пропагування та пропонування цих ос-вітніх послуг і таким чином сприяння задоволенню попиту на них.

2. Принцип системності створення і розвитку відкритої освіти — ство-рення систем відкритої освіти як цілого, як об’єктів, що можуть вдосконалю-ватися і розвиватися в навколишньому середовищі. За цим принципом системи відкритої освіти являють собою цілісні скінчені сукупності їх суттєвих елементів і зв’язків між ними, які виділені із середовища системи освіти за ознакою належ-ності цих елементів і зв’язків до реалізації принципів і цілей створення та роз-витку відкритої освіти і які можуть вдосконалюватися й розвиватися в навко-лишньому середовищі, що забезпечує тим самим розвиток усієї системи від-критої освіти.

Цей принцип передбачає системне проектування, формування, впровад-ження та еволюційно-поетапний розвиток усіх складових систем відкритої ос-віти: науково-проектної, комп’ютерно-технологічної, інформаційно-ресурсної, кад-рової, організаційно-управлінської, фінансово-економічної, нормативно-правової. Ці складові повинні створюватися та розвиватися комплексно й збалансовано з урахуванням розвитку потреб користувачів і тенденцій еволюції навколишнього

принципів 8–14 і 18. В ньому не тільки інтегруються окремі положення кожного з цих принципів, а й завдяки синергізму підсилюється вплив на систему освіти кожного з них, що надає відкритим системам освіти нову якісну властивість, відображену в його назві.

• Принцип формування структури та реалізації освітніх послуг — за-безпечення ринкових механізмів формування якісної і кількісної структури під-готовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації тих, хто навчається, а також реалізації спектра освітніх послуг, що пропонуються і здійснюються через сис-теми відкритої освіти.

Через системи відкритої освіти має формуватися така структура освітніх послуг, яка б у якісному й кількісному відношенні задовольняла (в координатах «попит – пропозиція») нагальні та перспективні потреби людини й суспільства — відповідала бажанням тих, хто навчається, щодо їх індивідуального загально-освітнього й професійного розвитку та забезпечувала формування кадрового компонента різних соціально-економічних підсистем суспільства.

Через ці системи мають формуватися такі якісні й кількісні показники функціонування системи освіти (в координатах «якість – вартість»), які б корис-тувалися попитом на ринку освітніх послуг, забезпечували їх конкурентоспро-можність на цьому ринку.

Цей принцип є похідною системної реалізації сукупності принципів 7, 13, 15–18. В ньому не тільки інтегруються окремі положення кожного з цих прин-ципів, а й завдяки синергізму підсилюється вплив на систему освіти кожного з них, що надає відкритим системам освіти нову якісну властивість, відображену в його назві.

Слід зазначити, що дотримання окремих принципів відкритої освіти (прин-ципи 1, 2, 5, 6, 7, 13, 17 і 18) забезпечує реалізацію кількох системних принципів (принципів а, б, в, г) одночасно. Іншими словами, певні сукупності принципів від-критої освіти, що входять до складу тих чи інших системних принципів, пере-тинаються.

Системна реалізація повної сукупності принципів відкритої освіти (прин-ципів 1–18), або, що те саме, повної сукупності системних принципів (прин-ципів а, б, в, г) не тільки інтегрує окремі положення кожного з цих принципів, але й завдяки синергізму підсилює вплив на систему освіти кожного з них, надає сучасній освіті нових якісних властивостей.

Ці загальносистемні властивості відкритої освіти, з одного боку, відо-бражають у повному обсязі сучасну освітню парадигму, яка полягає в не обхід-ності надання рівного доступу до якісної освіти всім, хто має бажання і потребу навчатися впродовж життя та має для цього можливості, а з іншого боку, вис-тупають в якості засобів інтеграційних процесів в освіті, демократизації процесу її отримання, інформатизації освіти — основних інструментів модернізації освіти на сучасному етапі її розвитку.

в освіту не тільки не руйнує існуючу систему, а й, навпаки, передбачає застосу-вання її педагогічних і організаційних надбань, узгодженість і інтеграцію з тради-ційними формами отримання освіти, відкриває шляхи їх подальшого вдоско-налення. Такий підхід, віддзеркалюючи тенденції розвитку сучасного світу, на основі ринкових механізмів забезпечує задоволення сучасних і перспективних потреб суспільства щодо освітніх рівнів людей, дає змогу створити нові умови для розвитку особистості учнів, передбачає широке застосування у процесі навчання провідних технологій інформаційного суспільства, готує людину до повноцінного життя в цьому суспільстві.

Відкрита освіта і проблеми е-педагогіки

Використання в педагогічних системах відкритого НС, що базується на сучасних АІС, ідеях GRID-підходу, необхідність забезпечення засобами та тех-нологіями цих педагогічних систем якісної й ефективної підготовки, перепідго-товки та підвищення кваліфікації широкого кола тих, хто навчається і навчають, висуває перед освітою нові психолого-педагогічні проблеми.

Очевидна потреба розв’язання сукупності цих проблем зумовлює появу так званої електронної педагогіки (е-педагогіки), яка, спираючись на здобутки класичної психолого-педагогічної науки, розробляє специфічні завдання ство-ення й ефективного впровадження в освітню практику ІКТ, зокрема завдання педагогіки відкритої освіти.

Термін «е-педагогіка» не повинен сприйматися багнетами освітянською громадськістю. Нині вже досить широко використовуються не тільки у профе-сійному середовищі, а й у повсякденному житті, такі, наприклад, терміни, як «електронний уряд», «електронна комерція», «електронна економіка», «елек-тронна освіта і навчання», навіть «електронна Україна». Додаток «електронна» відображає в цих назвах, термінах особливості побудови відповідних підсистем інформаційного суспільства.

Основні проблеми е-педагогіки у своїй основі схожі з проблемами тради-ційної педагогіки. Їх постановка не суперечить, а навпаки базується на здобут-ках традиційної психолого-педагогічної науки й освітньої практики. Проте ці проблеми мають свої особливості, які відрізняють їх від традиційних і які акцен-тують увагу на специфічних аспектах побудови й особливостях педагогічної діяльності у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі, у відкритих педагогічних системах. Зокрема, за [Дж.Тиффином]: «клас « винятково могутня система комунікацій і цим пояснюється, чому всі попередні намагання викорис-товувати сучасні комп’ютерно орієнтовні засоби і технології комунікацій в освіті (навчальне телебачення, комп’ютерне навчання, навчання через переписку тощо), застосовуючи традиційні педагогічні технології, виявилися невдалими» [1, 680].

