Князі Русі-України

Словничок

Велике розселення слов’ян – сукупність переселень слов’янських племен під час Великого переселення народів на території Східної й Південно-Східної Європи.

Дружина – збройні загони, що становили постійне військо князя та апарат його влади.

Русь – Україна – книжна назва Руської землі з центром у Києві.

Князь – правитель у східних слов’ян.

Погости – адміністративно-господарські осередки, де представники князівської влади збирали данину.

Полюддя – данина у формі натурального оброку з підлеглого населення, яку щоосені збирали дружинники, яких очолював князь або його намісники.

Уроки – фіксований розмір данини.

Аскольд

Аскольд — напівлегендарний київський князь. Здобув владу, можливо, перед 860 р., загинув у 882 р. Походження імені князя до цього часу викликає запитання. Поширена версія виводить ім’я з давньоісландської мови, що пояснюється нібито його скандинавським походженням. За іншою версією — ім’я має місцеве, слов’янське коріння. Б. Рибаков пов’язував ім’я «Осколд» зі старовинною племінною самоназвою подніпровських жителів — сколоти. Петербурзький письменник Ю. Сяков вважає слово Ashold (або Asholt) іменем готського походження та навіть перекладає його як «честь аріїв». Я. Длугош стверджував, що Аскольд походив із князівської династії, започаткованої Києм, і був рідним братом князя Діра. За іншою версією — був воєводою Діра й успадкував владу після його смерті. За гіпотезою І. Мицька, він був сином князя Олега та братом Діра й Ольги.

У 860 р. Аскольд очолив перший документований самостійний похід Русі на Константинополь. На світанку 18 червня 360 руських кораблів із 8 тис. вояків на борту несподівано з’явилися в Босфорській протоці й узяли столицю Візантії в облогу. Невдовзі наспіла й піша рать. Облога Константинополя тривала цілий тиждень, і, за словами Фотія, «місто ледве не було підняте на спис». Війна завершилася мирною угодою. Штурм русами Царгорода мав величезний резонанс у тогочасному світі. Венеціанський хроніст Іоанн Диякон стверджував, що ті, хто тримали візантійську столицю в облозі, повернулися додому «з тріумфом». За деякими здогадками, частиною угоди з Візантією стало хрещення Аскольда та принаймні частини його вояків. Аскольд воював не лише з візантійцями. У літописі є відомості про його походи проти уличів і печенігів.

Олег

Олег — напівлегендарний князь Русі. Здобув владу не пізніше ніж у 882 р., загинув між 912 і 922 р. Окремі дослідники вважають Олега родичем Рюрика, і «князем урманським» (тобто норманським). Ряд істориків вважали його узурпатором. М. Грушевський припускав, що Олег міг правити в Києві до часів Аскольда, тобто до 860 р. За однією з версій, Олег був смоленським князем, а його зв’язок із Рюриком — пізніша комбінація. Є версія і тмутараканського походження Олега, а також припущення, що родичем Рюрика міг бути представник місцевої знаті.

У 882 р. Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. У 883 р. Олег змусив сплачувати данину деревлян, у 884—885 рр. — сіверян, у 885 р. вів війну з тиверцями. Об’єднавши землі вздовж шляху «із варягів у греки», Олег мусив зіткнутися з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій («срібний шлях»). Вершиною його політики вважають похід на Константинополь та угоду з Візантією.

У 907 р., спорядивши 2000 човнів по 40 воїнів у кожному, Олег виступив у похід на Константинополь (Царгород). Візантійський імператор Лев VI Філософ наказав закрити ворота міста і загородити ланцюгами гавань. Однак Олег пішов на незвичайний штурм: «І повелів Олег воям своїм зробити колеса і поставити на колеса кораблі. І коли подув попутний вітер, підняли вони в полі вітрила і пішли до міста». Усвідомлюючи неможливість чинити опір русичам, місто здалося, і князь Олег на знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Перелякані греки запропонували Олегу мир і данину. Головним результатом походу став дуже вигідний для Русі договір із Візантією.

