Осінь золота

Навчаюсь в Київському інверситеті ім. Бориса Дмитровича Грінченка на 2 курсі , на спеціальність дошкільна освіта. Люблю дітей. Займаюсь фотохудожньою студією. Обожнюю у вільний час грати на музичному інструменті- фортепіано.

Загадки для найменших 

Коли це буває,
Що клен запалає?
А прихопив морозець
Та повіяв вітерець,
Весь вогонь на землю впав,
Зовсім клен без листя став.
(Восени)

Чарівник прийшов у ліс,
Фарби, пензлика приніс.
У діброві та садочку
стали жовтими листочки.
(Жовтень)

Маленька, червоненька,
Із хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть
І до столу подають.
(Редиска)

Печуть мене, смажать і варять,
Їдять мене і дуже хвалять.
(Картопля)

З сонечком обніметься. Та зелені шати нумо приміряти.
(Дерево)

Літом виростають, а восени опадають.
(Листочки)

Дерево росте крислате, листям різьбленим багате. Примостились під листочки в тюбетеєчках синочки.
(Дуб)

Прислів`я та приказки 

• Весна красна квітами, а осінь — плодами.
• Курчат восени лічать.
• Осінь усьому рахунок веде.
• Восени — багач, а навесні — прохач.
• Восени і горобець багатий.
• Осінь каже: «Берися, бо як зима прийде, хоч і схочеш узяти, то не візьмеш».
• Осінь збирає, а весна з’їдає.
• Осінь сумна, а весело жити.

Прислів’я та приказки про Вересень

• Вересень весіллями багатий.
• Садок у вересні, що кожух у січні.
• Верещить вересень, що вже осінь.
• Як вересніє, до й дощик сіє.
• Весна каже — уроджу, а осінь каже — я ще погляджу.

Прислів’я та приказки про Жовтень

• Жовтень ходить по краю та й виганяє пташок з раю.
• Вересень пахне яблуками, а жовтень — капустою.
• У жовтні гріє ціп, а не піч.
• Плаче жовтень холодними сльозами.

Прислів’я та приказки про Листопад

• Листопадовий день, що заячий хвіст.
• Листопад і колесо, і полоз любить.
• Листопад — ворота землі.
• У листопаді зима з осінню бореться.
• Листопад вересню онук, жовтню син, а грудню рідний брат.

Казки

Казка про осінь 

Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень.

Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок — перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялась до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під’їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:

—  Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.

Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.
От і настав цей день. З усіх усюд з’їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості, п’ють мед-вино за здоров’я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:

—  Що це святкують?

—  Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!

Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві кинулась до Жовтня:

—  Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки!

Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:

— Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на місяць. А зараз заспокойся й спочинь.

Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса.
Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

Українська осінь 

Українська осінь — пані особлива. Думаєш, що лагідна, а не норовлива. Слухайте, діти, казочку.

Була собі красуня Осінь. Одного разу приїхав до неї король Вересень свататися.

— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.

— Полюбляю я танцювати, для тебе танцюватиму, якщо все у золото перетворишь.

Нелегке завдання, але спробував Вересень. І берези, і тополі позолотив, липи тощо. Але не все в його владі — стоять ялинки зеленими, як і були.

— Що?! Я тільки на золоті танцюватиму! А якщо ти не зміг, то йди геть!

Тільки но Вересень за поріг, вже інший кавалер стукає у двері. То король Жовтень завітав.

— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.

— Полюбляю я співати, для тебе заспіваю, якщо ти усіх ревунів та пискунів проженеш, заважають вони мені.

Став Жовтень птахів лякати, звірей у барлоги та нори заганяти. Начебто тихо стало. Тут, як на гріх, синиця зацвірінькала, неполохлива пташка виявилася.

— Що?! Я тільки у тиші співатиму! А якщо ти не зміг тишу забеспечити, то йди геть!

Через деякий час король Листопад прознав про Осінь та вирішив спробувати щастя.

— Чув я від людей, що немає гарнішої за тебе, що бажаєш — все зроблю.

— Полюбляю я малювати, тобi свого портрета намалюю, якщо зробиш усе біліше крейди.

А у Листопада сніга обмаль, де-не-де притрусить, ще й притупне чобіточком. Все у плямах і вийшло.

— Що?! Я тільки на білому малюватиму! Йди геть!

А Листопад обурівся, забрав свій сніг, ще й листя прихопив як відшкодування моральної шкоди.

І ось залишилася Осінь як та стара біля розбитого корита. Лише голі вітки, вітер та холоднеча. Одне добре, що синиця незлоблива, не покинула дурепу, та ще й ґав та горобців із собою привела. Так і цвірінькає Осiнь з ними.

Віршики 

Сіла осінь на порозі,
Довгі коси розплела,
Спілі яблука на возі
До бабусі привезла.

Вітром  двері відчинила:
– Дари з воза забирайте!
Павутинкою злетіла:
– Через рік мене чекайте!
Л. Новикова

ОСІННІЙ ПАРК
Вже побагряніло
Листячко на клені,
Але на вербиці
Ще воно зелене.

На каштані листя
З жовтою каймою.
Йду осіннім парком
Тихою ходою.

Таких фарб немає
Влітку, ні зимою.
Недаремно осінь
Зветься золотою.
О. Війтик-Ющук

ШЕПІТ, ШЕЛЕСТ, ШЕРЕХ ЛИСТЯ
Шепіт, шелест, шерех листя…
Ходить осінь золотиста,
Жовтокоса, багряниста,
З тихим шумом падолисту.

Шелест, шурхіт по діброві…
Стиха осінь колискові
Шепче нам про неба просинь.
Шепче осінь. Шепче осінь…
Т. Корольова

ЩО НА СПИНЦІ В ЇЖАЧКА?

Що несе на спинці
Спритний їжачок?
Він несе на спинці
Золотий листок.

Що несе на спинці
В дощик і сльоту?
Він несе на спинці
Осінь золоту.
Г. Усач