Біографія

Народився в Полтаві, нині Україна (тоді Полтавський полк Війська Запорозького, Гетьманщина під протекторатом Російської імперії) в сім’ї канцеляриста — шляхтича гербу Огоньчик.

Після навчання в Полтавській духовній семінарії (1789–1793), працював канцеляристом, у 1793–1796 роках — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.

У 1796–1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. У 1808 році вийшов у відставку з орденом Святої Анни 3-го ступеня.

З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

У 1812 році, під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Котляревський, за сприяння малоросійського генерал-губернатора Якова Лобанова-Ростовського який отримав відповідний наказ від імператора, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й український козацький полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав військовий чин майора.

У 1816–1821 роках — директор Полтавського вільного театру.

У 1818 році разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товариства. Слідчий комітет залишив це без уваги.

Котляревський сприяв у 1822 році викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.

У 1827–1835 роках — попечитель «богоугодних» закладів.

Помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року у віці 69 років. Похований у Полтаві (на час смерті Полтавська губернія, Російська імперія).

Енеїда

«Енеї́да» — українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Написана чотиристопним ямбом. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію. Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 1775–1786 роках. «Енеїда» — перша пам’ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Поема є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття.

Вважається, що Іван Котляревський розпочав роботу над Енеїдою у 1794 році будучи 29-річним прапорщиком у війську Російської Імперії, однією з колоній якої була тоді Україна. Ще до появи несанкційованого друкованого видання I—III частин Енеїди, перші три її частини поширювалась серед тогочасної української інтелігенції у рукописних виданнях.

У 1798 році у Санкт-Петербурзі, без відома та згоди самого Котляревського, було вперше надруковано I—III частини Енеїди зусиллями багатого конотопського поміщика Максима Парпури та під редакторством Йосипа Каменецького. Парпура опублікував ці перші три частини поеми без коректорської правки, з помилками. Книга вийшла під заголовком «Енеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским», орієнтувалася на російського читача і тому в кінці містили українсько-російський словник в якому надавалося тлумачення слів так званого малоросійського нарєчія для російськомовних читачів. Цей українсько-російський словник вийшов під назвою «Собрание малороссийских слов, содержащихся в Енеиде», й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных. Словник містив 972 слова й став основою для подальших коментарів «Енеїди». Відомо, що Котляревський розлютився дізнавшись про це несанкціоноване видання, та у своєму власному першому виданні 1809 року ганьбить його творців, написавши у анотації до цього видання, що «якась особа Мацапур», який кривив душею для прибутку, хай йде до пекла й щоб його там «шкварили на шашлику» саме за те, що «чужеє оддавав в печать».

Драматургія

Великий правдолюб, гуманіст, письменник-демократ свою любов до рідної землі, до народу, його історії обезсмертив у своїх творах.
У п’єсах «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» Котляревський висловив просвітительські ідеї, тим самим поклавши початок українській драматургії та українському театрові. У цих творах автор змальовує простих людей, доводить, що вони гідні поваги і наслідування. Тому і «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» є реалістичними, високохудожніми шедеврами, що ввійшли назавжди до репертуару національного театру.
В образі Наталки письменник уперше в українській літературі показав правдивий багатогранний характер. Це дівчина із села, яка вміє захистити свою гідність, уміє боротися за своє щастя.
Цікавим є та деталь, що автор насичує п’єсу народними піснями, прислів’ями і приказками. Але частину їх створює сам, і майже неможливо відрізнити пісні Котляревського від народних, настільки вони подібні і за мовою, і за стилем.
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,
Пошануйте сиротину…

і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду,
Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,
Як же можеш ти дружитися з простими дівками?
Єсть багацько громадянок, вибирай любую;
Ти пан возний — тобі треба не мене, сільськую.
У п’єсі «Москаль-чарівник» письменник використав народний анекдот про невірну жінку, але надав новий зміст темі та образам. Головна героїня Тетяна — селянка, яка не вміє лицемірити; вона чесна людина і морально чиста.
Своїм твором Котляревський показує, що аморальність іде від панівного класу. Так, чиновник-писарчук Финтик з презирством говорить про простий люд, цурається своєї бідної матері, заводить любовні інтриги.
Саме риси реалізму, народності, гумор, пісні, жива мова і забезпечили цим двом п’єсам успіх і популярність на сцені, а Котляревському славу і визнання.

 

Творчість Котляревського високо цінував Тарас Шевченко. Поет в 1838 році написав вірш «На вічну пам’ять Котляревському», в якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».

Однак вже Пантелеймон Куліш мав суворіший погляд на творчість та громадську поставу Котляревського. Куліш звинувачував свого колегу по перу в догоджанні високим чиновникам російської колоніальної адміністрації — князю Куракіну, князю Рєпніну тощо. Цим закидам опонує український літературознавець І. Снігур, який 1946 року оприлюднив у емігрантському журналі «Похід» наступну репліку:

«

Іван Котляревський, зберігаючи теплу пам’ять про Гетьманщину («Так вічной пам’яти бувало у нас в Гетьманщині колись»), опоминаючись за народну правду («Мужича правда все колюча, а панська на всі боки гнуча»), без будь-якого, проте, внутрішнього психологічного конфлікту поєднує свою симпатію до козацької минувшини з більш ніж толерантним ставленням до царського державного устрою, — з симпатією до таких його репрезентантів, як генерал-губернатор князь Олексій Куракін, князь Рєпнін, князь Лобанов-Роставецький. При чому Котляревський робить це цілком щиро, без ніякого наміру користолюбно здобувати прихильність впливових людей, що цілком несправедливо закидає йому Пантелеймон Куліш. І цей внутрішній конфлікт не виникає у Котляревського тому, що поняття української нації уклалося в його свідомості як складова частина поняття російської держави, частина, підпорядкована цілому…

»

Михайло Коцюбинський, характеризуючи роль Котляревського в розвитку української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову… і голосно залунало по широких світах» із його творів.