Софія Терещенко

               Покликання на відео 1 (Місце народження)

http://surl.li/qmmrk

Відео 1 створене Неумитим Богданом, учнем 9 класу Озірянської гімназії

Покликання на відео 2 (Бібліотека)

http://surl.li/qmmsb

Відео 2 створене Шевченко Марією, ученицею 9 класу Озірянської гімназії

ЦІКАВІ ФАКТИ 

КАЛЕНИК ТЕРЕЩЕНКО

Народився 11 серпня 1879 р. 

 У 5 років залишився без батька. 

Тоді й починає цікавитися малюванням.

Мав ваду в мові. Говорив невиразно, у ніс – через дитячу травму. Через це не міг влаштувати особисте життя.

“Дядько замолоду був зовні красивий, та вади в мові він дуже соромився, – згадувала небога Антоніна – донька старшого брата Нифонта. – Не наважувався замолоду одружитися. Дівчатам, які подобалися йому, він не освідчувався. Та не пропонував руки і серця. А тих, що самі набивалися, він не любив. І не хотів зв’язувати своє життя з ними.

Працював він перед Звенигородкою в Почапинцях завклубу при цукроварні. Поламав ногу й попав до лікарні. Марія Володимирівна була в цій лікарні санітаркою. Доглядала його й сама женила на собі. Були вони дуже різні з природи (натури) та й по культурі. Дядьо був делікатною, м’якосердною, чутливою людиною. А Марія Володимирівна мала нахил до спекуляції та дуже любила цю справу. Щоправда, вона була хорошою господинею, а дядькові обридло поневірятися голодному й брудному. Вже став старий і хотілося більше спокійного життя.

Він виконував усі примхи дядини, аби “лихо тихо”. Добувати гроші в дядини була основна мета до самої смерті. Вона хворіла на шизофренію, манію переслідування. Була дуже забобонна, любила лікуватись зіллям і нашіптуванням і не вірила лікарям. Дядю від сліпоти лікувала пилком із квітучого жита. Через що він зовсім осліп”.

Знали його як “сліпого діда”, що плів із лози кошики.

На початку 50-х рр.. Каленик Мефодійович став незрячим. Помер 3 червня 1969 року, не доживши двох місяців до свого дев’яностоліття.

Поховала його дружина поруч із могилою сестри Софії Терещенко у Звенигородці.

Фото 1: Каленик Терещенко 1912 р.

Фото 2: Каленик з дружиною Марією

Фото 3: Каленик Терещенко 1970 р.

КАЛЕНИК – СКУЛЬПТОР

Каленик Терещенко один  із перших скульпторів, який увічнив Тараса у пам’ятниках.

 З легкої руки скромного майстра зі Звенигородки започатковано й “класичний образ” народного поета: у шапці та кожусі

Першу робочу модель він виліпив із глини. Далі змайстрував модель із дерева. Робітники ливарного цеху Городищенського цукрозаводу на власний ризик виконали всі необхідні роботи.

За допомогою робітників Городищенської цукроварні відливає з чавуну погруддя Т.Г. Шевченка з барельєфами для постаменту, які встановлюють у Каневі на могилі Кобзаря 1923 року.

Каленик Мефодійович першим погруддям був невдоволений і зробив ще одну модель — із дерева. Її заховали на горищі ливарного цеху цукрозаводу, згодом розшукали і почали відливати за нею чавунні пам’ятники.

НИФОНТ     ТЕРЕЩЕНКО

Народився 8 квітня 1867 р. 

Нифонт був найстаршим.

З раннього дитинства любив малювати, навчався у місцевих малярів.

Після смерті батька став опікуном для менших сестер і брата.

Через це пізно одружився. 

В сім’ї народилося двоє дітей: донька Антоніна (Тося) 1909 р. народження та син Юрій (Жорж) 1916 р

У 1933 р. подружжя Терещенків переїхало жити на Харківщину, де працювала агрономом донька Тося. Син Юрій навчався в Харківському метеорологічному інституті, був репресований у 1938 р. і помер у в’язниці.

У 1936 р. Терещенки повернулися в рідне с. Попівку.

Як іконописця Н. Терещенка відносять до категорії «невідомих» своєрідних художників, які копіювали живопис Володимирського Собору в Києві. Більшість ікон та хоругов, створених маляром, загинули ще в 1930-х рр. разом з церквами, для яких були написані.

Помер Нифонт Терещенко у 1947 р. 

 Похований у рідному селі Попівка на Звенигородщині.

На фото – оригінали трьох хоругов, які зберігаються у фондовій колекції Черкаського обласного краєзнавчого музею. Хоругви, ймовірно, призначалися для Української Автокефальної церкви, процес становлення якої відбувався у 1920р.

СОФІЯ ТЕРЕЩЕНКО ЯК ЕТНОГРАФ

Софія Мефодіївна чимало зробила для розвитку етнографії. Обійшовши всі села Звенигородщини, записувала перекази, легенди, казки, повір’я, народні прикмети, які збереглися у цій книзі.

Ця книга – унікальна. Підготовлена до друку в 1930 році праця академіка Аг. Кримського «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного. З географічною мапою та малюнками» так і не побачила читача. За свідченнями сучасників було 2 примірники видання. Один примірник авторського макета цієї унікальної праці виявлено в районному краєзнавчому музеї у Звенигородці, де проживав вчений.

Відтворення з авторського макета 1930.

Інтерактивні вправи до текстів

“Дід Кострубатий”,

  “Свічку женять” 

https://learningapps.org/display?v=pkwdbktat24

https://learningapps.org/display?v=pvs5rm6tt24

Сучасне виконання веснянки.

Гурт “Go_A”

http://surl.li/qmmzh

Етно-гурт “Витинанка” (весняна гра)

http://surl.li/ddbqd

РЕФЛЕКСІЯ 

УЧАСНИКІВ   ПРОЄКТУ

https://drive.google.com/drive/home