Тіні забутих предків ” історична основа твору”

Як письменник-новатор і патріот, Михайло Коцюбинський добре усвідомлював нагальну потребует в українській літературі колоритних різнотематичних творів, що засвідчували б унікальність нашої нації. У листі до Івана Франка він писав: «Наш інтелігентний читач мажія права сподіватися од рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнка різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільства, бажав би зустрітись у творах красного письменности з обробкою тем філософських, соціальних, психологічних, історичних та інших ».

Повість «Тіні забутих предків», завершена в жовтні 1911 року в Чернігові й наступного року надрукована у Львівському «Літературно-науковому віснику» и журнал «Заветы» в перекладі російською мовою, зробила переворот і в українській літературі. Й хоча більшість критиків зустріла повість дуже прихильно, письменник Гнат Хоткевич відгукнувся про неї вкрай негативно. Причиною цього був відхід Коцюбинського від домінуючого в ті часи реалізму, коли вигадка, казковість, обігрування міфів вважалися у творах для дорослих чимось недоречним. Проте час змінив критерії, що зумовлюють рівень художності, а фахівці визнали повість Коцюбинського шедевром красного письменства. Літературознавець Іван Денисюк відзначив, що чудовий фантастичний світ, який постає зі сторінок «Тіней забутих предків», є реальним уявленням і світосприйманням гуцулів,

На запрошення Володимира Гнатюка Коцюбинський по дороге на відпочинок в Італію у 1910 році відвідав Карпати. В той час село Криворівня було улюбленим курортним місцем письменників як Східної, так і Західної України. Тут неодноразово відпочивали Іван Франко, Леся Українка, Василь Стефаник, Юрій Федькович. Тож і на Коцюбинського цей край справив незабутнє враження.

Друге перебування митця у горах із сином Юрієм, через рік після першого й значно довше за тривалістю, вже виявилося не просто відкриттям Коцюбинським екзотичного закупок України, а щирим зачарование красочной гір, захочешьлен яскравими людских видов, плануванням нових творів на основі зібраних матеріалів. Письменник зібрав чимало фольклорного матеріалу, а також простудіював праці про Гуцульщину відомих етнографів Володимира Шухевича © Антона Онищука. Також Коцюбинський призыв у найближчих від Криворівні селах, зокрема в селі Голови, де добре збереглися прадавні гуцульські звичаї, на полонині Скуповій, де він но новавв середівчарів, слуха розповіді про нечисту силу.

Митець все більше закохувався у гірський край, що відкривав перед ним первозданну красу: «Весь час проводя в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. Побував у диких місцях, доступних не багатьом … Гуцули – дуже оригінальний народ з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник – гуцул – все своє життя, до смерті, проводить в боротьбі зіми духами, що населяють ліси, гори і води. Християнством він скористався лише для того, щоб прикрасити язичницький культ. Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань, символів! »

Надзвичайно захопила письменника й збірка «Коломийки», яку надіслав йому Володимир Гнатюк. Адже якраз у коломийках розповідається про життя гуцулів від миті народження і до самои смерті.

Щира дружба з І. Франком також допомагала М. Коцюбинському в написанні його романтичної повісті. Під час роботи над твором письменником вивчав самобутні традиції, звичаї, обряди, мову гуцулів, обознайомися з книгами «Гуцульщина» В. Шухевича и «Матеріали до гуцульської демонології» А. Онищук.

Заведующий до початку роботи над повюстю, ще 1907 року, В. Гнатюк надіслав М. Коцюбинському в Чернігів багатотомні етнографічні видання із записаними в Карпатах коломийками, легендами, анекдотами.

Враження від «чарівного полону» горяче лягли в основу повісті, яка була написана внаслідок глибоких вражень від життя, звичаїві обрядів, оригінальності мислення і світосприймання  карпатських гуцулів.

https://learningapps.org/ display? v = p5w491rzc18

https://learningapps.org/ display? v = puo0rn73318