Відродження храму – відродження душі

Хочу Вам розповісти історію, яка, можливо, не є одинокою наразі, історію, яка докорінно змінила мої погляди на багато речей в житті, історію, яку я буду переповідати своїм дітям і онукам, а ті, в свою чергу, сподіваюсь, своїм нащадкам.
* * *

            …Все почалося давно, коли моя прабабуся (нині вже покійна) брала мене із собою в похід до магазину в центр села. Ми постійно проходили повз велику і незвичайну будівлю, біля якої прабабця обов’язково хрестилась і перехрещувала мене. Я тоді навіть ще і читати не вміла,бо якби вміла ,то прочитала б на вивісці «Іваньківський Будинок культури».
Пізніше я запитала в неї, навіщо вона так чинить, і бабуся відповіла, що ніякий це не будинок культури, а православний храм, який пережив  і побачив немало на своєму віку і що обов’язково настане час, коли «Богу повернуть Боже».
А час на місці не стоїть… Я  стала школяркою. Згодом студенткою. Стала вчителювати. І кожен раз, ідучи до школи, знову і знову минала «клуб – храм». Так тривало чимало років, аж поки одного вечора мама не сказала, що віднині Будинок культури передано у власність православної громади нашого села. Саме тоді вперше прийшли мені на згадку слова моєї прабабусі, а в голові зародилась ідея дослідити історію храму нашого села. А втілилась вона в життя саме тепер, коли СвятоУспенська церква, що не день – змінює свій зовнішній вигляд,набуваючи первозданної краси та величі.

ПОВЕРНЕМОСЬ В ІСТОРІЮ
Будівництво церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Іваньки розпочалось в 1910 році, кошти на будівництво храму збирали всією громадою, та і будівельні роботи велись толокою. Завершилось будівництво наприкінці 1914 року, а престол храму був освячений в серпні 1914 року, саме з того часу і відправлялась служба Божа в його стінах. Іконостас церкви був виготовлений майстрами Києво-Печерської Лаври, а сама будівля мала форму великого хреста.

У буремні роки більшовицького перевороту і громадянської війни   

(1917 – 1920 рр.) храм продовжував діяти, атеїстичні прояви його не торкнулись, чого не скажеш про наступні десятиліття… В 1936 році будівлю церкви  було перетворено на колгоспну комору, проте купол і дзвіниця не були знесені.
Під час наступу німецьких військ в ході Великої Вітчизняної війни у липні 1941 року на дзвіниці залишились радянські снайпери, які вели прицільний вогонь по противнику.

                                                             * * *
Зі спогадів жительки с. Іваньки,  Прилуцької Надії Степанівни, 1931 року народження:

«..Я малою тоді ще була, 10 годків всього мені було, мама мене сварили, щоб з   хати без надобності не виходила, бо ж надворі то тут, то там стріляють! А ми з братом кукурудзою через город до церкви проберемось і виглядаємо, що там робиться! А там узбеки- снайпєра  на дзвіниці засіли і цілять по машинах німецьких.
Німці кричали до них : « Рус! Здавайся!», та ті тільки відстрілювались. Тоді німці випустили якісь вогняні снаряди, і церква загорілась. Згоріли  і дзвіниця, і купол, та і покрівля вся згоріла і всередину провалилась. Стояв наш храм цілу війну зруйнований, та що цікаво – ніхто ні віконних рам, ні дверей, ні дощок із  полу на дрова зимою не чіпав! Сильною була, дитино, віра в Бога!
Після війни церкву не розрушили, але і не відбудували. Грошей не було… Так і стояла вона в руїнах: то дощем, то снігом розмивалась»

        У 1961 році рішенням правління колгоспу ім. Кірова с. Іваньки  церква була перебудована під сільський будинок культури, який почав діяти в 1962 році. Почалось зовсім інше життя храму… Танці, а згодом дискотеки, весілля і інші застілля з пиятикою і не дуже контрольованими жартами, пивний бар, який прибудувався в правому крилі; кінопректорна, яка знаходилась на місці дзвіниці, святкові концерти , які проходили в поминальні дні і в дні строгого посту…А в цей же час в селі було ще два будинки культури! Один на території спиртового заводу, другий на території цукрового заводу…

