Прозаїчний поет Містичний філософ
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Rainer Maria Rilke

  • Joined Dec 2017
  • Published Books 1

2

Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія Рільке

 

Прозаїчний поет

Містичний філософ

 

                     (1875 – 1926)

Його батько, Йозеф Рільке, мріяв про військову кар`єру сина, тому віддав його у військову академію, де з`явилися перші вірші Рільке. Вже коли навчався в реальному військовому училищі, зміг вирватися за станом здоров`я. Закінчив Карлів університет у Празі. Весь цей час продовжував писати: перша збірка «Життя та пісні»; писав прозові твори, зокрема і «П’єр Дюмон». Добірка «Дарунки ларам»

3

4
Карусель

Jardin du Luxembourg
Кружляє дах, і тінь його кружля,
Сповільнено кружляє кружина,
Йде колами країна мандрівна,
Строкаті коні мчать нізвідкіля.
І поміж них – лошиця запряжна,
Така ж баска, гаряча й норовлива,
За ними палахтить левина грива,
І часом видно білого слона.

 

А онде олень, він достоту мчить,
Неначе в лісі, хоч сідло на ньому
Й мале дівчатко, вбране у блакить.

 

Вхопилося за гриву, ще не звикло
Малятко, на якому білина,
Що лев реве і люто шкірить ікло.

 

І часом видно білого слона.

 

Летять на конях колами дівчата,
І задорослі погляди чаїні
Десь поза колом, десь у далечіні,

Там, де потойбіч тайна непочата, –

 

І часом видно білого слона.

 

І все летить і гасне потаймиру,
І крутиться подібно до мари.
Ці барви, вогняну, зелену, сіру,
І профіль цей ще видно до пори.
І усмішка, народжена допіру,
Сліпуча і змарнована для виру
Сліпої та задиханої гри.

 

Париж, червень 1906

 

З німецької переклав Мойсей ФІШБЕЙН.

5
Rainer Maria Rilke by Inna Voytenko - Ourboox.com

Писати вірші Рільке почав рано, і вже 1894 року вийшла його перша збірка “Життя і пісні”. Наприкінці XIX століття з’являються наступні книжки поета: “Вінчаний снами” (1896), “Свят-вечір” (1898) і “Мені на свято” (1900). Ранній Рільке — переважно неоромантик і імпресіоніст. У його віршах відтворюються основні мотиви романтичної поезії першої половини XIX століття — самотності, природи й кохання.

Ранні вірші Рільке — це, як правило, затьмарені сумом короткі імпресіоністичні замальовки з раптовою зміною образів, грою світла й тіні. Соціальну дійсність, що час від часу проглядається в ранніх творах, Рільке сприймає узагальнено-романтично. Втіленням незрозумілої, але кричущої несправедливості життя найчастіше є місто — зловісно-похмуре, майже мертве. Для Рільке сучасне місто з його засиллям “мертвих речей”, різкими контрастами багатства й бідності — незрозуміла аномалія, нагромадження абсурду й страждань, злочин проти гармонії й краси. Свободу дихання вірш Рільке знаходив поза міською метушнею, в тихому спокої передмістя з його садками, струмками, луками, лісами й перелісками.

7

8

ОСІННІЙ ДЕНЬ

Час, Господи! Дай літу відійти!
Клади на сонячний годинник тіні
I по долині вітер розпусти.
Звели плодам доспіти в яснім саді;
Дай їм ще два погожі дні і влий
Останній сік, солодкий і густий,
У ягоди важкого винограду.
Безхатній нині – не віднайде хати,
Самотній нині – довго буде ним;
Не спати буде він, листи писати I
неспокійно по саду блукати,
Де листя мчиться натовпом глухим.

Переклав М.Орест

9
Rainer Maria Rilke by Inna Voytenko - Ourboox.com

Під час першої недовгої подорожі (квітень-травень 1899 року) він побував у Москві й Петербурзі, де в основному знайомився з російською культурою. Найбільш хвилюючою подією в Москві стали для Рільке відвідини Льва Толстого. Друга, триваліша подорож, охоплювала весну й літо 1900 року. Поет продовжує вивчення російської культури й знову, цього разу в Ясній Поляні, відвідує Толстого. З Ясної Поляни Рільке їде в Україну і на початку червня 1900 року прибуває до Києва, де живе близько двох тижнів.

Після Києва розпочалося майже двомісячне паломництво Рільке по Україні й по Волзі — знайомство з народною, “глибинною Руссю”, її особливим світовідчуванням, яке вабило поета обіцянкою подолати “механічність життя” і відчуженість людини. Вирушивши Дніпром “в край чудової України”, він пливе до Кременчука, а потім поїздом їде до Полтави. Звідти — до навколишніх сіл, щоб “природу і людей зблизька побачити”. Ці враження відбилися у віршах “В оцім селі стоїть останній дім…”, “Карл XII, король шведський, мчить по Україні”, де бачимо характерне для Рільке сприйняття українського пейзажу “під знаком вічності”, на тлі безмежного часу та простору. Останнім етапом українських мандрів поета був Харків, звідки він повернув на Волгу.