Проблеми е-педагогіки, таким чином, утворюють деяку системну підмно-жину сучасних проблем педагогіки й педагогічної психології, які можна виділити

фесійної освіти.

Зазначені науково-практичні проблеми необхідно розв’язувати комп-лексно, системно. Це вимагає спільних зусиль не тільки вітчизняної психолого-педагогічної науки й освітньої практики, а й всієї міжнародної наукової та осві-тянської спільноти. Тільки в такому випадку слід очікувати поступового розв’я-зання перерахованих проблем, сподіватися на успіх у впровадженні в освітню практику ідей, засобів і технологій відкритої освіти. Тільки за цих умов система освіти України може інтегруватися в Європейський і світовий освітній простір. Тільки за таких підходів вітчизняна освіта виправдає сподівання й забезпечить сучасні потреби українського суспільства, стане освітньою платформою форму-вання загальноосвітніх і професійних якостей його громадян, запорукою роз-витку їх особистості в насправді недалекому інформаційному суспільстві.

В цілому можна стверджувати, що в найближчій час настане нова нау-ково-технологічної ера, якій будуть притаманні нові інформаційно-комунікаційні і процесуальні можливості використання комп’ютерних мереж. У свою чергу, роз-виток е-педагогіки, що буде спиратися на можливості ефективно використо-вувати переваги потужного й дидактично обґрунтованого відкритого НС, створить нові, сьогодні ще не до кінця усвідомлені перспективи розвитку освіти.

Отже, формування інформаційного суспільства, його новітніх засобів і технологій, розвиток психолого-педагогічної науки створюють необхідні умови, закладають фундамент подальшого прогресивного розвитку освіти, людини і суспільства.

Відкрита освіта і сучасна освітня парадигма

Об’єктивні процеси розвитку людини та суспільства сприймаються систе-мою освіти як  виклики і, в основному, проявляються:

• у різкому зростанні обсягів відомостей (про людину, суспільство і при-роду), що мають бути використані у процесі навчання і включають як нові знан-ня, так і ті, що накопичило людство в попередні роки;
• у підвищенні вимог до якості освіти (рівня знань, умінь і навичок, ком-петентностей), яку в процесі навчання мають набути учні;
• необхідності створення додаткових умов для індивідуального розвитку особистості;
• зменшенні часу, що виділяється на опанування освітою;
• неможливості забезпечити рівний доступ до якісної освіти всім бажа-ючим (передусім невідповідності мережі і «потужності» навчальних закладів та структури підготовки реальним потребам учнів і суспільства);
• необхідності створення умов для реалізації концепції навчання впро-довж життя людини;
• у підвищенні вимог до якості управління освітою на всіх її організаційних рівнях, а також управління навчально-виховним процесом.

тих членів суспільства, які за об’єктивних або суб’єктивних причин, наприклад, через вік або стан здоров’я, не усвідомлюють чи не поділяють необхідності змін) у необхідності здійснення системних заходів, що забезпечило б бажані (запла-новані) зміни в системі освіти. Це, в свою чергу, часто спричинює в посадових осіб потребу в додатковому якісному навчанні, перенавчанні або підвищенні кваліфікації, що в цьому аспекті також поєднує цю, третю категорію членів сус-пільства з першою.

Тобто так чи інакше, на тому чи іншому етапі життя всі зазначені категорії членів суспільства виступають в якості учнів і звертаються (мають звернутися) до послуг системи освіти. В свою чергу, система освіти повинна забезпечити ба-жання, прагнення і сподівання учнів щодо отримання якісної освіти у найсприят-ливіших для них умовах.

За рахунок чого ж передусім досягаються сучасні цілі освіти, реалізується нова освітня парадигма?

У попередніх розділах були виділені чинники, що визначились і застосо-вуються як інструменти модернізації освіти і врахування яких має сприяти роз-в’язанню проблем сучасного етапу розвитку системи освіти. Це такі чинники:

• інтеграційні процеси в освіті (інтеграція освітніх стандартів, змісту осві-ти, її навчально-методичного забезпечення, методів, засобів, ресурсів і техно-логій, організаційно-функціональної і структурної будови системи освіти і систе-ми управління нею тощо);
• демократизація процесу отримання освіти (розвиток і широкомас-штабне запровадження механізмів і інструментів свободи вибору, рівні можли-вості отримання освіти незалежно від соціального статусу учнів та їх батьків, рівний доступ до якісної освіти широких верств населення незалежно від місця проживання, порівнянність дипломів, кредити, мобільність на ринках, єдина дво-ступенева вища освіта, наближені програми підготовки, уніфіковані інтерфейси взаємодії з різними системами освіти і навчальними закладами тощо; люди з обмеженими розумовими і фізичними можливостями теж мають право на осві-ту, яку повинні запропонувати і забезпечити навчальні заклади, що застосо-вують при навчанні і вихованні методи і засоби спеціальної педагогіки);
• люди з обмеженими розумовими і фізичними можливостями теж мають право на освіту, яку повинні запропонувати і забезпечити навчальні заклади, що застосовують при навчанні і вихованні методи і засоби спеціальної педагогіки;
• інформатизація освіти, що відповідає цілям і завданням формування інформаційного суспільства і в даному контексті передбачає створення єдиного інформаційного освітнього простору — змістовно-предметної, комп’ютерно-тех-нологічної та інформаційно-комунікаційної платформи інтеграції і демократизації освіти.

Об’єктивний вплив цих чинників на розвиток системи освіти, з одного бо-ку, та зазначені  зміни  потреб тих, хто навчається — з іншого, саме і формують

Отже, педагог у такій навчальній системі має володіти двома надзвичайно важ-ливими вміннями. По-перше, він повинен психологічно грамотно здійснити моти-вацію дослідної активності учня та здійснювати корекцію цієї активності в часі, адже в подальшому ця активність може набути досить непередбачливих нап-рямів. По-друге, вчитель повинен вміти бути консультантом в ситуаціях, до яких він наперед в інформаційному плані не готовий і які він з цієї причини мусить «розкопувати» спільно з учнем, так би мовити, експромтом. Важливою особли-вістю діяльності такого вчителя є той факт, що сам він разом з дітьми перебуває в позиції активного незнання, йдучи разом зі своїми вихованцями невідомим наперед «маршрутом пізнання», він постійно і багато відкриває нового і для себе» [1, 45–48].

