Перші київські князі у віршах

КИЙ

Як на горі серед ліщини

Воздвиг фортецю – диво з див,

Як гуртував свої дружини,

На голубий Дунай ходив.

І на воротях Цареграда

Свої зарубки залишив,

Як захищав він руську правду,

Як мирно із братами жив.

І йшла сестриця привітати

Своїх натомлених братів.

Понині в променях іскриться

Над плесом вічного Дніпра

І Щекавиця, й Хоревиця,

І Старокиївська ГОРА.

 (О. Лупій)

АСКОЛЬД ТА ДІР

Посідали на човни.

Бачать – річка. Довго нею

Геть на полудень пливли,

Аж угледіли на горах

Місто, вежі і вали.

– Хто живе у цьому місці?

Хто тепер у ньому пан?

– Тут колись жили та вмерли,

Кий, Хорив та Щек, брати,

А тепер ми під хозаром,

животій та дань плати.

– Не журіться! – Дір промовив.

– За мечі! – Аскольд гукнув.

Налякалися хозари

І в степи біжать гуртом,

І дружина здобуває

Пишний город над Дніпром.

Стали вільними поляни,

Вихваляють вояків,

А Аскольд разом із Діром

Вибираються в князів.

(Олександр Олесь)

ОЛЕГ

По Дніпру пливуть на Київ

Чужоземні байдаки!

І князі Олегові назустріч

З воєводами пішли.

“Чи з добром, чи з злом приходиш

Ти у наш гостинний двір?” —

І Олег похмуро, грізно

На питання відповів:

“Я прийшов з могучим військом,

Я вам Ігоря привів.

Не походите з князів ви,

Як же княжити змогли?

Як скінчив Олег промову

І на знак його руки

З човна Ігоря виносять

Чужоземні вояки.

А князів Аскольда й Діра

Піднімають на списах,

І Олег вступає в Київ

При побідних голосах.

І, коня свого спинивши,

Він говорить: ”Вояки!

Хай же матір’ю нам стане

Славний Київ на віки!”

 (Олександр Олесь)

ІГОР

Князь Ігор очі до зеніту звів
І бачить: сонце під покровом тьмяним,
Далека Русь за обрієм багряним,
І горе чорний накликає Див.
Та не вважає князь на віщий спів:
«Нум, русичі, славетні дні спом’янем,
Покажем шлях кощеям препоганим
До Лукомор’я голих берегів!»
А любо Дону шоломом зачерпти!.

(Микола Зеров)

ОЛЬГА

Нагло шелест. Оглянулась:

Перед нею — Ігор-князь.

На йому убрання просте,

Без оздоби, без відзнак,

Лук з залізними кінцями,

Збоку стріли, сагайдак.

Привітався з нею Ігор

І сказав перевезти…

Загойдавсь на хвилях човен

І поволі став плисти.

І очей не зводить Ігор:

Що за дівчина — краса!

Заговорить: думка — сонце;

Очі сині небеса.

Хто вона, чия і звідки,

Князь докладно розпитав,

А на другий день по неї

І сватів своїх послав.

І за князя вийшла заміж

Проста дівчина з села

І до смерті вірним другом

Князю Ігорю була.

 (Олександр Олесь)

СВЯТОСЛАВ

Як над Дніпром вляглася буря

І з тихих плавнів потягнуло сном,

Князь печенігів, марнославний Куря

Підніс важкого келиха з вином.

Запита буде печенізька слава

Питвом заморським — не медком простим,

А княжий келих — череп Святослава,

Окутий ґратовинням золотим.

Регоче Куря: справа це рахубна —

Щоб руський князь позбувся голови.

Убила Святослава примха згубна —

Попереджати, що «Іду на Ви».

 (Микола Руденко)