Ігор

Ігор Рюрикович (Ігор I Старий) — великий князь київський (912—945 рр.). «Повість минулих літ» називає Ігоря сином Рюрика I, що є однією з підвалин норманської теорії виникнення східнослов’янської державності. І хоча викладену в літописі версію біографії Ігоря після досліджень академіка Шахматова більшість істориків вважає за штучну легенду, але в питанні про походження Ігоря одностайності немає. Є такі версії, що він усе-таки був сином Рюрика, або одним із воєвод Олега, або нащадком Аскольда, або просто чоловіком Ольги, яка, у свою чергу, була спадкоємицею князів-києвичів. Посівши княжий стіл, князь Ігор продовжив політику свого попередника, у якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.

Широкий міжнародний резонанс мали морські походи князя Ігоря. Достовірно відомі походи Ігоря на Константинополь (Царгород) у 941 та 943—944 рр. У вересні 943 р. він здійснив великий похід на Каспійське море. Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху й у ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично заволодів усією країною. Через півроку епідемія дизентерії у війську, викликана надмірним вживанням субтропічних фруктів, примусила його повернутися на Русь. Із багатою здобиччю русичі, як свідчить літопис, «поплили назад, і ніхто не смів перейти їм дорогу».

В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян владою князя була велика данина, яку збирав із них Ігор за допомогою варягів. «Як прийде місяць листопад, — оповідає Константин VII Багрянородний, — князі з усією Руссю виходять із Києва в землі підвладних слов’ян на полюддя. Перебувають там цілу зиму й вертаються у квітні, і тоді споряджають човни в дорогу до Візантії». Таке полюддя було дуже обтяжливим для місцевого населення. Потрібно було не тільки доставити велику данину — хутра, шкури, мед, віск, чи чого там чекав Київ, — але й утримувати цілу зиму військо. Тому слов’янські племена не раз виступали проти цих важких обов’язків.

Ольга

Княгиня Ольга (близько 890—969 рр.) — дружина князя Ігоря, київська княгиня. Де й коли народилася майбутня київська княгиня, невідомо. Літопис повідомляє лише про те, що «привели Ігореві дружину із Пскова на ім’я Ольга». Вважають, що вона була не лише дружиною князя, а і його мудрою помічницею в справах, за відсутності Ігоря брала на себе всі турботи з управління державою. Посівши київський престол, багато зробила для зміцнення Русі. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до кінця 50-х рр. X ст.). Княгиня Ольга відмовилася від воєн і зміцнювала державу мирним шляхом. Вона сама об’їздила всі свої володіння, закладала нові міста, призначала в них урядників. Ольга вперше в історії Русі навела лад у збиранні данини. Сама вона прийняла християнство й доклала багато зусиль до поширення нової релігії. За її часів у Київській державі з’явилося чимало християнських проповідників. Княгиня прагнула зміцнити й міжнародне становище своєї держави. 957 р. вона з дипломатичною місією відвідала столицю Візантії — Константинополь та уклала новий договір із Візантією. Ольга й надалі, навіть коли її син був уже повнолітній, продовжувала опікуватися справами своєї держави.

Основні заходи зовнішньої політики княгині Ольги:

— Застосування в зовнішній політиці дипломатії — мирної форми міжнародних відносин.

— Візит у 946 р. до Константинополя та укладення союзницької угоди з візантійським імператором Константином Багрянородним.

— Установлення дружніх відносин із германським імператором Оттоном І.

— Відсутність військових зіткнень із Хозарією та печенігами, конфліктні ситуації з якими розв’язувалися мирним шляхом тощо.

Святослав

964—972 рр. — князювання Святослава, 965 р. — розгром Хозарського каганату, 968, 971 рр. — Балканські походи Святослава.

