Іван Франко та музика

Пісня і праця – великі дві силі!

Їм я до скону бажаю служить …

Іван Франко

Франко був не тільки письменком, вченим, громадським діячем, він досліджував літературу, народное творчество и т. Д., Т. К., М.

Будучи різнобічно творчим, Іван Франко дуже любив музику. За час свого життя він зробив чималий внесок у розвиток пісенно-народної творчості. На його творчість впливали дивовижні музичні твори того часу, в якому він жив. Поетична спадщина Івана Франка і музика є настільки цікавими і захоплюючими, що стали предметом для розгляду.

Виростав у народному середовищі у Нагуєвичах на Галичині, в атмосфері мистецтва і народної естетики, віками їй притаманній, кожною клітинкою відчував свою землю. Бо як можна співати на землі, якої ми не чуємо своїм серцем і не віримо в неї.

Любов до народної пісні зародилася у Франкові ще в ранньому дитинстві. Тоді його мама співала йому народні пісні. Саме це зародило в ньому таку любов. З раннього дитинства він почав розуміти, наскільки надихаючою може бути пісня і як сильно вона може впливати на різні життєві процеси.

Франкова мати Марія Кульчицька з с. Ясениці-Сільної, селянка з  поетичною натурою, першою заронила в душу свого сина любов до народної пісні, кинула в неї перші зерна поезії, що з часом буйно розрослися в могутній талант. Вона любила співати, знала багато пісень і в дівочому віці радо переймала їх від односельчан та від чужосільних жінок, якщо траплялося бувати в їх товаристві.

З ранніх літ співала Івасева мати багато пісень, і з кожним роком його пам’ять вбирала їх дедалі більше і більше. Ще гімназистом Франко почав записувати народні пісні спочатку від матері Марії, яка стала його першою музичною школою.

Матусині пісні багато важили в розвиткові майбутнього поета. Вони вражали його серце людською недолею, навчили сприймати людські переживання і турботи, обурюватись несправедливістю і неправдою. Найсердечнішими словами згадував поет маму і її пісні, силу яких відчував усе ясніше й глибше із зрілістю свого світогляду.

Дуже багато дав отой ласкавий материнський спів І. Франкові, а через нього й українській поезії та науці. Материні пісні стали улюбленими піснями поета. Недаремно ж любов свою до пісень поет назвав єдиним віном, винесеним з батьківської оселі.

В поезії «Пісня і праця» І. Франко описав винятково яскравий малюнок свого дитинства в оточенні матері і в атмосфері народної пісні:

«Мамо, голубко! — було налягаю. —

Ще про Ганусю, шумильця, вінки!»

«Ні, синку, годі! Покіль я співаю,

Праця чекає моєї руки»….

Ох, і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих невгодин життя

Тихий привіт мені слала, мов ненька,

Сил додала до важкого пуття.

Коли Іван Франко підріс, він записався в хор своєї гімназії і співав там. Народнопісенна атмосфера огортала Франка від раннього дитинства. Вона то затягалась хмарами сумної лірики, що виливалась сльозами жіночої недолі, то вабила непізнаною далечінню історичного минулого, кликала в голубі висоти ніжних почуттів, то вигравала яскравим промінням влучних коломийок. Ця атмосфера розбудила й виплекала захоплення Франка поезією. Пісню та коломийку, цей барвистий і запашний цвіт із широких луків народної творчості несли малому Ясеві його мати, нагуєвицькі хлопці та дівчата. А коли згодом став мандрувати по рідній карпатській землі,завжди зустрічався з піснями, всюди квітувало перед ним коломийкове різнобарв’я.

Але особливе місце в сфері музики для Івана Франка займало одне з його добрих знайомств. У 1885 році, коли Іван Франко перебував у Києві, йому вдалося познайомитися з Миколою Лисенком, одним з найвидатніших українських композиторів та музичних діячів. Вони дуже близько спілкувалися і чинили правильний вплив на творчість один одного. Зокрема, Іван Франко слухав найвідоміші музичні твори у виконанні Лисенка і отримував від цього ні з чим незрівняне музичне задоволення. Франко насправді пишався, що в України є такий успішний і чудовий композитор, як Микола Лисенко Зв’язок між Франком і Лисенком сприяв тому, що у житті Івана Франка музика займала дуже важливе місце.

Він творив поезії, на основі яких створено чимало композицій різних жанрів – від романсу до великих симфонічних та вокальних творів. Багато творів письменника було покладено на музику, близько двохсот композицій.