Отже, відображуючи сучасні освітні потреби людини, об’єктивні процеси розвитку, завдання й можливості суспільства, процеси інтеграції, демократизації й інформатизації освіти та маючи загальносистемний (щодо системи освіти) статус, нова освітня парадигма виступає як головний системоутворювальний принцип розвитку сучасної освіти та відкритої освіти зокрема.

Принципи відкритої освіти і відкрите навчальне середовище

Доступна для учасників навчально-виховного процесу якісна й кількісна різноманітність компонентів навчального середовища (можлива для викорис-тання різноманітність компонентів навчального середовища, які можуть бути застосовані в навчально-виховному процесі) визначають його потенційний дидактичний простір.

У такому розумінні традиційне навчальне середовище (НС), що існує і функціонує на рівні навчального закладу, назвемо закритим навчальним сере-довищем. Таке НС є обмеженим щодо складу і структури своїх компонентів і тому має обмежене дидактичне використання. Зокрема, в закритому НС перед-бачається використання відносно вузького спектра матеріальних засобів нав-чання, інформаційних навчальних ресурсів і педагогічних технологій, обме-жений склад викладацького персоналу й освітнього мікросоціуму, обмежена кількість навчальних приміщень тощо. Окрім цього, закрите НС виявляється практично непридатним щодо екстериторіального залучення до навчально-виховної діяльності окремої людини, інших учнів і викладачів, що навчаються та працюють поза межами навчального закладу, в якому ця людина навчається. В непоодиноких випадках така можливість з педагогічного погляду є доцільною і навіть необхідною.

Реалізація при побудові педагогічних систем принципів відкритої освіти, використання сучасних методів і засобів інформаційно-комунікаційних техно-логій (ІКТ) дають змогу суттєво розширити потенційний простір НС, забезпечити формування й використання відкритого освітнього простору, в якому дос-тупне для учасників навчально-виховного процесу НС не обмежується наявною

ресурси, до яких йому надається доступ, може бути неоднозначною. Робота з тими чи іншими інформаційними ресурсами може викликати в учня реакцію їх відторгнення або блокування, а може призвести до переоцінювання сформо-ваних раніше цінностей. Одні з них можуть викликати в учня підйом духовних сил, а інші — призвести до повної втрати інтересу до навчання. В свою чергу, вплив на особистість учня роботи з інформаційними ресурсами відкритого НС може пригнічувати самостійність учня і тим самим знижувати ефективність нав-чально-виховного процесу, а може стимулювати його навчальну діяльність і тим самим сприяти його прогресивному розвитку.

Ці суперечності можуть бути деякою мірою згладжені за рахунок вива-женого з педагогічної точки зору використання інформаційних ресурсів відкри-того НС, а також завдяки відповідній підготовці учня до роботи у відкритому НС. Оскільки контентне наповнення значної частини відкритого НС здійснюється поза участю й контролю з боку системи освіти, часткове зняття цих супереч-ностей лежить на вчителеві, на методичних працівниках і організаторах освіти. Тому інформаційні ресурси відкритого НС, які планується використати в нав-чально-виховному процесі, повинні бути попередньо «відфільтрованими» (на-приклад, засобами навчальних локальних комп’ютерних мереж або засобами Інтранету) щодо педагогічних уподобань викладача, освітньої політики та цін-ностей суспільства. Слід також навчити учня критично та виважено ставитись до того, що пропонується у відкритому НС.

У сучасних умовах глобалізації світових процесів соціально-економічного розвитку суспільства роль відкритого НС виконує так званий глобальний освітній простір (ГОП), сутність якого спрямована на реалізацію в освітньому середовищі основних принципів відкритої освіти. Можна вважати, що відкриті педагогічні системи в цілому входять до складу ГОП, становлять його частку, утворюючи в цьому просторі підпростір засобів і технологій інституційної системи освіти.

Однак підкреслимо, що, будучи по суті відкритим НС, глобальний освітній простір (ГОП) суттєво (реально і/або потенційно) впливає (може впливати) на процес і результати навчання й виховання людини в навчальному закладі. Поряд з безумовно позитивним впливом цього простору на функціонування пе-дагогічних систем, в деяких, на жаль, непоодиноких випадках реальної освітньої практики цей вплив носить негативний характер, іноді суттєво знецінюючи і на-віть унеможливлюючи зусилля навчального закладу і системи освіти в цілому щодо досягнення визначених цілей навчання та виховання. Враховуючи прак-тичну необмеженість ресурсного наповнення ГОП, його нескоординований з певними навчальними цілями і неконтрольований з боку системи освіти вплив на учня (який може набувати агресивних форм), пожиттєвий характер освіти людини, цей негативний вплив визначально відчувається людиною впродовж усього її життя.

завдання інституційної системи освіти частиною ГОП. Формування в ГОП різно-масштабного ЄІПСО (світового, континентального, міжконтинентального, регіо-нального, міжрегіонального, галузевого, міжгалузевого, навчального закладу, наукової установи, виробництва, навчально-науково-виробничого комплексу, індивідуального тощо) є проявом глобалізації сучасних процесів соціально-економічного розвитку людства, інформатизації всіх сфер суспільного життя та викликаних цими явищами процесів інтеграції й інтернаціоналізації змістових і технологічних компонентів освіти, демократизації її функціонування, поступо-вого вирівнювання стандартизованих вимог (освітніх і освітньо-професійних стандартів) щодо загальноосвітньої та професійної підготовки і розвитку людини в сучасному світі. У процесі пожиттєвої освіти людина використовує (може використовувати) як засоби ЄІПСО (як правило, при отриманні освіти в інститу-ційній системі освіти), так і засоби всього ГОП (переважно у процесі самоосвіти).

Принцип досконалості будови НС — один з основних принципів побудови і функціонування відкритої освіти, полягає у забезпечені технологічної спрямо-ваності і структурної відповідності НС завданням відкритих педагогічних систем.