Внутрішня політика князя Святослава (964—972 рр.):

— 964 р. — прихід до влади сина Ольги князя Святослава.

— Посилення позицій язичництва; погроми християнських храмів та общин.

— Намагання зосередити всю повноту влади на місцях у руках єдиної династії (призначення в 969 р. на київський престол старшого сина Ярополка, у Деревлянську землю — Олега, у Новгородську — позашлюбного сина Володимира).

— Домінування зовнішньої політики над внутрішньою.

Східні походи Святослава:

— 964 р. — похід до Оки й Волги, у результаті якого було захоплено землі в’ятичів і завдано удару по Волзькій Булгарії, приєднано землі буртасів (мордви) до Русі.

— 965 р. — розгром Хозарського каганату (знищено хозарську фортецю Саркел (Біла Вежа) на Дону; зруйновано столицю каганату — місто Ітиль), завдання поразки ясам (осетинам) і касогам (черкесам).

Наслідки східних походів:

— Поширення влади Києва із завоюванням в’ятичів на всіх східних слов’ян; відкриття для слов’янської колонізації північно-східних земель.

— Усунення з розгромом хозарів основного суперника в гегемонії в Євразії та перехід під контроль Русі великого торговельного шляху Волгою.

— Виникнення загрози нападу печенігів (із розгромом хозар зник той буфер, що не давав печенігам проникати в давньоруські степи).

Володимир Великий

Володимир Святославич (Великий) — позашлюбний син князя Святослава Ігоровича та Малуші (ймовірно, дочки деревлянського князя Мала) — ключниці матері Святослава Ольги, великої княгині київської. Від 969 р. князював у Новгороді Великому. Після загибелі в міжусобних зіткненнях братів Ярополка й Олега посів у 980 р. київський княжий стіл за підтримки свого дядька (брата Малуші) Добрині. Політика Володимира вже як великого князя київського була спрямована на централізацію держави, об’єднання розрізнених східнослов’янських племен. Переміг у боротьбі між братами за батькову спадщину й у 980 р. став єдиновладним правителем Русі. У роки його князювання фактично завершилося формування державності Русі. Князь Володимир був видатним державним діячем, увійшов в історію як мудрий політик, адміністратор і реформатор.

Жваві дипломатичні відносини на рівні обміну посольствами Володимир мав із Німеччиною, Римом, Вірменією, дружні відносини — із мадярами, поляками, чехами.

Володимир розгорнув багатогранну культурну діяльність. За його правління збудовано головний храм Русі — Десятинну церкву Богородиці та місто Володимир; споруджувалися кам’яні церкви в Чернігові, Тмутаракані, засновувалися школи для підготовки духовенства, виникали численні монастирі, у яких зосереджувалися перекладачі грецьких книг, літописці, лікарі, іконописці. За Володимира істотно розширилися межі самого Києва, а на порубіжжі держави будувалися фортеці. Відбувалася реформа фінансової системи — з’явилися карбовані золота і срібна монети, виготовлені на кшталт візантійських. Пом’якшилися суспільні відносини, викорінювалося багатожонство, змінювалися ставлення до жінки, погляди на рабство. Наприкінці життя Володимир став найшанованішою особою на Русі. У XIII ст. православна церква канонізувала його як рівноапостольного й зарахувала до лику святих.

Значення запровадження християнства на Русі

— Зростання авторитету Русі на міжнародній арені.

— Європеїзація давньоруського суспільства, залучення держави до європейського культурного й державного життя.

— Зміцнення центральної влади.

— Утвердження високих моральних цінностей (припинення практики людських жертвоприношень, усталення парної сім’ї тощо).

— Розвиток культури (запровадження слов’янської писемності, початок літописання, розвиток кам’яного зодчества, мистецтва тощо).

