Скарбниця мудрості

Притча про їжаків

Під час Льодовикового періоду тварини замерзали й гинули. Їжаки зрозуміли, що жити стало дуже небезпечно, тому вирішили зібратися всі разом, притулитися один до одного і таким чином зігрілися. Так вони захистили себе від холоду. Проте, хоча їм і стало тепло, та гострими голками вони кололи один одного. І тому їжаки вирішили знову розійтися. Але це означало  умерти від холоду! Прийшлося їжакам вибирати: або змиритися з гострими голками своїх сусідів, або вимирати. І тому, зрештою, вони знову вирішили зібратися й жити разом. Вони навчились терпіти невеликі рани, які наносить таке спільне проживання з іншими, тому що тепло, яке їм давали співродичі, було значно важливішим.

Мораль: Щоб побудувати гарні стосунки, не обов’язково зводити разом ідеальних людей, які не мають недоліків. Треба навчитися жити з іншими, незважаючи на всі їхні мінуси, і цінувати їх плюси.

                                                                                                                           Слова-крила

Їх зовсім небагато, але багато зовсім і не треба. Тому що кожне слово навіть не пуд золота важить, а набагато більше. І силу слова-крила мають таку, що описати її … можна. Є люди, які змінюють особисту історію, встають із лікарняних ліжок, витягують себе з фінансових ям, розкривають власні таланти і, узагалі, починають жити так, як кожній людині й належить: радісно і захлинаючись.

Ось він, наш справжній ресурс:

• Я можу.
• У мене все виходить.

І найпотужніший:

• Я маю намір(-и).

          Прямо зараз скажіть, будь ласка, уголос: «Я хочу». А потім так само вголос: «Я маю намір (-и)». І  ви чітко відчуєте, що зробили енергетичний перехід: більш тонку енергію перевели в значно  щільнішу. І це розпізнається НЕ зримо, а на біологічному рівні. І якраз у цьому  й секрет: слова  «має намір» запускає в тілі цілком певні хімічні реакції (НЕ гіпотеза – перевірено вимірами). І якраз вони змушують і мислити продуктивно, і діяти впевнено (а не навмання).

 І це все про слова-крила.

Коригувати своє мовлення або залишити все, як є, – це завжди особисте рішення.

                                                                                                                                  Притча про мудрість

Поки він був маленьким, у нього було тільки Бажання. Воно голосно кричало: “Хочу!” Він підріс, і у нього з’явився Обов’язок. Він наполегливо повторював: “Треба!” Він підріс ще, й у нього з’явився Страх, який зловісно шепотів: “Боюся!” Слідом за Страхом прийшов Сумнів і тихо мимрив: “Не так …”Трохи пізніше прийшла Впевненість і твердо заявляла: “Уперед!” Потім з’явилася Шкідливість. Вона хихотіла: “Навпаки!” І слідом подружка Шкідливості – Лінь. Вона позіхала й казала: “Завтра”. І кожен раз, коли він збирався щось зробити, з різних куточків душі лунали крики, голоси, шепіт. Він чув всіх і не чув нікого. Не знав, кого слухати, а кого – ні, хто хоче допомогти, а хто – просто поговорити. Він швидко втомлювався і нічого не міг робити. В один момент прийшла Гнучкість, яка могла слухати всіх і давати лише одну ділову пораду. Іноді Гнучкість говорила як Впевненість, іноді як Сумнів, іноді як Бажання. Вона щоразу була різною, але кожен раз творила чудеса і приносила користь. Лише в глибокій старості він зрозумів, що під ім’ям Гнучкості ховалася … МУДРІСТЬ.

                                                                                                                Сила слова

Ще тоді, коли черепахи вміли говорити, та й, узагалі, багато що ще вміли, зібралися якось вони разом і вирішили влаштувати між собою змагання: хто швидше добереться до вершечка дуже стрімкої вежі. Навколо зібралася ціла юрба, щоб подивитися на це дійство і підбадьорити учасників забігу. І змагання почалося … Якщо сказати по правді, то ніхто в натовпі не вірив, що черепахи здатні досягти вершини вежі. Навколо чулося: “О, це ЗАНАДТО складно! Їм НІКОЛИ не досягти вершини!” Або:”Нізащо у них не вийде … Башта занадто висока! ”

Черепахи теж чули ці вигуки. Ось деякі з них почали падати вниз. Одна за одною… А натовп продовжував кричати: «Занадто складно! Та де там! » Але ОДНА з них продовжувала лізти все вище й вище, усе вище …Вона не здалася! І стала єдиною, кому вдалося досягти вершини! Ось тоді-то всі інші черепахи захотіли дізнатися, як цій, одній-єдиній, удалося здійснити такий подвиг? Один з учасників змагання запитав черепаху, як вона зуміла знайти в собі сили здолати вежу й досягти мети? І тут з’ясувалося, що переможниця була … глуха!

Залишайтеся глухими, коли люди говорять ВАМ, що ви не зможете втілити в життя свої мрії! Ще й як зможете!!! Спробуйте!