Відповідно до цього принципу склад відкритого НС має включати: сис-темно організовану сукупність традиційних і комп’ютерно орієнтованих засобів навчання (в тому числі персональні комп’ютери та індивідуальні засоби елек-тронних комунікацій учнів, викладачів і організаторів освіти); засоби мережного доступу, спілкування, передавання даних та захисту інформаційних ресурсів у стаціонарних і мобільних комп’ютерних системах; протоколи мережної взаємо-дії, які базуються на ІКТ-обміні даними в комп’ютерних мережах та організа-ційно-технологічні процедури щодо забезпечення безпечного і конфіденційного зберігання, передавання та використання даних; системи мультимедіа; ІКТ різного призначення; інформаційні ресурси; системне апаратно-програмне й організаційно-методичне забезпечення, що орієнтовані на задоволення потреб учасників навчального процесу.

У відкритому НС широко використовуються комп’ютерні навчальні прог-рами різного призначення, здійснюється адресне постачання й обмін електрон-ними інформаційними ресурсами, забезпечується дистанційне спілкування учасників навчального процесу та організаторів освіти тощо.

Завдяки відкритості НС учасники навчально-виховного процесу мають можливість самі здобувати необхідні знання, вільно користуючись практично не-обмеженими за обсягом інформаційними ресурсами, сучасними ІКТ. Інформа-ційні ресурси ― бази даних і знань, комп’ютерні, в тому числі мультимедіа, системи навчального пизначення, відео- й аудіозаписи, електронні бібліотеки, разом з традиційними підручниками та методичними посібниками створюють інформаційно-ресурсне забезпечення відкритої освіти, доступне широкій ауди-торії користувачів.

Відкрите НС характеризують комфортніші порівняно з традиційними умо-

Відкрита освіта і віртуальне навчання

Реалізація сучасної освітньої парадигми, що передбачає забезпечення рівного доступу до якісної освіти, запровадження у зв’язку з цим у освітню прак-тику принципів відкритої освіти, стрімкий розвиток засобів і технологій інфор-матики призвели до появи та розвитку ідей віртуальної освіти, яка дає змогу доповнити портрет освіти майбутнього, школи майбутнього як системи й освіт-нього закладу становлення та розвитку людини в інформаційному суспільстві, визначити перспективні завдання психолого-педагогічної науки і освітньої прак-тики, передусім е-педагогіки, педагогіки віртуальної освіти (педагогіки віртуаль-ного навчання) — віртуальної педагогіки як складової е-педагогіки. Додаток «віртуальна» відображає в цій назві, терміні факт використання під час навчан-ня специфічного навчального середовища ― так званого середовища вірту-альної реальності. Це передбачає зміни складу і структури методичних систем, що застосовують таке навчальне середовище (змінюються навчальні цілі, за-соби навчання й педагогічні технології таких методичних систем). Тому вірту-альна освіта передбачає створення та використання специфічних педагогічних систем, до складу яких ці методичні системи і середовище віртуальної реаль-ності належать.

Предметом віртуальної освіти як науки є розроблення психолого-педа-гогічних проблем створення й ефективного функціонування специфічних педа-гогічних систем, що базуються на навчальному середовищі віртуальної реаль-ності. Сукупність цих проблем утворює проблемне поле віртуальної освіти, формує його цілі, ставить завдання щодо їх розв’язання.

Г.Левітас зазначає, що «В основі теоретичних побудов (методологічним фундаментом) віртуальної освіти лежить теорія найближчого розвитку, що роз-роблена Л.Виготським. Саме ця теорія дає змогу визначити, коли можна вивіль-нити учня від спрямовуючої руки вчителя й дозволити йому самостійно обирати шляхи свого навчання… П.Гальперину і його учням вдалося застосувати ідеї Л.Виготського у конкретній педагогіці: розробити теорію поетапного формування розумових дій, яка показує не тільки коли, а й як можна переводити учня на са-мостійне навчання» [1, 85].

Разом з тим, недостатня розробленість проблем віртуальної педагогіки, особливо під час застосування її підходів до навчання дітей у ранньому віці, об’єктивна обмеженість експериментального простору для здійснення відпо-відних якісних педагогічних досліджень, вимагає певного застереження щодо безоглядного та необмеженого застосування методів і засобів віртуальної освіти насамперед у освітній практиці загальноосвітньої школи. «Слід оцінити можливі варіанти часткової (фрагментарної) заміни сучасної системи освіти системою віртуальною у разі, якщо існуюча буде стерта з лиця землі… Клас, як такий, буде існувати ще досить довго, а тому він повинен гармонійно спів-існувати зі своїм віртуальним  аналогом»,  оскільки «в реальному світі люди

різноманітні віртуальні світи і, занурюючись в уявну реальність, розмірковує, мріє, фантазує, переживає, домислює, переносить себе, об’єкти та події в ми-нуле і майбутнє, в інше (можливо неіснуюче, надумане, несхоже на дійсність, наприклад космічне) середовище буття й діяльності, формує та реалізує в цьому середовищі сценарії розгортання вигаданих подій, дає змогу цим подіям розгортатися в різних напрямах (бажаних чи небажаних), аналізує та розв’язує в ньому гіпотетичні завдання, приймає ті чи інші рішення тощо. Об’єкти і процеси реального світу природи, опановані людиною знання, способи діяльності та сус-пільного життя, створені людством засоби техніки і технологій, культури і мис-тецтва є основою формування уявлень людини про реальний світ, але не ви-черпують все різноманіття об’єктів і процесів, що може створювати і зазвичай створює людина у своїй індивідуальній свідомості, у своєму індивідуальному віртуальному світі. Отже, створений людиною індивідуальний віртуальний світ визначається не тільки середовищем її життєдіяльності, рівнем її освіченості, завданнями, які певна людина має розв’язувати в реальному житті. Багато в чому індивідуальний віртуальний світ, особливості і властивості його об’єктів та процесів визначаються станом психіки певної людини, рівнем її загальної куль-тури, її ціннісними орієнтирами, рівнем розвитку її мислення, емоційної сфери, специфічних здібностей.

Система віртуальної реальності ― інформаційно-технологічна сис-тема, що створюються з метою штучного відтворення у свідомості певної лю-дини уявлень про квазіреальну присутність у наперед спроектованому цільо-вому середовищі віртуальної реальності. Система віртуальної реальності — «апаратно-програмний комплекс, що забезпечує для своїх користувачів ефект присутності в деякому уявному середовищі завдяки спеціально організованому впливу на органи чуттів людини візуальних та інших об’єктів» [1, 86].