— Налагодження добросусідських відносин із європейськими державами (розширення відносин із Візантією (укладення шлюбу з візантійською принцесою Анною); активізація відносин із країнами Центральної та Північно-Західної Європи шляхом укладення династичних шлюбів: підтримка відносин зі Скандинавією, установлення дипломатичних відносин із Чехією, Угорщиною, Польщею, обмін посольствами з Німеччиною тощо).

Ярослав Мудрий

Ярослав Володимирович (Мудрий) — ростовський князь (987—1010 рр.), новгородський князь (1010—1034 рр.), великий князь київський (1016—1018, 1019—1054 рр.), святий. Був другим сином хрестителя Русі князя Володимира Великого з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. У хрещенні мав ім’я Георгій (або Юрій — пізніша форма імені Георгій). Наприкінці правління Володимира I Великого Ярослав відмовився сплачувати щорічну данину Києву, що складала 2000 гривень, і виступив проти свого батька походом. Під час приготування до походу Володимир помер. Після смерті свого батька Володимира I в 1015 р. Ярослав I Мудрий у жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка I поблизу Любеча та посів київський великокняжий престол, але 1018 р. під натиском польських військ короля Болеслава І, яких узяв собі на допомогу Святополк, мусив залишити Київ та втік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві на річці Альті 1019 р. Ярослав Мудрий став київським великим князем. У 1038—1042 рр. Ярослав вів успішні походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтійсько-фінських племен ямь і чудь. 1043 р. він підготував під проводом свого сина Володимира та воєводи Вишати похід на Візантію, який завершився поразкою, багато воїнів потрапило в полон або загинуло. Щоб охороняти свою державу проти нападів кочівників, Ярослав зміцнював південний кордон, будуючи міста над річками Россю та Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав, а також другу фортифікаційну лінію над Сулою: Лубни, Лукомль, Воїнь. Під час його правління Русь перетворилася на могутню європейську державу. Було завершено розпочате Володимиром Святим розширення меж столиці Русі — Києва, збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор, у якому згодом було поховано в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину (Інгігерду, ? — 1050 рр.), створено бібліотеку Софійського собору. За часів правління князя було засновано міста Корсунь, Гюргів (нині — Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Турів, установлено династичні зв’язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет. Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. Після смерті Ярослава Мудрого залишилися п’ять синів, між якими розгорнулася боротьба за владу.

 Володимир Мономах (1113—1125 рр.)

— Народився від династичного шлюбу сина Ярослава Мудрого Всеволода та дочки візантійського імператора Константина IX Мономаха Марії-Анастасії, від візантійського діда й отримав прізвище Мономах.

— 1113 р. — повстання киян проти бояр і лихварів, у результаті якого на київський престол було запрошено Володимира Мономаха.

— Зміцнення великокнязівської влади, політичної єдності держави (прагнення утвердити вотчинний принцип престолонаслідування, зосередити у своїх руках більшість руських земель, домогтися визнання своєї влади іншими князями).

— Укладення «Уставу» — доповнення до «Руської правди».

— Зменшення лихварських відсотків.

— Зменшення податків залежних верств населення.

— Написання «Повчання дітям» — твору про любов до рідної землі, батьків, ближніх, у якому змальовано образ ідеального правителя, який мав зберігати єдність і могутність Русі, запобігати князівським чварам і захищати країну від нападників.

— Зміцнення міжнародних позицій Київської держави (успішна боротьба проти половців, зближення з Візантією, Скандинавією, Західною Європою).

Мстислав Володимирович (1125—1132 рр.)

— Продовження політики свого батька Володимира Мономаха.

— Збереження одноосібної влади й централізації країни (у покірних князів відбирав уділи й виганяв їх за межі Русі).

— Припинення міжусобиць.

— Захист держави від нападів половців (1125 р. — розгром половців на річці Сула, 1129 р. — новий переможний похід проти половців).

— Підтримка союзницьких відносин із Візантією, пошук порозуміння з Польщею та Угорщиною.