Козієнко Люба Золотава осінь

Чарівниця осінь усе змінює на свій лад. Ось зелені листочки стали жовтими. А то й зовсім червоними. Як тільки пролетить вітерець, листя вкриває землю, кружляючи в осінньому танці. 

    Хоч восени багато птахів летять в теплі краї, високо в небі прощально махають крильми. Звеселяють нас горобчики, з лісів спішать синички, щоб люди себе знову змогли відчути помічниками пернатих друзів.

    У садах наливаються соком пізні яблука на щедрий врожай. На поля виходять щасливі трударі, вони радіють цій порі.

   По золотих деревах скачуть прудкі жовтогарячі білочки. Вони не мають часу сумувати: грибів, горішків вдосталь, щоб зробити зимові запаси. 

    Чарівниця осінь золотою палітрою навіює надію, бо потім знову настане весна.

Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.

Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.

Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.

Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.

У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь

Густими туманами, полум’яною ковдрою листя та першими іскорками інею щедро встилає землю осінь. Зупинися на мить! Відчуваєш, яка урочисто-прекрасна атмосфера панує навкруги? Щоб продовжити це неймовірне відчуття та створити чудовий осінній настрій, я підготувала  красиві вірші про осінь українською мовою.

Березовий листочок

Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
(Ліна Костенко)

Осінь

Давно вже попрощали нас
З-під неба журавлі,
Пташки замовкли у гаях,
І втихло на землі.
Вже ліс убрав багровий стрій,
Зів’ялий лист паде, —
В гостину з півночі до нас
Грізна зима іде.
Припали квіти до землі,
Туман наліг кругом,
Ще день, ще два — і вісі поля
Заснуть глибоким сном.
Лиш розгулялися вітри,
Лісами зводять шум,
На нивах стебла гнуть сухі
І ломлять, мов на глум.
У хату діточки біжать:
«Де ділася весна?
Чому вже сонечка-тепла
І радості нема?»
Вже темна осінь надійшла,
Зів’ялий лист паде,
По листю повагом до нас
Грізна зима іде.
(Сидір Воробкевич)