Отже, при функціонуванні системи віртуальної реальності за допомогою спеціальних засобів і технологій формуються певні сигнали (фізичні, аудіовізу-альні), що спрямовуються до людини, впливають на її органи чуттів, тим самим сприяючи, допомагаючи їй зануритися у віртуальну реальність, відчути себе присутньою в індивідуальному середовищі та здійснювати в цьому середовищі ту чи іншу діяльність (віртуальну діяльність).

Слід розрізняти поняття середовище віртуальної реальності, в якому опиняється і здійснює віртуальну діяльність певна людина, та середовище сис-теми віртуальної реальності, що формується за допомогою реальних засобів діяльності (засобів систем віртуальної реальності), спільне функціонування яких реально упорядковується спеціально створеними (реальними проектуваль-никами систем віртуальної реальності) технологіями (технологіями системи віртуальної реальності). Тобто середовище систем віртуальної реальності по суті є реальним середовищем, яке є цілеспрямовано штучно створеним, оточує людину в процесі її віртуальної діяльності, домагає їй здійснювати цю діяльність

його пізнання й вдосконалення. Це сфери, до яких прагне (має прагнути) лю-дина у процесі своєї пожиттєвої освіти, опановуючи нові знання, новітні способи продуктивної діяльності, формуючи свою духовність, морально-вольові якості, досягаючи тим самим вершин свого індивідуального розвитку. В свою чергу, нефіксований за положенням у просторі моделі її центр ідентифікується з пев-ним суб’єктом, визначає його особистий освітній потенціал, стосовно якого від-бувається творчий саморозвиток суб’єкта за індивідуальною траєкторією. Цей центр пов’язується з особистістю певного суб’єкта, з тими його рисами, якос-тями і властивостями, які мають бути сформовані, розвинені у процесі навчан-ня. Використання терміна «центр» підкреслює людиноцентризм моделі, каже про те, що віртуальні освітні системи створюються заради людини, в її інте-ресах.

Проте характер траєкторії, за якою розвивається людина, поточне поло-ження у просторі моделі вершини індивідуального розвитку, що досягає людина у процесі навчання (прогресивний рух індивідуально ідентифікованого центру моделі в її просторі), визначається не тільки потенційними інтелектуальними та морально-вольовими якостями суб’єкта, його індивідуальними і суспільними мотивами, що спонукають його до навчання. Цей характер багато в чому також визначається тими якісними властивостями системи віртуальної освіти, що відо-бражають специфіку будови та функціонування цієї системи, особливостями методів, засобів і технологій, що в ній застосовуються.

Система віртуальної освіти (СВО) — складова системи освіти, що базується на засобах і технологіях систем віртуальної реальності, використовує їх для досягненні своїх навчально-виховних цілей.

У сучасних освітніх системах, що базуються на принципах відкритої освіти, можуть одночасно застосовуватися як традиційні, так і спеціальні засоби та технології систем віртуальної освіти. Тому навчальне середовище сучасних освітніх систем має забезпечити високоякісну освіту за допомогою як тради-ційних освітніх систем, так і систем віртуальної освіти. Таке навчальне середо-вище має включати як традиційні засоби навчання й педагогічні технології, так і спеціально створені засоби та технології, за допомогою яких учень може отри-мати доступ до інформаційних ресурсів відкритого освітнього простору, здійс-нювати комунікації та інші навчальні дії в середовищі систем віртуальної реаль-ності. Ці визначальні складові сучасних систем освіти своєю системною сукуп-ністю забезпечують додаткові педагогічні й організаційні умови для гнучкого просування учня до майбутніх можливих вершин свого індивідуального роз-витку. Вони, зокрема, сприятимуть тому, щоб учень навчився вчитися, пізнавати себе, спостерігаючи та аналізуючи свої досягнення і вчинки, в тому числі сві-домо оцінюючи можливості, обмеження та загрози навчання за допомогою сис-тем віртуальної освіти.

Педагогічна система віртуального навчання (ПСВН) — складова

чуть технологічну революцію, зрівняну з технічною революцією кінця ХІХ ст. І на базі цього виникне альтернатива і/або додаток до традиційного класу — клас віртуальний». Доктор Набуйоші Терашіма, президент Лабораторії з дослідження передових телекомунікаційних технологій (Японія) зазначає: «Найбільш оче-видні і серйозні проблеми ― перенаселення, забруднення навколишнього сере-довища, енергетичний кризи… Глобальна думка і глобальна дія — єдино мож-ливі шляхи просування вперед. Віртуальний клас… буде грати важливу роль у досягненні цих цілей» [1, 68].

Серед спеціальних засобів ССВН, окрім вже зазначених, слід також наз-вати об’єктно орієнтовані системи програмування (МОО), що включають ком-п’ютерно орієнтовані мови опису віртуальної реальності (розвиток мов опису гіпертекстів), за допомогою яких можна, зокрема, створювати багатокористу-вацькі «місця» у кіберпросторі (MUD — Multi-User Dungeon), де передбачається взаємодія віртуальних учнів, створюються віртуальні навчальні об’єкти, персо-нажі, моделюються віртуальні процеси тощо. Засоби МОО, як інструменти прог-рамування в MUD, стають потужним знаряддям створення віртуальних спіль-нот, які надають нових можливостей для співробітництва учнів у ССВН. «Кібер-простір поповнюється новими формами співробітництва і новими темами для обговорення, про різноманітність яких ми тільки починаємо здогадуватися» [1]. Дивовижні перспективи формування ССВН відкривають можливості викорис-тання голографії, що дають змогу, ймовірно, створити MUD не як спеціальне тривимірне зображення на екрані, а як середовище навчально-пізнавальної ді-яльності, що віртуально оточить учня.

Середовище систем віртуальної реальності може бути закритим і від-критим.

Закрите ССВН створюються в межах деякого навчального закладу і тому є обмеженим щодо складу і структури своїх компонентів. Таке ССВН є непри-датним для використання у навчальному процесі, в якому передбачається екс-територіальне залучення до віртуальної навчальної діяльності окремої людини інших учнів та викладачів, що навчаються і працюють поза межами навчального закладу, в якому існує закрите ССВН, використовувати додаткові (неперед-бачені в даному ССВН) навчальні інформаційні ресурси тощо. Тому закрите ССВН має обмежене дидактичне застосування (локальні тренажери, інтерак-тивні ігри в закритих комп’ютерно орієнтованих імітаційних середовищах з гіпер-текстовим і образним зануренням тощо).