Зі спогадів жительки с. Іваньки,  Прилуцької Надії Степанівни, 1931 року народження:

« …ми як молодими хлопцями і дівчатами були, то на танці в сахарний завод ходили. Там духовий оркестр грав і фонтан був…
         А коли з церкви клуб построїли, я вже замужем була і хлопців двох мала. Прийду, бувало, маму провідати, а Вони плачуть, кажуть : «Дивись Надю, як коло храму, смітник розвели! А замість дзвонів музика по ночам реве! Не ходи, доню, геть на кіно сюди, – не бери гріха на душу!»

За роки незалежності  України політика держави тісно пов’язана з мораллю, духовністю, релігією, бо саме  вони є важливим елементом визначення спільного інтересу та волі більшості громадян, тією чи іншою мірою сформованих саме ними. Адже релігія є формою суспільної свідомості, що формує соціальні норми, відповідно до яких будується система суспільних відносин. Таким чином держава й релігійні організації впливають одне на одного. Одним із ключових інструментів з боку держави є її політика в сфері релігійних відносин.
Дієвим прикладом в цій сфері стали нормотворчі документи вищих органів державної влади : Указ Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», Розпорядження Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна», Постанова Кабінету Міністрів України «Про використання культових споруд — видатних пам’яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям» , Постанова Кабінету Міністрів України «Про умови передачі культових будівель — видатних пам’яток архітектури релігійним організаціям», Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР щодо релігії й відновлення порушених прав церков і релігійних організацій».

Не залишилась осторонь нововіянь і Іваньківська сільська православна громада, одразу ж після набуття чинності відповідних документів, розпочала свою діяльність щодо повернення храму. Це питання піднімалось як на рівні місцевої влади, так і листами- проханнями на ім’я Президента України.

На момент вирішення цього питання Будинок культури вже був власністю сільської ради, депутатський склад якої, не роздумуючи, виніс  на місцевий референдум питання про передачу храму у власність церковної громади (за проведення опитування громадян села проголосувало 70% депутатського складу).
Ще більшої впевненості в «правову ділі» показали результати опитування сільської громади (майже 80% жителів села проголосували за передачу будинку культури с. Іваньки СвятоУспенській парафії УПЦ).

Так відновилась історична справедливість:  храм дійсно став, храмом здійснення сподівань і торжеством віри!
Але в тому вигляді, в якому він перебував , храм не міг служити своїм парафіянам: треба було багато коштів і сил не тільки на його відбудову, а і на виготовлення відповідної документації. Лише з 2010 року почались роботи по реконструкції СвятоУспенської православної церкви.

Вже майже сім років ведуться роботи по відбудові храму. Багато вже зроблено, а ще більше треба
зробити! Настоятель храму отець Роман (Дишлюк Роман Михайлович) постійно на будівництві, шукає і знаходить небайдужих людей, для яких відбудова храму – це справа спасіння Душі і Віри!
І ось уже в сонячних променях сходу  золотом сяє дзвіниця – символ торжества світла над темрявою, віри над безвір’ям, надії над зневірою!

…Я дуже часто згадую свою прабабусю, зринають в пам’яті її
слова: « Богу повернуть Боже!», і міркую: якою силою справедливості володіє Час!
Храм, у якому моя прабабуся вінчалася, клуб, де бабуся і мама
брали державний шлюб, і нинішній відбудований храм через певний час( знаю достеменно!) – зустріне мого сина , переливом церковних дзвонів, коли він зі своєю парою ітимуть під вінець!..

                                Летить до мене сизий птах надій …

                                 В душі моїй він радістю лунає,

                               Тихо дзвенить на струнах моїх мрій,

                                 І стоголосо в серці завмирає.

                                 І зовсім вже не  важко на душі,

                                 І біль від втрат у глибині стихає,

                                 Бо золотом на ранішній межі,
Наш Храм благословенням
Божим сяє !