11

12

Орфей. Эвридика. Гермес

То были душ немыслимые копи.
И, как безгласные прожилки у руды,
они вплетались в ткани тьмы. Между корнями
ключом струилась кровь и утекала
кусками грузного порфира к человекам.
И больше красного в пейзаже не встречалось.Но были скалы и леса, мосты над бездной
и тот огромный серый пруд, что возвышался
над столь далёким своим дном, подобно небу
дождливому, повисшему в пространстве.
А меж лугов исполненных терпенья
и мягкости, виднелась полоса
единственной тропы, как простыня,
уложенная кем-то для отбелки.

По той тропе они всё ближе подходили.

Всех впереди шёл стройный человек
в накидке синей, взгляд его бездумный
нетерпеливо вглядывался в даль.
Его шаги дорогу пожирали
кусками крупными, не замедляя хода,
чтоб их пережевать; висели руки,
тяжёлые и сжатые, из складок
накидки, и уже не вспоминали
о лёгкой лире – лире, что срасталась
с рукою левой некогда, как роза
со стройной ветвью масляной оливы.
Казалось, его чувства раздвоились,
ибо, покуда взор его стремился,
как пёс, вперёд, то глупо возвращаясь,
то оборачиваясь вдруг, то замирая
на следующем дальнем повороте
тропинки узкой, слух его тащился
за ним как запах. Иногда казалось
ему, что слух его стремиться за лопатки,
назад, чтобы услышать шаг отставших,
которые за ним должны подняться
на склоны восхождения. Потом
опять как будто ничего не слышно,
лишь отзвуки его шагов и шорох
накидки. Он, однако, убеждал
себя, что они прямо за спиной;
произнося эти слова, он чётко слышал,
как звук, не воплотившись, замирает.
Они и вправду шли за ним, но эти двое
шагали с лёгкостью страшащей. Если
посмел бы оглянуться он (и если б
не значила оглядка потерять
её навеки), он бы их увидел,
двух легконогих, что бредут за ним
в молчании: бог странствий и посланий –
дорожный шлем, надетый над глазами
горящими, в руке зажатый посох,
крыла легко трепещут у лодыжек,
а в левой – ему вверенная дива.

Она – возлюбленная столь, что из одной
изящной лиры родилось побольше
рыданий, чем от всех безумных плачей ,
что родился из плача целый мир,
в котором тоже были лес, земля и долы,
селенья и дороги, города,
поля, потоки, звери, их стада,
а вкруг сего творения вращалось,
как бы вокруг другой земли и солнце,
и целый молчаливый небосвод,
всё небо плача с звёздами иными, –
и всё она, возлюбленная столь.

Но, взявши бога за руку, она
шагала с ним, – а шаг ей замедляли
границы савана собой – она шагала
так мягко, безмятежно, нетерпенье
не трогало сокрытую в себя,
подобно девушке, чей смерти близок срок;
не думала она о человеке,
что шёл пред ней, ни о пути, что вёл
к порогу жизни. Спрятавшись в себе,
она блуждала, и растворы смерти
переполняли диву до краёв.
Полна, как фрукт, и сладостью и мраком,
была она своей огромной смертью,
столь новой, необычной для неё,
что ничего она не понимала.

Она вновь обрела свою невинность,
была неосязаема, и пол
её закрылся, как цветок под вечер,
а руки бледные настолько поотвыкли
женою быть, что и прикосновенья
владыки странствий было бы довольно,
чтобы смутить её, как близостью греховной.

Уже сейчас она не той была,
не той светловолосою феминой,
чей образ выплывал в стихах поэта,
уже не ароматом брачной ночи,
не достоянием Орфея. А она
уже была распущенна, как косы,
и роздана по звёздам, полюсам,
растрачена, как в странствии запасы.

Она была как корень. И когда
внезапно бог её остановил,
страдальчески воскликнув: «Обернулся!» –
Она в растерянности вопрошала «Кто?».

Но вдалеке стоял в проходе ярком
с неразличимыми чертами лика некто.
Стоял и видел, как на полосе
тропы между лугами бог посланий
с печальными глазами повернулся,
ни молвив ничего, чтобы идти
вслед за фигурой, уходящей вспять
по той тропе обратно, не спеша –
поскольку саван сковывал движенья, –
так мягко, чуть рассеяно, бесслёзно.

13
Rainer Maria Rilke by Inna Voytenko - Ourboox.com

Наприкінці життя Рільке працював не так багато (тяжка хвороба нагадувала про себе дедалі тривалішими нападами), але на диво легко, майже без чернеток. Незадовго до смерті він написав книгу віршів французькою мовою.

Помер Райнер Марія Рільке 1926 року у Швейцарії.

15
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Ad Remove Ads [X]
Skip to content