Реалізація при побудові СВО принципів відкритої освіти дає змогу суттєво розширити потенційний простір ССВН, забезпечити при навчанні формування і використання ресурсів відкритого освітнього простору, в якому доступні для учасників навчального процесу засоби навчання і ПТВН не обмежуються наяв-ною в певному навчальному закладі множиною компонентів ССВН.

Такі можливості  визначають новий,  розширений  компонентний склад

ставництво навчального закладу, коли йдеться про сукупність інформаційних ресурсів навчальних закладів, які представлені засобами Інтернету в Єдиному інформаційному освітньому просторі.

Для формування в учасників навчального процесу уявлень про квазі-реальну присутність у досконалих ССВН «ефект присутності» має бути макси-мально вираженим. У таких ССВН зворотний зв’язок від ПСВН до учня потен-ційно має покривати весь спектр можливих впливів (візуальні, звукові, тактильні впливи, а у перспективі ― запах і смак) на всі органи чуттів людини, а засоби формування й оперування об’єктами, опрацювання даних і комунікацій у ВНС мають бути значно гнучкішими, адаптивнішими і потужнішими. Саме такі перс-пективи відкриває подальший розвиток методів і засобів ІКТ.

Навчальні заклади, що забезпечують навчання у відкритих ПСВН нази-вають віртуальними навчальними закладами (віртуальні університети, школи, коледжі, гімназії тощо). Основними завданнями таких закладів є організація, розвиток, управління й обслуговування процесу навчання у відкритому ССВН.

Академічну складову віртуальних навчальних закладів утворюють так звані віртуальні класи (віртуальні навчальні групи). Традиційні класи у зви-чайних школах ― це, з одного боку, приміщення, де проводять заняття, а з іншого ― це також група людей (навчальна група), що об’єднані для проход-ження певного курсу навчання, досягнення певних освітніх цілей. Віртуальний клас ― це співтовариство двох або більшої кількості людей (учнів і вчителів / тьюторів), віртуально присутніх у віртуальному класі, які, відповідно до спільно обраних навчальних цілей здійснюють навчальну діяльність (зокрема, навчальні комунікації) у ССВН. У такому розумінні віртуальний клас ― це деяке штучне електронне відтворення звичайного класу, в якому, крім іншого, зникає необ-хідність для учнів і вчителів фізично збиратися разом для навчання, при цьому також зменшується і необхідність суворого дозування знань у часі та за об-сягом.

У відкритому ССВН учні та вчителі є віртуальними вузлами щодо мережі віртуальних навчальних закладів.

Гіпотетичний віртуальний навчальний заклад у інформаційному суспільс-тві можна уявити у вигляді мережної моделі, яка відображає сукупність теле-адміністрацій, служб телепідтримки, телебібліотек і академічних підрозділів і множину розподілених у відкритому інформаційному просторі баз знань, що мо-жуть бути залученими, а також навчальних завдань, які можуть бути розв’язані засобами відкритих ССВН.

Д.Тиффин і Л.Раджасінгам так бачать перспективи організації віртуальної освіти: «Віртуальний клас ― це місце, де можуть зустрічатися члени одного віртуального співтовариства, об’єднаних спільністю інтересів щодо певного нав-чального предмета. Традиційним класом майбутнього стане муніципальна шко-ла як місце зустрічі людей, які живуть у одному населеному пункті й об’єднані

Тема 2. Освітній Web-простір: сервіси та ресурси

Метою вивчення даної теми є ознайомлення слухачів із сервісами Інтер-нету, принципами формування освітнього Web-простору та використанням ре-сурсів глобальної мережі при дистанційному навчанні.

Вид занять — практичне заняття.

Заняття проводиться в комп’ютерному класі з підключенням до глобаль-ної мережі Інтернет.

План проведення практичного заняття

1. Глобальна мережа Internet, структура та принципи її функціонування.
2. Сервіси Internet.
3. Ресурси Internet.
4. Структура і принципи формування освітнього Web-простору.

Література

1. Олійник В.В. Дистанційне навчання в післядипломній педагогічній освіті: в схемах і таблицях / В.В.Олійник, В.О.Гравіт, С.В.Антощук та ін.; за заг. ред. В.В.Олійника. — К.: ЦІППО, 2003. — 71 с.
2. Глушаков С.В. Работа в сети Internet: учебный курс / С.В.Глушаков, Д.В.Ломотько, В.В.Мельников. — Х.: Фолио, 2002. — 346 с.
3. Попов В.Б. Основы компьютерных технологий / В.Б.Попов. — М.: Фи-нансы и статистика, 2002. — 704 с.
4. Морзе Н.В. Основи інформаційно-комунікаційних технологій / Н.В.Морзе. — К.: Видавнича група ВНВ, 2006. — 240 с.

Порядок проведення практичного заняття

1. Вступне слово викладачів: представлення викладачів, оголошення теми, мети і плану проведення практичного заняття.
2. Обговорення основних теоретичних положень за темою практичного заняття.
3. Постановка й обговорення практичних завдань.
4. Робота слухачів під керівництвом викладачів над поставленими завдан-нями (використання сервісів, ресурсів Інтернету, освітніх Web-ресурсів).
5. Проведення викладачами аналізу результатів виконаних завдань.
6. Підведення підсумків роботи слухачів відповідно до мети практичного заняття змістового модуля.
7. Заключне слово викладачів.

Завдання для самостійної роботи

1. Схарактеризуйте тенденції переходу до відкритої освіти.
2. Обґрунтуйте основні чинники оптимізації освіти у світлі входження України у європейське інформаційне й освітнє середовище.

Заняття проводиться в навчальній аудиторії з використанням технічних засобів навчання.

План проведення тематичної дискусії

1. Дистанційне навчання як інноваційна педагогічна технологія.
2. Психолого-педагогічні питання дистанційного навчання.
3. Проблеми організації дистанційного навчання.

