Ловлю себе на думці, що майже щоденно причастям, ліками для моєї душі є поезія. Шкода, що в мене рими кострубаті, але я вдячна творчим людям, поезія яких зачіпає в душі найпотаємніші струни. Дякую пані Марії, що так зворушливо описала таїну людського життя.
Як щастя пройде мимо, обмине –
Здається, що немає майбуття …
Навчи, життя, не плакати мене,
Коли назад немає вороття.
Нехай гірчать всі дні, немов полин,
Навчись прожить з долею в ладу,
Мене не зломить часу тихоплин,
У відчаї в бод не впаду …
В житті я стала сильною давно …
“Прощаю всім!” – то золоті слова.
Лиш розум твердить: “Важко все одно!
Хоч сильна ти, смілива й бойова …”
Навчи, життя, прощати біль образ,
Всміхатися, коли вогонь в душі
Пече, ятрить від злих, фальшивих фраз …
Нехай вони залишаться чужі …
Я – пташка в небі, вершник на коні!
Всьому навчитись прагну у житті …
Я не впаду! Ви не чекайте! Ні!
Все подолаю на своїм путі.
@ М. Яновська
Світ Поезії – глибокий, темний ліс,
Мудрі ямби, мудрені хореї,
Римування вздовж або навскіс,
Перегони з “стрілами” Орфея,
Мимобіжність Лети поміж дум,
Глибина гекзаметру велична …
Тільки чомсь підштовхує у сум
Рівнолить поетики космічна.
Вірші пишуться, звичайно ж не дарма,
Не усі шукають кручених гіпербол,
Не для всіх метафори нема,
Не усіх Пегас вкусив за ребра,
Може комусь милий анапест,
Дактиль, амфибрахій, чи пірихій,
Та, гризи мене скажений пес,
Я в віршах шукаю серцю втіхи …
Любомир Лаюк
Падають яблука
Зорями хворими падають яблука,
котяться по траві.
Осінь розхристана поміж дерев блука –
вітер у голові.
Листя до ніг перелякано тулиться,
шепче: «Прощай…Прости…»
Зраджена літом, розгублена, вулиця
плаче від самоти.
Сльози – гіркі, як надії нездійснені –
сірим стають дощем.
Яблука зорями прямо до рук мені
падають, теплі ще…
Олена Музика, 30.10.2017
Осіннє
Вже тягнуться на південь дикі гуси,
Святково закалинилось в гаю,
Каштан під ноги людям листя трусить,
А я мов зачарована стою.
В калюжі віддзеркалюється вітер.
Кудись чимдуж мураха поспіша.
На розі продають осінні квіти,
І кожна квітка – то чиясь душа.
Спішать авто, трамваї, перехожі.
Повітря пахне сумом і дощем.
Осінній день із щедрістю вельможі
В осінні душі ллє солодкий щем.
Моя ж душа уже наскрізь печальна.
Бо знаю, що, коли не стане тем
Для віршів, для розмов і для мовчання,
Я стану однією з хризантем…
Олена Музика, 10.10.2017
Крила
Я для себя істину відкрила:
кожен за плечима має крила.
В когось крила, як веселка, гогі,
в когось ніжні, на пелюстки схожі,
в когось гарні, як веснана днина,
в іншого – немов стара ряднина,
в когось горді й сильні, як вітрила.
Люди різні, й різні їхні крила.
Хтось до сонця полетіти хоче,
інший по багнюці їх волочить.
Хтось крилом укриє від негоди,
хтось ховає під крилом доходи,
хтось крило простягне в допомогу,
інший – є й такі! – підставить ногу
(крила у таких безбарвні, кволі
і безсилі, як пташки в неволі).
Хтось радіє крилам, інший – тужить.
Кожен має ті, які заслужить.
Олена Музика, 17.10. https://drive.google.com/open?id=16uQEwfL-V-9S1ofx6FwvXE1TmNB7DCwi
У створенні книги брала участь група учнів 9 класу.
Published: Dec 25, 2017
Latest Revision: Dec 29, 2017
Ourboox Unique Identifier: OB-398449
Copyright © 2017