Композитор В.Матюк створив музику до драми «Три князі на один престол» (1876), О. Нижанківський – кантату «Не гармати грають» (1885), Д.Січинський – хори «Непереглядною юрбою», «Даремне, пісне», «Пісне моя» (1902-03), Видатний український композитор Лисенко на тексти Івана Франка написав шість романсів: «Безмежнеє поле», «Розвійтеся з вітром», «Місяцю-князю», «Не забудь юних днів», «Оце тая стежечка», «Я не кляв, о зоре».Сучасний композитор Михайло Скорик створив власну оперу на основі поеми «Мойсей».

Поет був переповнений піснями народними і власними, жив ними, вони були його єством, любов’ю, турботою, багатством і зброєю:

“Пісне, моя ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз,

З хати вітця, як єдинеє віно,

К тобі любов у життя я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого, тяжкого життя.”

Українське слово, музика, танець, обряд, звичай зіграли неабияку роль у формуванні теоретичних поглядів Івана Франка. Знання народної мудрості дало йому можливість відчути український поетичний фольклор у всій його повноті, – так починається духовний розвиток письменника, вченого і громадського діяча з яскраво вираженою індивідуальністю. Маючи потужний інтелект, він обійняв ціле коло людських інтересів, став критиком і дослідником, літератором та істориком, мовознавцем і мистецтвознавцем, філософом, етнографом та фольклористом.

Протягом усього життя Івана Франка супроводила пісня: то він слухав і співав, записував і досліджував народні пісні, глибше пізнаючи через них народне життя, горе, радощі, відкриваючи в них відгомін народної історії і психології, етики й естетики.

У перші роки студентського життя у Львові І. Франко глибше вникає в суспільне значення пісні, вбачаючи в ній силу, здатну підносити дух і єднати їх до громового протесту проти неправди. В поезії 1876 р. «Наймит», уособлюючи свій народ в образі наймита на чужій ниві, поет так говорить про його пісню:  Сумує німо він, з тужливим співом оре

Те поле, оре не собі,

А спів той наче брат, що гонить з серця горе,

Змагатись не дає журбі.

А спів той то роса, що в спеці підкріпляє

Напівзів’ялий цвіт;

А спів той грім страшний, що ще лиш глухо грає,

Ще здалека гримить.

Щирою супутницею, порадницею стала для поета народна пісня в п’ятиріччя тяжких випробуан (1877-1882 р.р.), коли йому довелось двічі сидит в мурах в’язниці, спершу львівської, потім коломийської, коли його розлучили з найдорожчою людиною, Ольгою ,

Під час третього ув’язнення в 1889 р. поет це висловив у присвяченому народній пісні сонеті:

«В тих днях, коли, неначе риба в сіті»,

Мій вольний дух в тісних тих стінах б’ється,

Смертельний холод в душу аж крадеться,

І нікому потішити, огріти.

Одна одна лишилася мені ти,

Мужицька пісне, в котрій люд весь плаче,

І мому серцю легшає неначе

З народним болем в один такт боліти.

О ви, кристалізованії стони,

Ви сльози, перетоплені в алмази,

Зітхання, влиті у тужливі тони!

Не покидайте ви мене в тій хвили!

Кріпіть, щоб ті безумства, муки, врази

З роками велика любов поета до пісні народу ставала зрілою і виливалася в ґрунтовні дослідження народної творчості. Видатний український композитор, музичний діяч та педагог Станіслав Людкевич писав: «Франко любив народну музику, пісню. Любив з властивою йому пристрасністю. Він не був музикантом, але умів глибоко почувати аромат народної музики, виявляючи надзвичайно тонке розуміння мелодії, умів відшукати в ній душу».

Своєю сорокалітньою творчістю Іван Франко порушив питання про участь фольклору в міжнаціональній культурній взаємодії, про літературне звертання до народнопоетичного матеріалу та методи дослідження літературно-фольклорних зв’язків. Весь доробок Франка з печаттю українського Духа, що «рвав до бою», є великою бібліотекою, якою ми користуємося, щоб пізнати себе і світ. Іван Франко сучасний, з його творів ми черпаємо душевну наснагу, естетичну насолоду і знання. Він жив і горів, як свічка в темряві, у своїх руках тримав світ. Для нас він є прикладом мужності, працелюбства, мудрості, благородства і любові до свого народу, якому він заповідав свою пісню:

“Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий та вільний;

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твоєму генію мій скромний дар весільний.”

                                                                  («Пролог до Мойсея», 1905 р.).