Література

1. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні: затв. Постановою МОН України 20 грудня 2000 р. — К.: НТУ «КПІ», 2000. ― 12 с.
2. Кухаренко В.М. Дистанційне навчання: умови застосування. Дистан-ційний курс: навч. посіб. – 3-е вид. / В.М.Кухаренко, О.В.Рибалко, Н.Г.Сиротинко; за ред. В.М.Кухаренка. — Х.: НТУ «ХПІ», «Торсінг», 2002. ― 320 с.
3. Полат Е.С. Теория и практика дистанционного обучения: учеб. пособие / Е.С.Полат, М.Ю.Бухаркина, В.М.Моисеева / под ред. Е.С.Полат. — М.: Академия, 2004. — 416 с.
4. Олійник В.В. Дистанційна освіта за кордоном і в Україні: стислий аналі-тичний огляд / В.В.Олійник. — К.: ЦІППО АПН України, 2001. ― 54 с.

Порядок ведення тематичної дискусії

1. Вступне слово викладача: оголошення теми, мети, плану проведення тематичної дискусії.
2. Постановка основних питань перед аудиторією.
3. Виступи, запитання та репліки слухачів з питань, що розгядаються.
4. Обговорення виступів. На цьому етапі викладачі можуть втручатися в хід обговорення у формі реплік, зауважень, запитань, поправок, доповнень і роз’яснень.
5. Заключне слово викладача, який підводить підсумки проведеної дискусії.

Теоретичний матеріал до тематичної дискусії

«Дистанційне навчання: стан та перспективи розвитку»

(Биков В.Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти: монографія / В.Ю.Биков. — К.: Атіка, 2009. — 684 с.).

Основні передумови появи дистанційної освіти

Дистанційне навчання як окрема форма отримання освіти й організації навчання виникло в Європі ще на початку ХІХ століття. Водночас до цих форм навчання використовувався термін кореспондентське навчання (correspon–dence education, correspondence study), під яким розуміли всі форми навчання, що здійснювалися на відстані від навчального закладу. Так Університет Лон-дону був першим навчальним закладом, який у 1836 р. поряд з очним запро-вадив і кореспондентське навчання. Можна вважати, що саме з цього часу по-

(Канада). Міжнародна рада з кореспондентської освіти також змінила свою назву на Міжнародну раду з дистанційної освіти. В Україні, Росії і деяких інших країнах до цієї форми освіти переважно застосовуються терміни «дистанційне навчання» і «дистанційна освіта», які теж нерідко використовуються як сино-німи.

З середини 1990-х рр., передусім у Великобританії, Франції і США, ДО почала набувати дійсно широких масштабів. В Україні ДО почала активно роз-виватися та впроваджуватися лише на прикінці ХХ ст., переважно в системі вищої освіти.

Можна вказати на два визначальних чинники, що спричинили появу і роз-виток сучасних форм ДО (електронної ДО).

Перший з них — це нова освітня парадигма, якою визначено і задекла-ровано принципи відкритої освіти й яка була реакцією системи освіти на виклики об’єктивних тенденцій глобалізації світу, підвищення динаміки соціально-еконо-мічного та науково-технічного розвитку, поглиблення інтеграційних і демокра-тичних процесів у суспільстві й освіті.

Другий ― це широкомасштабна інформатизація освіти, яка забезпечила всебічне запровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освітню практику як засобу навчання та предмета вивчення й яка була реакцією системи освіти на об’єктивні тенденції формування інформаційного суспільства, бурх-ливий розвиток ІКТ, їх всебічне запровадження практично в усі сфери життє-діяльності людини. Посиленню впливу цього чинника на характер і темпи роз-витку ДО передусім сприяли особливості та досягнутий рівень розвитку засобів ІКТ, темпи зростання обсягів їх виробництва (персональних комп’ютерів та інших комп’ютерно орієнтованих засобів навчання, засобів і технологій форму-вання й доступу до електронних інформаційних ресурсів, мережі Інтернет, ло-кальних і корпоративних комп’ютерно-технологічних мереж для транспорту-вання навчальних інформаційних об’єктів) при одночасному поступовому і нев-пинному зниженні вартості як самих засобів ІКТ (насамперед, засобів індивіду-ального користування), так і вартості телекомунікаційних послуг. Зазначені особ-ливості процесу інформатизації освіти забезпечили формування комп’ютерно-технологічної платформи ДО як способу практичної реалізації в системі освіти принципів відкритої освіти.

Таким чином, обидва із зазначених чинників є взаємообумовленими, спи-раються і передбачають один одного.

Розвиток ДО в Україні пов’язаний з іменами таких відомих вчених, педа-гогів і організаторів освіти та науки, як В.Биков, В.Гриценко, І.Дубинський, М.Згу-ровський, С.Калашникова, В.Кремень, С.Кудрявцева, В.Кухаренко, В.Луговий, І.Мілюкова, Н.Морзе, В.Олійник, П.Стефаненко та ін.

Основні означення

Дистанційна освіта є перспективним сучасним механізмом і інструментом

освітньої задачі у традиційних системах, де принципи відкритої освіти не реа-лізуються або реалізуються частково.

Тобто певна система дистанційної освіти ― це одна з можливих моделей реалізації відкритої освіти, що відображає специфіку здійснення відкритого освітнього процесу в навчальному середовищі конкретної відкритої педагогічної системи, конкретного навчального закладу. Сукупність моделей систем дистан-ційної освіти, таким чином, можна розглядати як подальшу деталізацію концеп-туальної моделі відкритої освіти, що відображає певну реалізацію принципів від-критої освіти в конкретному середовищі систем дистанційної освіти. Або, що є тим самим, моделі відкритої освіти є деяким узагальненням сукупності моделей систем дистанційної освіти, в яких не відображаються особливості реалізації принципів відкритої освіти в конкретному навчальному середовищі. Тому, в за-гальному випадку, принципам відкритої освіти може відповідати множина моде-лей дистанційної освіти — множина реалізацій моделей відкритої освіти.

Окремо зазначимо, що принципи відкритої освіти в тому чи іншому непов-ному обсязі можуть реалізовуватись і в недистанційних системах освіти.

Водночас можна сказати, що принципи відкритої освіти та системи дис-танційної освіти об’єднує те, що як самі принципи, так і конкретні системи дис-танційної освіти відображують відповідні моделі відкритої освіти (моделі, що відображують функціональний аспект і аспект реалізації єдиної освітньої за-дачі). В цих моделях відображаються як цілі і специфіка освітньої галузі й ос-вітнього процесу, так і особливості конкретного середовища, в якому він роз-гортається. Суттєва ж відмінність між цими моделями полягає в різній глибині цього представлення. Для конкретної освітньої системи це різні моделі однієї освітньої задачі.

Враховуючи таке розуміння понять відкрита і дистанційна освіта, перей-демо до розгляду  понять дистанційна освіта і дистанційне навчання.

В літературі, присвяченій проблемам відкритої освіти і ДО, наводяться численні, в цілому несхожі, означення ДО. Це, з одного боку, є ознакою багато-гранності та масштабності цього явища, а з іншого вказує на те, що предмет і об’єкт ДО, її понятійний апарат ще не до кінця визначився.

Спираючись на відомі означення ДО, можна виділити характерні риси цієї багатовимірної категорії.

1. ДО є однією з форм одержання неперервної освіти, що покликана реалізувати права людини на освіту й одержання відомостей; ця форма освіти існує і буде існувати поряд з традиційними формами освіти — очною, очно-заочною і вечірньою і є результатом узагальнення, модифікації та розвитку цих форм освіти.
2. Дистанційне навчання ― універсальна, синтетична, інтегральна, гума-ністична форма навчання, на основі якої створюються умови для тих, хто нав-чається щодо вільного вибору навчальних дисциплін, викладацького складу з

дини відбувається за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчання у спеціалізованому середовищі, яке створене на основі су-часних психолого-педагогічних технологій та ІКТ.

1. Дистанційний навчальний процес здійснюється на основі специфічної педагогічної системи, компонентами якої є підсистеми: цілей навчання, змісту навчання, методів навчання, засобів навчання, організаційних форм навчання, ідентифікаційно-контрююча, навчально-матеріальна, фінансово-економічна, нормативно-правова, маркетингова.
2. Інформаційно-освітнє середовище дистанційного навчання (ДН) є сис-темно організованою сукупністю традиційних і комп’ютерно орієнтованих за-собів навчання, засобів комунікацій і передавання даних, протоколів взаємодії, систем мультимедіа, ІКТ, інформаційних ресурсів, системного апаратно-прог-рамного й організаційно-методичного забезпечення, що орієнтовані на задово-лення освітніх потреб користувачів ДН; використання сучасних засобів теле-комунікацій і електронних видань дає змогу усунути значну частину недоліків традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому майже всі їх надбання та переваги.
3. Ті, хто навчається, мають можливості самі здобувати необхідні знання, користуючись інформаційними ресурсами, сучасними ІКТ. Інформаційні ресурси ― бази даних і знань, комп’ютерні, в тому числі мультимедіа, системи навчального призначення, відео- і аудіозаписи, електронні бібліотеки разом з традиційними підручниками і методичними посібниками є основою розподіленого навчального середовища, доступного широкій аудиторії користувачів.

Аналізуючи й узагальнюючи наведені вище означення поняття ДО, вве-демо два можливих означення поняття дистанційної освіти (ДО), які залежать від конкретного аспекту розгляду.

По-перше, система ДО — різновид освітньої системи, в якій переважно використовуються дистанційні технології навчання й організації освітнього про-цесу.

По-друге, ДО ― одна з форм здобуття освіти, за якою опанування тим або іншим її рівнем за тією або іншою спеціальністю (напрямом підготовки, пе-репідготовки або підвищення кваліфікації) здійснюється у процесі дистанційного навчання.

Дистанційне навчання (ДН) — форма організації та реалізації навчально-виховного процесу, за якою його учасники (суб’єкти навчання) здійснюють нав-чальну взаємодію принципово і переважно екстериторіально (тобто, на відстані, коли учень і викладач фізично відокремлені відстанню, яка не дає можливості і не передбачає безпосередню навчальну взаємодію учасників віч на віч, інакше кажучи, коли учасники територіально перебувають поза меж можливої безпо-середньої навчальної взаємодії і коли у процесі навчання їх особиста присут-ність у певних навчальних приміщеннях навчального закладу не є обов’язковою,

Непоодинокі випадки, коли на практиці в межах єдиного навчального плану і навчально-виховного процесу різні форми набуття освіти поєднуються між собою в тих чи інших пропорціях (використовуються, наприклад, очно-дистанційна, вечірньо-дистанційна форми навчання та ін.). Такий підхід надає можливість раціонально організувати навчально-виховний процес (з точки зору досягнення високої якості освіти), використовуючи такі форми навчання на тих або інших його етапах, які виявляються найефективнішими на кожному з них і дають змогу найкращим чином поєднати і збалансувати наявні можливості нав-чального закладу (передусім врахувати обмеження ресурсного характеру) і можливості (бажання) тих, хто навчається.

Основні просторово-технологічні відмінності

традиційного та е-дистанційного навчання

Основними просторово-технологічними відрізняльними ознаками тради-ційного та е-дистанційного навчання є:

• специфіка будови і використання технологічної платформи організації транспортування навчальних матеріалів (транспортної системи навчальних ко-мунікацій ― постачання навчальних матеріалів та інших інформаційних об’єктів);
• специфіка організації інтерактивної взаємодії учасників навчального процесу (характер організації і здійснення взаємодії у часі ― асинхронний і син-хронний режими, і просторі — просторова екстериторіальність місцезнаходжен-ня суб’єктів навчання й організаторів навчального процесу);
• специфіка будови і використання індивідуальних засобів і технологій навчання учасників навчального процесу;
• специфіка будови і використання засобів і технологій системного захис-ту інформаційних повідомлень (аудіо-, відео-, факсимільних та на паперових носіях);
• специфіка використання інформаційних джерел навчального призна-чення (за формою та характером доступу до навчального інформаційного прос-тору);
• специфіка використання ІКТ (за характером, обсягом і спрямуванням).

Специфічні якісні властивості систем дистанційної освіти і навчання

Спираючись на характерні риси е-ДО, можна виділити її специфічні якісні властивості, що відображають принципи відкритої освіти.

1. Гнучкість та адаптивність навчального процесу до потреб і мож-ливостей учнів. Ті, хто навчається, в основному не відвідують регулярних за-нять, організованих за традиційною формою (лекцій, семінарів тощо), а пра-цюють у зручний (як для викладача, так і для учня) для такої роботи час у зручному місці й у зручному темпі, що надає великих переваг для тих, хто не може або не хоче порушити своє звичне, активне особисте і суспільне життя (наприклад, отримати, продовжити освіту без відриву від виробництва, нав-